Святошиного Старий Житомирський шлях Київ 2008 На обкладинці: Диліжанс обіч поштової станції на Подолі
|
|
Скачати 1.69 Mb.
|
|
Шлях до Святошиного Старий Житомирський шлях  Київ 2008На обкладинці: Диліжанс обіч поштової станції на Подолі  Шлях до Святошиного. Збірка краєзнавчих статей – Київ, 2008. © Тексти, переклад, упорядкування, редагування, макет Валерій Лисенко, Київ 2008 Упорядник збірки щиро вдячний авторам використаних матеріалів, в особливості заступнику директора з наукової роботи Музею історії Києва Дмитру Малакову, києвознавцю Сергію Вакулишину, авторам офіційного сайту Головного управління комунального і готельного господарств та туризму КМДА turizm.kiev.ua З Києва ходили диліжанси до Петербурга Використано матеріали українського ділового тижневика "Контракти" № 48 27-11-2006 kontrakty.com.ua/show/ukr/article/8225/4820068225.html Києву вдалося зберегти всі три найдавніші шляхи: Васильківський (південний), Вишгородський (північний) та Білогородський (західний). Два перші навіть убереглися від перейменувань. Третій, відомий під назвою Старого Житомирського шляху (тому що після стародавнього Білгорода – сучасної Білогородки – повертав на Житомир, а в старовину на столицю Древлянського краю Коростень), складається зараз з чотирьох київських вулиць: Січових стрільців (досі відомої під назвою Артема), Дегтярівської, Козелецької та Жмеринської. Відомий київський історик та архітектор Юрій Асєєв саме західний напрямок вважає головним київським трактом. Він набув стратегічного значення в той час, коли Володимир Великий, вокняжившись у стольному граді, будував фортеці довкола Києва. Мине понад півстоліття, і близько 1049 р. онука Володимира, княжна Анна Ярославна рушить до далекої Франції від міських воріт, на місці яких нині Львівська площа. А на місці теперішньої Поштової площі було гирло річки Почайни, де здавна швартувалися купецькі судна й баржі з товарами. Тут починався древній Боричів тік, яким йшов до церкви Богородиці Пирогощі горезвісний герой "Слова о полку Ігоревім" після втечі з половецького полону. Звідси пролягав літописний Хрещатицький шлях (або Стара дорога) на Печерськ. Оскільки на початку ХІХ століття це була єдина забрукована вулиця в Києві, її назвали Мостовою. Потім перейменували на Олександрівський, а у 1950-х рр. на Володимирський узвіз. У вересні 1775 року на Подолі була заснована перша поштова контора у Києві. Державна пошта була зручною i надійною, обмін кореспонденцією постійно розширювався, почала діяти поштова служба i в інших, на той час значних містах України. 1782 року Київську поштову контору було реорганiзовано у губернський поштамт i переведено до Печерської фортеці, де перебували губернські цивільні та військові установи. У 1825 р., коли вже Дніпро поглинув Почайну, губернська канцелярія видала указ про будівництво поштового двору на Подолі, який був тоді адміністративним центром Києва. Однак спорудили станцію та контору диліжансів тільки 1854-го р. А стали довгобуди до ладу ще пізніше – 1865-го, бо насипаний перед ними майдан довго осідав. 3 1849 року до початку ХХ століття поштамт розміщувався на вулиці Хрещатик, у колись розкішному особняку, що раніше належав шляхтичу Онуфрію Головінському. Цей особняк – найперша кам'яна будівля на Подолі. У 1846 році для станції на площі Хрещатик (нинi – Поштова) збудували новий будинок у стилі класицизму, що зберігся і донині, з пізнішими добудовами службових приміщень, нині втраченими. Диліжанс – великий критий екіпаж, запряжений кіньми, що використовувався у багатьох країнах протягом XVII-XX ст. для регулярних перевезень пасажирів. Перші платні екіпажі громадського користування, що курсували за розкладом постійними маршрутами, з'явилися в Парижі наприкінці ХVII ст. Спершу вони називалися «каросс де диліжанс» (швидкий екіпаж), а згодом лишилося тільки слово «диліжанс». Вживалася також назва “омнібус”, що латиною означало “для всіх”. Фундаментальна умова, сформульована в патенті Блеза Паскаля від 1654 року: «організувати в Парижі регулярний рух загальнодоступних пасажирських карет по наперед оголошених маршрутом і розкладом, з єдиним тарифом» – універсальне визначення громадського транспорту. В Росії перші міжміські диліжанси почали курсувати із С.