Мережко Зоя Валентинівна
вчитель історії
МВСШ Запорізького НКП
Методи організації та здійснення навчально – пізнавальної діяльності для сліпих і слабозорих дітей на уроках історії.
Сьогодні в Україні відбувається реформа навчально – виховного процесу всієї шкільної освіти. Історія як навчальний предмет своїми специфічними можливостями має сприяти розвитку нових рис особистості, її активній інтеграції у демократичне суспільство, що розвивається, та розумінню його цінностей. Тому викладання історії сьогодні потребує нового концептуального підходу як до змісту шкільної історичної освіти, так і до відбору та створення сучасних, найбільш ефективних навчальних, педагогічних технологій (моделей організації навчання). Головною метою методики історії як науки є обґрунтування наукових основ шкільної історичної освіти і шляхів її вдосконалення відповідно до потреб суспільства. Методична наука покликана озброїти вчителя історії змістом і педагогічними підходами до навчання, знаннями, вміннями і навичками, необхідними для ефективної історичної освіти, виховання і розвитку учнів.
Предмет і головна мета методики викладання історії обумовлюють її основні завдання:
- на основі теоретичного з'ясування змістовної суті компонентів процесу навчання історії та зв'язків між ними, визначення основних умов і принципів навчання, їх кваліфікований аналіз, структурування, узагальнення і доступний для сприйняття та застосування опис;
- виявлення об'єктивно існуючих зв'язків між компонентами навчання, протиріч та закономірностей їх розвитку;
- визначення способів та критеріїв моніторингу й оцінки якості історичної освіти;
- напрацювання, розробка нових ефективних моделей навчання з використанням досвіду і актуальних об'єктивних потреб історичної освіти.
До методів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів з вадами зору відносять: словесні, наочні й практичні методи навчання.
1. Словесні (усні) методи навчання.
Розповідь застосовують, коли мова йдеться про найважливіші історичні події, котрі мають виховну функції, а також в необхідності створити у учнів точні історичні уявлення про минуле. Одна з головних вимог до розповіді – це відображення в ній конкретної історичної характеристики часу, простору, історичних осіб, що сприяють розвитку в учнів з обмеженими вадами зору уявлення про специфічність кожного історичного факту. Він допомагає учням створити в уяві певний образ. Виділяють такі види розповіді:
• художню—образний переказ фактів, дій і вчинків певних осіб;
• науково-популярну — спрямовану на аналіз фактичного матеріалу;
• описову — послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ.
Ще використовують такі методи усного викладання історії, як опис, характеристика, пояснення і міркування. Опис – це послідовне викладання історичного явища, устрою. Виділяються два види опису:
- картинний опис (повідомлення зовнішніх ознак);
- аналітичний опис (функціональні призначення, де розкриваються суттєві внутрішні зв’язки).
Характеристика – це точне сформоване перераховування відповідних рис об’єкта, а так же особливих внутрішніх зв’язків. Може бути стислим, розгорнутим або конкретизуючим.
Пояснення є одним з найбільш поширених прийомів при викладенні історії головних фактів і теоретичного матеріалу. Це розкриття внутрішніх зв’язків і залежних закономірностей, сутності історичного явища. Це та частина інформації, яка повинна бути засвоєна у вигляді понять, суджень, умовиводів, оцінок, висновків.
Розмірковування – це послідовна розповідь доказів, які приводять учнів до певних висновків. Цей прийом дозволяє показати учням хід розмірковувань вчителя, його роздумів, дати зразки аналізу фактів. Вчитель веде учнів за собою в активну пізнавальну діяльність. Він показує як вирішували цю проблему вчені, як її слід вирішувати. Розмірковуванням ми називаємо послідовний розвиток положень, доказів, що підводять учнів до висновків і узагальнень. Розмірковування супроводжується постановкою питань, що дозволяє привернути увагу учнів до зазначеної проблеми. На кожне питання вчитель дає відповідь у формі розмірковування, зіставляючи факти і думки. В результаті учні без помітних труднощів осмислюють теоретичний зміст учбового матеріалу.
Застосовують лекційне викладання – це розгорнуте теоретичне міркування, научний аналіз і узагальнення, яке опирається на певний історичний матеріал. Але для шкільної системи таке викладання містить декілька особливостей:
- обмеження у часі (урок триває 45 хвилин);
- присутність бесіди на уроці;
- наявність інтерактивного характеру;
Використовують лекції під час вивчення історичного матеріалу при необхідності розкриття логіки подій і глибокого історичного аналізу.
2. Наочні методи.
Наочність відіграє важливу роль у вивченні історії у учнів з обмеженими вадами зору. Історія має досвід з опосередкованістю, тому принципи наочності важливі для її вивчення. Існують два головних принципа наочності – це гомеоморфізм і ізоморфізм. Виділяють правила роботи з наочними матеріалами:
- використання карток (написані шрифтом Брайля) для кращого запам’ятовування;
- спирання на конкретні образи і факти, за допомогою абстракцій них ідей та понять.
Види наочного навчання:
- внутрішній – це вид наочного навчання, яке передбачає вміння вчителя під час викладання матеріалу спиратися на той матеріал, який існує у учня;
- предметний – передбачає формування історичного уявлення і поняття на основі сприймання предмета навчання;
- образотворчий – передбачає формування історичних понять і уявлень на основі історичних пам’яток, видатних діячів, зображень. Виділяють такі різновиди зображень: реконструкцію архітектурних пам’яток, реконструкцію документального характеру та художньої композиції;
- умовний – передбачає формування історичних понять і уявлень за допомогою уявних знаків (схем, діаграм, карток).
Функціональне призначення використання наочного навчання заклечається у створенні точних історичних образів, уточнення і конкретизування історичного уявлення і формування історичних понять.
Метод наочного прийому навчання є робота з картою, де виділяється чотири вида історичних картин:
- подійовий – зображення важливих історичних подій, які як правило відображають політичну історію. Використовують методичний прийом при вивчені цього виду мапи, як розповідь;
- типологічний – відбивають типові явища, певні історичні епохи, зображення міст та споруд;
- історичний портрет. Використовують методичний прийом при вивчені цього виду мапи, як характеристика;
- зображення міст та споруд. Використовують методичний прийом при вивчені цього виду, як опис і пояснення.
Також методом наочного прийому навчання є робота з ілюстрацією. Розрізняють два види ілюстрацій: перший слугує для наочної демонстрації у тексті, а другий – доповідають матеріал у тексті. Методика роботи з ілюстрацією для сліпих і слабозорих учнів:
- використання бесіди, як евристичної або репродуктивної;
- самостійна робота з ілюстрацією – формується проблемне питання або завдання і спирається на необхідністю ілюстративного пояснення;
- поєднання бесіди і самостійної роботи.
Використання мапи є важливою основою для вивчення історії. Існують такі функції:
- розкривають причинно – наслідкові зв’язки;
- допомагають організувати узагальнення історичного матеріалу і підвести до закономірного історичного процесу;
- простежити послідовність історичного процесу;
- узагальнення і систематизації.
Мапа складається з двох части: навантаження і легенди. Існують такі види історичних мап:
- загальна – події країн або декілька країн в певний період;
- оглядові – послідовні моменти, що вивчають територіальні зміни;
- тематичні – окремі історичні події або сторони історичного процесу;
- схематичні – самий простий різновид тематично – лінійного навантаження.
3. Практичні методи.
Практичні методи спрямовані на досягнення завершального етапу процесу пізнання. Вони сприяють формуванню умінь і навичок логічного завершення ланки пізнавального процесу відповідно конкретної теми розділу. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати й пояснювати явища, що вивчаються. Зміст і методика виконання практичних робіт залежать від специфіки навчального предмета. Етапи проведення практичних робіт: пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи) — показ (інструктаж) — проба (2—3 учні виконують роботу, решта спостерігає) — виконання роботи (кожен учень виконує роботу самостійно) — контроль (роботи учнів приймають і оцінюють).
Таким чином, для формування мотивів навчальної діяльності використовується весь арсенал методів навчання: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні та інші. Будь-який з цих методів, окрім інформаційно-навчального, здійснює також мотиваційний вплив. Але практика навчання свідчить, що існують методи, які спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність і водночас сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. Наявність певних груп мотивів є основою для виділення двох великих груп методів стимулювання і мотивації учіння.
|