7.2. Органи керування інформаційним простором
У сучасних інформаційних державах інформаційним простором керують органи законодавчої, виконавчої, судової влади та громадські організації. В Україні це такі органи:
1) органи законодавчої влади:
Комітет Верховної Ради з питань інформації та свободи слова;
Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності (частково);
2) органи виконавчої влади:
— центральні органи:
а) Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо);
б) Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення – позавідомчий контролюючий державний орган;
в) Головне управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України;
г) Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України;
ґ) Міністерство культури України (частково);
— регіональні органи:
а) обласні відділи Держтелерадіо;
б) обласні відділи культури (частково);
3) органи судової влади:
суди першої інстанції;
суди другої інстанції (апеляційні суди);
Верховний Суд України.
Дорадчі функції при органах державної влади виконують громадські організації. В Україні до них належать:
Національна спілка журналістів України;
творчі спілки письменників, театральних діячів тощо.
До громадських організацій, що впливають на уряди країн, належать також міжнародні організації працівників ЗМІ (журналістів), наприклад, така міжнародна організація, як „Репортери без кордонів".
Серед центральних органів державної виконавчої влади, які покликані здійснювати державну інформаційну політику можна виділити Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Державний комітет зв'язку та інформатизації України, Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення. Окрім того слід вказати на важливе значення для формування та здійснення державної інформаційної політики консультативно-дорадчих органів: Ради з питань інформаційної політики при Президентові України та Міжвідомчої комісії з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, а також таких надзвичайно важливих утворень, як Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації і Головне управління інформаційної політики Адміністрації Президента України.
Державний комітет телебачення і радіомовлення України (http://www.sciptrb.gov.ua/) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. У своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та відповідним Положенням.
Основними завданнями комітету є:
участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах, державної мовної політики;
міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань діяльності інформаційної та видавничої сфер, реалізації державної мовної політики;
здійснення управління в інформаційній та видавничій сферах;
сприяння реалізації конституційного права на свободу слова, забезпечення розвитку інформаційної сфери, розширення національного інформаційного простору.
Державний комітет зв'язку та інформатизації України відіграє важливу роль у здійсненні державної політики в галузі інформації. Він є центральним органом виконавчої влади, забезпечує проведення державної політики в галузі зв'язку, розподілу і використання радіочастотного ресурсу та у сфері інформатизації, несе відповідальність за їх стан і розвиток. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету.Наразі відбувається реорганізація Державного комітету зв'язку та інформатизації України.
Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (http://www.nradatvr.kiev.ua/) є конституційним, постійно діючим позавідомчим державним органом, підзвітним Верховній Раді України та Президентові України. Національна рада створюється з метою забезпечення свободи слова і масової інформації, прав та законних інтересів споживачів (телеглядачів і радіослухачів), виробників і розповсюджувачів масової звукової, візуальної, аудіовізуальної інформації і даних, розробки і здійснення державної політики ліцензування телерадіомовлення, раціонального використання природно обмеженого радіочастотного ресурсу держави, реалізації та контролю за додержанням законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення. Національна рада діє в інтересах суспільства і є самостійною в межах повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Отже, державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції. Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не має порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
Блюменау Д.И. Информация и информационный сервис. – М., 1989
Брежнева В.В. Информационное обслуживание: продукты и услуги, предоставляемые библиотеками и службами информации предприятий. – СПб., 2004.
Вайдахер Ф. Загальна музеологія. – Львів, 2005.
Вуль В.А. Электронные издания. – М., 2001.
Горовий В. Особливості розвитку соціальних інформаційних баз сучасного українського суспільства. – К., 2005.
Демидова С. Предметные указатели к документам. – М., 2002.
Ніколас Девід. Оцінка інформаційних потреб: методи і технології . – К.,1996.
Коготков Д.Я. Библиографическая деятельность библиотеки . – С.-Пб, 2005.
Матвієнко О.В. Представлення інформації в автоматизованих документно-інформаційних системах. – К., 2001.
Партико З.В.Теорія масової інформації та комунікації. – Львів, 2008.
Почепцов Г.Г. Інформаційна політика / Г.Г.Почепцов, С.А. Чукут. – К. 2006.
Провідні бібліотеки України [Уклад., авт. передм.; В.Г.Дригайло, Є.М.Шмельов]. – К., 2006.
Романенко В.Н. Сетевой информационный поиск / В.Н.Романенко. – СПб., 2002.
Рынок информационных услуг и продуктов / И.И. Родионов, Р.С.Гиляревский, В.А.Цветкова, Г.З.Залаев. – М.,2002.
Соляник А.А. Документнi потоки та масиви. – Х., 2000.
Соколов А.В. Информационний поход к документальной комуникации. – Л. 1988.
Справочник информационного работника /Науч. ред. Р.С.Гиляревский В.А. Минкина. – С-Пб., 2005.
Щербицкий Т.И. Информация и познавательные потребности. – Минcк, 1983.
ЗМІСТ
1. ІНФОРМАЦІЙНІ ПОТРЕБИ 6
1.1. Суть інформаційних потреб 6
1.2. Співвідношення інформаційних потреб 9
з інформаційними інтересами і запитами 9
2. ДОКУМЕНТНІ ПОТОКИ Й МАСИВИ: 13
СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ 13
2.1. Суть документних потоків і масивів 13
2.2. Ознаки, властивості, параметри і 14
функції документних потоків і масивів 14
2.3.Функції документних потоків і масивів 17
2.4. Основи структурування документних потоків і масивів 17
3. ДОКУМЕНТНІ ФОНДИ 19
3.1. Суть, властивості і функції документних фондів 19
3.2. Особливості формування фондів різних інститутів ДІКС 21
4.1. Сутність, склад і властивості інформаційних ресурсів 25
5.ІНФОРМАЦІЙНО-ПОШУКОВІ СИСТЕМИ 27
5.1.Співвідношення понять довідково-бібліографічний 27
та довідково-пошуковий апарат 27
5.2. Значення каталогів 28
5.3.Форми каталогів 29
5.4.Види бібліотечних каталогів 32
5.5 Пошукові системи інтернет 36
6. ІНФОРМАЦІЙНІ ПРОДУКТИ ТА ПОСЛУГИ 37
6.2. Виробники інформаційної продукції 38
6.3. Структура споживацьких вимог до інформації 39
6.4. Характеристика послуг інформаційного обслуговування 41
6.6. Інформаційні послуги інтернет 44
6.7.Проблема соціальної відповідальності за надану інформацію 46
7. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ 47
ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ 47
7.1. Сутність державної інформаційної політики 47
7.2. Органи керування інформаційним простором 49
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК 51
|