№1: Сутність, роль та методологічні основи менеджменту 9
|
|
Скачати 5.53 Mb.
|
ВСТУПУправлінська діяльність – один із найважливіших факторів функціонування й розвитку підприємств в умовах ринкової економіки. Ця діяльність постійно удосконалюється відповідно до об’єктивних вимог виробництва і реалізації товарів, складності господарських зв'язків, підвищення ролі споживача у формуванні техніко-економічних та інших параметрів продукції. Менеджмент як наукова система організації виробництва є однією з найважливіших умов ефективної і прибуткової діяльності підприємств. Він дістав загального визнання в усьому світі. Тому сучасна теорія і практика менеджменту набуває особливого значення. Перехід економіки України на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління на рівні основної ланки – підприємства. Практичне використання такого досвіду – одне з першочергових завдань. Широкий вихід вітчизняних підприємств на світові ринки обумовлює необхідність глибокого вивчення теорії і практики менеджменту. Ринкова економіка більш вимоглива до керівників, ніж планова. В зв’язку з цим необхідна цілковито нова концепція розвитку організації, яка була б життєздатна в нових господарських умовах. Все це пред'являє високі вимоги до підготовки спеціалістів-менеджерів, які постійно пов'язані з підготовкою і прийняттям рішень. 1. Менеджмент і підприємництво У докапіталістичний період управління в основному являло собою функцію влади – державної, політичної, військової, релігійної. Виробничі ж процеси, які часто-густо протікали в крихітних майстернях чи на дрібних земельних наділах на основі особистої праці їхніх власників, спеціальними управлінськими діями не супроводжувалися. З розвитком виробництва та його концентрацією на великих підприємствах стан справ змінився. Тепер основна маса тих, ким потрібно було управляти, була об'єднана економічною владою, тобто власністю, а управління стало її функцією поряд з іншими, такими як виробництво, підприємництво, присвоєння; персоніфікованим носієм цих функцій виявився, зрозуміло, власник. Спочатку, працюючи на самоті, він сам виконував всі ролі: створював блага і послуги (виробнича функція); приймав рішення про шляхи і форми розвитку своєї справи і ніс за них відповідальність (підприємницька функція); організовував і контролював повсякденну діяльність (управлінська функція); розпоряджався результатами своєї праці (функція присвоєння). З ростом масштабів виробництва власнику довелося одну за іншою знімати з себе ці функції. Спочатку виробнича функція, а потім і поточне управління та контроль були передані найманим робітникам. У великих акціонерних товариствах значна частина власників не займається і підприємництвом; останнє стало долею окремих їхніх представників, що входять у ради директорів, а також найманих керівників, поставлених ними на чолі компанії. У кінцевому рахунку за більшістю власників залишається лише присвоєння результатів виробництва у формі дивідендів і затвердження рішень, прийнятих від їхнього імені. Таким чином, розвиток виробництва привів спочатку до того, що управління перетворилося у функцію економічної влади (власності), а потім поступово з рук власника здебільшого перейшло в руки найманих фахівців – професійних керівників усіх рівнів – менеджерів. Так виник менеджмент. Сьогодні поняття менеджмент (management), яке походить від дієслова to manage, що спочатку означало «мистецтво об'їжджати коней», має ряд значень, що характеризують різні аспекти управлінської діяльності. По-перше, це – господарське управління організацією, що діє в умовах ринку в «автономному плаванні», зв'язане з необхідністю пошуку шляхів її розвитку і прийняття оперативних рішень з будь-яких, самим несподіваних і складних питаннь. Виходячи з такого підходу управління підприємствами, що існувало в Радянському Союзі в умовах командно-адміністративної системи, не може вважатися менеджментом, тому що воно вільним не було, а направлялося державною владою. По-друге, під менеджментом розуміється управління деякою самостійною сферою господарської діяльності. Так, нині широкого поширення одержав кадровий менеджмент, тобто сукупність видів діяльності, зв'язаних з управлінням персоналом; його підбором, навчанням, просуванням, підвищенням кваліфікації, вирішенням соціальних проблем і ін. Менеджментом вважається й організація виступів зірок естради, спортивних команд, проведення масових заходів, хоча зрозуміло, що про утворення фірми тут не може бути й мови. По-третє, поняттям «менеджмент» нині характеризується група осіб, що здійснюють у рамках організації управлінські функції. В українській мові йому відповідає термін «управління». По-четверте, менеджмент – навчальна дисципліна, викладання якої в коледжі одного з міст США почав у 1881 р. деякий Джозеф Вартон і яка сьогодні складає найважливіший елемент підготовки будь-якого фахівця, а як самостійна спеціальність вищої і середньої професійної освіти являється мабуть чи не найпопулярнішою серед студентів усього світу. По-п'яте, нарешті, менеджмент являє собою сукупність наукових знань і практичного досвіду в галузі управління, що мають міждисциплінарний характер. Тут використовуються дані економіки, психології, соціології, педагогіки, організації, права і сформульовані ними закони. Чи можна вважати менеджмент наукою в повному розумінні слова, чи це тільки сплав систематизованих положень і висновків перерахованих наук, узагальненого досвіду багатьох поколінь керуючих і особистого мистецтва кожного, хто береться за цю нелегку справу? Остаточної відповіді на це питання до цих пір не дано. Питання про те, наука менеджмент чи ні, зовсім не позначається як на його авторитеті, так і на авторитеті тих, хто займається ним на практиці – менеджерів. Вони користуються на Заході величезною повагою. З них виходять великі політики, такі, наприклад, як Роберт Макнамара, що пройшов шлях від глави компанії «Дженерал Моторс» до посади міністра оборони США, а згодом Директора Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Інші за свої заслуги завойовували загальне визнання і ставали національними героями. Такий Лі Якокка, що підняв з руїн корпорацію «Крайслер» і врятував цим від безробіття сотні тисяч людей і від багатьох неприємностей – американську економіку. Нарешті, менеджери – найвисокооплачувана категорія працівників, які чесною працею заслужили свої іноді багатомільйонні гонорари, що на порядок перевищують оплату вищих урядових чиновників, включаючи президентів і прем'єр-міністрів. Успіх на цьому поприщі менеджерам приносять глибокі професійні знання – багато хто з них, особливо в США, мають вчені ступені і звання, які дозволяють глибоко і всебічно оцінювати поточний стан речей і робити обґрунтовані прогнози на майбутнє, а також незвичайним педагогічним талантом, умінням працювати з людьми вести їх за собою, керувати, але в той же час і підкорятися як обставинам, так і тим, хто за рангом чи службовим становищем, за знаннями і компетенцією вище від них. Всіма перерахованими якостями, як правило, не володіють підприємці. Ось що пише про них відомий американський бізнесмен і теоретик менеджменту Харві Маккей: «Людям з підприємницькою жилкою притаманне напівбожевільне, фанатичне прагнення – робити все самим, не допускаючи, щоб хто-небудь сунув ніс, задавав питання і вказував. Вони не хочуть втрачати контроль над своїм бізнесом. Але підприємець, яким би талановитим він не був, має потребу у фахівцях, що володіють тими професійними знаннями, якими він сам не може опанувати». Цими фахівцями і є насамперед менеджери, яких у нашій країні, як уже говорилося, до останнього часу не було, тому що був відсутній ринок – їх «інкубатор» і адекватне «середовище існування», а були і є так звані господарські керівники, властиві, втім, не тільки командній економіці, але й бюрократизованим західним корпораціям, де їх називають «менеджерами вчорашнього дня». Порівняємо портрети типового господарського керівника і сучасного менеджера, ідеал якого зображується в теоретичних представленнях фахівців у цій галузі.
Між цими умовними крайніми типами знаходяться реальні живі люди з усіма їх достоїнствами і недоліками, більшості з яких насправді дуже далеко до ідеалу. Недаремно один із найвидатніших сучасних фахівців в галузі менеджменту Пітер Друкер висловився таким чином: «В більшості книг з проблем управління дається портрет «керівника завтрашнього дня», який виступає людиною ледве чи не «на всі часи». Нам стверджують, що працівник управління вищої ланки повинен мати виняткові здібності для проведення аналізу і прийняття рішень. Він повинен добре ладити з людьми, розбиратися в структурних механізмах організації, мати математичні здібності, художнє чуття і творчу уяву. Іншими словами, потрібен універсальний геній, яких в реальній дійсності практично не існує. Весь досвід існування людства показує, що в світі панує універсальна некомпетентність. Саме тому ми повинні комплектувати свої організації людьми, які в усякому разі володіють однією з перерахованих якостей, і, як правило, кожний з функціонуючих працівників щонайменше наділений всіма останніми». 2. Особливості управлінської праці Ключові визначення: Управлінська праця - це праця по визначенню, формулюванню й аналізу проблем, що виникають у процесі управління підприємством, розроблення програм, постановки конкретних завдань, прийняття правильних рішень. Кооперація праці - об'єднання поділених видів праці для виконання спільних завдань. Робочий час - міра тривалості участі працівника в організованому трудовому процесі, протягом якого він повинен виконувати свої робочі обов'язки. Хронометраж - спостереження та вимір витрат робочого часу на здійснення певних операцій, що повторюються. Управляти - це означає аналізувати внутрішній стан організаційної системи, що управляється, та її становище в навколишньому середовищі; планувати, тобто намічати системі та кожному її елементу мету і шляхи її досягнення; регулювати дію кожного члена колективу таким чином, щоб забезпечити запланований рух всієї системи. Таблиця 1.1. Напрями поділу управлінської праці та їх характеристика
 Кооперація праці – об’єднання поділених видів праці для виконання спільних завдань. В управлінні застосовують:
Поділ і кооперація управлінської праці є передумовою раціональної організації робочих місць в апараті управління.  3. Сфери менеджменту Виділення особливої суспільної функції – управління і відповідно професії керівника, організатора, адміністратора (менеджера) зумовило і певні управлінські відносини. У сфері управлінських відносин застосовується особливий вид праці людей, основною професійною діяльністю яких є управління. При аналізі соціально-економічної природи праці в сфері управління потрібно мати на увазі специфічні особливості цього виду трудової діяльності. По-перше, результати праці працівників апарату управління не підлягають прямому вимірюванню, наприклад, на основі виробленої продукції, вартісним чи натуральним показником, подібно до того, як можна виміряти працю робітника. Поняття «продуктивність праці», «виробіток», тобто показники кількості продукції, виробленої за одиницю часу, можуть бути застосовані тільки до деяких видів праці, які можуть бути виміряні кількісно (праця друкарки, оператора обчислювальної машини та ін.). Праця ж організатора виробництва, економіста, інженера, які виконують різноманітні операції управління, має елементи творчості, неповторності, не може оцінюватися з погляду продуктивності. До такого виду праці слід застосовувати показник ефективності, результативності, який виражається в економічних показниках керованого або обслуговуваного працівником підрозділу, тобто побічно – в праці інших людей. По-друге, у сфері управлінської праці маємо справу із специфічними предметами, знаряддями, продуктами праці. Предметом праці у сфері управління виступають не матеріально-предметні елементи виробництва, а люди та породжувана ними інформація. Збирання, передавання, обробка цієї інформації становлять значну частку в бюджеті робочого часу управлінців. Знаряддями праці працівників управлінського апарату є організаційна та обчислювальна техніка, що використовується для обробки інформації. Продуктом праці в сфері управління виступає також інформація у формі документів, рішень, розпоряджень та ін., необхідних для функціонування системи управління та її розвитку. По-третє, праця в сфері управління, особливо праця керівника, фахівця, висуває до працівника підвищені кваліфікаційні вимоги. Тільки період загальної та спеціальної освіти цієї категорії, не кажучи вже про період накопичення досвіду, навичок, умінь, становить 15 років. По-четверте, в управлінській праці велике значення має показник якості її, оскільки низька якість управлінської праці може призвести до масштабних економічних витрат. По-п'яте, праця працівників апарату управління має дуже мобільний характер та розгорнуті просторові межі. На відміну від працюючих на окремих дільницях виробництва керівники та фахівці переміщуються по підприємству, виїздять у відрядження, відвідують інші підприємства. По-шосте, зміст праці працівника апарату управління складається з безлічі різноманітних операцій та процедур, що відрізняються за характером трудових процесів (робота з інформацією, прийняття рішень, організація виконання), за складністю та кваліфікаційними вимогами (творчі, логічні, технічні операції). За посадовими ознаками усіх працівників апарату управління поділяють на керівників, фахівців, інших працівників. Зміст праці зазначених категорій працівників різний і визначається процесами, операціями, прийомами праці, зв'язками в управляючій системі, які виникають при виконанні тих чи інших функцій. Наприклад, керівники підприємств та підрозділів їх здійснюють добір та розстановку кадрів, безпосереднє управління процесом виробництва, організацію праці основного та допоміжного персоналу, координують роботу різних виконавців, підрозділів, виконують виховні функції. Фахівці апарату управління здійснюють планування, нормування, готують інформацію для прийняття управлінських рішень, контролюють виконання рішень, ведуть облік та ін. Службовці, яких відносять до категорії інших працівників апарату управління, зайняті первинним обліком, обробкою документів, передаванням, оформленням інформації, розрахунково-обчислювальними роботами. Специфічні особливості праці в сфері управління визначають основні вимоги до організації та удосконалення її. Управлінська праця повинна бути організована на наукових засадах. Наукова організація управлінської праці (НОУП) передбачає широке використання наукових методів різних галузей суспільних, природничих і технічних наук при організації трудових процесів керівників, фахівців та технічних виконавців, НОУП має ґрунтуватися на науковому аналізі та включати проектування, систематичну комплексну раціоналізацію праці управлінського персоналу на основі досягнень сучасної науки, техніки, технології управління та передового досвіду організації праці службовців. У ході планування НОУП вирішуються такі основні завдання: ● зменшення (економія) витрат живої праці в сфері управління, скорочення трудомісткості управлінських операцій та процедур. Це завдання вирішується докладним організаційним аналізом причин втрат робочого часу працівників апарату управління та проектуванням комплексу заходів щодо усунення їх; раціоналізацією робочих місць співробітників, технології виконання управлінських операцій і процедур; централізацією функцій управління чи децентралізацією їх; вивільненням керівників та фахівців від виконання технічних та допоміжних операцій; підвищенням рівня механізації та автоматизації управлінської праці; ● інтенсифікація трудових процесів у апараті управління розширенням нормування праці фахівців та технічних виконавців, удосконаленням адміністративного регламентування, контролю виконання, поліпшенням ергономічних параметрів (умов праці); ● зростання ефективності та якості трудових процесів у апараті управління завдяки удосконаленню методів, прийомів виконання трудових процесів, підвищенню кваліфікації керівників, фахівців, технічних виконавців, культури ділових взаємовідносин у колективах служб, відділів, рівня задоволеності працівників своєю працею та морально-психологічним кліматом у колективі, усуненню конфліктних ситуацій. 4. Методи досліджень З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту застосовують різноманітні методи дослідження. 1. Діалектичний метод. Вивчає явища в розвитку, а саме – взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності. 2. Конкретно-історичний метод. Передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з урахуванням причин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо. 3. Системний метод. Постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв'язків та динамічних характеристик. 4. Аналітичний метод. Полягає в розчленуванні цілого на частини і розгляданні їх як цілого. Використовують стосовно складних явищ та об'єктів. 5. Балансовий метод. Використовують для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі складання балансів, які є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень і витрат, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей. 6. Методи моделювання (вербального, фізичного, аналогового, математичного). Застосовують їх за умови, коли неможливо через складність взаємозв'язків дослідити розвиток об'єкта під впливом різноманітних чинників. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об'єкта і реалій його буття. 7. Експертні методи. Їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визначення в кількісній формі результатів суб'єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища. 8. Економіко-математичні методи. До них відносять методи вивчення випадкових або імовірнісних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадковостей. До цієї групи належать методи елементарної математики (диференційне, інтегральне та варіаційне обчислення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей); методи математичної статистики (виробничі функції, міжгалузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи математичного програмування (метод випуклого програмування, сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, імітаційні методи); методи теорії ймовірностей та ін. 9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів. Для розширення пізнавальних, дослідницьких можливостей доцільно інтегрувати всі методи, що сприятиме формуванню комплексного бачення сутності, розвитку взаємозв'язків між основними категоріями менеджменту. Запитання для самоконтролю:
Тема № 2: Закони, закономірності та принципи менеджменту Заняття № 1 „Закони, закономірності та принципи менеджменту” Навчальні питання: 1. Закони і закономірності менеджменту 2. Принципи управління Навчальна література: [2], стор.45 ..51, [7], стор.17...19, [9], стор.90...105, [12], стор. 19...24, [13], стор. 53...65. 1. Закони і закономірності менеджменту |
Схожі:
|
1. СУТЬ, РОЛЬ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ Шумері. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливого прошарку "жреців-бізнесменів",... |
Календарно-тематичний план "Основи кадрового менеджменту" для професії... Теоретико-методологічні основи управління персоналом. Концепція управління людськими ресурсами |
|
ТЕМА: Методологічні аспекти менеджменту персоналу МЕТА ... |
Програма "Основи кадрового менеджменту" для професії "Офіс-адміністратор" Сутність менеджменту персоналу й напрямки його розвитку. Менеджмент персоналу як суб’єктивне соціальне явище та сфера професійної... |
|
1. Фінансовий ринок: сутність, функції і роль в економіці МОДУЛЬ І. Основи функціонування фінансового ринку та характеристика його суб’єктів |
ТЕМА Поняття і сутність менеджменту Обгрунтуйте необхідність існування... ... |
|
ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ МОДЕЛІ У НАПРЯМКУ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ У статті розкриті теоретико-методологічні основи дослідження економічної безпеки, визначено сутність і структуру категорії, систему... |
1. Сутність і значення менеджменту Предмет, об’єкт і суб’єкт вивчення менеджменту Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні... |
|
РОЛЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У ФОРМУВАННІ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ Автором уточнено та поглиблено сутність, функції і структуру інтелектуального капіталу, досліджено та удосконалено теоретико-методологічні... |
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський... Тема ВІТЧИЗНЯНАТРАДИЦІЯ В ЕКОЛОГІЇ: МЕТОДОЛОГІЧНІ І КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПІЗНАННЯ БІОСФЕРИ |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua