Реферат СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, ТЕРМІНІВ, СКОРОЧЕНЬ

Скачати 493.76 Kb.

Назва	Реферат СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, ТЕРМІНІВ, СКОРОЧЕНЬ
Сторінка	1/3
Дата	16.04.2013
Розмір	493.76 Kb.
Тип	Реферат

bibl.com.ua > Інформатика > Реферат

1 2 3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА КОРЕЛЯЦІЙНОЇ ОПТИКИ

Напрям підготовки: (0924 “Телекомунікації”)

Дисципліна: Телекомунікаційні комп’ютерні мережі

ПРОТОКОЛ ДИНАМІЧНОЇ МАРШРУТИЗАЦІЇ IS-IS

КУРСОВА РОБОТА

Завідувач кафедри

доктор фізико-математичних наук,

професор О. В. Ангельський
Керівник

кандидат фізико-математичних наук

доцент Д. М. Бурковець
Виконала

Студентка 4-го курсу Т. М. Бордіян

Чернівці, 2010

Завдання до роботи

Вивчити принцип динамічної маршрутизації в мережі Internet. З’ясувати місце та роль протоколів маршрутизації внутрішнього шлюзу.
Дослідити ефективність роботи проколу маршрутизації IS-IS.
Розробити методичний матеріал для лабораторної роботи з курсу телекомунікаційні комп’ютерні мережі для студентів 4-го курсу, напрямок телекомунікації із використанням реалізації IOS Cisco.

РЕФЕРАТ

Об'єктом дослідження даної курсової роботи служить протокол динамічної маршрутизації IS-IS. Ефективність роботи даного протоколу розглядається в практичній частині за допомогою програмного забезпечення для симуляції комп’ютерних мереж - Packet Tracer v5.1. Ця програма дозволяє емулювати і візуалізувати мережі будь-якої складності і спроектувати їх стуктуру, що і було зроблено для наглядного прикладу роботи протоколу IS-IS. Проведено порівняння даного протоколу IS-IS з подібним протоколом OSPF.

Сторінок – 46, рисунків – 1, джерел літератури – 7, додатків –2

Ключові слова: маршрутизація, міждоменний протокол IS-IS, конвергенція, протоколи аналізу стану каналу, рівні маршрутизації OSI, протокольні стеки, протоколом OSPF.

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, ТЕРМІНІВ, СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Теоретична частина

1.1. Основи міждоменної маршрутизації

1.1.1. Приклад простої маршрутизації

1.1.2. Назва

1.2 Протокол міждоменної маршрутизації IS-IS

1.2.1 Основні характеристики протоколу IS-IS:

1.2.2. End System to Intermediate System (ES-IS)

1.2.3. Рівні маршрутизації OSI

1.2.4. Інтегрований протокол - IS-IS

1.2.5. Порівняльна характеристика IS-IS і OSPF

1.2.6. Приклад IS - IS -системи|

1.3. Конфігурація IS – IS

1.3.1 Метрики

1.3.2. Підсумовування маршрутів між областями

2. Експериментальна частина

2.1. Налаштування IS – IS

2.2. Оптимізація IS - IS

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, ТЕРМІНІВ, СКОРОЧЕНЬ

ARP – Address Resolution Protocol (протокол дозволення адрес)

BGP-4 – Border Gateway Protocol Version 4 (протокол граничного шлюзу версії 4)

BISs – Border Intermediate Systems

CLNS – Connectionless Network Service

CSNP – Complete Sequence Number Packet

DHCP – Dynamic Host Configuration Protocol (протокол динамічної конфігурації)

DLCI – Data Link Connection Identifier

EIGRP – Enhanced Interior Gateway Protocol (розширений протокол внутрішнього шлюзу)

EGP – Exterior Gateway Protocol (протокол зовнішнього шлюзу)

ICMP – Internet Control Message Protocol (протокол контролю повідомлень)

IDRP – Interdomain Routing Protocol (міждоменний протокол маршрутизації)

IGP – Interior Gateway Protocol (протокол внутрішнього шлюзу)

ISH – Intermediate System Hello

ISO – International Organization for Standartization (Міжнародна організація по стандартизації)

ISP – Internet Service Provider (провайдер послуг Інтернет)

IS - IS – Intermediate| System to Intermediate System (протокол обміну даними між проміжними системами)

NSAPs – Network Service Access Points

OSI – Open System Interconnection (взаємодія відкритих систем)

OSPF – Open Shortest Path First (протокол першого найкоротшого відкритого маршруту)

PPP – Point-to Point Protocol (протокол типу точка-точка)

RID – Router ID (ідентифікатор маршрутизатора)

RIP – Routing Information Protocol (протокол інформації про маршрути)

UDP – User Datagram Protocol (протокол датаграм користувача)

VLSM – Variable-length Subnet Mask (маска підмережі змінної довжини)

Рис.- рисунок

див.- дивись

т.д. – так далі

ВСТУП

Сьогодні, сучасне суспільство не може представити своє існування, розвиток і звичне вже для нього життя без мережі, чи то локальна мережа, чи то глобальна мережа різниці не має.

Інтернет – це величезна кількість комп’ютерів, з’єднаних між собою каналами зв’язку, плюс набір стандартних правил, по яким вони обмінюються інформацією. При цьому, самі канали зв’язку навіть меньш важливі ніж правила передачі по ним. Ці правила називаються протоколами. Якщо хоча б два комп’ютера взаємодіють по таким протоколам – це вже справжній Інтернет.

Будь-яка мережа передачі даних з комутацією пакетів спирається на протоколах мережного рівня.

Одна із основних задач мережного рівня є маршрутизація. Маршрутизація – це процес визначення шляху до приймача.

Існуе два способа маршрутизації: статична і динамічна. Найпростіший спосіб маршрутизації проводиться за допомогою статичної маршрутизації. Але це не завжди ефективно тому, що в статичній маршрутизації дуже погана маштабованість , низька стійкість до ушкоджень ліній зв'язку, відсутність динамічного балансування навантаження, необхідність у введенні окремої документації маршрутів. Для вирішення цих проблем використовують динамічну маршрутизацію. Рішення динамічної маршрутизації покликані збирати інформацію про поточний стан складної мережі і підтримувати таблицю маршрутів через цю мережу, щоб забезпечити доставку пакетів по найкоротшому і найефективнішому маршруту. Існує ціла низка алгоритмів динамічної маршрутизації, починаючи від простих дистанційно-векторних і закінчуючи складними протоколами маршрутизації на основі аналізу стану каналу. [1]

На сьогоднішній день є актуальною є задача виявити найбільш ефективний з точки зору швидкості адаптації до змін в топології, за складністю алгоритмів реалізації, за складністю використання і з точки зору мінімальної надлишковості.

Отже, метою цієї курсової роботи є вивчення принципів динамічної маршрутизації в мережі Internet. З’ясування місця та ролі протоколів маршрутизації зовнішнього шлюзу. Дослідження ефективності роботи проколу маршрутизації IS-IS. Розроблення методичного матеріалу для лабораторної роботи з курсу телекомунікаційні комп’ютерні мережі для студентів 4-го курсу, напряму телекомунікації із використанням реалізації IOS Cisco.
ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Теоретична частина

1.1.Основи міждоменної маршрутизації

Мережа Інтернет являє собою об’єднання автономних систем (autonomous systems), які ділять між собою зони адміністративної відповідальності і визначають для різних організацій правила маршрутизації. Автономні системи створюються на основі маршрутизаторів, які можуть працювати з протоколами внутрішнього шлюзу Interior Gateway Protocols (IGP), такими як: протокол інформації про маршрути Routing Information Protocol (RIP), розширений протокол внутрішнього шлюзу Enhanced Interior Gateway Protocol (EIGRP), протокол переважного вибору найкоротшого шляху Open Shortest Path First (OSPF) і протокол обміну маршрутною інформацією між проміжними системами Intermediate System-to-Intermediate System (IS-IS). Всі ці протоколи і граничні з ними взаємодіють за допомогою протоколу зовнішнього шлюзу Exterior Gateway Protocol (EGP). В даний час стандартом для мережі Internet є протокол граничного шлюзу версії 4 (Border Gateway Protocol Version 4 — BGP-4), описаний в RFC 17711.

Огляд маршрутизаторів і схем маршрутизації

Маршрутизатори — це пристрої, які регулюють напрям трафіку між хостами. Вони створюють маршрутні таблиці, які містять інформацію про всі можливі маршрути до всіх відомих вузлів. Нижче описані етапи маршрутизації.

1. На маршрутизаторах запускаються спеціальні програми, які називають протоколами маршрутизації (routing protocols). Ці програми служать для прийому і передачі маршрутної інформації іншим маршрутизаторам в мережі.

2. Маршрутизатори використовують інформацію про маршрути для заповнення своїх таблиць маршрутизації, які пов'язані з відповідним протоколом маршрутизації.

3. Маршрутизатори сканують таблиці маршрутів різних протоколів маршрутизації (якщо використовується декілька протоколів маршрутизації) і вибирають один або декілька найкращих шляхів для доставки трафіку в пункт призначення.

4. Маршрутизатори взаємодіють при передачі трафіку з наступними найближчими пристроями (next-hop devices), що володіють адресою канального рівня, і з локальними інтерфейсами, які використовуються для пересилки пакетів в пункти призначення. Зверніть увагу, що як наступний найближчий пристрій може виступати ще один маршрутизатор і навіть просто видалений вузол, якому призначений пакет.

5. Інформація про пересилку для наступних найближчих пристроїв (адреса канального рівня і витікаючий інтерфейс) поміщається на маршрутизаторі в таблицю маршрутів пересилки (forwarding table).

6. Коли маршрутизатор приймає пакет, він аналізує заголовок пакету і виділяє адресу одержувача.

7. Далі маршрутизатор консультується з таблицею маршрутів пересилки і отримує звідти відомості про витікаючий інтерфейс і про адрес наступного найближчого пристрою, звідки можна потрапити в пункт призначення.

8. Крім того, маршрутизатор виконує всі необхідні додаткові функції(такі як зменшення значення "Часу життя" IP TTL і управління параметрами типу сервісу IP TOS) і потім пересилає пакет на відповідний пристрій.

9. Всі ці дії продовжуються, поки пакет не досягне хоста одержувача. Така схема відображає парадигму про маршрутизацію через проміжні вузли (hop-byhop), яка зазвичай застосовується в мережах з комутацією пакетів.

Причиною розробки протоколів зовнішнього шлюзу, було те, що протоколи внутрішнього шлюзу не дуже добре масштабувалися в мережах, більше за рівень підприємства, з тисячами вузлів і сотнями тисяч маршрутів. Протоколи внутрішнього шлюзу не були передбачені для цих цілей.
1.1.1. Приклад простої маршрутизації

На рис.1.(див. Додаток А) представлено три маршрутизатори — RTA, RTB і RTC, об'єднуючі три локальні обчислювальні мережі, — 192.10.1.0, 192.10.5.0 і 192.10.6.0 за допомогою послідовних з'єднань. Кожне послідовне з'єднання має власна мережева адреса, тобто в результаті виходять три додаткові мережі — 192.10.2.0, 192.10.3.0 і 192.10.4.0. Кожна мережа має свою метрику, яка показує рівень складності службових операцій (вага) при передачі трафіку по певному каналу. Так, наприклад, з'єднання між RTA і RTB має вагу 2000, що набагато вище за вагу з'єднання між RTA і RTC, рівного 60. Насправді з'єднання між RTA і RTB може бути організоване на швидкості 56 Кбит/с з істотнішими затримками, ніж цифровий канал типу Т1 між RTA і RTC і між RTC і RTB.

Маршрутизатори RTA, RTB і RTC за допомогою одного з протоколів IGP обмінюються мережевою інформацією і будують відповідно до неї свої таблиці маршрутизації. На рис. 1 представлені приклади таблиці маршрутів на маршрутизаторі RTA для двох різних випадків. В одному випадку маршрутизатори обмінюються інформацією про маршрути по протоколу RIP, а в іншому —за допомогою протоколу OSPF.

Як приклад того, як трафік переміщається між кінцевими станціями, розглянемо такий випадок. Припустим, що хост 192.10.1.2 спробував передати пакет на хост 192.10.6.2. При цьому йому доведеться використовувати маршрут, вручну встановлений за умовчанням, і переслати пакет спочатку на маршрутизатор RTA. Далі RTA проглядає свою таблицю маршрутів в пошуку мережі, до якої належить вузол одержувача, і з'ясовує, що мережа 192.10.6.0 доступна через наступний найближчий вузол 192.10.3.2 (RTC), сполучений послідовним каналом під номером 2 (S2). Маршрутизатор RTC, отримавши пакет, спробує знайти одержувача в своїй таблиці маршрутів (вона не показана на малюнку). Потім маршрутизатор RTC виявить, що хост одержувача безпосередньо підключений до його інтерфейсу Ethernet О (ЕО) і передасть пакет на хост 192. 10.6.2.

В даному прикладі маршрутизація відбувається однаково і при використанні протоколу RIP, і при роботі по протоколу OSPF. Проте слід пам'ятати, що RIP відноситься до дистанційно-векторних протоколів, а OSPF — до протоколів маршрутизації на основі аналізу стану каналу зв'язку. Для різних прикладів маршрутизації на базі схеми, представленої на рис. 1, при застосуванні RIP і OSPF можуть бути отримані різні результати. Тепер цілком закономірно перейти до розгляду характеристик обох категорій протоколів IGP, історії їх розвитку і тенденцією до загального ускладнення системи маршрутизації.
1.2. Концепції протоколів маршрутизації

Більшість протоколів маршрутизації, використовуваних сьогодні, заснована на одному з двох алгоритмів розподіленої маршрутизації: аналіз стану каналу і дистанційний вектор. У подальших розділах ми обговоримо різні властивості, властиві алгоритмам дистанційного вектора і аналізу стану каналу.
1.2.1. Дистанційно-векторні протоколи маршрутизації

Дистанційно-векторні протоколи маршрутизації іноді називаються протоколами Беллмана-форда (Bellman-Ford) на честь винахідників алгоритму обчислень найкоротших маршрутів, які вперше описали механізм розподіленого застосування цього алгоритма. Термін дистанційний вектор (distance vector) виник з огляду на те, що в протоколі є вектор (список) відстаней (лічильник переприймань або інші параметри), який пов'язаний з кожним префіксом одержувача, що міститься в повідомленні про маршрут.

Дистанційно-векторні протоколи маршрутизації, такі як протокол маршрутної інформації Routing Information Protocol (RIP), при розрахунку маршруту використовують механізм розподілених обчислень для кожного префікса пункту призначення. Іншими словами для роботи дистанційно-векторних протоколів необхідно, щоб кожен вузол окремо займався обчисленням найкращого маршруту (витікаючого з'єднання) для кожного префікса пункту призначення.

Вибравши найкращий маршрут, маршрутизатор посилає дистанційні вектори своїм сусідам, повідомляючи їх таким чином про доступність кожного з пунктів призначення і про метрики маршрутів, які вибрані для доставки даних у відповідний пункт призначення. Паралельно сусідні з маршрутизатором вузли також обчислюють найкращий маршрут до кожного пункту призначення і повідомляють своїх сусідів про доступні маршрути (і пов'язаних з ними метриках), за допомогою яких можна досягти заданого пункту призначення. На підставі квитанцій (звітних повідомлень) від сусідів, де детально описується маршрут до пункту призначення і його метрики, маршрутизатор може "вирішити", що існує кращий маршрут через іншого сусіда. Потім він повторно розсилає повідомлення про наявні маршрути і їх метрики своїм сусідам. Ці процедури повторюються до тих пір, поки всі маршрутизатори не визначать найкращі маршрути для кожного пункту призначення.

Початкові специфікації дистанційно-векторних протоколів, таких як RIP версії 1 (RIP-1), мали серйозні недоліки. Наприклад, підрахунок кількості переприймань був єдиною метрикою в RIP-1, яка використовувалася при виборі маршруту. Крім того, цей протокол мав декілька обмежень. Розглянемо, наприклад, маршрутні таблиці маршрутизатора RTA (рис. 1). У одній з них представлена інформація про маршрути, зібрана протоколом RIP, а в іншій — протоколом OSPF (цей протокол маршрутизації на основі аналізу стану каналу обговорюватиметься в подальших розділах).

При використанні RIP-1 маршрутизатор RTA вибере пряме з'єднання між RTA і RTB, щоб досягти мережі 192.10.5.0. Маршрутизатор RTA вибирає це з'єднання тому, що при безпосередньому з'єднанні для того, щоб досягти заданої мережі, використовується лише одне переприймання через вузол RTB, проти двох переприймань при виборі маршруту через вузли RTC і RTB. Проте маршрутизатор RTA "знає" про те, що канал RTA RTB має меншу продуктивність і великий час затримки, а канал RTC-RTB забезпечить вища якість обслуговування.

З іншого боку, при використанні протоколу OSPF і метрик при виборі маршруту, крім підрахунку кількості переприймань, маршрутизатор RTA виявить, що шлях до маршрутизатора RTB через RTC (вага: 60 + 60 = 120; 2 переприймання) є більш оптимальним, ніж прямий шлях (вага: 2000; 1 переприймання).

Ще при підрахунку переприймань слід враховувати обмеження, що накладаються на кількість переприймань, тобто їх не може бути нескінченна множина. У дистанційно-векторних протоколах (наприклад, в RIP-1) кількість переприймань обмежена, як правило, числом 15. При перевищенні цієї межі вузол вважається недоступним по заданому маршруту. Таким чином, розповсюдження інформації про маршрути у великих мережах також викликають певні проблеми (у тих з них, де налічувалося більше 15 вузлів на маршрут). Залежність від кількості переприймань — одна з визначальних характеристик дистанційно-векторних протоколів, хоча новіші протоколи цієї категорії (RIP-2 і EIGRP) не такі строгі.

Ще один недолік — спосіб обміну маршрутною інформацією. Для традиційних дистанційно-векторних протоколів в даний час застосовується наступна концепція: маршрутизатори ведуть обмін всіма IP-адресами, які можуть бути досягнуті при періодичному обміні даними за допомогою широкомовних анонсів дистанційних векторів. Ці широкомовні повідомлення розсилаються згідно "таймеру оновлень" (refresh timer), встановленому для кожного повідомлення. Таким чином, якщо закінчується термін роботи "таймера оновлень" і при цьому поступає нова маршрутна інформація, що вимагає пересилки сусідам, цей таймер скидається, і маршрутна інформація не пересилається до тих пір, поки термін роботи таймера знову не закінчиться. Тепер розглянемо, щоб відбулося, якби з'єднання або певний маршрут раптом стали недоступні з яких-небудь причин відразу після оновлення маршрутів. Розповсюдження маршрутної інформації з відомостями про неробочий маршрут було б затримане на якийсь час до закінчення терміну роботи "таймера оновлення", отже, виникло б значне уповільнення при оновленні маршрутної інформації.

На щастя, в нові модифікації дистанційно-векторних протоколів, таких як EIGRP і RIP-2, введена концепція оновлень трігерів (triggerred updates). Трігерне оновлення поширюють повідомлення про відмови у міру їх появи, що значно прискорює обмін маршрутною інформацією.

Отже, можна зробити висновок про те, що в великих і навіть невеликих мережах з великою кількістю вузлів періодичний обмін таблицями маршрутів з сусідніми вузлами може бути дуже великим за об'ємом, що затруднює обслуговування і уповільнює обмін маршрутною інформацією. Навантаження на процесори і канали зв'язку, викликана періодичним обміном маршрутною інформацією, також може негативно впливати на загальну продуктивність мережі. Ще одна властивість, якою володіють нові дистанційно-векторні протоколи, — підвищена надійність при передачі дистанційних векторів між сусідами, що виключає необхідність періодично повторювати повні таблиці маршрутів.

Конвергенція (convergence) — це інтервал часу, за який оновлюються всі маршрути в мережі, тобто встановлюється факт існування, відсутності або зміни того або іншого маршруту. Старі дистанційно-векторні протоколи працювали за принципом періодичного оновлення маршрутів з використанням таймерів утримання: якщо протягом певного часу інформація про маршрут не поступала, то цей маршрут "заморожувався" (утримувався) і виключався з таблиці маршрутів. Процес утримання і виключення з таблиці маршрутів у великих мережах міг тривати декілька хвилин, поки не проходила повна конвергенція, тобто поки всім вузлам мережі повідомлялася інформація про зникнення маршруту. Затримка між моментом, коли маршрут ставав недоступним, і його виключенням з таблиці маршрутів могла привести до утворення тимчасових петель або навіть "чорних дір".

У деяких дистанційно-векторних протоколах (наприклад, в RIP) при пропажі активного маршруту і його появі, але вже з вищою метрикою (що імовірно згенерувала іншим маршрутизатором, який повідомив про можливий альтернативний маршрут) маршрут як і раніше залишається в "замороженому" стані. Таким чином, час конвергенції для всієї мережі залишається чималим.

Ще один серйозний недолік дистанційно-векторних протоколів першого покоління — їх класова природа і відсутність повноцінної підтримки VLSM і CIDR. При оновленні маршрутної інформації ці дистанційно-векторні протоколи не передають відомості про мережеві маски і, отже, не можуть підтримувати ці технології. У протоколі RIP-1 маршрутизатор, що приймає оновлення маршрутів через певний інтерфейс, підставлятиме в цю посилку свою локальну маску підмережі. Протокол IGRP робить те ж саме, що і RIP-1, але він, крім того, прив'язується до мережевих масок мереж класу А, В і С, якщо частина переданої мережевої адреси не відповідає локальній мережевій адресі. Все це приводить до певних затруднень (в тому випадку, якщо інтерфейс належить мережі, яка розбита на підмережі за допомогою масок змінної довжини) і неправильної інтерпретації оновлень маршрутів, що приймаються. У новітніх дистанційно-векторних протоколах, таких як RIP-2 і EIGRP, вказані недоліки усунені.

З метою виправлення недоліків старих дистанційно-векторних протоколів маршрутизації було розроблено декілька їх модифікацій. Так, наприклад, протоколи RIP-2 і EIGRP вже підтримують роботу з VLSM і CIDR. До того ж протоколи IGRP і EIGRP здатні сприймати складні метрики, які використовуються для представлення характеристик, з'єднань складових маршрут (таких як смуга пропускання, поточне навантаження, затримки, розмір передаваного блоку (MTU) і т.д.), за допомогою яких можна обчислити більш оптимальний маршрут, ніж при простому підрахунку числа переприймань.

Простота і завершеність дистанційно-векторних протоколів стала причиною їх широкої популярності. Основний недолік протоколів цього класу — повільна конвергенція, що може стати каталізатором утворення петель і "чорних дір" при зміні топології мережі. Проте в останніх модифікаціях дистанційно-векторних протоколів, зокрема в EIGRP, досягається досить хороша конвергенція.

Протокол BGP також відноситься до сімейства дистанційно-векторних протоколів. Окрім звичайних параметрів, властивих цим протоколам, в BGP використовується додатковий механізм, що іменується вектором маршруту (path vector), завдяки якому усувається проблема обмеження числа переприймань. По суті, вектор маршруту містить список доменів маршрутизації (номери автономних систем), по якому пролягає той або інший маршрут. Якщо домен отримує інформацію про маршрут, який вже має ідентифікатор домена, то такий маршрут ігнорується. Ця маршрутна інформація дозволяє уникнути утворення петель маршрутизації. Крім того, її можна використовувати як основу для створення правил маршрутизації в домені.

1 2 3

Схожі:

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ Вступ Розділ I. ФІНАНСОВЕ ПРАВО І ДЕРЖАВА Тема ФІНАНСОВА... Правові засади функціонування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань	ПЛАН Термін та його ознаки. Термінологія як система. Способи творення термінів Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту
Урок граматики. Тема: Conditional Type I. Мета Розвивати навички монологічного мовлення (з використанням умовних речень 1-го типу)	4. ТЕМИ рефератІВ ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ТА НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ Обсяг реферату становить 10—15 стандартних аркушів (А-4) рукописного тексту. В кінці реферату треба обов’язково зазначити список...
КЗ НВК школа І-ІІ ст ліцей «Гарант» Навчання вмінню за ЧСС (частота серцевих скорочень) оцінювати реакцію організму на фізичні навантаження	Реферат від групи Усний журнал з питань безпеки життєдіяльності та професійного травматизму (реферат від групи)
Творчий натюрморт Формування навичок малювання предметів з врахуванням перспективних скорочень. Прививати навики художього мислення, вміння аналізувати,...	Текст Time to save mankind from thirst? Самостійна робота №1 Текст: Physical quantities and units of measurements. Скорочення ( The abbreviation) в науково-технічних і публіцистичних...
Рефератiв з дисципліни з (найменування навчальної дисципліни ) дисципліни Реферат може бути написаний по будь-якій темі з приведеного списку. За бажання написати реферат на тему, яка не увійшла до переліку,...	Н. Каразіна Геолого-географічний факультет Кафедра соціально-економічної... Нємець Л. М., Сегіда К. Ю. Географія населення: українсько-російсько-англійський словник термінів та понять: навчальний посібник...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання