1. Умови формування ринку досконалої конкуренції.
1.Ринок складається з великої кількості продавців, кожний з яких продає стандартизовану продукцію великій кількості покупців.
2.Кожна фірма має дуже незначну частку у загальному випуску продукції, що поступає на ринок і ця частка не перевищує 1 % загального продажу.
3.Фірма не цікавиться рішенням своїх конкурентів. Вона не розглядає конкурентів як таких, що можуть обмежити її ринкову частку продажу.
4.Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що дозволяє гнучко реагувати на зміну ринкових умов.
5.Входження в ринок та вихід з нього не обумовлені ніякими переходами для продавців стандартизованої продукції, що забезпечує їм повну мобільність у використанні ресурсів.
2. Альтернативні витрати
Альтернативні витрати - визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору. Вони характеризуються цінністю втрачених можливостей: витрати на виробництво будь-якого блага, що виражені через інше, яким жертвують.
Альтернативними витратами є витрати виробництва товарів і послуг, які вимірюються з точки зору утраченої (упущеної) можливості виробництва іншого виду товару або послуги, які вимагають таких же витрат ресурсів. Якщо при виборі із двох можливих благ споживач (покупець) віддає перевагу одному, жертвує іншим, то друге благо є альтернативною ціною першого. Отже, альтернативні витрати є ціна втрати, на яку готовий іти споживач, щоб отримати можливість придбати необхідне благо.
Альтернативні витрати бувають прямі, явні або зовнішні і непрямі, неявні або внутрішні.
3. Закон спадної віддачі
Закон спадної віддачі — закон, згідно з яким, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання змінного ресурсунаприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.
Процесом-причиною закону є необхідність збільшення витрат для виробництва нового продукту. Зростання потреб зумовлює необхідність збільшення виробництва продукту. Однак одного бажання для цього мало. Потрібні витрати живої та уречевленої праці. Проте збільшення витрат впливає на граничний продукт. Ця суперечність є процесом спадної віддачі. Справа тут в тому, що починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає спадний додатковий, або граничний продукт в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Іншими словами, якщо кількість робітників, що обслуговує це устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягу виробництва поступово уповільниться пропорційно до кількості нових робітників. Закон спадної віддачі грунтується на припущенні, що усі одиниці змінних ресурсів якісно однорідні. Граничний продукт починає зменшуватись не тому, що найняті пізніше працівники менш кваліфіковані, а тому, що за незмінної величини наявних капітальних фондів зайнято більше працівників. Витрати розглядаються до певного виду змінних ресурсів при незмінності інших ресурсів.
4 Технологічна та економічна ефективність
Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю (рис. 1).
Рис. 1. Формування ефективності виробництва
Ефективність — це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну.
Технологічна ефективність — це результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. В рослинництві показниками технологічної ефективності є врожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції (вміст цукру в цукрових буряках, олії — в насінні соняшнику, білка — в зерні тощо). Як бачимо, за результат діяльності підприємств береться валове виробництво певного виду продукції і цей результат зіставляється з ресурсом — посівною площею культури. Щоб врахувати якість продукції, можна визначити біологічний вихід цукру, олії, білка тощо на гектар посівної площі, помноживши врожайність культури з гектара на відсоток вмісту відповідної органічної речовини (коефіцієнт).
У тваринництві технологічними показниками ефективності є продуктивність худоби і птиці, а також основні параметри якості тваринницької продукції. Наприклад, у скотарстві такими технологічними показниками є надій молока на одну корову, вихід приплоду на 100 корів основного стада, середньодобовий приріст живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі, а показниками якості — вміст білка і жиру в молоці, категорія вгодованості тварин (вища, середня, нижчесередня, худа); в свинарстві — середньодобовий приріст живої маси свиней , вихід ділового приплоду на свиноматку, виробництво живої маси свиней за рік у розрахунку на одну свиноматку. За результат діяльності підприємств тут береться вироблена продукція тваринництва, а за ресурс, з яким зіставляється цей результат, — поголів’я тварин.
Досягнутий рівень технологічної ефективності виробництва істотно впливає на економічну ефективність, насамперед через існування постійних витрат, на які, як відомо, виробники в короткостроковому періоді впливати не можуть. Важливо й те, що показники технологічної ефективності відображають специфіку й особливості сільського господарства, пов’язані з функціонуванням у цій галузі основного засобу виробництва — землі і живих організмів як засобів виробництва. Вони дають змогу здійснювати порівняльну оцінку результативності виробництва в динаміці і в територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами.
Економічна ефективність — це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення: 1) ресурси і результати виражені у вартісній формі; 2) ресурси — у вартісній, а результати — у натуральній формі; 3) ресурси — у натуральній, а результати — у вартісній формі. Вимірювальну систему економічної ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна повністю розкривати дві взаємопов’язані і взаємодоповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств — раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведені до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої розкривали б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств слід широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці фондовіддачі виробничих фондів.
5. Сутність граничних витрат
Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю або це додаткові витрати,що пов’язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції. Оскільки сукупні витрати змінюються тільки в результаті приросту змінних витрат, то граничні витрати можна визначити також за показниками приросту змінних витрат. Різні види витрат не однаково впливають на вибір фірми. Граничні мають стратегічне значення , оскільки рішення фірми про обсяги виробництва носять,як правило, приріст ний характер, тобто менеджери вирішують , на скільки одиниць зменшити або збільшити попередні обсяги випуску. Граничні витрати якраз відображають такі зміни, що й важливо для визначення прибутковості виробництва.
6. Основні ознаки олігополії
Олігополія - це тип побудови ринку, для якого характерна наявність невеликої кількості великих постачальників та багатьох дрібних споживачів. Олігополія - це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями.Ринок олігополії характеризується такими рисами:наявність незначної кількості продавців; високі барєри входження в галузь; диференційована або стандартизована продукція,що продається на ринку; основою поведінки фірми стосовно визначення ціни та обсягу є стратегічна взаємодія, тобто необхідність врахування реакції суперника на рішення фірми. Олігополія відноситься до реальних ринкових структур.
7. Стратегія фірми в умовах монополістичної конкуренції.
Оптимальний план виробництва фірми передбачає визначення обсягу продукції, що максимізує прибуток, та ціни. Умова максимізації прибутку на ринку монополістичної конкуренції є такою самою, як і на інших ринках,- випуск такого обсягу продукції, за якого гранична виручка дорівнює граничним витратам. При цьому необхідно врахувати особливості ринку монополістичної конкуренції. По-перше, економісти традиційно розглядають обсяг випуску як змінний фактор, а якість продукції- як заданий. По- друге, особливого значення набуває для підприємств реклама, яка не враховується в економічному аналізі ринків досконалої конкуренції та монополії.Фірма на ринку монополістичної конкуренції максимізує прибуток тоді, коли виробляє обсяг, за яким гранична виручка = граничним витратам, а ціна для цього обсягу= ціні попиту. За наявності економічного прибутку фірм, що працюють на ринку монополістичної конкуренції, інші фірми будуть прагнути увійти на цей ринок, що зумовить збільшення пропозиції та зменшення ціни.
8. Зовнішні та внутрішні витрати
Розрізняють бухгалтерські(явні) та економічні(явні+неявні) затрати виробництва.
Явні затрати (ще називають зовнішніми) – це витрати підприємства на оплату послуг, уведених у виробничий процес економічних ресурсів, які куплені чи взяті в оренду. Ці витрати забезпечують здійснення виробничого процесу ресурсами і виплачуються власникам ресурсів, які не є ні власниками, ні керівниками цього підприємства. Явні затрати є витратами тому, що їх оплата здійснюється на еквівалентній основі.
Структура явних затрат:
-заробітна плата найманих працівників за послуги ресурсу «праця»;
-орендна плата за землю та приміщення власникам цих ресурсів;
-процентні платежі за кредит власникам чи володарям грошового капіталу, а також за використання на лізинговій основі машин, устаткування, інструментів власникам цих ресурсів;
-оплата сировини, матеріалів, палива, енергії власникам цих ресурсів;
-страхові внески, податки;
-амортизація придбаного підприємством основного капіталу.
Ці витрати називають явними тому, що вони очевидно, явно переходять від власників грошей до власників ресурсів.
Неявні затрати (втрати) ще називають внутрішніми затратами, оскільки за своїм змістом вони відображають грошову оцінку втрачених можливостей використати власні ресурси підприємства способом, відмінним від уже обраного способу їх використання.
Структура неявних затрат для власника – керівника підприємства:
Прибуток, який власник капіталу підприємства міг би отримати, якби він цей капітал віддав в оренду, використав для якогось іншого виду діяльності або ж продав на ринку потриманного капіталу , а виручку поклав у банк під річний процент;
- орендна плата за землю для фермера чи селянина , які є власниками землі;
Заробітна плата, яку можна було б отримати за аналогічну діяльність, працюючи за наймом, для підприємця та суб’єкта, що займамається індивідуальною трудовою діяльністю.
Неявні витрати не враховує бухгалтерія.
9. Основні ознаки монополії
Ринок чистої монополії – це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство- монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку , і тому це підприємство ототожнюється з галуззю.
Головними ознаками ринку чистої монополії є:
-відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;
-неможливість входження на ринок інших фірм;
-досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.
Бар’єри входження на ринок основною причиною виникнення монополій. Відповідно до джерел походження барєрів виділяють кілька їх форм :
1.Барєри створені економією від масштабу;
2. Барєри створені державою (патенти, ліцензії та ін);
3.Розмір ринку;
4.Власність на важливі види сировини;
5.Нечесна конкуренція.
Крива попиту на продукцію монополіста має від’dємний нахил. Тому кожну наступну одиницю товару монополіст може продати лише за меншою ціною. Для максимізації прибутку підприємство-монополіст може змінювати як обсяги виробництва, так і ціну, оскільки ціна для нього не є екзогенним фактором, на відміну від ринку досконалої конкуренції.
Будь-які барєри входження не є абсолютно нездоланними, особливо в довгостр. пер-ді.Тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, переважно підтримуються державою.
У досягненні мети максимізації економічного прибутку монополіст зустрічається з 3 обмеженнями:
Витратами виробництва;
Попитом на продукцію монополії;
Ціною продукції.
Основною відмінною становища фірми-монополіста є можливість впливати на ринкову ціну. Монополія сама визначає ціну на свою продукцію. При цьому вона може продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, а може для кожної групи споживачів призначити іншу.
10.ОСОБЛИВІСТЬ ПОВЕДІНКИ ОЛІГОПОЛІСТА НА РИНКУ
Існує декілька напрямків теоретичного узагальнення поведінки підприємства за умов однорідної олігополії, коли олігополіст виробляє тільки один вид продукції.Такими підходами теоретичного обґрунтування олігополії в термінах теорії ігор є: 1.Взаємна гра- коли олігополісти, що діють на ринку, мають приблизно рівну економічну силу; 2.Послідовна гра-коли один із виробників грає роль лідера.Спираючись на свою економічну силу, він примущує інших учасників ринку «грати за його правилами» 3.Кооперативна гра-коли олігополісти домовляться між собою про певні правила поведінки, зв язуючи себе певними домовленостями, тобто створенням картелю. В обґрунтуванні поведінки виробника на ринку олігополії, для вибору його стратегії, яка принесе максимальну корисність виробнику, важливу роль відіграє теорія ігор. Головна складність у побудові моделі поведінки олігополії, це обмеження з якими стикається фірма, крім загальних обмежень (витрат виробництва і попиту) олігополіст має спеціальні обмеження, це дії конкурентних фірм. Залежність поведінки фірми від реакції конкурентів наз.олігополістичним взаємозв’язком.
11.СУТНІСТЬ ПОСТІЙНИХ ВИТРАТ
Постійними витратами називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.
Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Лише при істотних змінах обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої і організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання і експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, тому їх називають умовно-постійними.
12. Основні ознаки ринку досконалої конкуренції.
Конкуренція є невід'ємним елементом ринкової економіки. Однак її характер може бути різним, і від цього залежить спосіб досягнення ринкової рівноваги. У найбільш, чистому вигляді конкуренція представлена в моделі досконалої конкуренції. Ця модель є ідеального, оскільки в реальному житті вона практично не трапляється. Щоправда вона корисна для наукового аналізу, тому що дозволяє зрозуміти найважливіші закономірності функціювання ринку.
Досконала конкуренція характеризується такими ознаками: "на ринку діє нескінченно велике число продавців покупців,тож частка кожного з них настільки мала, що не дозволяє впливати на ринкові
ціни; -існує повна воля вибору партнерів по угоді; - на ринку відсутні бар'єри входу і виходу.
Стосовно теорії фірми досконала конкуренція вимагає дотримання таких умов:ринок складається із численних продавців однорідної (стандартної) продукції;-на частку кожної фірми припадає менш і % загального обсягу продажів за будь-який проміжок часу;-жодна фірма не в змозі змінити ринкову частку конкурентів, а тому всі рішення приймаються автономно;-існує вільний доступ до інформації про ціни, технології і прибутки;-у галузі відсутні бар'єри для входу нових фірм і виходу старих.З погляду теорії короткострокової пропозиції фірми найважливішим є припущення про те, що фірма не може впливати на ціну товару і тому сприймає її як постійну величину, зважаючи на малу частку продажів. Тому крива попиту для конкурентної фірми, що виробляє один продукт, виглядає як горизонтальна лінія.Основна ідея, що лежить в основі поведінки фірми, - це максимізація прибутку. Фірма виробляє один продукт, витрати на який залежать від обсягу виробництва, а продукт продасться за поточною ринковою ціною. У цій ситуації фірмі нічого не залишається робити, як обрати обсяг продажів, що максимізував би прибуток. Уважається, що обсяг продажу, який забезпечить максимум прибутку, і буде оптимальним.
13. Монополія та її різновиди.
Монополія - це така організація ринку, за якої на ньому існує єдиний продавець товару, і цьому товару нема близького замінника в інших галузях.Існують такі основні види монополій: закрита монополія, природна монополія, відкрита монополія. Закрита монополія- Монополія, яка має юридичний захист від інших конкурентів. Також це потенційний захист та інститут авторських прав. Природна монополія - Існує тоді, коли економія зумовлена збільшенням масштабів виробництва, настільки значна, що певний товар чи послугу одна фірма виробляє з нижчими середніми загальними витратами, ніж якби цей товар чи послугу виробляла б більша кількість фірм. Відкрита монополія - У цьому випадку фірма деякий час стає постачальником будь-якого продукту, не маючи ніякого спеціального захисту, так як є в закритій або природній монополії. У ситуації відкритої монополії часто перебувають фірми, які вперше вийшли на ринок з новою продукцією але їх конкуренти можуть з'явитися дещо пізніше.
14. Як визначити середні витрати.
Для визначення доцільності, ефективності діяльності поряд із втратами на весь випуск важливо аналізувати, чого коштує випуск одиниці продукції. Саме порівняння середніх витрат із ціною дозволяє зорієнтуватись щодо прибутковості виробництва.У короткостроковому періоді виділяють:Ф Середні постійні витрати (АFС), що показують рівень фіксованихвитрат на одиницю випуску. Вони визначаються шляхом порівняння суми постійних витрат (ТFС) та випуску (Q): AFC=TFC/Q. Оскільки сума постійних витрат € сталою, то рівень АFС зі збільшенням випуску буде неухильно знижуватися. Розрахунок цих витрат проілюстровано у таблиці в колонці 5. Особливо добре динаміка АFС виражена на графіку.® Середні змінні витрати (АVС) розраховують шляхом ділення суми змінних, витрат (TVС) на відповідну кількість виробленої продукції (Q): AVC=TVC/Q'Динаміка цих витрат є дзеркальним відображенням динаміки середнього продукту в короткостроковому періоді. Тобто коли ефективність виробництва зростає, середні змінні витрати знижуються, і навпаки. Це проілюстровано в таблиці 5.1 у колонці 6. З графіка видно, шо крива АVС є спадною, а потім зростаючою, тобто - U-подібною.
Особливо швидко ці витрати зростатимуть тоді, коли все обладнання буде завантажене і яскраво проявиться дія закону спадної віддачі. Застосування змінних ресурсів приноситиме все менший додатковий продукт. Середні сумарні витрати (А ТС) визначаються:
■^шляхом ділення сумарних витрат (ТС) на відповідний випуск (Q): ATC=TC/Q
^сумуванням середніх постійних та середніх змінних витрат: АТС = АFС +АVС
Це можна перевірити за таблицею (дивись колонки 4, 5, 6, 7) та побачити на графіку. Зображення кривої АТС показує, що вона лежить вище від кривих АFС та АVС, а її форма визначається поведінкою одночасно як середніх постійних, так і середніх змінних витрат. Тобто крива АТС теж є дугоподібною, але у міру руху зліва направо стає більш пологою і поступово наближається до лінії АVС. Це відбувається тому, шо відстань між лініями АТС та АVС показує рівень АFС за кожного випуску. А середні постійні витрати неперервно знижуються.
15. Дайте визначення бухгалтерським витратам та економічним витратам.
За бухгалтерським підходом витрати - це фактичні видатки факторів виробництва для виготовлення певної кількості продукції за цінами їх споживання. Витрати підприємства у бухгалтерській та статистичній звітності виступають у вигляді собівартості продукції
Бухгалтерські витрати включають прямі витрати (на сировину, матеріали, напівфабрикати, витрати на паливо і енергоресурси, зарплату робітникам) і непрямі витрати (накладні витрати, амортизація, заробітна плата управлінському персоналу, проценти на запозичені засоби).
Економічне розуміння витрат виробництва базується на факті рідкісності ресурсів і можливості їх альтернативного використання.
Економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва товару, дорівнюють його вартості за найкращими із всіх можливих варіантів використання. Вони можуть бути зовнішні, явні (грошові) або внутрішні, неявні (імплицітні).
Явні витрати - це альтернативні витрати, які виступають у вигляді прямих платежів постачальникам факторів виробництва.
Неявні витрати - альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникові підприємства (або підприємству як юридичній особі). Ці витрати не передбачені договорами, що є обов'язковим для явних платежів, і тому визначаються недоотриманими. Наприклад, якщо власник малого підприємства працює поряд з найманими робітниками, не отримуючи при цьому заробітної плати, то він тим самим відмовляється від можливості отримати заробітну плату, працюючи в іншому місці. І цю недоотриману заробітну плату він відносить до неявних витрат.
16. Витрати фірми в короткостроковому періоді
Визначальною ознакою короткострокового періоду є наявність постійних та змінних витрат Зміна обсягу виробництва та самих витрат визначають характер динаміки витрат у короткостроковому періоді.
Оскільки загальні (сукупні валові) витрати (ВВ) є сумою постійних (ПВ) і змінних (ЗВ), то і їх динаміка визначається динамікою змінних витрат (ВВ = ПВ +ЗВ).
Постійні витрати залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва. Змінні витрати можуть бути по підношенню до обсягу виробництв пропорційними для яких коефіцієнт еластичності випуску під ресурсу дорівнює одиниці,прогресивними, дегресивними, що відповідає різному характеру масштабі виробництва. Відповідно до цього і валові витрати будуть повторяти характер змігших витрат, збільшених на величину постійних. Середні валові витрати (СВВ) характеризують загальну середню величину постійних і змінних витрат на одиницю продукції,. їх можна визначити через відношення валових витрат до кількості продукції, яку одержано з використанням цих витрат,або ж як суму середніх постійних (СЛІВ) і середніх змінних (СЗВ) витрат.Середні постійні витрати та середні змінні ~ це витрати, що приходяться на одиницю продукції
Важливу роль в мікроекономічному аналізі відіграють граничні виграти (ГВт). Вони показують, скільки буде коштувати підприємству збільшення випуску продукції па одну одиницю.
Середні постійні витрати зі зростанням обсягу виробництва постійно знижуються. Середні валові, змінні та граничні витрати після деякого зниження зростають. Це в короткостроковому періоді пояснюється дією закону спадної віддачі від ресурсу.
17. Ефект масштабу
Ефект масштабу - це економія від зростання масштабу (обсягу) виробництва внаслідок зниження довгострокових середніх витрат
У залежності від співвідношення темпів зростання використання ресурсів і темнів зростання обсягів виробництва виділяють три типи ефекту масштабу: позитивний, нейтральний та негативний.
За позитивного ефекту масштабу темпи зростання обсягів виробництва випереджують темпи зростання використання ресурсів, 'тобто Еластичність випуску від використання ресурсів більша за одиницю.
Якщо діє позитивний ефект масштабу, вигідніше мати одне велике підприємство, ніж десятки малих.
У другому випадку ми маємо постійний ефект масштабу, темпи зростання обсягів виробництва співпадають з темпами зростання використання Ресурсів. Еластичність випуску від використання ресурсів дорівнює одиниці. В цьому разі замість одного великого підприємства можна мати Декілька малих. Середня та гранична продуктивність факторів залишаються однаковою як для малих, гак і для великого підприємства
У третьому випадку темпи зростання обсягів виробництва відстають від темпів зростання використання ресурсів. Еластичність випуску від використання ресурсів менше одиниці, ми маємо негативний ефект масштабу. Зростання розмірів підприємства призводить до втрати управління внаслідок ускладнення організації виробництва
18.Сутність сукупних витрат
Сукупні витрати
Сукупні витрати ТС (Total Cost) – це витрати, які характеризують
сукупність постійних і змінних витрат виробництва фірмою у
короткостроковому періоді.
Сукупні витрати (ТС) є функцією від випуску продукції (Q):
TC=f(Q)
Сукупні витрати являють собою суму постійних і змінних витрат:
ТС = FC+VC.
де ТС - сукупні витрати;
FС - постійні витрати;
VС - змінні витрати.
Для того щоб побудувати графік кривої сукупних витрат, необхідно
побудувати лінію, яка буде сумою кривих постійних та змінних витрат
Сукупні витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих сукупних витрат. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій. Оцінка натуральних надходжень здійснюється за середніми цінами купівлі відповідних товарів.
Споживчі сукупні витрати складаються з грошових витрат, а також - вартості спожитих домогосподарством продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства та в порядку самозаготівель або подарованих родичами та іншими особами, суми отриманих пільг та безготівкових субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду в транспорті, туристичних послуг, путівок для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, вітамінів, інших аптекарських товарів, медичних послуг (у тому числі стоматологічних послуг, проведення обстеження та отримання процедур, лікування в стаціонарі тощо).
Неспоживчі сукупні витрати складаються з грошових та негрошових витрат домогосподарства на допомогу родичам та іншим особам, витрат на купівлю нерухомості, на капітальний ремонт, будівництво житла та господарських будівель, на купівлю великої рогатої худоби, коней та багаторічних насаджень для особистого підсобного господарства, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вкладів до банківських установ, аліментів, податків (крім прибуткового), зборів, внесків та інших грошових платежів, використаних заощаджень, позик та повернених домогосподарством боргів.
19. Економічні та бухгалтерські підходи до діяльності фірм(економ. та бух прибуток)
Прибуток — це грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво
В умовах ринкової економіки значення прибутку істотно зростає.
Є прибуток обліковий (бухгалтерський) і економічний.
Чистий обліковий (бухгалтерський) прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво.
Економічний прибуток розраховують як різницю між обліковим і нормальним прибутком, який, як уже зазначалося, становить винагороду за підприємницьку діяльність і є складовою витрат виробництва.
Нормальний прибуток входить до складу так званих нефінансових витрат виробництва. Вирішальним критерієм визначення реальної прибутковості підприємства вважають величину економічного прибутку. Вона показує, наскільки обліковий прибуток перевищує нормальний:
ЕП=ОП - НП
де ЕП, ОП, НП — відповідно економічний, обліковий і нормальний прибуток.
Отже, економічний прибуток виникає тоді, коли загальна виручка перевищує всі зовнішні та внутрішні витрати, включаючи в останні нормальний прибуток на капітал у вигляді відсотка.
Одержання прибутку стимулює найбільш ефективне використання економічних ресурсів, зниження витрат, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, освоєння нових виробництв.
Більшу частину прибутку підприємство отримує від основної виробничої діяльності.
Деяка частина прибутку утворюється за рахунок виконання для інших підприємств різноманітних непромислових робіт і послуг (будівельних, транспортних тощо), реалізації продукції підсобного Нільського господарства, надання платних послуг населенню. І частину прибутку називають прибутком від іншої реалізації. Крім того, підприємство може мати прибуток від позареаліза-їійної діяльності. Це різниця (сальдо) між штрафами, пенею, неус-зйками, що одержані та сплачені, доход за операціями з тарою, зендна плата від здавання в оренду приміщень тощо.
Загальна сума прибутку від усіх видів діяльності утворює балансовий прибуток. Його відображують у бухгалтерському балансі.
Розрізняють також прибуток засновницький і чистий (розрахун-звий) прибуток.
Засновницький прибуток — це доход, який одержують заснов-їки акціонерного підприємства (товариства) при відкритій підписці Іа акції у формі різниці між сумою, що одержана від реалізації, і ста-гним капіталом товариства. Цей вид прибутку утворюється за раху-|иок продажу акцій за ціною, що перевищує номінальну вартість акції. Чистий (розрахунковий) прибуток — це частина загального або |балансового прибутку підприємства, що залишилась у його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету. Чистий прибуток є джерелом коштів для розвитку і розширення [виробництва, задоволення соціальних потреб трудового колективу, зріального заохочення працівників.
Зростання прибутку досягається передусім за рахунок збільшення виробництва і відповідно виручки від реалізації продукції та зникення її собівартості.
Виручка від реалізації продукції, в свою чергу, залежить від ькості виробленої продукції, її складу (асортименту, номенклатури) і цін, що склалися.
20.Принципи ціноутворення в умовах мнопольної влади.
Монопольна влада реалізується на основі цін. стратегії монополії.Один з принципів монополістичного ціноутвор. передб. встановл. ціни на рвні граничних витрат з деякою накидкою.Величина накидки пов’язана з еластичністю попиту.Її обчислюють на основі правила MR=MC з врахуванням показника,еластичності.Монопольна фірма призначає ціну вищу за граничні витрати на величину обернено пропорційну еластичності попиту.За високої еластичності поп. накидка буде незначною.Ціна наближатиметься до граничних витрат , тобто ринок буде близьким до конкурентного і монопольне становище.Основна мета цінової дискримінації монополіста це захоплення як найбільшої ч-ни споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток.Вона реалізується за допомогою політики цінової дискримінації – це продажу одного і того самого товару різними цінами. Для здійснення цін. дискримін. необхідно: 1.знайти формальну ознаку за якою можна поділити покупців на певні групи відповідно до їх готовності платити.2.виключає можливість перепродажу товару.Розрізняють 3 види цін. дискримін.:1,2,3-го ступеня. Цін. дискрим. 1-го ступ. виникає коли ф. призначає для кожного покупця резервну ціну, максимальну яку кожен покупець погоджується заплатити за кожну придбану одиницю товару. Доскон цін. дискрим пом’якшує недоліки монопольної влади і виявляється вигідною для обох сторін. Моополіст розширює обсяги випуску до ефективного рівня конкурентного ринку що сприяє зрост. доброб. сусп-ва.
21. Ринок послуг праці
Ринок праці – ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми - виробники товарів та послуг (працедавці) – потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці – ставка заробітної плати – та обсяг використання праці.
Праця (або послуги праці) – один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ. обсяг пропонування праці в економіці визначається на основі індивідуальних рішень окремих робітників,які володіють специфічними товарами, здатність до праці і можуть застосовувати її лише особисто і протягом певного часу. Щоб утримати робітника на певному робочому місці суспільство повинно оплатити йому альтернативну вартість втрачених можливостей, забезпечити таку з/п, яку він міг би одержати при іншому найкращому застосуванні своєї праці.
|