|
Основна школа
5-й КЛАС
(122 год., 3,5 год на тиждень)
(10 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)
Мовленнєва змістова лінія
№
п\п
|
Кіль-
кість
годин
|
Зміст навчального матеріалу
|
Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої підготовки учнів
|
1
|
28
|
Відомості про мовлення
Загальне уявлення про спілкування і мовлення; види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо); адресат мета спілкування і мета адресат мовленняспілкування; мовлення монологічне і діалогічне, усне й писемне; основні правила спілкування (бути ввічливими, привітними і доброзичливими, уважно, не перебиваючи, слухати співрозмовника, заохочувати його висловити свою думку, зацікавлено й доброзичливо вислуховувати її, уміти висловити незгоду з позицією співрозмовника так, щоб не образити його; не розмовляти без потреби голосно, не вживати грубих слів, говорити про те, що цікаво адресатові мовлення та ін.) (практично). Тема й основна думка висловлювання; тема і мікротема. Ознайомлення з вимогами до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність). Помилки в змісті і побудові висловлювання (практично).
Усна і письмова форми тексту (висловлювання). Простий план готового тексту.
Належність висловлювання до певного стилю: розмовного, наукового, художнього, публіцистичного, офіційно-ділового (загальне ознайомлення). Ознайомлення із розмовним, науковим і художнім стилями, сферою їх використання.
Типи мовлення (різновиди текстів): розповідь, опис, роздум. Особливості побудови розповіді на основі власного досвіду, опису окремих предметів і тварин, елементарного роздуму.
Жанри мовлення: оповідання, відгук, замітка, лист, особливості їх побудови.
|
Учень:
розрізняє такі поняття, як мовлення і спілкування,, види мовленнєвої діяльно-сті, монолог, діалог, адресат мовленняспілкування; усну та письмову, монологічну та діалогічну форми; тему та основну думку, тему й мікротему висловлювання; мовні засоби зв’язку речень у тексті; стилі мовлення, сферу їх використання, типи і жанри мовлення, особливості їх побудови; вимоги до мовлення;
визначає тему, основну думку висловлювання; стилі (розмовний, художній і науковий) мовлення, сферу їх використання, типи (розповідь, опис предметів і тварин, роздум) і жанри мовлення ( оповідання, відгук, замітка, лист); адресата мовлення і мету спілкування; вимоги до мовлення;
знаходить взаємозумовлені змістові частини тексту – підтеми й мікротеми, засоби їх зв’язку між собою, зв’язку окремих речень у тексті;
ділить текст на абзаци.
|
2
|
|
Види робіт
Сприймання чужого мовлення:
Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, наукового; типів: розповідь, опис (в т.ч. опис окремих предметів, тварин), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, казка, легенда, переказ, пісня, вірш, загадка; прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).
Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: розмовного, художнього, наукового;
типів: розповідь, опис ( у т.ч. опис окремих предметів, тварин), роздум;
жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, казка, легенда, переказ, пісня, вірш, загадка; прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).
|
Учень:
розуміє висловлювання інших людей або звукозаписи з одного прослухову-вання (тривалість звучання незнайо-мих текстів розмовного і художнього стилів 4-5 хв., наукового – 3-4 хв.);
складає первинне уявлення про зміст почутого (що, коли, в якій послідовності відбувається);
уміє прогнозувати загальний характер змісту повідомлюваного на основі формулювання теми, основної думки;
визначає адресата і мету спілкування, причинно-наслідкові зв’язки, зображу-вально-виражальні особливості тексту;
читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення зі швидкістю 100-150 слів за хв.;
виділяє і запам'ятовує у прочитаному головне, тему і основну думку тексту, деталі;
добирає заголовки до його частин (простий план);
ставить запитання до прочитаного, відповідає на них;
переглядає текст швидко і знаходить у ньому вказані елементи (цифри, слова у лапках, слова із зносками, слова, написані з великої літери тощо);
оцінює прочитаний текст з погляду новизни, змісту, виразності мовного оформлення, задуму тощо.
|
3
|
|
Відтворення готового тексту:
Виразне читання вголос художніх, науково-популярних текстів різних типів мовлення, що належать до таких жанрів, як оповідання, замітка, стаття, легенда, переказ, казка, прислів’я, приказки, пісня, вірш, байка (вивчення деяких з них напам’ять або близько до тексту).
Перекази (навчальні і контрольні) за простим планом.
|
Учень:
виразно читає вголос знайомі тексти різних стилів (розмовного, наукового і художнього), типів, жанрів мовлення із достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм;
оцінює прочитаний вголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
|
|
|
Говоріння:
Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису тварин , роздуму.
Докладний переказ тексту наукового стилю.
Письмо:
Докладні перекази художнього тексту розповідного характеру з елементами опису предметів, тварин.
|
Учень:
переказує докладно (усно й письмово) почуті і прочитані тексти художнього і наукового стилів мовлення ( обсягом 100-150 слів) зазначених у програмі видів за самостійно складеним простим планом, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з урахуванням комунікативного завдання, дотриманням компози-ції, мовних, стильових особливос-тей та авторського задуму ;
помічає і виправляє недоліки в своєму мовленні;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
|
4
|
Створення власних висловлювань
Діалогічне мовлення
Діалог, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів (діалоги етикетного характеру, діалог-розпитування), за поданим початком, малюнками.
Монологічне мовлення
Твори ( навчальні і контрольні) без плану.
Говоріння:
Твори-описи окремих предметів, тварин (у тому числі за картиною) у художньому стилі.
Відповідь на уроках української мови та інших предметів (за даним планом або таблицею) в науковому стилі.
Відгук про висловлювання товариша.
Твір-оповідання про випадок із життя. Письмо:
Твір-розповідь на основі власного досвіду в художньому стилі..
Твори-описи окремих предметів, тварин у художньому і науковому стилях..
Твір-роздум на тему, пов’язану з життєвим досвідом учнів у художньому стилі.
Замітка в газету (із шкільного життя) інформаційного характеру.
|
Учень:
складає, розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 6-7 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, зразку, за поданим початком, опорними словами, малюнком, досягаючи комунікативної мети (тривалість діалогу 3-5 хв.);
дотримується теми висловлювання, норм української літературної мови;
використовує репліки для стимулювання, підтримання діалогу, формули мовленнєвого етикету;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;
складає усні та письмові твори (вказаних у програмі видів) з урахуванням мети й адресата мовлення, типу і стилю мовлення;
підпорядковує висловлювання темі та основній думці;
використовує вивчені мовні засоби зв'язку між реченнями в тексті;
вибирає відповідно до умов спілкування стиль мовлення (розмовний, науковий, художній);
додержує вимог до мовлення та основних правил спілкування;
знаходить і виправляє недоліки та помилки в змісті, побудові і мовному оформленні власних висловлювань;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
|
|
Ділові папери. Лист рідним, друзям. Адреса.
|
|
Міжпредметні зв'язки. Художній твір і його частини: тема та ідейний зміст художнього твору; розповідь і опис предметів, тварин у вивчених творах; роздуми про вчинки героїв (література); усний опис змісту і художніх засобів у творах живопису, що зображують предмети, тварин;
усна розповідь за змістом жанрової картини про дітей; спостереження за окремими предметами при малюванні з натури (образотворче мистецтво).
|
Мовна змістова лінія
№
п\п
|
Кіль-
кість
годин
|
Зміст навчального матеріалу
|
Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої підготовки учнів
|
1
|
84
1
|
Вступ.
Значення мови в житті суспільства. Українська мова — державна мова України.
|
Учень:
розуміє значення мови в житті суспільства, роль української мови як державної в Україні.
|
2
|
9
|
Повторення вивченого в початкових класах.
Частини мови; основні способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник.
Правопис.
Велика буква і лапки в іменниках.
Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів.
Не з дієсловами.
Правопис -шся, -ться у кінці дієслів. Написання прийменників із іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. М’який знак.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і антонімів, у прямому і переносному значенні.
Граматика. Роль вивчених частин мови в побудові речення і висловленні думки. Уживання прийменників та сполучників і, та, й, а, але для зв'язку слів у реченні.
Культура мовлення. Розрізнення літературної лексичної норми та ненормативної лексики (вульгаризмів), слів української і російської мов з метою уникнення суржика.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати й поліпшувати висловлювання на основі використання власного досвіду.
|
Учень:
розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначаючи їх істотні ознаки;
розрізняє нормативну та ненормативну лексику;
правильно пише слова з вивченими орфограмами;
розставляє розділові знаки в кінці речення, при звертанні, однорідних членах речення;
пояснює вивчені орфограми і пунктограми;
знаходить і виправляє орфографічні та пунктуаційні помилки на вивчені правила;
вміє користуватися орфографі-чним і тлумачним словниками;
будує речення із вивченими частинами мови, використовую-чи їх у прямому, переносному значенні, як синоніми та антоніми;
оцінює випадки вдалого і невдалого їх використання;
складає усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети.
|
3
|
7 год
|
Поняття про текст
Текст і його ознаки: тема і основна думка, задум, наявність двох і більше речень, зв’язність, завершеність. Поділ тексту на мікротеми й абзаци, а речення в тексті – на відоме і нове. Тематичне речення в мікротемі.
Мовні засоби зв'язку речень у тексті.
Тексти різних типів – розповідь, опис, роздум (повторення).
Поняття про розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий та публіцистичний стилі мовлення (повторення і поглиблення). Стилістична помилка (практично).
Недоліки в тексті(практично).
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських), прислів’їв, крилатих висловів.
Граматика. Сполучники, прислівники, займенники; синоніми, спільнокореневі слова, повтори як засоби зв’язку речень у тексті. Виділення тематичних речень у мікротемі.
Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.
|
Учень:
називає істотні ознаки тексту;
визначає тему й основну думку, задум, належність до певного типу (розповіді, опису, роздуму) і стилю мовлення (художнього, наукового, розмовного, офіційно-ділового, публіцистичного);
виділяє в тексті абзаци, мікротеми, тематичні речення; мовні засоби зв’язку речень, відоме і нове в реченнях тексту;
знаходить і виправляє недоліки в тексті;
складає діалогічні й монологічні тексти певного типу і стилю мовлення відповідно до навчальної і комунікативної мети, висловлююючи своє ставлення до предмета мовлення;
аналізує й оцінює текст з погляду його змісту, будови, задуму й мовного оформлення.
|
4
|
20
5
|
Відомості з синтаксису і пунктуації
Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова, його форми і речення. Головне та залежне слово у словосполученні. Словосполучення лексичні та фразеологічні (практично). Граматична помилка та її умовне позначення (практично).
Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні (повторення). Окличні речення (повторення).
Правопис. Розділові знаки в кінці речень (повторення). Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично).
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.
Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного і залежного слова.
Культура мовлення і стилістика. Практичне засвоєння словосполучень, у яких допускаються помилки у формі залежного слова; синоніміка словосполучень різної будови.
Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень.
Використання розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень у вивчених стилях мовлення. Синоніміка простих речень різних видів.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь лаконічно формулювати теми усних і письмових висловлювань, переказувати своїми словами сприйняту інформацію, використовуючи у висновку прислів’я і приказки, давати визначення понять.
Міжпредметні зв’язки. Прислів’я, приказки, співвідносні із словосполученням і реченнями (література).
|
Учень:
називає, що вивчає синтаксис і пунктуація;
відрізняє словосполучення від слова (форми слова) і речення;
розпізнає види речень за метою висловлювання, окличні речення; межі речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих; словосполучен-ня, граматичну основу речення, головне і залежне слово у словосполученні;
правильно інтонує речення різних видів;
ставить та обґрунтовує розділові знаки в кінці речення;
знаходить і виправляє граматичні й пунктуаційні помилки;
добирає синонімічні словосполучення і речення різні за будовою, у тому числі фразеологізми;
формулює теми текстів у формі словосполучень і речень;
переказує своїми словами почуте і прочитане, вживаючи прислів’я і приказки;
використовує у мовленні виразні й доцільні словосполу-чення з ряду синонімічних, різні за будовою і метою висловлю-вання речення, у тому числі прислів’я, крилаті вислови;
виступає з повідомленнями на вивчену лінгвістичну тему, добираючи приклади на підтвердження висловлених суджень.
|
5
|
3
|
Другорядні члени речення: додаток, означення, обставини.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.
Граматика. Способи вираження означення, додатка й обставин різними частинами мови.
Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь поширювати думку з допомогою другорядних членів речення, давати поширені визначення понять, будувати висловлювання типу роздуму, розповідати короткі історії.
Міжпредметні зв’язки.
Відомості про епітет, порівняння, пейзаж, літературний портрет, їх зображувально-виражальну роль (література).
|
Учень:
розрізняє додатки, означення, обставини;
виділяє другорядні члени умовними позначками;
будує речення, поширюючи їх додатками, означеннями, обста-винами, у тому числі із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення;
переказує невеликі художні тексти з елементами опису; складає висловлювання про прочитане, почуте, випадки з власного життя, виражаючи особисте ставлення до навколишнього.
|
6
|
7
|
Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але, і). Узагальнююче слово при однорідних членах речення.
Звертання.
Ознайомлення з найбільш уживаними вставними словами (практично).
Складні речення із безсполучниковим і сполучниковим зв'язком.
Правопис. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальнюючих словах у реченнях з однорідними членами.
Розділові знаки при звертанні (повторення). Виділення вставних слів на письмі комами.
Кома між частинами складного речення, що мають будову простих речень, входять у складне і з’єднані безсполучниковим зв’язком та сполучниками.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія. Засвоєння нових слів(у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.
Культура мовлення. Додержання правильної інтонації в реченнях з однорідними членами, із звертаннями і вставними словами, у складних реченнях. Використання звертань і вставних слів у розмовному і художньому стилях мовлення. Синоніміка складних речень, складних і простих речень. Засвоєння складних випадків слововживання.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати висловлювання типу опису і розповіді, а також діалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресата повідомлення.
|
Учень:
розрізняє однорідні члени речення, узагальнюючі слова при них, звертання, вставні слова в реченні, складні речення;
правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями і вставними словами, складні речення;
розставляє розділові знаки між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, у складному реченні, обґрунтовує їх за допомогою вивчених правил;
знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;
будує речення з однорідними членами, звертаннями і вставними словами, складні речення;
оцінює роль однорідних членів, звертань і вставних слів у реченні, а також складних речень у тексті;
бере участь у діалогах на визначені теми та відповідно до запропонованої ситуації;
складає висловлювання типу розповіді та опису з урахуванням адресата мовлення, використову-ючи різні за будовою прості та складні речення.
|
7
|
5
|
Пряма мова. Діалог.
Правопис. Розділові знаки при прямій мові.
Тире при діалозі.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських), прислів’їв, крилатих висловів.
Культура мовлення і стилістика. Додержання правильної інтонації в реченнях із прямою мовою і в діалогах. Синоніміка речень із прямою і непрямою мовою. Засвоєння складних випадків слововживання.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати повідомлення, що містять висловлювання відомих людей, крилаті вислови в ролі аргументів, брати участь у процесі обговорення певних проблем, у диспутах.
Міжпредметні зв'язки. Звертання, діалоги в художніх творах (література).
|
Учень:
розрізняє слова автора і пряму мову в реченні з прямою мовою;
правильно інтонує речення з прямою мовою;
ставить та обґрунтовує розділові знаки при прямій мові та діалозі;
знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;
оцінює роль звертань і діалогів у художніх творах;
складає висловлювання, використовуючи речення з прямою мовою та діалогом, із засвоєними словами і виразами для докладної, точної та виразної передачі почутого і прочитаного.
|
8
|
23
10
|
Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія.
Звуки мови і звуки мовлення. Голосні та приголосні звуки. Приголосні тверді та м'які, дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються буквами ґ і г.
Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї.
Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом.
Орфоепічна помилка (практично).
Правопис. Орфограма (практично).
Основні правила переносу. Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] у коренях слів.
Орфографічний словник.
Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.
Культура мовлення. Правильна вимова наголошених і ненаголошених голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові смислового навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних у процесі виступів з доповідями, повідомленнями і творами на певну соціокультурну тему.
Використання інтонації як риторико-мелодійної сторони мовлення (логічний наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу).
Міжпредметні зв’язки. Особливості звукової організації художнього тексту (література).
|
Учень:
визначає, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія;
розрізняє в словах тверді і м'які, дзвінкі і глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні;
визначає основні випадки чергування голосних і приголосних звуків; звукове значення букв у слові;
вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм;
користується орфографчним словником;
правильно пише і обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;
знаходить і виправляє орфоепічні та орфографічні помилки на вивчені правила;
використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим навантаженням; орфоепічний словник і словник наголосів для самоконтролю власної вимови;
складає повідомлення на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи засвоєні слова, фразе-ологізми, афоризми, дотримую-чись інтонації як риторико-мелодійної сторони мовлення, засобів милозвучності, елементів звукової організації тексту, мовних норм.
|
9
|
13
|
Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків.
Спрощення в групах приголосних.
Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків (практично). Чергування [о] —[а], [е] —[і], [е] —[и]; [о],[е] з [і]; [е]—[о] після [ж],[ч], [ш]; [и], [і] після [ж], [ч],[ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] – [з′], [ц′], [с′].
Основні випадки чергування у — в, і — й.
Орфоепія. Вимова префіксів з- (зі-, с-), роз-, без-.
Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі буквами ь, і, є, ю , я. Сполучення ьо, йо.
Правила вживання м’якого знака.
Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків.
Написання слів іншомовного походження: и, і у словах іншомовного походження; правопис м’якого знака та апострофа; подвоєння букв у словах іншомовного походження.
Словник іншомовних слів
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.
Культура мовлення і стилістика. Засвоєння складних випадків слововживання.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь висловлювати власні думки і почуття, виражати особисту позицію щодо світу.
|
Учень:
розпізнає у словах і словоспо-лученнях явища уподібнення, спрощення, чергування;
вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм;
правильно пише слова з вивченими орфограмами
й обґрунтовує їх;
користується словником іншомовних слів;
знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила;
складає речення і мікротексти із засвоєними новими словами, фразеологізмами, афоризмами; виступає із усним чи письмовим повідомленням на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні засоби мови для висловлення емоційно-ціннісного ставлення до світу.
|
10
|
11
|
Лексикологія. Фразеологія.
Лексичне значення слова. Однозначні і багатозначні слова (повторення). Вживання багатозначних слів у прямому і переносному значеннях (повторення). Лексична помилка (практично).
Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова.
Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками.
Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми. Ознайомлення із словниками антонімів, синонімів.
Фразеологізми. Поняття про фразеологізм, його лексичне значення. Джерела українських фразеологізмів. Прислів'я, приказки, крилаті вирази, афоризми як різновиди фразеологізмів. Фразеологізми в ролі членів речення. Ознайомлення із фразеологічним словником.
Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови. Внутрішньопредметні зв’язки.
Культура мовлення і стилістика. Уживання слів відповідно до їх значення. Доречне використання слів із переносним значенням, стилістично забарвлених слів, лексичних повторів і синонімів як засобу зв'язку речень у тексті, а також синонімів для уникнення невиправданих повторів слів. Засвоєння складних випадків слововживання.
Текст (риторичний аспект). Розвиток вмінь увиразнювати мовне оформлення висловлювання з допомогою лексико-фразеологічних засобів.
Міжпредметні зв'язки. Епітети, порівняння, синоніми, характерні для усної народної творчості, фразеологізми (література).
|
Учень:
знає, що вивчає лексикологія і фразеологія;
визначає належність слів до певної лексичної категорії: (однозначні й багатозначні, загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова, групи слів за значенням, фразеологізми), а також їх роль у тексті;
пояснює (у нескладних випадках) значення відомих слів, їх походження, значення фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів;
користується тлумачним і перекладним, етимологічним, фразеологічним словниками, словниками синонімів, антонімів;
добирає з-поміж синонімів антонімів, фразеологізмів найбільш відповідні контексту;
редагує тексти з лексичними помилками;
використовує вивчені лексичні мовні засоби, у тому числі слова в переносному значенні, синоніми й антоніми, епітети й порівняння у стандартних і нестандартних мовленнєвих ситуаціях, удосконалюючи мовне оформлення висловлювання.
|
11
|
9
3
|
Будова слова. Орфографія.
Корінь, суфікс, префікс і закінчення — значущі частини слова (повторення і поглиблення відомостей).
Орфоепія. Вимова префіксів пре-, при-, прі-.
Правопис. Вивчені орфограм в значущих частинах слова (повторення). Написання префіксів пре-, при-, прі-.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.
Граматика. Особливості будови вивчених частин мови.
Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні слів із суфіксами і префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності тексту. Спільнокореневі слова як засіб зв'язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов'язаних з невиправданим уживанням спільнокореневих слів. Засвоєння складних випадків слововживання.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити інформацію до обраної теми, аналізувати її, виділяти головне і другорядне, добирати ключові слова для висловлювання, розташовувати в логічній послідовності відповідно до задуму.
|
Учень:
виділяє у слові закінчення, корінь, префікс та суфікс та основу;
розрізняє форми слова і спільнокореневі слова;
правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;
знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила, а також лексичні помилки;
складає речення і мікротексти з використанням слів із суфіксами і префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності тексту;
створює висловлювання відповідно до задуму, упорядковуючи дібрані відомості в логічній послідовності, використовуючи ключові слова і речення, надаючи виразності мовному оформленню.
|
12
|
4
|
Повторення й узагальнення у кінці року.
Синтаксис і пунктуація.
Лексикологія, фразеологія.
Будова слова і орфографія.
Фонетика і графіка. Орфоепія й орфографія.
|
Учень:
повторює вивчені відомості;
класифікує й систематизує їх;
узагальнює поняття, закономір-ності, правила та винятки з них.
|
|