Операційний менеджмент Навчальний посібник


НазваОпераційний менеджмент Навчальний посібник
Сторінка4/7
Дата19.04.2013
Розмір1.43 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Географія > Документи
1   2   3   4   5   6   7
Глава 4

УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ, ПОСЛУГ
4.1 Основні поняття і показники якості

Сучасний підхід до стратегії підприємництва вкладається в розумінні того, що якість є найбільш ефективним засобом задоволення вимог споживачів і одночасно зниженням витрат виробництва.

Розглянемо деякі основоположні поняття, що входять до сучасної концепції якості.

Якість - це сукупність властивостей і характеристик продукції, які надають їй здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби.

Якість продукції тісно пов'язана зі споживчою вартістю 
здатністю товару задовольняти певні потреби.

Вона характеризує міру споживчої вартості, ступінь її
придатності і корисності, тобто кількісне задоволення суспільної потреби у продукції.

В сучасних умовах якість продукції в значній мірі
формується під впливом наступних основних факторів:

  • сприйнятливості підприємств до оперативного використання
    (впровадження) останніх досягнень науково-технічного
    прогресу;

  • вивчення вимог ринку (внутрішнього і особливо міжнародного), потреб різних категорій споживачів;

  • інтенсивного використання "людського фактору" через
    навчання (робітників та керівників), систематичного підвищення кваліфікації, матеріальної і моральної мотивації працівників.

З урахуванням цих чинників для забезпечення заданого рівня якості продукції на підприємствах створюються спеціальні системи
(відповідні структури, організаційні методи, процедури, процеси і т.п.). Під забезпеченням якості продукції розуміється сукупність запланованих і систематично проведених заходів, необхідних для створення впевненості в тому, що продукція задовольняє певні вимоги до якості.

Необхідно відзначити, що вимоги до якості продукції виявляються тим значенням, яке в першу чергу воно має для споживача. Це добре ілюструє принцип, широко відомий на практиці, - "немає керівництва важливішого за споживача". Досвід передових корпорацій різних країн свідчить про те, що забезпеченню високого рівня якості продукції підпорядковується вся
управлінська діяльність. Якість оголошується головною метою
фірми, перетворюється на "спосіб життя" всіх працівників, стає
їх природною і повсякденною турботою. Менеджери всіх рівнів
повинні усвідомити, що забезпечення високої якості продукції необхідне не саме по собі, а як засіб розв'язання найбільш актуальних проблем підприємства –досягнення високих фінансових показників, зниження витрат, зменшення кількості виробничих конфліктів і т.п.

Якість продукції, ступінь її придатності задовольняти визначені потреби оцінюються системою показників. Вони являють собою кількісну характеристику споживчих властивостей продукції. Їх кількість залежить від призначення. Розрізняють одиничні, комплексні та інтегральні показники.

Одиничний показник якості відноситься тільки до одного з споживчих властивостей продукції, наприклад безвідмовність автомобіля, октанове число бензину, смак продукту харчування.

Комплексний показник характеризує кілька властивостей продукції. Так, комплексний показник якості продуктів харчування враховує такі властивості, як смак, аромат, структура, консистенція, колір, зовнішній вигляд, форма і т. д., і визначається шляхом експертної оцінки кожної властивості і коефіцієнтів його вагомості.

Інтегральний показник якості продукції відображає ставлення
корисного ефекту від її експлуатації або споживання до сумарних витрат на її створення і експлуатацію або споживання. Наприклад, інтегральним показником якості вантажного автомобіля можуть бути питомі витрати (включаючи вартість і експлуатаційні витрати за термін служби) на одиницю виконаної роботи.

Показники якості розрізняються і в залежності від властивостей продукції. Наприклад, показники надійності (ергономічні) характеризують систему "людина - виріб - середовище" і враховують комплекс гігієнічних, психологічних, антропометричних, фізіологічних властивостей людини, що проявляються у виробничих і побутових процесах; естетичні показники характеризують такі властивості продукції, як виразність, оригінальність, гармонійність, цілісність, відповідність середовищу і стилю.

Для порівняння якості використовуються показники базові та відносні (по відношенню до базового).

Кількісні значення показників якості продукції визначаються такими групами методів:

  • експериментальними  базуються на застосуванні технічних
    коштів і дозволяють оцінити якість продукції найбільш об'єктивно;

  • органолептичними – засновані на аналізі сприйнять органів почуттів  зору, нюху, слуху, дотику, смаку. Точність і достовірність такого аналізу залежать від кваліфікації, навиків і здібності осіб, що визначають якість цими методами. Вони широко застосовуються для визначення показників якості напоїв, кондитерських, тютюнових, парфумерних виробів.
    Для вираження показників, що визначаються такими методами,
    зазвичай використовується бальний спосіб, тобто умовна система
    балів;

  • соціологічними – на основі збору і аналізу думок фактичних або можливих споживачів;

  • експертними  на основі рішень, що приймаються групою спеціалістів-експертів.

Широко використовуються показники технологічності, які характеризують
ефективність конструктивно-технічних рішень при виготовленні продукції, наприклад показники збірності (блочності), питомої трудомісткості, матеріаломісткості та ін. Останнім часом широко застосовуються показники стандартизації та уніфікації, що характеризують кількісні вирази
ступеня використання у виробі стандартизованих і уніфікованих деталей, складових, а також патентно-правові показники, що відображають ступінь патентного захисту виробу в Україні і за кордоном, їх патентну чистоту.

На практиці досить широко застосовується показник "рівень
якості продукції". Це відносна характеристика якості, отримана шляхом порівняння його показників з якими-небудь базовими (вихідними) показниками, тобто з тими, що раніше випускалися на даному підприємстві або аналогічними виробами інших виробників.

Показник "світовий рівень якості" встановлюється шляхом
порівняння базових показників з кращими закордонними або вітчизняними аналогами, тобто з виробами того ж виду, що і порівняльне, що володіють схожістю конструкції і принципів, спільністю функціонального призначення, умов використання, та ін.

Розрізняють такі методи оцінки рівня якості продукції:

  • диференціальний - використовуються одиничні показники якості продукції;

  • комплексний - використовуються комплексні показники;

  • змішаний - використовуються і поодинокі, і комплексні показники.

Оцінка рівня якості продукції необхідна для планування найбільш ефективних напрямків поліпшення якості, для розробки стратегії утримання і розширення товарного ринку продукції, що випускається.

Відзначимо, що кількісними вимірами якості продукції
займається новий напрям у науці - кваліметрія (від лат. "квалі"- якість, властивість і даньогрец. - "метріо" - міряти, виміряти). При цьому мається на увазі якість не тільки продуктів праці, але і процесів їх виготовлення.

Кваліметрія грунтується на розгляді сукупності споживчих властивостей різного рівня; зважуванні (ранжуванні) і кількісної оцінки кожної властивості; визначенні комплексної кількісної оцінки якості.

Кваліметрія розробляє методи визначення комплексних і
інтегральних показників якості, приросту одиниці якості виробу на одиницю витрат.
Прослушать

На латинице

4.2 Стратегічний менеджмент якості (основні положення)

Еволюція розвитку вимог до забезпечення якості

Розуміння управління якістю за останні півстоліття у світовій
практиці зазнало істотних модифікацій. Так, у 30-50-х роках XX ст., коли в управлінні панували раціоналістичні підходи зі ставкою на адміністративний контроль, функція контролю якості продукції, по-перше, була відокремлена від безпосереднього виробництва і, по-друге, сама якість визначалась відповідними стандартами та нормативами підприємств і рівнем дефектів.

Пізніше, в 50-60-х роках, у визначенні якості все більше стали враховуватися орієнтація на ринок і задоволення певних потреб. Продукція, яка відповідна внутрішнім стандартам і нормативам, але не знаходить попиту у споживачів, стала все більше розглядатися через призму зовнішньої (ринкової)
оцінки її якості.

Нарешті, в 70-х і особливо в 80-х роках при ще більшій орієнтації на споживача і підвищення ролі нецінових факторів конкуренції висока якість всієї роботи стала однією з основних стратегічних установок підприємств, покликаних забезпечити їх довгостроковий розвиток.

В даний час якість стала ключовим словом у лексиконі
керівників багатьох корпорацій на Заході. Поняття "якість
продукції" передовими фірмами трактується дуже широко - крім тривіального контролю за зниженням дефектів воно включає
у собі постійну перевірку відповідності специфікації на товар
запитам і смакам споживачів, безперервне спостереження за продукцією конкурентів, організацію сервісного обслуговування та ін. При
цьому треба врахувати, що забезпечення високого рівня якості не зводиться просто до контролю за дотриманням стандартів, а стає
пріоритетним завданням практично для всіх рівнів і функціональних сфер управління. Саме такий підхід, що виразився в створенні систем "тотального контролю якості", характерний для передових корпорацій Заходу.

У вітчизняній практиці розуміння управління якістю, на жаль, значною мірою ще до недавнього часу базувалося (і частково продовжує базуватися) на відповідних стандартах і нормативах, показниках браку продукції у відсотках.
Такий підхід, звичайно, значно знижує конкурентоспроможність товарів, що не дозволяє розвивати виробництво і займати гідне місце на ринках товарів і послуг.

Сьогодні досвід провідних корпорацій світу переконливо показує, що забезпечення високої якості - завдання надзвичайно
комплексне. Тому і її рішення не повинно зводитися до вдосконалення чи радикальної перебудови якоїсь однієї підсистеми підприємства. Це рішення залежить від розвитку як матеріально-речових факторів виробництва, так і управлінських структур і методів. Основоположники сучасної філософії
забезпечення якості Е. Демінг і Д. Джуран це завдання сформулювали дуже жорстко: "Основа якості продукції - якість праці і якість менеджменту на всіх рівнях" [15].

Розглянемо окремі сторони цих вимог до забезпечення
якості на прикладах їх вирішення в індустріально розвинених країнах.
Технічне забезпечення якості

В даний час загальновизнано, що магістральний шлях забезпечення високої якості - підвищення технічного рівня виробництва, його автоматизація. Хоча конкретні підходи до цієї проблеми в різних країнах можуть бути різними.

В автоматизації виробничих процесів сьогодні чітко викристалізувався напрям - застосування робототехнічних комплексів. Наприклад, у третій за величиною автобудівній компанії США "Крайслер" в 1986 р. було встановлено приблизно 1,3 тис. роботів. Компанія розраховувала, що їх застосування за 5 років дозволить підвищити показник якості на 56% і знизити витрати виробництва на 30%. На Запорізькому автомобільному заводі в 1993 р. було встановлено більше 450 роботів. Із закінченням реконструкції заводу їх кількість зросте до 1,2 тис. шт.

Автоматизація виробництва нерозривно пов'язана з удосконаленням форм і методів контролю, технології, параметрів виробів, що випускаються. Сьогодні тут акцент переміщається перш за все на виявлення причин браку. До однієї з сучасних методик цієї роботи належить система статистичного контролю виробничого процесу. Мета такої системи - визначити потенційні проблеми
перш, ніж їх наявність призведе до випуску неякісної продукції; виявити причини виникнення відхилень і внести у виробничий процес стабілізуючі його корективи.

Поряд з розробкою принципово нових підходів до забезпечення високої якості удосконалюються і переводяться на нову технічну основу традиційні методи його контролю. Вхідний контроль якості компонентів продукції у вузлових точках технологічного процесу здійснюється за допомогою зроблених електронних і оптичних датчиків. Миттєво отримана інформація про відхилення дозволяє швидко коригувати функціонування "винного у дефекті" обладнання. Нові контрольно-вимірювальні технології застосовуються, наприклад, у харчовій промисловості (свіжість молока перевіряється за допомогою інфрачервоних приладів, вологість сиру оцінюється за допомогою мікрохвильового випромінювання), автомобілебудуванні (в АТ "АвтоЗАЗ" якість фарбування автомобілів контролюється лазерами) і т. п.

І, нарешті, про показники якості. Багато японських фірм, наприклад, часто слідують стратегії постійного прагнення до найвищого рівня якості: знизивши норми дефектів до 1%, вони докладають усіх зусиль, щоб знизити їх до 0,1%, потім до 0,01% і т. д. В останні роки такий підхід стає все більш характерним і
для передових американських і західноєвропейських компаній.


Організаційні резерви якості

Однією з найбільш яскравих за останні десятиліття організаційних форм підвищення якості продукції та ефективності виробництва є японський винахід "гуртки якості". У японських компаніях на початок 90-х років налічувалося понад 1 млн "гуртків якості", які об'єднували понад 10 млн працівників.

Розглянемо, як відбувається робота типового японського "гуртка".

"Гурток якості" - це організаційна форма спільного
пошуку рішень проблем виробництва і якості продукції безпосередніми виконавцями. У нього входять 6-8 працівників виробничої дільниці, цеху. Іноді кількість учасників сягає 25 осіб. Це робочі, фахівці, менеджери низової ланки. Робота відбувається у вигляді засідань за затвердженим
адміністрацією плану щомісяця або частіше. Для ведення засідань вибирається керівник, нерідко на принципах періодичної змінюваності. Учасники збираються не тільки в робочий час. Третина учасників японських "гуртків" обговорюють проблеми в вільний від роботи час.

На засіданнях "гуртків" основна увага приділяється пошукам резервів продуктивності та якості, раціоналізаторства, дотриманню правил техніки безпеки. Тут же працівники вчаться застосовувати статистичні методи аналізу, графіки, діаграми і т. п.

Спільний аналіз стану справ робітниками, фахівцями, низовими менеджерами - найважливіше джерело виявлення та вирішення
виробничих проблем. За результатами аналізу "гуртки" формулюють найважливіші проблеми (три-чотири на рік) і розробляють детальні плани їх рішень. За підсумками року готують короткий (одна-дві сторінки) загальний звіт про роботу. На щорічній нараді присутні керівники компанії, включаючи її президента.

Для активізації творчого потенціалу "гуртків" адміністрація використовує широке коло стимулів і організаційних методів: додаткові виплати за роботу в понаднормові години, надбавки за підвищення кваліфікації та інші пільги. Велика увага приділяється також формам морального заохочення: публічного нагородження почесними знаками і жетонами, занесенню працівників, що найбільше відзначилися у спеціальні бюлетені, участі їх у
внутрішньофірмових, регіональних та міжнародних конференціях за якістю.

Просто організувати "гуртки" на виробництві недостатньо. Їхня діяльність повинна бути зв'язана в єдиний організаційний механізм. Координує роботу "гуртка" і відповідає за його ефективність, як правило, менеджер середньої ланки. Для загального керівництва в рамках фірми створюється комітет з якості на чолі з
віце-президентом. Важливо охопити груповою роботою переважну більшість персоналу, створити "гуртки якості" на всіх етапах розробки і виробництва продукції.

Більш ніж 20-річна практика "гуртків якості" у Японії свідчить про ефективність їх дії. Економічний ефект в середньому перевищує витрати на них в 5 разів. У "гуртках якості" компанії "Ніссан" в 1986 р. було вирішено понад 21 тис. проблем, що принесло економічний ефект більше 10 млрд ієн. Найбільш значні результати - зниження рівня дефектів та підвищення якості продукції. З'явилися навіть такі поняття, як "бездефектний телевізор", "бездефектний магнітофон". У Японії частка інспекторів якості складає в середньому 5% чисельності персоналу, тоді як на Заході - 15%.

В даний час "гуртки якості" набули поширення більш ніж в 60 країнах світу. Їх використовують 90% найбільших корпорацій США. Проте поширення цієї форми роботи не тільки дало успішні результати, а й стало важливим уроком для менеджерів у тому, що не можна сліпо копіювати закордонний досвід.

На японських підприємствах "гуртки" виконують широке коло
функцій. Будучи ключовою ланкою організації праці, "гуртки"
орієнтовані на підвищення ефективності та якості роботи фірми в цілому. Вони несуть і суттєве навантаження у відтворенні корпоративних ритуалів і моральних цінностей. Західні "гуртки" виконують більш прагматичну роль: сприяють зниженню рівня дефектів, пошуку вузьких місць на виробництві і замикаються на вирішенні локальних задач. "Гуртки" існують поряд з іншими внутрішньофірмовими програмами (підвищення продуктивності,
вдосконалення організації праці, систем збору раціоналізаторських пропозицій та ін.), які в японських фірмах інтегровані в загальну систему управління якістю. Та й ціннісна орієнтація тут спрямована лише на економічний результат.
Переорієнтація менеджменту на якість

Досвід передових корпорацій різних країн свідчить про те,
що автоматизація виробництва та впровадження новітніх засобів контролю, організація "гуртків якості" і їх аналогів, так само як і
інші техніко-організаційні рішення, дають відчутний виграш тільки тоді, коли використовується нова філософія управління, в основу якої покладена проблема якості. Що мається на увазі?

По-перше, забезпеченню високого рівня якості продукції
підпорядковується вся управлінська діяльність. Якість оголошується головною метою фірми, перетворюється на "спосіб життя" всіх працівників, стає їх природною і повсякденною турботою. Менеджери всіх рівнів повинні показати, що забезпечення високої якості необхідно не саме по собі, а як засіб вирішення найбільш актуальних проблем підприємства - досягнення високих фінансових показників, зниження витрат, зменшення кількості виробничих конфліктів і т. п.

По-друге, не можна забезпечити високий і стабільний рівень якості шляхом організації його контролю лише спеціально заснованими для цього службами. Потрібен послідовний контроль якості роботи безпосередніми виконавцями, тобто розвиток самоконтролю працівників. Ідея проста по суті, але надзвичайно складна по виконанню: за якість повинні відповідати всі. Вельми показовим став вже хрестоматійний приклад, коли співробітник американської корпорації "Дженерал електрик" під час відвідування однієї японської фірми запитав менеджера з питань постачання: "Скільки людей несуть відповідальність за якість?" Відповідь була: "174 людини". На питання про те, скільки співробітників працює в відділі постачання, він отримав ту ж відповідь - 174.

По-третє, в організації повинні бути нейтралізовані сили, що
перешкоджають поширенню нової філософії управління якістю. Це перш за все середня ланка управління – різні контролюючі, інспекторські та інші служби, яким загрожує скасування у разі реалізації ідеї самоконтролю. У даний час у багатьох технологічно передових фірмах велика частина цих посад ліквідується. (У США в 1988 р. таких посад було скорочено понад 1,3 млн [16].)

Принципи нового підходу до управління якістю реалізуються, на що звертають увагу багато фахівців, за допомогою комплексу заходів, серед яких в першу чергу виділяють навчання персоналу, і особливо методи статистичного аналізу. У великих корпораціях програми навчання, що визначають обсяг і характер знань в галузі контролю та управління якістю, суворо диференційовані за категоріями працівників.

Таким чином, суть сучасного підходу до управління якістю можна виразити словами: "задовольнити споживача". Однак у це ненове за формою гасло вкладається нетрадиційний зміст: під споживачем мається на увазі вже не тільки кінцевий користувач продукції фірми, а й кожний наступний учасник виробничого процесу. Іншими словами, головним завданням кожного працівника стає забезпечення такої якості праці, що задовольняє наступного учасника технологічного ланцюжка. Зрозуміло, що дотримання цього принципу на всіх стадіях науково-виробничо-збутового циклу забезпечить гарантоване задоволення кінцевого споживача продукції.

Для того щоб на практиці реалізувати цілісний підхід до вирішення проблем якості, багато корпорацій розробляють загальнофірмові програми управління якістю. Вони передбачають вирішення безлічі управлінських завдань, основними з яких є наступні:

• орієнтація персоналу на бездефектне виробництво, оскільки, як показали дослідження соціологів, управління якістю за показниками гранично допустимого рівня браку містить компромісну психологічну установку і негативно впливає на результат;

• жорсткий постадійний метрологічний контроль технологічного процесу і суцільний статистичний аналіз даних, що реєструються контрольно-вимірювальними приладами;

• обов'язкове включення курсу з підвищення якості в програми підготовки та перепідготовки персоналу;

• організація груп якості на підприємстві, що охоплюють всі служби і категорії зайнятих;

• конкретизація загальних і приватних цілей управління якістю для всіх рівнів управління і підрозділів підприємства і т. п.
Якість - це вигідно

Одним з показників оцінки якості товару, наприклад якості автомобілів, на Заході є кількість неполадок, що призвели власників до звернення в автосервіс протягом першого року експлуатації автомобілів (на 100 машин). У середині 80-х років кращий показник серед американських фірм мав "Форд" - 182, "Дженерал Моторс" - 350; у автомобілів ВАЗ, зокрема моделі 2107, цей показник становив 240, у "Тойоти" - 60 [2].

На забезпечення якості витрачаються всі великі суми. Так, в обробній промисловості США сума витрат на забезпечення якості складає 10-20% вартості реалізованої продукції, тобто ціна якості дорівнює 1 / 5 ціни товару.

Ціна якості складається з двох груп витрат: витрат на забезпечення якості продукції та витрат, пов'язаних з незадовільною якістю продукції (рис. 23). Наприклад, навіть на добре організованих американських підприємствах доробка (усунення браку) неякісної продукції, або так звані фіктивні виробництва, відволікає від 15 до 40% виробничих потужностей.



Рис. 23. Основні складові ціни якості промислової продукції
У цьому зв'язку в процесі забезпечення якості в системі виробничого менеджменту виникає питання: як змінюються витрати по кожній групі (забезпечення якості та незадовільна якість продукції) у зв'язку зі зміною якості? Аналіз ціни якості залежно від якості продукції (рис. 24) показує, що існує оптимальна ціна якості, тобто оптимальні сумарні витрати на якість продукції при його "оптимальній" якості.



Рис. 24. До визначення оптимальної ціни якості:
1 - витрати на забезпечення якості продукції; 2 - витрати, пов'язані

з незадовільною якістю продукції, 3 - загальні витрати,

пов'язані із забезпеченням якості (ціна якості)
На Заході широко відома істина: за товари високої якості можна призначити порівняно низьку ціну і завдяки досконалій технології, збільшення коефіцієнта використання обладнання та підвищення продуктивності праці домогтися відносно низького рівня витрат і високої прибутковості. При цьому продуктивність підвищується і за рахунок нематеріальних факторів, наприклад поліпшення моральної атмосфери, пов'язаної з випуском високоякісних виробів, підвищення авторитету фірми і т. п. Так, у середині 80-х років продукція електротехнічних фірм Японії на світових ринках реалізовувалася за цінами в середньому на 1/3 нижче, ніж європейських конкурентів, і без шкоди для рентабельності.

4.3 Система управління якістю на підприємстві

Як зазначалося раніше, Е. Демінг і Д. Джуран розробили програму, яка базується на їх філософії: "Основа якості продукції - якість праці і якість менеджменту на всіх рівнях" [15].

У більш конкретному вигляді ця філософія забезпечення якості формується в циклі: планування - виконання - контроль - нормування. На його основі сформульовано ряд керівних принципів, які необхідно враховувати при проектуванні і побудові системи управління якістю на будь-якому підприємстві:

• зробіть так, щоб прагнення до вдосконалення товару або послуг стало постійним. Ваша кінцева мета - бути конкурентоспроможним, залишитися в бізнесі і забезпечити робочі місця. Не відступайте від досягнення твердо встановлених виробничих цілей в області поетапного і постійного поліпшення продукції і послуг;

• застосовуйте нову філософію якості (підприємництва), щоб домогтися стабільності роботи підприємства;

• зрозумійте, що для досягнення якості немає необхідності в суцільному контролі;

• постійно вдосконалюйте систему виробництва та обслуговування з метою підвищення якості та продуктивності, а також зниження витрат;

• створіть систему підготовки кадрів на робочих місцях;

• створіть систему ефективного керівництва, а не нагляду;

• використовуйте ефективні методи спілкування між людьми, виключивши страх і недовіру;

• припиняйте практику гасел, проповідей і "мобілізації мас";

• припиняйте практику виділення виробничих потужностей на основі жорстких нормативів;

• усувайте перешкоди, які позбавляють працівника права пишатися своєю роботою;

• ясно визначте обов'язки і відповідальність керівників усіх рівнів за постійне поліпшення якості продукції та послуг.

На основі цих принципів на Заході менеджери широко застосовують рекомендації у сфері стимулювання праці. В основному вони зводяться до наступного:

• нагороджувати перспективні рішення, а не миттєві;

• нагороджувати тих, хто бере на себе ризик, а не тих, хто уникає;

• нагороджувати творчу роботу, а не сліпе підпорядкування;

• нагороджувати за результати роботи, а не за обсяг;

• нагороджувати за спрощення, а не за даремні (якщо навіть не шкідливі) ускладнення;

• нагороджувати за якість, а не за швидку роботу;

• нагороджувати тих, хто працює один з одним, а не проти один одного.

На базі зазначеної філософії, а також принципів і рекомендацій у 80-х роках на Заході було чітко визначено, що основним завданням кожного підприємства є якість виробленої продукції та послуг [24]. Виконання цього генерального завдання має здійснюватися системно, тобто на підприємстві повинна функціонувати система управління якістю продукції. Вона являє собою організаційну структуру, чітко розподіляє відповідальність, процедури, процеси і ресурси, необхідні для управління якістю.

У системі управління якістю продукції на підприємстві важливе місце займає служба управління якістю. Її основні завдання:

• захист репутації фірми;

• захист споживача від дефектної продукції;

• скорочення непродуктивних робіт;

• попередження дефектів.

На основі цих завдань найважливішими функціями служби управління якістю є:

• координація робіт по постійному підвищенню якості на всіх стадіях життєвого циклу продукції (стратегічний маркетинг, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), організаційно-технологічна підготовка нового виробництва (ОТПП), виробництво, підготовка товару до функціонування, експлуатація, ремонт, утилізація товару);

• координація діяльності всіх підрозділів і служб підприємства в розробці конкретних цілей, а також їх інформування про досягнуті результати;

• координація програм, планів та інших регламентуючих документів та активну участь у підготовці кадрів (робітників усіх спеціальностей і кваліфікацій, спеціалістів і менеджерів всіх рівнів).

Відомо, що сутність будь-якого управління полягає у виробленні керуючих рішень і подальшої реалізації передбачених цими рішеннями керуючих впливів на певний об'єкт управління. У системі управління якістю продукції безпосередніми об'єктами управління, як правило, є процеси, від яких залежить якість продукції. Вони організовуються і протікають як на довиробничій стадії (проектування), так і на виробничій (виробництво) і післявиробничій (експлуатація) стадіях життєвого циклу продукції.

Особливе місце в системі управління якістю продукції займає технічний контроль. Він являє собою систему методів, засобів і заходів, у результаті яких ідентифікується якість готової продукції, напівфабрикатів і сировини вимогам стандартів і міжцеховим нормативам, а також забезпечується вироблення високоякісної продукції у відповідності з цими нормативними документами та стандартами.

Завдання технічного контролю:

• встановлення якості готової продукції;

• попередження впливу випадкових і суб'єктивних факторів на якість продукції;

• забезпечення дотримання заданого технологічного режиму.

Функції технічного контролю виконує служба технічного контролю підприємства, яка може включати в себе відділ технічного контролю, центральну лабораторію, лабораторії цехів, групи контролю та ін. Служба технічного контролю підпорядковується безпосередньо директору підприємства.

На підприємствах технічний контроль здійснюється за двома напрямками: контроль якості сировини, напівфабрикатів та готової продукції; контроль параметрів технологічного режиму.

Технічний контроль охоплює всі стадії виробництва і повинен бути профілактичним, оперативними, точним, обов'язковим.

При його організації необхідно визначити вид контролю (попередній, проміжний, остаточний), форму (лабораторний, інструментальний, візуальний), методи (суцільний, вибірковий), частоту (періодичність), органи контролю, документацію з контролю та економічні санкції при недотриманні стандартів і норм.
4.4 Система якості за українськими і міжнародним стандартам

В останні роки широко застосовуються стандарти, в яких відображений світовий досвід управління якістю продукції на підприємстві. У 1987 р. Міжнародна організація по стандартизації прийняла міжнародні стандарти ІСО (ISO) серії 9000 по системах якості. Вони були розроблені з широким використанням радянських (Львівської, Саратовської, Ярославської та інших систем бездефектної праці), японських та інших систем забезпечення або управління якістю продукції. У багатьох країнах світу (Австрія, Німеччина, Фінляндія, Франція, Великобританія та ін.) стандарти ISO серії 9000 прийняті в якості національних [15]. У відповідності з цими стандартами формується політика підприємства в області якості, тобто система якості, що включає в себе забезпечення, поліпшення та управління якістю продукції (рис. 25).

Політика в області якості може бути сформульована у вигляді принципу діяльності підприємства або його довгострокової мети. Змістом цієї політики є:

• поліпшення економічного стану підприємства;

• розширення або завоювання нових ринків збуту;

• досягнення технічного рівня продукції, що перевищує рівень провідних підприємств та фірм;

• орієнтація на задоволення вимог споживача певних галузей або певних регіонів;

• освоєння виробів, функціональні можливості яких реалізуються на нових принципах;

• поліпшення найважливіших показників якості продукції;

• збільшення термінів гарантії на продукцію;

• розвиток сервісу.

У відповідності зі стандартами ІСО життєвий цикл продукції, який в зарубіжній літературі позначається як "петля якості", охоплює 11 етапів (рис. 25).

У стандарті ІСО серії 8402 міститься наступне визначення "петлі якості": це концептуальна модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість продукції на різних стадіях від визначення потреб до оцінки їх задоволення.

"Петля якості" наочно показує послідовне відображення якості процесів на якість кінцевого результату. За допомогою "Петлі якості" здійснюється взаємозв'язок виробника продукції зі споживачем, з усією системою, що забезпечує рішення задачі управління якістю продукції.

Стандарти ІСО все більше застосовуються при укладанні контрактів між фірмами як моделі для оцінки системи забезпечення якості продукції у постачальника. Як відзначають західні дослідники [9], в даний час більше 90% споживачів при укладанні контрактів вимагають підтвердження наявності у виробника систем якості за ISO серії 9000.

Важливу роль у забезпеченні відповідності продукції стандартам ІСО, підтримання довіри та охорони суспільних інтересів відіграють незалежні випробувальні лабораторії і сертифікаційні органи. В Європі налічується більше 1000 сертифікаційних органів і більше 10 тис. випробувальних лабораторій. В Україні робота з сертифікації знаходиться на стадії завершення.

Сертифікація є найважливішою підсистемою системи управління якістю продукції і в той же час - метою цієї системи управління. Фактична відповідність якості що поставляється на ринок продукції перевіряється різними організаційно-технічними процедурами, формами і методами. Один з них (найбільш поширений, що виконується, як правило, виробником) полягає в контролі, випробуванні, діагностуванні, аналізі причин браку, відмов, рекламацій та інших невідповідностей. Інший вид контрольних процедур, що забезпечують отримання інформації про якість, - держнагляд у вигляді Держстандарту, Держсанепідемнагляду та ін. Однак в умовах конкуренції завоювати відповідний ринковий сегмент можна тільки в разі надання потенційним споживачам достовірної інформації про якість товару. Органом, який забезпечує достовірну інформацію про якість, є третій вид контролю - сертифікація. Вона здійснюється третьою, незалежною організацією.

Майже у всіх країнах Західної Європи, в США і Японії сертифікація обов'язкова і пов'язана, як правило, з безпекою, охороною здоров'я та навколишнього середовища.


Рис. 25. Управління якістю продукції. "Петля якості"
Організація сертифікації включає в себе дві стадії:

• забезпечення та реалізації умов для створення і виробництва продукції, що підлягає сертифікації;

• організації та проведення сертифікації продукції як підтвердженням її відповідності вимогам нормативно-технічної документації.

Сертифікація охоплює економічні і організаційно-технічні аспекти. Поряд із сертифікацією виробництв і продукції ІСО проводить сертифікацію або акредитацію випробувальних центрів, які можуть сертифікувати продукцію. Цим центрам ІСО видає ліцензію на сертифікацію.
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Божаткін С. М., Жиленко В. П., Марущак С. М
«Вступ до спеціальності», «Економіка підприємства», «Статистика», «Менеджмент», «Операційний менеджмент», «Стратегічний менеджмент»,...
№1: Сутність, роль та методологічні основи менеджменту 9
Навчальний посібник для студентів напрямів 100400 «Транспортні технології» і 050200 «Менеджмент організацій»
Рецензія На посібник О. В. Комаровського
Менеджмент соціокультурної діяльності”, „Менеджмент організацій”,які вивчають дисципліну
5. Операційний C-V-P аналіз Т ема ОПЕРАЦІЙНИЙ C-V-P АНАЛІЗ
Універсальна модель точки беззбитковості для випадку багато номенклатурного виробництва
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник
Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний...
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних...
Курс лекцій з дисципліни „Основи підприємницької діяльності. Менеджмент....
Рекомендовано цикловою комісією напряму «Суспільно-гуманітарні та економічні дисципліни»
ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України...
Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл
ТЕОРІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Навчальний посібник
Куц В. М. Теорія кримінальної відповідальності. Навчальний посібник – К.: НАПУ, 2011. 307 с
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка