Створення індивідуальних траєкторій розумового розвитку учнів засобами індивідуалізації та диференціації
На сьогоднішній день не може бути удосконалень без принципового переосмислення вчителем навчально-виховного процесу. Не так давно, наздоганяючи моду, ми хапались то за випереджаюче пояснення нового, то за опорні сигнали, то за технічні засоби, то за проблемне навчання…
Але постійним розчаруванням залишалась бездіяльність учнів на уроці. Найгірше те, що бездіяльність породжувала не тільки лінь, але й привчала учнів робити вигляд, що вони чують і думають. Урок, як би не старався вчитель, залишався малоефективним.
Складність за складність навалюються на вчителя. Виникає страх не виконати програму. А чи досяжна вона для цього класу, для цього учня?Але ж засвоїти її потрібно всім.Так і виникає образ середнього учня, що стає орієнтиром. А як же бути зі слабкими, як їх дотягнути до цього уявного середнього, а як же бути із сильними? Про них думати немає часу. Проте сильним необхідна активність, що відповідає їхньому рівню розвитку, а вчитель свідомо відправляє їх за середню планку. Тобто замість того, що розвивати унікальні здібності, вчитель робить з усіх «середнячків».
Щоб цього уникнути, необхідно відмовитись від застарілого методу навчання, використовувати нові методи і форми роботи, розвиваючи мислення учнів. Одним з можливих шляхів успішної діяльності учнів є створення індивідуальної траєкторії розумового розвитку учня, за якої кожен навчається на доступному йому рівні труднощів (у зоні свого найближчого розвитку).
Отже, що ж таке Індивідуальна освітня траєкторія - це персональна лінія реалізації особистісного потенціалу кожного учня в освіті.
Під особистісним потенціалом учня я розумію сукупність його здібностей - діяльнісних, пізнавальних, творчих, комунікативних, інтелектуальних, креативних та інших. Процес виявлення, реалізації та розвитку даних здібностей учнів відбувається під час освітнього руху учнів індивідуальними траєкторіями. Згідно даних психологічного моніторингу, проведеного гімназичним психологом, клас розподіляється на три групи: базову, універсальну і профільну. Це динамічні групи, що змінюють свій склад в залежності від ускладнення індивідуальної освітньої траєкторії кожного з учнів.
Організація навчання за індивідуальною траєкторією – це надання можливості кожному учню створювати власні освітні траєкторії освоєння фізики, спираючись на індивідуальні якості та здібності.
Навчаючись за індивідуальною освітньою траєкторією учень має можливість: ставити власні цілі у вивченні конкретної теми або розділу; вибирати оптимальні форми та темпи навчання; застосовувати ті способи навчання, що найбільш відповідають його індивідуальним особливостям; рефлексивно усвідомлювати отримані результати, здійснювати оцінку й коректування своєї діяльності.
Перехід до організації такого навчання відбувається поетапно:
1 етап - 7 – 8 клас: внутрішня диференціація навчання;
2 етап - 9 клас: внутрішня диференціація навчання та створення власних освітніх траєкторій для найбільш встигаючих учнів;
3 етап – 10 – 11 клас: зовнішня диференціація, створення власних освітніх траєкторій кожним учнем.
Форми навчальної діяльності: класний урок, колективний урок, лабораторне заняття, конференція, ДІЗ (додаткові індивідуальні заняття), система тьютерської підтримки. Це форми спеціально організованої навчальної діяльності, що дають учням можливість самостійно проектувати власну мету та способи навчальних дій.
В зв’язку з диференціацією та індивідуалізацією доводиться перебудовувати технологію уроку. Треба визначити оптимальний темп роботи, оскільки кожна група учнів працює за своїм планом. Учні профільної групи більшу частину часу працюють самостійно, отримуючи творчі та проблемні завдання. Універсальна група, виконуючі самостійні завдання, частіше працює за зразками, їй необхідне більш довге пояснення. З базовою групою вчитель повинен в основному працювати сам: розповісти, опитати, перевірити, допомогти, показати майже кожному учню.
В процесі роботи я виділила найбільш ефективні способи диференціації в залежності від етапів роботи.
Способи диференціації на етапі повторення вивченого матеріалу:
розвиток творчого мислення, висунення проблеми;
використання індивідуальних та диференційованих завдань;
взаємоконтроль (парний контроль);
синтез та аналіз (створення проблемних ситуацій під час переходу до пояснення нового матеріалу).
Способи і прийоми диференціації на етапі вивчення нового матеріалу.
визначення плану нового матеріалу;
робота з підручником та додатковими джерелами;
пояснення важких моментів у вивченні нового матеріалу пошагово: оглядово, детально, виокремлення конкретних проблем.
Способи і прийоми диференціації на этапі закіплення нового матеріалу.
створення проблеми (найти помилку та виправити її);
складання конспектів, схем, опорних сигналів, таблиць;
використання роздаткового дидактичного матеріалу;
інші форми для груп: експеримент, інтерв’ю, подорож;
індивідуальна робота за рівнями: з маловстигаючими, сильними учнями та середніми;
взаємні перевірки;
конспектування.
Способи та прийоми диференціації на етапі подання домашнього завдання:
індивідуальні завдання;
творчі спостереження;
дослідницькі завдання;
нестандартні задачі олімпіадного характеру.
Найрезультативнішими формами навчальної діяльності, які дають змогу в повному обсязі здійснювати корекцію освітніх траєкторій учнів, є ДІЗи. Такі заняття я проводжу обов’язково, коли учні потребують допомоги у визначенні своєї освітньої траєкторії, за потребою - для корекції навчальних досягнень та визначення результативності освітньої траєкторії. ДІЗ може бути проведений як у груповій формі, так і в індивідуальній. Групова форма ДІЗ передбачає роботу в базисних групах (це групи, які були визначені на початку вивчення теми) або перехресних групах, що працюють за принципом «навчаючи інших – навчаюсь сам».
До індивідуальних занять слід віднести таку форму роботи, як «тьютерство». Це педагогічна позиція, яка пов’язана зі специфічно організованою системою освіти. Вчитель, виступаючи в ролі «тьютера», створює умови для ефективного здійснення навчально-виховної взаємодії, в процесі якої учень реалізує свої освітні потреби за раніше визначеною траєкторією. Тьютерство виникає тоді, коли з’являється потреба й необхідні умови переходу до диференціації та індивідуалізації освітніх програм. Щоб розширити можливості тьютерського супроводу за кожним учнем закріплюється «тьютер-модератор» (учень старшого класу), який супроводжує процес засвоєння нової діяльності та проходження ним індивідуальної траєкторії розумового розвитку.
Для організації роботи системи тьютерської підтримки я використовую такі форми: тьютерське стажування, навчальні семінари.
На практиці моя система ДІЗів та тьютерської підтримки здійснюється наступним чином. Наприклад, під час вивчення теми «Взаємодія тіл»із учнів 8 класу формуються фокус-групи, за якими закріплюються тьютери-модератори (учні 10 класу, які також у цей час вивчають розділ «Динаміку»). Я, як вчитель-тьютер, проводжу окремі ДІЗи для учнів різних вікових груп, за потреби об’єдную учнів з різних вікових груп. Тьютери-модератори працюють зі своїми фокус-групами. Завдяки цій системі роботи здійснюється постійний динамічний зв'язок: «вчитель-тьютер» - «тьютер-модератор» - «фокус-група» - «вчитель-тьютер».
Система тьютерського навчання передбачає включення у цей процес учнів різних вікових груп, різних навчальних досягнень та здібностей. Для злагодженої співпраці всіх учасників важливо не лише раціонально розподілити обов’язки в системі тьютерства, а й так подати навчальний матеріал, щоб для кожної фокус-групи він був зрозумілим, мав достатній рівень складності для кожного її учасника. Розроблені мною міні-підручники мають таку структуру, що допомагає вільно зорієнтуватися учням різних рівнів досягнень.
Міні-підручники містять теоретичний матеріал, алгоритми розв’язування основних типів фізичних задач, задачі для розв’язування за вибором, лабораторні та практичні роботи, завдання для самоперевірки, шкала самооцінювання, різнорівневе домашнє завдання.
Серед переваг міні-підручника можна виділити такі:
виділені рівні засвоєння матеріалу і, в першу чергу, обов’язкові результати навчання відкриті для навчання;
наявність визначених «ножиць» між рівнем вимог та рівнем навчання;
у навчанні забезпечена наступність у просуненні учня по рівням навчання;
добровільний вибір рівня засвоєння та звітності.
Завдання міні-підручника:
зміст завдань однаковий для всього класу, але для сильних учнів час на виконання роботи зменшується;
для сильних учнів пропонуються завдання більші за обсягом чи складніші;
зміст завдань однаковий для всього класу, а для слабких учнів дається допоміжний матеріал, що полегшує виконання завдань(опорна схема, алгоритм, таблиця, програмоване завдання, зразок, відповідь і т. п.);
використовуються завдання різного рівня складності для сильних, середніх і слабких учнів;
самостійний вибір учнями одного з декількох варіантів запропонованих завдань.
Міні-підручник – це динамічний посібник, що може змінювати свій зміст відповідно до потреб того чи іншого учнівського колективу. Він може бути використаний вчителем і поза межами тьютерської групи для вивчення окремої теми, проведення фізичних дослідів, експериментальних та якісних задач.
Одна з найголовніших переваг міні-підручника – це те, що він розрахований на всіх і кожного окремого учня одночасно. За таких умов учень перестає бути пасивним спостерігачем, а здобуває можливість працювати на рівні своїх знань і можливостей. Тримаючи у руках міні-підручник, кожен відкриває для себе особистий шлях у царину знань. Учень має змогу сам обирати рівень складності, за яким відбудеться вивчення теми, працює на очікуваний результат. Тому співпраця учня - тьютера-модератора - вчителя-тьюрера у межах тьюреської системи на основі міні-підручника допомагає учням переходити з однієї фокус-групи до іншої за результатами особистих досягнень.
У своїй роботі керуюсь принципом «3 – С»: свобода, співробітництво й самостійність. З ними дуже тісно пов'язані довіра й відповідальність. Ці принципи не можна розглядати окремо, у шкільній практиці вони застосовуються як на педагогічному, так і на дидактичному рівні.
Використовуючи на своїх уроках стратегії, методи, форми та прийоми індивідуального та диференційованого навчання, я в динаміці спостерігаю за зростанням учнівської зацікавленості моїм предметом, за тим, як підвищується самооцінка учнів і якість навчальних досягнень.
Вже зараз можна говорити про результативність такої роботи на даному етапі:
учні мають певні сформовані мисленнєві навички;
оперують фізичними термінами;
бачать і формулюють проблеми, знаходять шляхи їх раціонального вирішення;
застосовують набуті знання у нестандартних ситуаціях;
творчо мислять, генерують ідеї;
уміють працювати в колективі, бути комунікабельними;
постійно працювати над власним удосконаленням.
Отже, я, як і будь - хто з вчителів, що прагнуть вдосконалення, не зупиняюсь на досягнутому. Працювати далі є над чим. По-перше, як підсилити мотивацію, по-друге, як зрушити мотиви на мету, адже мотиви – це важелі, що примушують діяти, по-третє, як досягати поставленої мети: стати успішним та конкурентоспроможним у нашому бурхливому просторі. Можна згадати слова Архімеда: «Дайте мені важіль, і я зрушу Землю». Саме тому я намагаюся дати в руки учням той «важіль», за допомогою якого вони могли б «зрушити гори» на своєму шляху.
|