Соціокультурна змістова лінія
Орієнтовний зміст навчального матеріалу
|
Орієнтовні вимоги
до вмінь
|
Cфери відношень
|
Тематика текстів
|
Теми висловлювань учнів
|
Я і українська мова та література.
Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).
Я і мистецтво (традиційне і професійне).
Я і Батьків-щина, людство, Всесвіт.
Я і рідна природа.
Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство)
Я як особистість
|
Краса і багатство рідної мови
Історія виживання рідної мови. Вічне життя українського слова.
Побут українців. Хатні обереги. Збереження традицій. Пісня – душа народу. Мамина колискова. Обрядові пісні. З історії кобзарства в Україні. Сиві гомери України.
Гумористична скарбниця народу (анекдоти, смішинки, байки, гуморески, співомовки, усмішки, небилиці) Національний одяг і сучасна мода. Символіка народного костюма. Історія народного житла, його інтер’єр.
Декоративно-художнє оздоблення хати. Українське народне мистецтво. В’язання. Мереживо. Виготовлення виробів з бісеру.
Планета Земля. Космос і людина. Роль людини в оволодінні космосом.
Рослинний і тваринний світ рідного краю. Єдність людини й природи.
Твій рід. Мати – берегиня роду. Звичаї в сім’ї. Етика спілкування. Наше духовне коріння Родинні обереги – джерело національного духу. Слово як духовна святиня .
Видатні українці.
Світ моїх захоплень
|
“Чистіша від сльози вона хай буде” .
«Мамина пісня», «Дівчина з легенди (Маруся Чурай)».
“Ой весна, весна, днем красна”.
“Одягни вишиванку” .
“Смерекова хата–батьківський поріг”
“Розсипався бісер, як макове зерно”, “Мережила скатертину”.
“Захистімо Планету;”
«Барвінковий край», «Бджола на квітці»,
“Ой роде наш красний”, “Не гасне вогнище родинне в лю-дських запалених серцях”.
“Відомі люди мого краю”, “Символ нездоланності людини”.
Моє захоплення.
|
Учень:
сприймає,
аналізує,
оцінює прочитані чи почуті соціокуль-
турні відомості, добирає й використо-
вує ті з них, які необхідні для досягнен-
ня певної комуніка-
тивної мети.
|
Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія
Види вмінь
|
Вимоги до
загальнонавчальних досягнень учнів
|
Організаційно-
контрольні
|
Учень самостійно чи з допомогою вчителя:
визначає мотив і мету власної пізнавальної діяльності;
планує діяльність для досягнення мети;
здійснює план;
оцінює одержаний результат і робить відповідні корективи.
|
Загальнопізна-
вальні
|
Учень самостійно чи з необхідною допомогою вчителя:
аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності;
порівнює, систематизує, узагальнює їх;
виділяє головне з-поміж другорядного;
моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
|
Творчі
|
Учень з певною допомогою вчителя чи самостійно:
уявляє словесно описані предмети і явища;
перенесить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;
помічає і формулює проблему в процесі навчання;
усвідомлює будову предмета вивчення;
робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;
добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).
|
Естетико-етичні
|
Учень:
помічає красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності;
спроможний критично оцінювати свої вчинки, узгоджувати їх із загальнолюдськими моральними нормами;
виявляє готовність творити добро словом і ділом.
|
7 клас
(105 год. 3 год. на тиждень)
(Резерв часу для вчителя – 4 год.)
Мовленнєва змістова лінія
№
п\п
|
Кіль-
кість
годин
|
Зміст навчального матеріалу
|
Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої підготовки учнів
|
1
|
25
|
Відомості про мовлення
Повторення вивченого про текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (практично) .
Повторення вивченого про і стилі мовлення. Поняття про
публіцистичний стиль .
Складний план власного висловлювання (практично). Різновиди читання.
Ознайомлювальне читання (практично).
Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису зовнішності людини і процесу праці, роздуму дискусійного характеру.
Жанри мовлення: оповідання, замітка, розписка, особливості їх побудови.
|
Учень:
розпізнає текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (службові і вставні слова, єдність видо-часових форм дієслів-присудків, займенники, числівники);
визначає ситуацію спілкування, стилі мовлення (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний); типи (розповідь, опис зовнішності людини, процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри (оповідання, замітка, розписка), особливості їх побудови.
|
2
|
|
Види робіт
Сприймання чужого мовлення:
Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких
стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів: розповідь, опис, роздум (в т.ч. опис зовнішності людини, процесу праці);
жанрів мовлення: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).
Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів мовлення: розповідь, опис (в т.ч. опис зовнішності людини, процесу праці), роздум; жанрів: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).
Ознайомлювальне читання (практично).
|
Учень:
розуміє з одного прослухування фактичний зміст незнайомого тексту, тему та основну думку (тривалість звучання художнього тексту – 6-7 хв., інших стилів (у т.ч. публіцистичного) – 5-6 хв.);
уміє прогнозувати зміст висловлювання за формулюванням теми, поданим планом;
виокремлює ключові слова і записує їх по ходу слухання;
визначає основну і другорядну інформацію, причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості в текстах (складніших порівняно з попередніми класами) ;
складає простий план почутого;
оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом;
читає мовчки відповідно до їхнього віку незнайомі тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 120-210 слів за хв.;
користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації ознайомлювальним видом читання (відшуковує потрібну інформацію, читаючи заголовки, назву, анотацію, початок, кінцівку, окремі фрагменти тексту, орієнтується в його композиції, виділяє ключові слова, основну і другорядну інформацію, ділить текст на змістові частини, максимально повно охоплює відібраний матеріал);
складає складний план прочитаного;
визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості тексту;
оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення.
|
3
|
|
Відтворення готового тексту:
Виразне читання вголос художніх, науково-популярних, публіцистичних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, п’єса, стаття, нарис, замітка, переказ, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я, усмішки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту).
|
Учень:
виразно читає вголос знайомі тексти (складніші порівняно з попередніми класами) різних стилів, типів і жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражає з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, авторський задум;
оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
|
|
|
Перекази (навчальні і контрольні) за простим і складним планами.
Говоріння:
Докладний переказ розповідного тексту художнього стилю з елементами опису зовнішності людини .
Докладний переказ тексту пуб-ліцистичного стилю мовлення.
Стислий переказ тексту наукового стилю.
Письмо:
Докладні перекази розповідного тексту з елементами опису зовнішності людини і тексту-роздуму в художньому стилі.
Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису процесу праці в художньому стилі.
|
Учень:
переказує докладно і стисло (усно і письмово) прослухані і прочитані тексти художнього, наукового і публіцистичного стилів мовлення обсягом ( для докладного переказу 200-250 слів, стислого – в півтора рази більше), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням комунікативного завдання, композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму, за самостійно складеним простим і складним планами;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення.
|
4
|
|
Створення власних висловлювань:
Діалогічне мовлення:
Діалог, який доповнює почутий або прочитаний текст, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з характеристикою людей; діалог дискусійного характеру.
Монологічне мовлення:
Твори (навчальні і контрольні) за простим і складним планами.
Говоріння:
Твір-опис зовнішності людини в художньому стилі.
Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями наукового стилю.
Твір-роздум дискусійного характеру публіцистичного стилю.
Письмо:
Твір-опис зовнішності людини за картиною в художньому стилі.
Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями в художньому стилі.
Твір-оповідання за поданим сюжетом.
Замітка дискусійного характеру в газету в публіцистичному стилі.
Ділові папери. Розписка.
|
Учень:
складає діалог за зразком, поданим початком або закінченням, діалоги до монологічних текстів, доповнює відсутні репліки в поданому діалозі;
розігрує діалог (орієнтовно 8-10 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, досягаючи комунікативної мети, аргументуючи висловлені тези, спростовуючи помилкові висловлювання співрозмовника;
дотримується норм української літературної мови та правил спілкування;
висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, даючи влучну, дотепну відповідь з використанням прислів’їв і приказок;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;
складає усні і письмові твори (вказаних у програмі видів) за простим і складним планами, обираючи відповідний ситуації спілкування стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), типи мовлення (в т. ч. описи зовнішності людини і процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри мовлення (оповідання за поданим сюжетом, замітка, розписка); мовні засоби відповідно до задуму висловлювання, стилю, типу і жанру мовлення;
збирає та систематизує матеріал для твору;
додержує вимог до мовлення та основних правил спілкування;
помічає і виправляє недоліки у власному і чужому мовленні;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
|
Міжпредметні зв'язки. Письмова характеристика літературного героя; елементарний аналіз змісту і художніх засобів твору-живопису про подвиг людей; передача динаміки дій (образотворче мистецтво).
|
Мовна змістова лінія
№
|
Кіль-
кість
годин
|
Зміст навчального матеріалу
|
Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої підготовки учнів
|
1
|
76
1
|
Вступ.
Мова – скарбниця духовності народу
|
Учень:
знає, яку роль відіграє мова у збе-реженні духовних надбань народу;
уміє аргументовано довести своє твердження з теми уроку;
|
2
|
4
|
Повторення та узагальнення вивченого.
Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях.
Частини мови. Вивчені групи орфограм.
|
Учень:
розставляє правильно розділові знаки у простому і складному реченнях згідно з вивченими правилами;
знаходить у реченні вивчені частини мови, орфограми;
доводить приналежність слова до частини мови, обґрунтовує написання орфограми;
виправляє допущені помилки;
складає прості і складні речення; читає й переказує тексти з різними видами речень.
|
3
|
20
|
Морфологія. Орфографія.
Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то (загальне ознайомлення).
Неозначена форма (інфінітив) та особові форми. Доконаний і недоконаний види дієслова.
Часи дієслова. Теперішній час. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі. Майбутній час. Дієслова І і ІІ дієвідмін. Дієвідмінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу.
Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного способу і наказового способу.411
Безособові дієслова.
Способи творення дієслів.
Правопис дієслів.
Не з дієсловами (повторення).
Правопис -ться, -шся в кінці дієслів (повторення).
Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін (повторення).
Буква ь у дієсловах наказового способу.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія.
Уживання дієслів-синонімів, антонімів у переносному значенні; засвоєння найуживаніших фразеологізмів (в т.ч. приказок і прислів’їв), крилатих висловів, до складу яких входять дієслова.
Фонетика. Орфоепія.
Вимова дієслів на –шся, -ться.Чергування приголосних у дієсловах.
Синтаксис. Уживання дієслова в ролі різних членів речення.
Культура мовлення і стилістика.
Засвоєння дієслівних словосполучень з керованим залежним словом. Уживання одних способів дієслів чи форм певного часу замість інших.
Текст (риторичний аспект). Складання висловлювань у художньому стилі з дієсловами у 2 ос.однини; ділових паперів (інструкція) з дієсловами у 3 особі множини.
Міжпредметні зв’язки: метафора, уособлення (література).
|
Учень:
знає загальне значення дієслова, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;
знаходить дієслово в реченні; визначає його форми, граматичні ознаки, належність дієслова до певної дієвідміни, засоби творення видових пар дієслів;
правильно вимовляє дієслова і пише їх з вивченими орфограмами;
аргументує написання орфограм;
знаходить і виправляє допущені помилки на вивчені орфографічні правила, а також помилки у формі залежного слова;
використовує правильно форми дієслів у мовленні;
аналізує випадки використання дієслів із стилістичною метою, визначаючи їх виражальні можливості;
конструює речення з дієсловами в усіх часах і особових формах, у т.ч. в переносному значенні;
редагує тексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами, уживання одних дієслів одного способу замість інших;
бере участь у розігруванні діалогів відповідно до запропонованої ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у формі одного часу і способу замість іншого;
складає усні чи письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи виражальні можливості дієслова, у т.ч. висловлювання у художньому стилі з дієсловами у 2 ос.однини; ділові папери (інструкцію) з дієсловами у 3 особі множини.
|
4
|
12
|
Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього і минулого часу.
Дієприкметниковий зворот. Безособові дієслівні форми на -но, -то.
Правопис дієприкметників.
Правопис голосних у закінченнях дієприкметників.
Відокремлення комами дієприкметнико-вих зворотів (після означуваного іменника).
|
Учень:
знає значення дієприкметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;
відрізняє дієприкметник від прикметника;
знаходить у реченні дієприкметник і дієприкметниковий зворот, безособові дієслівні форми на -но, -то;
визначає дієприкметники активного і пасивного стану; засоби їх творення;
пише правильно дієприкметники з вивченими орфограмами;
|
|
|
Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників.
Н у дієприкметниках та нн у прикметниках дієприкметникового походження.
Не з дієприкметниками.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія.
Дієприкметникові синоніми, антоніми; фразеологізми (приказки і прислів’я), крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники.
Синтаксис. Уживання дієприкметників і дієприкметникових зворотів у ролі другорядних членів речення.
Культура мовлення і стилістика.
Побудова речень з дієприкметниковими зворотами; синоніміка складних і простих речень з дієприкметниковими зворотами. Синоніміка речень активного і пасивного стану. Уживання в мовленні безособових форм на -но, -то.
Текст (риторичний аспект).
Створення текстів-описів з уживанням дієприкметників і дієприкметникових зворотів.
Міжпредметні зв’язки: Використання дієприкметників як засобу творення образності (література); використання дієприкметників у наукових текстах (історія, географія, біологія, фізика).
|
правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому звороті;
пояснює орфограми в дієприкметнику і пунктограми;
знаходить і виправляє в реченні помилки на вивчені орфографічні, граматичні і пунктуаційні правила;
правильно інтонує речення з дієприкметниковими зворотами;
складає речення з дієприкмет-никовими зворотами; проводить їх заміну підрядним реченням;
використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на –но, -то, а також фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники, у власних висловлюваннях, зокрема в текстах-описах на певну соціокультурну тему.
|
5
|
6
|
Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники недоконаного і доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот.
Правопис дієприслівників.
Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові.
Не з дієприслівниками.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія.
Дієприслівникові синоніми й антоніми. Найуживаніші фразеологізми (у т.ч. приказки й прислів’я) з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами.
Синтаксис. Дієприслівники і дієприслівникові звороти в ролі другорядних членів речення.
Культура мовлення:
Правильне вживання дієприслівників у власному мовленні, дотримання інтонації в реченнях з дієприслівниковим зворотом.
Текст (риторичний аспект).
Використання дієприслівників та дієприслівникових зворотів для зв’язку речень у тексті.
Міжпредметні зв’язки: використання дієприслівника для створення образності (художня література); використання дієприслівника в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).
|
Учень:
знає: загальне значення, мор-фологічні ознаки, синтаксичну роль дієприслівника;
знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні;
відрізняє дієприслівник від дієприкметника;
визначає граматичні ознаки дієприслівника;
пише правильно дієприслівники з вивченими орфограмами;
розставляє розділові знаки при дієприслівниках і дієприслівникових зворотах
виправляє помилки у вживанні і правописі дієприслівників;
правильно інтонує речення з дієприслівниковими зворотами;
конструює прості речення з дієприслівниками і дієприслів-никовими зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними;
читає й переказує тексти з дієприслівниками та дієприс-лівниковими зворотами;
складає монологи і діалоги, використовуючи виражальні можливості дієприслівників і дієприслівникових зворотів.
|
6
|
14
|
Прислівник загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Розряди прислівників(практично).
Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення.
Правопис прислівників
Букви н та нн у прислівниках.
Не і ні з прислівниками.
И та і в кінці прислівників.
Правопис прислівників на -о ,-е, утворених від прикметників та дієприкметників.
Написання прислівників разом і через дефіс.
Написання прислівникових словосполучень типу: раз у раз, з дня на день...
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія і фразеологія.
Прислівники – синоніми й антоніми; прислівники – омоніми до іменників з прийменниками. Фразеологізми й крилаті вислови з прислівниками
Синтаксис. Прислівник у ролі головних і другорядних членів речення.
Культура мовлення і стилістика
Правильне наголошування прислівників. Використання прислівників як засобу зв’язку речень у тексті і засобу підсилення виразності мовлення.
Текст (риторичний аспект). Використання прислівників у текстах художнього і публіцистичного стилів.
Міжпредметні зв’язки. Bикористання прислівників у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, біологія, хімія, фізика).
|
Учень:
знає загальне значення, морфологічні ознаки, синтак-сичну роль прислівника;
знаходить прислівники у реченні, відрізняючи їх від омонімічних і паронімічних частин мови;
визначає його граматичні ознаки;
уміє утворювати ступені порівняння, практично засто-сувати правила правопису;
правильно наголошує прислівники;
помічає і виправляє помилки у правописі прислівників;
аналізує і визначає роль прислівника в художніх і наукових текстах;
складає речення з прислівниками і мікротексти, використовуючи прислівник для зв’язку речень у тексті;
створює усні і письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення.
|
7
|
4
|
Прийменник як службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку в словосполученні.
Непохідні і похідні прийменники.
Правопис прийменників
Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія і фразеологія.
Прийменники-синоніми й антоніми.
Синтаксис. Прийменниково-іменникові конструкції в ролі членів речення.
Культура мовлення і стилістика.
Особливості вживання деяких прийменників з іменниками. Прийменники-синоніми як засіб милозвучності мови (в-у, з-зі-із-зо).
Текст (риторичний аспект).
Вживання прийменника в мовленні для відтворення логічних зв’язків. Стилістичне вживання повтору прийменника в народнопоетичній творчості.
Міжпредметні зв’язки. Використання прийменниково-іменникових конструкцій у художніх та наукових текстах (література, історія, географія, фізика, хімія).
|
Учень:
знаходить прийменники в реченні;
відрізняє їх від сполучників і часток;
правильно поєднує з іменниками;
вміє застосовувати правила правопису прийменників; знаходить і виправляє помилки в їх правописі;
аналізує тексти щодо правильності вживання прийменників з відмінковими формами іменників;
складає речення з різноманітними прийменниково-іменниковими конструкціями;
редагує тексти щодо правильності вживання прийменникових засобів милозвучності мовлення.
|
8
|
4
|
Сполучник як службова частина мови. Уживання сполучників у простому і складному реченнях: сполучники сурядності і підрядності.
Правопис сполучників.
Написання сполучників разом і окремо.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія і фразеологія.
Сполучники-синоніми й антоніми, фразеологізми і крилаті вислови із сполучниками.
Синтаксис. Сполучник як засіб зв’язку однорідних членів речення, частин складносурядного і складнопідрядного речення.
Культура мовлення і стилістика.
Використання в мовленні сполучників-синонімів.
Текст (риторичний аспект).
Використання сполучників для зв’язку речень у тексті і як засобу створення антитези.
Міжпредметні зв’язки:
Використання похідних складених сполучників у наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).
|
Учень:
знаходить сполучники в реченні;
відрізняє їх від прийменників і часток;
називає групи сполучників за функцією в простому і складному реченнях;
правильно пише сполучники; помічає і виправляє помилки в їх написанні;
правильно аналізує наукові тексти щодо функції в них похідних складених сполучників;
використовує сполучники у власних висловлюваннях відповідно до функціонального призначення, складаючи прості і складні речення;
редагує речення, доцільно замінюючи сполучники синонімічними.
|
9
|
5
|
Частка як службова частина мови. Розряди часток за значенням.
Правопис часток.
Написання часток -бо, -но, -то, -таки.
Не і ні з різними частинами мови (узагальнення).
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія і фразеологія.
Частки синоніми та антоніми. Фразеологізми і крилаті вислови із частками.
Синтаксис.
Частка у спонукальних і окличних реченнях.
Культура мовлення.
Виразне читання речень із частками.
Текст (риторичний аспект).
Використання часток для підсилення виразності мовлення.
Міжпредметні зв’язки:
Використання часток як виражального засобу в художніх творах (література).
|
Учень:
знаходить частки в реченні, відрізняє від інших службових частин мови;
визначає частки за їх роллю у реченні;
правильно пише частки; знаходить і пояснює орфограми в частках за допомогою правил;
самостійно знаходить і виправляє помилки в правописі;
аналізує тексти щодо використання в них часток як виражального засобу;
складає речення з модальними частками;
редагує тексти щодо правильності вживання модальних часток;
створює висловлювання, правильно вживаючи частки.
|
10
|
2
|
Вигук як особлива частина мови.
Правопис вигуків.
Дефіс у вигуках.
Кома і знак оклику при вигуках.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія і фразеологія.
Найуживаніші фразеологізми (в т.ч. приказки і прислів’я) з вигуками.
Синтаксис.
Вигук у ролі головних і другорядних членів речення.
Культура мовлення.
Правильне читання речень з вигуками.
Текст (риторичний аспект).
Використання вигуків для надання висловлюванню експресії і виразності.
Міжпредметні зв’язки: використання вигуків як засобу виразності в художніх творах (література).
|
Учень:
знаходить вигуки в реченні; відрізняє їх від часток;
правильно пише вигуки з орфограмами і розставляє розділові знаки при них;
пояснює написання вигуків з орфограмами і пунктограмами;
аналізує тексти щодо ролі в них вигуків;
виразно читає тексти з вигуками;
доречно використовує вигуки у власному мовленні.
|
11
|
2
|
Узагальнення й систематизація вивченого про частини мови, їх правопис і використання у мовленні.
|
Учень:
визначає в реченні всі частини мови, називаючи їх граматичні ознаки;
правильно пише і пояснює орфограми;
самостійно помічає і виправляє помилки в писемному й усному мовленні.
|
|