1. Теоретичні засади організації фінансово – економічної діяльності
|
|
Скачати 0.78 Mb.
|
|
Тема 5. Оборотні фонди підприємств 1. Сутність та склад обігового капіталу 2. Встановлення оптимальної потреби підприємства у виробничих запасах 3. Джерела формування обігового капіталу 4. Ефективність використання обігового капіталу 1. Обіговий капітал підприємства – це грошові кошти і мобільні активи, що перетворюються у грошові кошти протягом одного виробничого циклу, що забезпечують неперервність процесу виробництва і обігу та отримання прибутку. Обігові кошти - це грошові кошти, авансовані в обігові виробничі фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва і проведення розрахунків. Вони у процесі кругообігу набирають форму обігових виробничих фондів – грошових коштів, авансованих у виробничі запаси, незавершене виробництво, матеріальні цінності на складах тощо; і фондів обігу – частини обігових коштів, які обслуговують процес просування продукції до споживача. Склад обігових коштів – це сукупність елементів, що складають обігові виробничі фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція і товари на складах, товари відвантажені, грошові кошти в розрахунках і на рахунках). Структура обігових коштів – це співвідношення між окремими елементами обігових виробничих фондів і фондів обігу, поділ коштів за місцем і значенням у процесі відтворення. Такий поділ обігових коштів підприємства зумовлений наявністю двох сфер кругообігу: сфери виробництва і сфери обігу. 2. Дотримання оптимального рівня виробничих запасів досягається шляхом нормування запасів матеріальних ресурсів – встановлення мінімальної суми коштів, постійно необхідних підприємству для нормальної роботи. Норми – відображають запаси матеріальних цінностей у днях, відсотках, у натуральних та інших вимірниках. Потреба в обігових активах – це грошова оцінка створених запасів. У вітчизняній практиці потребу у виробничих запасах визначають шляхом множення одноденних витрат матеріальних цінностей за цінами придбання на норму запасу в днях за формулою: Пз = О * Д, де О – одноденні витрати мат. цінностей ; Д – норма запасу в днях. Одноденні витрати матеріалів визначаються за кошторисом витрат. Потребу в обігових коштах у незавершеному виробництві на підприємстві розраховують за формулою: Пн = (( С * П * Кз ) : Д ) + Рз , де С – виробнича собівартість товарної продукції; П – виробничий цикл, у днях; Кз – коефіцієнт наростання витрат; Д – кількість днів у періоді; Рз – резервний запас незавершеного виробництва. Потреба у запчастинах для ремонту обладнання визначається, виходячи з термінів і обсягу ремонтів, а в окремих випадках аварійного ремонту і норм запасу деталей, комплектів на одну ремонтну одиницю в розрізі видів обладнання. Пзч = ( Дн * М * Чд * Цд * Кп ) : Сд, де Дн – кількість деталей, необхідних для одного механізму; М – кількість механізмів, на яких використовуються деталі; Чд – число днів складського запасу; Цд – ціна однієї деталі; Кп – коефіцієнт пониження запасу деталей; Сд – термін служби деталей у днях. Потребу в запасах тари на підприємствах розраховують за формулою: Пт = ( Рт * Дс ) : 365, де Рт – витрати тари на рік; Дс – час перебування тари на складі. Потреба в обігових коштах для створення запасів інвентаря і спецодягу розраховується за формулою: Пгі = ( Гі – За ) * Пр, де Гі – вартість комплектів господарського інвентаря на одного працівника; За – сума зносу в рік, що визначається за середнім відсотком зносу; Пр – число працівників, яких забезпечують інвентарем. Сукупну потребу в обігових коштах підприємства можна визначити за формулою: Сп = ( Спз * Рп ) : 100, де Спз – сукупна потреба, встановлена підприємством у звітному періоді; Рп – відсоток росту товарної продукції у плановому періоді за виробничою собівартістю відносно планового її обсягу у звітному періоді. 3. Джерела формування обігових активів значною мірою визначають ефективність їх використання. Всі джерела фінансування обігових коштів поділяють на три групи:
Провідну роль у складі джерел формування відіграють власні обігові активи. Першочергово при створенні підприємства обігові активи формуються за рахунок його статутного фонду (капіталу). Вони спрямовуються на придбання запасів, які надходять у виробництво для виготовлення товарної продукції. Підприємства використовують також і інші джерела формування обігових активів: кредиторську заборгованість, кредити банків та інших кредиторів. По мірі зростання виробництва потреба в обігових активах зростає, в такому випадку джерелом їх поповнення є чистий прибуток підприємства. Прибуток спрямовується на покриття приросту нормативу обігових активів в процесі його розподілу, а також на розвиток виробництва та його модернізацію. До засобів, що прирівнюються до власних відносяться сталі пасиви. Сталі пасиви – це кошти цільового використання, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємства, проте йому не належать. До них відносять:
• заборгованість постачальникам за відвантажену і отриману продукцію, термін оплати якої не настав (кредиторська заборгованість);
До позичених засобів відносять: короткотермінові банківські кредити, комерційні кредити та кредиторську заборгованість. Комерційний кредит – це поширена форма залучення коштів інших суб’єктів. Він використовується підприємством за браком фінансових ресурсів у покупця і неможливості розрахунку з постачальником. Кредиторська заборгованість – належить до позапланових залучених джерел формування обігових активів. Це короткострокові зобов’язання підприємства - які виникають за розрахунками з бюджетом, за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав і які не сплачені вчасно, за короткотерміновими кредитами. 4. Ефективність використання обігових активів на підприємстві має важливе значення для здійснення значного впливу н загальну ефективність всієї сукупності засобів, залучених підприємством. Ефективність використання обігових активів характеризується системою фінансово-економічних показників та коефіцієнтів, а саме: Кількість обертів обігових коштів – це відношення суми проданої продукції за певний період, оціненої за собівартістю до середнього залишку обігових коштів у цьому періоді. Ко = Р : Ос, де Р – сума проданої продукції за рік; Ос – середній залишок обігових коштів за рік. Чим більше оборотів здійснюють обігові кошти тим краще. Швидкість обертання обігових коштів – показує період, за який обігові кошти підприємства здійснюють один оборот. О = (Ос* Д ) : Р, де Ос – середні залишки сировини, матеріалів, палива тощо; Д – тривалість періоду, у днях; Р – обсяг реалізованої продукції. Коефіцієнт ефективності використання обігових коштів – характеризує скільки прибутку припадає на 1 грн. обігових коштів. Чим він більший тим ефективніше використовуються обігові кошти. Ке = П : Ос, де П – прибуток від проданої продукції; Ос – середні залишки обігових коштів. Крім зазначених показників, також використовується показник віддачі обігових активів, який визначається відношенням прибутку від реалізації продукції до залишків обігових активів. Тема 6. Вартісна оцінка результативності фінансово-економічної діяльності підприємств 1. Економічний зміст діяльності на підприємстві. 2. Ціноутворення на підприємстві 3. Формування валового ( чистого ) доходу на підприємстві 1.Основним джерелом грошових надходжень на підприємстві є виручка від звичайної діяльності. Яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження НТП, а також підвищення ПП, зниження собівартості, покращення якості продукції. Головним складовим елементом виручки – є виручка від реалізації, а саме її частина, яка залишається після вирахування матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію продукції. Тому найважливішим завданням кожного господарюючого суб’єкта є одержання максимального прибутку при найменших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії при витрачанні коштів і найбільш ефективного їх використання. В Україні застосовують два основні методи визначення надходжень від продажу продукції: Касовий метод – відповідно до якого дохід (виручку) від продажу продукції визначають за коштами, що надійшли на рахунки у вигляді платежів за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги, оприбуткування матеріальних цінностей, а також від виконання інших операцій та фінансової діяльності; Метод нарахування – відповідно до якого дохід (виручку) від продажу продукції та інших матеріальних цінностей визначають за вартістю відвантажених (переданих) товарів на відповідну дату. Застосування методів визначення виручки від виконання господарських операцій та фінансової діяльності чітко пов’язане з чинним податковим законодавством, яке передбачає відповідальність юридичної особи за розпорядження отриманими грошовими коштами з моменту юридичного визнання дійсності проведення операцій. 2. Ціноутворення на підприємстві організовується відповідно до державної політики ціноутворення, яка є складовою частиною загальної економічної політики України. В галузях економіки України застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи. Фіксовані ціни – встановлюються державою на послуги першої необхідності, і на товари, які вона монопольно виготовляє (газ, електроенергія ); Регульовані ціни – встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності (хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування ). Обмін продукцією між державами здійснюється за договірними цінами. Ціна – є грошовим виразом вартості товару, і як економічна категорія проявляється через виконання таких функцій: Облікова функція – функція обліку і виміру витрат на створення товару. Ціна вимірює, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів на виготовлення товару та збут, розмір прибутку. Стимулююча функція – проявляється у стимулюванні і стримуванні виробництва і споживання різних товарів. Вона реалізується шляхом зміни рівня прибутку в ціні, надбавок і знижок до основної ціни. Розподільча функція – пов’язана з відхиленням ціни товару від його вартості під дією ринкових факторів. Ціни підприємства, залежно від міри врахування в них витрат і прибутку поділяються на: гуртові, відпускні, роздрібні, світові. За гуртовими цінами - підприємства продають свою продукцію іншим підприємствам, а також підприємствам гуртової торгівлі, якщо така продукція не оподатковується ПДВ. Гуртова ціна виробу складається з двох економічних елементів: собівартості виробу і прибутку. За відпускними цінами виробника, в які включаються АЗ і ПДВ, підприємство продає продукцію іншим підприємствам, а також підприємствам гуртової торгівлі. Відпускну ціну виробника з урахуванням ПДВ визначають за формулою: ВЦв = Оц + (Оц * Спдв) : 100, або ВЦв = Оц * 1,2, де ВЦв – відпускна ціна виробу; Спдв – ставка ПДВ, в %. Відпускну ціну виробника з урахуванням акцизного збору визначають за формулою: ВЦа = Оц : ( 100 – Са) * 100, де С а –ставка АЗ, %. Відпускну ціну виробника з урахуванням акцизного збору і ПДВ визначають за формулою: ВЦва = ВЦа + ( ВЦа * Спдв ) : 100. Ціни гуртової торгівлі включають ціну виробника (гуртову ціну), а також витрати і дохід гуртової торгівлі підприємства, яке займається подальшою реалізацією продукції. Роздрібні ціни включають – відпускні (гуртові ) ціни виробника, витрати і доходи торгівельної організації. Роздрібна ціна визначається за формулою: РЦ = ВЦв + НР або РЦ = Вцва + НР, НР = Во + П + ПДВ, де РЦ – роздрібна ціна; Нв – націнка; Во – витрати обігу; П - прибуток підприємства продажу; ПДВ – ставка ПДВ. Світова ціна – ціна, за якою підприємство виконує операції за платежами у вільно конвертованій валюті. Світовими цінами є ціни на експортну продукцію підприємств. До світових цін включаються гуртові ціни, мито та митні збори. В окремих випадках підприємства зобов’язані застосовувати регульовані ціни. 3. Доходи підприємства поділяються на:
1. Валовий дохід, як фінансова категорія – це новостворена працею вартість, яка у процесі реалізації продукції набуває грошового виразу у вигляді перевищення виручки над витратами минулої уречевленої праці. В сучасних умовах, валовий дохід визначають як – сукупний грошовий виторг підприємства, одержаний від діяльності основного, допоміжного, обслуговуючого виробництва та від реалізації додаткових послуг. ВД визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами і амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості продукції. ВД = В – МВ - АВ Валовий дохід – це основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства і державного бюджету. Чистий дохід – виражає у грошовій формі вартість додаткового продукту, і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і ЗП, або як різниця між валовим доходом і ЗП. ЧД = ВД – ЗП, або ЧД = Д – ПДВ – АЗ – І ЗП – ІВ, де Д – виручка від реалізації продукції; ІЗП – інші збори або податки з обороту; ІВ – інші вирахування з доходу. 2. Дохід (виручка) від продажу (реалізації) продукції. Підприємство отримує від продажу товарної продукції дохід, що забезпечує основну частку його надходжень у будь-якій формі. Сума доходу (виручки) від продажу продукції визначається за формулою: ДП = Тн + Тоц – Тк, де Тоц – товарна продукція відповідного періоду, що обліковується в гуртових цінах; Тн, Тк – вартість проданих залишків готової продукції на початок і кінець періоду. 3. Інший операційний дохід.
4. Інші фінансові доходи включають:
5. Інші доходи. До них відносять:
В окремих випадках підприємства можуть отримувати надзвичайні доходи від подій і операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій. Тема 7. Факторний аналіз показників фінансового стану підприємств 1. Характеристика фінансового стану підприємств. 2. Платоспроможність підприємств 3. Кредитоспроможність підприємств. 1. Фінансовий стан підприємства –– це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, і визначається сукупністю виробничо-господарських факторів та характеризується системою показників, що відображають наявність розміщення і використання фінансових ресурсів. Аналіз фінансового стану –– це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, яка складається з 2 взаємозв’язаних розділів: фінансового і управлінського аналізу. Фінансовий аналіз підприємства доцільно проводити в такій послідовності: - попередній аналіз; - аналіз фінансової стійкості; - аналіз ліквідності балансу; - аналіз фінансових коефіцієнтів. Результатом попереднього аналізу є загальна оцінка фінансового стану підприємства, а також визначення платоспроможності структури балансу підприємства. Аналіз балансу підприємства доцільно проводити з використанням відносних величин. Зменшення валюти балансу за певний період як правило є результатом зниження обсягу виробництва, що може бути однією з причин неплатоспроможності підприємства. При аналізі структури пасивів реалізуються наступні цілі: - визначаються співвідношення між залученими і власними джерелами коштів підприємства. значна питома вага залучених джерел(більше 50%) свідчить про ризикову діяльність підприємства; - визначається забезпеченість запасів і витрат підприємства власними джерелами, а також з врахуванням довгостроковості і короткостроковості кредитування; - розглядаються причини утворення кредитної заборгованості, її питома вага, динаміка, частка просторової заборгованості. Аналіз структури пасивів проводиться у взаємозв’язку з аналізом активів. 2. По типу фінансової стійкості і її зміні можна судити про надійність підприємства з так званої платоспроможності. Аналіз фінансової стійкості починають з показників, які відображають суть стійкості фінансового стану. У відповідності до показників забезпеченості запасів і затрат власних і залучених джерел фінансування розрізняють наступні типи фінансової стійкості: - абсолютно стійкий фінансовий стан(запаси і затрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів); - нормально стійкий фінансовий стан(запаси і затрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів і довгострокових кредитів); - нестійкий фінансовий стан(запаси і затрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових і короткострокових коштів); - кризовий фінансовий стан(запаси і затрати не забезпечуються за рахунок всіх джерел фінансування). 3. Аналіз ліквідності балансу дозволяє оцінити кредитоспроможність підприємства. Ліквідність визначається покриттям зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких в гроші відповідає терміну погашення зобов’язань. У відповідності до цього розраховуються такі види активів і пасивів: - найбільш ліквідні активи(НЛА) –– грошові кошти та цінні папери підприємства; - активи, які швидко реалізуються(ШРА) –– дебіторська заборгованість; - активи, які повільно реалізовуються(ПРА) –– ТМЦ; - активи, які важко реалізовуються(ВРА). Пасиви: найбільш термінові зобов’язання(МТЗ) –– кредиторська заборгованість; короткострокові пасиви (КП) –– короткострокові кредити; довгострокові пасиви( ДП); постійні пасиви(ПП) –– власний капітал. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються такі 4 умови одночасно: НЛА=НТЗ ШРА>=КП ПРА>=ДП ВРА<=ПП. Коефіцієнт ліквідності балансу визначається за такою формулою: Ал=(НЛА+0,5ШРА+0,3ПРА)/(НТЗ+0,5КП+0,3ДП) Коефіцієнт ліквідності служить для комплексної оцінки платоспроможності балансу. Залучення кредитів є однією з форм фінансового забезпечення підприємницької діяльності. Воно здійснюється на основі встановлення фінансових взаємовідносин між підприємством та кредитною установою шляхом укладення між ними відповідних договорів. В залежності від вказаного в кредитному договорі терміну погашення виділяють: онкольний, короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий кредити. Розрізняють такі види банківських кредитів: контокорентний, ломбардний, іпотечний, платіжний, револьверний, ролловерний, кредитна лінія. В процесі підприємницької діяльності підприємства здійснюють взаємне кредитування. Це відбувається у зв’язку з різницею в часі між відвантаженням продукції (виконанням робіт, наданням послуг) та її фактичною оплатою. Тому в грошовому обороті підприємства, поряд з кредитами банків, є засоби інших кредиторів, в тому числі підприємств-постачальників та інших контрагентів. Комерційний кредит – це відповідна кредитна угода між двома підприємствами – продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Інструментом комерційного кредиту є вексель, що визначає фінансові зобов’язання постачальника стосовно кредитора. За способом оформлення виділяють такі види комерційного кредиту: Комерційний кредит з відстрочкою платежу за умовами контракту отримав найбільше розповсюдження в господарській практиці. Він регулюється умовами договору на постачання товару і не вимагає спеціального оформлення. Комерційний кредит по відкритому рахунку використовується у господарських відносинах підприємства з його постійними постачальниками при багаторазових поставках завчасно обумовленого переліку продукції невеликими партіями. Комерційний кредит з оформленням заборгованості векселем полягає у тому, що підприємство-покупець, отримавши товар, виписує вексель з вказівкою терміну платежу. Комерційний кредит у формі консигнації являє собою вид комісійної операції, при якій підприємство-постачальник відвантажує товар на склад торгового підприємства з дорученням реалізувати його Тема 8. Фінансово – економічне планування на підприємстві 1. Сутність, завдання та методи фінансового планування 2. Перспективне фінансове планування 3. Поточне фінансове планування 4. Оперативне фінансове планування 1. Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Мета фінансового планування – забезпечення господарської діяльності підприємства необхідними фінансовими ресурсами. Об'єктом фінансового планування є доходи і накопичення, їх формування і розподіл, відносини з ланками фінансово-кредитної системи, фонди коштів, їх формування та використання, капітальні вкладення й оборотні активи, планування їх обсягів і джерел фінансування, визначення джерел фінансування соціальної і культурно-побутових сфер підприємства. Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є: - забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами; - установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо; - визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання; - виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів; -- здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів. Основними етапами фінансового планування є: - аналіз надходження і витрат фінансових ресурсів за їх видами і загалом за попередній звітний період; - складання проекту фінансового плану на запланований рік; - розгляд і затвердження фінансових планів; - виконання фінансових планів. У практиці фінансового планування застосовуються наступні методи: економічного аналізу, нормативний, балансових розрахунків, метод багатоваріантності, економіко-математичне моделювання. Метод економічного аналізу дозволяє визначити основні залежності, тенденції у русі натуральних та вартісних показників, внутрішні резерви підприємства. Сутність нормативного методу полягає в тому, що на основі раніше встановлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючих суб’єктів у фінансових ресурсах та їх джерелах. Метод балансових розрахунків застосовується для визначення майбутньої потреби у фінансових засобах і базується на прогнозі надходжень засобів та витрат за основними статтями балансу на певну дату у перспективі. Метод грошових потоків носить універсальний характер при складенні фінансових планів та є інструментом прогнозування розмірів та термінів надходжень необхідних фінансових ресурсів. Метод багатоваріантності розрахунків передбачає розроблення альтернативних варіантів планових розрахунків, з тим, щоб вибрати з них оптимальний, при цьому можуть задаватись різні критерії вибору. Методи економіко-математичного моделювання дозволяють кількісно виразити тісноту взаємозв’язку між фінансовими показниками та основними чинникам, що їх визначають. Фінансове планування залежно від мети і завдань можна розділити на перспективне, поточне та оперативне. 2. Перспективне фінансове планування є головною формою реалізації мети підприємства і передбачає визначення показників, пропорцій та темпів розширеного відтворення. В сучасних умовах воно охоплює період від 1 до 3 років (іноді до 5 років). Перспективне планування включає розроблення фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності. Процес формування фінансової стратегії підприємства включає наступні етапи: - визначення періоду реалізації стратегів; - аналіз чинників зовнішнього фінансового середовища підприємства; - формування стратегічної мети фінансової діяльності; - розроблення фінансової політики підприємства; - розроблення системи заходів по забезпеченню реалізації фінансової стратегії; - оцінювання розробленої фінансової стратегії. Основу перспективного планування складає прогнозування - полягає у дослідженні можливого фінансового стану підприємства на тривалу перспективу. Результатом перспективного фінансового планування підприємства є розроблення чотирьох основних прогнозованих фінансових документів: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів та звіту про власний капітал. Для їх складання важливо правильно визначити обсяг майбутніх продаж. Обсяг майбутніх продаж можна розрахувати, використовуючи наступні методи: 1.Евристичні – засновані на усередненні даних, отриманих при інтерв’юванні різних учасників ринку: працівників торгівлі, спеціалістів маркетингових служб, покупців. 2.Аналіз рядів часу використовуються для обліку тимчасових коливань обсягів продажу продукції. Включає метод екстраполяції (полягає у розповсюдженні висновків, отриманих в результаті спостережень за обсягом продажу на протязі обраного періоду часу, на майбутнє), аналіз сезонності та циклічності (дозволяє виявити зміни в обсязі продажу, що пов’язані з тимчасовим споживанням продукції). 3.Економетричні моделі служать для визначення кореляції розміру продаж від зміни зовнішнього середовища підприємства, в тому числі і макроекономічних змінних, а також галузевих показників. 3. Система поточного фінансового планування підприємства заснована на розробленій фінансовій стратегії та фінансовій політиці за окремими аспектами фінансової діяльності. Цей вид фінансового планування полягає у розробленні конкретних видів поточних фінансових планів, які дають можливість підприємству визначити на наступний період джерела фінансування його розвитку, сформувати структуру його доходів та витрат, забезпечити його постійну платоспроможність, а також визначити структуру активів та капіталу підприємства на кінець планового періоду. Як правило, поточний фінансовий план складається на період, що дорівнює одному року. Процес поточного планування можна розглянути на прикладі складення річного плану руху грошових коштів. План руху грошових засобів відображає два грошові потоки: надходження та виплату грошових коштів. У розділі надходжень відображаються: виручка від реалізації продукції (робіт, послуг); виручка від реалізації основних засобів та нематеріальних активів; доходи від позареалізаційних операцій та інші доходи, які передбачається отримати протягом року чи кварталу. При необхідності залучаються позикові кошти, здійснюється випуск цінних паперів. У витратній частині – витрати на виробництво реалізованої продукції (робіт, послуг), суми податкових платежів, погашення боргових суд, сплата відсотків за банківський кредит за рахунок прибутку, напрямки використання чистого прибутку. Як у доходній, так і у витратній частинах плану відображаються надходження та витрати грошових засобів за трьома видами діяльності: поточній, інвестиційній та фінансовій. 4. Оперативне фінансове планування включає складання та виконання платіжного календаря, касового плану та розрахунок потреби у короткостроковому кредиті. Процес складання платіжного календаря можна розділити на шість етапів: - вибір періоду планування (квартал, місяць, декада); - планування обсягу реалізації продукції (робіт. послуг) з використанням спеціальної методики з урахуванням обсягів виробництва у попередньому періоді та зміни залишків готової продукції; - розрахунок обсягу можливих грошових надходжень; - оцінювання грошових витрат, що очікуються у плановому періоді; - визначення грошового сальдо – різниці між сумами надходжень та витрат за період планування; - підведення підсумків. На багатьох підприємствах поряд з платіжним календарем складається податковий календар, в якому вказується, коли і які податки потрібно сплатити підприємству. Касовий план – план обігу готівки, що відображує надходження та виплату готівки через касу. Касовий план є необхідним для підприємства з метою контролю за надходженням та витратами готівкових грошей. Тема 9. Контролінг процесів підвищення фінансово-економічного функціонування підприємств 1. Сутність та функції податків на сучасному етапі 2. Система оподаткування підприємств. Види та типи податків. 3. Непрямі податки 4. Прямі податки 1. Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві, і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави та розвитком товарно-грошових відносин. Податки – це обов”язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб або з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат. Суспільне призначення податків виявляється у функціях, які вони виконують. Основними із них є: 1. Фіскальна функція. Вона полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини ВНП. 2. Регулююча функція. Реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб’єктів господарювання. 2. Система оподаткування – це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Становлення системи оподаткування України почалось з прийняття Закону „Про систему оподаткування ” від 25.06.1991 р. В ньому наводиться визначення: 1. Поняття системи оподаткування; 2. Принципів побудови системи оподаткування; 3. Платників податків і зборів; 4. Об”єкта оподааткування; 5. Обов”язків, прав і відповідальності платників податків; 6. Видів податків і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів. Система оподаткування – це сукупність податків і зборів ( обов”язкових платежів), до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, встановленому відповідними законами держави. Об”єкт оподаткування – згідно з чинним законодавством оподатковується валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума ЗП, вартість товарної продукції, обсяг реалізації. Джерела сплати податків – прибуток (при стягненні податку на землю, на транспортні засоби, на прибуток, на нерухоме майно), собівартість (відрахування на соціальні потреби в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів), частина виручки від реалізації продукції ( оплата акцизного збору, ПДВ, мита ). Розмір ставок податків – можуть бути універсальні і диверсифіковані. Можуть встановлюватись у грошовому вираженні на одиницю оподаткування, а також у відсотка до об”єкта оподаткування. Вони можуть бути пропорційними – не залежати від розміру об”єкта оподаткування, прогресивними – зростати із збільшенням об”єкта оподаткування, регресивними – знижуватись із збільшенням об”єкта оподаткування. Термін сплати податків – для різних видів податків різні і залежать від об”єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Надання податкових пільг – можуть надаватись окремим платникам податків і окремим об”єктам оподаткування. Застосування штрафних санкцій – за порушення податкового законодавства суб”єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації, несплата у встановлені терміни податків та інших обов”язкових платежів державі, умисне заниження суми податку тощо. До загальнодержавних належать такі податки та інші обов’язкові збори і платежі:
До місцевих податків і зборів належать:
Загальнодержавні податки, збори та платежі встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України. Місцеві податки, збори і платежі і порядок їх сплати встановлюються органами місцевого самоврядування. Вони стягуються в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. 3. Підсистема оподаткування юридичних осіб передбачає поділ податків і зборів на три групи: непрямі податки, прямі податки та інші податки, збори і платежі. Непрямі податки – податки, які визначаються розміром споживання і не перебувають у тісному зв”язку з доходам або майном платника та встановлюються у вигляді надбавки до ціни товарів чи послуг. Джерелом сплати непрямих податків є ціни або тарифи, які оплачені кінцевим споживачем товарів. В Україні стягують такі види непрямих податків:
ПДВ – відноситься до ціни товарів і сплачується на всіх етапах руху товарів, тобто він є ціноутворюючим елементом. Платниками податку є: Підприємства, в яких обсяг оподаткованих операцій з продажу товарів, протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти місяців перевищує 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Підприємства, які продають товари на митній території України за готівкові кошти, сплачують податок незалежно від обсягів продажу. Об”єктом оподаткування є операції платників податку з:
Ставка оподатування – встановлена на рівні 20% та нульової ставки. Нульову ставку застосовують при виконанні операцій з продажу вітчизняних товарів платниками податку за межі митної території України. Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари, визначені законом як підакцизні, що входять до ціни цих товарів. Платники АЗ:
Обчислення АЗ за ставками у відсотках до обороту з продажу:
АЗ = ( Вцва – ПДВ ) * Са : 100 Або АЗ = ( Вцва : 12 ) * Са : 100, де Вцва – вільна відпускна ціна на підакцизний виріб; Са –ставка АЗ, %; ПДВ – ставка ПДВ. Мито і митні збори. Мито – є непрямим податком, що стягується за товари та інші предмети, які перетинають митний кордон України і відносяться до ціни товару. Платниками мита є юридичні та фізичні особи, які переміщують через митний кордон України товари або предмети, що підлягають обкладанню митом. Об”єктом обкладання митом – є митна вартість або фізична одиниця імпортованих товарів і предметів, які перетинають митний контроль України. Ставки мита. Стягнення мита проводиться за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України.
4. Прямі податки – це податки, які залежать від доходу або майна, і платниками яких безпосередньо є власники таких доходів або майна. Джерелом сплати таких податків є:
До прямих податків, що сплачують юридичні особи відносять:
1. Податок на прибуток. Платниками податку на прибуток є:
Сума оподатковуваного прибутку. Оподатковуваний прибуток підприємства у звітному періоді визначається як сума прибутку до оподаткування (скоригований валовий дохід мінус скориговані валові витрати та скоригована амортизація), отриманого на митній території України. Майнові податки. 1. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин. Податок сплачують з прибутку підприємства. Платником податку є – юридичні особи які мають на балансі транспортні засоби. Податок обчислюють, виходячи з об”єму циліндру або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, які є на балансі підприємства: ПТз = Оц * Ст, де Оц – об”єм циліндрів у куб. см; Ст – ставка податку на рік з 100 куб.см або 1 КВТ потужності двигун, грн. Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту загального користування. Плата (податок) на землю. Це податок на володіння і користування землею. Плата за землю стягується у двох формах: Земельного податку – сплачується власниками землі та землекористувачами; Орендної плати – сплачується орендарями. Об”єктом сплати є земельна ділянка. Податок на нерухомість ( проект). Податок на нерухомість – це загальнодержавний податок, що використовується як додаткове джерело збалансування доходів і видатків консолідованого бюджету України та є різновидністю податку на майно. Тема 10. Аналіз ефективності прийняття інвестиційних рішень 1.Сутність, завдання і форми фінансового планування 2. Складання і затвердження річного фінансового плану підприємства 3. Оперативне фінансове планування 1. Мета: вивчення основних умов функціонування, структури майна та джерела капіталу підприємства, а також виявлення основних напрямків дальшого аналізу ефективності використання капіталу та зміцнення його фінансової стійкості. Для успішної господарської діяльності в будь-якій сфері бізнесу потрібно відповісти на три основні питання: - який підприємницький потенціал повинен мати суб'єкт господарювання для досягнення власних цільових орієнтирів; - які джерела економічних ресурсів доцільно використовувати для реалізації тієї чи тієї підприємницької ідеї; - як домогтися фінансово-економічної безпеки фірми та конкурентоспроможності її продукції на ринках. Основні завдання аналізу: - вивчення вихідних умов функціонування підприємства; - визначення змін у загальній сумі та структурі балансу за звітний період, а також аналітична оцінка цих змін; визначення резервів нарощування капіталу підприємства, підвищення рівня його віддачі, зміцнення фінансово-економічного стану підприємства  |
Схожі:
| СУЧАСНІ МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА:... Актуальність. На сьогоднішній день оцінка фінансово-економічного стану підприємства є досить актуальною для будь-якого суб’єкта господарської... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові засади державного регулювання фінансової діяльності з організації і проведення азартних ігор, здійснення... |
| Реферат на тему: “Організація документів на рівні архіву” Однією з вузлових проблем архівознавства є організація роботи архівів. Вона включає наукові засади усіх сфер діяльності: організаційно-управлінської,... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні |
| ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні |
| Зміст ВСТУП Розділ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА Розділ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА |
СТРАХУВАННЯ Страхування”, оволодіти теорією і практикою страхової справи, набути навики фінансово-економічної роботи у сфері страхування, що... |
| 4. Роль і функції держави у зниженні негативного впливу тіньової економічної діяльності Соціально-економічні причини виникнення та джерела походження тіньової економічної діяльності |
Вплив субкультури рокерів та металістів на формування життєвих стратегій... Розділ 1 Теоретичні засади впливу субкультури рокерів та металістів на соціалізацію молоді 5 |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua