|
|
Скачати 5.43 Mb.
|
|
30 І Іспізнаванність закономірностей історичного розвитку доводилася і мім що діяльність людей, які переслідують свої егоїстичні цілі, є в Принципі не передбачуваною. На початку XX ст. С. Булгаков писав: Кожна історична особистість є щось абсолютно нове в історії, що не їм иіиіас ніякому передбаченню»28. Інші вчені вважали, що в основі розвитку людського суспільства п і пі. закономірності історичного прогресу. Проте розуміння цих Н омірностей і підхід до них були різними. Г. Гегель вважав, що йссснітпя історія є взагалі проявом духу в часі. Але кожна епоха, на йоі о думку, є «настільки індивідуальним станом, що в цю епоху не-■її> ■ ід по і можливо здійснювати лише такі рішення, що випливають із і .тою цього стану»29. Отже, з одного боку, Гегель розглядав історичний процес у розвитку і взаємодії, а з іншого - негативно ставився до Можл и іюсті впливу однієї епохи на другу через їх своєрідність. Марксизм пропонував більш аргументоване тлумачення історичній о детермінізму. Зокрема, Г.Плеханов категорично відхиляв ду-ілі'їм, що визначав дух і матерію як окремі, самостійні субстанції, іиуиажувавши: «Властивості соціального середовища визначаються і і ином продуктивних сил у кожний певний час. Якщо є певний стан Продуктивних сил, йому відповідають і властивості соціального сере-цонища, і відповідна психологія. А розвиток продуктивних сил, у ■ ін по чергу, визначається властивостями навколишнього середови-иїї»"'. Серед мислителів цього напряму провідна роль належить і Марксу, про внесок якого у філософію писав лідер французької її іоричної школи Ф. Бродель: «Геній Маркса, секрет сили його дум-і н полягає у тому, що він перший сконструював дійсні соціальні моделі, і.и повані на довгостроковій історичній перспективі»31. В той же час при аналізі закономірностей історичного прогресу пос-і уіюно сформувався підхід до історії як до зміни циклів історичного і >. і шптку, де головну роль відігравали зміни в самій людині, культурі, 11. і v ці.' Гак, представник неокантіанської школи Г. Ріккерт стверджував, ни > історія людського суспільства, як і історичне пізнання, визначаєть-• 111 іс гемою цінностей того чи того суспільства: «Історично важливими можуть стати лише ті об'єкти, що стосовно суспільних або соціальних інтересів мають значення. Тому внаслідок історичного зв'язку частин з історичним цілим, тобто суспільством, головним об'єктом її 11 іричного дослідження є не абстрагована від нього людина взагалі, і гсюдина як соціальна істота і знову-таки лише остільки, оскільки во- ,; Булгаков С.Н. Философия хозяйства. - М.: Наука, 1990. - С 5. " І егель Г. Логика // Соч. в 8 т. - Т. 8. - М.: Наука, 1959. - С. 78. т І Ілеханов Г.В. К вопросу о развитии монистического взгляда на историю. М.: Госполитиздат, 1949. -С. 70-71. 11 Ьродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. XV-WIII вв. -Собр. соч. в 3 т. -Т. 3. -М.: Прогрес, 1992. -С. 15. 31 на бере участь у реалізації цінностей»32. Отже, людина як джерело історичного розвитку, як безпосередній його учасник, включаючи її систему цінностей на основі наявного культурно-історичного досвіду того чи того суспільства, повинна бути, на думку Ріккерта, об'єктом історичного дослідження. Була висунута також ідея про культурно-історичні типи локальних цивілізацій, що переживають схожі фази у своєму розвитку. Вона віддзеркалена у працях М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, П. Сорокіна33. Представники третього напряму стверджували, що майбутнє суспільства і передбачуване і не передбачуване в один і той самий момент. Свобода вибору, різноманітна спрямованість діяльності людей, суперечливість їх інтересів, вигадливість вчинків сполучаються з дією закономірностей розвитку оточуючого суспільства, що дає змогу передбачати тенденції його майбутнього. Тут ми неминуче стикаємося з дуалізмом, що так категорично відхиляється матеріалістами. Сама людина дуалістична, двоїста за своєю природою. Вона - істота біосо-ціальна; в ній тісно переплітаються два суперечливі начала - успадковане від природи, від матеріального світу і надбане у процесі розвитку суспільства, вироблене свідомо, що дає певний простір свободі вибору і цілеспрямованих дій. У протиборстві цих двох начал полягає внутрішня пружина історичного прогресу, передумова і міра успіху окремих особистостей і цілих народів. У життєвому циклі кожної людини, кожного етносу, усього людства періодично змінюється співвідношення біологічного і соціального, успадкованого від минулого і доданого власною волею та працею. Люди творять свою історію, але в межах можливих альтернатив, визначених законами природного і суспільного розвитку. Осягаючи ці закони, люди можуть свідомо вибирати бажані з можливих альтернатив, домагатися їх здійснення. А якщо змінюються умови громадського життя - змінюються і самі регулюючі їх закони і закономірності34. Услід за представниками третього напряму можна вважати осно- і вою динаміки суспільства розвиток людини, її духовного світу - науки, культури, освіти, що матеріалізується в засобах праці, перетворе- 32 Риккерт Г. Философия истории. - Спб.: Философское историческое из дательство Жуковского, 1908. - С. 44. 33 Данилевский Н.Я. Россия и Европа: взгляд на культурные и политичес кие отношения славянского мира к романо-германскому. - М.: Книга, 1991; Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. -М.: Политиздат, 1992; Тойн- би А. Постижение истории. - М.: Прогресс, 1991; Тойнби А. Цивилизация пе ред судом истории. - М.: Прогресс, 1996; Шпенглер О. Закат Европы: очерки морфологии мировой истории. - М.: Мысль, 1993. 34 Яковец Ю.В. История цивилизаций. - М.: Гуманитарно-издательский центр «Владею», 1997. - С. 28-30. них розумом і працею людей предметах природи, в економічних і соціальних відносинах. Подібний міждисциплінарний підхід допомагає позбутися однобічності в оцінках, сприяє різнобічному баченню історичних процесів і явищ. Якщо виходити з того, що людина - істота біосоціальна, то в її генетичному ядрі закладена нерозривна єдність двох, здавалося б, протилежних начал. Біологічне - споріднює людину з усією навколишньою природою, матеріальним світом, його вершиною - живою природою, з властивими їй складними механізмами циклічної динаміки і генетики, спадкоємності, мінливості і відбору, зміною поколінь. Відмінності починаються там, де проявляється розум людини у всій різноманітності його функцій. По-перше, у пізнанні (спочатку емпіричному, а потім абстрактному) сутності явищ і процесів - законів побудови та розвитку світу і себе. Уся штучна природа, створена людиною за її багатовікову історію, - це лише матеріалізація людського пізнання, розуму і думки. По-друге, розум людини, її духовний світ проявляються в естетичній оцінці навколишнього світу і плодів своєї діяльності, у розумінні гармонії, краси, що знайшло відбиток у різноманітних формах мистецтва, культури у вузькому розумінні (у широкому розумінні культура охоплює всі результати людської діяльності, включаючи науку і продукти праці). Естетичне усвідомлення, оцінка краси і споконвічне прагнення її досягти, реалізувати - це властивість лише людини розумної. По-третє, розум людини знаходить прояви в системі етичних правил, норм моральності, якими вона керується у спілкуванні із собі подібними. Звичайно, визначені часом досить складні правила поведінки властиві співтовариству мурах і бджолиному рою, зграї вовків і мавп. Це закріплюється інстинктами й умовними рефлексами і допомагає будь-якому виду тварин вижити в нелегкій боротьбі за існування, продовжити рід. Проте лише людині як особистості дано усвідомити себе, свою особливість, самоцінність і свою відповідальність перед іншими людьми, які повинні дотримуватися подібних правил, інакше взаємне спілкування стане неможливим. Моральні правила регулюють стосунки людей. Кожна людина проходить шлях усвідомлення себе як особистості, навчається етичних норм, правил поведінки в сім'ї і суспільстві, норм взаємодопомоги. Ці правила близько п'яти тисяч років тому породили норми права і спеціальний апарат - державу. Як і багато інших витворів людського розуму, ці винаходи, перебуваючи в руках частини суспільства, стали згодом претендувати на самодостатній, первинний характер, диктуючи правила поведінки людській більшості. По-четверте, людину відрізняє від тваринного світу наявність ідеалів, спроможність до усвідомлення цілей своєї діяльності, що знаходить узагальнене віддзеркалення в ідеології - системі поглядів, які 32 33 2 6-402 визначають цілі і мотиви багатогранної діяльності людей, їхнього взаємного спілкування, об'єднання близьких за поглядами та інтересами громадян у соціальні групи, політичні партії, співтовариства. Ідеологія може базуватися на системі цінностей, частково відбитій і закріпленій у системі догматів релігії або філософській системі і т. д. Нарешті, по-п'яте, до світу духовних цінностей слід віднести освіту, засоби і методи передавання у спадщину від покоління до покоління накопиченої суми знань і навичок, оцінок і норм, ідеалів і цілей. Увесь багатий, складний, суперечливий духовний і матеріальний світ, створений людиною, постійно змінюється, формуючи логіку історичного процесу. Звичайно, за своїми проявами і походженням розум, свідомість людини й сама людина у всій сукупності елементів біологічного спадкового ядра, генотипу є породженням, вищим результатом матерії, що розвивається, й є в цьому розумінні первинною. Свідомості без мозку не буває, а мозок - це найскладніше структуро-вана сукупність нейронів. Проте відірвавшись від пуповини матері-природи, яка її породила, людина знаходить власну долю, підпорядковуючись законам статики, динаміки і генетики суспільства. Вона не тільки підпорядковується цим законам, а й пізнає їх, використовує у своїх цілях. І тут первинним стає те, що відрізняє людину від усього іншого світу: спроможність пізнавати навколишній світ і саму себе, діяти з огляду на власні інтереси та уявлення про закономірності цього світу. Інша справа, що ступінь пізнання, естетичні оцінки, етичні правила, ідеали, рівень освіти різних людей і соціальних груп відмінні, їхні інтереси нерідко протилежні. Тому шлях історичного прогресу здається тернистим і звивистим. Тілесне і духовне начало в людині не можуть, як відомо, існувати одне без одного. Але кожне з них розвивається за власними, хоча й взаємозалежними законами. За багатотисячолітню історію людства фізичні і фізіологічні властивості людини як біологічного виду майже не змінилися, але наскільки збагатився духовний світ людини, особливо коло її знань, навичок, засобів їхнього передавання через систему освіти! Значно відрізняється коло предметів матеріального світу, створених сучасною людиною і використовуваних у виробництві і побуті, від примітивних знарядь праці і невибагливого оздоблення житла середнього єгиптянина, жителя давніх Афін або Риму. Загальна історична тенденція (її можна розглядати як найзагальні-шу закономірність розвитку людства) полягає в тому, що при віддаленні людини від початку утворення виду Homo sapiens духовне начало у суспільстві набуває все більшого значення, визначаючи його розвиток. Не менш швидко зростає і кількість створених людиною, перетворених її працею предметів природи, адже це - матеріалізована сила знань, тобто результати розширеного відтворення духовного світу людини. 34 Усе багатство матеріального і духовного світу людини - результат ■Ласної праці, саморозвитку, а не витвір божества або інопланетян. Необхідні мужність і достатній рівень пізнання, щоб припинити спо-дішітися на вищі сили і відносити на їхній рахунок свої негаразди, Помилки і трагедц. Історія - літопис саморозвитку суспільства, його пе-і» мої' і поразок, успіхів і невдач, важкого, болісного просування від щабля до щабля історичного прогресу. У самих себе, своїх знаннях і Вміннях, цілеспрямованості й волі, у розвитку створеного людським ро-іумом духовного і матеріального світу ми повинні бачити причини й І її і пі історичного процесу, злетів і падінь в історії народів і всього цюдства. І 'оловна продуктивна сила суспільства - це сама людина у сукупності п іпостасей: потреб і можливостей, знань і навичок, бажань й інтересів. І Ісчлдоволені потреби спонукають людину мобілізувати свій розум для і и-никого перетворення навколишнього світу, породжують жагу до IIш і її. і розуміння необхідності активної діяльності. Стрімке зростання мої роб кожного наступного покоління людей є імпульсом до пошуку і юні їх шляхів повнішого їх задоволення на основі кардинальних пере-11" >рспь у матеріальному і духовному виробництві. Такий підхід до аналізу історичного процесу виходить із першості (примату) усвідомлених потреб, що спонукають людей оволодівати іншими знаннями і навичками, перетворювати навколишній світ, здій-і июиати виробництво й обмін матеріальних благ і послуг, змінювати і пособи присвоєння засобів і результатів виробництва, форми соці-.і ін.мо-політичних і державних відносин, етичні та юридичні норми. Таким чином, сама історія є процесом розвитку і самореалізації людства в цілому і кожної конкретної людини зокрема. При цьому об'єктом і орі( птиром такої самореалізації, у кінцевому результаті, виступають і.іі аш.нолюдські, гуманітарні цінності, передусім морально-етичні, релігійні, естетичні. Отже, навчання історії покликане не тільки ознайомити школярів із загальнолюдським досвідом пошуку і знаходження цих цінностей, а й дати їм можливість самим знаходити крихти цього досвіду, виробляючи свої оцінки, особистісне ставлення і емоційно ціннісні орієнтації до подій навколишнього громадського життя. Уявлення і сформовані на їх основі теоретико-філософські знання про іаі аіпаюлюдські та інші духовні цінності оточуючого суспільства і нон, змогу розвивати вміння й індивідуальні якості школяра, сприя-ЮТЬ його максимальній самореалізації у ході засвоєння історичних иіаиь35. IS Див.: Пометун О., Фрейман Г. Нові підходи до відбору та структурування ІМІСту сучасної історичної освіти // Історія в школах України. - 2000. - № 1. - < ' L 35 *Подумайте Обговоріть у малих групах: чим відрізняється запропонований авторами підхід до аналізу та логіки вивчення історичного процесу від відомих вам інших? У чому його суть? Чи погоджуєтесь ви з таким підходом? У чому полягають освітньо-виховні можливості такого підходу? Представляючи результати, проведіть невеличку дискусію за цими запитаннями в академічній групі. Виходячи із викладеного, головна мета шкільної історичної освіти може бути визначена як створення оптимальних психолого-педагогіч-них умов для інтелектуального розвитку, саморозвитку та становлення особистості учня як суб'єкта історичного розвитку та суспільних відносин, громадянина-патріота, який керується в своїй діяльності загальноприйнятими соціокультурними нормами та цінностями. Завданнями сучасної шкільної історичної освіти є забезпечення умов для:
36 Див.: Гирич І. Роль історії в системі орієнтаційних цінностей // До проблеми викладання історії України XIX - початку XX ст. // Історія в школах України. - 2003. - С 4-5. 11' 'думайте Працюючи в парах, порівняйте запропоновані мету і завдання шкільної історичної освіти з тими, які визначені Державним стандартом освіти. Що є спільного, в чому вони відрізняються? З якою точкою зору погоджуєтесь ви? Таким чином, завдання історичної освіти мають чітко визначену исобистісну спрямованість та можуть бути поєднані з оволодінням особистістю ключовими компетентностями (компетентність - від лат. . ouipeientia - належність за правом, коло питань, з яких дана особа мас обізнаність, досвід та розуміє свою відповідальність за їх вирішений)17. Під компетентністю людини педагоги розуміють спеціальним Шляхом структуровані (організовані) набори знань, умінь, навичок і І і .цілень, які набуваються у процесі навчання. Вони дозволяють людині визначати, тобто ідентифікувати і розв'язувати незалежно від контексту (від ситуації) проблеми, що є характерними для певної сфери діяльності. Іїільшість вчених говорять про необхідність визначення, відбору та І ру і повної ідентифікації обмеженого набору компетентностей, які є Найбільш важливими, інтегрованими, ключовими. Ключова компетентність: сприяє досягненню успіхів у житті; - сприяє розвитку якості суспільних інститутів; відповідає багатоманітним сферам життя. Ключова компетентність, на думку українських педагогів, є ічі'пстивною категорією, яка фіксує суспільно визнаний комплекс ні.ми., умінь, навичок, ставлень тощо певного рівня, що можуть бути і.к іосовувані у широкій сфері діяльності людини. Вона може бути ипіііачена як здатність людини здійснювати складні поліфункціо- м.і іі, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно ІОЗВ'язуючи відповідні проблеми. і точки зору вимог до рівня підготовки випускників загально-I и пі і nix навчальних закладів, ключові компетентності є інтегральними 11 >а ктеристиками якості підготовки учнів, що пов'язані з їх здатністю пінкового осмисленого застосування комплексу знань, умінь, навичок, ■ Південь до певного міждисциплінарного кола проблем. Вони відби-и.поть предметно-діяльнісну складову загальної освіти і покликані за-і «■ іпечити комплексне досягнення її цілей. Отже, основні ознаки життєвих (ключових) компетенцій: І) поліфункціональність: дозволяє вирішувати різноманітні проб-нгмп у різних сферах особистого й суспільного життя; 7 Великий тлумачний словник української мови. - С. 445. 36 |
|
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів "Правознавство.... Програма для загальноосвітніх навчальних закладів "Правознавство. Практичний курс" (авт. Ремех Т. О., Пометун О.І.) |
СТРУКТУРА науково-дослідницької діяльності навчально-виховного комплексу В НВК №2 науково-дослідницькою діяльністю охоплено 84 учнів. В школі І ступеня діє науковий осередок «Пошук» де задіяно 18 учнів.... |
|
Тема Завдання О.І. Пометун «Правознавство. Практичний курс.» Тема 13. Ст. 82. Завдання 1-3- письмово |
Навчальна програма «Правознавство (практичний курс)» для 9-х класів... Пометун Олена Іванівна – зав лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки АПН України, доктор педагогічних наук |
|
МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ Підручник... Значення письма у навчанні іноземних мов. Цілі навчання письма в середній школі 186 |
Діагностика дослідження психологічної готовності дітей до навчання у школі Комплексна методика являє собою докладне практичне керівництво до дії шкільного ( дошкільного ) психолога. ) |
|
ЛЕКЦІЯ Тема: Методика здійснення профільного навчання в старшій школі Егоров О. Профильное образование: проблемы и перспективы // Народное образование. – 2006. – № – С. 32-36 |
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Основи правознавства... Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Основи правознавства (практичний курс) (авт. Ремех Т. О., Пометун О.І ) |
|
Методика навчання фізики як наука. Методологія педагогічних досліджень Актуальні проблеми методики навчання фізики Вступ. Методика навчання фізики як наука |
Принципи навчання у вищій школі Принципи (лат ргіпсіріит — основа, начало) навчання вищої школи — вихідні положення теорії навчання. Вони є загальним орієнтиром... |