НФЕРЕНЦІЇ „Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною економікою” 13-14 вересня 2007 року Бердянськ Видавничий центр АУІТ “АРІУ” Бердянськ 2007

Скачати 2.92 Mb.

Назва	НФЕРЕНЦІЇ „Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною економікою” 13-14 вересня 2007 року Бердянськ Видавничий центр АУІТ “АРІУ” Бердянськ 2007
Сторінка	14/23
Дата	05.04.2013
Розмір	2.92 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 23

ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕТАФОРИ У СИСТЕМІ КОМУНІКАЦІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ

На сьогодні залишається не достатньо вивченим значення організаційних метафор у формуванні уявлень про організацію. Існує ряд суперечностей, наприклад, чи є метафора шляхом до розуміння вже існуючих уявлень про організацію, чи сприяє формуванню нових підходів тощо.

Кліф Освік, Том Кіной і Філ Джонс поставили під сумнів значення метафор у досягненні нових шляхів розуміння організацій. Вони дають своє бачення значення метафор у розумінні нового. Метафора дає нам можливість порівняти організацію із вже відомим та вивченим предметом чи системою. Виділяючи п’ять типів схожостей: абстракції, аналогії, буквальна схожість, зовнішня схожість та аномалії, дослідники доводять необхідність розуміння суперечностей, відмінностей у формуванні нових радикальних поглядів на організацію. У той же час існує обмеження: система чи предмет, з яким найкраще порівнювати організацію має бути серединою між абсолютно схожим та повністю несумісним.

Автори визначають такі «головні» шляхи проведення досліджень організацій: метафора, метонімія, синекдоха та іронія. Тут провідна роль у розумінні невідомих шляхів надається іронії. Тим самим не применшують роль метафори, метонімії та синекдохи, а лише визначають їх, як допоміжний фактор у сприйнятті організації, як вже відомої системи. А от щодо виходу за рамки вже існуючих знань про організацію, то краще використовувати аномалію, іронію та парадокс. Проблема метафори полягає в замкнутості, тобто метафора допомагає знайти вихід з аналогічної ситуації вже відомим методом.

Особливе значення відводиться метафорам у створенні організаційного самоопису. Зокрема, Девід Сейдл у роботі «Метафоричний опис організацій» зазначає що жодного соціального значення немає те, що не можна передати за допомогою комунікацій. Організаційний самоопис – це текст, який служить для представлення організацій і постійно використовується її учасниками. Це може бути місія, конституція, логотип чи назва, так звана, організаційна ідентичність, яка формує уявлення про організацію як систему. Такий самоопис дає можливість перейняти досвід певної організації, не будучи її учасником.

Самоопис організації задає напрям її функціонування, формування політики та цілей, служить певним планом для вирішення проблем. Складність самоопису полягає у кількості елементів у ньому та зв’язків між ними. Організаційний самоопис є спрощеною інтерпретацією організації. Але організація перебуває у постійній динаміці, а самоопис лиш інколи корегується.

Існує поняття життєздатності організаційного самоопису, тобто мова йде про його прикладний аспект та простоту використання. Проблеми при використанні організаційного самоопису виникають у випадку невизначеності оперативного значення або за наявності конфліктуючих оперативних значень.

Метафоричний самоопис – це форма самоопису організації, яка репрезентує організацію, як інший предмет чи систему. Наприклад, організація як організм. Ще одним прикладом є використання певної характеристики замість резюме для отримання уявлень про знання та досвід тієї чи іншої людини. Перевагою метафоричних самоописів є їх більша життєздатність порівняно із буквальним самоописом. Використання метафоричних самоописів сприяє творчому розвитку учасників організації, оскільки порівняння організації із іншим предметом чи системою залишає відкритим безліч питань, які залишають місце для роздумів і проведенням паралелей.

Таким чином, метафора – це засіб для розвитку знань та бачень організацій у заданому напрямку, вона поглиблює знання учасників організацій, створюючи при цьому певні межі. Її використання у створенні організаційних самоописів сприяє залученню більшого кола учасників організації у комунікаційний процес.

СЕКЦІЯ 3
ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ТА КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ, ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЙ ТА КУРОРТНИХ МІСТ І ПОСЕЛЕНЬ
УДК 338.48 (4/9)
В.М. Мацука, , кандидат економічних наук, доцент, завідувач

кафедри менеджменту Маріупольського

державного гуманітарного університету (м. Маріуполь)

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ
Туризм як соціально-економічне явище все більше набирає всіх ознак самостійної галузі національної економіки. По-перше, його суб’єктами є досить однорідні за призначенням і технологією виробництва товарів і послуг підприємства (туристичні бази, готелі, фірми, транспорт, зв’язок тощо). По-друге, поступово вдосконалюється система управління туризмом. І, по-третє, незважаючи на значну диверсифікацію, у туристичній індустрії створюється однорідна за цільовим призначенням продукція.

У 2006 р. в Україні продовжувалися позитивні тенденції розвитку в’їзного туризму, хоча темп приросту потоків уповільнився і становив лише 8,5% (у 2004 р., 2005 р. 26% та 16%, відповідно). За останні три роки до України спрямовані туристичні потоки із 168 країн світу. Спостерігається зростання в’їздного потоку з країн СНД (особливо Казахстану, Молдови, Росії), з Туреччині, країн Африки, Східної Азії та Тихоокеанського басейну, з Південної Азії. Згідно рейтингу країн виїзного туризму, протягом 2006 р. виїзний турпотік збільшився на 6 % (за рахунок приватних подорожей), порівняно з аналогічним періодом 2005 р. Приріст туристів спостерігається з таких країн, як Польща, Молдова, Туреччина, Росія, Єгипет та ін.

Туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку країни, що визначає державну увагу і проведення стимулюючої державної туристичної політики, спрямованої на розбудову індустрії туризму відповідно до європейських стандартів. Регулювання розвитку туристичної індустрії на державному рівні необхідне з метою: збільшення валового національного доходу від рекреаційно-туристичної діяльності; захисту споживача туристичних послуг; організації рекреаційно-туристичної діяльності у цивілізованих рамках; збереження й охорони рекреаційно-туристичних ресурсів.

До основних напрямків туристичної політики України належать: захист прав подорожуючих; захист інтересів виробників вітчизняного туристичного продукту; всіляка підтримка внутрішнього та в’їзного туризму, що може проявлятися у формі: прямих інвестицій у формування туристичної інфраструктури; наукового та рекламно-інформаційного забезпечення просування національного туристичного продукту на світовому ринку; податкових та митних пільг, стимулюючих надходження інвестицій.

Для того, щоб туристична індустрія України як в цілому в державі, так і в окремих регіонах зайняла чільне місце в економічному зростанні, необхідно вирішити на державному рівні ряд таких першочергових завдань:

створити службу обліку й охорони туристичних ресурсів;

створити службу визначення попиту та реклами;

розробити програми розвитку індустрії туризму кожної області та планів капітального будівництва й інвестування;

вирішити питання підготовки туристичних кадрів (курси, технікуми, коледжі, інститути, університети) та управління підприємствами готельного господарства, харчування, виробництва;

скоординувати роботу туристичних організацій з транспортними агентствами, культурними установами;

підприємства індустрії туризму повинні відраховувати частину прибутку в місцеві бюджети на формування інфраструктури та благоустрою району;

провести оцінку економічної ефективності туризму та рекреаційну оцінку територій;

визначити найсприятливіші для розвитку туризму і лікування території;

розробити класифікацію місць відпочинку за ступенем значущості, природними умовами, функціональними ознаками;

розробити методи обґрунтування норм одночасного навантаження на різні природні комплекси.

УДК 332.025.12:35.071.55+338.48
Л.І. Давиденко, канд. наук держ. упр.

Донецька облдержадміністрація, м. Донецьк

Н.Й. Коніщева, докт. екон. наук, професор

Азовський регіональний інститут

управління Запорізького національного

технічного університету, м. Бердянськ
ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ

ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ ТУРИЗМУ
Сфера туризму в Україні є невід’ємною складовою світового туристичного бізнесу. Державою проголошено туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки і культури, визначено основні цілі державного регулювання та пріоритетні напрями державної політики в галузі туризму.

В Україні туризм має потужний потенціал. Але його економічна віддача поки що незначна. Розвиток сфери туризму гальмується недосконалістю нормативно-правової бази, а також методичної, організаційної, юридичної та інформаційної підтримки суб’єктів підприємництва в сфері туризму та курортів; недостатньою ефективністю механізмів державного регулювання та управління підприємствами у сфері туризму і курортів; незначними обсягами інвестицій у розвиток матеріально-технічної бази туристичної інфраструктури; неефективністю використання рекреаційних ресурсів.

Незважаючи на значну теоретико-методологічну базу досліджень проблем використання туристсько-рекреаційних ресурсів вітчизняними і зарубіжними вченими, питання щодо шляхів удосконалення механізмів державного регулювання сфери туризму досліджено недостатньо [1–4]. Тому метою цього наукового дослідження визначено розробку шляхів удосконалення механізмів державного регулювання сфери туризму.

Проаналізувавши результати досліджень різних авторів щодо визначення сутності поняття „державне регулювання”, а також враховуючи цілі державного регулювання в сфері туризму згідно з Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” від 18.11.2003 р. № 1282–IV, авторами статті сформульовано визначення державного регулювання сфери туризму як цілеспрямованого впливу з боку державних органів, яким делеговано відповідні повноваження щодо створення туристичної інфраструктури та підтримки туристсько-рекреаційного середовища, охорони рекреаційних ресурсів і заповідних територій, організації відпочинку та вільного часу населення країни, формування регіональної політики з організації туристичних потоків, підготовки кадрів для рекреаційно-туристичних комплексів.

Процес державного регулювання сфери туризму потребує здійснення комплексу організаційних, економічних, фінансових, управлінських та інших заходів як складових ефективної реалізації державної політики. Враховуючи зазначене, державне регулювання сфери туризму можна розглядати через дію основних механізмів регулювання на всіх рівнях управління, до переліку яких авторами віднесено: регламентуючий, організаційний, контролюючий, коригуючий, соціальний, стимулюючий.

Дослідження механізмів державного регулювання сфери туризму свідчать, що основою державного регулювання є організаційний механізм. Тому він потребує найбільшого удосконалення. До основних засобів реалізації організаційного механізму відносяться: розмежування повноважень центрального та місцевих органів виконавчої влади у сфері туризму; створення структурних підрозділів з питань туризму і курортів на всіх рівнях управління та координаційних консультативно-дорадчих органів; удосконалення взаємовідносин органів місцевого самоврядування з суб’єктами господарчої діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг; створення туристсько-інформаційних центрів; удосконалення системи підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з розвитку туризму [5–10].

Авторами статті розроблено комплекс заходів щодо підвищення ефективності державного регулювання сфери туризму на загальнодержавному та регіональному рівнях, а також запропоновано шляхи удосконалення механізмів державного регулювання сфери туризму (рис. 1).

Реалізація зазначених шляхів дозволить підвищити ефективність державного регулювання сфери туризму, проводити активну регіональну політику у сфері туризму, забезпечити дійову координацію заходів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій. Це сприятиме збільшенню туристичних потоків на регіональному ринку туристичних послуг, організації нових робочих місць, збільшенню надходжень до державного та місцевих бюджетів.

Запровадження цих механізмів буде стимулювати туристичну діяльність, підсилювати взаємозв’язок туризму з іншими сферами соціального, економічного і культурного розвитку. Це буде сприяти підвищенню міжнародного авторитету України як туристичної держави на світовому ринку туристичних послуг, поповненню державного та місцевих бюджетів на основі інтенсивних соціально-економічних зрушень у суспільстві в результаті створення сучасної туристської індустрії.

Література.

Конищева Н.И., Давиденко Л.И. Развитие системы управления сферой туризма и курортов в Донецкой области // Вісник ДІТБ. – 2004. – № 8. – С. 79–92.
Близнюк А.М., Конищева Н.И. Пути повышения туристско-рекреационного имиджа Донецкой области // Вісник ДІТБ. – 2004. – № 8. – С. 8–19.
Конищева Н.И., Кузьменко А.В. Стратегия устойчивого развития туризма в Донецкой области // Вісник ДІТБ. – 2004. – № 8. – С. 20–32.
Давиденко Л.І. Підвищення кваліфікації кадрів у сфері державного управління туризмом // Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. – К.: Нац. академія державного управління при Президентові України, 2005. – С. 73–81.
Коніщева Н.Й., Давиденко Л.І. Пропозиції щодо розмежування повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері туризму // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика в Україні: сучасні форми та методи реалізації: Зб. наук. пр. – Вип. 2 (52). – Львів: Ін–т регіональних досліджень НАН України, 2005. – С. 146–159.
Близнюк А.М., Коніщева Н.Й., Давиденко Л.І. Координація дій на обласному рівні місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері туризму та суб’єктів підприємництва // Вісник ДІТБ. – 2005. – № 9. – С. 8–15.
Коніщева Н.Й. Удосконалення системи державного регулювання та управління розвитком туризму в Донецькій області // Вісник ДІТБ. – 2006. – № 10. – С. 30–37.
Близнюк А.М., Коніщева Н.Й., Давиденко Л.І. Розмежування повноважень центрального та місцевих органів виконавчої влади у сфері туризму // Вісник ДІТБ. – 2006. – № 10. – С. 87–93.
Коніщева Н.Й. Вдосконалення взаємовідносин органів місцевого самоврядування та субєктів господарювання в сфері туризму України // Удосконалення механізму державного управління розвитком зовнішньоекономічної діяльності: Зб. наук. пр. – Сер. Державне. управління. – Т. VIII. – Вип. 81. – Донецьк: Донецький держ. ун–т управління, 2007. – С. 216–227.
Близнюк А.М., Коніщева Н.Й., Давиденко Л.І. Механізми державного регулювання сфери туризму: сутність та шляхи удосконалення // Вісник ДІТБ. – 2007. – № 11. – С. 76–84.

Є.В.Провоторова, аспірант ІЕПД НАН України
ЛІЦЕНЗУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В СФЕРІ РЕКРЕАЦІЇ
Наукова література визначає сферу рекреації як сукупність підприємств, установ та організацій, що здійснюють діяльність з організації, виробництва та надання рекреаційних послуг як послуг із забезпечення та відновлення здоров'я, задоволення культурних, інтелектуальних потреб, підтримці духовного та фізичного розвитку особистості, нормальної життєдіяльності людини. Рекреаційною пропонується вважати санаторно-курортну, туристичну, фізкультурно-оздоровчу, культурно-розважальну діяльність, що об’єднані однією метою[1]. За своєю сутністю рекреаційні послуги неоднорідні, хоча мають багато спільного. Через відсутність законодавчого визначення рекреаційних послуг, рекреатори мають зазначати в своїх установчих документах конкретні види таких послуг, деякі з яких відносяться до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Метою цієї статі є дослідження особливостей ліцензування господарської діяльності в сфері рекреації, аналіз сучасного законодавства, що регулює ліцензування в цій сфері та визначення основних напрямів його вдосконалення.

Діяльність в сфері рекреації та деякі аспекти ліцензування такої діяльності розглядалися в роботах Алексєєвої Ю., Дєхтяря Г.С., Квартальнова В.А., Бобкової А.Г. тощо.

Відповідно до ст.9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: туроператорська та турагентська діяльність, деякі напрями лікувально-оздоровчої як вид медичної практики, фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність, організація діяльності з проведення азартних ігор. До того ж у випадках, коли перевезення пасажирів та багажів здійснюється транспортом, що є у власності рекреатора, ліцензуванню підлягає надання послуг з перевезення пасажирів та багажів відповідним видом транспорту.

„Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури”[2], отож туристична діяльність як вид рекреаційної є актуальною. На цей час, вітчизняним законодавством передбачено ліцензування туроператорської та турагентської діяльності. Взагалі, ліцензування туризму передбачено законодавством багатьох країн (наприклад, в Бєларусі, Польщі, Португалії тощо). Поряд з цим існують приклади, коли туристична діяльність не ліцензується. Так, федеральним законом Російської Федерації „Про внесення змін в ст.13 ФЗ „Про ліцензування окремих видів господарської діяльності” від 05.07.2006 року з 1 січня 2007 року було скасовано ліцензування туристичної діяльності. Російські чиновники вважають, що ринок має регулювати сам себе і хоча сама ідея цілком доцільна, проте в низці випадків вона не працює, і туризм є одним з них. Для України на сучасному етапі ліцензування туристичної діяльності необхідне для забезпечення контролю та нагляду за діяльністю рекреаторів.

Наступним видом діяльності досить близьким за змістом є санаторно-курортна діяльність, яка в багатьох країнах віднесена до туристичної і ліцензується на умовах останньої. Вітчизняне законодавство не передбачає ліцензування такої діяльності, хоча деякі з напрямів її здійснення відносяться до медичної практики, а отже ліцензуються згідно з Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. На жаль, ті види діяльності, які відносяться до санаторно-курортної, але не підпадають під визначення медичної практики, залишаються фактично поза контролем держави. Як зазначалося, ще одним з видів діяльності, що відноситься до рекреаційної, є фізкультурно-оздоровча. Ця діяльність ліцензується згідно з українським законодавством, але фактично значна частина положень ліцензійних умов провадження цього виду діяльності мають номінальний характер і не можуть гарантувати безпеки та забезпечення прав споживачів вказаних послуг. Щодо організації азартних ігор як виду рекреаційної діяльності, то його ліцензування є досить впорядкованим та визначеним, що пояснюється значною прибутковістю, а отже зацікавленістю держави в контролі над цим видом діяльності. Ще одне питання, яке ми не можемо оминути своєю увагою, адже воно близьке до теми нашого дослідження, стосується екскурсійної діяльності. Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” в редакції 2000 року передбачував ліцензування екскурсійної діяльності, але згодом цей пункт було вилучено. Однак Міністерство курортів та туризму Криму наполягає на поновленні ліцензування екскурсійної діяльності, адже зараз воно не має відомостей навіть про кількість суб’єктів, що організують екскурсії. Аналіз практики та різних думок з цього питання дозволяє зробити висновок про доцільність повернення екскурсійної діяльності до переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Таким чином, можемо зробити наступні висновки: основною метою ліцензування рекреаційної діяльності є забезпечення захисту прав та законних інтересів держави та споживачів рекреаційних послуг, підвищення рівня обслуговування в сфері рекреації, приведенні його у відповідність до міжнародних стандартів[3]. На жаль, на цей час не можна сказати, що вказані цілі досягнуті шляхом ліцензування. Перш за все, це обумовлено неоднорідністю рекреаційних послуг, а отже необхідністю отримання ліцензії окремо на кожен з видів діяльності, що її провадить рекреатор. Через те, що ліцензування в сфері рекреації здійснюється різними органами (Міністерством охорони здоров'я, Мінсім'ямолодьспорт, Держтуризмкурортів тощо) наявні неузгоджені між собою ліцензійні умови, виникають труднощі при здійснені нагляду та контролю за діяльністю рекреаторів. Отже для впорядкування діяльності в сфері рекреації, для забезпечення контролю за цією діяльністю доцільним вважається об’єднати усі зазначені види рекреаційної діяльності, випрацювати загальні умови її ліцензування та особливі умови для конкретних напрямів рекреаційної діяльності.

Література.

Бобкова А.Г. Рекреационное право: уч. пособие. – Донецк: Донецкий Национальный университет, 2000. – С.7
Про туризм: Закон України від 15 вересня 1995 р.// Відомості Верховної Ради. – 1995. - №31
Организация туризма: учебное пособие/ под.ред. А.П.Дуровича. – Мн:Новое знание, 2005. – С.121

УДК 334.722.8
Н.Й. Коніщева, докт. екон. наук, професор

Азовський регіональний інститут

управління Запорізького національного

технічного університету, м. Бердянськ

В.О. Власов, аспірант

Донецький державний

університет управління, м. Донецьк

1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 23

Схожі:

ЕРЕНЦІЇ „Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ АКАДЕМІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ “АРІУ” ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ...	Міністерство освіти та науки країни НФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УПРАВЛІННІ ТУРИСТИЧНОЮ І КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНОЮ ЕКОНОМІКОЮ”
Промислове виробництво м. Бердянськ за 2009 рік Бердянськ склав 1226,3 млн грн., або 88,9% у порівнянні з відповідним періодом 2008 року. Питома вага реалізованої промислової продукції...	ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ОВУ, 2007 р., N 52, ст. 3476, від 9 січня 2007 року N 549-V, ОВУ, 2007 р., N 8, ст. 276, від 17 вересня 2008 року N 514-VI, ОВУ,...
Позивач: Суб'єкт виборчого процесу -Кандидат у народні депутати України Ради України та достроковим припиненням її повноважень", із змінами внесеними Указом Президента України від 31 липня 2007 року №675/2007...	РОЗПОРЯДЖЕНН Я На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2007 року №731-р „Про затвердження плану дій щодо поліпшення...
ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ В ЕКОНОМІЦІ ТА УПРАВЛІННІ Звертатись: вул. Набережна Леніна, 18 Центр консалтингу Дніпропетровського університету ім. А. Нобеля	ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ В ЕКОНОМІЦІ ТА УПРАВЛІННІ Звертатись: вул. Набережна Леніна, 18 Центр консалтингу Дніпропетровського університету ім. А. Нобеля
Інформація про виконання Програми соціально-економічного та культурного... Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Бердянськ на 2013 рік, затвердженої рішенням тридцять другої сесії міської...	Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової... Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у м. Бердянськ, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання