Фінанси підприємств


Скачати 223.38 Kb.
НазваФінанси підприємств
Дата05.04.2013
Розмір223.38 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Фінанси > Документи
Тема: Фінанси підприємств


  1. Фінансові відносини суб'єктів господарювання.

  2. Методи організації фінансової діяльності підприємств.

  3. Фінансові ресурси підприємств і джерела їх формування.

  4. Формування фінансових результатів суб'єктів господарювання.


1. Фінансові відносини суб'єктів господарювання
Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відображають процес утворення, розподілу й використання доходів на підприємствах різних галузей і сфер діяльності та тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності.

Фінанси підприємств є базовою сферою всієї фінансової системи країни. Вони займають визначальне положення в цій системі, оскільки охоплюють найважливішу частину всіх грошових відносин у країні, а саме фінансові відносини в тій сфері суспільного відтворення, де створюється суспільний продукт, національне багатство й національний доход - основні джерела фінансових ресурсів країни. Тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, поліпшення фінансового стану країни.

Таким чином, роль фінансів підприємств полягає в такому:

1. Розподіляючи й перерозподіляючи національний доход і частину національного багатства на загальнодержавному рівні, фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни, що використовуються для формування бюджету й державних позабюджетних фондів.

2. У ході розподілу й перерозподілу національного доходу та національного багатства на рівні підприємств вони забезпечують сферу матеріального виробництва необхідними фінансовими ресурсами для безперервного процесу розширеного відтворення.

3. На рівні виробничих колективів за допомогою фінансів підприємств формуються такі грошові фонди, як фонди оплати праці й матеріального стимулювання, здійснюються програми соціального розвитку колективів підприємств.

4. Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні балансу в національному господарстві між матеріальними й грошовими фондами, призначеними для цілей споживання й накопичення. Від ступеня забезпечення такої збалансованості багато в чому залежать стабільність національної грошової одиниці, грошовий обіг, стан платіжно-розрахункової дисципліни та ін.

5. Фінанси підприємств можуть служити важливим інструментом державного регулювання економіки. З їх допомогою здійснюється регулювання розподілу виробленого продукту, забезпечується фінансування потреб розширеного відтворення на основі оптимального співвідношення між коштами, спрямованими на споживання, та коштами, спрямованими на накопичення. Фінанси підприємств можуть використовуватися для регулювання галузевих пропорцій у ринковій економіці, сприяти прискоренню розвитку окремих галузей економіки, створенню нових виробництв і сучасних технологій, прискоренню науково-технічного прогресу.

Фінанси підприємств характеризуються тими ж рисами, що й категорія фінансів у цілому. Разом з тим їм властиві особливості, обумовлені їх функціонуванням у сфері матеріального виробництва, де органічно пов'язані всі сфери відтворювального процесу: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Таким чином, фінанси підприємств являють собою сукупність економічних відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу й використання ВВП і частини національного багатства та пов'язаних з утворенням, розподілом і використанням валового доходу, грошових накопичень і фінансових ресурсів підприємств. Відносини, що визначають сутність даної категорії, мають грошову форму прояву.

Фінансові відносини, що визначають сутність даної категорії, прийнято характеризувати як грошові відносини, що виникають у процесі розширеного відтворення, а саме:

1) між підприємствами та іншими суб'єктами господарювання;

2) між підприємствами та бюджетною системою;

3) між підприємствами та фінансово-кредитною системою;

4) між підприємствами та організаціями вищого рівня;

5) усередині різних об'єднань підприємств;

6) усередині підприємства.

Фінансові відносини з іншими підприємствами й організаціями включають відносини з постачальниками, покупцями, будівельно-монтажними й транспортними організаціями, поштою, телеграфом, зовнішньоторговельними й іншими організаціями, митницею, підприємствами, установами, організаціями іноземних держав.

Найбільша за обсягом грошових платежів група – це відносини підприємств одне з одним, пов'язані з реалізацією готової продукції та придбанням матеріальних цінностей для господарської діяльності. Роль цієї групи фінансових відносин первинна, тому що саме в сфері матеріального виробництва створюється національний дохід. Організація цих відносин здійснює самий безпосередній вплив на кінцеві результати виробничої діяльності підприємства.

Відносини підприємств з бюджетною системою включають відносини підприємств із бюджетами різних рівнів, пов'язані з перерахуванням податків і зборів у ці бюджети, здійсненням фінансування з них, а також між підприємствами й державними цільовими централізованими фондами (Пенсійним, соціального страхування та ін.). При цьому такі відносини носять не тільки фіскальний, але й регулюючий характер. Це стосується податків і зборів, що справляються з прибутку підприємств, які впливають на обсяг чистого прибутку, що залишається в їх розпорядженні; порядку нарахування амортизації; формування фінансових результатів господарської діяльності та фінансових резервів.

Відносини підприємств з фінансово-кредитною системою – це, насамперед, фінансові відносини підприємств з комерційними банками як у частині організації безготівкових розрахунків, так і стосовно одержання й погашення кредитів, а також сплати відсотків по них. Організація безготівкових розрахунків безпосередньо впливає на фінансовий стан підприємств. Кредит є одним із джерел формування обігових коштів, розширення виробництва, що сприяє ритмічності діяльності підприємства, поліпшення якості продукції тощо.

Крім відносин підприємств з банками, у цю групу входять відносини підприємств зі страховими компаніями, що полягають у перерахуванні коштів на соціальне й медичне страхування, а також страхування майна підприємств. Також до даної групи відносяться й фінансові відносини підприємств з фондовим ринком щодо операцій з цінними паперами.

Фінансові відносини підприємств з організаціями вищого рівня включають відносини з приводу формування й використання коштів централізованих грошових фондів, які в умовах ринкових відносин є об'єктивною необхідністю. Особливо це стосується фінансування інвестицій, поповнення обігових коштів, фінансування імпортних операцій, наукових досліджень, у тому числі й маркетингових. Внутрішньогалузевий перерозподіл коштів, як правило, на поворотній основі відіграє важливу роль і сприяє оптимізації джерел формування коштів підприємств.

Фінансово-промислові групи створюються, як правило, з метою об'єднання фінансових зусиль підприємств у напрямку розвитку й підтримки виробництва, одержання максимально можливого фінансового результату. При цьому можуть створюватися централізовані корпоративні грошові фонди, надаватися комерційні кредити одне одному, надаватися інша фінансова допомога.

Фінансові відносини усередині підприємства включають відносини між окремими підрозділами підприємства (філіями, цехами, відділами, бригадами тощо), відносини з робітниками та службовцями, а також з акціонерами й інвесторами підприємства. Відносини між окремими підрозділами підприємства пов'язані з оплатою робіт і послуг, розподілом прибутку, обігових коштів та ін. Їх роль полягає у встановленні певних стимулів і матеріальної відповідальності за якісне виконання прийнятих зобов'язань. Відносини з робітниками та службовцями – це виплата заробітної плати, премій, матеріальної допомоги, а також стягнення штрафів за заподіяний збиток, утримання податків. Відносини з акціонерами й інвесторами – це, насамперед, виплата відсотків по облігаціях, дивідендів по акціях або здійснення інших виплат інвесторам.

Фінанси підприємств виконують такі функції: розподільну, контрольну та функцію формування грошових фондів. Фінанси підприємств мають місце як на стадії створення національного доходу, так і на стадії його первинного розподілу та перерозподілу. Тому та частина фінансів, що функціонує в сфері матеріального виробництва, а саме, фінанси підприємств, і бере участь у процесі створення грошових доходів і накопичень, виконує не тільки розподільну й контрольну, але й функцію формування грошових фондів.

Під розподільною функцією фінансів підприємств варто розуміти забезпечення діяльності підприємств у процесі розподілу ВВП і національного багатства.

Під контрольною функцією фінансів підприємств варто розуміти внутрішньо властиву їм здатність об'єктивно відображати й тим самим контролювати стан економіки підприємства, галузі, усього національного господарства та активно впливати на їх діяльність. Фінанси підприємств за допомогою певних фінансових категорій (прибутку, рентабельності й ін.) реалізують властиву їм контрольну функцію. Так, розмір прибутку, рівень рентабельності виробництва визначають ступінь результативності господарської діяльності даного підприємства. Наявність позареалізаційних збитків і втрат свідчить про безгосподарність у роботі підприємства. Таким чином, контрольна функція сприяє вибору найбільш раціонального режиму виробництва й розподілу валового продукту та національного доходу (як частини ВВП) на підприємстві та у національному господарстві в цілому.

Найважливішою стороною фінансової діяльності підприємств є формування й використання різних грошових фондів. Через них здійснюється забезпечення поточної господарської діяльності необхідними коштами, а також розширення виробництва, фінансування науково-технічного прогресу, освоєння й запровадження нової техніки, економічне стимулювання, організація розрахунків з бюджетом і банками.

Функції фінансів підприємств виступають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Розподільна функція створює умови, при яких підприємства, що дотримуються планово-фінансової дисципліни, можуть безперебійно здійснювати свою господарську діяльність і виконувати фінансові зобов'язання; контрольна функція дає можливість вчасно виявляти порушення в діяльності та вживати заходів для їх усунення; функція формування грошових фондів дозволяє сформувати на підприємстві різні фонди грошових коштів з наступним розподілом та використанням коштів цих фондів за цільовим призначенням.

2. Методи організації фінансової діяльності підприємств

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами:

- комерційний розрахунок;

- неприбуткова діяльність;

- кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає в схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами й джерелами їх формування, доходами, витратами й кінцевими фінансовими результатами.

Основним методом фінансової діяльності підприємств виступає комерційний розрахунок. Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, які покривають значну частину витрат підприємства і виступають (у разі потреби) забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування й надходження із цільових і централізованих корпоративних фондів виконують допоміжну роль. Метою діяльності виступає отримання прибутку.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він націлює підприємство на пошук достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціональне їх розміщення, мінімізацію витрат і максимізацію доходів і прибутку.

Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:

- повна господарська і юридична самостійність;

- самоокупність;

- прибутковість;

- самофінансування;

- фінансова відповідальність.

Всі принципи між собою тісно взаємопов’язані й становлять єдине ціле. Виключення хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку.

Необхідність установлення повної господарської і юридичної самостійності випливає з вимоги чіткої визначеності прав власності на фінансові ресурси, встановлення оптимальних напрямків їх розміщення й відповідальності за використання залучених та запозичених ресурсів. Господарська самостійність дає можливість самостійно ухвалювати рішення щодо питань виробничої й фінансової діяльності. Юридична самостійність проявляється в наданні прав юридичної особи, що має відповідну адресу, рахунки в установах банків і самостійний баланс, що дає можливість визначати фінансові результати діяльності.

Самоокупність означає покриття витрат з простого відтворення за рахунок отриманих доходів. Погашення залучених кредитів і сплата відсотків по них здійснюється за рахунок отриманих доходів або відповідного матеріального забезпечення позик. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства ґрунтується на такому вкладенні коштів, що обов'язково має окупитися.

У фінансовій практиці розрізняють повну й часткову самоокупність. Повна самоокупність характеризується повним покриттям витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Часткова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон'юнктури ринку й зниження рівня цін на певну продукцію, що виробляється підприємством, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисокий рівень цін на окрему продукцію. Непередбачена часткова самоокупність веде до збитків, запланована – вимагає встановлення відповідних джерел відшкодування втрати доходів. Найчастіше запланована часткова самоокупність визначається державною ціновою політикою для певних груп товарів і послуг. Наприклад, у більшості країн світу на сільгосппродукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, внаслідок чого держава надає субсидії з бюджету її виробникам.

Прибутковість означає, що отримані доходи повинні не тільки покрити здійснені витрати, але й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль:

1) це мета підприємницької діяльності;

2) це критерій ефективності діяльності підприємства;

У прибутку, як у кінцевому результуючому показнику, відображаються всі позитивні й негативні фактори, які характеризують роботу підприємства.

3) прибуток є основним джерелом нарощування фінансових ресурсів і розширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розвиваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від маси отриманого прибутку.

Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію витрат. При цьому ринкові механізми сприяють установленню оптимального рівня рентабельності продукції (робіт, послуг). З одного боку, підприємство зацікавлене в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншої, це веде до зростання ціни, а отже до зниження обсягів продажів і суми отриманого прибутку. Така противага потребує визначення оптимального рівня рентабельності, що забезпечує достатність прибутку для розвитку виробництва, формування особистих доходів підприємців і дає можливість максимально знизити рівень цін. Саме ціновий фактор є основним у конкурентній боротьбі.

Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку і залучених кредитів, які, в свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємство завжди має піклуватися про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв'язок між розвитком підприємства та фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне використання зароблених і залучених фінансових ресурсів, оскільки мета самофінансування полягає не в тім, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тім, щоб отримати в результаті певний ефект, наприклад, приріст прибутку.

Фінансова відповідальність забезпечує дієвість комерційного розрахунку. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних фінансових ресурсів; якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати роботу, то може бути прийнято рішення про банкрутство (у випадку банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами; ліквідаційна комісія відповідно до чинного законодавства встановлює черговість відшкодування боргів і збитків).

Неприбуткова діяльність організована на такій же основі, як і комерційний розрахунок, але з певними відмінностями. Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів в умовах неприбуткової діяльності є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та благодійних надходжень, і насамперед, від засновників. Цей метод організації фінансової діяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій і установ – забезпечення задоволення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. Відсутність прибутку дає можливість знизити рівень цін і зробити відповідні товари й послуги більш доступними. На принципах неприбутковості можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери й підприємства комунального господарства.

Виділення в умовах ринкової економіки неприбуткової діяльності є цілком логічним, оскільки завжди існують певні сфери, які або не можуть бути прибутковими й тому не цікавлять підприємницькі структури, або повинні бути доступними широким верствам населення. Використання цього методу дозволяє поєднати досягнення основної мети підприємницької діяльності (отримання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибуткових сферах) і забезпечення соціально значимих потреб суспільства. Разом з тим, цей метод, забезпечуючи зіставлення витрат і доходів, сприяє раціональному веденню господарської діяльності.

Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах:

- господарська і юридична самостійність;

- самоокупність;

- фінансова відповідальність.

Щодо господарської і юридичної самостійності слід зазначити, що в цілому вона достатня для самостійного ведення діяльності, однак є певні обмеження. По-перше, з боку засновників, які встановлюють характер і напрями діяльності. По-друге, з боку держави, яка може регламентувати рівень витрат, оскільки він має забезпечити доступність товарів і послуг.

Кошторисне фінансування полягає в забезпеченні фінансування витрат за рахунок зовнішніх джерел. Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами:

1) з бюджету;

2) з централізованих фондів корпоративних об'єднань або фондів підприємств.

Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними.

На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.

Кошторисне фінансування здійснюється відповідно до таких принципів:

- плановість;

- цільовий характер виділених коштів;

- виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

- підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі та у межах затвердженого плану. Плановим документом виступає кошторис (звідси й назва методу). Кошторис – це документ, у якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період (місяць, квартал, рік) або відповідні заходи. Складання кошторису засноване на двох складниках: оперативно-мережних показниках, які характеризують обсяги діяльності установи, і нормативах витрат за окремими статтями. Крім того, витрати можуть установлюватися на підставі статистичних розрахунків динаміки розвитку установи.

Цільовий характер кошторисного фінансування означає, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. При цьому в окремих випадках може надаватися право перерозподілу коштів між окремими статтями кошторису. Цільовий характер асигнувань дає можливість організації, що здійснює фінансування, проводити контроль за раціональним та ефективним використанням виділених коштів.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється у відповідності з кошторисом, однак, виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-мережних показників. Фінансування, таким чином, здійснюється не автоматично за планом, а виходячи з реальних потреб. Це дозволяє запобігати завищенню планових розрахунків для отримання більшого фінансування.

Підзвітність передбачає встановлення звітності організацій і установ, які перебувають на кошторисному фінансуванні, перед організаціями, що їх фінансують. При цьому встановлюється відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування. Необхідність контролю пов'язана з тим, що цей метод діяльності не передбачає реальних стимулів і фінансової відповідальності за результати діяльності. Тому необхідний постійний фінансовий контроль за діяльністю таких організацій і установ.

В окремих випадках у межах одного підприємства, установи чи організації може застосовуватися одночасно кошторисне фінансування й комерційна діяльність. Наприклад, у державних вищих навчальних закладах здійснюється навчання студентів за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі. При цьому, як правило, ці методи діяльності чітко розмежовуються.

Кошторисне фінансування як метод організації фінансової діяльності не передбачає достатніх стимулів для раціонального й ефективного господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де дуже складно, а іноді й не можливо, забезпечити самоокупність і прибутковість. Насамперед, це установи соціальної сфери, які надають так звані безкоштовні послуги (тобто оплата яких здійснюється не одержувачем послуг, а державою).

3. Фінансові ресурси підприємств і джерела їх формування
Виробнича й фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Вони повинні створити передумови для стабільного процесу виробництва і його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку.

Фінансові ресурси підприємств можуть бути сформовані за рахунок таких джерел:

1) власні (статутний фонд, амортизаційні відрахування, чистий прибуток);

2) залучені (бюджетні асигнування, надходження з державних цільових фондів, надходження з централізованих корпоративних фондів та ін.);

3) запозичені (банківські кредити, комерційні кредити).

Спочатку фінансові ресурси, що формують статутний фонд підприємства, спрямовуються на придбання основних та оборотних фондів. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування. Формування оборотних фондів здійснюється за рахунок обігових коштів.

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. Вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних фондів, їх знос у процесі експлуатації; таким чином це є частина витрат підприємства в даному виробничому циклі. Разом з тим у виторзі від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, що призначений для простого відтворення основних фондів. Таким чином, амортизаційні відрахування виступають фінансовими ресурсами підприємства, призначеними для відтворення зношених у процесі виробництва основних фондів.

За економічною сутністю амортизаційні відрахування мають забезпечити просте відтворення основних фондів. У реальній дійсності потреба в коштах на зазначені цілі може як перевищувати суму амортизаційних відрахувань, так і бути меншою за цю суму. На це впливає велика кількість факторів, і, насамперед, цінових. Ціни на нове обладнання можуть бути як вище, так і нижче існуючих зараз. При їх зростанні сума амортизаційних відрахувань, нарахована виходячи з діючих цін, буде недостатньою. І, навпаки, при зниженні цін надлишок амортизаційних відрахувань може бути використаний на розширене відтворення основних фондів.

Амортизація нараховується за встановленими нормативами, які повинні враховувати фізичну й моральну зношеність основних фондів. В Україні застосовуються два методи нарахування амортизації: рівномірна й прискорена амортизація. Рівномірне нарахування здійснюється за єдиним на весь період використання фондів нормативом. Прискорене списання полягає в застосуванні регресивної шкали, тобто нормативи поступово знижуються. При цьому більша частина вартості основних фондів списується за перші два-три роки. Такий підхід дає можливість врахувати моральне старіння устаткування. Прискорена амортизація сприяє створенню достатнього обсягу фінансових ресурсів для своєчасного відновлення основних фондів і впровадження новітніх техніки й технологій.

Амортизаційні відрахування як фінансові ресурси підприємства не формуються окремо, а перебувають на поточному рахунку підприємства, куди вони надходять у складі виторгу від реалізації продукції. Їх виділення здійснюється на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нарахування амортизації провадиться щомісяця, а використання здійснюється, виходячи з установлених планів, через оплату витрат на придбання основних фондів безпосередньо з поточного рахунку підприємства.

Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень – нове будівництво, розширення й модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, впровадження новітніх технологій тощо. Їх використання здійснюється в сукупності з іншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо- й довгостроковими кредитами, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з державних цільових фондів, централізованих корпоративних фондів тощо).

Обігові кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу:

1) вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших видів виробничих запасів;

2) частина цих коштів перебуває в незавершеному виробництві;

3) ще одна частина обігових коштів перебуває в нереалізованій готовій продукції;

4) до них також належать залишки коштів підприємств на розрахункових рахунках та в касі підприємства;

5) крім того, до складу обігових коштів належить дебіторська заборгованість.

Обігові кошти призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, що здійснюється як за рахунок власних обігових коштів, так і за рахунок залучених джерел – короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості підприємства. При цьому необхідним є встановлення оптимальної структури цих джерел. Власні кошти повинні забезпечувати мінімальну стабільну потребу, без якої процес виробництва просто неможливий. Установлення рівня забезпеченості підприємств власними обіговими коштами може проводитися шляхом їх нормування в адміністративному порядку або на основі самостійного визначення обсягів власних коштів, залучених в оборотні фонди. При самостійному встановленні обсягів власних обігових коштів підприємство виходить зі своїх фінансових можливостей (розміру статутного фонду) і доцільності спрямування фінансових ресурсів в обігові кошти.

Фінансовим фактором, що визначає потребу у власних обігових коштах, виступає можливість залучення до формування оборотних фондів позикових коштів. Це, у свою чергу, залежить від рівня самофінансування, наявності майна, що може бути прийнято банком у заставу, а також від фінансових результатів діяльності підприємства, стабільності його положення на ринку. Чим краще показники діяльності підприємства, тим більше в нього можливостей залучити банківські кредити.

Забезпеченість підприємства обіговими коштами безпосередньо впливає на його діяльність: недостатність цих коштів призводить до незабезпеченості виробничого процесу; нераціональне й неефективне їх використання звужує виробничі й фінансові можливості підприємства; втрата чи осідання обігових коштів у виробничих запасах або в залишках нереалізованої готової продукції призводить до збитковості, а надалі й до банкрутства підприємства.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

- бюджетні інвестиції;

- бюджетні кредити;

- державні дотації;

- державні субсидії.

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються в пріоритетні сфери та проекти, які визначають розвиток економіки країни в цілому.

Бюджетні кредити виступають формою фінансової допомоги підприємствам, зазвичай у випадку тяжкого фінансового стану. Вони відрізняються від банківських кредитів порівняно невисоким рівнем відсоткових ставок.

Державні дотації – це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової.

Державні субсидії – це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різного роду державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій, субсидій і кредитів. Ці ресурси обов’язково носять цільовий характер, що випливає з напрямків діяльності даних фондів.

Надходження з централізованих корпоративних фондів характеризують внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних підрозділів корпоративного об'єднання, тобто за своєю сутністю це є перерозподіл чистого прибутку в межах корпоративного об’єднання. З одного боку, підприємства проводять відрахування в централізовані корпоративні фонди, з іншого боку – можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, суб’єкту господарювання варто визначати чисті (нетто) надходження, які розраховуються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.

Сальдо взаємовідносин може визначатися щодо всіх наданих ресурсів. Кожне підприємство сплачує податки й збори в бюджет і внески в цільові фонди. Однак, тільки деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету або з фондів. При цьому, як правило, сальдо взаємовідносин негативне. Тому, визначаючи обсяг фінансових ресурсів, наданих з бюджету, цільових і централізованих корпоративних фондів, варто враховувати сальдо взаємовідносин. Позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, негативне – фактичну суму вилучених коштів підприємств.

Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємств і мають для них певну ціну (у вигляді відсотку за користування кредитом). Однак вони встигають забезпечити певні потреби підприємства, тому сферою використання кредитів виступають, як правило, тимчасові або сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.

Кредит існує у двох основних формах: комерційний і банківський. Комерційний кредит – це придбання товарів або одержання послуг з відстрочкою оплати. Така угода оформляється спеціальним борговим зобов'язанням – векселем. Банківський кредит полягає в отриманні позик від комерційних банків під певні відсотки.

Кредитування здійснюється з дотриманням принципів повернення, терміновості, платності, а часто й забезпеченості. Дотримання цих принципів дуже важливо для обох сторін. Підприємства-позичальники за умови неухильного виконання вимог відносно одержання й повернення кредитів зацікавлені в забезпеченні ефективного використання запозичених фінансових ресурсів. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні суми коштів, а спрямовують їх у найбільш ефективні підприємства й проекти.

Прибуток виступає формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його фінансової й господарської діяльності. Він спрямовується, в першу чергу, на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст обігових коштів за рахунок прибутку відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні витрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити до валових витрат.

Прибуток досить складне й багатогранне економічне явище, що характеризує різні сторони діяльності підприємства. Роль прибутку як різновиду фінансових ресурсів характеризується його спрямуванням на розширення виробництва.

Схожі:

ТЕМА Основи фінансів підприємств Поняття й сутність фінансів підприємств....
Сфери фінансових відносин підприємств. Фінансові відносини між підрозділами підприємств, між суб'єктами господарювання, з державою,...
1. Основи фінансів підприємств
Робоча програма вступного іспиту за спеціальністю 0305081 «Фінанси і кредит», 0305081 «Фінанси і кредит», освітньо-кваліфікаційний...
Допущено Міністерством освіти України
Ф 59     Фінанси підприємств: Підручник / За ред професора А. М. Поддєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1998. — 368 с
Методические указания к выполнению курсовой работы на тему «Разработка...
Фінанси підприємств. Підручник / А. М Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д. Буряк та ін. К.: КНЕУ, 2008. – 552 с
Англомовне навчання за спеціальністю «Фінанси і кредит», спеціалізована програма
Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля пропонує здобути ОКР «Бакалавр» зі спеціальності «Фінанси і кредит» за єдиною...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до виконання курсового проекту «Організація...
«Фінанси і кредит», спеціальності 03 05 08 01«Фінанси» / Укл.: Г. О. Партин, Г.І. Кіндрацька, А.І. Ясінська, Задерецька Р.І. – Львів:...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Фінансова санація...
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”....
Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові...
«Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання
Програма матеріалів для вступного іспиту
«Фінанси і кредит» Мета проведення вступного іспиту полягає у відборі абітурієнтів, які мають достатній рівень базових питань з теорії...
Програма матеріалів для вступного іспиту
«Фінанси і кредит» Мета проведення вступного іспиту полягає у відборі абітурієнтів, які мають достатній рівень базових питань з теорії...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка