Затверджую:
Начальник 3-ЗДПО
полковник служби цивільного захисту
_____________В.В.Троян
“___” _________ 2010 року
План-конспект
проведення занять із тактичної підготовки
з працівниками учбових груп підрозділів 3-ЗДПО
Тема: Організація і проведення рятувальних робіт в зоні радіаційного забруднення.
Навчальна мета: ознайомити співробітників учбових груп з найбільш небезпечними видами випромінювання і способами захисту від нього, порядком організації і проведення рятувальних робіт в зоні радіаційного забруднення.
Метод проведення: лекція.
Час: 2 години.
Місце проведення: учбовий клас 26-СДПЧ.
Навчально-матеріальне забезпечення: канцприладдя, план-конспект.
Література:
Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97).
Наказ МНС України № 278 від 23.04.2009 року «Про затвердження Інструкції щодо організації гасіння пожеж на АЕС із ядерними реакторами типу ВВЕР».
Тимчасовий Статут дій у НС (наказ МНС України № 96 від 07.02.2008 року).
Порядок проведення занять
Організаційний момент – 5 хв.;
перевірка присутніх;
оголошення теми і мети заняття, питань, які вивчатимуться.
Контроль знань – 5 хв.;
Викладення матеріалу теми – 35 хв. + 35 хв. (з переривом на 15 хв.)
Питання, які вивчатимуться:
Особливості гасіння пожеж на АЕС в умовах можливої радіаційної аварії при підвищеному рівні іонізуючого випромінення.
Поняття про дозиметрію.
Основні заходи щодо захисту о/с і населення від радіоактивного впливу.
Питання та його короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
Особливості гасіння пожеж на АЕС в умовах можливої радіаційної аварії при підвищеному рівні іонізуючого випромінювання.
Під час гасіння пожежі в зоні підвищеного іонізуючого випромінювання КГП повинен:
встановити сумісно із фахівцями об'єкта та службою дозиметричного контролю рівень іонізуючого випромінювання, межі радіоактивного забруднення та шляхи його розповсюдження, допустимий час роботи особового складу з гасіння пожежі;
отримати за необхідності письмовий допуск на проведення гасіння електроустановок;
створити ШПГ незалежно від розмірів пожежі та кількості задіяних в гасінні пожежі пожежно-рятувальних підрозділів. До складу ШПГ включити головних спеціалістів об'єкта та служби дозиметричного контролю. Оперативно встановити ситуацію на об'єкті та залучати до консультацій з питань організації пожежогасіння головних спеціалістів об'єкта;
вибрати вид вогнегасних речовин за узгодженням з інженерно-технічним персоналом об'єкта;
провести розрахунок сил та засобів пожежогасіння;
забезпечити гасіння відкритих технологічних установок з наявністю радіоактивних речовин та джерел іонізуючих випромінювань з навітряної сторони;
забезпечити використання розпилених струменів води для зменшення зони розповсюдження радіоактивних аерозолів;
організувати через адміністрацію дозиметричний контроль, пункт дезактивації, санітарної обробки та медичної допомоги;
забезпечити виконання робіт з гасіння пожежі в зоні іонізуючого випромінювання із залученням мінімально необхідної кількості особового складу;
забезпечити спільно з начальником зміни станції виділення на весь час гасіння пожежі, для контролю доз опромінення особового складу, представника дозиметричної служби станції;
забезпечити контроль за часом перебування особового складу пожежно-рятувальних підрозділів у небезпечній зоні та його своєчасну підміну (облік часу вести в спеціальному журналі), організувати та вести суворий облік доз радіаційного опромінення, отриманих особовим складом;
організувати біля входу в небезпечну зону пост безпеки з числа старшого або середнього начальницького складу пожежно-рятувального підрозділу та мати необхідний резерв особового складу для надання допомоги працюючим;
забезпечити перед входом у небезпечну зону вживання особовим складом відповідних медикаментів (таблетки йодованого калію, активованого вугілля тощо);
забезпечити негайне вивезення з небезпечної зони і направлення на медичне обстеження осіб, які отримали разове опромінення у дозі 100 мЗв і більше;
отримати від служби радіаційного контролю довідки про отриманні дози опромінення, про радіаційну чистоту техніки та захисного одягу і взуття;
організувати спільно з адміністрацією станції санітарну обробку особового складу та протипожежної техніки, організувати заміну забрудненої техніки, захисного одягу і взуття;
задіяти при необхідності (розвідка, виконання аварійно-рятувальних робіт) до проведення робіт автомобільну (гусеничну) техніку - БТР, РХМ, БРДМ, ІМР із коефіцієнтом захисту К3=4 (коефіцієнт захисту в цьому випадку показує у скільки разів гусенична техніка ослаблює дію радіації, а відповідно і дозу опромінення особового складу. Тобто К3 оцінює захисні властивості автомобільної (гусеничної) техніки).
При отриманні повідомлення про пожежу (аварію) диспетчер ЦППЗ одночасно з оповіщенням та залученням сил та засобів повинен отримати від служби дозиметричного контролю станції дані про радіаційну обстановку та передати їх КГП та підрозділам, які виїхали за викликом. У подальшому диспетчер ЦППЗ ці дані повинен постійно уточнювати та передавати КГП і підрозділам, які залучаються, у тому числі які прямують до місця пожежі. У всіх випадках, незалежно від отриманої інформації, КГП перед початком та на весь час гасіння пожежі організує дозиметричний контроль із використанням як об’єктової, так і власної служби.
Особлива увага приділяється забезпеченню захисту особового складу від впливу іонізуючого випромінювання. Усі пожежно-рятувальні підрозділи виїжджають на пожежу (аварію) обов'язково маючи при собі табельні прилади радіаційної розвідки та дозиметричного контролю.
Дозиметричний контроль за особовим складом здійснюється керівниками пожежно-рятувальних підрозділів. Залежно від ситуації можуть застосовуватися як групові, так і індивідуальні методи контролю. З урахуванням радіаційної обстановки він зобов'язаний інформувати прибуваючі пожежно-рятувальні підрозділи про безпечні шляхи заїзду на територію об'єкта та вказувати місця збору підрозділів.
Радіаційна розвідка проводиться одночасно з розвідкою пожежі. Для цього до складу відділення (розвідувальної групи) пожежно-рятувального підрозділу обов'язково включається дозиметрист із числа особового складу цього підрозділу. У необхідних випадках до складу розвідки за узгодженням з адміністрацією об'єкта може включатися дозиметрист - працівник АЕС. Оснащення особового складу пожежно-рятувальних підрозділів засобами радіаційної розвідки та захисту здійснюється відповідно до Порядку забезпечення населення і особового складу невоєнізованих формувань засобами радіаційного та хімічного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. №1200.
При постановці задачі КГП повідомляє розвідувальним групам відомості, отримані від служби радіаційного контролю об'єкта, де вказуються орієнтовані маршрути слідування та ведення розвідки, пункт збору після виконання завдання тощо.
Для безпосереднього здійснення заходів із захисту особового складу від впливу іонізуючого випромінювання до складу штабу пожежогасіння включається відповідальний за дозиметричний контроль та облік доз опромінення. Робота особового складу в небезпечній зоні організується позмінно в залежності від радіаційного стану. При цьому відповідальний за дозиметричний контроль повинен постійно підтримувати зв'язок із дозиметричною службою об'єкта, дозиметристами пожежно-рятувальних підрозділів та отримувати від них необхідні відомості про зміну радіаційного стану в зоні роботи і в місцях перебування (пункті збору) особового складу, постійно слідкувати за забороняючими та попереджувальними сигналами, об’явами, повідомленнями та інформувати про це КГП.
При гасінні пожежі на об'єкті, де використовуються радіоактивні речовини, забезпечення особового складу пожежно-рятувальних підрозділів засобами захисту від іонізуючого випромінювання, приладами дозиметричного контролю, засобами індивідуальної санітарної обробки людей і дезактивації техніки покладається на адміністрацію об'єкта.
Гасіння пожеж, ліквідація аварій та виконання інших заходів, пов'язаних з можливим переопроміненням особового складу пожежно-рятувальних підрозділів, повинні здійснюватись при дозиметричному контролі за ініціальним допуском, в якому визначаються гранична тривалість роботи, перелік обов'язкових засобів захисту, із зазначенням прізвищ осіб, що беруть участь у гасінні пожежі (ліквідації аварії), та осіб, відповідальних за надання дозволу та виконання робіт (ОСПУ-2005 Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України). Допуск оформляється спільно КГП та начальником зміни цеху радіаційної безпеки за встановленою формою.
Особовий склад пожежно-рятувальних підрозділів, який залучається до проведення аварійно-рятувальних робіт в умовах радіаційної аварії, прирівнюється на цей період до основного аварійного персоналу (категорії А) (ОСПУ-2005 Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України, НРБУ-97 Норми радіаційної безпеки України, Інструкція про організацію індивідуального дозиметричного контролю в органах управління та підрозділах МНС, затверджена наказом МНС від 21.02.2007 №85).
(*)Для персоналу, що працює з радіаційними речовинами (категорії А), максимальний ліміт ефективної дози (DLmax) за рік встановлено 50 мЗв (НРБУ-97 Норми радіаційної безпеки України). Цієї граничної межі рекомендується дотримуватись КГП при встановленні доз опромінення особовому складу, що бере участь у гасінні пожежі. Під час виконання робіт із гасіння пожежі допускається заплановане КГП підвищення опромінення особового складу, при цьому повинні бути вжиті всі заходи, щоб величина сумарного опромінення не перевищувала 100 мЗв.
Особи, що отримали сумарну дозу опромінення більше 100 мЗв, повинні бути негайно виведені з небезпечної зони і направлені на медичне обстеження.
(*)У надзвичайних випадках, коли особовим складом пожежно-рятувальних підрозділів виконуються роботи з врятування життя людей, дози опромінення можуть бути збільшені, але не перевищувати еквівалентної дози в будь-якому органі (включаючи рівномірне опромінення всього організму) 500 мЗв. КГП є єдиною особою, що має право ухвалювати рішення про підвищення опромінення стосовно особового складу пожежно-рятувальних підрозділів.
Опромінення особового складу, залученого до ліквідації радіаційної аварії та її наслідків, вище основних дозових меж опромінення допускається лише за їх письмовою згодою, оформленою заздалегідь, у випадках, якщо не можна вжити заходів, які виключають їх перевищення, і може бути виправдано лише рятуванням життя людей та попередженням подальшого небезпечного розвитку аварії і опромінення більшої кількості людей.
На підставі довідок дозиметричної служби об'єкта в кожному пожежно-рятувальному підрозділі ведеться ретельний персональний облік випадків опромінювання особового складу, у якому слід відображати: коли і яку дозу опромінювання отримав. При повторних виїздах на пожежу, якщо дозволяють умови, у зону можливого опромінювання направляються особи, які не отримали опромінювання при гасінні попередніх пожеж.
Для запобігання перегрівання та теплових ударів повинні додержуватися гранично допустимі строки роботи особового складу у легких захисних костюмах залежно від температури навколишнього середовища.
Пожежні автомобілі по можливості повинні встановлюватися на джерела протипожежного водопостачання з боку непошкоджених стін будівлі реакторного відділення, за іншими будівлями, які у подібних випадках можуть бути використані, як екран для захисту від дії іонізуючого випромінювання та з рахуванням розповсюдження радіоактивного зараження через повітря.
На території АЕС на місці виконання робіт з гасіння пожежі і ліквідації наслідків аварій повинна зосереджуватися тільки мінімальна кількість сил та засобів, необхідних для виконання невідкладних робіт. Решта сил та засобів відводяться за межі території та розташовуються у безпечному місці. З пунктом розміщення сил та засобів повинний бути забезпечений надійний зв'язок. При організації зв'язку в умовах іонізуючого випромінювання перевага повинна надаватися гучномовним установкам і телефонним лініям, переносним радіостанціям та системам транкового зв'язку.
|
Підкреслене дати під запис.
|
Поняття про дозиметрію.
Для оцінки дії іонізуючого випромінювання на будь-які речовини і живі організми користуються поняттями дозиметрії. Існує декілька типів визначень доз випромінювання, які в тій чи іншій мірі використовують у практичній діяльності.
Експозиційна доза
Основна характеристика взаємодії іонізуючого випромінювання середовища — це іонізаційний ефект. У початковий період розвитку радіаційної дозиметрії найчастіше доводилося мати справу з рентгенівським випромінюванням, що розповсюджувалося в повітрі. Тому як кількісна міра поля випромінювання використовувався ступінь іонізації повітря рентгенівських трубок або апаратів. Кількісна міра, що заснована на величині іонізації сухого повітря при нормальному атмосферному тиску, достатньо легко піддається вимірюванню, одержала назву експозиційна доза.
Експозиційна доза визначає іонізуючу здатність рентгенівських і гамма-променів і виражає енергію випромінювання, перетворену в кінетичну енергію заряджених частинок в одиниці маси атмосферного повітря. Експозиційна доза — це відношення сумарного заряду всіх іонів одного знаку в елементарному об'ємі повітря до маси повітря в цьому об'ємі.
У системі СІ одиницею вимірювання експозиційної дози є кулон, ділений на кілограм (Кл/кг). Позасистемна одиниця — рентген (Р). 1 Кл/кг = 3880 Р
Поглинена доза
При розширенні кола відомих видів іонізуючого випромінювання і сфер його застосування, виявилося, що міра дії іонізуючого випромінювання на речовину не піддається простому визначенню через складність і різноманітність протікаючих при цьому процесів. Важливим з них, що дають початок физико-хімічним змінам в опромінюваній речовині і що приводить до певного радіаційного ефекту, є поглинання енергії іонізуючого випромінювання речовиною. В результаті цього виникло поняття поглинена доза. Поглинена доза показує, яка кількість енергії випромінювання поглинена в одиниці маси будь-якої опромінюваної речовини і визначається відношенням поглиненої енергії іонізуючого випромінювання на масу речовини.
За одиницю вимірювання поглиненої дози в системі СІ прийнятий грей (Гр). 1 Гр — це така доза, при якій масі 1 кг передається енергія іонізуючого випромінювання 1 Дж. Позасистемною одиницею поглиненої дози є радий. 1 Гр=100 радів.
Еквівалентна доза
Вивчення окремих наслідків опромінювання живих тканин показало, що при однакових поглинених дозах різні види радіації створюють неоднакову біологічну дію на організм. Обумовлено це тим, що важча частинка (наприклад, протон) створює на одиниці шляху в тканині більше іонів, ніж легка (наприклад, електрон). При одній і тій же поглиненій дозі радіобіологічний руйнівний ефект тим вище, чим щільніша іонізація, створювана випромінюванням. Щоб врахувати цей ефект, введене поняття еквівалентної дози. Еквівалентна доза розраховується шляхом множення значення поглиненої дози на спеціальний коефіцієнт — коефіцієнт відносної біологічної ефективності або коефіцієнт якості.
Одиницею вимірювання еквівалентної дози в СІ є зіверт (Зв). Величина 1 Зв рівна еквівалентній дозі будь-якого виду випромінювання, поглиненої в 1 кг біологічної тканини і створюючої такий же біологічний ефект, як і поглинена доза в 1 Гр фотонного випромінювання. Позасистемною одиницею вимірювання еквівалентної дози є бер (біологічний еквівалент рентгена). 1 Зв = 100 бер.
Вид излучения Коэффициент , Зв/Гр Рентгеновское и γ-излучение 1 β-излучение(электроны, позитроны) 1 Нейтроны с энергией меньше 20 кэВ 3 Нейтроны с энергией 0,1-10 МэВ 10 Протоны с энергией меньше 10 МэВ 10 α-излучение с энергией меньше 10 МэВ 20 Тяжелые ядра отдачи 20
Коефіцієнт відносної біологічної ефективності для різних видів випромінювань
Вид випромінювання
|
Коефіцієнт, Зв/Гр
|
Рентгенівське і гама-випромінювання
|
1
|
Бета-випромінювання (електрони, позитрони)
|
1
|
Нейтрони з енергією менше 20 кеВ
|
3
|
Нейтрони з енергією менше 0,1-10 МеВ
|
10
|
Протони з енергією менше 10 МеВ
|
10
|
Альфа-випромінювання з енергією менше 10 МеВ
|
20
|
Важкі ядра віддачі
|
20
|
Ефективна доза
Ефективна доза — величина, використовувана як міра ризику виникнення віддалених наслідків опромінювання всього тіла людини і окремих його органів і тканин з урахуванням їх радіочутливості. Вона представляє суму множень еквівалентної дози в органах і тканинах на відповідні вагові коефіцієнти.
Одні органи і тканини людини більш чутливі до дії радіації, ніж інші: наприклад, при однаковій еквівалентній дозі виникнення раку в легенях більш вірогідне, ніж в щитовидній залозі, а опромінювання статевих залоз особливо небезпечне через ризик генетичних пошкоджень. Тому дози опромінювання різних органів і тканин слід враховувати з різним коефіцієнтом, який називається коефіцієнтом радіаційного ризику. Помноживши значення еквівалентної дози на відповідний коефіцієнт радіаційного ризику і підсумувавши по всіх тканинах і органах, одержимо ефективну дозу, що відображає сумарний ефект для організму.
Коефіцієнти встановлюють емпірично і розраховують так, щоб їх сума для всього організму складала одиницю. Одиниці вимірювання ефективної дози співпадають з одиницями вимірювання еквівалентної дози. Вона також вимірюється в зівертах або берах.
Органи, тканини
|
Коефіцієнт
|
Гонади (статеві залози)
|
0,2
|
Червоний кістковий мозок
|
0,12
|
Товстий кишечник
|
0,12
|
Шлунок
|
0,12
|
Легені
|
0,12
|
Сечовий міхур
|
0,05
|
Печінка
|
0,05
|
Стравохід
|
0,05
|
Щитовидна залоза
|
0,05
|
Шкіра
|
0,01
|
Клітки кісткових поверхонь
|
0,01
|
Головний мозок
|
0,025
|
Інші тканини
|
0,05
|
Групові дози
Підрахувавши індивідуальні ефективні дози, одержані окремими людьми, можна дійти колективної дози — суми індивідуальних ефективних доз в даній групі людей за даний проміжок часу. Колективну дозу можна підрахувати для населення окремого села, міста, адміністративно-територіальної одиниці, держави і т.д. Її одержують шляхом множення середньої ефективної дози на загальну кількість людей, які знаходилися під впливом випромінювання. Одиницею вимірювання колективної дози є людино-зіверт (чол.-Зв.), позасистемна одиниця — людино-бер (чол.-бер).
Потужність дози
Потужність дози (інтенсивність опромінювання) — приріст відповідної дози під впливом даного випромінювання за одиницю часу. Має розмірність відповідної дози (поглиненої, експозиційної і т. п.), ділену на одиницю часу. Допускається використовування різних спеціальних одиниць (наприклад, Зв/год., бер/хв.., сЗв/рік і ін.).
*******************************************
Максимально допустимий поріг опромінення в залежності від його сили може бути досягнуто в більший або менший час перебування людини в зоні радіоактивного випромінювання. В практичній діяльності при веденні рятувальних і інших робіт в зоні радіаційного випромінювання, для визначенні часу перебування о/с в цій зоні поступають наступним чином. Дозиметрист на місці вимірює наявну потужність випромінювання і виходячи з цього обраховує і визначає час перебування там людей. Отримані дані він визначає у зівертах. В різних випадках максимально допустимий поріг ефективної дози може становити 50, 100 і навіть 500 мЗв (див. попередній розділ (*)).
|
Підкреслене дати під запис.
|
Основні заходи щодо захисту о/с і населення від радіоактивного впливу.
Іонізація, створювана випромінюванням в клітках, приводить до утворення вільних радикалів. Вільні радикали викликають руйнування цілісності ланцюжків макромолекул (білків і нуклеїнових кислот), що може привести як до масової загибелі кліток, так і канцерогенезу і мутагенезу.
Масштаб і характер аварійної ситуації, а також повнота інформації про умови опромінення й кількість залучених в аварію осіб впливають на об'єм заходів щодо надання першої медичної допомоги потерпілим.
Можливі кілька типів аварійних ситуацій: малі інциденти й великомасштабні радіаційні аварії.
Малі інциденти являють собою нещасні випадки в персоналу або окремих осіб з населення, які підрозділяються на:
пов'язані з безпосереднім контактом або наближенням людини до джерела зовнішнього випромінювання, з розвитком у потерпілих гострої променевої хвороби й (або) місцевих променевих поразок;
обумовлені контактом окремих осіб з відкритими джерелами випромінювання й можливістю надходження радіоактивних речовин на шкіру й в організм через органи подиху, ушкоджений шкірний покрив, шлунково-кишковий тракт (ШКТ).
Великомасштабні радіаційні аварії характеризуються значним їхнім поширенням по зоні дії й наявністю радіаційних поразок у значного числа потерпілих (наприклад, при ушкодженні активної зони атомного реактора, викиді радіоактивних відходів або застосуванні атомної зброї).
У цьому випадку характерним є сполучення різних видів випромінювань і надходження в організм різних нуклідів, головним чином ізотопів йоду, цезію, стронцію, плутонію.
У ряді випадків може мати місце комбінований вплив радіаційних факторів й інших агентів, що ушкоджують (хімічних, теплових, механічних), а також факторів модифікації (вібрація, нагрівання й т.п.).
При радіаційних поразках без супутніх травм потреба в наданні термінової допомоги може виникнути при опроміненні тільки в дуже високій дозі.
Радіоактивні речовини, у відмінності, наприклад, від токсичних, відразу не порушують життєво важливі функції організму, не викликають болючих відчуттів або шоку, опіків. Однак, при комбінованому впливі такі явища можуть спостерігатися.
У рамках надання першої невідкладної медичної допомоги потерпілим при радіаційній аварії необхідне проведення наступних основних заходів:
видалити потерпілого із зони впливу іонізуючого випромінювання;
усунути елементи, що стискують подих, одягу;
при необхідності ввести протишокові й (або) знеболюючі препарати;
при забрудненні ран радіоактивними речовинами - провести їхнє тампонування або промивання фізіологічним розчином із збираючими або комплексоутворюючими препаратами (пентаціном, наприклад);
провести санітарну обробку й дезактивацію шкірних покривів і слизуватих оболонок.
Особливістю надання першої допомоги при вдиханні повітря, забрудненого радіоактивними речовинами (поділяючимися матеріалами) на ранньому етапі, є створення умов для максимального видалення цих речовин з легких і верхніх дихальних шляхів шляхом промивання носоглотки й ротової порожнини, застосуванням відхаркувальних препаратів, вдиханням аерозолю 10 - відсоткового пентаціона.
Одночасно із цим, приймаються заходи щодо зменшення усмоктування радіоактивних речовин із ШКТ:
введення блювотних препаратів або багаторазове промивання шлунка водою із проносними засобами;
рясне питво з додатковим уживанням проносних і блювотних засобів;
2 - 3-х разове проведення очисної клізми протягом перших 12 годин.
Для наступної оцінки фактичної зараженості потерпілих на них оформляється супровідний документ, у якому, крім загальноприйнятих й обов'язкових відомостей, указується:
дата й час передбачуваного зараження;
об'єм й ефективність надання першої медичної допомоги;
передбачувані рівні забруднення;
характер проведення санітарної обробки.
Для прогнозу ступеня радіаційної поразки визначають прояв первинної реакції організму по спеціальній таблиці.
Питання можливості більше пізніх наслідків невеликих доз радіоактивного опромінення (наприклад, виникнення злоякісних пухлин) дотепер залишається відкритим і вимагає додаткового пророблення й спеціалізованого моніторингу.
Тому, при проведенні аварійно-рятувальних й інших невідкладних робіт в умовах радіоактивного забруднення місцевості, основними заходами захисту особового складу рятувальних підрозділів є наступні:
сувора регламентація часу перебування особового складу в зонах небезпечного й надзвичайно небезпечного зараження;
організація позмінної роботи;
використання засобів індивідуального захисту;
використання захисних властивостей техніки, транспорту, що вцілілі будинків і споруджень;
організація й здійснення безперервного контролю за отриманими дозами випромінювання: час початку ведення робіт і необхідна кількість змін буде залежати від потужності дози випромінювання й припустимої дози опромінення на перший добу; тривалість зміни буде визначатися шляхом розподілу встановленої на період роботи зміни дози опромінення на обмірювану потужність дози в місці проведення робіт;
проведення йодної профілактики.
Йодна профілактика
При радіаційно-небезпечних аваріях на ядерних енергетичних установках, на відміну від ядерного вибуху, у хмарі радіоактивних продуктів утримується значна кількість радіоактивного йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів). Потрапляючи в організм людини через незахищені органи подиху або із забрудненими продуктами харчування, він сорбується щитовидною залозою й вражає неї.
Найбільш ефективним методом захисту при цьому є прийом усередину лікарських препаратів стабільного йоду – так звана йодна профілактика.
Однократний прийом 100 мг стабільного йоду забезпечує захисний ефект протягом доби. Таблетки видаються лікувально-профілактичними установами в перші годинники після аварії.
В умовах тривалого надходження радіоактивного йоду в організм людини необхідні повторні прийоми препаратів стабільного йоду 1 раз у добу протягом усього строку можливого надходження йоду-131 (але не більше 10 діб для дорослих й 2 діб для вагітних й (або) дітей до 3 років): по 1 таблетці (0,125 гр.) йодистого калію, дітям (до двох років включно) – препаратів стабільного йоду 1 раз у добу в плин усього строку можливого надходження йоду-131 (але не більше 10 діб для дорослих й 2 діб для вагітних й (або) дітей до 3 років) – 1-2 краплі.
Максимальний захисний ефект досягається при завчасному або одночасному з надходженням йоду-131 прийомі стабільного йоду. Захисний ефект препарату різко знижується у випадках його більше пізнього прийому, однак навіть через 6 годин після разового надходження радіоактивного йоду прийом йодистого калію або йодистої настойки може знизити дозу опромінення щитовидної залози приблизно в 2 рази.
Для зниження наслідків впливу іонізуючих випромінювань на організм людини застосовуються також протирадіаційні препарати – радіопротектори.
До радіопротекторів відносять групу хімічних речовин, які мають у своїй сполуці SH (сульфгідрильні) - групи. До числа цих речовин відносять цистеін, цистомін, цистофос і деякі інших. Дані лікарські форми випускаються у вигляді таблеток, які є в індивідуальній аптечці.
Ці препарати послабляють ефект радіоактивного опромінення в середньому в 1,5-2,0 рази; підвищують стійкість організму до впливу іонізуючого випромінювання; знижують вага клінічного перебігу променевої хвороби. Крім того, радіопротектори послабляють ранні прояви поразки радіації - нудоту й блювоту.
Однак, слід зазначити, що прийняття радіопротекторів після опромінення захисної дії на організм не робить.
Використання засобів індивідуального захисту
Своєчасне й уміле використання засобів індивідуального захисту, поряд з перерахованими вище медичними препаратами, дозволяє практично повністю виключити потрапляння радіоактивних речовин усередину організму через органи подиху.
Для захисту органів подиху можуть використатися наступні види засобів індивідуального захисту органів дихання:
протигази цивільні (ГП-5, ГП-7) і (або) дитячі (ПДФ-Д, ПРФ-Ш, ПДФ-2Д);
респіратори («Пелюсток», Р-2, Р-2Д);
ватно-марлеві пов'язки;
протипильні тканинні маски.
|
Підкреслене дати під запис.
|
Закріплення вивченого матеріалу – 5 хв.
Підбиття підсумків – 5 хв.;
вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;
оголосити оцінки;
відповісти на запитання.
План-конспект склав:
Помічник начальника 3-ЗДПО
майор служби цивільного захисту ______________________ О.Л.Вікторов
“___” ___________ 2010 року
|