Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад”

Скачати 1.12 Mb.

Назва	Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад”
Сторінка	4/9
Дата	13.03.2013
Розмір	1.12 Mb.
Тип	Курс лекцій

bibl.com.ua > Філософія > Курс лекцій

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Основоположники порівняльного історичного мовознавства

Усяка наука, щоб існувати, повинна мати суворо науково обґрунтований метод дослідження. З цього, по суті, починається наука. Порівняльне історичне мовознавство починається з порівняльного історичного методу. Вони нерозривно зв'язані.

До числа основоположників відносяться: німецький мовознавець Франс Бопп, датський Расмус Раск, німецький філософ Якоб Грімм, слов'янський - Олександр Востоков і романський Фрідріх Діц, ті, які відносяться приблизно до одного періоду (хоча Діц сформувався дещо пізніше). Порівняльне історичне мовознавство починається, загалом, із Ф. Боппа, що пояснюється тим, що 1-а порівняльна граматика була опублікована саме Боппом в 1816 році й присвячена системі відмінювання санскриту порівняно з системами відмінювання індоєвропейських мов. Цей рік можна вважати роком народження порівняльного історичного мовознавства, проіснувавшего до 1916 року, коли з'явилися роботи Ф. де Соссюра. Але повернемося до роботи Боппа. Поява роботи Боппа була не випадковою. Бопп сформувався як вчений санскритолог на основі всіх матеріалів Паризької академії наук. Бопп вважався кращим знавцем санскриту, вчився у Шлегеля, був прекрасним знавцем стародавньої історичної літератури, діалектів, різновидів санскриту. Вся його підготовка привела його до написання 1-ї порівняльної граматики.

Бопп говорив, що якщо спочатку його надихала любов до східної літератури, то поступово головним інтересом сталі мови. Він відчув внутрішню потребу сприяти становленню наукового мовознавства. (Як мови досягли сучасного стану; стадії їх формування, які мови можна вважати спорідненими; в чому це позначається). Бопп розумів, що потрібно провести розширення рамок лінгвістичних досліджень, вивчити систему кожної з мов, і всі вивчені системи зіставити між собою. В такому дусі була задумана його порівняльна граматика. Бопп виконав дослідження цілком на морфологічній основі. Порівняльна граматика між санскритом і його дочками. (Санскрит виступає в ролі мови-основи. Але ідея Шлегеля помилкова, санскрит займає серед них рівноправне положення. Він теж походить з мови-основи). Виконуючи дослідження на морфологічному рівні, Бопп всю увагу сконцентрував на флексіях - особистих закінченнях. Бопп знаходить не тільки схожість, але і їх повну тотожність, особливо показові парадигми дієслів "бути" і "нести" в різних часах. Бопп робить висновок про абсолютну спорідненість систем.

Бопп розумів, що флексії навряд чи можуть кочувати з мови в мову, запозичуватись. Бопп вважав, що на основі порівняння флексій можна вирішити питання спорідненості і йти далі, порівняння з семітськими мовами, з алтайською, але це вже інший план. Враження від роботи було сильним. Його запросили в Берлінський університет. Будучи професором, він розширював діапазон мовознавчих фактів.

В 1833 році почала видаватися 1-а порівняльна граматика індоєвропейських мов. В 1852 році видання було закінчено. Порівняльна граматика санскриту, зенге (авестийська, мова Авести), вірменської, грецької, латинської, литовської, старослав`янскої і германських мов. Відсутні тільки кельтські та албанські мови. Помилка Боппа в тім, що він рахував вірменську мову - індоєвропейською, але вірменська - це цілком самостійна мова, як і албанська Порівняльна граматика мала таку структуру. Спочатку Бопп описує корені, потім відмінкову систему, потім системи форм іменних частин мови, потім системи форм дієслів, в кінці - словотворення на матеріалі всіх мов.

Хоча в переліку названо 9 мов, насправді представлений матеріал більш ніж на 40 мовах (але інші для переконливості). Це була перша віха в розробці порівняльного мовознавства індоєвропейських мов. Загальна орієнтація Боппа визначається тією же, позицією, що і в першому досвіді.

Крізь призму санскриту, іменованого ним третейським суддею (помилково - невідомо, що більш давнє - грецька мова або санскрит). Незабаром Бопп вніс ще доповнення, обґрунтувавши приналежність і албанської, і кельтської до індоєвропейської сім'ї мов.

Крім того, серед інших мов, він привертає матеріал кавказьких і меланезійських мов. Критики справедливо засуджували його за це (адже це була не типологічна граматика). Порівняльна граматика повинна ґрунтуватися тільки на спорідненості мов.

Створюючи порівняльну історичну граматику, Бопп і тут орієнтується на морфологію як на ядро. Потім основою порівняльного історичного методу стає фонетика, а не граматика.

Система фонетичних відповідностей і складе базу подальших порівняльних історичних досліджень. Якщо вони витримувалися, можна говорити про спорідненість мов.

У Боппа ж фонетика залишалася поза увагою. Бопп вважається засновником теорії аглютинації, що зростає з його пошуків у напрямку пояснення походження флексій в індоєвропейських мовах. Він фіксував наявність системи флексій, а потім йому важливо було показати, як саме вона складалася.

Особливу роль Бопп відводив дієслову "бути", вважаючи його зв'язкою і вважаючи, що він присутній майже у всіх флексіях (і у всіх мовах в різних формах).

Теорія аглютинації не втратила свого значення і до цього дня. Вона зіграла велику роль. (Виділяються аглюнативні мови, на основі принципів аглютинації - тюрські, угро-фінські). В індоєвропейських мовах це явище майже не трапляється , але, мабуть, колись було. Разом з цим, і як би на противагу теорії аглютинації, була створена теорія еволюції, що пояснює словотворення (німецький учений Беккер вважав, що не флексія виникла із службових слів, а навпаки службові слова виділилися із словесних комплексів, що дуже сумнівно). Дедуктивний логістичний постулат, заданий наперед.

Расмус Раск

В 1818 р. з'явилося дослідження про походження стародавньої північної або ісландської мови. Ця праця Раська дуже відрізнялася від порівняльної граматики Боппа: по-перше, Раськ не мав підготовки відносно санскриту й взагалі його не використовує (що є серйозним недоліком), по-друге, якщо Бопп керувався ідеєю, що санскрит – джерелом усіх індоєвропейських мов, то Раськ вважав - фракійську мову (Болгарія, Балкани).Це одна з білих плям, оскільки опис цієї мови не зберігся, тільки жалюгідні уривчасті відомості. Ця не засвідчена древнє-фракійська мова по Раску краще всього зберегла свої риси в старогрецькій мові, яка і виступає у нього як відправна крапка для побудови порівняльної історичної граматики. Однак у Раска були й істотні переваги. 1-й розділ його граматики присвячений етимології. Раск першим вказав на можливість регулярних фонетичних відповідностей. І залишається один крок до відкриття принципу етимології:

морфологічні відповідності
регулярні фонетичні відповідності
лексичні відповідності.

Все ж таки основоположником прийнято рахувати Боппа. На практичному матеріалі сам Раск не встановив важливі фонетичні відповідності. (Це зробив Якоб Грімм). В останніх розділах роботи, Раск етимологічним порівнянням мов продовжив свою класифікацію германських мов, яка однак поступалася класифікації Скалігера (Раск припустився помилки, він ділить всі германські мови на 2 групи - скандинавські й германські (готські). Усередині готських він виділяє різні підгрупи. Це помилка в класифікації. Але всередині самих германських мов багато цікавих спостережень. Останній розділ книги з'ясовує джерело походження германських мов, особливо стародавньої північної або ісландської мови. Тут він приводить порівняння, порівнюючи ісландську мову як епіцентр з кругами і розходящимися навкруги нього іншими індоєвропейськими мовами.

Якоб Грімм

Творець історизму в мовознавстві, підводить під порівняльний метод історичну базу. Сам Грімм всією своєю діяльністю пов'язаний з німецьким романтизмом. Грімм раніше займався історією германців взагалі, а також ширше - історією індоєвропейців, фольклором, міфологією, літературою, зокрема поезією. Це зробило його широко ерудованою людиною. Коли Грімм вивчав історію, то прийшов до висновку, що найвидатнішим свідоцтвом історії культури народів є сама мова. Відома робота Грімма - «Німецька граматика». Це умовна назва. Йдеться про порівняльну історичну граматику германських мов із широким залученням індоєвропейських мов. З'явилася ця граматика в 1819 р. Це фундаментальна праця, близько 4000 сторінок. Вважається, що Грімм вніс в лінгвістику любов до дрібниць, німецьку сумлінність у збиранні мовного матеріалу.

З цієї граматики черпають і до цих пір; багато дано всяких обґрунтовувань. Цінність довідкового джерела збереглася до цих пір.

Граматика Грімма побудована так:

І розділ - про звуки

ІІ розділ - словотворення (сюди входило і формоутворення, тобто морфологія)

розділ - окремі граматичні категорії
розділ - присвячений синтаксису переважно простому реченню.

В граматику Грімма, як основний матеріал включалися германські мови - готська, старонімецька, стародавньо-північна (ісландська), англо-саксонска, а для фону інші індоєвропейські мови. Дана періодизація.

До Грімма (мовознавство 17-18 ст.) панували принципи дедукції. Грімм не розділяв такий підхід до мови. Вони порушують власне лінгвістичну частину, строгість лінгвістичних висновків.

Грімм був прихильником спостереження, індуктивного підходу. Що вагомого вніс Грімм, так це відкриття цілого ряду фонетичних законів всередині:

а) германських мовах

б) в індоєвропейських мовах
Перший закон Грімма

1-е або германське пересування приголосних, це основна характеристика, що відразу визначає групу германських мов. У далекому минулому, коли не було ще окремих груп мов, була загальна індоєвропейська прамова. З неї стали виділятися нові самостійні групи. Це виділення відбувалося нерівномірно. Коли виділялася германська група мов, в структурі відбулися зміни і, перш за все у фонетичному плані. Гучним приголосним, дзвінким вибуховим звукам b, d, g в індоєвропейських мовах відповідають глухі р, t, k в германських мовах.

Самі германські дзвінкі b, d, g відповідають в індоєвропейських мовах придиховим звукам.

Другий закон Грімма

II-е або верхньонімецьке пересування приголосних. Німецька мова відділяється від германських мов. Всі діалекти німецької мови зазнають змін.

На місці глухого t з'являється аффриката Тs (zwei).

Ці два закони визначили вигляд порівняльної історичної граматики мов.

Закони Грімма торкаються консонантизму, але у вокалізмі відбуваються теж цікаві зміни (Umlaut, Breachung). Проте в області вокалізма важко підвести до закономірності звукові зміни.

У той час був вже сталий погляд на первинний склад індоєвропейських голосних. Вважалося, спочатку були а, і (короткі). Вся решта змін йшла від цих голосних, але це було помилкою. Таку помилку важко було подолати. До кінця 19 століття вся проблематика порівняно - історичної граматики розчинилася в голосних. Головна заслуга Грімма у відкритті фонетичних закономірностей. Праці Грімма, як і Боппа швидко увійшли до обігу. Праці Раска і Востокова залишалися довгий час невідомими з мовних причин.

Фрідрік Діц

Фрідріх Діц народився в кінці 18 століття. Наукова діяльність його доводиться на 1 чверть 19 століття (із заходом на середину). З його ім'ям пов'язано проникнення порівняно історичного методу в романські мови. Порівняльна граматика романських мов Діца - перша. Говорять навіть, що Діц творець всієї романської філології. В 1836г. з'явилася його порівняльна граматика. В цей час виходили вже 2-е і 3-е видання граматики німецьких мов. В орбіту порівняння Діц включає 6 мов - 2 східні - румунську та італійську, 2 південно-західні - іспанську та португальську, 2 північно-західні - французьку та провансальську. Діц виходить із того, що в них єдине першоджерело – латинська мова. Але вже за часів Діца і раніше було відомо, що в історії латинської мови виділяється 2 періоди - класичний і вульгарний. Діц вважав, що ці мови відбулися від вульгарної, народної латинської мови. Існувала точка зору, згідно з якою латинська мова вважалася чимось змішаним з елементів старогрецької, італійської та ін. Діц справедливо вважав, що це не продукт змішення, а самостійна оригінальна мова. Що стосується граматики Діца, то вона складалася з історичної фонетики, формоутворення і синтаксису. В першій фонетичній частині ретельно порівнюється доля, кожного голосного і кожного приголосного. Всередині-романські звукові закони встановлюються, як основа порівняльної граматики. В розділі морфології розглядається формоутворення основних частин мови. В розділі про синтаксис увага уділяється переважно простій пропозиції. Складне залишається в тіні.

Разом з цією працею Діц створив етимологічний словник романських мов, який з'явиться як би IV частиною його порівняльної граматики. Діц критикує ненауковий підхід до етимології, вважав, що вона потребує серйозної наукової бази, якою повинна стати історична фонетика.

Як і взагалі класичні вчені, Діц надавав мало значення другій стороні етимології - семантиці, в основному займався фонетикою. Вважається, що в області семантики навряд чи можна вивести закономірності, можна тільки ворожити.

Проблеми співвідношення фонетичних і семантичних питань сталі згодом центральними. Але тут вони лише намічаються. Таким чином, наукова діяльність Діца заклала свій камінь в розробку порівняльного історичного мовознавства. В цей період виникла индоєвропеістика, основу якої складає компаративістика (створювалися порівняльні граматики) У процесі становлення порівняльного історичного методу були висунуті деякі його принципи, які залишилися непорушними:

1). Порівняльний історичний метод можна застосовувати лише до споріднених мов.

2). Основним матеріалом повинні бути якнайдавніші зафіксовані пам'ятники (санскрит, старогрецька мова). Їм відводилося особливе місце.

3). Компаративістіка повинна спиратися на фонетику і морфологію, як на експериментальну базу.

Лекція № 4

Натуралізм в мовознавстві.

Натуралістична концепція А. Шлейхера

(Класифікація мов по Шлейхеру.

Лінгвістична система В. фон Гумбольдта)

Виникнення натуралізму в мовознавстві відноситися до середини XIX в. і пов'язано з бурхливим розвитком в Європі природних наук. Елементи натуралістичного підходу до мови містяться вже в роботах В. фон Гумбольдта і Ф. Боппа, які застосовують термін «організм» і по відношенню до мови. Але тільки у представників натуралістичного напрямку цей термін одержує яскраво виражене природнонаукове забарвлення. Натуралістична концепція мови знаходить своє відображення в тому або іншому ступені в роботах німців Моріца Раппа (1803-1883) («Фізіологія мови», «Порівняльна граматика як природна наука» і ін.), Макса Мюллера (1823-1900) («Лекції з науки про мову»), американця Вільяма Уїтні (1827-1894) («Життя і зростання мови») і інших лінгвістів. Найбільш виразно натуралізм як філософія мови сформульований в працях німецького мовознавця Серпня Шлейхера (1821-1868). З його ім'ям пов'язано не тільки оформлення індоєвропеїстики в особливу науку, але і застосування природнонаукового методу в дослідженнях мови.

А. Шлейхер разом з мовознавством вивчав філософію і ботаніку, що наклало відомий відбиток і на його погляди. З 1846 р. він доцент в університеті в Бонні, з 1850 р. викладає в Празі, а з 1857 р. - в Ієнському університеті. В 1858 р. був вибраний іноземним членом-кореспондентом Російської Академії наук. Шлейхер був різностороннім лінгвістом, він займався германськими, слов'янськими і балтійськими мовами в порівняльно-історичному і типологічному аспектах. В 1852 р. виходить його «Морфологія церковнослов'янської мови», в 1856 р. «Литовська граматика». В 1861-1862 рр. була видана головна праця Шлейхера «Компендій порівняльної граматики індогерманських мов», в якій підведений підсумок порівняльному вивченню індоєвропейських мов за минулі півстоліття.

З ім'ям Августа Шлейхера пов'язаний другий період розвитку порівняльно-історичного мовознавства. В своєму «компендіумі» Шлейхер уточнює і удосконалює дослідницькі прийоми, розширяється наукова проблематика компаративістики. Шлейхер створює теорію родовідного дерева, в якій головну роль відіграє поняття прамови або мови предків (Uhrsprache). (Це поняття було введено Шлейхером і потім піднято на щит іншими компаративістами). З прамови виходять мови, які утворюють мови, які утворюють мовний ряд, або мовне дерево, що поділяється на мовні родини, або мовні гілки. Теорія А. Шлейхера зробила величезний вплив на розвиток порівняльно-історичного мовознавства, її відгомони відчуваються у ряді сучасних досліджень. Один з найвагоміших результатів компаративістики є створення генеалогічної класифікації мов світу. Сучасне порівняльно-історичне мовознавство і його останні досягнення в значній мірі характеризуються відкриттям нових мовних матеріалів, розширенням предмету і методів дослідження.

Що ж до іншої ідеї Шлейхера, ідеї відновлення прамови в його первинній формі, то вона виявилася менш плідною. І хоча все порівняльно-історичне мовознавство 19 століття надихнуло цією ідеєю Шлейхера, нині вона визнана ненауковою і, тому, не має можливості бути реалізованою. Відновлення прамови визнано неможливим. Але Шлейхер поставив перед собою таку мету і написав байку прамовою і переклав її на іншими мовами (старогрецькою, латинською, литовською і ін.) Шлейхер вважав, що в індоєвропейській прамові була незначна кількість голосних звуків (три) а-і-у + цілий ряд дифтонгів. Приголосних 9. Для ряду дзвінких був ряд придихових + деякі сонорні і щільові. Таким звуковим складом володіла прамова в той період, коли вона повинна була розпастися на мови – гілки.

Щлейхер вважає, що в найглибших глибинах звуковий склад був ще простішим (не було дифтонгів і придихових). Що стосується морфології, то в морфологічній системі було 2 класи слів: іменник і дієслово, а в структурі форм були лише корінь + суфікс (префіксів не було). Див. теорію аглютинації Боппа, яку повністю розділяє Шлейхер.

Звичайно, ідея Шлейхера про відновлення прамови не реальна, але саме реконструкція стала основним ядром порівняльної граматики. Цей метод став потім широко застосовуватися мовознавцями. Але Шлейхер ще не пройнявся ідеєю абсолютної строгості звукових законів. Багато його реконструкцій страждають свавіллям.

Теорія родовідного дерева

Спочатку прамова стала членуватися на діалектні зони, які стали виділятися як самостійні мови. Розчленовування прамови Щлейхер утілив в родовідному дереві. Процес розпаду прамови двоякий. Прамова членується на дві великі зони: північний ареал германо-балто-слов'янські мови і арио-італо-греко-кельтський ареал. Потім у середині кожного з ареалів відбувається розчленовування на 2 гілки. Гермаино-балто-слов'янські членуються на германські і балто-слов'янські мови. В південній гілці виділяються арійська і італо-греко-кельтські мови. Потім балто-слов'янські поділяються на балтійські і слов'янські; італо-греко-кельтські - на італо-кельтські і греко-албанська мову. На підтвердження цього розчленовування наводиться конкретний мовний матеріал. Мови, що належать до однієї гілки в усіх відношеннях ближче одна до одної, ніж до мов інших гілок. Ця схема родовідного дерева відіграла велику роль у розвитку європейського мовознавства. З іншого боку, вона найчастіше критикувалася. Коли склалося порівняльно-граматичне орієнтування на лінгвістичну географію, відбувалося повне перегруповування всередині цих родовідних гілок. Дерево хиталося. Висувалися нові концепції, які потім теж спростовувалися новими концепціями. Ця проблематика залишається і сьогодні.

В області славістики Шлейхер створював всі теорії, роблячи висновки з ідей германо-балто-слов'янської єдності. У нього маса публікацій, що стосуються цього питання. Було заплановано написання порівняльної граматики слов'янських мов, створення етимологічного словника слов'янських мов.

Коли він приступив до здійснення цього задуму, він знайшов білі плями. Не було жодних відомостей про тих слов'ян, які жили на Ельбі (про полабів). Через деякий час він уже створює полабську граматику (1871 р.)

Щлейхер помер дуже рано. Йому не вистачило життя на здійснення всіх своїх задумів.

У Шлейхера була широка загальнотеоретична підготовка. Він займався філософією, пізніше ботанікою. Він вважав, що завдяки заняттям з ботаніки він здобув дослідницьку вправність. З іншого боку, ці заняття вплинули на нього як на творця натуралістичного мовознавства.

Разом з ім’ям Щлейхера згадують ім’я Макса Міллера. Шлейхер вважав, що мовознавство належить до природних наук, тому що в його основі лежить метод-експеримент. Він вважав, що область природних наук цілком чітко визначається таким аргументом. В них панують закони, незалежні від волі людей. А в історичних науках закони, так чи інакше, піддаються впливу волі людей.

Методи природних наук виключають суб'єктивізм.

Такий розподіл наук на історичні і природні більш ніж суперечний.

Власне мовознавство він поділяв на філологію й лінгвістику. Область філології пов'язував з літературними пам'ятками. А лінгвістика вивчає мову незалежно від літературних пам'яток. Це безпосереднє спостереження мови, мовлення. Якщо філологію можна віднести до історичних наук, то лінгвістику до природних наук, вважав Шлейхер. Лінгвіст по Шлейхеру дуже схожий на зоолога, для якого дуже важливо спостерігати експеримент. Як зоолог не може обмежитися вивченням однієї будь-якої особини, так лінгвіст не може обмежитися вивченням однієї мови.

Класифікація мов за Шлейхером

Шлейхер виділяв 3 типи мов:

1) ізолюючі;

2) аглютинативні;

3) флективні.

Полісинтетичні мови у нього відсутні. Він намагається дати обґрунтовування такому розподілу з погляду того, як пов'язано між собою значення і відношення. Значення може бути виражено тільки в корені, а ось відношення може виражатися по-різному. В корнеізолюючих мовах відношення не виражається звуковим способом. Воно виражається особливим розташуванням коренів по відношенню один до одного. Наприклад, китайський, бірманський і т.д.

Аглютинативні мови. В них теж є корені, несучі значення і є афікси, які виражають відносини. Афікси стоять десь на шляху між самостійними словами і закінченнями (тюркські).

Флективні відрізняються від інших типів тим, що в них відносини передаються за допомогою внутрішньої флексії. В них вираження і значення, і відношення відбувається всередині самого слова.

В першому типі мов слово можна порівняти з кристалом, в другому з рослиною, в третьому слово - цельнофункціонуючий організм тварини. Явна тенденція уподібнити мову організму. Але ще яскравіше натуралізм виявляється в питаннях розвитку мови. Шлейхер вважав, що ці три типи мов хронологічно слідують один за одним.

Шлейхер розглядає мову як природний організм. «Мови, ці утворені зі звукової матерії природні організми, до того ж найвищі з усіх, проявляють свої властивості природного організму не тільки в тому, що всі вони класифікуються на роди, види, підвиди і т.ін., але і в тому, що їх зростання відбувається по певним законам» (39, 95, ч. I). Мови виникли природним шляхом, незалежно від людської волі. Воля людини безсила змінити що-небудь в мові, як не може вона змінити і будови людського організму, тому закони мови об'єктивні і зовнішні відносно людини, як і закони природи. Шлейхер підкреслює, що закони, встановлені Дарвіном для видів тварин і рослин, в головних своїх рисах застосовуються і до організмів мов. Саме ці загальні закономірності ріднять мови з іншими породженнями природи, роблять мови природними організмами.

Такий погляд на мову приводить Шлейхера до розмежування мовознавства і філології. Мовознавство, що вивчає мову як природне формування, складає частину природної історії людини. Мовознавець у Шлейхера виступає в ролі природодослідника, який відноситься до мов так само, як ботанік до рослин: естетична і практична оцінки рослини для ботаніка байдужі, він повинен вивчити лише закони будови і розвитку рослинних організмів. Філологія ж має справу з історією, яка починається там, де виявляється вільна воля людини. Об'єкт філології - створені людьми літературні тексти, письмові пам'ятки. Вона знаходить матеріал лише там, де є література, тому не може, наприклад, існувати філологія у неписьменних американських індійців. І, навпаки, для мовознавства мови і діалекти неписьменних народів викликають величезний інтерес. Філологічний аналіз і коментар текстів, на думку Шлейхера, схильний до суб'єктивізму дослідника. Разом з тим є області, де філологія і мовознавство змикаються, наприклад, синтаксис. У ньому панують об'єктивні закони, а з іншого боку, певну роль відіграють і суб'єктивні обставини, такі, як воля людей.

Теорія Дарвіна про походження і зміну видів дуже вплинула на Шлейхера. А. Шлейхер переносить на мову встановлені Дарвіном закони мінливості видів. Він вважає, що розділення і підрозділи в області мов, по суті, такого ж роду, як і в царстві природних організмів. «З племен мов, нам добре відомих, ми так само складаємо родоводи, як це прагнув зробити Дарвін для видів рослин і тварин», - пише він (39, 117, ч. 1). На його думку, види одного роду ми називаємо мовами, підвиди - діалектами; різновидам відповідають місцеві говори, окремим особам - образ вираження окремих людей, тобто індивідуальна мова. При цьому походження і зміна мов, появу нових форм з колишніх в мові встановлювати легше, ніж у сфері організмів тварин і рослин. Цьому сприяє наявність письмових пам'яток, завдяки яким історію деяких мов і родин мов можна простежити більш ніж протягом двох тисячоліть.

Ґрунтуючись на дарвінівській теорії, Шлейхер прагне встановити загальні закони виникнення і розвитку мови. Він вважає, що як органічний світ розвинувся з одноклітинних організмів, так і всі мови світу ведуть своє походження від таких найпростіших форм, в яких ще не виражені ні дієслова, ні іменники, ні відмінювання, ні відміни. Шлейхер встановлює «для всіх мов однакове походження за формою »: всі мови світу походять від простого кореня, який відрізняється звуковим матеріалом і значенням для людей, що живуть в різних природних умовах. В процесі еволюції мови пройшли шлях розвитку від найпростіших структур до найвищого ступеня зростання. Підкреслюючи близькість мови до природних організмів, Шлейхер відмічає: «...життя мови не відрізняється істотно від життя всіх інших живих організмів – рослин і тварин. Як і ці останні, вона має період зростання від найпростіших структур до складніших форм і період старіння, в який мови все більше відділяються від досягнутого найвищого ступеня розвитку, і їх форми зазнають втрат» (39, 114, ч. I). У своїй класифікації мов Шлейхер відмовляється від гумбольдтовського розподілу мов на чотири типи і повертається до шлегелевського розподілу мов на три класи, що відображає три ступені розвитку мови: ізолюючі, аглютинативні і флективні. Ізолюючі, або односкладові, мови є першим ступенем розвитку, з них розвинувся аглютинативний тип мов, а з нього сформувався найвищий тип мови - флективний. Для цих ступенів розвитку мов Шлейхер знаходить аналогію в природі, де кристал, рослина і тварина відповідають різним епохам розвитку Землі.

А. Шлейхер поширює на мову положення еволюційної теорії Ч. Дарвіна про боротьбу видів за існування. Як в рослинному і тваринному світі, де перемагають найпристосованіші, життєстійкі види, в боротьбі мов, на думку Шлейхера, перемагають мови, що знаходяться на вищому ступені розвитку, тобто флективні мови. Він вважає, що «на даному етапі життя людства переможцями в боротьбі за існування виявляються переважно мови індогерманського племені; розповсюдження їх безперервно продовжується, а багато інших мови ними витиснені» (39, 121, ч. 1).

Еволюційна теорія мови А. Шлейхера випробувала на собі сильний вплив філософської системи Гегеля. Як відомо, у Гегеля першопричиною розвитку всього є дух, його діяльність. Доки дух перебуває в природі, вона розвивається, сповнена творчих можливостей. Коли ж припиняється інобуття духу, він покидає природу і повертається до себе, природа перестає розвиватися, відбувається поступове руйнування і відмирання вже існуючих форм. Те ж саме Шлейхер спостерігає і в мові. У перший, доісторичний період життя людини «дух зв'язаний у звуці» і відбувається мовне творення у всьому різноманітті його форм. Після того, як дух повертається до себе в історії людства, він вже не створює нових мов; природа, сповнена творчої потенції в попередній період, знижується до відтворювання. В цей період звуки мови «зношуються», виникають різноманітні асиміляції, звукові викривлення, зникає багатство форм, проявляється тенденція до спрощення. Після видалення творчого духу з мови на нього починають впливати фізичні закони, мова лише відтворюється, дряхліє, її виродження стає все більш помітним.

Таким чином, заслугою натуралістичного напрямку в мовознавстві є порівняння мови з живим організмом, що сприяло ствердженню системного погляду на мову, як об'єкт, що володіє власною структурою і законами свого розвитку, до яких застосовні точні методи природних наук. Шлейхер сформулював і висунув ряд наукових положень, які згодом були підхоплені лінгвістичними напрямками: проблема мовної типології, проблема прамови і родовідного дерева індоєвропейських мов, питання про генетичне і географічне варіювання мов. Біологічний підхід до мови знаходить свій подальший розвиток у сучасному мовознавстві, дослідженнях природи структурного ізоморфізму генетичного коду і природної мови.
Лінгвістична система Вільгельма фон Гумбольдта

Ім'я Гумбольдта знаменує собою появу загального мовознавства. Це ім'я, яке прикрашає мовознавство першої половини 19 століття. Гумбольдта неможливо віднести до жодної лінгвістичної школи. Він має абсолютно особливе положення. Від нього починається абсолютно інша лінія в мовознавстві. Сама його лінгвістична система є якісно новим етапом в розвитку науки про мову. Вперше в історії мовознавства він використовує всі знання, які мала в своєму розпорядженні лінгвістична наука того часу. Він зміг створити дуже струнку теорію, обґрунтувавши багато теоретичних питань: внутрішній склад мови, зв'язок мови з мисленням і суспільне функціонування організму мови. Всі ці питання складають проблематику мовознавства і сьогодні. Він був дуже освіченою людиною, займався державною діяльністю. Завдяки своїм фундаментальним знанням, він прийшов до лінгвістики. Володів величезною кількістю мов. Він сам об'їздив всі кути земної кулі і міг сам перевірити всі знання, що були в його розпорядженні. Гумбольдт чудово орієнтувався в тому, як розвивається порівняльно-історичне мовознавство. Він листувався з Боппом, Гріммом. Він високо оцінював успіхи порівняльно-історичного мовознавства, але вважав, що крім збирання і осмислення фактів мов, потрібно замислитися над загальними проблемами. Він став засновником загального мовознавства або основним філософом мови.

Концепція системи мови висловлена в одній праці, що містить три томи і що вийшла в 40-е роки 19 століття «Про мову каві на острові Ява». Перший том є теоретичним вступом, який має власний заголовок і який було потім видано окремою книгою «Про відмінності в будові людських мов і про вплив цих відмінностей на духовний розвиток людства». Цей вступ складає понад 400 сторінок. Саме він відображає концепцію мовознавства Гумбольдта. Гумбольдт має велику кількість праць, конкретних лінгвістичних робіт, що торкаються проблем окремих мов. Список його робіт починається з докладу в Берлінській АН «Про порівняння вивчених мов, стосовно різних етапів їх розвитку». Цей доклад цікавий тим, що тут охоплюється велика кількість мов. Висловлюється думка про необхідність типологічного підходу до вивчення мов. Зазначено опорні моменти, які повинні братися до уваги при типологічному вивченні мов.

Він набагато випередив можливості свого часу і передбачив, в якому напрямку буде розвиватися лінгвістика в майбутньому. Він вважав, що в мовознавстві разом із порівняльно-історичною можуть існувати інші області, які розвиватимуться за іншими методами.

В цьому докладі Гумбольдт намітив круг лінгвістичної проблематики, обкреслив межі лінгвістики.

А вінцем його діяльності є вже згадана праця «Про мову каві на острові Ява». Гумбольдт представив мови враховуючи розвиток їх ладу як основи для розвитку людського духу і показав їх взаємний вплив.

Коли йдеться про теоретичну концепцію Гумбольдта, то часто сперечаються про те, до яких філософських побудов примикає його теоретична концепція. В першу чергу називають ідеалістичну філософію Канта. Вважається, що основні теоретичні посилки філософії Канта прямо і безпосередньо відображені в теорії мови Гумбольдта. Антиномії Канта. Спроба розуму дати теоретичну відповідь на питання про те, що таке світ призводить до відповідей - формулювань, які виявляються суперечливими.

Це і є вчення Канта про антиномії чистого розуму. У Гумбольдта спроба розуму відповісти на питання, що таке мова, призводить до суперечливих відповідей. Тут простежується паралелізм теорії Гумбольдта з філософією Канта.

Суперечливі властивості мови Гумбольдт намагається сформулювати у вигляді антиномій, тобто суперечностей між двома положеннями, що взаємо виключають одне одного, кожне з яких визнається доказовим. До найважливіших антиномій мови В. фон Гумбольдта відносяться наступні.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі:

Курс лекцій: “Основи теорії мовних комунікацій” для студентів I курсу... Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь...	Лекційний курс: “Лінгвокраїнознавство” для студентів II курсу Для... «Glorious Revolution»,1688). Bill of Rights (1689) – new constitutional monarchy. Catholicism
Лекційний курс: “Вступ до перекладознавства” для студентів I курсу... В лекціях розглядаються підходи до перекладознавства в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених; аналізуються види та особливості...	Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів...
ПРАКТИЧНИЙ КУРС АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ Навчальний посібник з практики усного... Практичний курс англійської мови (англійською та українською мовами). Навчальний посібник з практики усного та письмового мовлення...	Методичні рекомендації для студентів І курсу, які навчаються за спеціальністю Сучасна українська мова (морфологія): Метод рек для студ. І курсу, які навчаються за спец. 030507 – Переклад (кредит модул система)...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА З КУРСУ ІСТОРІЇ... Укладач : ст викладач кафедри іноземних мов та перекладу Богатирьова Олена Євгенівна	1. «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне» Мовознавство поділяється на конкретне (часткове) і на загальне. Загальне в свою чергу поділяється ще на два підвиди – власне загальне...
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ...	Робоча навчальна програма з курсу ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО В 2-х частинах... Тематика та короткий зміст лекцій, семінарських занять, самостійної роботи студентів, зразки ситуацій та тестів

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання