|
|
Скачати 78.63 Kb.
|
Білет 16
3. Мико́ла Ві́кторович Підго́рний (5(18) лютого 1903 — 11 січня 1983) — радянський державний і партійний діяч. Народився у Карлівці (тепер Полтавська область). З 1917 працював робітником на різних підприємствах Карлівки. В 1921-23 секретар Карлівського райкому комсомолу. В 1926 закінчив робітфак, у 1931 Київський технологічний інститут харчової промисловості. З 1930-член Комуністичної Партії України. У 1939-40 і 1944-46 — заступник міністра харчової промисловості УРСР. У 1944-46 — головний уповноважений уряду УРСР по переселенню українського населення з території Польщі до України. 3 1946 Підгорний — постійний представник Ради Міністрів УРСР при уряді СРСР. В 1950-53 — перший секретар Харківського обкому КПУ, з 1953 — другий секретар, в 1957-61 — перший секретар ЦК КПУ. В червні 1963 був висунутий М. Хрущовим на посаду секретаря ЦК КПРС. У жовтні 1964 Підгорний став одним з учасників групи вищого партійного керівництва, які підготували і провели зміщення М. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС (на думку деяких дослідників — відіграв вирішальну роль в усуненні М. Хрущова). З грудня 1965 Підгорний очолював Президію Верховної Ради СРСР. Підгорний займав високі партійні посади, з квітня 1960 — член президії ЦК КПРС, з квітня 1966-член Політбюро ЦК КПРС. У 1977 звільнений з посади Голови Президії у зв'язку з виходом на пенсію, виведений зі складу Політбюро ЦК КПРС. Помер і похований у Москві. Білет 17
3. Володи́мир Васи́льович Щерби́цький (* 17 лютого 1918, Верхньодніпровськ, нині Дніпропетровської області — †17 лютого 1990, Київ) — радянський партійний і державний діяч. Народився 17 лютого 1918 року. Навчався в Дніпропетровському хіміко-технологічному Інституті, після закінчення якого (1941) працював інженером-механіком. Від 1948 року на партійній роботі. Від 1955 року перший секретар Дніпропетровського обкому КПУ, з 1957 року член Секретаріату ЦК КПУ; з травня 1972 року, після усунення Петра Шелеста перший секретар ЦК КПУ, одночасно з 1961 року — член ЦК КПРС і з 1971 року член Політбюро ЦК КПРС. З 1955 року депутат Верховної Ради УРСР, з 1958 — СРСР, З травня 1972 року член Президії обидвох Верховних Рад. В 1961—1963 та 1965—1972 роках — Голова Ради Міністрів. Після приходу до влади М. Горбачова 1 березня 1985 р. не підтримав «перебудову». Щербицький дозволив будівництво на території республіки низки АЕС, в тому числі й Чорнобильської, у перші дні аварії на ЧАЕС намагався приховати трагедію. У період Щербицького 20 квітня 1978 р. було прийнято нову Конституцію УРСР. У той же час за часи перебування Щербицького на посаді в Україні відбувався економічний підйом, у людей була стабільна робота та пристойна заробітня платня. У навчальних закладах студенти отримували кваліфіковану вищу освіту безкоштовно та влаштовувалися за фахом. Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості. Білет 35 1. Причини Після блискучої перемоги над турецько-татарською армадою Османа ІІ під Хотином в 1621 році, досягнутої Річчю Посполитою, насамперед, завдяки 42-тисячному козацькому війську, уряд мусив виконувати свої обіцянки щодо збільшення козацького реєстру. Однак і тут польська шляхта залишалась вірною своєму цинічному ставленню до козаків. Оскільки Туреччина зазнала поразки і небезпека війни з нею вже не загрожувала Речі Посполитій найближчим часом, було вирішено зменшити козацький реєстр до 3-5 тисяч. Це викликало нове загострення соціальних протиріч на Україні, де зростав колоніальний гніт Речі Посполитої, де посилювалася від часів Брестської унії 1596 року експансія католицизму. Трудящі маси не корилися панам, тікали на Запоріжжя, де їх радо приймали козаки. Самі запорожці, незважаючи на заборони уряду, проводили вдасну політику. Підтримуючи своїх прихильників на ханський престол, вони таким чином впливали на політичне життя Криму. Козаки на своїх “чайках” виходили в Чорне море, нападали на турецькі міста-фортеці, звільняли невільників. Їхні морські походи змушували султана тримати для охорони узбережжя значні військові сили. Козаки вели успішні переговори про союз з Росією, Іраном, навіть Кримським ханством і Швецією. Наслідки Посилення народних рухів в 20-30 роках XVII ст. було викликано посиленням польського національного, феодального, релігійного гніту після Хотинської війни . Замість обіцяних під час війни послаблень Річ Посполита розправлялась з селянами, що заводили козацькі порядки, забороняли козакам приймати втікачів, підтримувати зв‘язки з іноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати українську православну церкву. Найбільшими повстаннями цього періоду були повстання під приводом Марка Жмайла (1625р.), Тараса Федоровича (1630-1631 рр.), Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина, Дмитра Гуні (1637-1638 рр.). Ці, як і попередні народні рухи, незважаючи на масовість і наступальну тактику, потерпіли поразку. Поразка повстань і здійснення польською шляхтою давали надію полякам на “золотий спокій”. Але то був спокій перед бурею. 2Становище українців під владою Чехо-Словаччини, однієї з найдемократичніших країн того часу, істотно відрізнялося від умов життя українського населення під Польщею та Румунією. Разючим контрастом, за словами О.Субтельного, до згаданих держав було те, що чеський уряд у свої населені українцями території вкладав більше коштів, ніж вилучав. Місцевим селянам було надано додаткові земельні ділянки за рахунок поділу колишніх маєтків угорських поміщиків, запроваджувалися передовіші методи землеробства, організовувалися сільськогосподарські школи тощо. Однак цих заходів було замало, щоб полегшити страшні злидні в регіоні. Ситуація ускладнювалася хронічним безробіттям, оскільки місцеві підприємства закривалися, не витримуючи конкуренції з високо розвинутою чеською промисловістю. 3Здобуття незалежності, подолання тоталітаризму створили умови для радикального розкріпачення духовного життя. Уперше в суспільстві сформувалися сприятливі умови для активної громадської діяльності, творчої самореалізації, можливості вільно (без будь-яких репресивних наслідків для всієї родини) висловлювати свою точку зору, працювати в будь-якому художньому стилі тощо. Усе це сприяло піднесенню духовності й культури, яке набуло характеру національного відродження всіх націй і народностей, що проживають в Україні. Одночасно різне розуміння в суспільстві державотворчої ідеології, економічні проблеми і скрутне матеріальне становище не дозволяють культурі розвиватися в повному обсязі. |
||||||||||||||||||||||||||||||