|
|
Скачати 1.96 Mb.
|
Принципи – це загальні та універсальні основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементів у системі. Принципи діалек. надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики в струнку систему.У сучасних концепціях найбільш вагома роль належить принципу зв”язку і принципи розвитку. Принцип розвитку в загальному плані можна сформулювати так: якби не поєднувалися в процесі якісних змін об”єктів прогресивні і регресивні зміни, будь-який об”єкт обов”язково або сам проходить стадію прогресивного розвитку або ж входить в іншу систему і в її складі здійснює цей процес. У суспільному житті принцип розвитку виявляється як принцип історизму. Завдяки цьому зазначений принцип став методологічною основою для осмислення сучасного стану людства і визначення перспектив його майбутнього.Принцип взаємозв”язку і взаємозумовленості – світ є надзвичайно багатоманітним. Кожний предмет має множину властивостей, які розкриває через зв”язок і відношення до інших предметів. Отже кожний об”єкт знаходиться у закономірному зв”язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об”єктами. Не існує об”єктів, які б існували поза будь-якими зв”язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв”язку і взаємодії об”єктів між собою і полягає одна із найсуттєвіших ознак діалек. та зміст принципу зв”язку. Діалектика має свої закони. Виділяється три основних закона діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення. 144. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість. Під поняттям “індивід”,як правило розглядається людина,як біологічна істота зі своїми природними даними без урахування її соціальних якостей. “Індивідуальність” виражає людину в сукупності її біологічних та соціальних особливостей, які якісно відрізняють її біологічних та соціальних особливостей, які якісно відрізняють її від інших людей. В умовах підготовки до ринку завдання освіти та виховання полягає у всебічному розвитку індивідуальності, її сутнісних сил. Під “особою”, “Особистістю” мається на увазі людина з певним урахуванням її соціальних якостей /працелюбство, гуманізму…/ важливою якістю тут виступає принциповість,висока відповідальність за свою справу. Негативними соціальними рисами людини виступають конформізм /пристосовництво/, кар’єризм, індивідуалізм /замкненість,протиставлення власних інтересів суспільним/, соціальна пасивність, схильність до корумпованості, безвідповідальність. 138. Поняття матерії. Місце матеріалізму в історії філософії. Матерія – це філософська категорія д. позначення об”єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини але існує незалежно від них. Матерії, у чистому вигляді формі якоїсь “праматерії” не існує. У світі існують лише конкретні матер. утворення. У категорії матерії ця безліч утворень об”єктивної реальності зведена до однієї спільної властивості існувати незалежно від людських чуттів і від відображення у людської свідомості. Філ. поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форм об”єктивної реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна ототожнювати матерію з будь-яким речовинним субстратом. Категорія матерії, має вагоме методологічне і світоглядне значення світоглядна роль цієї категорії полягає в тому, що воно охоплює не лише ті об”єкти, які вже пізнанні науково, а і ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об”єкти будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людським відчуттям. Методологічна функція поняття матерія виявляється у тому, що воно застерігає проти пошуку першоматерії як останньої і не змінної суті об”єктивного світу. Оскільки матерія є абсолютною завжди існує в конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. В основу виділення форм руху покладенні такі основні принципи: а) субстратний, що пов”язує певну форму руху і з специфічним матер. носієм б) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху. Найпоширенішими формами руху є: гравітаційний, механічний, тепловий, електро-магнітний, хімічний, геологічний, біологічний. Їх взаємозв”язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу, окрім того, вищі форми руху виникають на основі нижчих і включають їх у себе знятому виді. 140. Поняття свідомості, її структури та функціїСвідомість у широкому значенні цього слова е сферою люд. духовності, яка включае в себе світ думок, світ почуттів і волю. Люд. е единою істотою на Землі, якій притаманна свідомість, дух життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях люд. буття у світі. Люд. здійснюе свій зв”язок зв світом в 3 формах- практичній, пізнавальній, і дух.- практичній. Вона не просто пристосовуеться до навколишнього середовища, але й активно перетворюе, освоюе світ і опановуе його закони. Таке активне опанування світом як об”ектом відбуваеться в формі практ. діял. і теоритичної, пізнавальної діял., засобом і вищою формою якоі е мислення. Пізнавальна діял., і зокрема мислення, спрямовані на нейтральне, об”ективне зображення люд. і світу. Проте люд.-ка дух. активність не обмежуеться лише спрямованностю на об”ект, на реалність “поза себе”. Е і інша форма ідеальної діял., яка спрямована саме на перебудову люд.-кої душі. Це – дух – практична, ціннісна форма свідомості. Люд. свідомість не можна ототжнювати тільки, зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своею сутністю свід. е здантістю люд. не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом у суб”ект. значенням, співставляти своі знання з цілями власного існування, оцінювати світ свого життя. Свід. е усвідомленням своіх вчинків, іх наслідків, вона нерозривно пов”язана з совістю, з відновідальністю люд. за своі стосунки зі світом природи і сітом людей. Отже, свід, з одного боку, е формою об”ект відображення, формою пізнання дійсності, як незалежнох від люд.-ких прагнень та інтересів. Результатом і метою свід. е як пізнавальної діял. е отримання знань, об”ективної істини. З другого боку, свід. містить в собі прояв. Суб”ективного відношення люд. до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою дух. –практичного, цінносного відношення до світу е осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів люд.-ким інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діял. потребуе здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схем оперування ними, то духовне ставлення до світу і його усвідомлення вимагае особистих зусиль, власних роздумів і преживання істини. Дух. світ люд. – це не лише її розум, мислення, але й почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідомість, що спираеться на сукупність ціннісних оріентірів і дух. смислів. Свід. не дорівнюе мисленню та знанням, вона е одночасно і переживанням, усвідомленням, оцінкою дійсності. Будь-який прояв духовності відбивае в собі обидві форми дуального відношення до світу – і пізнавальну і ціннісну. 141. Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації Наук. Пізн – це цілеспрямований процес, який вирішуе чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізн. У наук. пізн. в діалект. Едності чуттево-сенсетивного та раціонального, головна роль належить рац.мисленню. В наук. пізн. формуються і набувають самостійності такі форми, та засоби, як: Ідея - це форма наук. пізн., яка відображае зв”язки, закономірності, дійсності і спрямована на її перетворення. Ідея не просто відображае дійсність такою, як вона існуе такою, як вона існуе тут і тепер, але і її можливий розвиток. Проблема – це форма і засіб наук. пізн., що е едністю двох змістовних ел-тів: знання про незнання і передбачення можливості наук. відкриття. Проблема е відображенням проблемної ситуації, яка об”ективно виникає в процесі розвитку сус-ва, це суб”ективна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображае суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому знанні, вона е одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Гіпотеза – це форма та засіб наук. пізн., за допомогою яких формуеться один з можливих варіантів вирішення проблеми. Гіпотеза е засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання. Гіп. існуе в контексті розвитку науки для вирішення якоі-небудь конкретної проблеми або для усунення суперечностей між теоріею та негативними даними експерементів шляхом проведення перевірки. На основі цих трьох форм наук. пізн. формуеться наук. концепія, що обгрунтовує основну ідею теорії. Концепція – це форма та засіб наук. пізн., яка е способом розуміння,пояснення основної теорії. Теорія – це найбільш адекватна форма наук. пізн., сис-ма достовірних та конкретних знань про дійсність. Теорія на відміну від гіпотези е знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Усі форми та засоби наук. пізн. – ідея, проблем, гіпотеза, концепція, теорія діалектично взаемопов”язані , і взаемообумовлюють одна одну. У наук. пізн. розрізняють 2 рівні: емпірічний та теоретичний. На емпіричному рівні здійснюеться спостережння об”ектів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв”язки між окремими явищами. На теоретичному рівні об”ект відображаеться з боку його внутр. зв”язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпір. пізнання. Абстрактне мислення е тут не лише формою вираження результатів пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання. 142. Поняття істини, її абсолютність та відносність Істина – це такий зміст знаннь, який відповідае об”ективній дійсності. І. У пізнавальному лані е відповідністю здійсності, адекватним відображае об”ект. реальності в свідомості людей. Успіх нашоі діяльності залежить від якими знаннями користується людина . За Арістотеля істина це судження відповідають дійсності, тобто правильна думка. Сутність проблеми істини полягае в можливості отримання об”ективної істини, тобто такого змісту нашого знання, який не залежить від людини і людства. Іншими словами, це питання про те, чи мають наші знання об”ективний зміст. Істинне знання завжди е знанням певного суб”екта-індивіда, соціальної групи людства вцілому. Суб”ективна сторона істини не е чимось таким, що лише заважае пізнанню об”ективного змісту. Істина як процес е об”ективною за змістом, але суб”ективною за своею формою. Абсолютна істина – це такий зміст і., який не заперечуеться цілковито подальшим розвитком науки, а тільки збагачуеться, доповнюеться. Абсолютність істини означае її стійкість, сталість, неспростовність. Будь-яке знання містить в собі дещо таке, що знайдене на віки, що е безумовним – безперечним надбанням людства. Відносна істина – це істина в основному вірна і з розвитком науки стае все більш досконалою. Дагматизм - спосіб мислення, що оперуе незмінними поняттями, формулами без врахування нових відомостей практики і науки. Религіїзм – (лат. відносний) – ідеалістичне вчення пр відносності, умовності і суб”ективності людського пізнання. Істина завжди одна, але в одній істині е моменти абсолютні і відносні. “Істина е процес сходження від істини відносної до об”ективно-абсолютноі” (Гегель). “Вопрос об истине не решается большинством голосов” (Демокрит). “Истина то, что общезначимо” (Дьюн). Семантика – “Истина выраж. в языковой форме». Сучасна наука – “Критеріем істини е суп.-історична практика”. 143. Поняття суспільної свідомості(СС), її структура. СС-це велике надбання людства, важливий засіб для відображення світу та його практичного освоєння. СС-особливий феномен,який існує не сам по собі,а такий,який по своїй природі є результатом історичного відображення суспільного буття в різних формах і на різних рівнях. СС носить яскраво виражений соціальний хар-р. Структура: *за носіями: індивідуальна (свідомость,якою володіє кожен індивід;хар-ризує різноманітністю, різнорівневістю, емоційною наснагою) та суспільна (це результат інтеграції індивідуальної свідомісті, доведення її до певного рівня, сталого, всезагального розуміння проблем. Завдання освіти,виховної роботи-підвищувати рівень суспільної свідомості шляхом підвищення індив.свід.) *за глибиною відображення дійсності: буденна (виникає на базі безпосереднього досвіду, без особливого втручання науки,техніки.Належать: нар.фольклор, мова,та теоритична (відображає реальність на вищому рівні за допомогою наукових понять, узагальнень, логічних висновків.) *за способом розповсюдження: соціальна психологія (вид свідомості,яка поширюється через психологічні прояви)та соціальна ідеологія (має науковий *за формами відображення: політична свідомість (відображає політ.ідеї,форми і методи управління державою,стосунки між класами, соц.групами, націями, державами) право (сукупність поглядів людей, що відображають їхню оцінку чинного права наявного суспільного і державного ладу, а також відповідність дій і вчинків громадян нормам права), морально-етична свідомість (форма регуляції поведінки людей в суспільстві без примусу.Основний критерій-суспільний ідеал), естетична свідомість (або культура-здатність відчувати і правильно оцінювати предмети мистецтва), наука (форма відображення світу не у виді норм поведінки або права в суспільстві,а відображення світу через поняття) релігія (форма відображенння світу,її сутність і недолік у відображенні нереальних явищ) та атеїстична свідомість (вчення яке заперечує існування Бога), філософія (відображає світ у більш широкому діапазоні, прогнозуючи і майбутне його існування) |
|
1-Зародження філософської думки у Стародавній Індії. 2 |
1. Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії Перші ф-ські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку 6 ст до н е в Стародавній Індії, Стародавньому... |
|
ДУХОВНО-ЦІННІСНИЙ АСПЕКТ Філософська творчість Г. Сковороди як передумова становлення класичної філософської думки в Україні |
Творчiсть видатного українського мислителя ХIХ ст. Памфiла Юркевича... Філософія П. Юркевича багатогранна й не підпадає під якесь одне усталене визначення. У ній простежуються глибокі й оригінальні думки... |
|
Історія й назва Найдавніші свідчення спостереження за Меркурієм Меркурій, видимий на вечірньому та раннішньому небі — два різних об'єкти. В Стародавній Індії Меркурій називали Будда (बुध) та Рогінея.... |
VІ Міжнародні філософсько-економічні читання Координація досліджень провідних представників вітчизняної філософської думки та економічної науки у галузі проблем, що перебувають... |
|
VІ Міжнародні філософсько-економічні читання Координація досліджень провідних представників вітчизняної філософської думки та економічної науки у галузі проблем, що перебувають... |
Конститу́ція Пили́па О́рлика Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули... |
|
Методичні рекомендації до самостійної роботи студента по вивченню дисципліни “Економічна теорія” Зародження економіко-теоретичних знань. Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи... |
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |