Лекція 1 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Політекономія як фундаментальна суспільна наука»

Міністерство освіти і науки України Вінницький технічний коледж Лекція 1 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Політекономія як фундаментальна суспільна наука» 1. Зародження й основні етапи розвитку політекономії як науки. 2. Предмет політекономії та еволюція у його визначенні різними школами. 3. Методи пізнання економічних процесів і явищ та їх класифікація. 4. Економічні категорії, закони та принципи. Пізнання і використання економічних законів. 5. Функції політекономії. 6. Політекономія як теоретико-методологічна база інших економічних наук. 1. Зародження й основні етапи розвитку політекономії як науки. Термін „економіка” вживається для позначення тієї сфери людської ді­яльності, у якій створюються життєві блага для задоволення різноманітних потреб людини (потреба в їжі, одязі, взутті, житлі, які виробляють­ся економікою). З іншої сторони, поняття „економіка” - це сукупність еко­номічних відносин людей, законів і принципів їх економічної поведінки. Економіка має складну структуру і включає багато галузей: галузі матеріального виробництва (промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт тощо) і нематеріального виробництва (освіта, культура, охорона здоров’я, інші нематеріальні послуги тощо). Отже, економіка – це усі види діяльності людей, які дозволяють їм забезпечити свою життєдіяльність. Виробництво благ – це перш за все процес праці, який включає кілька основних моментів: працю, засоби і предмети праці. Праця – це діяльність людини по створенню життєвих благ, яка має осмислений, цілеспрямований характер. Предмети праці – те, на що спрямована праця людини з метою ство­рення життєвих благ. Предмети праці можуть бути речами, що піддаються первинній обробці (наприклад, риба у водоймах), а також сировиною, тобто предметами праці, які рані­ше уже пройшли певну обробку працею (скажімо, пряжа у ткацькому вироб­ництві тощо). Сьогодні абсолютна більшість предметів праці – сировина. Засоби праці – це речі або комплекс речей, за допомогою яких людина у виробництві впливає на предмети праці для їх перетворення у життєві блага. До засобів праці насамперед відносять знаряддя праці (інструменти, маши­ни, механізми, обладнання тощо), а також землю як основний засіб праці. Засоби і предмети праці у своїй сукупності складають засоби вироб­ництва. Пройшовши процес виробництва, життєві блага здійснюють складний шлях, пов'язаний з їх розподілом, обміном одного блага на інше, а завершується цей шлях спо­живанням. Усе це є елементами економіки. Виробництво – завжди суспільний процес, адже люди виробляють спіль­но, створюючи блага, як правило, не для себе особисто, а для суспільних потреб. У суспільному виробництві існує поділ праці, коли окремі ви­робники, їх групи або навіть цілі галузі спеціалізуються на виробництві певного блага чи комплексу благ або ж на здійсненні певної трудової операції. Споживання означає певну форму використання блага для задоволення потреб людей. Виробництво виникло, існує, розвивається саме заради задо­волення різноманітних людських потреб. Перші спроби вивчення економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких і римських мислителів (Аристотеля, Платона), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господар­ства, землеробства, торгівлі, податків, грошей тощо. Економіка як наука почала складатися лише в XVI – XVII ст. Основні етапи розвитку економічної науки показано на рис. 1.1. Рис. 1.1. Основні етапи розвитку економічної науки Меркантилізм (від італійського «мерканте» – торговець, купець) Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю. Багатство вони ототожню­вали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Представники: Антуан де Монкретьєн, Томас Манн. Фізіократи (фізіократія – з грецької – влада при­роди). На відміну від меркантилістів, фізіократи впер­ше перенесли дослідження зі сфери обігу безпосередньо в сферу виробництва. Але джерелом багатства вважали тільки працю в сільськогосподарському виробництві, де воно виникає природним шля­хом і виглядає як дар природи. Вважали, що промис­ловість, транспорт і торгівля – неприбуткові сфери. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope. Класична політична економія. Виникла з розвитком капі­талізму, її засновники Уїльям Петті, Адам Сміт, Давид Рікардо встанови­ли, що багатство нації створюється у сфері матеріального виробництва, в усіх його галузях. Його універсальним вираженням є не якісь певні продук­ти, які створюються у промисловості чи сільському господарстві, а вартість товарів. Ріст багатства відбувається тоді, коли первісно втілена у виробництво су­ма вартостей (у вигляді грошей, товарів) приростає на додаткову величину (додаткову вартість або прибуток). Так було зроблено принципово важливе відкриття, яке дозволило економічній теорії нарешті стати дійсно наукою. Вони встановили, що прибуток капіталістів втілює неоплачену пра­цю найманих працівників. Була започаткована трудова теорія вартості, а ринок розглядався як саморегулю­ючу систему. Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів ка­піталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продов­жуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз роз­витку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економіч­них криз, земельної ренти. Однак деякі положення марксизму не були науково обґрунтовані й не знайшли практичного підтвердження. Тому сьогодні вони пере­глядаються. Маржиналізм (від англ. marginal – граничний) – теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, на основі використання граничних величин, які характеризують не внутрішню сутність са­мих явищ, а їхню зміну у зв’язку зі зміною інших явищ. Дослі­дження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін. Представники маржиналізму – К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас. Сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чо­тири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інститу­ціоналізм, неокласичний синтез. Основні напрями сучасної економічної теорії показано на рис. 1.2. Рис. 1.2. Основні напрями сучасної економічної теорії Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політ­економії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегу­льовану економічну систему. Засновники теорії – А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники – Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін. Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціо­нальних очікувань та ін. Особливою популярністю користуєть­ся концепція монетаризму. Кейнсіанство – одна з провідних сучасних теорій, навпаки, вважає необхідним ак­тивне втручання держави в регулювання ринкової економіки через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж.М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби подолання Великої депресії (1929 – 1933 pp.), яка поставила еко­номічну систему капіталізму на межу повної катастрофи. Ідеї Дж.М. Кейнса, викладені в його головній праці "Загальна тео­рія зайнятості, процента і грошей" (1936), широко застосовува­лися провідними країнами світу в практиці регулювання ринко­вої економіки, що дало їм змогу відносно швидко подолати кри­зу, досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги. Прихильники і послідовники Кейнса: Дж. Робінсон, А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас та ін. Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., роз­глядають економіку як систему, в якій відносини між господа­рюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психоло­гічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки і т. ін. Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, пред­ставники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон, Л. Клейн та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і держав­ного регулювання економічних процесів, наголошують на необ­хідності руху до змішаної економіки. 2. Предмет політекономії та еволюція у його визначенні різними школами Політекономія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресур­си, при цьому забезпечує задоволення потреб людей, як потрібно органі­зовувати виробництво, розподіл та споживання вироблених товарів і послуг. Неможливо коротко і всеохоплююче дати визначення предмету політекономії, яке було б придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства. Політекономія пе­ребуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її досліджен­ня змінюється й уточнюється. Еволюцію уявлень про предмет економічної теорії наведено на рис. 1.3. Політекономія – це суспільна наука, яка вивчає за­кони розвитку економічних систем, діяльність економіч­них суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх без­межних потреб. Термін "політична економія" був уперше застосований фран­цузьким меркантилістом Антуаном Монкретьеном у праці "Трактат політичної економії", написаній у 1615 р. З грецької "політикос" перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін у поєднанні з терміном "економія" означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві. Визначення предмета економічної теорії Школа (автори) Вчення про закони домашнього господарства, домоводства Давньогрецькі та давньоримські мислителі Наука про створення, примноження та розподіл багатства нації Меркантилісти, фізіократи, класична політична економія Наука про виробничі відносини та закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства Марксисти Сучасні західні економісти визначають економічну теорію як науку про: — сферу індивідуальних і суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов'язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту; — дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів; — діяльність людей за умов рідкісності ресурсів; — вивчення поведінки людей як зв'язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування; — ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини А. Маршалл П. Самуельсон Б. Долан Дж. Робінсон К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю Рис. 1.3. Еволюція визначення предмета економічної теорії 3. Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація Для того, щоб одержати нові знання, треба застосо­вувати науково обґрунтовані методи. Це важлива умова роз­витку всіх наук, у тому числі політекономії. Метод нау­ки (від гр. metohodos "шлях до якої-небудь мети") поклика­ний забезпечити найбільш глибоко розкриття сутності її пред­мета. Метод політекономії – це сукупність прийомів, за­собів і принципів, за допомогою яких досліджуються закони функціонування та розвитку економічних си­стем. Політекономія застосовує як загальнонаукові, так і спе­цифічні методи пізнання економічних явищ і процесів (рис. 1.4). Рис. 1.4. Основні методи економічної теорії Діалектика як метод – загальний для всіх наук метод пізнан­ня, у тому числі і для політекономії. Він базується на ви­користанні законів і принципів філософії, обґрунтованих німецьким філософом Георгом Гегелем, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взає­мозв'язку та взаємозалежності та у безперервному розвитку. Але при вивчені економічних процесів не можна користуватися кон­кретними прийомами і технічними засобами, які широко засто­совуються, наприклад, у природничих науках. Тут використо­вують метод наукової абст­ракції. Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні економічних процесів шляхом виокремлен­ня основних, найсуттєвіших сторін певного явища, очи­щених від всього другорядного, випадкового, не­істотного. Результатами застосування цього методу є виявлення і формуван­ня економічних законів. Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових. При аналізі об'єкт дослідження роз­кладається на складові, кожна з яких вивчається окремо; при син­тезі відбувається пізнання явища як цілого у єдності усіх його елементів. Аналіз сприяє розкриттю кожного елемента, а синтез завер­шує розкриття суті об'єкта в цілому. Індукція і дедукція. Індукція – це метод пізнання від окре­мого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищо­го ступеня. Дедукція – метод пізнання від загального до оди­ничного. Історичний і логічний методи використовуються еконо­мічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідов­ності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до склад­ного. Економічне моделювання – це опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), які відоб­ражають реальну картину економічного життя. Рис. 1.5. Види економічних моделей Економічний експеримент – штучне відтворення економіч­них процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятли­вих умов та подальшого практичного впровадження. Особливо важлива роль екс­периментів на переломних етапах розвитку економіки, в період криз, проведення економічних реформ, стабілізації та ін. Для пізнання соціально-економічних процесів економічна теорія використовує і такі загальнонаукові методи пізнання, як поєднання кількісного і якісного аналізу, метод порівнянь, розробка наукових гіпотез. Метод якісного і кількісного аналізу. Його викори­стовують для визначення конкретних практичних завдань щодо темпів і пропорцій розвитку господар­ства, розробки програм розвитку економіки тощо. Метод порівняння. Використовують для визначення схожості та відмінності господарських явищ, так як будь-яке явище пізнається у порівнянні. Способи порівнянь різноманітні: порівняння ознак, властивостей, ста­тистичних величин, економічних категорій, дії економічних законів за різних умов тощо. Розробка наукової гіпотези. Якщо зміст економічного яви­ща, яке вивчається, не відомий, а фактів для його з'ясування не достатньо, то дослідник змушений обмежитися теоретичним припущенням, тобто науковою гіпотезою. Щоб наукова гіпоте­за перетворилася на повноцінну теорію, потрібні додаткові до­кази, практичні підтвердження. 4. Економічні категорії, закони та принципи. Пізнання і використання економічних законів Розвиток економіки не є випадковим, тому всі еко­номічні процеси підпорядковуються са­ме їм властивим законам. За­кони проявляються не в кожному окремому явищі, а у вигляді сукупності явищ і процесів, що від­буваються. Політекономія відкриває і формулює свої економічні категорії, закони і принципи. Економічні категорії – це теоретичне відображення реально існуючих виробничих відносин людей. Наприклад: товар, гроші, вартість, капітал. Категорія – це нижчий ступінь пізнання економічних явищ, а вищим, який дозволяє повною мірою розкрити суть явища, є економічний закон. Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, типові причинно-наслідкові взаємозв'язки економічних процесів і явищ. Закони вира­жають сутність економічних відносин. Економічні принципи – теоретичні узагальнення, які відображають певні тенден­ції розвитку економічної системи. Принципи пов'язані з економічними законами, але на відміну від них у природі не існують, а спеціально ство­рюються. Їх можна розглядати як фор­му реалізації економічних законів. Принципи мають менш стійкий і менш обов'язковий характер, ніж закони. Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів (рис. 1.6), яка включає всезагальні, за­гальні і специфічні закони. Рис. 1.6. Система економічних законів Економічні закони мають як спільні, так і відмінні риси по­рівняно із законами природи (рис. 1.7). Рис. 1.7. Загальні властивості та відмінності економічних за­конів і законів природи Форми пізнання та використання економічних законів. Існують дві основні форми пізнання та використання економіч­них законів: емпірична, коли люди, не знаючи сутності економіч­них законів, використовують їх несвідомо у своїй практичній діяльності, та наукова, коли люди, пізнавши і роз­кривши сутність економічних законів, використовують їх свідо­мо, а отже, і більш ефективно у своїй економічній діяльності. Рис. 1.8. Рівні використання економічних законів 5. Функції політекономії Слово «функція» в дослівному перекладі з латинської означає «виконан­ня, звершення». Функції політекономії – завдання, які виконує ця наука, її роль і призначення. У процесі становлення і розвитку політекономії як на­уки були сформовані її основні функції (рис. 1.9): пізнаваль­на, методологічна, практична, прогностична, виховна. Рис. 1.9. Функції економічної теорії Пізнавальна функція. Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкрива­ючи і формулюючи економічні категорії і закони, політекономія збагачує знання людей, розширює їх науковий світогляд. Методологічна функція політекономії дає можливість використо­вувати економічні знання для здійснення досліджень не тільки у галузі економіки, а й усіх економічних дисциплін. Вона розкриває основні поняття, економічні закони, категорії, принципи господарюван­ня, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності. Практична функція політекономії – це науко­ве обґрунтування економічної політики держави, яка б найповніше відповідала інтересам суспільства, а також розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціональ­ного господарювання для зростання життєвого рівня населення. Економічна політика – це система заходів дер­жави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах суспільства. Вона має визна­чати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем. Прогностична функція забезпечує суспіль­ству можливість здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку економічних процесів і допомагає людям запобігати економічним втратам, пом’якшувати деякі негативні процеси. Саме завдяки вивченню політекономії людина може знати, які дії мо­жуть сприяти подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скорочен­ню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо. Отже прогностична функція економічної теорії – це складання наукових прогнозів розвитку виробництва з урахуванням суттєвих економічних закономірностей, явищ, тео­ретичних висновків. Виховна функція – полягає у формуванні в людей еко­номічної культури та економічного мислення, дає їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Економічне мислення – це сукупність поглядів, уявлень та суджень людини про реальну економічну дійсність, які визначають її господарську поведінку. Рис. 1.10. Етапи формування наукового економічного мислення Отже, за сучасних умов, коли наша країна здійснює пе­рехід до якісно нового стану економіки, функціональна роль політекономії істотно підвищується. Щоб змінити умо­ви нашого життя, зробити його кращим, необхідно мати гли­бокі економічні знання для оволодіння механіз­мами використання економічних законів у господарській діяль­ності. 6. Економічна теорія як теоретико-методологічна база інших економічних наук Економічна теорія є фундаментальною базою усього комплексу економічних наук – галузевих, між­галузевих і функціональних (рис. 1.11). Рис. 1.11. Взаємозв'язок економічної теорії з іншими нау­ками Спеціальні економічні науки, спираючись на основні положен­ня політекономії, розробляють систему методів і правил практичного використання економічних категорій та законів у тій чи іншій конкретній сфері господарської діяльності. Виступаючи методологічною базою для різних економічних наук, політекономія водночас має враховувати знання, на­буті ними у процесі повсякденної господарської діяльності. Спи­раючись на знання конкретних економічних наук, політекономія може краще висвітлити суть і закономірності розвит­ку економічних систем. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ Виробництво благ. Праця. Предмети праці. Засоби праці. Засоби виробництва. Поділ праці. Споживання. Меркантилізм. Фізіократія. Класична політекономія. Марксизм. Маржиналізм. Неокласицизм. Кейнсіанство. Інституціоналізм. Неокласичний синтез. Політекономія. Метод політекономії. Діалектика. Наукова абстракція. Аналіз. Синтез. Індукція. Дедукція. Історичний метод. Логічний метод. Економічне моделювання. Економічний експеримент. Метод якісного і кількісного аналізу. Метод порівняння. Розробка наукової гіпотези. Економічні категорії. Економічні закони. Економічні принципи. Емпірична форма пізнання. Наукова форма пізнання. Пізнавальна функція. Методологічна функція. Практична функція. Прогностична функція. Виховна функція. Економічна політика. Економічне мислення. ЩО ПОВИННІ ЗНАТИ СТУДЕНТИ Для чого потрібно вивчати політичну економію. Знати історію економічної науки. Предмет дослідження еконо­мічної науки. Які методи використовує економічна наука і які логічні по­милки можуть виникнути при вивченні економічних проблем. Мати уявлення про економічні категорії, закони та принципи. Знати функції політекономії. Аналізувати особливості економічного сприйняття. Розуміти взаємозв’язок економічної теорії з іншими науками. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ 1. Як виникла політекономія? Розкрийте історичні етапи її розвитку. 2. Систематизуйте свої уявлення про основні напрями сучасної економічної теорії. 3. Дайте визначення предмета економічної теорії та охарактеризуйте еволюцію його трактування. 4. Які методи дослідження і пізнання використовуються в економічній на­уці? 5. Як ви розумієте метод поєднання логічного та історичного підходів до ви­вчення економічної теорії? 6. Що означає метод наукової абстракції у пізнанні соціально-економічних процесів? 7. Поясніть сутність понять «аналіз» і «синтез». 8. Що таке економічне моделювання? Які види економічних моделей ви знаєте? 9. Що таке економічні категорії? 10. Дайте визначення суті економічного закону. 11. Чим відрізняються економічні категорії від економічних законів? 12. Наведіть схему загальної структури системи економічних законів. 13. Поясніть відмінності між дією об’єктивних законів природи і економіч­них законів. 14. Розкрийте зміст основних функцій економічної теорії. 15. Розкрийте взаємозв’язок економічної теорії з іншими науками. 16. Яке практичне значення має політекономія? ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ 1. Яке з визначень точніше передає сутність політекономії? а) наука про суспільство на різних стадіях його розвитку; б) наука про управління підприємствами для досягнення максимального прибутку; в) наука про відносини у суспільстві з приводу раціонального використання обмежених ресурсів; г) наука про вибір ефективної державної політики для вирішення актуаль­них соціальних проблем. 2. У чому сутність методу абстракції? а) в розчленуванні цілого на окремі елементи і дослідженні кожного з них окремо; б) в логічному висновку про ціле на основі окремих фактів; в) у відмові від поверхневих, несуттєвих сторін явища і зосередженні на з’ясуванні внутрішніх, суттєвих зв’язків. 3. Економічні категорії – це: а) методи регулювання економічних процесів; б) логічні поняття, які в узагальненому вигляді відображають реально існуючі виробничі відносини; в) норми господарської поведінки людей; г) економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності. 4. Який вид економічних законів функціонує у кількох економічних системах? а) всезагальні економічні закони; б) загальні економічні закони; в) специфічні економічні закони. 5. Яка з функцій політекономії реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ? а) практична функція; б) методологічна функція; в) виховна функція; г) пізнавальна функція. Відповіді: 1 – в 2 – в 3 – б 4 – б 5 – г

Схожі: