Затверджую:
Начальник 3-ЗДПО
полковник служби цивільного захисту
_____________В.В.Троян
“___” _________ 2010 року
План-конспект
проведення занять із тактичної підготовки
з працівниками учбових груп підрозділів 3-ЗДПО
Тема: Організація і проведення рятувальних робіт на водних об’єктах.
Навчальна мета: ознайомити співробітників учбових груп з проведенням рятувальних робіт на водних об’єктах.
Метод проведення: лекція.
Час: 2 години.
Місце проведення: учбовий клас 26-СДПЧ.
Навчально-матеріальне забезпечення: канцприладдя, план-конспект.
Література:
Правила охорони життя людей на водних об’єктах України / Наказ МНС України від 03.12.01 № 272.
Тагаев Н.Н., Щербина А.В. Первая помощь пострадавшим на месте происшествия.
Порядок проведення занять
Організаційний момент – 5 хв.;
перевірка присутніх;
оголошення теми і мети заняття, питань, які вивчатимуться.
Контроль знань – 5 хв.;
Викладення матеріалу теми – 35 хв. + 35 хв. (з переривом на 15 хв.)
Питання, які вивчатимуться:
Порядок проведення рятувальних робіт на льоду.
Озброєння для рятування на воді.
Перша медична допомога при утопленні й удушенні.
Питання та його короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
Порядок проведення рятувальних робіт на льоду.
У зимовий час на водоймах можливе потрапляння людини в ополонку і якщо людині вчасно та правильно не надати допомогу, це може привести до загибелі і потопаючої людини і рятувальника.
Надання допомоги людині, яка провалилася під лід, – надзвичайно небезпечний вид рятувальних робіт, який потребує від рятувальника зібраності та виваженості у діях.
Щоб допомогти потопаючому і не потонути самому, рятувальник повинен дотримуватись певних правил та заходів безпеки. Так, перш ніж ступити на лід, потрібно визначити товщину льодового покриву на водоймі. У різних місцях річок та озер товщина льодового покриву може бути різною. У гирлах річок та приток міцність льоду послаблена течією. Міцність льоду можна частково визначити візуально. На водоймах безпечним вважається лід (при температурі повітря нижче 0 °С ):
для однієї людини – синюватого або зеленуватого відтінку товщиною не менше 5-7 см;
для групи людей – товщиною не менше 15 см (дистанція в колоні по 4 чоловіка – 5 м).
Крім цього необхідно пам’ятати, що лід блакитного кольору – найміцніший, міцність білого льоду удвічі менша, а сірий колір свідчить про присутність води в товщі льоду.
Категорично забороняється перевірка міцності льоду ударами ніг. Це можна робити тільки з допомогою пішні чи жердини і подалі від себе. Якщо після першого удару з’являється вода – це свідчить про недостатню товщину льоду, а коли він почав тріщати, необхідно негайно повертатися назад не відриваючи при цьому ноги від поверхні льоду, як на лижах. Відходити потрібно спокійно і повільно.
Під час руху по льоду рятувальнику потрібно звертати увагу на його поверхню, обходити небезпечні місця та ділянки, покриті товстим шаром снігу. Особливу обережність необхідно проявляти в місцях зі швидкою течією, джерелами, струмками й теплими стічними водами промислових підприємств, які впадають у водойму, кущами і травою, що виступають па поверхню.
При переході по льоду групи рятувальників необхідно йти один за одним на відстані 5-6 метрів та бути готовим надати необхідну допомогу товаришу, який рухається попереду.
Рятуючи потерпілого, що провалився під лід, не можна наближатися до ополонки стоячи, тому що існує небезпека провалитися під лід. До потерпілого варто підповзати на животі, а для збільшення площі опори підкласти під себе дошку чи фанеру, при цьому рятувальний засіб потрібно штовхати перед собою або кидати поперед себе мотузку чи пасок.
Добре, якщо рятувальник перед тим як підповзати до ополонки, одягне на себе рятувальний жилет. До самого краю ополонки краще не підповзати, а кинути потопаючому пасок, шарф, мотузку або протягнути йому лижу чи гілляку і поволі витягувати на лід.
Якщо рятувальників декілька, то, узявши один одного за ноги, їм необхідно лягти на лід ланцюжком і рухатися до пролому. Діяти потрібно рішуче і не гаяти часу – у льодяній воді людина швидко мерзне, мокрий одяг тягне її на дно.
Витягаючи потерпілого, рятувальник повинен попросити потерпілого працювати ногами – так буде легше витягнути його з ополонки. Як тільки рятувальники витягнули потерпілого, він разом з ними виповзає із небезпечної зони по льоду.
Після цього необхідно укрити потерпілого від вітру, якнайшвидше доставити у тепле місце, розтерти, одягнути у сухий одяг і напоїти гарячим чаєм. Якщо потрібно – негайно викликати лікаря чи швидку допомогу.
|
Підкреслене дати під запис.
|
Озброєння для рятування на воді.
На озброєнні підрозділів 3-ЗДПО мається наступний перелік засобів рятування на воді:
«кінець Олександрова»;
пристрій «Соломинка»;
рятувальні сорочки;
рятувальний круг.
«Кінець Олександрова». Пристрій для рятування на льоду, який складається з 30 м рятувальної мотузки та вантажу на кінці цієї мотузки. Знаходиться у бойовому розрахунку чергового караулу 26-СДПЧ. Застосовується шляхом кидання рятувальником мотузки у бік постраждалого, чіпляння за нього з послідуючим витяганням його на твердий лід або берег. При застосування «кінець» треба кидати або попереду постраждалого на відстані витягнутої руки, або через нього з таким розрахунком, щоб постраждалий міг вхопитися за мотузку. При застосуванні «кінця Олександрова» треба запобігати попаданню вантажу, закріпленому на кінці мотузки,у голову постраждалого.
Пристрій «Соломинка». Пристрій призначений для надання допомоги людині, яка провалилась під лід шляхом подачі наповненого повітрям пожежного рукава або його ж, але закріпленого через тятиви штурмової драбини. Наповнюють рукав повітрям за допомогою дихального апарата на стисненому повітрі, якими забезпечені всі пожежні автомобілі. Даний пристрій знаходиться у бойовому розрахунку чергового караулу 26-СДПЧ.
Порядок зборки пристрою «Соломинка» (разом із штурмовою драбиною):
скласти пожежний рукав вдвічі і розтягнути його по довжині, розташувавши з’єднувальні головки поруч;
положити штурмову драбину на лід гаком доверху;
надіти на гак відрізок пожежного рукава діаметром 77 мм у якості чохла;
запустити рукав зігнутим боком через тятиви драбини «змійкою» один раз через першу і другу тятиви і другий раз через останні дві тятиви перед гаком;
накинути рукав на гак;
на один кінець рукаву надіти заглушку, а до іншого приєднати перехідний пристрій «протигаз-рукави»;
взяти апарат на стислому повітрі (може бути використаний апарат «Дрейгер» РА-92 або РА-94-Плюс);
зняти легеневий автомат з апарату шляхом роз’єднання трубок високого тиску у місці їх з’єднання;
приєднати протигаз до перехідного пристрою;
відкрити вентиль балону і крани на перехідному пристрої і заповнити рукав повітрям.
В залежності від ситуації, якщо довжини складеного навпіл рукаву недостатньо, можливо спробувати подати постраждалому рукав на його повну довжину. Але при цьому треба пам’ятати, що жорсткість такої лінії буде слабшою чим у порівнянні з використанням драбини-штурмівки. Також у разі значної відстані до постраждалого можливо нарощування рукавної лінії до необхідної довжини, але це дещо збільшує загальний час збору пристрою.
Зібрану лінію можна подавати як штовханням рятувальником з безпечної відстані, так і шляхом паралельного просування до постраждалого самого рятувальника. У цьому випадку йому треба підстрахуватись вдяганням рятувальної сорочки.
Рятувальна сорочка. Складається з основного нагрудного блоку, блоку коміра і чохла для нагрудного блоку. Вона кріпиться до тіла за допомогою пояса і зав’язок. Одна рятувальна сорочка знаходиться у бойовому розрахунку чергового караулу 26-СДПЧ. Ще три знаходяться на складі.
Рятувальне коло. Застосовується,як легкий ручний плавзасіб. При застосуванні кидається на значну відстань у бік потерпілого. Для безпечного витягування постраждалого без ризику для рятувальника коло кріплять за один кінець рятувальної мотузки. Рятувальне коло знаходиться у бойовому розрахунку чергового караулу 26-СДПЧ.
|
Підкреслене дати під запис.
|
Перша медична допомога при утопленні й удушенні.
Після витягнення потерпілого з води, головна задача – відновити подих і кровообіг. Для надання першої допомоги необхідно, щоб кожен рятувальник мав основні уявлення про анатомію і фізіологію.
Приведення в почуття потерпілого здійснюється в три етапи:
забезпечення свободи дихальних шляхів;
забезпечення подиху самостійно чи штучно;
забезпечення кровообігу самостійно чи штучно.
Забезпечення свободи дихальних шляхів
Забезпечення свободи дихальних шляхів вимагає здійснення ряду негайних, послідовних дій, а саме усунення води і сторонніх тіл з дихального шляху, й очищення легень. У воді усунення може бути зроблено тільки частково. Для цього варто нахилити голову потерпілого убік і розімкнути йому губи, за допомогою пальця потрібно витягти можливі сторонні предмети і зробити штучне дихання.
потерпілого покласти вниз обличчям і тіло піднімати в області таза протягом 10-20 сек.
потерпілого покласти на спину так, щоб його голова знаходилася нижче тіла;
відкрити і почистити ротову порожнину від залишків води, сторонніх речовин, твані, водоростей, піску. По закінченні процедури тіло покласти в стабільне положення на бік , у роті в потерпілого залишити палець, оповитий марлею, хусткою чи частиною одягу;
Забезпечення подиху:
Самостійний подих - після прочищення (фариноза) і забезпечення прохідності дихальних шляхів, рятувальник повинний установити чи має потерпілий самостійний подих. Якщо подих глибокий і ритмічний, потерпілий повертається в стабільне положення на бік і під постійним спостереженням залишається до прибуття лікаря.
Штучне дихання (штучна вентиляція) - використовується, коли подих потерпілого дуже порушений чи припинився. Існує два основних способи штучного дихання:
ручний метод штучного дихання розсування за допомогою рук і ремінного пояса, при якому грудна клітка розгинається до фази вдиху, а при стисканні її згинається до фази видиху;
штучне дихання з видиханням повітря - це найефективніший метод. Існує два його різновиди: - «рот у ніс» і «рот у рот»
Потерпілий знаходиться в положенні на спині. Рятувальник у положенні на колінах біля потерпілого. Він повинний набрати повітря глибоко в груди і із силою видихнути в рот чи ніс потерпілого. Під час штучного дихання рятувальник повинний стежити за грудною кліткою потерпілого. На початку потрібно зробити 5 швидких сильних видихів, щоб змінити газове середовище, після чого продовжити процедуру з ритмом близько 10, 12 чи 14 вдихів у хвилину. Вдихи можуть відбуватися через марлю чи хустку, покладені на обличчя потерпілого.
Забезпечення кровообігу
Перші дії рятівника установити чи в порядку кровообіг потерпілого. Це можна установити, перевіривши пульс на сонній артерії. Відсутність пульсу означає зупинку кровообігу. Недостатній кровообіг можна відновити за допомогою інтенсивного штучного дихання, піднявши ноги потерпілого вище голови. Якщо через 10-15 сек. не буде ніякої зміни, необхідно приступити до штучного кровообігу. Це метод, за допомогою якого стискають серце . Потерпілий лежить на спині, на твердій підстилці, землі, дошках . Долоня однієї руки покладена на нижню половину грудної клітки. Друга рука покладена зверху першої. Рятувальник притискає грудну клітку до спини, використовуючи вагу свого тіла, так, щоб вона прогиналася на 3-5см. у низ. Таким чином, серце стискується і виштовхує кров. Ритм стискання - від 60 до 80 ударів у хвилину. Стискання грудної клітки повинне бути досить сильним. Установлено, що необхідна маса - від 10 до 40 кг. сили. Руки не убираються протягом усього часу стискання.
Рекомендується чергування штучного дихання і штучного кровообігу. Найкраще, коли така дія відбувається двома рятувальниками в послідовності 1 вдих, 5 стискань. Серцеві зовнішні грудні стискання забезпечуються з ритмом від 60-80 у хвилину, а вдихи - 16-20х вилину. Якщо рятувальник один, він повинний починати штучне дихання з 3-5 вдихів, а після перевірки на наявність пульсу, продовжувати від 15 зовнішні грудних стискань серця, чергуючи їх з 2 швидкими вдихами.
Вплив температури на організм людини
З усіх фізичних властивостей води найбільше значення має її температура. У холодній воді втрата тепла тілом залежить в основному від течії, тривалості перебування у воді й одягу людини. У воді витрачається набагато більше тепла, тому що на поверхні температура більш відповідає температурі тіла людини.
Споконвічно при утопленні у воді дрібні кровоносні судини в шкірі скорочуються, і відчувається холодний озноб. Після цього судини розширюються, кровообіг збільшується і відчувається приємне почуття теплоти. Якщо вплив холоду дуже інтенсивно і тривало, зміни в організмі починаються зі спазм кровоносних судин, що виражаються збільшенням блідості і синьо-фіолетового відтінку, що з'являється через параліч і розширення самих маленьких венозних судин. Подібним чином починають реагувати кровоносні судини і кістякові мускули, бруньки і серце, у той час як у судинах органів живота відбувається протилежний ефект. Усе це веде до перерозподілу крові в організмі. Після рясного харчування велика частина крові направляється до органів живота. Тому під час купання з повним шлунком виходять великі зміни в кровообігу, що приводять до так називаного «непритомностям під час купання». Іноді вони приводять до смерті. Велике значення має не стільки абсолютна температура води, скільки різниця між температурою води і тіла.
Раптове занурення в холодну воду сильно нагрітого тіла може заподіяти «шок від холодної води» - друга причина раптової смерті при купанні. При зануренні в холодну воду поглиблюється й учащається дихальна діяльність і збільшується кровообіг у легеневих капілярах. Якщо в цей момент почнеться тиск, гіпоксія наступить набагато швидше. Під час плавання і пірнання, особливо в холодній воді, значно підвищується кров'яний тиск, що може викликати крововилив у мозок в облич з гіпертонічними захворюваннями. Збільшується і виділення сечі. Посилена тепловіддача і переохолодження часте приводять до появи мускульних спазм і спазм судин, що знижують значні фізичні можливості організму.
Гідростатичний тиск
Гідростатичний тиск діє на всю поверхню тіла і збільшується зі збільшенням глибини - на 1 м з 0,1 атмосферою. Кровоносні і лімфатичні судини стискуються й у результаті збільшення кількості обертової в серце крові. Це переноситься незалежно від здоров'я людини, але при серцевих захворюваннях може привести до важких перебоїв у кровообігу.
Існує кілька фаз утоплення:
Перша фаза. Настає в момент, коли потопаюча людина занурюється під воду і рефлекторно зупиняється подих (апное). Вона може продовжуватися до однієї хвилини. Споживання кисню організмом відбувається внаслідок посилення діяльності мускулів. Підвищений обмін речовин приводить до нагромадження двоокису вуглецю і відхідних продуктів у крові. Мускульний тонус підвищується. Серцева діяльність на початку уповільнена, але звичайно поступово прискорюється і кров'яний тиск підвищується. Зміна цієї фази нормалізується спонтанно протягом короткого часу після витягнення людини з води. Це і є єдино необхідна допомога.
Друга фаза. Кисневе виснаження, що збільшується, і збільшений зміст двоокису вуглецю викликає під час утоплення нездоланний порив до подиху. Людина відкриває рот і вдихає воду в дихальні шляхи. Звичайно в цей момент губиться свідомість. Легені наповняються рідиною, а заодно з цим знижуються піднімальні сили, що затримують людину на поверхні води. Пульс учащається, а кров'яний тиск підвищується додатково. Мускульний тонус значно підвищений - утоплення завершується не координованими рухами. Ця фаза небезпечна для рятівника. Нерідко під час цієї фази в потопаючого починається сильна блювота. Кислий склад шлунка може сильно зашкодити альвеолам і привести до ускладнень після витягнення з води - духота, синє фарбування шкіри, кашель, що може привести до смерті. Порятунок у другій фазі удушення відносно швидко відновлює свідомість, але часто може приводити до втрати пам'яті. Найчастіше порятунок розвиває гострий відтік крові з легень. При подібних обставинах постраждалого потрібно забезпечити киснем, заспокоїти його, поки не буде забезпечена кваліфікована медична допомога.
Третя фаза. Настає через 3-4 хвилини після перебування під водою. Кисневе голодування поглиблюється і добуває кисень із крові - (аноксія). Нагромадження двоокису вуглецю приводить до підвищеної кислотності крові. Поступово серцева діяльність слабшає, і кров'яний тиск швидке падає. Характерна ознака цієї фази - зупинка подиху. Тонус мускулів знижується, тіло повільне тоне з повислими вгорі руками і ногами - у позі медузи. Порятунок у третій фазі відбувається в глибокому несвідомому стані людини, при повній розслабленості мускулів, без подиху і з пульсом, що ледь відчувається. Привести потерпілого в почуття можливо при активному штучному диханні і серцевому масажі.
Четверта фаза, (аноксія) Приводить до зупинки серцевої діяльності. Досягається стан клінічної смерті, що при нормальній температурі може продовжуватися від 5 до 8 хвилин. Шанси потерпілого вижити в цій категорії знижуються з кожною минулою секундою, тому так необхідні комплексні заходи, що повертають до життя. Якщо потерпілий не буде витягнутий з води протягом 15 хвилин після утоплення, його стан називається «біологічна смерть». Порятунок, втопленика зі стану клінічної смерті - це відновлення його свідомості в різний термін, якщо в постраждалого в наявності амнезія. Часто розвивається стан психологічного порушення - ознака важких порушень функцій мозку. Ця категорія потерпілого вимагає доставки у відділення інтенсивного лікування (терапії").
Можливість надати допомогу втопленику краще, поки кров'яний тиск не почав падати. Прийнято, що втопленика в морській воді можна успішно повернути до життя (у тому випадку, якщо тіло витягнуте) навіть за 2-3 хвилини після настання клінічної смерті. При утопленні в прісний воді термін клінічної смерті продовжується - від 3-5 хвилин. Вважається, що утоплення в холодній воді продовжує термін клінічної смерті.
|
Підкреслене дати під запис.
|
Закріплення вивченого матеріалу – 5 хв.
Підбиття підсумків – 5 хв.;
вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;
оголосити оцінки;
відповісти на запитання.
План-конспект склав:
Начальник караулу 26-СДПЧ
ст. лейтенант служби цивільного захисту ______________________ І.В.Маков
“___” ___________ 2010 року
|