ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ


НазваВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Сторінка8/17
Дата21.03.2013
Розмір2.89 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17

Література


1. Апель Карл-Отто. Трансформация философии / Перевод с нем. В. Куренной, Б. Скуратов. – М. : “Логос”, 2001. – 344 с. – Режим доступа: http://vpn.int.ru/index.php?name=Files&op=view&id=7215 С. 15

2. Касавин И.Т. Смысл как проблема эпистемологии и науки / Илья Теодорович Касавин // Эпистемология & Философия науки. – Т. XIII. – № 3. – 2007.

3. Коткова А.В. Онто-гносеологические аспекты целостности человека: опыт философского анализа: автореф. дис… канд. филос. наук: спец. 09.00.01 – онтология и теория познания [Электронный ресурс] / Александра Валентиновна Коткова. – Магнитогорск, 2006. – Режим доступа: http://science.masu.ru/index.php/dok-publ/cat_view/14--/18--?limit=15&limitstart=0&order=name&dir=DESC

4. Марчук М.Г. Аксіологія смислу / Михайло Георгійович Марчук // Проблема смислу у філософії та культурі російського Срібного віку. Матеріали Міжнародної наукової конференції. 15-17 травня 2008 р. м. Дрогобич. Випуск чотирнадцятий. – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2008. – С. 61 – 67.

5. Панарин А.С. Философия истории [Электронный ресурс] / Александр Сергеевич Панарин. Философия истории. Раздел I. Современные проблемы философии истории. – Режим доступа: http://www.pseudology.org/chtivo/PanarinAS/1_4.htm.

6. Пивоваров Д. В. Часть и целое [Електронний ресурс] // Философская энциклопедия / Под общей ред. д.ф.н., профессора В.Е. Кемерова. – “Панпринт”, 1998. – Режим доступу: http://terme.ru/dictionary/183/word/%D7%C0%D1%D2%DC+%E8+%D6%C5%CB%CE%C5.

7. Толстов А.Б. Единство мира [Электронный ресурс] / Алексей Борисович Толстов // Энциклопедия фонда знаний “Ломоносов”. – Режим доступа: http://www.lomonosov-fund.ru/enc/ru/encyclopedia:0128133

8. Тульчинский Г.Л. Свобода – эпифеномен культуры? [Электронный ресурс] / Григорий Львович Тульчинский. Текст доклада на Третьей Всероссийской научно-практической конференции по экзистенциальной психологии (3-5 мая 2007 г., Москва). – Режим доступу: http://hpsy.ru/public/x2919.htm

9. Тульчинский Г.Л. Смысл и гуманитарное знание [Электронный ресурс] / Григорий Львович Тульчинский // Проблема смысла в науках о человеке. – М.: Смысл, 2005. – С. 7 – 26. – Режим доступа: http://hpsy.ru/public/x2879.htm

10. Тульчинский Г.Л. Философская антропология и онтология свободы [Електронний ресурс] / Григорий Львович Тульчинский // Жизнь человека: опыт междисциплинарного исследования. – СПб: ИПБЧ, 1997. – С. 15 – 18. – Режим доступа: http://hpsy.ru/public/x3086.htm

11. Хайдеггер Мартин. Введение в метафизику [Электронный ресурс] / Пер. с нем. Н.О. Гучинской. – СПб, Изд-во “НОУ – “Высшая религиозно-философская школа”, 1997. – С. 87 – 301. (Текст лекции, прочитанный в 1935 во Фрайбургском университете). – Режим доступу: http://www.philosophy.ru/library/heideg/heid_intro_metaphysics.html
Ольга Рупташ. Проблема смысла: философско-антропологичесий аспект. В статье раскрывается значение постановки проблемы смысла для коррекции целей познания и деятельности человека через уточнение мировоззренческих
установок. Объектом исследования становятся причины естественно-экологического и социально-личностного кризиса, с которыми столкнулся современный человек: деформация смысла и потеря целесности.

Ключевые слова: дух, кризис, методология, наука, любовь, познание, свобода, смысл, целостность.
Ol’ha Ruptash. Problem of Sense: Philosophical-Anthropological Aspects. The article focuses on the valuable significance of the problem of sense formulated in order to correct the purposes of cognition and human activity through the clarification of philosophical guidelines. The causes of natural-environmental and social-personal crises faced by modern human, namely, the deformation of sense meaning and loss of sense of integrity, are the object of research.

Key words: spirit, crisis, methodology, science, love, cognition, freedom, sense, integrity.






УДК 316.356

М 34
Михайло МАТКОВСЬКИЙ
СІМ’Я – ОСЕРЕДОК ФОРМУВАННЯ

МОРАЛЬНИХ ЗАСАД

(за художніми творами Івана Франка)
У статті подано засади тези Іваном Франком, що родина є головним осередком формування духовно-моральних та національних цінностей. Філософ переконаний, що всі свої якості людини індивід закладає саме в сім’ї. Майстерно подані життєві обставини дітей у селянських сім’ях, свідчать про виняткову обізнаність Франка з психологічними аспектами виховного процесу.

Ключові слова: Франко, моральні засади, сімя, особистість
В умовах економічної та духовної напруги в сучасному українському суспільстві особливої актуальності набуває проблема відродження традиційних основ української родини та родинних виховних звичаїв, традицій як інтелектуального так морально-етичного, громадсько-патріотичного джерела формування особистості. Загально відомо, що виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Передовсім на сім’ю покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Також обов’язком сім’ї є дбати про фізичне і психічне здоров’я, створювати належні умови для розвитку природних здібностей дітей, виховувати працелюбність, доброту, милосердя, шанобливе ставлення до рідної мови, старших за віком, виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей свого народу. Сім’я є головним осередком формування моральних засад особистості.
© Матковський Михайло, 2011

Значущість людини, її суспільна цінність, затребуваність великою мірою визначаються тим, на які моральні підвалини вона опирається. Досліджуючи генезу особистості, науковці неодноразово доходили висновку, що людина стає такою, якою її шліфують об’єктивні реалії, але вона при цьому не пасивна, вона обирає (часто не усвідомлено) ті впливи, до яких хилиться її єство. У здатності розумно вибирати моральне добро і діяти за вибором, вважає німецький філософ І. Кант, людина утверджує свою людську гідність і самоцінність людяності. На жаль, люди часто висловлюють твердження, яких насправді у них немає, вважає філософ. Важливим, на його думку є розвинути справжні моральні засади, тому що “…фальш, яку людина не поборе, зіпсує її серце” [4, 427].

Дослідниця спадщини І. Канта О.О. Кузнєцова дійшла висновку, що “до І. Канта поняття моралі змістовно відповідало тільки культурно-ідеологічним інтенціям та філософській орієнтації авторів етичних концепцій” [5, 140]. Кант, підкреслює Кузнєцова, надав моралі теоретичного обґрунтування.

Моральність – це обов’язок людини, а не природно закладене в неї прагнення або почуття, наголошує І. Кант. Головною функцією морального виховання, вважає мислитель, є формування добрих якостей людини. Зауважуємо певну суголосність Кантового твердження із засадою давньогрецького філософа Сократа, що “виховання доброчинності [курсив мій М.М.] є найголовнішою справою кожної людини” [14, 592].

Моральна проблематика у творчості Івана Франка займає місце. Його спадщина має чітко виражену етико-гуманістичну спрямованість. І. Франко, вважає Е. Соловей, “поєднав гуманність найвищої освіченості й оту спадкову людяну мудрість селянина” [7, 40].

У праці “Що таке поступ?” мислитель, досліджуючи суспільний розвиток, доводить, що саме багатство, наука, не можуть дати людині повного щастя. Вона може бути щаслива тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нації. Скріплення, уточнення почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу – це основна підвалина всякого поступу; без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому, вважає Франко. Людинолюбство, моральність, чесність, людяність повинні розвиватися „не під впливом кари й нагороди, а заради самого добра” як риси вільної духовно розвиненої людини.

Важливим вважаю те, що у філософських поглядах Івана Франка, як і в філософії І. Канта спільною є така думка: єдине, що початково передвизначено в людині, – це її прагнення до щастя.

Спадщину Івана Франка уважно досліджували науковці наприкінці 19 ст., упродовж 20 ст. і продовжують у 21 ст.. Серед сучасників можна назвати А. Пашука, Я. Грицака, І. Захару, Е. Соловея, Т. Біленко та ін.

Вагомим у дослідженні творчості Івана Франка, на думку проф. А. Пашука є “уникнути однобічності, поверховности, нав’язування невластивих поглядів ученому, не допустити підтягування їх під якісь вимоги політичних та ідеологічних установлень, на догоду певним силам, вилучити ікон’юктурне спотворювання та компрометацію духовної спадщини мислителя. <…> А щоб справді стати на шлях об’єктивного висвітлення поглядів Івана Франка, треба знайти у цих же поглядах головний, основоположний стрижень, який визначає провідну лінію їх розвитку” [6, 11].

Спадщина Івана Франка потребує особливо уважної і глибокої інтерпретації. Аналіз його творчості не можливий без з’ясування і аналізу становлення його філософського світогляду. Світогляд Франка не був однополюсним. Багато ідей, продуковані ним в різний час, є суперечливими. Та попри мінливості Франкового світогляду він має певне центральне стабільне вістря, яким, на думку проф. Я. Грицака, є “віра у поступ і його нестримну силу, яку неможливо спинити” [2, 222], що і довів учений в праці “Пророк у своїй вітчизні”. Центром джерела поступу у Франка на думку проф. Пашука є “людина з комплексом духовних і фізичних потреб. Людина є активним і творчим началом, основу якого покладено комплекс її фізичних та духовних потреб, усвідомлених в ідеалах, прагненнях, різних ідеях тощо, які ставлять перед нею життєву мету дії” [6, 41].

Філософські твори Івана Франка мають науково-просвітницьку спрямованість та яскраво відображають українську філософську парадигму. У ній, як вважає І. Захара, “досить легко поєднується “голова” і “серце”, розум і почуття, постійне невдоволення наявним, постійні сумніви, питання, пошук, розум і віра” [3, 180]. Іван Франка доводитв, що критично усвідомлені цінності породжуються не тільки завдяки розуму, а і завдяки серцю, інакше вони залишаться абстрактними, що унеможливлює їх практичне втілення.

Проф. Т. Біленко вважає, що “важливою характерною рисою творчості Івана Франка треба визнати його громадянське кредо: служити громаді [1, 24]. Вербальне забезпечення навчально-виховного процесу та духовне гартування молоді, значною мірою реалізується через вивчення творів красного письменства. “Інтелектуальна еліта, яку гідно репрезентують українські поети та прозаїки, зокрема Іван Франко та його сучасники, активно в цьому задіяна. Ми повинні бути зваженими й обережними, послуговуючись їхніми творами в актуальному державотворенні (а піклування про молодь – його складова), адже тут постійно наявна небезпека додати щось від себе улюбленому авторові, аналізуючи його спадок” [1, 25].

Ґрунтовний аналіз наведених досліджень з філософської та педагогічної спадщини Івана Франка дає підстави говорити про важливість зясування моральних засад мислителя, та їх актуальність у наш час. Зауважуємо відсутність цілісного осмислення ролі сім’ї в моральному становленні особистості в згаданих працях, що і зумовило вибір мого дослідження, метою якого є спроба осмислення моральних засад виховання в сім’ї на основі художньої творчості Івана Франка.

У Івана Франка є багато оповідань, які постали на основі його власних спогадів про дитинство, років навчання в сільській і міській школах, мають здебільшого автобіографічний характер. Зокрема це оповідання “Малий Мирон”, “У кузні” та ін. У них, як казав сам Франко, відтворені картини виховання сільської дитини “від перших проблисків власного думання, а завершуючи найвищими ступенями середньої школи”, формування її характеру, світогляду, становлення особистості.

Згадуючи дитячі роки, Франко пише: “На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі. Се огонь у кузні мого батька… І мені здається, що запас його я взяв дитиною
в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і
досі” [11, 159].

Батьківська кузня стала для майбутнього письменника життєвою школою, а батькові оповідання та розповіді селян про Борислав і тяжке життя народу в ньому – першими незабутніми уроками. Світлий образ батька як гуманної людини, поборника громадських інтересів лишився у пам’яті поета на все життя. Описуючи в оповіданні “У кузні” виховний вплив родини та батьківської кузні, Франко говорить: “І певно, в ту пору ніхто з них не думав, що та кузня, і та компанія в ній, і той її дружній радісний настрій лишаться живим і незатертими в душі маленького рудоволосого хлопчини, що босий, в одній сорочці сидів в куті коло огнища, і якого дбайливий батько чає від часу просив відступити від скачучих іскор” [11, 169 – 170].

Непересічна особистість Якова Франка залишила відбиток на синові. По своєму батькові, як твердив Іван Франко, він успадкував потребу праці заради громади [3, 68].

Яків Франко був людиною простою, мудрою, відомою у всій окрузі. “З людьми і для людей” – це був девіз його життя. За професією був він ковалем. У кузні в нього було завжди гамірно. Тут можна було почути всі новини. В ній точилися розмови, запальні суперечки. До коваля люди йшли зі своїми скаргами і болями, шукаючи допомоги чи розради. Малий Іван цілими днями просиджував у кузні, слухаючи розповіді про нужду народну, про сваволю панів, про бунти ріпників Борислава.

“Йшлося до коваля, як у гості, як до сусіди, а не як до ремісника, щоб зробив те, що треба, та й бувай здоров, я тебе не знаю ти мене не знаєш. Батько такси за роботу ніякої не мав, “що людьом то й мені”, а нема готових, то й підожде. Але любив, щоб у кузні було весело, гамірно” [11, 161].

Батько Франка не радо слухав розмови про Борислав, і любив більше говорити на моральні теми. “Батько пильний і тямучий робітник, любив кпити собі дармоїдів та фужерів, з роззяв і галапасів. На твердження своїх загальних уваг він любив наводити коротенькі оповідання та притчі, звичайно на тлі ковальського ремесла” [11, 164 – 165].

“Обмови, осуджування неприсутніх батько не терпів і коли кому заганявся язик у той бік, умів зручним зворотом або притинком збити його з дороги, а молодшого, бувало попросту покартає: “Не пхай носа до чужого проса!” Так само не любив батько нічого сороміцького в розмові: сам він і при ньому вся компанія все держалися в межах приличності, звісно такої, яку можуть допустити собі чесні, статочні господарі” [11, 166].

Чуйна дитяча натура Івана Франка вбирала в себе все побачене та відчуте, пам’ять фіксувала постаті людей, що відвідували батьківську кузню чи гостювали в хаті, і їх розмови та розповіді, радощі і турботи.

Батько вважав дитину ознакою великого розуму, втішався поведінкою дитини. Навіть зробив синові у кузні окрему лавку, на якій той і собі пробував кувати.

