Соціокультурна змістова лінія
Орієнтовний зміст навчального матеріалу
|
Орієнтовні вимоги
до вмінь
|
Cфери відношень
|
Тематика текстів
|
Теми висловлювань учнів
|
Я й українська мова і література.
Я і Батьківщина (її природа,
історія; рідне
село чи місто).
Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взає-мин, українська пісня).
Я і мистецтво (традиційне і професійне).
Я й освіта, наука.
Я і ти (члени родини, друзі, товариші ).
Я і ми (класний колектив, народ, людство)
Я як особистість
|
Українська мова – найбільша духовна цінність українського народу.
Краса і багатство рідного краю. Неповторність і краса рідної природи кожної пори року.
Давнє минуле України. Історія мого міста, села. Українське козацтво та його роль у відродженні української державності. Національна символіка.
Відомості про звичаї і традиції рідного краю; народні свята в Україні; про народну символіку; рослини в народній уяві; народні обереги. Традиційна повага до старших в Україні.
Відомості про народне українське мистецтво.Народні митці України.
Роль науки та освіти в житті людини і в суспільстві.
Родина, члени родини, їхні професії, улюблені заняття, історія мого роду. Родинні свята (дні народження членів родини). Домашні обов’язки. Мої друзі і товариші. Дозвілля.
Моя школа, мій клас. Український народ. Європейська спільнота.
Покликання людини. Видатні українці.
|
“Мова –найцінніший скарб народу”.
“Україна-мати”,
“Чар-зілля”, “Заквітчаймо свою Україну”.
“Квіти – очі природи”.
“Не хлібом єдиним живе людина”, “Народна пісня – душа народу”.
“Краса врятує світ”
“Знання – сила”.
“Ой роде наш красний”, “Вірний приятель – то найбільший скарб”.
“Шкільна родина”,
“Велика родина”
“Я – українець (українка)”
|
Учень:
сприймає,
аналізує,
оцінює прочитані чи почуті відомості і добирає й викори-стовує ті з них, які необхідні для досягне-
ння певної комуніка-тивної мети
|
Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія
Види умінь
|
Вимоги до
загальнонавчальних досягнень учнів
|
Організаційно-контрольні.
|
Учень з допомогою вчителя:
визначає мету власної пізнавальної діяльності;
планує діяльність для досягнення мети;
здійснює намічений план;
оцінює одержаний результат.
|
Загальнопіз-
навальні
|
Учень з необхідною допомогою вчителя:
аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності;
порівнює, узагальнює їх;
виділяє головне з-поміж другорядного;
моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
|
Творчі
|
Учень з певною допомогою вчителя:
уявляє словесно описані предмети і явища;
переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;
помічає і формулює проблему в процесі навчання;
усвідомлює структуру предмета вивчення;
робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;
добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).
|
Естетико-етичні
|
помічає красу в мовних явищах, явищах природи, в мистецтві, у вчинках і звершеннях людей;
спроможний критично оцінювати свої вчинки.
|
6 клас
(105 год, 3 год на тиждень)
(6 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)
Мовленнєва змістова лінія
№
п\п
|
Кіль-
кість
годин
|
Зміст навчального матеріалу
|
Державні вимоги до рівня
рівня загальноосвітньої підготовки учнів
|
1
|
24
|
Відомості про мовлення
Повторення вивченого про спілкування і мовлення. Загальне уявлення про ситуацію спілкування та її складові: адресат мовлення (той, хто говорить або пише), адресант мовлення (той, до кого спрямоване мовлення), тема та основна думка висловлювання, мета й місце спілкування (практично).
Повторення вивченого про текст, його основні ознаки. Структурні особливості тексту: наявність зачину, основної частини і кінцівки, послідовність викладу змісту, використання мовних засобів зв’язку між складовими частинами тексту. Види зв'язку речень у тексті: послідовний, паралельний(практично).
Основні джерела матеріалу для твору і його систематизація (практично). Складний план готового тексту; простий план власного висловлювання
Повторення відомостей про стилі мовлення. Поняття про офіційно-діловий стиль.
Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису приміщення і природи. Сполучення в одному тексті різних типів мовлення (розповіді й опису, розповіді з елементами роздуму).
Жанри мовлення: оповідання, замітка, повідомлення, план роботи, оголошення, особливості їх побудови.
|
Учень:
розпізнає текст, його структурні особливості (зачин, основну частину, кінцівку), послідовний і паралельний види зв’язку речень у тексті, нове і відоме;
визначає ситуацію спілкування, її складові; стилі (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий) мовлення, сферу їх використання, типи (розповідь, опис приміщення і природи, роздум) і жанри мовлення (оповідання, замітка, план роботи, оголошення), особливості їх побудови; основні джерела матеріалу для твору.
|
2.
|
|
Види робіт
Сприймання чужого мовлення:
Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів: розповідь, опис ( в т.ч. опис приміщення і природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).
Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів: розповідь, опис (в т.ч. опис приміщення і природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).
|
Учень:
розуміє з одного прослухування фактичний зміст висловлювань інших людей (розповіді, лекції, повідомлення та ін.), слідкує за змістом мовлення та його особливостями (тривалість звучання незнайомих художніх текстів 5-6 хв., текстів інших стилів (в т.ч. офіційно-ділового) – 4-5 хв.);
визначає тему й основну думку, причинно-наслідкові зв’язки, основну і другорядну інформацію, зображувально-виражальні особливості тексту;
читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 110-180 слів за хв.;
переглядає більші за обсягом тексти, ніж у попередніх класах, швидко знаходячи в них указані вчителем елементи тексту та змісту ( виділені спеціальним шрифтом слова, розділові знаки, зноски, кількість абзаців на сторінці та ін., пряму мову та діалог, порівняння, опис чи роздум, висновки тощо), основну і другорядну інформацію;
осмислює і запам'ятовує найважливіші змістові віхи прочитаного;
аналізує структуру тексту, виділяючи в ньому мікротеми, добираючи до них заголовки;
складає складний план готового тексту;
оцінює прочитаний текст з погляду новизни його змісту, виразності мовного оформлення, задуму мовця тощо .
|
3
|
|
Відтворення готового тексту:
Виразне читання вголос художніх, ділових, науково-популярних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, стаття, замітка, п’єса, казка, байка, прислів’я, приказки, загадки (вивчення деяких напам’ять чи близько до тексту).
Перекази (навчальні і контрольні) за простим і складним планами.
Говоріння:
Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення, природи .
Вибірковий переказ тексту наукового стилю.
Письмо:
Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення та тексту-роздуму.
Вибірковий переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи.
Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням .
|
Учень:
читає вголос знайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення (складніші порівняно з попереднім класом), з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм;
оцінює прочитаний вголос текст з погляду його змісту, форми, задуму й мовного оформлення;
переказує докладно і вибірково (усно і письмово) почуті і прочитані тексти художнього і наукового стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 150-200 слів, вибіркового – в півтора рази більше) зазначених у програмі видів, за самостійно складеним простим і складним планами, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; помічає і виправляє недоліки в своєму і чужому мовленні;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
|
4
|
Створення власних висловлювань:
Діалогічне мовлення:
Діалог, його розігрування відповідно до серії малюнків, запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з особистими враженнями від певних подій, спостереженнями, обміном думками, життєвим досвідом учнів, етикетного характеру.
Монологічне мовлення:
Твори( навчальні і контрольні) за простим планом.
Говоріння:
Твори-описи приміщення та природи на основі особистих вражень у художньому стилі.
|
Учень:
складає і розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 7-8 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, серії малюнків, запитань, досягаючи комунікативної мети;
додержує норм української літературної мови, правил спілкування; висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми ( якщо незгоду з позицією співрозмовника, то так, щоб не образити його), уживає прислів’я і приказки для висновків та узагальнень;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;
добирає і систематизує для самостійних висловлювань матеріал на основі різних джерел;
складає усні та письмові твори (вказаних у програмі видів) за
простим планом, обираючи відповідний до ситуації спілкування та
|
|
Твір-оповідання за жанровою картиною.
Повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі.
Письмо:
Твір-опис приміщення на основі особистих вражень у науковому стилі.
Твір-опис природи за картиною у художньому стилі.
Твір-роздум про вчинки людей на основі власних спостережень і вражень у художньому стилі.
Твір-оповідання на основі побаченого .
Замітка в газету типу роздуму про вчинки людей.
Ділові папери. План роботи. Оголошення.
|
задуму стиль мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий); тип мовлення (в т. ч. опис приміщення і природи, роздум про вчинки людей), жанри мовлення (оповідання на основі побаченого, повідомлення, план роботи, оголошення), мовні засоби, ураховуючи особливості ситуації спілкування, відповідно до заданої структури (вступ, основна частина, кінцівка), комунікативного завдання;
додержує вимог до мовлення і основних правил спілкування;
помічає і виправляє недоліки в своєму і чужому мовленні;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
|
Міжпредметні зв'язки. Інтер'єр і пейзаж у літературному творі; усна характеристика літературного героя; письмовий відгук про невеликий твір ; (література); переказ текстів наукового стилю (історія, природознавство); усні роздуми на математичні теми (математика); усний опис змісту та художніх засобів творів живопису, які зображують інтер'єр, пейзаж; усна розповідь за змістом жанрової картини про вчинки людей; теплі і холодні кольори; властивості, кольорове багатство довкілля (образотворче мистецтво).
|
Мовна змістова лінія
№
п\п
|
Кіль-
кість
годин
|
Зміст навчального матеріалу
|
Державні вимоги до
рівня загальноосвітньої підготовки учнів
|
1
|
75
1
|
Вступ.
Краса і багатство української мови
|
Учень:
знає засоби милозвучності української мови;
знаходить їх у тексті;
уміє використовувати у власному мовленні.
|
2
|
5
|
Повторення, узагальнення та поглиблення вивченого.
Словосполучення і речення. Головні члени речення. Просте речення. Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у простому реченні. Розділові знаки у простому реченні. Складне речення. Пряма мова.
Структура тексту: зачин, основна частина, кінцівка; відоме й нове. Тема й основна думка тексту. Види зв'язку речень у тексті: послідовний, паралельний (практично). Типи і стилі тексту. Поняття про офіційно-діловий стиль.
Правопис.
Розділові знаки у простому реченні. Розділові знаки у складному реченні і при прямій мові та діалозі.
Орфограми в коренях, префіксах, суфіксах і на межі значущих частин слова та основ.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія і фразеологія. Вставні слова, найуживаніші фразеологізми із звертаннями і вставними словами.
Граматика. Частини мови, якими виражаються звертання, вставні слова, однорідні члени речення. Займенники, сполучники, прислівники, повтори спільнокореневих слів, контекстуальні синоніми як засоби зв’язку речень у тексті.
Культура мовлення.
Правильне інтонування простих речень із звертаннями, вставними словами та однорідними членами речення різних за метою висловлювання. Інтонування складних речень. Засвоєння стандартних висловів, словоспо-лучень в офіційно-діловому стилі.
Текст (риторичний аспект)
Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у власних висловлюваннях на певну тему.
|
Учень:
розрізняє словосполучення і речення, прості речення і складні, типи і стилі мовлення;
визначає головне і залежне слово у словосполученні, головні і другорядні члени речення, типи і стилі мовлення;
знаходить у реченні вставні слова, звертання й однорідні члени речення;
називає частини мови, якими вони виражені;
розставляє правильно розділові знаки у простих ускладнених реченнях і складних реченнях;
пояснює орфограми і пунктограми за допомогою вивчених правил;
знаходить і виправляє орфографічні і пунктуаційні помилки на вивчені правила;
будує речення із звертаннями, вставними словами, однорід-ними членами речення; із простих речень – складне; тексти офіційно-ділового стилю та інших стилів;
помічає й виправляє порушення вимог до культури мовлення при інтонуванні простих і складних речень, усуває недоліки в структурі і стилі тексту;
складає усні й письмові монологічні висловлювання на певну соціокультурну тему відповідно до визначеної комунікативної мети на основі власного життєвого досвіду, використовуючи звертання, вставні слова, прості і складні речення з прямою і непрямою мовою та діалоги.
|
3
|
7
|
Лексикологія.
Групи слів за їх походженням: власне українські і запозичені (іншомовного походження) слова. Тлумачний словник української мови. Словник іншомовних слів.
Активна і пасивна лексика української мови: застарілі слова (архаїзми й історизми), неологізми.
Групи слів за вживанням: загальновживані і стилістично забарвлені слова, діалектні, професійні слова і терміни, просторічні слова, жаргонізми.
Офіційно-ділова лексика.
Внутрішньопредметні зв’язки
Фонетика, орфоепія:
Вимова слів іншомовного походження, передача звуків в українській мові.
Культура мовлення і стилістика
Доречне вживання вивчених пластів лексики у власному мовленні; визначення їх ролі у текстах різних стилів.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення умінь і навичок дотримуватися морально-етичних норм у процесі спілкування.
|
Учень:
називає основні терміни розділу і знає, що вони означають;
визначає лексичне значення слова, групи слів за значенням, походженням, уживанням у мові; стилістичну роль діалектизмів, професійних слів, термінів, архаїзмів і неологізмів у художніх та науково-публіцистичних текстах;
доводить аргументовано приналежність слова до певної групи лексики;
редагує тексти з лексичними помилками;
користується словником іншомовних слів;
уміє доречно використовувати у власному мовленні вивчені пласти лексики;
складає висловлювання про професію з описом процесів праці;
бере участь у розігруванні діалогів за певною ситуацією в офіційно-діловому стилі.
|
5
|
8
|
Словотвір. Орфографія
Змінювання і творення слів.
Основні способи словотворення: префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний, складання основ (або слів), перехід слів з однієї частини мови в іншу.
Словотвірний словник.
Зміни приголосних при творенні слів: іменників з суфіксом –ин (а) від прикметників на –ський, -цький; буквосполученням –чн- (-шн-). Зміни приголосних при творенні відносних прикметників з суфіксами –ськ-, -цьк-, -зьк- та іменників з суфіксами –ств (о), -зтв (о), -цтв (о).
Складні слова. Сполучні о, е в складних словах.
Творення складноскорочених слів.
Правопис складних слів разом і через дефіс, написання слів з пів-; правопис складноскорочених слів.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія і фразеологія.
Засвоєння нових слів, утворених різними способами, поетичних неологізмів із художніх творів.
Граматика.
Творення самостійних частин мови.
Культура мовлення.
Вимова та наголошення складних і складноскорочених слів; правильне вживання їх у мовленні з прикметниками і дієсловами. Складні випадки слововживання.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь забезпечувати зв’язність тексту, у т.ч. шляхом використання в ньому спільнокореневих слів.
|
Учень:
знає основні способи словотвору; приголосні, що зазнають змін при суфіксальному словотворенні;
знаходить їх у слові, правильно проводить зміни;
визначає спосіб творення відомих слів, а також поетичних неологізмів;
уміє самостійно утворювати нові слова вивченими способами;
знаходить і пояснює вивчені орфограми в словах;
знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила;
вміє користуватися словотвірним та орфографічним словниками;
утворює і вживає складноскорочені слова у власному мовленні, правильно узгоджуючи їх із прикметниками та дієсловами;
правильно пише і вимовляє складні і складноскорочені слова;
складає речення із словами, що перейшли з однієї частини мови в іншу, а також висловлювання на певну соціокультурну тему, звертаючи особливу увагу на забезпечення зв’язності тексту;
редагує тексти, усуваючи недоліки у їх будові, а також у стилістичному використанні засобів словотвору.
|
6
|
50
1
18
|
Морфологія. Орфографія
Загальна характеристика частин мови
Іменник
Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники – назви істот і неістот (повторення). Іменники загальні і власні.
Рід іменників (повторення). Іменники спільного роду.
Число іменників (повторення). Іменники, що мають форми тільки однини або тільки множини.
Відмінки іменників, їх значення.
Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни.
Відмінювання іменників І відміни. Відмінювання іменників ІІ відміни. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в родовому відмінку. Відмінювання іменників ІІІ – IV відмін. Незмінювані іменники. Відмінювання іменників, що мають форму лише множини.
Особливості творення іменників.
Правопис іменників.
Велика буква і лапки у власних назвах. Не з іменниками.
Букви –а (-я), -у (-ю) в закінченнях іменників чоловічого роду другої відміни.
Букви е, и, і в суфіксах –ечок, -ечк, -ичок, -ичк, -інн (я), -ення (-я), -н (я), -инн (я), -ив (о), -ев (о).
Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Лексикологія і фразеологія.
Засвоєння нових слів на позначення осіб, предметів і явищ, прислів’їв, крилатих висловів.
Культура мовлення і стилістика.
Використання в мовленні іменників – синонімів, омонімів.
Запобігання помилкам у визначенні роду окремих іменників (рояль, зал, рукопис). Уживання відмінкових форм іменників, кличного відмінка при звертанні (земле, Василю, Олено, добродію, батьку).
Синоніміка деяких відмінкових закінчень: купив сіль (солі), хліб (хліба), твого ім’я (імені), пас ягнята (ягнят).
Текст (риторичний аспект).
Залежність точності і ясності висловлення від правильного вживання іменника; уживання „модних” слів, іменникових запозичень з інших мов; вибір слова-іменника залежно від стилю і ситуації спілкування.
Міжпредметні зв’язки
Слова з суфіксами зменшувально пестливого значення і суфіксами згрубілості в художніх творах (література). Велика буква у власних назвах (історія, географія).
|
Учень:
знає, що вивчає морфологія; морфологічні ознаки іменника, його синтаксичну роль; особливості відмінювання іменників кожної відміни;
знаходить іменники в реченні; визначає правильно морфологічні ознаки іменника. належність його до певної відміни іменників;
пояснює основні значення відмінків;
відмінює іменники;
визначає форму іменника в реченні, значення іменникових суфіксів;
використовує відмінкові закінчення іменників І–ІV відмін, а також незмінювані іменники та іменники, що вживаються лише в у власному мовленні;
утворює іменники різними способами;
правильно пише іменники з вивченими орфограмами;
утворює і пише правильно чоловічі та жіночі імена по батькові;
знаходить і виправляє орфо-графічні помилки на вивчені правила;
користується орфографічним словником;
уміє використовувати в мовленні іменники-синоніми та іменники-антоніми, синоніміку відмінкових закінчень, у т. ч. як засіб милозвучності, кличний відмінок іменників при звертанні, фразеологізми і крилаті вислови, до складу яких входять іменники;
помічає і виправляє граматичні помилки і стилістичні недоліки у вживанні іменників;
створює тексти на визначену соціокультурну тему, використовуючи вивчені виражальні можливості іменника й уникаючи помилок, вказаних у програмі.
|
7
|
15
|
Прикметник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Групи прикметників за значенням: якісні, відносні, присвійні. Перехід прикметників з однієї групи в іншу.
Ступені порівняння якісних прикметників, їх творення. Відмінювання прикметників. Повні й короткі форми прикметники.
Прикметники твердої і м’якої груп.
Творення прикметників. Перехід прикметників в іменники.
Правопис прикметників.
Написання прикметників із суфіксами: -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-, -ськ-, -цьк-, -зьк-.
Букви е, о, и у прикметникових суфіксах –ев-(-єв-), -ов-(-йов-, -ьов-), -ин-,-ін-, -ичн-.
Написання не з прикметниками.
Написання –н- і –нн- у прикметниках.
Написання складних прикметників разом і через дефіс.
Написання прізвищ прикметникової форми.
Внутрішньопредметні зв’язки
Культура мовлення і стилістика
Використання в мовленні прикметників-синонімів.
Правильне вживання в мовленні вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників.
Лексикологія і фразеологія
Засвоєння прикметників-означень, фразеологізмів з прикметниками. Прикметники-синоніми та антоніми.
Текст (риторичний аспект).
Роль прикметників-епітетів у розкритті задуму висловлювання.
Міжпредметні зв’язки
Використання прикметників для точного опису предметів, явищ і подій (географія, історія, ботаніка), епітет, порівняння, метафора (література).
|
Учень:
знає морфологічні ознаки прик-метника, його синтаксичну роль;
знаходить прикметники в реченні;
визначає його значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні;
відмінює прикметники твердої і м’якої груп;
утворює правильно форми вищого і найвищого ступеня порівняння якісних прикмет-ників; якісні, відносні і присвійні прикметники від інших частин мови з допомогою відомих способів словотвору;
складає з ними речення; уживає у власному мовленні;
правильно пише прикметники з вивченими орфограмами і пояснює їх, користуючись правилом;
знаходить і виправляє помилки у правописі прикметників;
робить аналіз текстів у підручниках літератури, історії, географії, фізики, хімії щодо стилістичної ролі в них прикметників;
редагує тексти з метою усунення невиправданих повторів прикметників і заміни їх синонімами;
читає і переказує (усно й письмово) тексти з описами природи, приміщення;
складає діалоги відповідно до запропонованої ситуації, пов’язаної з особистими враженнями, спостереженнями, а також висловлювання на соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості прикметника.
|
8
|
8
|
Числівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Числівники кількісні (на означення цілих чисел, дробові, збірні) і порядкові. Числівники прості, складні і складені.
Відмінювання числівників.
Творення числівників.
Правопис. Буква ь на кінці числівників і перед закінченням у непрямих відмінках.
Роздільне написання складених числівників.
Написання разом порядкових числівників з -тисячний.
Внутрішньопредметні зв’язки.
Культура мовлення і стилістика.
Правильне вживання кількісних числівників з іменниками у всіх відмінках.
Уживання числівників для позначення дат, часу (годин).
Лексикологія і фразеологія.
Засвоєння числівників на позначення дат і годин. Числівники у фразеологізмах; засвоєння таких фразеологізмів.
Текст (риторичний аспект).
Використання числівників з метою надання текстові переконливості, точності; почуття міри у вживанні числівників.
Міжпредметні зв’язки.
Правильне використання форм числівників під час читання й усного пояснення задач, прикладів (фізика, математика); використання числівників у відповідях на уроках (історія, географія, хімія).
|
Учень:
знає загальне значення числівника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні; знаходить числівники в тексті;
визначає їх граматичні ознаки; утворює і вживає правильно відмінникові форми числівників;
поєднує правильно числівники з іменниками;
знаходить вивчені орфограми в числівниках,
пояснює їх правилами;
помічає і виправляє помилки на вивчені правила;
аналізує тексти щодо стилісти-чної ролі в них числівників;
складає речення, висловлюван-ня з використанням прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять числівники;
створює діалоги з уживанням дат і точного позначення часу, а також усні, письмові висловлю-вання на певну тему, використовуючи виражальні можливості числівників.
|
9
|
8
|
Займенник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні; питальні й відносні; заперечні; означальні й неозначені(ознайомлення).
Відмінювання займенників усіх розрядів.
Правопис займенників.
Приставний н у формах особових і вказівних займенників.
Написання разом і через дефіс неозначених займенників.
Правопис заперечних займенників.
Написання займенників з прийменниками окремо.
Внутрішньопредметні зв’язки
Культура мовлення і стилістика.
Уживання займенників для зв’язку речень у тексті.
Використання особового займенника Ви у ввічливому значенні при звертанні до однієї особи.
Лексикологія і фразеологія.
Засвоєння фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять займенники.
Текст(риторичний аспект).
Займенники я і ми у спілкуванні.
Міжпредметні зв’язки
Використання займенників у відповідях учнів на уроках історії, географії, літератури, предметах природничо-математичного циклу.
|
Учень:
знає значення, морфологічні ознаки і синтаксичну роль займенника;
знаходить займенники в тексті; визначає їх морфологічні ознаки й синтаксичну роль у реченні;
утворює неозначені і заперечні займенники;
відмінює правильно всі розряди займенників;
знаходить вивчені орфограми і пояснює їх;
помічає і виправляє помилки в написанні і вживанні займенників;
аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них займенників;
уживає займенники для зв’язку речень у тексті;
правильно поєднує займенники з прийменниками;
створює монологи і діалоги-роздуми про вчинки людей з використанням виражальних можливостей займенника для розкриття задуму висловлювання.
|
10
|
4
|
Повторення в кінці року
Лексикологія.
Словотвір і орфографія.
Морфологія й орфографія.
|
Учень:
знає основні орфограми у вивчених частинах мови;
знаходить у тексті і харак-теризує за граматичними озна-ками вивчені частини мови;
правильно вживає їх у власному мовленні;
знаходить помилки в тексті, виправляє і пояснює їх;
складає твори на основі побаченого, почутого.
|
|