|
|
Скачати 143.08 Kb.
|
| 1. Економічні потреби, їх класифікація та умови задоволення. 2. Потреби і споживчі блага. Корисність споживчих благ. Закон спадної граничної корисності. 3.Фактори (ресурси) виробництва, їх характеристика. Плата за ресурси. Обмеженість економічних ресурсів. 4. Альтернативність використання ресурсів і необхідність раціонального вибору. Крива виробничих можливостей. 1. Економічні потреби, їх класифікація та умови задоволення Потреби — це об'єктивні умови існування людей. Вони означають необхідність у певних речах і бажання володіти ними. Людські потреби надто різноманітні, оскільки людська особистість дуже багатогранна. З одного боку, людина виступає як біологічна істота і для її функціонування об'єктивно необхідними є продукти харчування, одяг, житло. Такі потреби називають фізичними потребами. З іншого боку, людина — це соціальна істота, тому багато її потреб визначаються необхідністю спілкуватися, брати участь в управлінні, мати певний рівень освіти, культури, прагненням виділитися з-поміж інших людей, самореалізуватись. Потреби виникають разом із виникненням самої людини, і в процесі розвитку людського суспільства можуть змінюватись як кількісно, так і якісно, відповідно до зміни умов виробництва споживчих благ, удосконалення техніки і технології, зміни поглядів людей на споживання, моди, соціального стану, грошових доходів та ін. Фізичні потреби можуть бути незмінними за своєю кількістю, як наприклад, потреби в їжі обмежені необхідною кількістю кілокалорій, але при цьому змінюються якісно: поліпшується структура харчування, споживаються корисніші, дорожчі, багатші вітамінами чи вишукані продукти. Такі фізичні потреби, як одяг, житло, побутові прилади тощо, змінюються надто часто, одні з них застарівають і взагалі більше не використовуються, інші постійно вдосконалюються, якісно змінюються. Потреби неможливо повністю задовольнити, вони зростають швидше, ніж умови для їх задоволення. Безмежність потреб породжує людська фантазія, вони виникають під впливом розвитку науки, техніки, соціальних відносин. Сучасна наука розглядає людські потреби як складну ієрархічну систему, в яку входять потреби як біологічного, так і соціального характеру. Широко відома „піраміда потреб" американського вченого Маслоу, в яку потреби вписуються за їх важливістю і чисельністю тих, хто їх потребує (див. рисі). Рис. 1.1. Ієрархія потреб за Маслоу Потреби можна розглядати з різних точок зору залежно від мети економічного аналізу, тому існує їх класифікація за низкою' критеріїв: 1) за роллю у відтворенні людини: матеріальні, духовні і соціальні; 2) з точки зору рівня їх розвитку: елементарні, пов'язані з людиною як продуктом природи, та вищі, що характеризують людину як продукт суспільних відносин; за цим же критерієм розрізняють базові та потреби зумовлені розвитком цивілізації; 3) за суб'єктами реалізації: особисті, колективні та суспільні потреби, які також можуть мати споживчий або виробничий характер; 4) щодо можливостей задоволення: дійсні, реалізація яких можлива в даний період, і перспективні, які можуть бути реалізовані в майбутньому. Прагнення задовольнити потреби лежить в основі економічної діяльності різних господарських суб'єктів. Так виникають їх економічні інтереси. Економічні інтереси - це діяльність різних господарських суб 'єктів, спрямована на реалізацію їх економічних потреб. їх можна характеризувати як усвідомлену або спрямовану потребу, прагнення досягти певного результату. Сама потреба не означає, що її можна задовольнити, - економічний інтерес спрямовує діяльність людини на задоволення цієї потреби. Наприклад, потреба в підвищенні добробуту певного робітника формує економічний інтерес - підвищення заробітної плати. Економічні інтереси формуються як рівні окремих робітників, так і на рівні колективу певного підприємства, на рівні суспільства в цілому. Кожний із економічних суб'єктів, намагаючись реалізувати свої власні потреби та інтереси,' вимушений вступати в економічні відносини з іншими суб'єктами, надавати їм послуги чи виробляти певні товари, сплачувати податки, заробітну плату тощо. Економічні взаємовідносини між ними складаються так, що для реалізації власних інтересів кожний повинен створювати умови для реалізації інтересів інших. Ці взаємозв'язки складаються у певний тип економічних відносин, що регулюється господарським законодавством. 2. Потреби і споживчі блага. Корисність споживчих благ. Закон спадної граничної корисності Засобом задоволення тих чи інших потреб виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення економічних потреб як окремих людей, так і різних господарських суб'єктів. Споживчі блага класифікують за різними ознаками. їх поділяють на: особисті (споживаються індивідуально) та суспільні (неподільні, безоплатні, споживаються спільно); довгострокового і негайного використання; взаємозамінні (субститути) і взаємодоповнюючі (комплементи); дійсні і перспективні. Товари мають матеріально-речову форму і застосовуються як для особистого споживання (одяг, продукти харчування, меблі, автомобілі і т.д.), так і для потреб виробництва (будівлі, споруди, техніка, технологія, сировина, матеріали, паливо і т.д.). Послуги - це нематеріальний вид діяльності, який задовольняє певні потреби споживачів. Послуга корисна як діяльність, вона споживається в момент її виробництва. У процесі її надання не створюється новий продукт, а змінюється якість уже існуючого. Послуги не можуть транспортуватись або накопичуватись. Вони розрізняються за сферами надання (медичні,-культурні, освітні, інформаційні, туристичні тощо) та за призначенням (особисті або комерційні). Здатність споживчих благ задовольняти потреби людей називають корисністю. Термін „корисність" використовується для позначення того задоволення, яке отримують люди від споживання товарів або послуг. Походження цього терміна пов'язано з науковими працями ексцентричного англійського філософа і соціолога Джеремі Бентама (1748-1832рр.). Він вважав такі звичайні і прості слова, як "задоволення" або "щастя", занадто маловиразними для того, щоб надати цьому терміну максимального блаженства. З часом термін "корисність" втратив містичне забарвлення, проте економісти продовжують його використовувати, якщо мають на увазі мету, яку переслідують споживачі при здійсненні вибору серед товарів і послуг. Корисність - поняття суб'єктивне, тому практично не піддається точному кількісному виміру. За одиницю корисності приймають умовні одиниці - ютіли (від англ. utility - корисність). Корисність можна визначити як суб'єктивну (індивідуальну) цінність, яку споживач приписує певному продукту. Це пов'язано з тим, що кожна людина має свою структуру споживання, притаманну тільки їй. Наприклад, для людей зі 100%-ним зором корисність окулярів практично нульова, як і цигарки для тих, хто не палить. Представники маржиналізму Джевонс, Менгер і Вальрас вважали, що корисність має кількісний вимір і є функцією від загальної кількості спожитих благ, розрізняли граничну і загальну корисність. де U -корисність; х,у -споживчі блага. Гранична корисність (МU) - це зміна загальної корисності набору споживчих при зміні певного блага на одиницю: Загальна корисність (ТU) - це сукупна корисність, яку отримує споживач від усіх спожитих благ. її можна підрахувати як суму граничної корисності, отриманої споживачем від усіх спожитих благ. Якщо споживання додаткового блага приносить споживачеві шкоду, то загальна корисність, зрозуміло, зменшується. У 1854 р. німецький вчений Херман Госсен довів дію закону спадної граничної корисності: чим більше споживання деякого блага, тим менший приріст корисності від кожної наступної одиниці спожитого блага. Цей закон (його називають першим законом Госсена) показує, як змінюється ступінь задоволення одним і тим же товаром у процесі споживання кожної наступної одиниці товару. Бажання споживача поступово насичуються і необхідність у споживанні зменшується. Споживання наступної одиниці приносить все менше задоволення. Зважаючи на те, що у поведінці споживача існують альтернативи (вибір з двох або більшої кількості благ) і обмеження (бюджет), Госсен сформулював правило максимізації корисності, яке відоме як другий закон Госсена. Закон визначає, як у домогосподарстві відбувається найбільш сприятливий розподіл усієї суми витрат за видами споживання. Наприклад, якщо при витраченні додаткової грошової одиниці на купівлю хліба корисність буде більшою, ніж при купівлі м'яса за цю ж грошову одиницю, то вигідніше купувати хліб. Але тільки якщо корисність останньої гривні, витраченої на хліб, така ж, як і корисність останньої гривні, витраченої на м'ясо, тоді сукупна корисність максимальна. Отже, сукупна корисність для домогосподарства максимізується в тому випадку, якщо корисність останньої витраченої грошової одиниці однакова за величиною для всіх видів призначення. Математично це виглядає таким чином: Де МU- гранична корисність товарів А, В, С, Е...; Р - ціна товарів А, В, С, Е.... Аналіз поведінки споживача при виборі споживчих благ має важливе значення для розуміння процесів формування та використання доходів, прогнозування попиту, руху цін та ін. У кожний даний момент часу споживчі блага знаходяться в обмеженій кількості, оскільки для того, щоб їх виробляти, потрібні певні засоби - економічні ресурси. 3. Фактори (ресурси) виробництва, їх характеристика. Плата за ресурси. Обмеженість економічних ресурсів Під економічними ресурсами, або факторами виробництва розуміють усі природні, людські та виготовлені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг. До них відносяться земля, сировинні ресурси, техніка і технологія, людські здібності тощо. Економісти різних часів по-різному підходили до характеристики факторів виробництва та їх структури. Класична політекономія виділяла три фактори виробництва: - праця, земля, капітал. її представник Ж.Б.Сей стверджував, що всі ці три фактори однаковою мірою беруть участь у створенні вартості продукту і вважав справедливим розподіляти доходи пропорційно вкладу факторів у продукт. Представник австрійської школи Е.Бем-Баверк виділяв два фактори виробництва: природу і працю, а капітал вважав проміжним продуктом, створеним їх взаємодією. К.Маркс основну увагу відводив праці як єдиному фактору, здатному створювати вартість. На початку XX ст. англійський економіст А.Маршалл поруч з названими трьома факторами почав виділяти четвертий — діяльність з організації виробництва, яка приносить дохід керуючому виробництвом. Таким чином, у сучасній економічній науці виділяють чотири фактори виробництва: праця, земля, капітал, підприємництво. Економічне тлумачення цих понять дещо відрізняється від загальноприйнятого їх розуміння, тому слід дати їм визначення як факторам виробництва. Праця — це сукупність фізичних і духовних здібностей людей, які вони застосовують при виробництві тих чи інших благ. Цей фактор характеризується такими показниками: загальна чисельність працездатного населення, чисельність зайнятих у різних сферах економічної діяльності, рівень освіти, кваліфікації робочої сили, продуктивність праці тощо. Поняття земля як фактор виробництва охоплює не лише земельні ділянки як сільськогосподарські угіддя чи ділянки під будівництво, а й усі природні ресурси, які застосовуються у виробничому процесі: родовища корисних копалин, водоймища, ліси, природну сировину тощо. Капітал, або інвестиційні ресурси - це всі засоби виробництва, вироблені людиною. Це поняття охоплює будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання, інструменти, напівфабрикати, складські приміщення, транспортні засоби, тобто всі засоби виробництва, що застосовуються для виробництва товарів і доведення їх до споживача. Процес виробництва та нагромадження цих засобів називається інвестуванням. У загальноекономічному розумінні поняття „капітал" охоплює не лише засоби виробництва, але й гроші, покладені в банк, цінні папери (акції та облігації, коштовності тощо). Як економічний ресурс воно означає лише реальний капітал, той, що безпосередньо бере участь у процесі виробництва. Особливе значення для сучасного виробництва має специфічний економічний ресурс, який називається підприємницькою діяльністю. Підприємець має кілька функцій, які роблять його діяльність винятково важливою: 1) він бере на себе ініціативу поєднання всіх інших ресурсів у єдиний виробничий процес, виступає каталізатором і рушійною силою виробництва; 2) бере на себе відповідальність приймати основні рішення, визначає курс діяльності підприємства; 3) він новатор, постійно турбується про оновлення і вдосконалення виробництва; 4) він - людина, яка йде на ризик, ризикуючи не лише своїм часом, працею та діловою репутацією, але й вкладеним капіталом, як власним, так і своїх компаньйонів. Посилення ролі підприємницької діяльності у виробництві в сучасний період пов'язане зі зміною умов виробництва та підвищенням складності умов управлінської діяльності під впливом ряду факторів. Головним з них є те, що в сучасній економіці підприємство виступає як відкрита система, на яку впливають умови зовнішнього середовища (політична ситуація в країні, зміни в господарському законодавстві, економічна політика, умови конкуренції, науково-технічні зміни тощо). Сучасна фірма розглядається не лише як економічна, а й як соціальна структура. Це змушує керівників переходити від виробничого раціоналізму до пошуку успіху в зовнішньому середовищі, в налагодженні сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, в знаходженні нестандартних рішень. Від управлінців вимагається вміння орієнтуватися в ситуації, швидко приймати правильні рішення. Бо в іншому випадку навіть добре налагоджене підприємство не зможе втриматись у конкурентній боротьбі. Тоді всі капіталовкладення будуть марними, а підприємство збанкрутує. Отже, ми розглянули чотири види економічних ресурсів, які можна розділити на матеріальні ресурси (земля і капітал) та людські (праця і підприємництво). Важко визначити, які з них важливіші. Кожний виконує свої важливі функції у виробництві, без яких цей процес виробництва неможливий. Крім того, важливо зазначити, що всі ці фактори виробництва комусь належать, і їх власники повинні отримати доходи від використання цих. факторів у процесі виробництва. Власник праці розраховує на дохід у вигляді заробітної плати, власник капіталу — на дохід у вигляді процента на вкладений капітал, власник земельних ресурсів — на ренту, а підприємець — на дохід у вигляді прибутку (див. Тему 9). Всі економічні ресурси (фактори виробництва) мають одну загальну властивість: вони або рідкісні, або наявні в обмеженій кількості. Ця рідкісність відносна і означає, що ресурсів, як правило, менше, ніж їх необхідно для задоволення потреб на даному етапі економічного розвитку. Обмежені і природні ресурси, і засоби виробництва, і праця, і підприємницькі здібності, як на рівні суспільного виробництва, так і на рівні окремого підприємства чи домогосподарства. Внаслідок цього обмежені і обсяги виробництва товарів та послуг, тому суспільство в кожний даний момент не в змозі виготовити і спожити весь обсяг споживчих благ, який воно хотіло б отримати. 4. Альтернативність використання ресурсів та необхідність раціонального вибору. Крива виробничих можливостей Як відомо, кількість ресурсів є обмеженою, тому виробники повинні вибирати, які товари і послуги вони будуть виробляти. Економіка завжди знаходиться в стані вибору між альтернативами, оскільки ресурси, що використовуються для виробництва одного товару, не можуть бути використані для виробництва іншого. Наприклад, земельна ділянка, на якій споруджений будинок, не може використовуватись як сільськогосподарське угіддя, люди, що працюють вчителями, не можуть працювати на виробництві автомашин і т. ін. Виробляючи один товар, ми втрачаємо можливості виготовити інший. При виборі, який саме товар виготовляти, ми порівнюємо їхню альтернативну вартість. Альтернативна вартість - це витрати на виробництво товару, оцінені з точки зору втраченої можливості їх використання на інші цілі. їх можна виміряти кількістю одиниць альтернативного товару, яким ми пожертвували, або як різницю між прибутком, який можна було б отримати при найбільш вигідному зі всіх альтернативних способів використання ресурсів, і реально отриманим прибутком. При виборі того, який із альтернативних товарів виробляти, суспільство має знайти такий спосіб використання ресурсів, який би зміг забезпечити максимальне виробництво споживчих благ при мінімумі затрачених ресурсів, тобто найефективніший. Економічна ефективність — це така ситуація, в якій при заданих ресурсах і технології неможливо виготовити більшу кількість одного товару, не жертвуючи при цьому можливістю випускати інші товари. Інакше кажучи, для досягнення економічної ефективності необхідно: 1) щоб усі ресурси були повністю зайняті у процесі виробництва; 2) щоб існував повний обсяг виробництва; 3) виробництво базується на високому рівні техніки та технології. Повна зайнятість означає, що всі ресурси повинні використовуватись повністю і тільки на виробничі цілі. Повний обсяг виробництва означає, що при даному рівні техніки і технології вже неможливо з даних ресурсів випустити більше продукції. Рівень техніки і технології повинен відповідати його галузевим стандартам на даний період часу. Допустимо, що економіка працює ефективно, і спробуємо показати, як при даних виробничих можливостях суспільство розв'язує проблему економічного вибору. Для цього зробимо кілька припущень: 1) повна зайнятість усіх ресурсів; 2) повний обсяг виробництва; 3) кількість і якість ресурсів незмінна; 4) технологія незмінна; 5) виробляються тільки два товари (хліб і верстати). За таких умов збільшення виробництва хліба можливе лише при зменшенні виробництва верстатів. Припустимо, що є декілька альтернативних варіантів виробництва цих двох товарів: Види товарів Можливості виробництва хліба і верстатів при повній зайнятості ресурсів (дані умови) А Б В Г д Верстати, тис.шт. 10 9 7 4 0 Хліб, млн. тонн 0 1 2 3 4 Покажемо ці альтернативи за допомогою графіка (рис.1.2) Рис 1.2. Крива виробничих можливостей А гідно з альтернативою, позначеною точкою А, економіка спрямувала би свої ресурси на виробництво верстатів повністю. При альтернативі, позначеній точкою Д, всі наявні ресурси були б використані на виробництво хліба. Однак суспільство не може обмежуватись виробництвом або засобів виробництва, або предметів споживання, воно мусить знайти певний баланс у розподілі ресурсів на виробництво обох продуктів. Рухаючись від альтернативи А до Д, ми збільшуємо виробництво хліба за рахунок перерозподілу частини ресурсів з виробництва верстатів. У такий спосіб ми будемо спрямовувати розвиток економіки на задоволення поточних потреб суспільства і втрачатимемо можливість у майбутньому мати достатню кількість засобів виробництва (навіть для виробництва того ж хліба). Якщо ми будемо рухатись у зворотному напрямку - від Д до А, то будемо утримуватись від поточного споживання на користь нагромадження засобів виробництва, зростання споживання в майбутньому. Але в будь-якому випадку ми будемо жертвувати частиною виробництва одного товару для збільшення виробництва іншого. Вибір альтернативних варіантів використання ресурсів передбачає раціональну поведінку людей, урахування ними факту обмеженості ресурсів і необхідності їх раціонального використання. Сукупність усіх можливих варіантів поєднання виробництва цих двох товарів позначається на графіку кривої виробничих можливостей. Будь-яка точка М, що знаходиться всередині графіка, показує, що така комбінація виробництва двох товарів можлива, але неефективна. Будь-яка точка Т поза графіком показує, що така комбінація виробництва двох товарів при даних ресурсах і технології неможлива. Крива вигнута. Це пов'язано з тим, що при заміні виробництва одного товару іншим в умовах повної зайнятості ресурсів альтернативні витрати другого товару зростають. Ця залежність характеризує дію закону зростаючих витрат. Справа в тому, що не існує взаємозамінюваних технологій, і суспільство змушене при переході на виробництво нового товару витрачати додаткові ресурси. При побудові графіка кривої виробничих можливостей ми прийняли низку припущень. Однак у реальному житті постійно відбуваються зміни: з'являється нова техніка і технологія, люди знаходять більш раціональні способи використання ресурсів, самі ресурси можуть змінюватись як кількісно, так і якісно, суспільство повністю відмовляється від виробництва одних товарів і починає виготовляти абсолютно інші. Як, правило, такі зміни ведуть до економічного зростання. Економічне зростання - це процес розширення виробничих можливостей суспільства. На графіку його можна позначити зміщенням кривої виробничих можливостей вправо. Розширення виробничих можливостей, або економічне зростання, можливе двома шляхами: 1. Збільшенням кількості економічних ресурсів. Це можливо, наприклад, при зростанні чисельності працездатного населення, відкритті нових родовищ корисних копалин, розширенні виробничих площ тощо. Таке зростання називають екстенсивним. 2. За рахунок підвищення якості ресурсів без додаткового приросту їх кількості. Сюди відноситься застосування більш кваліфікованої робочої сили, заміна техніки і технології, поліпшення підприємницьких заходів керівників тощо. Ці фактори характеризують інтенсивний тип економічного зростання. У реальному житті екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання тісно переплітаються, тому, як правило, говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Наприклад, у 50-ті роки в СРСР переважали екстенсивні фактори (освоєння цілинних земель, розробка нових родовищ корисних копалин тощо), а в 70-ті роки ці фактори вже майже вичерпались, тому ставилось завдання підвищувати ефективність і якість роботи. Хоч, звичайно, використовувались і ті, й інші фактори. В сучасній економіці України ставиться завдання досягти повної та ефективної зайнятості всіх видів ресурсів на основі технічного переозброєння та структурної перебудови економіки, забезпечення політичних правових, науково-технічних умов для стабілізації й економічного зростання всіх галузей виробництва. Цьому сприятимуть перехід до ринкових принципів господарювання, налагодження ефективних зовнішньоекономічних зв'язків, розширення та вдосконалення системи освіти, науки, професійної підготовки робочої сили та підвищення стимулів її діяльності. |
|
Людина в економічній сфері Економіка. Економічне життя суспільства. Людина в системі економічних відносин. Економічні потреби, умови і ресурси. Економічна діяльність... |
Людина в економічній сфері Економіка. Економічне життя суспільства. Людина в системі економічних відносин. Економічні потреби, умови і ресурси. Економічна діяльність... |
|
ТЕМА НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА Семінарське заняття №1- 2 год Економічна система, економічне благо, економічні потреби, економічні інтереси, продуктивні сили суспільства, праця, предмет праці,... |
ДО ЧИТАННЯ Такий учень не буде активним читачем бібліотеки, не відчуватиме потреби спілкування з книгою, бо читання приносить йому не задоволення,... |
|
Визначте суть та роль підприємництва у ринковій економіці Доведіть, що економічні ресурси є обмеженими, а потреби безмежними Покажіть, у чому суть альтернативної вартості |
Тема Сутність фінансів та їх роль у суспільстві Фінанси — це економічні відносини з приводу розподілу, перерозподілу і використання у грошовій формі вартості ВВП, а в певних умовах... |
|
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ РОЗПОРЯДЖЕННЯ Внести до плану заходів, спрямованих на задоволення потреби ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах, схваленого розпорядженням... |
Соціально-економічні ефекти податків В демократичному суспільстві цю мету неможливо реалізувати без згоди громадян уступити право розпоряджатися відчуженими фінансовими... |
|
План Лекції Сутність і класифікація валютних операцій комерційних... Сутність і класифікація валютних операцій комерційних банків Банківська операція визнається як валютна за умови застосування в процесі... |
Класифікація галактик за Е. Габблом Послідо́вність Га́ббла Послідо́вність Га́ббла — класифікація галактик, запропонована в 1936 році Едвіном Хабблом. Відтоді запропоновано більш докладні класифікації,... |