У батьковій кузні пробуджувалися й міцніли у хлопця повага до роботящих рук, любов до людей, співчуття до їхнього горя. Очевидно, там відкривалося перед ним мистецтво оповіді – з батькових оповідань і притч, з численних історій, бувальщин, анекдотів, спогадів, у яких пригоди перепліталися “з короткими та меткими характеристиками людей... та місцевостей”. Формувався той запас життєвих вражень і душевних знань, без яких не може розвинутися письменницький талант. Кузня допомагала Франкові пізнавати й відчувати людей. Саме з відти мислитель виніс глибоку любов до праці, до працьовитої людини, до її пісні, виніс відразу до нероб і дармоїдів, що пожирають працю рук чужих, палку віру в можливість кращого життя робочого люду.

Головним моральним принципом життя І.Франко визначає гуманність, пошану до людей, любов до ближнього. Любов і добро це два абсолюти в моральному вихованні молоді, вважав він. В оповіданні “У кузні” подано опис притчі, яку розповідав йому батько. Мислитель пише: “І досі тямлю, яке велике враження зробило на мене його оповідання про того святого, що просив Бога, щоб його увільнили від людської любові” [11, 169]. В притчі йдеться про лікаря, який багато допомагав людям і за це Бог подарував йому любов всіх людей. Та за певних обставин він попросив Бога забрати в нього їхню любов. Господь вислухав його, і люди відвернулися від нього, почали боятися і тікати від нього. Через двадцять років лікар почув голос: “А що, солодко жити чоловікові без людської любові?” Лікар почав просити Бога послати йому смерть, щоб більше не мучитися за свій гріх. На це Господь йому відповів: “Хто людям служить, той мені служить. Я сотворив чоловіка для людей, і тілько з людьми і через людей він може бути щасливим. Якби я хотів, щоб він сам собі через себе був щасливий, я був би зробив його каменем. Якби я був хотів, щоб він тілько мені самому служив, я був би зробив його ангелом. А так я дав чоловікові найбільший дар – любов до людей, і тілько тою дорогою він може дійти до мене” [11, 169]. Та за те що він колись допомагав людям, Бог забрав його до себе і зробив святим.

І.Франко дав чимало цікавих порад щодо виховання дітей у сім’ї. Він вважає, що основи моральності закладаються ще до школи, в сім’ї. Найважливішим є вплив батьків на дитину у ранньому віці. Потрібне тверде керівництво дітьми з боку батьків, формування їхніх моральних якостей і норм поведінки; батьки повинні розвивати в дітей прагнення до пізнання природи й життя.

Родинне виховання, на його думку, має ґрунтуватися на національному єстві, народній педагогіці, житті народу і його традиціях, мусить вирости з його культурного стану, інакше це буде даремна трата часу і сил.

Важливе завдання морального виховання – виховання в учнів працьовитості як високої цінності в житті. Адже праця є “єдиною основою людського щастя і добробуту” [10, 39].

Праця виявляє справжню сутність людини, є визначальним чинником, який здатний вселяти в неї почуття гідності й правди. Однак у таку духовну силу може обертатися лише та праця, в якій живе громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс людського покликання
на землі.

Підкреслимо, що, ставлячи в центр своєї філософії людину, І. Франко формулює головний закон людяності, суть якого полягає в тому, що неробство – зло, а праця – добро. Під працею І. Франко розуміє не тільки фізичну чи розумову, а й духовну, яка проявляється через самовдосконалення особистості. Він наголошує, що “життя без діяльності, без думки, без боротьби” є шкідливим для молодої людини. Праця є ліком-панацеєю на всі духовні недуги людини й соціуму, єдино можливим та гідним людини способом існування, найважливішою чеснотою. Праця – єдина служба людям, народові, загальнолюдським ідеалам. Вона постає основою суспільного життя, відіграє визначну роль у розвитку та вихованні людини, формуванні її світогляду й характеру.

Згадує Франко і про негативні моменти стосунків у родині. “А вже найбiльша була бiда Мироновi з тим мисленням! Не вмiв мислити, та й годi. Що тiльки, бувало, скаже, все якесь не таке, як треба, все мати або хто-будь другий каже йому: Та чому ти ,тумане вiсiмнацятий, не помислиш уперед, що маєш казати, а так бовтаєш, як той рибак бовтом бовтає! I що вже бiдний Мирон не намучився, щоб вимислити, а потiм сказати щось розумного, – нi, не можна, та й годi. Бiдний Мирон дійшов до переконання, що вiн не вмiє мислити!” [8, 70]. Постійна критика від мами і сусідів, твердження ними, що він не вміє “мислити як люди”, дуже негативно впливали на дитину. “Бiдний Мирон, хоть i як мучився, не мiг нiчого лiпшого придумати, може, для того, що його насилу заставляли думати “так, як люди”. Смiх, регiт, звичайна нагана матерi враз iз “туманом вiсiмнацятим” – бiдний Мирон заплакав. – Та що ж, коли я не вмiю мислити так, як люди! – сказав вiн, обтираючи сльози [8,70].

Негативна оцінка мами і сусідів наводить нас на роздуми про те, у чому проявляється його дивакуватість? Можливо, просто вони не розуміли простих для сьогодення речей? Ймовірно його відмінність проявляється в нестандартному мисленні, за яким ховається обдарованість, а може й геніальність. Вони не розуміли що дитині потрібний індивідуальний підхід, тому що кожна дитина є особливою і неповторною. І що найбільш негативним в цьому є те що замість того щоб допомогти йому, вони формують у нього комплекс неповноцінності.

Читаючи це оповідання, ми бачимо прагнення дитини до пізнання, здатність робити власні припущення та аналізувати їх. Від малого Мирона вимагали не мислення (хоч називали саме це слово), а мавпування, бездумного, механічного повторення того, що сказане іншими.

І.Я.Франко міркує: “Що з нього буде? Який цвіт розів’ється з того пупінка? А коли прийдеться такій дитині вік жити… без ширшого досвіду, без яснішого знання, коли відмалку нетямучі родичі почнуть натовкати в неї все на такий спосіб, “як звичайно у людей”, то їм і вдасться придавити вроджений нахилок до своєрідного… і з малого Мирона вийде кепський господар або, що гірше… попре його до злого, не можучи розвитися на добро, – стане він забіякою, ворожбитом, що віритиме у власні привиди, і буде туманити людей із щирого серця” [8, 71].

Читаючи оповідання “Оловець”, також поринаємо в ситуацію побиття дитини батьком за загублений олівець. Дитина відчуває як фізичний так і моральний біль, причиною якого є дрібниця.

Нерозумні, жорстокі дії дорослих породжують незаслужене, непотрібне терпіння, страх, сором дитини, що причиняють значного болю м’якій душі. Такий підхід до справи виховання небезпечний та невиправданий, оскільки не сприяє моральному вихованню дитини, а лише травмує її, чи в кращому випадку вчить її “ліпше стерегтися”, бути хитрішою, завзятішою.

Складні сімейні стосунки та нещасливу долю дитини описав Франко також в оповіданні “Між добрими людьми”. Головна героїня оповідання дівчинка Рома, в малому віці втративши батьків, переїздить жити до вуйка. Спочатку дівчину приймають і ставляться до неї добре. Та згодом двоюрідні сестри перетворюють її на служницю, ображають та ставляться зверхньо. Дівчина називає своє життя пеклом. Вуйко ставиться до неї добре, та зі своїми дочками вдіяти нічого не може. Жаліючи її, говорив: “Бог тобі заплатить, дитино моя, бо я бідний, немічний чоловік, ніколи не зможу сього зробити!” [9, 99]. Тільки добре серце вуйка підтримувало її. В оповіданні маємо протиставлення доброї, чесної, працьовитої дівчини з її ледачими та злими сестрами, в житті яких була “страшна пустота”. Трагічна доля дівчини показує нам всю реальність бідної сироти того часу, яка “як галузка, відірвана від дерева, плине по воді, доки не попаде в крутіж”... “Чи винна гілка, чи винна вода, що так воно
діється?” [9, 111].

Франко неодноразово підкреслював необхідність прищеплювати молодому поколінню високі етичні якості, виховувати його у дусі любові до людини, поваги до старших, дружби і товариськості, правдивості і чесності.

“Кожна людина, – зазначає мислитель, – мусить виробити собі певне коло понять про людське життя, про поводження з людьми; це є розуміння вірності, справедливості, правди, дружби і добра. Ці поняття служать основою моралі, що є предметом останньої і найвищої науки – етики. Етика вчить людину жити по-людському – вона завжди і скрізь керує її кроками, переробляє її звірячу природу, робить її м’якшою… здібною до щастя не тільки внутрішнього (задоволення собою), але й суспільного, яке спирається на поєднанні праці усіх людей і на братській взаємній любові” [10, 39].

Важливо відмити, що у філософських поглядах Івана Франка, як і в філософії І. Канта, спільною є така думка: єдине, що початково передвизначено в людині, – це її прагнення до щастя.

“Яка молодь, таке майбутнє народу” [12, 138], – наголошував Франко і хотів, щоб молоде покоління було готовим до боротьби за оновлення суспільства.

Великий письменник-мислитель вважав, що критично усвідомлені цінності породжуються не тільки завдяки розуму, а і завдяки серцю, інакше вони залишаться абстрактними, що унеможливить практичне втілення їх.

Виховання всебічно розвинутого покоління, переконаний І.Франко, можливе завдяки боротьбі з реальними життєвими труднощами, де очі дітей не повинні бути закриті на протилежні аргументи і докази.

Дитячі та юнацькі враження позначались на багатьох творах і працях Франка. Про це говорив і сам мислитель. Багато людей, дійсних фактів, образи закутків рідного краю нерідко були частками його автобіографії. Поет назавжди зберіг у серці ніжну вдячність батькові за його мудру школу виховання, з гордістю згадував його як мужню натуру, що не зломилася під тиском нестерпної панщини і змогла промінитись душевною теплотою та щедрістю. Тобто письменник наголошує про вплив архетипу поведінки батька на своє життя і в першу чергу на свою творчістьж; вплив батька І. Франко якнайточніше висвітлив саме в дитячих оповіданнях.

Дослідуючи художні твори мислителя, робимо висновок, що Іван Франко традиційну українську родину розглядав як перший і найвпливовіший осередок формування духовно-моральних та національних цінностей, патріотизму, місце прищеплення здорових норм і навичок поведінки, пошани рідної мови, народних звичаїв і традицій.

Виховання в родині повинно базуватись на принципах гуманізму, всебічного розвитку, любові до праці, вироблення здатності до самостійного творчого мислення, удосконалення моральних якостей і способу життя.

Світоглядні ідеї Івана Франка, зокрема щодо виховання в сімї, співзвучні з тими завданнями, які стоять перед сучасним українським суспільством. Вважаю перспективним подальше дослідження цієї проблеми не тільки в художніх творах, а також в поезії, драматургії, філософських, історичних, етнографічних та публіцистично-педагогічних працях Івана Франка.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17

Схожі:

ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка протокол №10 від
Додаток 1 Чудова комора
Є на світі чудова комора. Покладеш у неї мішок зерна – а восени дивишся: замість одного у коморі вже двадцять. Відро картоплі у чудовій...
КА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА...
Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено...
5 клас (четвертий рік навчання, 3,5 години на тиждень)

ЗВІТ ПРО ВИПУСК КНИЖКОВОЇ ПРОДУКЦІЇ
Респонденти: юридичні особи (видавництва, видавничі організації) та фізичні особи підприємці, які здійснюють випуск книжкової продукції,...
1. Дискреційна фіскальна політика держави
Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає – випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження...
Тематична контрольна робота
Вкажіть рукописну збірку І. Величковського, у якій він використовує двадцять видів курйозної поезії
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка