|
|
Скачати 134.93 Kb.
|
| Ларіна.Т.О. ВПЛИВ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ НА ЖИТТЄВІ ДОМАГАННЯ ОСОБИСТОСТІ Життєві домагання, вимоги, очікування, бажання та надії щодо свого життя та майбутнього на шляху самореалізації та самоздійснення особистості вимагають від людини використання усіх ресурсів та адаптаційних механізмів. Можна сказати, що у ситуації невідповідності життєвих цілей, прагнень, домагань реальним результатам та засобам іх досягнення запускається механізм, для узгодженості життєвих домагань та особистих ресурсів для їх досягнення. Але такій механізм не завжди буде життєстійкім, тобто буде невзмозі розв’язати міжособистісного чи внутрішнього конфлікту, коли людина не може знайти адекватного способу реалізації власних домагань. Причиною цього, перш за все, є сама кризова ситуація, яка розглядається як крутий перелом в обставинах чи звичній обстановці, що супроводжується негативними переживаннями, такими, як рочарування, роздратування, тривога, відчай та ін. Поняття життєстійкості, життєвої стійкості можна визначити як протиставлення оптимальної активності особистості та чутливості до внутрішнього і зовнішнього опору. Життєстійкість ми будемо розглядати як адаптаційний механізм особистості, що дає змогу моделювати життєві цілі, бачити майбутні перспективи у сьогоденні, “тут і зараз”. Життєві домагання, вимоги, очікування, бажання та надії щодо свого життя та майбутнього на шляху самореалізації та самоздійснення особистості вимагають від людини використання усіх ресурсів та адаптаційних механізмів. Таким чином, життєстійкість може бути чинником економічної, оптимальної самореалізації та психологічної якості життя особистості. Життєстійкість ми визначаємо як стійку систему відносин, що виникає у процесі розвитку особистості та в конкретних соціальних умовах. Така система забезпечує рівновагу між внутрішніми, психологічними ресурсами особистості та зовнішнім інформаційним полем ( соціальні умови, соціальні очікування). Життєстійкість проявляється як особистісна стратегія опанування (“coping”, амер.), тобто маються на увазі активні, переважно свідомі зусилля особистості, що запускаються у ситуації загрози та спрямовані на оволодіння складною ситуацією (вирішення складної проблеми) Поняття копінг за змістом близьке до поняття психологічного захисту. Якщо виникає психотравмуюча, стресова ситуація людина на неї реагує або підсвідомо (автоматичними адаптивними зворотними реакціями), або усвідомлюваними цілеспрямованими адаптивними діями. Головна принципова відмінність психологічних захистів та копінг-стратегій - це несвідоме включення перших та свідоме використання других (И.М. Никольская, Р.М. Грановская 2000, 12). Типи стратегій опанування проявляються переважно у поведінкової, емоційної та когнітивної сферах функціонування особистості. Наше дослідження має на меті визначити вплив механізмів життєстійкості особистості на успішність її самореалізації та процес оптимального використання особистісного потенціалу у психотравмуючих ситуаціях. Особистість на шляху досягнення результатів діяльності спирається на систему мотивів, які спрямовують поведінку. Ця система має певну структуру і утворює мотивацію особистості. У системі цілеспрямованої поведінки є фактор, що підпорядковує мотиви один одному – це усвідомлення скінченності життя людини. Таке усвідомлення фундаментального обмеження життєвого ресурсу спонукає до виділення власних ціннісних пріоритетів та формування особистих поведінкових стратегій. Цікавими є дані, отримані в екстремальних обставинах. Так, чим меншим є життєвий ресурс, тим більш жорсткою стає система цінностей, тобто вона набуває більш виразну ієрархічність и має меншу кількість елементів. Процес адаптації не тільки пов’язаний з самозбереженням індивіда в адекватних та неадекватних умовах середовища, а ще вагомо впливає на вибір стратегії досягнення життєвої цілі. Поняття життєстійкості, життєвої стійкості можна визначити як протиставлення оптимальної активності особистості та чутливості до внутрішнього і зовнішнього опору. Життєстійкість ми будемо розглядати як одну з головних умов оптимальної саморегуляції життєдіяльності особистості, як адаптаційний механізм особистості, що дає змогу моделювати передбачати та досягати життєві цілі. Життєстійкість як актуальна адаптація життєвих домагань має мотиваційний характер. Мотивація, за І. К. Кряжевою, може мати дві спрямованості: зняття напруженості (наслідок відсутності необхідного досвіду для досягнення цілей “пасивне пристосування”) та пошук напружених ситуацій (максимальна мобілізація творчих сил, різноманітність шляхів та засобів досягнення нових цілей). Життєстійкість може бути системою транзакцій між особистістю та середовищем та проявлятись в усвідомленні особистого досвіду, особистої відповідальності та задоволеністю життям. Формування життєвих домагань як механізму самоздійснення особистості неможливе без усвідомлення та оцінювання власних ресурсів, ресурсів середовища та ймовірності взаємодії між цими двома ресурсами. Ми припускаємо, що саме здібність особистості будувати життєздатну, продуктивну, оптимальну систему транзакцій між власними ресурсами та ресурсами середовища і визначає специфіку життєстійкості особистості. Така здібність не може реалізовуватись без готовності, без установки на взаємодію. Готовність, установка до взаємодії може проявлятися у формуванні життєвих домагань особистості, може виступати механізмом неусвідомлюваної адаптації індивіда до очікуваної ситуації, регулювати її діяльність та спілкування (Психологія особистості: Словник-довідник /За ред. П. П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с., с.140). Готовність до конкретних дій, до реагування на зовнішнє середовище опосередковане попереднім досвідом має прояв у атитюдах, соціальних установках. Соціальні установки (атитюди), з точки зору гуманістичної психології виконують функцію відображення цінностей, самоздійснення та самореалізації. Загалом основна функція атитюду – спрямовувати поведінку та керувати нею. Говорячи про самореалізацію та самоздійснення особистості та про спрямованість поведінки до реалізації життєвих домагань слід враховувати здібності особистості узгоджувати суспільні норми та установки з власними потребами, прагненнями, мотивами та інтересами, тобто адаптацію. Ступень психологічної адаптації особистості визначається рівнем відповідності між цілями, спрямуваннями особистості та досягнутими результатами. Також ступень адаптації пов’язаний з особливостями вибору та постановки цілей, узгодженості цілей, результатів та засобів їх досягнення. Неадаптованість характеризується тим, що прагнення та цілі не відповідні щодо вчинків особистості, тобто засоби, спонукання до діяльності та задуми не узгоджуються з результатами. Неадаптивність може бути слідством невідповідності між рівнем домагань особистості, її реальними можливостіми, неадекватною самооцінкою, відсутністю навичок спілкування, а також наслідком афективних переживань, психотравм, стресів, екстремальних ситуацій. Неадаптивність може призводити до формування певних мотивів, що викликають підвищену надситуативну активність особистості. Складовою життєстійкості є особистісний потенціал щодо можливості побудови взаємодії між ресурсами особистості та середовища. Для розкриття дії цього механізму ми пропонуємо розглянути наступні поняття: життєва стійкість та податливість (затамування, заглушування); життєвий тонус, енергія та апатія і байдужість; життєвий баланс; життєва сила та життєвий час, якість життя, задоволеність життям. Почнемо з визначення життєвої стійкості, яке складається, на нашу думку, з адаптаційної стійкості, динамічність цілеспрямованої пошукової особистісної активності (установка, готовність) та динамічність психологічного проекту самого себе (Я-концепції). Стійка адаптація тлумачиться як синонім “норми” та “здоров’я”. “Під стійкою адаптацією розуміють певні регуляторні реакції, психічну діяльність, систему відносин та ін., які виникли у процесі онтогенезу в конкретних екологічних і соціальних умовах та функціонування яких у межах оптимуму не потребує значного нервово-психічного напруження” (Лебедев В.И. Психология и психопатоголия одиночества и групповой изоляции: Учебн. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.- 407 с., с.8). На думку представників медичної психології П.С.Граве та М.Р.Шнейдмана адаптаційний стан людини визначається відповідністю між внутрішнім особистісним інформаційним запасом та інформаційним змістом ситуації, тобто коли ситуація не виходить за межі індивідуального інформаційного діапазону. Функцією життєстійкості є забезпечення рівноваги між адаптаційними можливостями ( особистісними ресурсами), та структурою (змістом) життєвих домагань. З точки зору сучасної особистісної моделі узгодженості дуже важливою є інформація та емоційний досвід, що отримує людина під час взаємодії з оточенням. У межах цієї моделі вважається, що інформація та емоційний досвід сприяють розвитку особистості, підвищують імовірність її взаємодії зі світом, отримання зворотнього зв’язку та отримання потрібного виду інформації і емоційних переживань. Для розкриття поняття життєвої стійкості корисною є активаційна теорія особистості (Дональд В. Фіске, Сальваторе Р. Мадді), що робить акцент на такій детермінанті поведінки як розходження між рівнем активації, до якого людина звикла та рівнем, якій вона переживає у теперішній час. Розходження між звичним та актуальним рівнями активації завжди породжують поведінку, націлену на зниження розбіжностей.(Мадди Сальваторе Р. Теории личности: сравнительний анализ /Пер. с англ. – СПб.: Издательство “Речь”, 2002. – 539 с.) Таким чином, тенденцію людини зберігати звичний для себе рівень активації, життєвого тонусу або енергії можна визначити як функцію життєстійкості особистості. Життєвий тонус, енергетичний тонус активізує та цілеспрямовує особистість. Життєва енергія проявляється у ситуації дисонансу між очікуваннями, домаганнями особистості та можливостями їх реалізації. Енергетичний тонус особистості впливає на стратегію побудови власного життєвого простору. Більш чітко формування цих стратегій можна прослідкувати у таких сферах як належність до груп людей та досягнення у праці. В залежності від того підвищується чи знижується життєвий тонус особистості формуються певні компенсаторні стратегії збереження життєво-енергетичного балансу. Фактори, що впливають на рівень життєвої енергії розглядаються з таких позицій як інтенсивність впливу, його значущість та різноманітність. Так, робота, якість життя, любов, сім’я, спілкування підвищують життєвий тонус людини, але у кризової, стресової або екстремальної ситуації ці фактори можуть призвести до апатії, байдужості і депресії. Якщо з цієї точки зору розглядати життєві домагання особистості, то можна визначити їх вирішальну роль у активізації та цілеспрямовуванні особистості. А життєстійкість як функцію спрямованості життя на досягнення балансу між домаганнями та актуальною поведінкою особистості. Динамічність цілеспрямованої поведінки особистості характеризується структурою життєвих домагань та психологічним проектом самого себе. Цілеспрямованість поведінки ми будемо розглядати у контексті регуляції динаміки поведінки, проявів суб’єктивних переживань (прагнень, бажань, домагань) та соціальних настанов. Психологічний проект - як Я-концепцію особистості, її соціальні оцінки та очікування. Цей складний і не завжди стійкий образ самого себе часто не усвідомлюється особистістю. Його усвідомленість залежить від розвитку таких рефлексивних особистісних процесів як самосприймання, самооцінювання, постійне співставлення самооцінки з оцінкою оточуючих. Незалежно від того, усвідомлюється чи не усвідомлюється власний психологічний проект, він є регулятивним механізмом особистості, її мотиваційним ядром (Словарь-справочник, с. 151). Психологічний проєкт безпосередньо впливає на ціннісну структуру особистості. Інформаційним є дослідження, проведене Джоном Батиста та Ричардом Олмондом, що вивчали відношення між самооцінкою та цінністю життя (сенсом життя). Отримані данні дали піставу для висновку, що задовільний рівень самооцінки необхідний, але не є достатнім для наявності розвиненого відчуття сенсу: індивід з високою самооцінкою може мати низький показник сенсу життя, а той, хто має низьку самооцінку не може мати високий показник сенсу. На основі цього дослідження можна зробити припущення, що позитивний життєвий сенс залежить від наявності певної гармонії між цінностями й цілями людини, з одного боку, та ролями і потребами соціальної структури, в якій він перебуває, – з другого. (И.Ялом Екзистенциальная психотерапия) Також стратегія реалізація психологічного проекту особистості залежить від самооцінки відповідальності за власне життя, можливості будувати життєву програму та планувати засоби її здійснення, тобто локусу контролю особистості. Цей особистісний конструкт визначається певною стійкістю і в значний мірі впливає на активність особистості, прагнення досягнення результату. У загальному вигляді локус контролю визначає схильність особистості приймати відповідальність на самого себе за важливі подій та рішення у своєму житті (інтернальний локус контролю) або приписувати відповідальність іншим людям, об’єктивним зовнішнім причинам (екстернальний локус контролю). Експериментально встановлено, що екстернали у більшій мірі піддаються соціальному впливу, гірше адаптуються; вони більш конформні, залежать від авторитетів та суспільства, від соціальної ситуації в цілому. Інтернали навпаки більш впевнені у власних можливостях вирішувати проблеми та впливати на власне життя; свою активність вони спрямовують на те, щоб контролювати ситуацію і на творчу самореалізацію. Так, актуальна поведінка особистості повинна постійно узгоджуватись з власним психологічним проектом та локусом контролю, щоб створити передумови для життєстійкої стратегії досягнення результату. Готовність до цілеспрямованої енергозберігаючої поведінки може бути обумовлена гнучкістю внутрішньої установки, здатністю рефлексувати зміни у системі цінностей. Система цінностей, її ієрархія та кількість структурних компонентів безпосередньо пов’язана з життєвим ресурсом особистості. Чим меншим є життєвий ресурс, тим більш жорстокою стає система цінностей, тобто вона набуває більш виразну ієрархічність та має меншу кількість складових елементів (Самоукина Н.В. Психология оптимизма. – М.: Из-во Института Психотерапии, 2001. – 240 с.). Так, функція життєстійкості відповідає за формування системи транзакцій між особистісними настановами, життєвими домаганнями та соціальними очікуваннями. Таким чином, життєстійкість особистості виступає як регулятивний механізм, який забезпечує формування стратегії, спрямованої на реалізацію свого потенціалу, зберігаючи життєвий ресурс, тобто підтримуючи життєвий баланс особистості. Ми припускаємо, що механізм життєстійкості дозволяє особистості використовувати життєвий ресурс не для формування психологічних захистів та стратегій втечі від реального життя, невирішених проблем, навпаки він дозволяє адаптовувати актуальну поведінку та встановлювати адекватну систему відносин так швидко, як того потребує постійно змінюючийся інформаційний простір особистості. Подальший аналіз механізму життєстійкості буде ґрунтуватись на порівнянні більш поширених стратегій, таких, як стратегії досягнення успіху (результату) та стратегії подолання тривоги та страху. Відповідно до теорії Фиске та Мадді, людина прагне як підвищувати, так і знижувати внутрішню напругу, в залежності від обставин. У даному випадку внутрішнє напруження може бути наслідком неузгодженості між очікуваннями та актуальною ситуацією. Така неузгодженість викликає почуття незадоволеності, яке обумовлює формування поведінки захисного характеру. В свою чергу невеликі розбіжності між очікуваннями викликають приємні переживання новизни та непередбачуваності, внаслідок чого людини прагне до таких ситуації і відповідним чином формує свою поведінку. Щоб зрозуміти логіку побудови стратегії поведінки, її напрямок, слід перш за все враховувати те, що кожна поведінка обумовлена мотивом, який за визначенням Мак-Келанда, є особистісною ціллю і включає гнучку інструментальну здатність, що дозволяє прямувати до цієї цілі у самих різних умовах. Мотив співвідноситься саме з особистісною ціллю, а не з ціллю соціальною, яка визначається соціальними цінностями (нормами) та відчуттям соціальних ролей. Наприклад, особистісною ціллю є реалізація потреби у порядку, самостійності, стабільності, а соціально бажаною ціллю є реалізація потреби у досягненні, домінуванні. Таким чином, ми маємо неузгодженість між особистісними та соціальними цілями, і це викликає стан внутрішньої напруги. Якщо цей стан викликає неприємні переживання і є дуже інтенсивним, особистість буде формувати поведінку, спрямовану на зниження або зняття напруження. У випадку, коли цей стан є суб’єктивно прийнятним, особистість не буде корінно змінювати власну поведінку. Феномену досягнення успіху присвячено чимало досліджень як у вітчизняній, так і у західній психології. Це поняття розглядається у теоріях мотивації досягнення, де центральне місце займає потреба суб’єкта у досягненні успіху у різних видах діяльності, особливо в умовах змагання з іншими людьми. Ми будемо розглядати стратегії досягнення успіху за критерієм задоволеності життям. Задоволеність життям визначається як суб’єктивне позитивне ставлення до якості роботи (задоволеність досягненнями) і до якості життя (задоволеність міжособистісними контактами). Життєві обставини постійно вимагають від людини діяти або автоматично, або цілеспрямовано. Автоматична, звична поведінка визначається (Мак-Клелландом) як повторювальна поведінка. Тенденція до повторювання поведінки з минулого досвіду буде автоматичною, якщо прийняте рішення не усвідомлюється. Автоматична поведінка не вимагає від людини здійснювати вибір і діяти активно, можна говорити про те, що це стратегія пристосування, яка найчастіше не усвідомлюється. Зовсім протилежна поведінка визначається як цілеспрямована. Цілеспрямована поведінка завжди має конкретну ціль і спрямована на її досягнення. При досягненні мети, людина займає активну позицію і повинна усвідомлювати зміни середовища, для того щоб адекватно формувати стратегію досягнення. З позиції формування життєстійкої стратегії поведінки особистість повинна постійно балансувати між автоматичною поведінкою та цілеспрямованою, між адаптуванням та трансцендентністю. Для пояснення різниці між спрямованою та повторювальною поведінкою використовуються поняття мотив та риса (особистісна риса). Аналіз проблеми мотивації призводить багатьох персонологів до висновку, що тільки спрямована поведінка вважається мотивованою, і що для пояснення поведінки слід використовувати два види змінних: особистісні цілі та інструментальні стратегії, які є релевантними меті, що досягається. Таким чином, коли людина відчуває негативні емоції при великій розбіжності між очікуваним і реальним та позитивні при наближенні очікуваного до реального, вона буде формувати відповідні стратегії уникання чи досягнення. Ці стратегії є співставленими з базовими потребами організму у комфорті, в них немає особистісних цілей, інструментальних стратегій, вибору або впливу на середовище, і тому в цій поведінки немає мотивації (Мак-Клелланд). При такому розумінні поняття „мотив” заміщується поняттям „драйв”. Драйв є більш біологічним і механістичним, а також менш усвідомлюваним і інтелектуальним, ніж мотив. Поведінка, що викликається драйвом, може призводити до накопичення досвіду, в якому формуються мотиви. Так, драйв наближення до малих та утікання від великих розбіжностей між очікуваним та дійсним може призвести до виразного мотиву досягнення. У широкому розумінні те, що потрібно організму, можна назвати потребою, а спробу задовольнити цю потребу – драйвом. Таким чином, Мадди робить висновок, що тільки цілеспрямована спроба підвищити чи знизити різноманітність, безглуздість або інтенсивність стимуляції має мотиваційний смисл. Але дії, що обумовлені особистісною метою та видалені із свідомості захисними механізмами теж можна розглядати як мотивовані, тільки мотивовані несвідомо. Неусвідомлювана мотивація може бути пояснювальним конструктом поведінки тільки тоді, коли власний звіт людини про свої цілі неадекватно описує поведінку. Підґрунтям життєстійкості може бути комбінація особистісної значущості життєвої цілі та чинника, що провокує ту чи іншу подію. (Орбан-Лембрик, с.92). Показником життєстійкості може виступати якісь життя, яка суттєво не погіршується під час пристосування до труднощів і соціальних змін. Життєстійкість – це енергозберігаючий механізм виживання під час життєвих труднощів та соціальних змін. Цей механізм дає можливість особистості зберегти свій особистий потенціал для досягнення мети, цілі. Таким чином, життєстійкість є складовою енергозберігаючої стратегії досягнення життєвих цілей Ми припускаємо, що для емпіричного дослідження феномену життєстійкості можна виділити такі показники: суб’єктивна значущість життєвої цілі; якість життя; стратегія реалізації психологічного проекту; характер взаємозв’язку між ставленням до зовнішніх обставин, значущості життєвої цілі та особистісною вразливістю. Здійснюючи такий вибір особистість спирається на власну картину світу, яка є гнучкої системою, що постійно змінюється. Кожна з описаних видів поведінки виходить перш за все з потреб особистості та її диспозицій. Так, наприклад, така стратегія досягнення успіху як трудоголізм визначається нами не життєстійкою. |
|
Виховання ключових життєвих компетентностей Година спілкування Учнів... Мета: вчити дітей приймати правильні життєві рішення; формувати основні життєві компетенції; розвивати почуття відповідальності за... |
ВПЛИВ НАУКОВО-МЕТОДИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ КЕРІВНИКА... Ький писав: «…у вихованні все повинне ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела... |
|
Тема: «Ґендерні стереотипи в вихованні хлопчиків і дівчаток та їх... |
МОЛОДІЖНІ СУБКУЛЬТУРИ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ... РОЗДІЛ ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО МОЛОДІЖНІ СУБКУЛЬТУРИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА СУЧАСНИЙ СВІТ |
|
Робота з батьками Родинні стосунки та вплив на соціальне формування особистості підлітка. Виховання підлітка як майбутнього батька або матері |
2. Особливості вольових дій Мотиваційна сфера особистості. Потяги і бажання. Прагнення особистості. Ризик як вияв активності особистості |
|
“Ідеали особистості підліткового віку” Тому проблемою, яка актуальна в наш час є виявлення міри значущості людей, які можуть відіграти роль "орієнтира" для підлітка, мати... |
22. Адміністративне розташування Балаклійський р-н, м. Балаклія Антропогенний вплив (вирубування, випасання, рекреація, меліорація, техногенний вплив тощо) |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки... ТЕМА №2: Психологія особистості працівників МНС України. Поняття особистості в психології. Психологічна структура особистості. Психологія... |
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки... ТЕМА №2: Психологія особистості працівників МНС України. Поняття особистості в психології. Психологічна структура особистості. Психологія... |