|
|
Скачати 48.3 Kb.
|
| Творча робота у номінації «Мово – душа моя» Гавчук Євгенія Володимирівна 7 листопада 1993 р. н., Товстенська ЗОШ І-ІІІ ст., Заліщицький район Тернопільська область смт. Товсте, вул. Сонячна 18, Добридень, Слово, Українська Мово, Добридень на межі тисячоліть! Квітни калиново і барвінково, Запашна, вічнозелена віть! Лиш рідне слово, що було чертогом Моїх дідів та їхніх повитух Дано мені, щоб розмовляти з Богом, І думати й творити власний дух. Моя мово! З чорнозему, рясту, любистку, м`яти, євшан – зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Моя мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово моя! Велична молитво наша у нерозділеній трійці, що єси Ти і Бог – Любов, і Бог – Віра, і Бог – Надія. Стаю перед Тобою на колінах і благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки тебе було вигнано. Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь-Україну возвелич! Порятуй народ її навіки! Мова – найбільше диво , створене людьми. Мова – це характер народу. В ній відбито його національні звичаї, побут, нахили. Мова – це ще й історія народу. Від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі сліди. У мові відбивається і пам`ять народу, бо майбутнє виростає з минулого. Мова – запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє. Будь-яка людина має знати, звідки вона родом, шанувати мову й історію свого народу. Знання мови народу, серед якого ти живеш – ознака культурної людини, знання рідної мови - обов`язок кожного! Мова – одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, а також багато слів – символів. Так, для нас українців, калина – символ краси; лебідь – знак чистоти й вірності; ясна зоря – надія; лелека – птах долі, провісник добробуту; кінь – образ вірного друга; сизий орел і сокіл – символ відваги і мужності. Нам потрібно відчувати мову кожною часткою своєї душі, пам`ятати, що мова народу – його серце, відображення всього змісту життя, а не лише народної фолькльорної символіки, хоч вона й творить мовний національний колорит. „Рідна мова – не степ, не хата, а народу мого душа” – справедливо зазначив поет В. Гончаренко. Рідна мова живе з людиною всюди і завжди, без неї, як і без сонця, повітря, води, рослин, людина не може існувати. Зречення рідної мови, неповага до неї є рівноцінним до неповаги батька й матері. Це веде до найбільшої кари – духовного каліцтва. Людина, яка не цінує культуру та мову свого народу, не може бути повноцінним членом суспільства. Мова – непізнана таємниця, яка зберігає в собі величезний потенціал, що був закладений віками історичних перетворень і надбань. У мові відзеркалюється вся сутність людського буття, національна історія, ментальність народу, особливості культурного, естетичного розвитку індивідуума. Мова є ключем до прогресу й розвитку народу. Могутність мови – могутність народу. Саме він дає їй красу й силу. У своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його генії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди. Отакі квіти вплели в той вінок і Тарас Шевченко, і Леся Українка, і Олександр Довженко, і Олесь Гончар... Нас, українців, знають інші народи по безсмертних творах наших співвітчизників. Нашому поколінню треба плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок. Нам треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим. Я впевнена, що наша мова не може не подобатись. Я її люблю. І не тільки тому, що вона рідна мені, а й тому, що вона чудова. Адже не один іноземний гість, побувавши в Україні й почувши нашу мову, був зачарований її красою, багатством, мелодійністю. На довгі роки царські заборони й укази закували наше слово в кайдани, перекрили йому подих, не пускали його до літератури, мистецтва, школи, але воно бриніло, звучало, співало на Україні. А зараз? На жаль, хоча українська мова й отримала статус державної, але скрізь: і на вулиці, і в магазинах, і на базарі, і в транспорті, і навіть у державних установах ми чуємо російську. Це серйозна проблема. Що може бути дорожче для людини за рідну мову? Адже тільки завдяки їй розвивається людське суспільство, бо попередні покоління можуть передати наступним свої здобутки, свої духовні проблеми, надбання. І слова: „Жива мова – живий і народ”, - не просто слова. Це істина. Недарма ж передові люди України, наші письменники, постійно піклувалися про мову, збагачували і оберігали її, закликали не засмічувати примітивними словами вуличних жаргонів. Отже, найсвятіший обов`язок кожної молодої людини – берегти і розвивати свою мову, дбати про неї, як про рідну неньку, звеличувати й оспівувати її красу. Ще нам потрібно завжди пам`ятати, що ми українці, і об`єднує нас саме мова. І не дай Боже нам її втратити, бо як сказав О. Гончар: „Мова народу – це найбільший національний скарб”. Неможливо зрозуміти людей, яких Бог наділив однією з найгарніших мов світу, а вони цураються рідного слова. У багатьох моїх знайомих сім`ях спілкуються російською мовою. Батьки платять великі гроші, віддаючи дітей на курси різних іноземних мов, і навіть не замислюються над тим, що в першу чергу людина мусить вивчити рідну . У моїй сім`ї я з дитинства чую українську мову. Ми з батьками постійно спілкуємось нею. Я не уявляю, як можна її зневажати. Коли я чую, що мої однолітки спілкуються російською, мені хочеться звернутися до них словами з вірша відомого українського поета Дмитра Павличка, якими він допікає землякові – українцю за його нехтування рідним словом: Ти зрікся мови рідної, нема Тепер у тебе роду, ні народу. Я вважаю, що саме моєму поколінню випала честь відродити, зберегти, примножити й передати нащадкам цей безцінний скарб – рідну мову. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов`язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно. Діймо! В ім`я нашого народу, в ім`я найвищих ідеалів людства – свободи і справедливості. Українською мовою зараз говорять в усіх куточках Землі: в Америці і Канаді, в Австраліїї та Латинській Америці. Ми добре розуміємо почуття цих людей. Українці з Америки чи будь – якої іншої частини світу роблять усе, щоб українська мова квітла й розвивалась у нашій незалежній державі. Коли мене запитають, чи дійсно я вірю в таке майбутнє нашої України, я відповім: „Так”. Просто нам треба повірити в те, що майбутнє буде зроблене нашими руками і що саме сьогодні може бути закладено наріжний камінь нашого щастя. Закінчити свій твір я хочу рядками із вірша українського поета – пісняра Юрія Рибчинського, в яких звучить синовне захоплення рідним словом. Я без тебе, мово, - Без зерна полова, Соняшник без сонця, Без птахів діброва. Як вогонь у серці, Я несу майбутнє Незгасиму мову, Слово незабутнє. |
|
Творча робота (вірш) у номінації |
Творча робота (вірш) у номінації |
|
Творча робота (вірш) у номінації |
Творча робота (вірш) у номінації |
|
Творча робота (вірші) у номінації |
Творча робота (вірш) у номінації |
|
Творча робота у номінації Важко не погодитися з поетом. Бо українське слово, в якому вмістилися історія народу, його душа і пісня, земля і піднебесся, дуже... |
Творча робота у номінації Народ, держава, мова це поняття нероздільні. Без мови немає народу, а без народу не існує мови. Наша рідна українська мова то мова... |
|
Виховний захід «Творча родина – творча Україна» Гуньківській ЗОШ І –ІІ ступенів відбулась виставка -зустріч з народною майстринею-односельчанкою Довгань Н. Ф. «Творча родина – творча... |
Уроку: узагальнити та систематизувати знання про типи мовлення опис Методи і прийоми: бесіда, метод передбачення, гронування, робота в парах, творча робота, самостійна робота |