-Петербурга до Москви восени 1820 р., і на століття стали популярним громадським транспортом. З огляду на незручності їх прозивали “нележансами” (бо можна лише сидіти) або “сорока мучениками”, адже літньої пори у карету напихалося до 40 пасажирів. Конкуруючи з сотнями приватних візників, Київська поштова станція перевозила пасажирів та здійснювала поштові операції. Жовтого кольору диліжанс мав сім місць. Тягнули його аж семеро коней: четверо біля дишла і троє попереду. З 1835 р. диліжанси курсували з Києва до Москви, Петербурга, Житомира. Рейси всередині міста відкрились улітку 1879 р. Перша лінія через Олександрівський узвіз сполучала Контрактовий будинок з Бессарабською площею. При поштовій станції були готель, телеграфний флігель, ямська, каретні ряди та стайні. Діяла станція до 1919 р., з нею пов’язані численні історичні події, імена визначних людей, що приїздили або від’їздили. Вулицями Лук'янівки За матеріалами Інтернет-енциклопедії wek.kiev.ua Місцевість вздовж парного (північного) боку вул. Артема ще наприкінці ХІХ ст. являла собою просторі приватні хутори з маленькими будиночками. Лише на початку ХХ ст. тут почали зводитися значні будівлі, з'явилися нові вулиці. ...На подвір'ї садиби № 24 по вулиці Артема можна побачити цікавий зразок комерційної забудови – приватні будинки, що у 1897 р. орендувалися під казарми 129-го Бессарабського піхотного полку. Під час визвольної боротьби 1917-20 рр. казарми займали підрозділи українських січових стрільців. У роки гітлерівської окупації ця адреса наводила жах на киян: тут містився збірний пункт остарбайтерів – кого відправляли на примусові роботи до Німеччини. А у школу по вулиці Некрасовській, що ліворуч траси, фашисти звозили речі жертв Бабиного яру. По вул. Артема № 27 розташовано будинок школи, споруджений у раціоналізованих формах для жіночої гімназії та приватних жіночих курсів А. Жекуліної (арх. В. Осьмак, 1911-12 рр.). У 1944 р. в школі містився госпіталь, у якому помер генерал армії М. Ватутін – визволитель Києва. У будинку № 33-а в стилі модерн (арх. А. Трахтенберг, 1913 р.) мешкав живописець-авангардист В. Пальмов. Далі можна повернути ліворуч вулицею Некрасівською, і спуститися на вул. Юрія Коцюбинського. Тут одразу бачимо будинок № 9 – приміщення колишньої лікарні лютеранської громади. Цю будівлю у романтизованих формах північного модерну звів у 1913 р. арх. Е. Брадтман, у проектуванні брав участь німецький арх. Кольман. У 1938-39 рр. з правого боку зроблено прибудову, що не порушила стилю (арх. Т. Волкобой, А. Сорокін). Колишній будинок райкому компартії та комсомолу по вул. Юрія Коцюбинського, 10 (арх. С. Синіцина) нині займає посольство США. Біля нього стоїть група будинків по вул. Ю. Коцюбинського, 12-20, споруджена у 1931-34 рр. житлобудівним кооперативом "Жовтнівка". Це чи не перша у Києві спроба комплексної забудови мікрорайону. Ріг Бехтерівського провулку фіксує вежа будинку по вул. Артема, 40/1. Його та сусідній будинок № 42 спорудив на початку ХХ ст. арх. В. Безсмертний, застосувавши елементи стилю модерн. У 1990-х рр. над обома спорудами надбудовано ще один поверх із збереженням силуету та стильових особливостей. У будинку № 42 жив художник і архітектор В. Фельдман, відомий яскравими спорудами у Севастополі. Будинок № 12 по Бехтерівському пров. – колишній готель для прочан Покровського монастиря (арх. Є. Єрмаков, 1912-13 рр., нині установа). Поруч з ним споруджено новий житловий будинок-комплекс № 14 (арх. Ю. Серьогін та ін.) – цікавий приклад того, як можна проектувати сучасні будинки у гармонії з історичним середовищем. У будівлі № 5 (поч. ХХ ст.) міститься посольство Республіки Куба. З відступом від фронту вулиці Артема стоїть затишний особняк № 46 – одна з небагатьох споруд такого типу, зведених у радянський час (арх. А. Добровольський, 1948 р.). В оздобленні фасаду використано українські народні орнаменти. Кілька років тут мешкав драматург Олександр Корнійчук з другою дружиною, польською письменницею, полковником Радянської армії Вандою Василевською. Нині садибу займає Міжнародний фонд "Відродження" – одна з найбільших благодійних фундацій в Україні. Його засновано 1990 р. відомим американським фінансистом і філантропом Джорджем Соросом та трьома українськими громадськими організаціями. Місія Фонду – фінансово та організаційно сприяти становленню демократичного, відкритого суспільства в Україні шляхом підтримки значущих для його розвитку громадських ініціатив. У 1990-2000 рр. Фонд надав численним неурядовим організаціям України, а також освітнім, просвітницьким, культурним закладам, мистецьким колективам, видавництвам грантів на суму понад 55 мільйонів доларів США. Пров. Діонісівський виник у середині 19 ст. До 1938 мав назву імовірно, від Діонісівської домашньої церкви великої княгині Олександри Петрівни – засновниці та першої ігумені Покровського монастиря. Сучасна назва з 1952 р. на честь Володимира Михайловича Бєхтєрєва (20 січня 1857 – 24 грудня 1927, Москва) – видатного російського медика-психіатра, невропатолога, фізіолога, психолога, основоположника рефлексології та патопсихології в Росії, академіка. Скоропостижно й загадково помер, провівши медичний огляд Сталіна. Вул. Монастирська вже після війни перейменована на честь Миколи Пимоненка (9 березня 1862 – 26 березня 1912) – українського живописця, автора багатьох картин побутової тематики. Народився він у Києві, навчався у малювальній школі Миколи Мурашка та петербурзькій Академії художеств, яку через хворобу та нестатки залишив у 1884 році. Повернувшись до Києва, викладав у школі М. Мурашка. З 1899 року і до кінця життя – член Товариства пересувних художніх виставок.   Микола Пимоненко. Фото, начерк Врубеля. З сайту zsu.zp.ua   Побачення. Проводи козаків   Весілля. Ворожіння на Свят-вечір   Суперники. Додому   Жертва фанатизму. Вихід з церкви у Страсний четвер 1883 року Пимоненко одружився з дочкою свого вчителя, художника В. Д. Орловського, жив у окремому будинку на території садиби останнього, по вул. Гоголівська 28. У 1912 р., у розквіті творчих сил, Пимоненко помер. Похований на Лук'янівському цвинтарі. У Національному художньому музеї України творам цього майстра відведено цілу залу. |
Схожі:
|
«Тариф и на послуги і р о боту в мережі «І нтернет на Подолі» П і дключен ня Вартість підключення вказана для будинків, вже під’єднаних до мережі «Інтернет на Подолі». При підключенні до мережі нового будинку... |
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ Х Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика (далі Конкурс) серед учнів ПТНЗ області на базі ДПТНЗ „Житомирський професійний... |
|
Система централізованого водопостачання м. Києва включає Дніпровську,... На сьогодні середньодобова подача води в водопровідні мережі міста складає біля 900-1000 тис м3/добу, з них: Дніпровська водопровідна... |
Васи́ль Костянтинович Королів (Старий) Васи́ль Костянтинович Королів (Старий) (4 лютого 1879, с. Ладин Прилуцького пов. Полтавської губернії. – †2 грудня 1941, Прага) —... |
|
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НАУКОВО-ДОСЛІДНА... Тараса Шевченка: підсумки за 2007 рік і завдання на 2008 рік заслухана на засіданні Комісії Вченої ради з організації наукової роботи... |
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НАУКОВО-ДОСЛІДНА... Тараса Шевченка: підсумки за 2007 рік і завдання на 2008 рік заслухана на засіданні Комісії Вченої ради з організації наукової роботи... |
|
Стара синагога на Подолі (стояла трохи вище від сучасного музичного... Подолі (стояла трохи вище від сучасного музичного училища) вражала довершеністю строгих готично-ренесансних форм. У її архітектурі... |
Valentyna Sawchuk (nee Riznychenko), b. 1925 іn Sahaidak, a small... Різниченко, і я народилася на Полтавщині, на малій станції Сагайдак. Про Сагайдак згадує Підгайний в своїй книжці “Чорні діла Кремля,... |
|
Ф. П. Величко, А. Ріхтегар КРИВІ БЛИСКУ, ПОКАЗНИКИ КОЛЬОРУ, ФАЗОВІ... Лі. Спостереження проведені на 70-см рефлекторі Чугуївської спостережної станції НДІ астрономії Харківського національного університету... |
Вища освіта в Україні» НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 3атверджено Міністерством... Н32 Національна економіка: Підручник. 3а ред проф., к е н. П. В. Круша. К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. 416 с |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua