Задача 3. Підприємство придбало матеріали за 39 тис. грн. (з ПДВ) Витрати на заробітну плату становлять 40 тис. грн. Вартість основних засобів на початок року 260 тис. грн. Річна норма амортизації 8 %. Від реалізації продукції підприємство отримало 650 тис. грн. (з ПДВ). Визначити величину децентралізованих фінансових ресурсів у вигляді чистого прибутку та амортизаційних відрахувань.
Задача 4. Визначити величину централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів , використовуючи наступні дані:
Вихідні дані для розрахунку
Показники
|
Сума, грн.
|
1
|
2
|
1. Доход від реалізації продукції
|
25100
|
2. Інші операційні доходи
|
8200
|
3. Отримано безповоротну фінансову допомогу
|
400
|
4. Виробничі витрати
|
13100
|
5. Витрати на виробничу рекламу в межах норм
|
300
|
6. Сплачено дивіденди акціонерам
|
400
|
7. Податковий кредит
|
1000
|
8. Податкове зобов’язання
|
4900
|
9. Передплачено журнал на виробничі цілі
|
120
|
Задача 5. Підприємство придбало матеріали за 18 тис. грн. (з урахуванням ПДВ). Витрати на заробітну плату становлять 23 тис. грн. Від реалізації продукції підприємство отримало 112 тис. грн. (з ПДВ). Визначити величину централізованих фінансових ресурсів, які передаються у бюджет та цільові фонди.
Тема 4. Бюджетна система і бюджетний устрій України
4.1.Сутність бюджету та бюджетних відносин
4.2.Структура бюджетної системи України.
4.3. Бюджетний процес
4.4. Бюджетне регулювання.
4.1.
Бюджетні відносини — це фінансові відносини, які виникають у держави з підприємствами, установами, громадянами.
Риси бюджетних відносин:
1.Обов’язковим учасником бюджетних відносин є держава.
2.Бюджетні відносини пов’язанні з формуванням та використанням централізованого фонду грошових коштів.
3.Бюджетні відносини мають об’єктивний характер: в руках держави повинна зберігатись частина ВВП, яка буде спрямована на загальнодержавні потреби.
Бюджет - форма організації бюджетних відносин в державі. З правової точки зору бюджет являє собою фінансовий план, де передбачені основні доходи і видатки.
Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:
рівновага доходів і видатків;
перевищення доходів над видатками;
перевищення видатків над постійними доходами
Функції бюджету:
Перерозподільча — полягає у перерозподілі державних доходів та витрат за допомогою певних програм або через здійснення кошторисного фінансування.
Регулювання — полягає у виборі пріоритетних напрямків структурної політики, у забезпеченні збалансованості та рівноваги економічної системи.
Контрольна — проявляється у контролі державних надходжень та видатків, виявленні й аналізі відхилень фактичних показників від запланованих.
4.2.
Бюджетна система — це сукупність бюджетів усіх рівнів, які врегульовані правовими нормами і формуються на єдиних принципах, під впливом державного устрою та адміністративно – територіального поділу країни. форма організації бюджетних відносин в Україні.
Згідно Бюджетного кодексу ( 2010 рік), бюджетна система України складається з:
Державного бюджету України,
місцевих бюджетів
До місцевих бюджетів належать:
бюджет Автономної Республіки Крим,
обласні;
міські;
районні;
бюджети місцевого самоврядування ( сіл, селищ, територіальних громад)
Сукупність показників бюджетів всіх рівнів, що входять до складу бюджетної системи називається — зведеним бюджетом України.
Всі ланки бюджетної системи є самостійними. Самостійність їх забезпечується наявністю власних доходних джерел та правом визначати напрямки їх використання.
Бюджетний устрій — це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв”язок між окремими ланками.
Принципи бюджетного устрою:
1. Принцип єдності бюджетної системи. Він забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиною соціально–економічною політикою
2. Принцип автономності — означає, що кожний бюджет, який створюється в країні, є відносно відокремленим і формується незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається за рахунок:
1) затвердження і виконання кожного бюджету окремо;
2) чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами;
3) необмежених прав місцевих органів влади та управління у затвердженні й виконанні власних бюджетів.
3.Принцип публічності. Висвітлення показників бюджетів у засобах масової інформації, а також звітів про їх виконання.
4.Принцип достовірності. Формування бюджетів повинне здійснюватись на основі реальних показників та науково–обгрунтованих нормативів.
5.Принцип цільового використання бюджетних коштів
6.Принцип ефективност. – полягає в тому, що всі учасники бюджетного процесу прагнуть отримати максимальний результат при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.
4. 3.
Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок створення бюджету та його виконання.
Етапи бюджетного процесу :
1.Складання проекту бюджету (квітень–серпень попереднього року)
Міністерство фінансів і Міністерство економіки подають всім міністерствам бюджетні запити, доводять до місцевих органів влади інструктивні листи про особливості складання бюджетів.
Бюджетний запит – документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.
На основі аналізу бюджетних запитів МФ готує проект закону про ДБ України і подає його КМУ на розгляд. КМУ до 15 вересня приймає постанову щодо схвалення проекту закону і подає його ВР.
2. Розгляд та затвердження бюджету у Верховній Раді . Бюджет має бути затверджений до 1 грудня. Затвердження відбувається шляхом прийняття Закону “Про державний бюджет” на відповідний рік.
Після 1грудня починається формування місцевих бюджетів.
3.Виконання бюджету (протягом поточного року).
Бюджетний період – термін, протягом якого діє складений і затверджений бюджет. Виконання державного та місцевих бюджетів організовує КМУ через міністерства та відомства, виконавчі органи місцевих рад народних депутатів. Контроль за виконанням бюджету здійснює Верховна Рада та місцеві ради народних депутатів.
Під виконанням бюджету розуміють забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів та безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів.
4.Затвердження звіту про виконання бюджету (до 1 травня наступного року). Звіт про виконання державного бюджету затверджує Верховна Рада . Складання звітності про виконання ДБ здійснюється Державним казначейством.
4.4.
Бюджетне регулювання – це щорічний перерозподіл загальнодержавних централізованих ресурсів між різними ланками бюджетної системи з метою збалансування бюджетів нижчого рівня.
Методи бюджетного регулювання :
Дотація ( з лат – дар ) це сума грошових коштів , яка виділяється із бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня для покриття його дефіциту при неможливості зменшити видатки.
Субсидія ( з лат – допомога, підтримка ) – сума грошей, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування певних поточних видатків. Має цільове призначення.
Субвенція – сума грошових коштів, яка передається із бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування конкретних капітальних видатків. Має цільове призначення.
Практичні вправи та завдання
Тестові завдання :
1. Бюджетний устрій — це:
а) сукупність бюджетів різних рівнів.
б) організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.
в) взаємопов'язана система фінансових інститутів, визначена адміністративно-територіальним устроєм.
2. Бюджетне регулювання — це:
а) регулювання доходів та видатків Державного бюджету
б) перерозподіл грошових коштів між різними ланками бюджетної системи.
в) перерозподіл грошових коштів між різними адміністративно-територіальними районами.
3.Проект Державного бюджету на наступний рік затверджує:
а) Верховна Рада України; б) Міністерство фінансів України;
в) Кабінет Міністрів України;
4. Проект Державною бюджету на наступний рік складає:
а) Верховна Рада України; б) Міністерство фінансів України;
в) Кабінет Міністрів України;
5. Бюджетний період — це:
а) строк, на протязі якого діє складений та затверджений бюджет;
б) строк з початку складання проекту бюджету до моменту затвердження звіту про його виконання;
в) строк розглядання проекту бюджету законодавчим органом держави;
Завдання для розрахунків:
Задача 1. На основі даних статистичного щорічника України
а) проаналізувати структуру доходів та видатків Зведеного бюджету України;
б) побудуйте діаграми за отриманими результатами.
Задача 2. На основі даних статистичного щорічника Рівненської області
а) проаналізувати структуру доходів та видатків Зведеного бюджету Рівненської області;
б) побудуйте діаграми за отриманими результатами.
Задача 3. На основі даних додатку 1 Закону „Про Державний бюджет України” на поточний рік проаналізуйте
а) структуру податкових надходжень Державного бюджету;
б) структуру неподаткових надходжень Державного бюджету.
Задача 4. Розрахувати суму регульованих доходів бюджету області. Сума витратної частини бюджету області 300 млн. грн.. Дефіцит бюджету 50 млн. грн. Сума закріплених доходів 180 млн. грн.
Задача 5. Розрахувати суму дефіциту бюджету області та суму дотаціїй і субвенцій. Сума регульованих доходів 240 млн. грн. Сума закріплених доходів 130 млн. грн. Сума витратної частини бюджету 580 млн. грн. Сума субвенції складає 25 % від суми дефіциту бюджету.
Тема 6. Державний кредит і державний борг.
6.1. Сутність державного кредиту
6.2. Форми державного кредиту.
6.3. Сутність та види державного боргу
6.4. Методи управління державним боргом.
6.1.
Державний кредит — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами з приводу мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, у процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів. Держава в цих відносинах може виступати як позичальник, кредитор або гарант.
За економічною суттю державний кредит — це форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.
Причини виникнення державного кредиту
1 збільшення фінансування суспільних потреб та одночасно обмеження бюджетних можливостей держави;
2. з розвитком економічних і соціальних функцій держави в умовах ринкових відносин об'єктивно збільшуються і витрати;
3. використання державного кредиту для покриття дефіциту має значно менші негативні наслідки для фінансового стану держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.
Метою запозичення коштів може бути:
покриття бюджетного дефіциту;
регулювання грошового обігу;
залучення коштів для інвестиційних програм тощо.
З боку держави суб'єктами кредитних відносин можуть бути:
Кабінет Міністрів України;
органи влади Автономної Республіки Крим;
органи місцевого самоврядування;
Міністерство фінансів України (зокрема в особі Державного Казначейства);
Національний банк України.
У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції
Розподільча функція державного кредиту проявляється в перерозподілі частини новоствореної вартості на особливих принципах — терміновості, поворотності, платності, цільового призначення (як правило).
Регулююча функція державного кредиту має дві сторони - економічну і соціальну. Економічна сторона проявляється через підтримку та стимулювання певних галузей, підприємств, територій, шляхом виділення їм цільових кредитів. Соціальна сторона державного кредиту проявляється в забезпеченні процесу відтворення робочої сили за рахунок підтримки соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я створення робочих місць тощо).
Контрольна функція державного кредиту проявляється в обліку та контролі за цільовим та раціональним використанням коштів, які залучаються та виділяються державою.
Державний кредит є таких видів:
внутрішній, коли держава запозичує кошти у підприємств і населення власної країни;
зовнішній, коли держава робить запозичення на міжнародному рівні.
6.2.
Державний кредит може мати такі форми:
державні позики - випуск державних позик для вільного продажу населенню і фінансово-кредитним установам;
ощадні позики - обіг частини вкладів населення в Ощадбанках і касах у державних позиках.
Державні позики є основною формою державного кредиту.
Державні позики - це кредитні відносини між державою і фізичними та юридичними особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовлений термін за встановлену плату.
Державні запозичення можуть оформлюватися двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями).
Облігація (від лат. оЬіідаііо — зобов'язання) — найбільш поширений вид цінних паперів, є борговим зобов'язанням держави, за яким у встановлені строки повертається борг і сплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість — зазначену на ній суму боргу — і курсову (ринкову) ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю облігації є курсовою різницею.
Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Вони підлягають реалізації серед населення.
Класифікація запозичень:
1. Залежно від місця розміщення запозичень їх поділяють на :
внутрішні — на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні — надходять ззовні від урядів юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фізичних інституцій.
2. За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами влади та управління. Надходження від них спрямовуються в центральний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. Органи місцевого самоврядування здійснюють запозичення на будівництво доріг, охорону навколишнього середовища та фінансування інших заходів, у яких зацікавлена територіальна громада.
3. За ознакою характеру використання цінних паперів є ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто власники не можуть їх перепродати.
4. Залежно від забезпеченості державні позики поділяють на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування — принцип матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. їх надійність визначається авторитетом держави.
5.Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року),середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років )
6. За формою виплати доход: процентні, виграшні, процентно-виграшні, беспроцентні (цільові) та дисконтні (з нульовим купоном).
7. За правовим оформленням розрізняють облігаційні та безоблігаційні державні позики. Облігаційні позики супроводжується випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку. Безоблігаційні оформлюються підписанням угод, договорів.
Джерелами погашення державних запозичень можуть бути:
доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;
додаткові надходження від податків;
економія коштів від зменшення видатків;
емісія грошей;
залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).
6.3.
Відповідно до Бюджетного кодексу, державний борг - загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.
Іншими словами, державний борг - це сума заборгованості держави перед своїми кредиторами
Державний борг країни поділяють на внутрішній і зовнішній борг.
Внутрішній державний борг — це заборгованість держави громадянам та підприємствам своєї країни, які є кредиторами держави. Зовнішній державний борг — це заборгованість держави іноземним кредиторам, тобто громадянам та організаціям інших країн.
Розрізняють також капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості минулих років і процентів, що мають бути сплачені за позикам. Поточний борг — це видатки держави, пов'язані з погашенням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період процентів за всіма випущеними на даний момент позиками.
Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини.
Монетизований борг, який складається із боргів держави комерційним банкам як основним утримувачам державних цінних паперів. Він фіксується у балансах банків, і тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.
Немонетизований борг, який складається:
з невиконаних державою фінансових зобов'язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодавством (заборгованість з виплати пенсій, стипендій, допомог, заробітної плати та ін.);
з заборгованості з господарських відносин із реальним сектором економіки (заборгованість за державними замовленнями, з надання послуг державними установами та ін.).
Також існує державний прямий борг та державний гарантований борг.
Прямий державний борг - це та сума боргу, за яким позичальником є держава і відповідальність за його обслуговування несе виключно держава наявними активами. Державний гарантований борг - це та сума боргу, за якою прямим позичальником є будь-який суб'єкт за виключенням держави, а держава в свою чергу надає гарантії повернення суми позички, тобто в разі неповернення боргу позичальником держава зобов'язана його погасити. Такий борг в Україні сформувався в період постійного економічного спаду та надвисоких темпів інфляції
Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу не повинен перевищувати 60 % фактичного річного ВВП України.
Державний борг оцінюють за такими показниками.
Борг на душу населення показує, яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни.
Співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, яка припадає на кожні 1000 грошових одиниці індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити обтяжливість боргу для населення країни.
6.4.
Управління державним боргом - це комплекс заходів та процедур, які охоплюють увесь борговий процес починаючи від залучення позики і закінчуючи її повним погашенням.
Обслуговування державного боргу — це комплекс заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, погашення позик, виплати процентів за ними.
Тобто процес управління боргом є ширшим поняттям та включає в себе процес його обслуговування.
Обслуговування державного боргу здійснюється Міністерство фінансів України через банківську систему шляхом:
розміщення облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП) та інших цінних паперів;
погашення їх;
виплати доходів за ними.
Для цього у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу.
Є такі методи управління державним боргом: реструктуризація , рефінансування, конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивна співвідношенням, відстрочка погашення, анулювання.
Реструктуризація боргу - угода про прийняття нового плану погашення боргу. Реструктуризація боргу може проводитись різними способами:
1. Пролонгація боргу.
2. Прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу.
3. Введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини основного боргу.
4. Проведення конверсії боргу.
Рефінансування — це випуск нових позик для того, щоб розплатитися з власниками облігацій старої позики. Цей спосіб застосовується у разі зростання державної заборгованості і бюджетних труднощів країни. Активно рефінансування застосовується при сплаті процентів і погашень за зовнішньою частиною боргу.
Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.
Консолідація — це зміна строків дії позик. Частіше за все вона проводиться у формі збільшення строків дії облігацій попередніх позик. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків дії позик.
Уніфікація — це об'єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.
Анулювання (скасування) державного боргу означає повну відмову держави від зобов'язань за випущеними позиками (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).
Анулювання цінних паперів держави можливе з двох причин:
по-перше, в разі фінансової неспроможності держави (дефолту);
по-друге, в результаті приходу до влади нових політичних сил, які відмовляються визнавати фінансові зобов'язання своїх попередників.
Економічні наслідки державного боргу такі.
Перерозподіл національного доходу на користь власників державних облігацій та інших державних цінних паперів.
Збільшення податків для обслуговування державного боргу, що негативно впливає на ділову та економічну активність.
Скорочення споживання населенням країни.
Джерелами погашення зовнішнього боргу є
доходи бюджету;
золотовалютні резерви;
кошти, отримані від приватизації державного майна;
нові запозичення.
Практичні вправи та завдання
Тестові завдання :
1. Випуск облігацій внутрішньої державної позики здійснює:
а) Міністерство фінансів України;
б) Національний банк України;
в) Державне казначейство України.
2. Для покриття дефіциту державного бюджету використовується кредит:
а) державний;
б) банківський;
в) комерційний.
3. До державних боргових зобов'язань належить:
а) облігація;
б) казначейський вексель;
в) всі відповіді правильні.
4.Управління державним внутрішнім боргом України здійснює:
а) Міністерство фінансів України;
б) Національний банк України;
в) Кабінет Міністрів України;
5. У державному кредиті:
а) держава — позичальник, а юридичні та фізичні особи — кредитори;
б) держава — кредитор, а юридичні та фізичні особи -позичальники;
в) держава, юридичні та фізичні особи можуть бути як кредиторами, так і позичальниками.
Завдання для розрахунків:
Завдання 1.Знайдіть хибні твердження серед запропонованих.
1. До запозичень держава вдається при бюджетному дефіциті.
2. Коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик чи погашення інших зобов'язань, взятих фізичними і юридичними особами, вона є позичальником.
3. Як економічна категорія державний кредит є на стику двох видів грошових відносин - фінансів і кредиту - і поєднує їх особливості.
4. Сутність операцій на відкритому ринку, спрямованих на збільшення грошової маси, полягає у купівлі державних облігацій.
5. Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові кошти і таким чином сприяє зникенню ціни кредиту.
6. У сучасних умовах надходження від державних позик стали другим після податків способом фінансування витрат бюджету.
7. Обсяги операцій держави, що виступає як кредитор, значно вищі, ніж держави, що виступає як позичальник.
8. При запозиченні коштів державою забезпеченням кредиту є все майно, що перебуває в її власності.
9. Принципами державного кредиту є поворотність і платність
10. Облігації з "нульовим" купоном не підлягають обігу на ринку цінних паперів.
Задача 2.Державну валютну облігаційну позику надано в таких сумах: 200 млн дол. США на 200 тис. облігацій; 515 млн дол. на 51,5 тис. облігацій; 8370 млн дол. на 83,7 тис. облігацій. Визначте номінальну вартість облігації.
Задача 3. Визначте поточний річний дохід за облігацією номіналом 5 000 грн при 15 % річних.
Задача 4. Власник облігації номіналом 1000 грн при 20 % річних продав цінний папір через 240 днів після чергового "процентного" дня. Визначте, який купонний дохід одержить продавець.
Задача 5. Державну облігацію можна погасити за 25 000 грн через 10 років, коли настане термін її погашення. Розрахуйте нинішню вартість облігації, якщо дисконтна ставка подібних цінних паперів на біржі — 10 %.
Змістовий модуль 2. Податкова система та фінансовий ринок
Тема 10. Податкова система тпа принципи її формування
10.1. Економічна сутність податків
10.2. Елементи податку, їх характеристика.
10.3. Класифікація податків та їх види.
10.4 .Принципи формування податкової системи.
10.5. .Податкова служба в Україні.
10.1.
Податки — це законодавчо встановлені обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету. За економічним змістом податки — це фінансові відносини між державою та платниками з метою створення загальнодержавного фонду грошових коштів. Акумуляція грошових коштів здійснюється також за допомогою обов”язкових платежів.
Плата, збір відображає певну еквівалентність платника з державою. Розмір плати залежить від розміру ресурсів, що використовується, а надходження плати держава визначається державною власністю на ці ресурси.
Відрахування і внески передбачають цільове призначення платежів. Відносяться на витрати .
Відмінності:
1.Податки сплачуються виключно до бюджету держави. Плата, відрахування можуть сплачуватись іншим юридичним та фізичним особам.
2.Податки не мають цільового призначення
3.Податки справляються на умовах безповоротності. Сплата податку не породжує зустрічного зобов”язання держави вчинити будь – які дії на користь конкретного платника.
Функції податків:
Фіскальна — податки виступають методом централізації ВВП в держбюджеті
Розподільчо - регулююча — за допомогою податків здійснюється преррозподіл вартості ВВП та регулювання соціально – економічного життя країни.
10. 2.
Згідно Податкового кодексу України під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи:
- платники податку;
- об'єкт оподаткування;
- база оподаткування;
- ставка податку;
- порядок обчислення податку;
- податковий період;
- строк та порядок сплати податку;
- строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Платник податку - юридична або фізична особа, яка сплачує податки.
Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку. Об’єкт оподаткування повинен бути стабільним, піддаватися чіткому обліку і мати безпосереднє відношення до платника.
База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.
Податкова ставка — законодавчо встановлений розмір податку виходячи із об”єкту оподаткування. Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування. Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.
Податкові пільги – законодавчо встановлені умови та можливості пониження податкового навантаження та послаблення податкового тиску. Існують пільги :
- повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного платника;
- повне або часткове звільнення від податку певного виду діяльності;
- пониження ставок оподаткування і використання нульової ставки;
- зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і використання податкового кредиту.
Податковий період – термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов”язання. Податковим періодом може бути: календарний рік; календарний квартал; календарний місяць; календарний день.
Податковий звіт – документ, що подається до податкової інспекції зі звітними даними про розрахунки з бюджет
10.3.
1. За формою оподаткування розрізняють:
непрямі податки;
прямі податки.
При прямому оподаткуванні фінансові відносини виникають безпосередньо між державою і платниками податків.
При непрямому оподаткуванні суб’єктами оподаткування стає продавець товарів чи послуг, виступаючи посередником між державою та споживачем. Непрямі податки включені в ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито)
2. За економічним змістом об’єкту оподаткування розрізняють:
податки на доходи – обов”язкові збори, які стягуються з чистого доходу фізичних і юридичних осіб в момент його отримання (податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб);
податки на споживання - обов”язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів фінансово – господарської діяльності (ПДВ та інші непрямі податки);
податки на майно – обов”язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває у власності (податок на нерухомість, плата за землю).
3. За рівнем державних структур, що встановлюють податок:
загальнодержавні - встановлюються ВРУ, їх стягнення є обов’язковим незалежно від того, до якого бюджету зараховується.
Поділяються на 3 групи:
-ті, що зараховуються до держбюджету;
- ті, що зараховуються до місцевих бюджетів;
- ті, що розподіляються між держбюджетом і місцевими бюджетами.
До загальнодержавних належать такі податки та збори:
податок на прибуток підприємств;
податок на доходи фізичних осіб;
податок на додану вартість;
акцизний податок;
збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
екологічний податок;
рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;
рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;
плата за користування надрами;
плата за землю;
збір за користування радіочастотним ресурсом України;
збір за спеціальне використання води;
збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
фіксований сільськогосподарський податок;
збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
мито;
збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
місцеві - встановлюються місцевими органами влади. Зараховуються до місцевих бюджетів.
До місцевих податків належать:
податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
єдиний податок.
До місцевих зборів належать:
збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
збір за місця для паркування транспортних засобів;
туристичний збір.
4. В залежності від платика
податки з юридичних осіб;
податки з фізичних осіб;
змішані ( плата за землю, єдиний податок)
5. В залежності від джерел сплати
а) податки. що включаються у валові витрати та собіартість;
б) податки, що включаються у ціну товару;
в) податки, що сплачуються з прибутку або капіталу.
10.4.
|