Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників
Урок, як форма організації навчання
Кондратюк С.Ю.
Форми організації навчання
У педагогіці розрізняють понад 30 різних форм навчання.
Загальноприйнятими формами організації навчальної роботи є:
-
колективна
уроки у школі,
лекції та семінарські заняття у вузі,
екскурсії,
факультативні заняття тощо
індивідуальна
самостійна робота,
дипломні та курсові проекти тощо,
Всі вони суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва навчальною діяльністю з боку викладача.
Вибір форм організації навчання зумовлюється завданнями освіти і виховання, особливостями змісту різних предметів та їх окремих розділів, конкретним змістом занять, складом, рівнем підготовки і віковими можливостями учнів.
Організаційні форми навчання змінюються і розвиваються разом із суспільним розвитком.
Індивідуальне навчання
Полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя або самостійного вивчення підручника. Воно досить ефективне, оскільки враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Проте потребує значних матеріальних витрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками.
Тепер використовується у формі репетиторства і консультування.
Класно-урочна форма навчання.
За феодального ладу розвиток суспільстві сприяв виникненню форм масового навчання дітей. Однією з перших було групове (колективне) навчання у братських школах Білорусі та України (XVI ст.).
З формуванням класно-урочної системи навчання в педагогіці почали використовувати такі поняття, як навчальний рік, навчальний день, урок, перерва, чверть, канікули. Її ефективність була настільки очевидною, що незабаром вона стала головною у школах багатьох країн світу.
Белл-ланкастерська система взаємного навчання.
У XVIII ст. ідея Яна-Амоса Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших була поширена у Західній Європі. Вона була названа белл-ланкастерською системою взаємного навчання від прізвищ англійського священика Ендрю Белла і вчителя Джозефа Ланкастера, котрі одночасно застосували її в Англії та Індії. Сутність її в тому, що через гостру нестачу вчителів один учитель навчав 200-300 учнів різного віку. До обіду він займався з групою старших учнів, після обіду кращі учні займались із молодшими, передаючи їм одержані знання. Замість підручників застосовувались унаочнення, здебільшого саморобні таблиці.
Мангеймська форма вибіркового навчання.
Виникла наприкінці XIX ст. як спроба відмовитися від класно-урочної системи. Вперше була застосована в німецькому місті Мангейм доктором Йозефом-Антоном Зіккінгером. Суть її полягає в тому, що учнів, залежно від їх здібностей та успішності, розподіляли по класах на слабких, середніх і сильних. Відбір здійснювався на основі спостережень, результатів психометричних обстежень, характеристик учителів та екзаменів.
Дальтон-план.
Вперше застосований у 1903 р. в американському місті Дальтоні учителькою Оленою Паркхерст. Ця система ґрунтується на забезпеченні кожного учня можливістю працювати індивідуально, згідно зі своїм темпом. Загального плану (розкладу) занять не було, колективна робота проводилась протягом години, решту часу учні вивчали матеріал індивідуально, звітуючи про виконання кожної теми перед учителем відповідного предмета.
Бригадно-лабораторна форма навчання.
У другій половині 20-х років XX ст. дещо змінений дальтон-план був використаний в організації бригадно-лабораторної форми навчання, яка поєднувала колективну роботу бригади (частини класу) з індивідуальною роботою учнів. Розподілені на невеликі групи-бригади (по 5-7 осіб), учні вчилися за спеціальними підручниками («робочими книгами»), виконували спеціально визначені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета. Ця система себе не виправдала, оскільки знижувала роль учителя, не давала міцних знань, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання. Але окремі її елементи виявились ефективними: групові завдання при виконанні лабораторних і практичних робіт, самостійне опрацювання підручника, довідкової та допоміжної літератури.
Комплексний метод навчання.
Його суть в об'єднанні навчального матеріалу в теми-комплекси. Але комплексність порушувала предметність викладання, систематичність вивчення основ наук. У колишньому СРСР «комплекси» вважали альтернативою догмам старої школи, вкладаючи в західні комплексні програми свій зміст, наприклад, комплексні програми «Праця», «Природа», «Суспільство». Але це не дало міцних знань. Тому в 30-х рр. школа й педагогічна наука повернулися до класичної класно-урочної системи.
Типи уроків
У сучасній дидактиці існують різні класифікації уроків, залежно від взятих за основу ознак.
За способами їх проведення виділяють:
урок-лекція,
кіноурок,
урок-бесіда,
урок-практичне заняття,
урок-екскурсія,
урок самостійної роботи учнів у класі,
урок лабораторної роботи;
за загальнопедагогічною метою організації занять:
урок вивчення нового матеріалу;
удосконалення знань, умінь і навичок;
контролю та корекції знань, умінь і навичок.
Залежно від дидактичної мети:
спеціалізований урок (переважає одна мета). Його різновиди: урок засвоєння нових знань; урок засвоєння умінь та навичок; урок застосування знань, умінь та навичок; урок контролю та корекції знань, умінь та навичок; урок узагальнення та систематизації знань.
комбінований (дві або більше рівнозначні мети).
Елементи уроку зумовлюються завданнями, які належить вирішувати на уроках певного типу, для успішного досягнення певних дидактичних цілей. Тому кожний тип уроку має властиву тільки йому структуру, яку створює набір конкретних елементів.
Структури уроків
Урок засвоєння нових знань.
Засвоєння знань передбачає їх сприймання, усвідомлення, осмислення внутрішніх зв'язків і залежностей в предметах та явищах, запам'ятовування, узагальнення і систематизацію. Успішність засвоєння знань залежать від мети і мотивів.
З урахуванням цього урок такого типу містить елементи:
перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань;
повідомлення учням теми, мети й завдання уроку;
мотивація учіння;
сприймання й усвідомлення учнями матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між його елементами;
узагальнення і систематизація знань;
підсумки уроку;
повідомлення домашнього завдання.
Урок формування умінь і навичок.
В основу формування структури такого уроку покладено дидактичну систему вправ і завдань.
Урок передбачає:
перевірку домашнього завдання, актуалізацію і корекцію опорних знань, умінь і навичок;
повідомлення учням теми, мети і завдань уроку і мотивацію учіння;
вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні і пізнавальні вправи);
первинне застосування нових знань (пробні вправи);
самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням);
творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи), підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
Урок застосування знань, умінь і навичок.
Застосування знань полягає в реалізації засвоєного на практиці. Воно є одночасно засобом і метою навчально-виховного процесу.
охоплює перевірку домашнього завдання, актуалізацію і корекцію опорних знань, умінь і навичок;
повідомлення теми, мети й завдань уроку та мотивацію учіння школярів;
осмислення змісту, послідовності застосування способів виконання дій;
самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою учителя;
звіт учнів про роботу, теоретичне обґрунтування результатів;
підсумки уроку;
повідомлення домашнього завдання.
Урок узагальнення і систематизації знань.
Його завдання полягає в упорядкуванні та систематизації засвоєних знань.
Урок цього типу передбачає розвиток від окремого до загального. Його структуру складають:
повідомлення теми, мети, завдань уроку та мотивація учіння;
відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної системи знань;
узагальнення та систематизація основних теоретичних положень науки і відповідних ідей;
підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок.
Залежно від мети перевірки, змісту навчального матеріалу, методів і засобів контролю (диктанти, твори, розв'язування задач тощо) уроки цього типу мають різну структуру. Передбачає перевірку знань, вмінь і навичок різних рівнів — від виявлення знання учнями фактичного матеріалу, формулювання понять для розкриття системи знань, до творчого застосування їх в нестандартних умовах. За такого підходу структура уроку містить:
повідомлення теми, мети і завдання уроку, мотивацію учіння;
перевірку знання учнями фактичного матеріалу й основних понять;
перевірку глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення;
застосування учнями знань у стандартних і змінених умовах;
перевірку, аналіз і оцінювання виконаних робіт;
підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
Комбінований урок.
Має дві або декілька освітніх мети, тому його структура змінюється залежно від того, які типи уроків і їх структурні елементи поєднують. Наприклад, структура комбінованого уроку-перевірки раніше засвоєного і засвоєння нових знань охоплює:
повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивацію учіння;
перевірку, оцінювання і корекцію раніше засвоєних знань;
відтворення і корекцію опорних знань;
сприймання, осмислення, узагальнення і систематизацію учнями нових знань;
підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
Розглянуті вище структури уроків є орієнтовними. Вони передбачають варіативність залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо.
Загальна структура уроку
Урок — логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів.
Тривалість уроків у загальноосвітньому навчальному закладі становить: у 1 класі – 35 хв., у 2 – 40 хв., у 5-12 – 45 хв. Зміна тривалості уроків допускається за погодженням з відповідними органами управління освітою та державної санітарно-епідеміологічної служби.
Тривалість перерв між уроками визначають з урахуванням потреб в організації активного відпочинку і харчування учнів, але не менше 10 хв., великої перерви (після другого або третього уроку) – 20 хв.
Кожний тип уроку має властиву тільки йому структуру, яку створює набір конкретних елементів.
1. Організаційна частина.
До неї належать привітання, перевірка підготовленості учнів до уроку, виявлення відсутніх, повідомлення плану роботи. Мета її — мобілізувати дітей до праці, активізувати їх увагу, створити робочу атмосферу на уроці.
2. Мотивація навчальної діяльності.
Передбачає формування в учнів потреби вивчення конкретного навчального матеріалу. Містить повідомлення теми, мети та завдань уроку. Виникненню мотивів для навчання сприяє чітке усвідомлення його мети — кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача й учнів.
3. Перевірка знань учнів.
Означає перевірку письмового домашнього завдання, яку проводять різними методами контролю залежно від поставленої мети: усна перевірка (опитування), вибіркова письмова перевірка за допомогою карток-завдань.
4. Стимулювання навчальної діяльності.
Необхідне для розвитку в учнів зацікавленості до вивчення нової теми. Може здійснюватися за допомогою введення додаткової (вторинної) навчальної інформації, після чого буде викладатись основна, а також завдяки створенню викладачем проблемних, імітаційних або ігрових ситуацій.
5. Актуалізація опорних знань.
Покликана забезпечити узгодження між викладеною вчителем інформацією та сприйняттям, засвоєнням, осмисленням її учнями. Щоб пояснення було зрозумілим, учням необхідно нагадати попередній вивчений матеріал, на базі якого засвоюватимуться нові знання.
6. Пояснення нового матеріалу.
Полягає не тільки у викладанні, а й у керуванні процесом засвоєння учнями нових знань. Для успішного засвоєння учнями нових знань викладачеві необхідно подбати про їх сприймання, розуміння, закріплення і застосування. Бажано щоб під час пояснення нового матеріалу між учнями і вчителем існував зворотний зв'язок для з'ясування незрозумілих моментів.
7. Діагностика правильності засвоєння учнями знань.
Допомагає викладачеві, учням з'ясувати причину нерозуміння певного елемента змісту, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії. Вона може бути здійснена за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань. За допомогою комп'ютерної техніки діагностика може бути здійснена особливо оперативно. Результати її відкривають для викладача чітку картину диференційованості учнів за рівнем засвоєння навчального матеріалу.
8. Закріплення нового матеріалу.
Здійснюється за допомогою вибіркового фронтального опитування учнів або за допомогою невеликої самостійної роботи. Для цього викладач повинен підібрати питання, завдання, які сприятимуть приєднанню нових знань до системи засвоєних раніше знань, умінь та навичок.
9. Підбиття підсумків уроку.
Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань уроку. Учитель аналізує, що нового дізнались учні на занятті, якими знаннями та вміннями оволоділи, яке значення мають ці знання для наступного вивчення предмета. У підсумках уроку має бути відображено позитивні та негативні аспекти діяльності класу та окремих учнів, оцінено їх роботу.
10. Повідомлення домашнього завдання.
Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його виконання, передбачає його запис на дошці, а учнями — в щоденник.
Тип уроку визначає особливості його структури (наявність, послідовність і взаємозв'язок елементів). Одні уроки охоплюють усі елементи структури, інші — тільки деякі.
Сьогодні вчитель вільно вибирає структуру уроку. Йому не обов'язково дотримуватися формального поєднання і послідовності етапів уроку. Але при цьому вчитель не може допускати порушення закономірностей пізнавальної діяльності, не враховувати її ефективності.
На сьогодні доцільність тих чи інших типів і структур уроку оцінюється за кінцевим результатом процесу навчання, а не за структурною досконалістю окремих уроків.
Комбінований тип уроку
З усіх типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Згідно з деякими даними комбіновані уроки займають 75-80% від загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.
Комбінований (змішаний) урок має класичну чотириетапну структуру. Вона спирається на такі ступені навчання:
підготовку до засвоєння нових знань;
засвоєння нових знань, умінь;
їх закріплення і систематизацію; застосування на практиці.
Етапи комбінованого уроку визначаються так:
Повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння школярів.
Перевірка, оцінка і корекція засвоєних раніше знань, навичок і вмінь.
Відтворення і корекція опорних знань учнів.
Сприймання і осмислення, узагальнення і систематизація учнями нових знань.
Підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.
Але крім очевидних переваг — можливості досягати на одному уроці декількох цілей, комбінований урок має і недоліки. Вони полягають у тому, що в учителя не вистачає часу не тільки на засвоєння нових знань, а й на інші види пізнавальної діяльності. Продуктивність усіх етапів знижується ще й тому, що значно виріс обсяг знань, які вивчаються на уроці, у багатьох школах переповнені класи, що ускладнює управління пізнавальними процесами, погіршилось ставлення учнів до навчання.
У зв'язку з цим виникли і практикуються інші типи уроків, на яких учні займаються переважно яким-небудь одним видом діяльності:
уроки засвоєння нових знань;
формування нових умінь;
узагальнення і систематизації знань, умінь;
застосування знань, умінь на практиці;
контролю і корекції знань.
Структура цих типів уроків складається здебільшого з трьох частин:
організації роботи — перевірки домашнього завдання, актуалізації опорних знань, навичок і умінь; мотивації учіння; повідомлення теми, мети, завдань уроку;
головної частини — формування, засвоєння, повторення, закріплення, узагальнення, систематизації знань, умінь; контролю;
підведення підсумків і домашнього завдання.
Вимоги до проведення уроків
Організаційні вимоги.
Передбачають чітке визначення мети і завдань уроку, раціональну його структуру, підтримання високої працездатності, дисципліни, оптимальне використання часу.
Дидактичні вимоги.
Висувають на передній план чіткість навчальних завдань, освітню і виховну мету, оптимальний зміст, раціональні методи, дотримання принципів навчання.
Психологічні вимоги.
Спрямовують на стимулювання навчально-пізнавальної діяльності, метою якої є формування позитивного ставлення учнів до навчання. Тому в процесі навчання учитель повинен дбати не тільки про рівень власної діяльності (викладання), але й діяльності учнів (учіння). Обов'язковим елементом кожного уроку є формування мотивів навчальної діяльності.
Етичні вимоги.
Важливою складовою педагогічного такту є співвідношення вимогливості та поваги до особистості учня. Повага несумісна з приниженням особистості, людської гідності учня. Вимогливість є одним з виявів поваги вчителя до учня, який рано чи пізно починає розуміти, що невимогливий учитель — це байдужа до них та результатів своєї праці людина. Важливе етичне значення має оцінювання викладачем навчальної діяльності учнів. Необ'єктивність оцінювання травмує психіку учня, викликаючи негативне ставлення до навчання, відчуття несправедливості, необ'єктивності оцінки діяльності.
Санітарно-гігієнічні вимоги.
Акцентують увагу вчителя на відповідальності не тільки за глибокі та фундаментальні знання дітей, але й за їх психофізіологічний стан. Значна частина санітарно-гігієнічних вимог до процесу навчання повинна виконуватися без безпосередньої участі вчителя (забезпечення відповідної площі, кубатури класних приміщень, освітлення класу, раціональний розклад уроків, сприятливий шкільний режим та ін.). Будь-яке порушення норм шкільної гігієни вчитель не має залишати без уваги. Протягом уроку він повинен стежити за рівнем втомлюваності учнів. Сам процес втомленості має дві фази: рухливої непосидючості та загальмованості.
Зміст
Форми організації навчання 2
Типи уроків 3
Структури уроків 4
Загальна структура уроку 5
Вимоги до проведення уроків 7
|