Операційний менеджмент Навчальний посібник


НазваОпераційний менеджмент Навчальний посібник
Сторінка1/7
Дата19.04.2013
Розмір1.43 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Географія > Документи
  1   2   3   4   5   6   7
http://www.chitalka.info/n320/n320index.htm
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

О.С. Курочкін

Операційний менеджмент

Навчальний посібник

Київ 2000

Глава 1

СУТНІСТЬ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНОЮ СИСТЕМОЮ


1.1. Операційна система
Операційна функція

Дії, в результаті яких виробляються товари і надаються послуги, мають загальну назву - "операційна функція".

Широко відомі терміни "виробництво" і "операції" мають багато спільного. Однак під виробництвом в основному розуміються випуск товарів і переробка сировини. Термін "операції" ширше, він включає в себе не тільки виробництво товарів, а й надання послуг.

Підприємства (організації) розрізняються за видами діяльності, що входять в операційну функцію. Організації, що виробляють товар, як правило, є матеріало- і енергоємними, тобто використовують значні обсяги сировини, напівфабрикатів, паливно-енергетичних ресурсів і т. п. До таких організацій належать об'єкти будівництва, машинобудівні підприємства, хлібозаводи та ін. Продукція цих організацій, за винятком будівельної, як правило, розрахована на масового споживача - це автомобілі, пилососи, хлібобулочні вироби і т. д. В той же час організації, що надають послуги (підприємства сфери послуг, аеропорти, автостанції, лікарні), витрачають незначну кількість вихідних матеріалів і енергії. Проте їхні послуги, як правило, індивідуальні і визначаються вимогами клієнтів (замовників).

Використовуючи методологію системного підходу, можна встановити, що будь-яке підприємство чи організація являє собою відкриту систему, яка перетворює вхідні величини, тобто сировину, напівфабрикати, працю та ін, у вихідні, тобто у продукцію, послуги.

Повна система виробничої діяльності підприємства (організації) називається операційною і є центральною ланкою будь-якого підприємства (організації) з випуску продукції і надання послуг. У цій системі, створеній на основі раціонального (вертикального і горизонтального) поділу праці і поєднання в часі і просторі предметів, засобів і самої праці, реалізується операційна функція, тобто сукупність дій з переробки (перетворення) ресурсів, одержуваних із зовнішнього середовища, і видачі результатів діяльності в зовнішнє середовище (Рис. 1).




Рис. 1. Принципова схема операційної системи



Операційна система складається з трьох підсистем:

• переробної (виконує виробничу роботу, безпосередньо пов'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати);

• забезпечення (не пов'язана безпосередньо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми);

планування і контролю (отримує інформацію із зовнішнього та внутрішнього середовищ щодо стану переробної підсистеми і підсистеми забезпечення, обробляє цю інформацію і видає рішення про те, як повинна працювати переробна підсистема).

Існуючі класифікації операційних систем засновані на характері виходу і типі процесу переробки ресурсів, що використовується (табл. 1). За такими класифікаціями можна уявити діяльність будь-якого підприємства промислового виробництва і сфери послуг усіх галузей народного господарства.



Таблиця 1

Класифікація операційних систем

Тип переробної системи

Характер товару, що виробляється

Продукція

Об'єкт, що надає послуги

Дискретний

проектне

виробництво

--------------------

дрібносерійне

виробництво

--------------------

серійне

виробництво

--------------------

Безперервний


Будівельна

Твір письменника

---------------------------------

Друкарська

Столярна

---------------------------------

Автоскладального заводу

Швейна

---------------------------------

Нафтопереробки

Вугільна


Лікар-терапевт

Маляр

--------------------------------

Клінічна лікарня

СТО автомобілів

--------------------------------

Аеропорт

Мийка автомобілів

--------------------------------

Радіостанція

Міліцейський патруль



Стратегічне призначення кожного підприємства можна зобразити у вигляді ланцюжка "виробництво - потреби споживача" (рис. 2).




Рис. 2. Ланцюжок "виробництво - потреби споживача"




Стратегія підприємства полягає в тому, щоб за допомогою операційної системи виробляти товари або надавати послуги з метою задоволення основних потреб споживачів. Визначення того, які саме потреби беруться в якості мети діяльності підприємства, є стратегічним рішенням, при якому повинні враховуватися дані маркетингових досліджень ринків виробів, продукції, послуг.

Відзначимо, що в області виробничої діяльності до найбільш важливих стратегічних рішень відносяться такі: як, коли і де виробляти товари або надавати послуги. Вибираючи методи виробництва продукції або надання послуг, слід враховувати сумісність (вид або тип) майбутньої продукції (або послуги) з тією, що випускається (або надається), а також з потребами споживачів.



Конкурентоспроможність

Як вже зазначалося, основне завдання операційної системи - переробити ресурси, що надходять, в кінцеву продукцію, тобто в товари або послуги, з метою задоволення конкретних вимог споживачів. Виконуючи це завдання, операційна система покликана допомогти підприємству в досягненні вираженої компетентності і конкурентоспроможності на ринку.

Виражена компетентність - це показник, що характеризує можливість підприємства виробляти продукцію кращої якості, ніж його конкуренти, тобто зберігати конкурентоспроможність, дозволяє підприємству залучати і зберігати споживачів. Наприклад, місцеве підприємство з доставки товарів може розпоряджатися найбільшим у місті парком нових і вантажопідіймальних автомобілів. Однак виражена компетентність підприємства не буде досягнута, так як характеристика парку не визначає його конкурентоспроможності: якщо більша частина клієнтури потребує доставки невеликих партій вантажів у короткі терміни, більш конкурентоспроможним виявиться підприємство, що використовує невеликі автомобілі - пікапи або мотоцикли.

У спеціальній літературі, а також у практичній діяльності менеджерів відзначається, що конкурентоспроможність можна забезпечити різними методами. Найефективнішим є метод зменшення витрат виробництва до рівня, нижчого, ніж рівень витрат конкурента. Але на практиці це здійснити дуже
важко.

Широко застосовуються такі методи досягнення конкуренто-спроможності:

• лідерство за сумарними витратами на одиницю продукції;

першість за технічними характеристиками продукції, що випускається;

• висока надійність і довговічність вироблених товарів;

• гарантований час доставки;

• "індивідуалізація" виробів за вимогами замовника;

• гнучке регулювання обсягу випуску продукції.
Стратегія вибору в області виробництва

З метою реалізації спільного стратегічного плану на підприємстві повинні бути розроблені і прийняті стратегічні рішення в області організації та функціонування операційної системи. Наведемо основні з них:

• вибір процесу виробництва - складальний конвеєр або постове складання виробів;

• вибір виробничої потужності підприємства;

• широка універсалізація або спеціалізація праці – робоча сила, кваліфікація робітників;

• вибір технології виробництва - власні розробки або використання досвіду інших;

місце розташування - поруч із ринками збуту або з джерелами сировини;

• рівень завершеності продукції, що виготовляється;

• рівень технологічних процесів з точки зору їх прогресивності, екологічної чистоти, безвідходності.
Основні принципи стратегії організації виробництва в сучасних умовах

В даний час спостерігається все більший поділ праці на ринках продукції промислового виробництва та надання послуг. У зв'язку з цим сформулюємо основні вимоги до організації виробництва.

Виробництво повинно бути організовано за принципом "точно в термін" (докладніше див підрозділ. 6.5). Управління за цим принципом поступово витісняє традиційні методи виробництва, що передбачають постачання матеріалів і комплектуючих виробів більш великими партіями з меншою частотою.

В організації виробництва повинен передбачатися комплексний контроль якості (так звана концепція здачі продукції з першого пред'явлення). При цьому якість забезпечується шляхом включення відповідальності за неї в кожну посадову інструкцію або опис робіт, які повинен виконувати робітник. Новий робітник вивчає принципи управління якістю одночасно з навчанням на
виробничому обладнанні (за аналогією з військовим принципом "роби, як я").
Значення виділеної спеціальної функції контролю якості на кожному робочому місці підвищується.

Виробництво повинно бути організовано так, щоб виконувався один з основних стратегічних принципів – комплексне профілактичне обслуговування основного виробничого обладнання. Суть цього принципу полягає в тому, що на робітників основного виробництва покладається обов'язок ретельно виконувати роботи з профілактики та обслуговування обладнання, на якому працюють. Це вимагає гнучкості кваліфікаційних характеристик робітників, тобто забезпечується суміщення робіт з профілактичного обслуговування обладнання та виконання виробничих завдань з випуску продукції і надання послуг. (У практичній діяльності цей принцип відомий як суміщення професій, в даному випадку професії основного виробничого робітника і робочого з профілактичного обслуговування обладнання.)



Зовнішнє середовище підприємства

Сучасний менеджмент відходить від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, що виражається в переконанні, що успішна діяльність підприємства визначається перш за все раціональною організацією виробництва продукції і надання послуг, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні чинники виробництва.

Замість цього на перше місце висувається проблема гнучкості і
адаптивності (пристосування) до постійних змін зовнішнього
середовища [12]. Зовнішнє середовище підприємства характеризується як сукупність змінних, що знаходяться за його межами і не є
сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту. Це насамперед ті організації і люди, які пов'язані з даним підприємством єдністю виконуваних завдань, - постачальники, споживачі, акціонери, кредитори, конкуренти, професійні спілки, торговельні організації, місцеві, регіональні та республіканські органи тощо.


Крім того, існують і такі фактори зовнішнього середовища, які, не здійснюючи прямого впливу на оперативну діяльність підприємства, зумовлюють стратегічно важливі рішення, що приймаються його менеджментом. Найважливішу роль при цьому
відіграють економічні, політичні, правові, соціально-культурні, технологічні, екологічні, фізико-географічні фактори, а також змінні (рис. 3). Значення чинників зовнішнього середовища різко підвищується в зв'язку зі зростанням складності системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних і ін.). Саме зовнішнє оточення диктує стратегію і тактику підприємств.





Рис. 3. Фактори і змінні зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства
Внутрішнє середовище кожної організації формується під дією змінних, які безпосередньо впливають на процес виробництва продукції, надання послуг. Це структура підприємства, його культура і ресурси, у складі яких величезну роль грають люди, їх знання, здібності і мистецтво взаємодії. Недивлячись на те, що перелічені фактори діють у межах організації, вони не завжди безпосередньо контролюються менеджментом, так як діяльність організації залежить від енергетичних, інформаційних та інших ресурсів, що надходять ззовні.

Викладене дозволяє усвідомити єдність зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства. Так, згідно ситуаційного підходу до управління організаційна структура підприємства і її елементи є не що інше, як відповідь на різноманітні впливи ззовні. Головним фактором при цьому є ситуація, тобто конкретні обставини, що істотно впливають на роботу організації в конкретний період часу [21].

Нова роль людини як ключового ресурсу потребує від менеджерів зусиль зі створення умов для реалізації закладеного в ньому потенціалу до саморозвитку. Тому особлива увага стала приділятися таким факторам, як організаційна культура, тобто наявність у всіх працюючих загальних цілей, їх безпосередню участь у виробленні шляхів досягнення цих цілей, зацікавленість у забезпеченні спільних кінцевих результатів організації, різні форми демократії управління, участі працюючих у прибутках, власності, управлінні. Всі ці фактори визначають соціальну відповідальність менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед кожним працюючим в організації.
1.2. Менеджмент операційної системи (методологічні основи)

Поняття менеджменту


Поняття "менеджмент" трактується дуже широко щодо управ
ління господарською діяльністю, спрямованою на отримання прибутку. Найбільш часто використовувані в літературі визначення сутності та змісту менеджменту наведено на рис. 4.

Рис. 4. Основні визначення сутності та змісту менеджменту
Суть основних складових поняття "менеджмент" полягає в наступному:

менеджмент як функція проявляється в тому, що професійно підготовлені фахівці - менеджери – формують підприємства (організації) в цілому або окремі їх підсистеми (виробництво, маркетинг тощо) і керують ними шляхом постановки цілей, розробки та реалізації способів їх досягнення;

менеджмент як процес управління передбачає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації і контролю, за допомогою яких менеджери створюють умови для продуктивної і ефективної праці зайнятих на підприємстві працівників і отримання результатів, що відповідають цілям;

• менеджмент як специфічний орган (апарат) управління ефективно координує і раціонально використовує всі ресурси підприємства (матеріальні, фінансові, трудові та ін) для досягнення його цілей;

• менеджмент як певна категорія людей, що професійно здійснюють роботу з управління, тобто формують підприємство і керують його персоналом для досягнення мети діяльності підприємства;

менеджмент як наука управління вивчає і пояснює природу управлінської праці, виявляє фактори і умови, при яких спільна праця людей виявляється і більш корисною, і більш ефективною. Суть менеджменту як мистецтва полягає в застосуванні наукових знань про управління на практиці.

Відзначимо, що в літературі і на практиці поняття "менеджмент"
і "управління" використовуються як ідентичні, взаємозамінні.

Отже, менеджмент - це вид професійної діяльності людей, які займаються організацією та координацією процесу досягнення системою цілей, що приймаються і реалізуються, з використанням наукових підходів, концепцій маркетингу і людського фактора.

У даному навчальному посібнику під поняттям "менеджмент" мається на
увазі сукупність принципів, методів і засобів управління
підприємством в умовах ринкових відносин шляхом раціонального використання всіх видів ресурсів з метою підвищення якості
та ефективності виробництва продукції (надання послуг) і збільшення
прибутку.

Підприємство як велика і складна система характеризується різноманітними елементами, що в нього входять. Менеджмент підприємства
передбачає управління цими елементами, їх різнобічною діяльністю, де об'єднуючою ланкою є операційна функція. (Інші напрямки діяльності підприємства покликані забезпечити оптимальну роботу з виробництва продукції або надання послуг.)

Наведемо основні елементи системи менеджменту підприємства:

основи менеджменту (теорія управління; теорія організації; дослідження систем управління; розробка управлінських рішень);

• стратегічний менеджмент (планування, вибір і управління
реалізації стратегії);

• фінансовий менеджмент (управління фінансами);

• інноваційний менеджмент (управління нововведеннями);

• операційний менеджмент (планування, організація і управління операційною системою);

• екологічний менеджмент (управління екологією);

• менеджмент зовнішньоекономічної діяльності (управління зовнішньоекономічними зв'язками);

кадровий менеджмент (концепції, принципи та методи роботи з
персоналом підприємства).
Менеджмент з позицій системного підходу

Підприємство як відкрита система в умовах ринкових відносин широко взаємодіє з зовнішнім середовищем. Ринок передбачає [5]:

вільний вибір господарюючим суб'єктом напряму діяльності відповідно до компетенції та місця у системі суспільного поділу праці і відтворення;

• вільний доступ до будь-яких видів ресурсів, обмежений лише
власними і позиковими коштами;


• економічну відповідальність господарюючого суб'єкта за
використання ресурсів, необхідність розраховуватися за всіма
зобов'язаннями за можливі втрати і неефективні рішення
засобами господарюючого суб'єкта;


• виробництво продукції на невідомий ринок, тобто відносну невизначеність місцезнаходження споживача.

У таких умовах функціонування підприємств пов'язано як з
розширенням їх прав і відповідальності, так і з необхідністю більш гнучкої адаптації до змін у навколишньому господарському
середовищі. Виникають нові цілі і завдання, які вітчизняні підприємства самостійно не тільки не вирішували, але навіть і не ставили
перед собою. В даний час у процесі приватизації та структурної перебудови економіки створюється багато нових підприємств, змінюються форми власності, налагоджуються нові господарські зв’язки, формуються ринкові механізми управління.


З урахуванням специфіки розглянутого питання уточнимо зв'язок і
взаємодію підприємства як системи з зовнішнім середовищем.


Підприємство як система формує і проявляє свої властивості
тільки в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем. Система реагує на вплив зовнішнього середовища, розвивається під цим впливом, але при цьому зберігає якісну визначеність і властивості, що забезпечують відносну стійкість і адаптивність функціонування системи (спрощена їх взаємодія
показано на рис. 5). Без взаємодії з зовнішнім середовищем підприємство як відкрита система не може функціонувати. (Із зовнішнього
середовища воно отримує інформацію, ресурси, капітал і в нього ж передає свою продукцію або послуги.) Разом з тим чим менше обурень у зовнішньому середовищі, тим стійкіше буде функціонувати підприємство. Завдання менеджера полягає у прогнозуванні ситуацій і вжитті заходів з адаптації параметрів систем до факторів зовнішнього середовища.


Р
ис. 5. Взаємодія підприємства із зовнішнім середовищем

У випадку застосування системного підходу на основі маркетингових досліджень спочатку формуються параметри "виходу", тобто товару або послуг. Виникають питання: Що виробляти? З яким рівнем якості? З якими витратами? Для кого? В які терміни? Кому продавати і за якою ціною? На ці питання відповіді даються одночасно. "Вихід" повинен бути конкурентоспроможним за нормативами.
Потім визначаються параметри "входу". Вирішуються питання: Які
потрібні ресурси та інформація для процесу? Потреба в ресурсах
та інформації прогнозується після вивчення організаційно-технічного рівня виробництва системи (рівня техніки, технології, організації виробництва, праці і управління) та параметрів зовнішнього середовища (економічного, технологічного, соціально-демографічного середовища країни та інфраструктури даного регіону).

Зворотній зв'язок є комунікаційним каналом від споживачів системи ("виходу") до виробника товару і постачальників системи ("входу"). При зміні вимог споживачів до товару, а також параметрів ринку, появі організаційно-технічних новинок "вхід" системи і сама система повинні відреагувати на ці зміни і внести відповідні зміни в параметри функціонування.

Таким чином, умови забезпечення конкурентоспроможності
товару такі:

результати маркетингових досліджень повинні гарантувати
вищі світові досягнення до моменту поставки товару споживачу, тобто повинен бути забезпечений високоякісний прогноз параметрів "виходу" системи;

• "вхід" системи повинен бути відмінної якості;

• зовнішнє середовище повинно сприяти нормальному функціонуванню процесу в системі;

організаційно-технічний рівень системи повинен дозволяти переробляти якісний "вхід" системи в якісний "вихід".

Таким чином, згідно розглянутої концепції підприємства
з позиції системного підходу в цілях забезпечення високої якості "виходу" системи спочатку необхідно забезпечити високу якість "входу", а потім високу якість процесу і сприятливі умови зовнішнього середовища.


Наприклад, якщо якість "входу" машинобудівного підприємства задовільна, то якими б не були на підприємстві
технологія, обладнання, кадри та інше, якість "виходу" також
буде задовільною. Якщо якість "входу" відмінна, а якість процесу перетворення задовільна, то і якість "виходу" буде задовільною, тобто оцінка якості "виходу" дорівнює нижчій оцінці попередніх елементів. При цьому спочатку формулюються вимоги до "виходу" системи, потім до "входу " і зовнішнього середовища і тільки потім до процесу перетворення.

Таким чином, можна зробити загальний висновок: перш ніж пред'являти вимоги до колективу, необхідно вивчити його цілі, якість
документів, що надходять, інформації, зовнішню по відношенню до
колективу середовища, тобто відпрацювати "вхід" системи, відрегулювати
(по можливості) відносини із зовнішнім середовищем і лише потім приступати до підвищення якості процесу, регулювання внутрішнього
середовища і в цілому удосконалення операційного менеджменту.

Функції операційного менеджменту

На будь-якому підприємстві існують спеціальні та управлінські проблеми.
Спеціальні проблеми безпосередньо пов'язані з технологічною стороною діяльності і не мають прямого відношення до управлінських функцій (виробничі проблеми). Наприклад, товарознавець може приймати рішення про послідовність кільцевого завезення товарів у магазини, економіст - про збір відповідної статистичної інформації, бухгалтер - про складання бухгалтерського звіту та ін.


До управлінських належать проблеми використання матеріальних
них, фінансових і людських ресурсів підприємства, організації
праці людей, розпорядження, рішення, постановки цілей перед окремими працівниками і групами працівників.


З
вичайно, менеджер не повинен займатися тільки управлінськими
питаннями та відповідними процедурами (вказівки, бесіди
з людьми та ін). На відміну від працівника, який не має відношення до управління і зайнятий вирішенням лише виробничо-технологічних проблем, менеджер повинен займатися також виробничими справами. Тому до функцій менеджера відноситься вирішення проблем як суто управлінських, так і виробничих.
Сукупність проблем, вирішенням яких займаються менеджери в загальному організмі операційної системи, можна графічно
представити у вигляді "кола менеджменту" (рис. 6). Виходячи з наведених раніше структури і завдань операційної системи розглянемо концептуально кожну з функцій операційного менеджменту.


Рис. 6. "Коло менеджменту" операційної системи
• Планування - функція менеджменту номер один. Її реаліція визначає перспективу розвитку системи та її майбутній стан, обумовлює темпи, джерела, методи і форми розвитку операційної системи для досягнення поставленої мети у вигляді конкретних планових моделей (розрахунків), завдань та показників з встановленням термінів виконання. Складовою цієї функції є прогнозування - ймовірна оцінка характеру змін цілей або шляхів розвитку об'єкта управління, а також ресурсів і організаційних заходів, необхідних для досягнення очікуваних результатів.

Організація - реалізація розроблених планів і програм шляхом кооперації людей і знарядь праці (машин, устаткування і т. п.). При цьому спільна трудова діяльність людей повинна здійснюватися якісно з найвищим результатом при мінімальних витратах ресурсів. Особливість даної функції менеджменту полягає в тому, що тільки вона забезпечує взаємозв’язок людей і підвищення ефективності їх праці.

• Мотивація. У сучасній філософії менеджменту в основі
впливу на людей лежить не примус, а мотиваційні регулятори, що враховують психологічні особливості людини
. У центрі уваги функції мотивації знаходяться три поняття: цінність, інструментарій та очікування. Такий підхід
базується на тому, що ніколи не можна замінити власну мотивацію працівника іншою. Іншими словами, внутрішню мотивацію не можна викликати зовнішньою. Тому менеджер може достатньо мотивувати своїх працівників, створивши ситуаційне поле, що спонукає їх зробити те, що від них очікують. Дане поле формується з таких складових: стиль управління; поведінка менеджера в комунікаціях; оплата праці та ін.

• Контроль. Суть функції - у завчасному виявленні небезпеки, що насувається, виявленні помилок, відхилень від встановлених норм, нормативів, стандартів і тим самим у створенні основи для коригування діяльності операційної
системи. Таким чином, головне завдання контролю полягає не в
пошуку "козлів відпущення" за допущені помилки, а у встановленні
причин останніх і знаходженні можливих шляхів виходу із становища, що склалося.
Перераховані функції не просто складають єдине ціле -
вони взаємопов'язані, проникають один в одного так, що часом їх важко розділити.
Реалізація всіх функцій планується, організовується,
мотивується і контролюється за допомогою певних методів,
тобто способів приведення їх у виконання.
Методи і принципи операційного менеджменту

Сучасною практикою вироблені чотири групи методів управління операційними системами: організаційні, адміністративні, економічні та соціально-психологічні. Розглянемо їх концептуальну сутність.
Організаційні методи. Суть їх полягає в тому, що перш ніж
якась діяльність буде здійснюватися, вона повинна бути оптимально організована: спроектована, націлена, регламентована, нормована, забезпечена інструкціями, що фіксують правила виконання робіт і поведінки персоналу.


С
истема організаційних методів представлена на рис.
7. Необхідно спочатку створити підприємство, цех, ділянку, відділ і т. п., тобто
розробити нормативні акти, що регламентують, нормують і
інструктують їх діяльність, підібрати і розставити по місцях
людей, забезпечити їх планами, дати завдання, показати напрямки
дій, а потім вже керувати їхніми діями. Таким чином,
організаційні методи передують самій діяльності, створюють
для неї необхідні умови, а отже, є пасивними,
складаючи базу трьох інших груп - активних методів.

Рис. 7. Організаційні методи операційного менеджменту

(концептуальна схема)
Адміністративні методи. Їх називають також методами владної мотивації, і зводяться вони насамперед до відкритого примусу людей до тієї чи іншої діяльності або до створення можливостей для такого примусу. Ці методи широко застосовувалися на промислових підприємствах та у сфері послуг при адміністративно - командній системі управління економікою в нашій країні. На практиці ці методи реалізуються у вигляді конкретних безальтернативних завдань, що допускають мінімальну самостійність виконавця, внаслідок чого вся відповідальність покладається на керівника, що віддає розпорядження. В умовах ринкових відносин адміністративні методи повинні витіснятися іншими групами методів.

Економічні методи. У результаті переходу до ринкових відносин адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління. Економічні методи передбачають непрямий вплив на об'єкт. Виконавцю встановлюються тільки цілі та загальна лінія поведінки, в рамках яких він
самостійно шукає найкращі для нього шляхи їх
досягнення. Демонстрована ініціатива, вигідна не тільки робітнику, а й підприємству, своєчасне та якісне виконання (в окремих випадках і перевиконання) завдань всіляко винагороджується, перш за все у вигляді грошових виплат. Таким чином, в основі цих методів лежить економічна зацікавленість працівника в результатах своєї праці.

Соціально-психологічні методи. Як свідчить практика, економічні методи також досить швидко виявили обмеженість, особливо при управлінні діяльністю осіб інтелектуальних професій, для яких гроші, звичайно, істотний, але не самий головний стимул у роботі. У 20-30-х роках ХХ ст. з'явилися
соціально-психологічні методи. Концептуально вони зводяться до
двох основних напрямків:

• формуванню сприятливого морально-психологічного
клімату в колективі, що сприяє більшій віддачі при виконанні роботи завдяки підвищенню настрою людей;

• виявленню та розвитку індивідуальних здібностей кожного, що
дозволяють забезпечити максимальну самореалізацію особистості в операційному процесі.

Всі наведені методи операційного менеджменту реалізуються відповідно до визначених принципів і правил. Розглянемо найбільш значимі з них в аспекті висвітленої тут тематики.

Цілеспрямованість управління. Цей принцип - один із найважливіших. Управлінський процес повинен бути цілеспрямованим, тобто завжди орієнтований на вирішення конкретних проблем, досягнення конкретних цілей.

Функціональна соціалізація в поєднанні з універсальністю.
Суть цього принципу полягає в тому, що до кожного об'єкту управління має бути свій підхід, що враховує його специфіку. Наприклад, спортивною командою не можна керувати так само, як акторами
на сцені, а групою лікарів - як військовим підрозділом. Але оскільки в цих випадках має місце керівництво людьми як такими, то існує якийсь універсальний підхід до них незалежно від того, хто вони - солдати чи вчені, чиновники або будівельники.

Послідовність управлінських процесів. Будь-який управлінський процес будується відповідно до принципу послідовності, тобто елементи або стадії, з яких він складається, повинні слідувати один за одним в певному порядку. Не можна, наприклад, спочатку віддати розпорядження, а потім обдумувати його правомірність.

Оптимальне поєднання централізованого регулювання управляємої підсистеми з її саморегулюванням. Поведінку об'єкта управління необхідно контролювати безперервно, так як він, постійно
перебуваючи під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, весь
час відхиляється в ту або іншу сторону від запланованого регламенту поведінки.

Забезпечення відповідності прав, обов'язків і відповідальності.
Це один з найважливіших принципів управління. Перевищення прав
в порівнянні з обов'язками призводить до управлінського свавілля, недолік же паралізує ділову ініціативу, оскільки зайва активність може загрожувати великими неприємностями.

Забезпечення загальної зацікавленості всіх учасників управління у досягненні цілей, що стоять перед підприємством. Досягається шляхом матеріального та морального заохочення працівників, а також максимального залучення виконавців в процес підготовки рішень на самих ранніх стадіях роботи над ними. Це також один з основоположних принципів менеджменту, базується на тому, що рішення, в які вкладено власну працю та ідеї, будуть виконуватися швидше та якісніше, ніж спущені згори.

Всемірне забезпечення суперництва учасників управління.
Мова йде про необхідність заохочення конкуренції при заміщенні посад у сфері управління.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Божаткін С. М., Жиленко В. П., Марущак С. М
«Вступ до спеціальності», «Економіка підприємства», «Статистика», «Менеджмент», «Операційний менеджмент», «Стратегічний менеджмент»,...
№1: Сутність, роль та методологічні основи менеджменту 9
Навчальний посібник для студентів напрямів 100400 «Транспортні технології» і 050200 «Менеджмент організацій»
Рецензія На посібник О. В. Комаровського
Менеджмент соціокультурної діяльності”, „Менеджмент організацій”,які вивчають дисципліну
5. Операційний C-V-P аналіз Т ема ОПЕРАЦІЙНИЙ C-V-P АНАЛІЗ
Універсальна модель точки беззбитковості для випадку багато номенклатурного виробництва
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник
Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний...
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних...
Курс лекцій з дисципліни „Основи підприємницької діяльності. Менеджмент....
Рекомендовано цикловою комісією напряму «Суспільно-гуманітарні та економічні дисципліни»
ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України...
Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл
ТЕОРІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Навчальний посібник
Куц В. М. Теорія кримінальної відповідальності. Навчальний посібник – К.: НАПУ, 2011. 307 с
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка