|
|
Скачати 5.35 Mb.
|
|
Мета вивчення курсу інформатики в старших класах передусім пов'язана з необхідністю підготовки учнів до подальшої практичної діяльності. Орієнтуючись на перспективу, можна сформулювати дану мету більш широко - підготовка сьогоднішніх школярів до життя в інформаційному суспільстві. Для досягнення даної мети зараз створюються спеціальні школи, класи з поглибленим вивченням інформатики, організовуються факультативні заняття для учнів, які виявляють цікавість до даної дисципліни, з таким розрахунком, щоб максимально задовольнити індивідуальні інтереси школярів. Питання полягає у доборі основ класифікації напрямів профільної диференціації при вивченні інформатики. В системі освіти США можна виділити три основні моделі комп'ютерної освіти: 1і) модель поточного програмування ;
В першій моделі ставиться мета навчити дітей використовувати комп'ютери, які є у них в школі і вдома. Зрозуміло, існують певні переваги такого підходу, оскільки він будується на існуючій матеріальній базі. Другий підхід полягає в тому, що зміст навчання курсу визначається, виходячи з вимог, які висуваються різними фірмами, коледжами і університетами. У цій моделі ще і сьогодні перевага віддається вивченню мов програмування. "Програмістський" ухил у навчанні інформатики в США можна пояснити тим, що професія програміста протягом цілих десятиріч є найбільш престижною і високо оплачуваною. Як видно, в перших двох моделях формування комп'ютерної грамотності в США основною метою є уміння програмувати, щоправда., нарізних рівнях. Деякі школи США відмовилися від навчання програмування як ведучої компоненти комп'ютерній грамотності. Ці школи обрали "ухил користувача" при навчанні інформатики. Основний аргумент, який вони висувають на користь цього, полягає в тому, що кожному доведеться працювати з комп'ютером, але лише тільки мала частина випускників стане програмістами. При визначенні змісту профільного навчання інформатики можна піти різними шляхами: можна враховувати категорії користувачів обчислювальних систем: інженери, оператори, програмісти (системні, проблемні), проектувальники, адміністративні працівники. За іншою класифікацією профільні курси можна поділити на два напрями - фундаментальний І прикладний. Для фундаментальних курсів основною функцією їх навчання є формування наукового світогляду, а для прикладних - підготовку до практичної діяльності. Актуальним сьогодні при виділенні цілей профільного навчання є врахування майбутньої практичної діяльності школярів за рівнем використання комп'ютерів (рис. 1.4.4), що дозволяє виділити такі напрями в підготовці школярів. 1) Користувач:
2)Системні аналітики. Для них особливо важливим є знання теоретичних принципів і практичні навички побудови формальних моделей і роботи з ними; "Інформатика для економістів", аналіз діяльності підприємства, розробка і випробування моделі, інформаційні системи і бази даних. Цей список можна продовжити. В кожному з таких курсів вивчається той розділ інформатики, предмет якого перетикається з предметом відповідної науки. Основне завдання курсів подібного типу - розвиток наукових уявлень, формування наукового світогляду, збагачення навчання основ інших фундаментальних наук методами наукового пізнання, які були розвинуті в галузі інформатики (моделювання, формалізація і ін.). Очевидно, що в кожному курсі, незалежно від його спрямованості, до найважливіших тем буде віднесена тема - "Програмне забезпечення". Крім того, сьогодні виділяють такі напрями предметної спеціалізації: Рис. 1.4.4. 3) Програмісти:
4) Конструктори ЕОМ та іншої обчислювальної техніки. Для них важливі знання інженерно-фізичних принципів функціонування комп'ютерів і автоматизованих систем, а також їх проектування. Спрямованість підготовки майбутніх користувачів також може бути різною, наприклад: • "Інформатика для математиків", для учнів, що займаються в математичних класах, містить питання розробки і реалізації на комп'ютері різних чисельних методів; моделювання різних процесів і явищ; зображення геометричних тіл, їх перетинів, рух тіл і фігур та ін.; • "Інформатика для філологів", аналіз і генерація текстів, робота з 1 різними словниками тощо; • "Інформатика для біологів", розробка і використання готових класифікаторів, моделювання поведінки різних істот і їх груп в різних умовах та ін.;
1.5. Психолого-дидактичні основи навчання інформатики 1.5.1. Основні концепції організації й управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів Вітчизняна педагогічна наука, спираючись на результати І досліджень з психології, фізіології і положення теорії пізнання, розв'язує сучасні завдання щодо кількох концептуальних підходів. Серед них за глибиною психологічного та фізіологічного І обгрунтування особливо виділяються асоціативно-рефлекторна теорія і теорія поетапного формування розумових дій. Решта | концепцій, зокрема концепція проблемно-діяльнісного навчання, програмованого навчання, сугестопедія, особистісно-орієнтованого І навчання та ін. певною мірою базуються на одній з перших двох і І розв'язують деяку важливу проблему навчання. Асоціативно-рефлекторна теорія навчання побудована на основі закономірностей умовно-рефлекторної діяльності мозку людини, що були відкриті й обгрунтовані у працях І.М. Сеченова та І.П. Павлова. У мозку людини постійно відбувається утворення великої кількості умовно-рефлекторних зв'язків (асоціацій) між різноманітними зовнішніми та внутрішніми подразниками і реакціями на них. Які з таких асоціацій закріплюються в довгостроковій пам'яті, залежить від умов дії подразників. Маються на увазі насамперед часові інтервали, кількість сполучень умовних подразників, їх контрастність, підкріплення, кількість повторень та ін. Нервове збудження має властивість іррадіації, а саме - в процесі формування будь-якого умовного рефлексу схожі подразники викликають спочатку і схожу умовну реакцію. Диференціація відбувається завдяки підкріпленню, систематичному повторенню, комбінованому представленню певних потрібних подразників (стимулів) та ін. Цією теорією обґрунтовується необхідність повторення як умови утворення й закріплення асоціацій, пояснюється природа помилок з курсу інформатики і вказуються шляхи їх попередження та усунення. Для дослідження закономірностей свідомого й активного навчання необхідно враховувати, що процес усвідомлення і запам'ятовування має складний характер і являє собою спільну діяльність обох сигнальних систем. Основні форми цих процесів - це різні розумові дії і перш за все аналіз і синтез, які відбуваються на рівні другої сигнальної системи. Отже, основними положеннями асоціативно-рефлекторної теорії навчання є такі! І)засвоєння знань, формування умінь і навичок, розвиток якостей особистості у процесі навчання є не що інше, як утворення в свідомості індивіда різних систем асоціацій, починаючи від простіших і закінчуючи узагальненими; 2)процес утворення асоціативних систем включає в себе чуттєве сприймання предметів і явищ, усвідомлення, доведене до розуміння їх внутрішніх зв'язків і відношень, запам'ятовування і застосування знань на практиці; 3)центральним ланцюгом цього процесу є аналітико-синтетична діяльність Індивіда в процесі розв'язування навчальних завдань; 4) вирішальними умовами ефективності навчання є розвиток активного ставлення учнів до навчання, пред'явлення навчального матеріалу в певній послідовності і формі, які активізують їх пізнавальну діяльність (проблемність, наочність, варіювання умов задачі з метою виявлення суттєвих спільних властивостей об'єктів і їх відмінностей та ін.), демонстрація І закріплення у вправах різних прийомів розумової і практичної діяльності. Характерною рисою асоціативно-рефлекторної теорії навчання є особлива її увага до розумового розвитку, активізації пізнавальної діяльності, до формування в учнів самостійності, творчого і критичного мислення. Управління пізнавальною діяльністю ця концепція вбачає у виявленні психологічної природи тих чи інших асоціацій, що дає можливість управляти процесом їх вироблення, ліквідувати помилкові асоціації, створювати нові види асоціацій. Слабкою стороною асоціативно-рефлекторної концепції є неспроможність пояснити найважливіші сторони навчального процесу, зокрема застосування системного підходу до структури навчально-пізнавальної діяльності. Більш адекватним представленням про освітній процес слід вважати інтерпретацію його як процесу засвоєння учнями різних видів діяльності. Діяльність - більш широке поняття, оскільки крім знань, вмінь і навичок передбачає мотиваційний, оцінюваний і інші аспекти навчання. Діяльнісний підхід складає вихідну методологічну установку теорії навчання. Різні аспекти даного підходу розроблені в дослідженнях психологів і педагогів Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьева, С.А. Рубінштейна, В.В. Давидова, Н.Ф. Тализіної і ін. З цих досліджень випливають такі положення: в діяльності не лише проявляється здібність учнів, а й в ній вони і створюються; при організації певного виду освітньої діяльності учнів формуються відповідні цьому виду здібності і якості особистості. Діяльнісний підхід вимагає певної форми організації, особового змісту, різні способи роботи та їх послідовність, спеціально підготовленого вчителя, засоби навчання. При цьому виділяються три головних об'єкти: діяльність учнів; діяльність вчителя; взаємодія діяльностей учня і вчителя. Діяльність, на думку А.Н. Леонтьева, мотивований процес використання учнем тих чи інших засобів для досягнення власної або зовнішньої цілі. Тобто виділяються суб'єкти, процес, предмет, умови, способи, результати діяльності. Основою діяльнїсної теорії навчання і теорії поетапного формування розумових дій, розробленої А.Н.Леонтьєвим, П.Я.Гальперіним, Н.Ф.Тализіною, є гіпотеза про принципово спільну будову зовнішньої і внутрішньої діяльності людини. Основні тези діяльнісного підходу полягають у тому, що людина «являє властивості і зв'язки елементів реального світу лише в процeci і НА основі різних видів діяльності (предметної, розумової, колективної). У навчальній діяльності, як і в кожній діяльності, виділяють три компоненти:
А.Н. Леонтьєв підкреслював, що для оволодіння знаннями і уміннями необхідно здійснити діяльність, адекватну тій, що втілена в цих знаннях і уміннях. Процес навчання розглядається як процес управління діяльністю, компонентами якого є суб'єкти впливу, акти їх перетворення, а також продукт, умови і засоби перетворення. Розрізняється зовнішня практична діяльність, в рамках якої відбуваєгься засвоєння, і внутрішня, розумова діяльність, при цьому вважається, що структури внутрішньої і зовнішньої діяльності однакові. Предметом засвоєння в процесі навчання при цьому вважається дія. Процес діяльності починається з постановки мети, далі слідує уточнення задач, відпрацювання плану, схем дій, потім учень приступає до предметних дій, використовує певні засоби і прийоми, виконує необхідні процедури, порівнює хід і проміжні результати з поставленою метою, вносить корективи до своєї наступної діяльності. Дія структурована і включає предмет перетворення, продукт (мету), засоби, а також сам процес перетворення. Знання включаються у всі компоненти дії. Процес перетворення полягає в створенні (або актуалізації) орієнтувальної основи дії (ООД), яка є здійсненням самого перетворення, контролю і корекції. При цьому вважається, що висока ефективність формування розумових дій забезпечується перш за все повнотою орієнтування учнів в засвоюваній дії і надає навчанню чітку цілеспрямованість і послідовність. Мета навчання, як образ майбутнього кінцевого результат)' (знань, навичок, умінь), реально закладається в схему орієнтувальної основи дій, тому учень, організуючи свою діяльність згідно з ООД, не може не досягти того результату, який намітив вчитель. Це сприяє запобіганню помилок і зменшує потребу у виконанні однотипних вправ під час формування умінь і навичок, прискорює їх формування. Орієнтувальна основа дії є психологічним механізмом регуляції перетворень. П.Я. Гальперіним і Н.Ф. Тализіною введено три критерії ООД: повнота (повна-неповна), узагальненість (узагальнена - конкретна), спосіб її отримання (самостійно або від вчителя}. У випадку неповної, конкретної, отриманої самостійно ООД з'ясування і подальше опрацювання матеріалу учнем проходить з помилками, з недостатнім виділенням істотних ознак і розумінням змісту. У разі повної, конкретної, поданої у готовому вигляді ООД навчання проходить більш впевнено, з розумінням, з чітким виділенням істотних і неістотних ознак понять, відбувається найбільш ефективне навчання. Засвоєння знань розглядається як процес засвоєння дій що до застосування цих знань. Змістом знань є поняття, які є суттєвими ознаками об'єктів і явищ. Дії поетапно підводяться під поняття. При цьому створюється мотивація до засвоєння поняття, уточнюється склад ознак понять, порядок і рівень використання поняття в об'єкті або явищі, що вивчається. Н.Ф. Тализіна включає в засоби поетапного засвоєння прийомів пізнавальної діяльності - мислення, пам'яті, уваги, найважливішими з яких с логічні прийоми мислення: виділення властивостей об'єктів, означення понять, розпізнавання, виведення наслідків, умовиводів, класифікація і доведення. Основним у процесі навчання вважається засвоєння знань. А.Н. Леонгьєв вважає, що для засвоєння знань учень повинен здійснити сприйняття об'єкта (способу дії з ним), зрозуміти властивості об'єктів в їх подібності і відмінностях (здійснити діяльність щодо виявлення властивостей і способів дій з ними), використати засвоєні дії для пошуку, перевірки і пояснення отриманих знань. Процес засвоєння знань, згідно з положеннями Н.Ф.Тализіної Ш П.Я. Гальперіна, здійснюється через шість етапів:
Перший тип орієнтування учням надається зразок дії І оголошується її результат. Вони не одержують в повному обсязі відомості-орієнтири про спосіб виконання дії, що формується, тому діють шляхом спроб і помилок. Вчитель, який працює за таким типом ООД, по суті сам програмує помилки учнів, тому йому $ доводиться більше займатися усуненням помилок, переучуванням, І доучуванням, ніж правильним навчанням. Другий тип орієнтування - учням дається алгоритм або правило-орієнтир виконання дії чи завдання. При цьому навчання йде без великої кількості помилок, але тут слабо розвивається евристична діяльність учнів. Третій тип орієнтування - учні не стільки навчаються способу виконання дії у конкретній ситуації, скільки вчаться аналізувати ситуацію і самі складають узагальнену схему або алгоритм дії чи розв'язування задачі. ООД може даватись учителем в узагальненому вигляді, а учні самостійно будують ООД до необхідної повноти при розв'язуванні конкретної задачі. Застосування третього типу орієнтування сприяє створенню в учнів такого фундаменту знань, умінь і навичок, який дає можливість учням швидко орієнтуватися за нових умов, діяти і опановувати нові знання і навички самостійно.
Традиційне навчання, побудоване на асоціативно-рефлекторній теорії", передбачає засвоєння знань шляхом попереднього заучування, запам'ятовування, а лише потім застосування. При цьому часто потрібних знань не вистачає, разом з тим наявні виявляються Потрібними, зайвими знаннями. Згідно з теорією поетапного формування розумових дій знання про дію формуються в процесі самої діяльності, яка мотивовано забезпечує учнів орієнтувальною основою дії або діяльності в цілому. Теорія поетапного формування розумових дій добре узгоджується з діяльнісним підходом до розвитку особистості, основна теза якого полягає в тому, що людина виявляє властивості і зв'язки елементів реального світу лише в процесі і на основі різних * видів діяльності (предметної, розумової, колективної, індивідуальної та ін.)- Учень добре усвідомлює лише те. що виступає як прямий предмет і мета його власної діяльності. Тому необхідне виконання учнями відповідних дій з навчальним матеріалом (а не просто Його спостереження і прослуховування). Активне формування навчальної діяльності веде до суттєвих змін в особистості учня, в його свідомості, до новоутворень в його інтелектуальній і моральній складових, тобто сприяє становленню учня як суб'єкта діяльності, як індивідуальності. Недоліком цієї теорії є відокремлення внутрішньої мови від З перших етапів навмання, оскільки мовлення важливе на всіх етапах пізнавального процесу. Ця теорія недостатньо повно розроблена для всіх рівнів і сторін навчання, зокрема на рівні формування і розвитку творчої діяльності учнів. Теорія проблемного навчання (проблемно-діяльнісний підхід до навчання). Основною метою проблемного навчання є забезпечення активного ставлення учнів до оволодіння знаннями, уміннями та навичками, інтенсивного розвитку їхньої самостійної пізнавальної діяльності та індивідуальних творчих здібностей навчальних задач або завдань, за допомогою розв'язування пізнавальних, які не до кіпця визначені. Наприклад, недостатні умови для одержання відповіді. Це цілком відповідає меті загальної середньої освіти. Однак сьогодні проблемне навчання залишається більшою мірою теоретичною моделлю розвиваючого навчання, ніж ефективно , реалізується на практиці як один з головних психологічних принципів розвивального навчання. Пов'язано це з тим. що основні ідеї і моделі проблемного навчання не доведені до педагогічно виправданої технології навчання. Основний зміст технології проблемного навчання мають становити методи й прийоми, організаційні форми та засоби доцільного використання навчальних проблемних ситуацій, постановки і розв'язання навчальних проблем, способи пред'явлення вчителем, прийняття та розв'язання учнями проблемних задач. Дослідження психологів (С.Л. Рубінштейн, Г.С. Костюк та ін.) переконливо доводять, що мислення, як правило, починається з проблеми чи запитання, з подиву чи нерозуміння, з протиріччя. Тобто, проблемна ситуація спонукає особистість до активного мислення. В теорії проблемного навчання основними поняттями є поняття «проблемне запитання», «проблемна задача», «.проблемне завдання», «проблемна ситуація». Проблемне запитання на відміну від звичайного не передбачає простого пригадування або відновлення знань. Проблемна задача - форма організації навчального матеріалу із заданими умовами і невідомими даними, пошук яких потребує від учнів активної розумової діяльності: аналізу факторів, з'ясування причин походження об'єктів, їх причинно-наслідкових зв'язків тощо. Проблемне завдання передбачає вказівку учням про їх самостійну пошуково-пізнавальну діяльність, спрямовану на одержання необхідного результату. Проблемна ситуація - стан розумового утруднення учнів, який створено спеціально вчителем, за допомогою певних прийомів, методів і засобів. Такі утруднення викликаються недостатністю раніше засвоєних учнями знань і способів діяльності для розв'язування пізнавальної задачі, завдання чи навчальної проблеми. У дослідженнях A.M. Матюшкіна виділяються три головних компоненти проблемної ситуації: 1) невідоме відношення, що засвоюється, спосіб або умова дії, що розкривається в проблемній ситуації:
Проблемно-діалогова форма організації навчання має переваги НАД іншими. Це пов'язано із наявністю спілкування - однією з ефективних форм активності. Діалог є провідною формою Спілкування лише тоді, коли обидва партнери виявляють і зовнішню і внутрішню активність, Проблемно-діалогова ситуація сприяє організації пошукової пізнавальної активності, ініціює на цій основі повноцінну розумову діяльність учнів, що приводить до формування знань високого рівня, узагальнення та інтенсивного розвитку творчих здібностей особистості. Визначаючи названі вище переваги проблемного навчання, не слід абсолютизувати його, слід чітко уявляти, за яких умов воно виправдовує себе, а коли - ні. Вчителі нерідко створюють проблемні ситуації невиправдано. Зокрема, намагання частини вчителів створювати проблемні ситуації на уроці з метою підведення учнів до самостійного формулювання ними означень нових понять, алгоритмів саме по собі корисне для розвитку продуктивного мислення, але вимагає багато навчального часу на уроці, внаслідок чого на розв'язування задач не вистачає часу. Особливістю шкільного курсу інформатики є те, що не менш як 70 % сукупного навчального часу на уроці повинно відводитись на розв'язування задач, більшість з яких є проблемами для учнів. Тому проблемна ситуація на уроках інформатики повинна створюватись тоді, коли вчитель упевнений в тому, що в класі знайдуться учні, які справляться з нею, і на розв'язуванім проблеми не витрачатиметься надмірного обсягу часу. Дослідження методистів (В.Н. Максимового) засвідчили, що, переводячи Весь навчальний процес лише на проблемне навчання, вчитель спостерігає зниження інтересу учнів до знань. Якщо ж чергувати проблемність з елементами програмування, алгоритмізації, методу доцільних задач, то досягається значно більший ефект. 1 справа тут не лише б стимулі, новизні підходів, а в тому, що кожний із згаданих підходів вносить свій необхідний, елемент в формування пізнавальної активності, інтересів учнів. Алгоритмізація впорядковує діяльність, сприяє її логіці і | послідовності, полегшує досягнення успіху. Програмування сприяє самостійному просуванню учня в процесі пізнання, швидкому отриманню оберненого зв'язку. Проблемність активізує розумові й] емоційні процеси. Що ж стосується можливостей використання! проблемного навчання при вивченні інформатики, то основні фундаментальні знання доводиться повідомляти учням, пояснювати! їм поза проблемним навчанням значну частину способів дій, якої необхідно показувані і закріплювати тренуванням, вправами. І тільки певна частина знань і способів діяльності, які вміло та обґрунтовано відібрані, стає об'єктом проблемного навчання. Доцільно враховувати також і те, що можливість використання проблемно-діалогових форм тим більша, чим вищого рівня узагальненими знаннями учням треба оволодіти, і зростає із збільшенням освітнього, світоглядного і виховного значення цих знань. Кількість відомих знань, які мають актуалізуватися, повинна перевищувати обсяг нових знань. Теорія програмованого навчання зародилась у 1950-х pp. на межі педагогіки, психології, кібернетики у зв'язку з потребами теоретичних досліджень у галузі управління процесом засвоєння знань, формування навичок і умінь. Програмне навчання - це навчання за попередньо розробленою програмою, в якій передбачені дії як учня, так і вчителя. Виникли тенденції часткового або повного перекладання функції вчителя на пристрої, за допомогою яких здійснювалося й опосередковане управління процесом засвоєння знань за спеціальними програмами. Особливо ці тенденції посилились у зв'язку з появою персональних комп'ютерів. Відзначаючи широкі можливості використання персональних комп'ютерів у практиці навчання, у всьому світі визнано, що ні програмоване навчання, ні комп'ютер не можуть замінити вчителя. Основу теорії програмованого навчання становлять три вихідні положення: навчання - процес керований; навчання — Інформаційний процес; навчання - строго індивідуалізований процес. Висока керованість процесу навчання досягається за допомогою спеціально розробленої навчаючої програми, використання якої забезпечує сувору систематизацію навчального матеріалу і послідовність дій учня. За допомогою каналів зворотного зв'язку можна дістати інформацію про результати сприймання учнями навчального матеріалу і провести відповідні коригуючи впливи. Залежно від способу пред'явлення навчальної інформації, характеру роботи над нею і контролю (самоконтролю) розрізняють три види програмованого навчання: лінійне, розгалужене і комбіноване. При «лінійному навчанні» навчальний матеріал поділяється на Д°за, після послідовного вивчення кожної з яких пропонується контрольне запитання (вправа, завдання). Після неправильної відповіді учень повертається до повторного вивчення цієї дози доти. Поки не дасть правильної відповіді, Після цього учень ігристу має до Вивчення наступної дози, і так діє до повного вивчення всієї теми. Лінійні програми розраховані на безпомилковість кроків всіх учнів, тобто всі учні одержують одну й ту саму послідовність завдань і повинні виконати одні й ті самі кроки. Такі програми повинні відповідати можливостям найслабкіших учнів. Розгалужене програмоване навчання має такі особливості:
6) програмою передбачена корекція ходу пізнавальної діяльності. Якщо учень обрав помилкову відповідь, то він відсилається на одну з бокових гілок лінії пізнання, де знаходить додаткову інформацію, роз'яснення, що допомагає йому зрозуміти помилку і вибрати правильну відповідь. При виборі правильної відповіді учень переходить до вивчення наступної укрупненої дози інформації. Комбіноване програмоване навчання поєднує два попередніх види програмованого навчання. При цьому лінійне програмоване навчання використовується при розв'язуванні нескладних дидактичних завдань, а розгалужене - при більш складних. До сильних сторін програмованого навчання слід віднести ретельний відбір і структурування вчителем програмного матеріалу, розташування його у вигляді логічно завершених доз, високу самостійність та активність навчальної діяльності учнів, ефективне управління і самоуправління навчально-пізнавальною діяльністю, індивідуалізація навчання й адаптацію його до можливостей кожного учня, раціональне використання навчального часу. Особливості програмного навчання - наявність зворотного зв'язку; учень не може зробити наступного кроку, якщо він не засвоїв попереднього матеріалу. Це гарантує надійність засвоєння матеріалу, але залишає без уваги його внутрішні процеси, які відбуваються між одержанням учнем завдання і його розв'язком. Крім того, в ніякій попередній програмі неможливо враховувати всі особливості навчального процесу, особливості кожного учня або класу. Слабкими сторонами програмованого навчання є відсутність безпосереднього впливу особистості вчителя на учня. Такий вплив може бути лише опосередкованим. Відсутність безпосереднього спілкування з учителем І міжособистісного спілкування учнів негативно позначається на формуванні особистості в цілому, його інформаційній мові, управлінні внутрішньою психічною діяльністю. Велика подрібненість завдань, їх одноманітність, штучно уповільнений темп просування від незнання до знання, наявність вибіркового методу контролю не виключають можливість вгадування правильної відповіді, а вибір неправильної відповіді і хибних посилань сприяє повторенню помилок - це теж негативні риси програмованого навчання. Використання навчаючих пристроїв дає можливість лише отримувати інформацію про допущені помилки, але не дає змогу простежити хід міркувань, які привели учня до правильної відповіді або помилки. Зменшення популярності програмованого навчання вже в 1970-ті pp. пов'язане з великою трудомісткістю і вартістю роботи щодо складання програмованих підручників і посібників та навчаючих програм, особливо комп'ютерних, відсутністю в достатній кількості та значною вартістю персональних комп'ютерів. Проте на сучасному етапі розвитку нових інформаційних технологій можливості застосування програмованого навчання потребують подальшого дослідження і впровадження його на новій технічній основі і з нових психолого-педагогічних позицій. Ідеї програмованого навчання можуть використовуватися при створенні електронних навчальних курсів, які виставляються на освітніх серверах глобальної мережі Інтернет. |
|
5. Методична система навчання інформатики в середній загальноосвітній школі Методична система навчання будь-якого предмета являє собою сукупність п'яти компонентів: цілі, зміст, методи, засоби й організаційні... |
Програми курсу інформатики в школі. Зміст навчання інформатики. Планування... Проаналізуємо програму з інформатики для загальноосвітньої школи, яка була затверджена МОіН України в 2001 р |
|
15. Позакласна робот з інформатики. Позакласні форми навчання інформатики.... Позакласна робот з інформатики. Позакласні форми навчання інформатики. Олімпіада з інформатики. Технологія підготовки учнів до участі... |
ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ І. Сутність і основні поняття валютного законодавства... Валютне законодавство України базується на принципах, які є вихідними нормативно-керівними положеннями основи механізму державного... |
|
Інформатика як наука і як навчальний предмет в школі. Комп’ютерна... Комп’ютерна грамотність та інформаційна культура. Педагогічні функції шкільного курсу інформатики (ШКІ). Особливості ШКІ. Цілі навчання... |
Інформатика як наука і як навчальний предмет в школі. Комп’ютерна... Комп’ютерна грамотність та інформаційна культура. Педагогічні функції шкільного курсу інформатики (ШКІ). Особливості ШКІ. Цілі навчання... |
|
Урок з інформатики. Специфіка уроку інформатики. Підготовка вчителя... Розвивальних завдань, добір конкретного навчального матеріалу, досягнення конкретних поставлених цілей шляхом добору відповідних... |
Проект Інструктивно – методичний лист про вивчення інформатики у 2008-2009 навчальному році Розвиток інформаційного суспільства зумовлює потребу у нових підходах до навчання інформатики учнів загальноосвітніх закладів |
|
Розділ. МЕТОДИЧНА РОБОТА З КАДРАМИ «Професійна майстерність вихователів у форматі нового педагогічного мислення» (за Н. В. Гавриш) |
Навчальна програма для 10-11 класів інформаційно-технологічного профілю 2015 Вона є продовженням програми вивчення інформатики у 9-му класі, базується на знаннях учнів, отриманих при вивченні інформатики у... |