|
|
Скачати 0.55 Mb.
|
В науковій літературі у поняття менеджменту інновацій вкладається різний зміст, а тому досить по-різному вчені (З. Абасов І. Балабанов, С. Валдайцев, П. Завлін, Н. Іванова, Г. Ковальов, Н. Краснокутська, О. Мармиза, Р. Фатхутдинов, Д. Червоньов, А. Шегда та ін.) визначають їх сутність, досліджують основні аспекти, а також проблеми функціонування. У світовій економічній літературі "інновація" інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях. Проблематика нововведень у нашій країні протягом багатьох років розроблялася в рамках економічних досліджень НТП [8]. Відповідно до міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у виді нового або удосконаленого продукту, упровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг. Інновація може бути розглянута як у динамічному, так і в статистичному аспекті. У останньому випадку інновація рекомендується як кінцевий результат науково-виробничого циклу. Розробка, впровадження у виробництво нової продукції мають для фірм важливе значення як засіб підвищення конкурентоздатності й усунення залежності фірми від розбіжності життєвих циклів виробленої продукції. У сучасних умовах відновлення продукції відбувається досить швидкими темпами. Інноваційний менеджмент – напрямок стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні керівництва компанії. Його метою є визначення головних напрямків науково-технічної і виробничої діяльності фірми в таких областях: розробка і впровадження нової продукції (інноваційна діяльність); модернізація й удосконалення що випускається продукції; подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції; зняття з виробництва застарілої продукції [13]. Відомо, що вміле використання всього потенціалу підприємства, раціональна організація та управління ним мають вирішальну роль, особливо в кризових умовах. На сучасному етапі розвитку економіки більшість українських підприємств усвідомила, що необхідні інноваційні, принципово нові методи управління персоналом та організацією в цілому. Інновації необхідні в організаційній, виробничій, фінансовій, науковій сферах, оскільки саме в комплексі вони приносять найефективніший результат. Постійно загострюється конкуренція і підвищуються вимоги споживачів, тому постійні нововведення можуть стати одним із факторів отримання конкурентних переваг [9]. Досвід промислово розвинутих країн є взірцем того, як їх підприємства проводять інноваційну стратегію, збільшуючи обсяг виробництва, реалізації та прибутку, підвищуючи продуктивність праці, прискорюючи оборотність вкладеного капіталу, освоюючи і поставляючи на ринок якісно нові види продукції з метою підвищення норми прибутку. Потреба в постійному оновленні асортименту продукції та технології її виготовлення змушує вводити наукові й проектні розробки в систему діяльності підприємств, орієнтуючи їх на прискорення інноваційних процесів. Так відбувається злиття науки, техніки і виробництва в єдине ціле, що породжує новації та прискорює їх. Так, своєчасно затверджена інноваційна стратегія, сприяння діяльності у сфері науки й техніки як органічній частині технологічного та інноваційного процесу, надання першочерговості розвитку і вдосконаленню технологій перетворили Японію в одну з найрозвинутіших держав світу. 21. Перспективи створення корпорацій та фінансово-промислових груп в Україні Однією з ефективних форм співробітництва банків та підприємств у сфері фінансових правовідносин є фінансово-промислові групи. Щоправда у нас вони називаються промислово-фінансовими, або ПФГ. Зарубіжна наука не розділяє науку фінансового права і фінансову науку. Вчені вважають, що фінансові відносини не існують поза фінансовими правовідносинами, тому розглядати фінансове-правову науку окремо від фінансової (економічної) вони вважають за неможливе. Фінансові відносини є складовою ринкових , а саме – основною складовою господарського механізму, який , у свою чергу, є підсистемою економічних відносин, причому такою, що виступає зовнішньою формою цих відносин. Вона базується на конкретних господарських діях і зв’язках , які в кінцевому підсумку виражаються вартісними показниками . Економісти майже десять років тому зазначали, що майбутнє економіки України нерозривно пов’язане із фінансово-промисловими групами, проте штучне прискорення їх створення може призвести потенційних матеріальних втрат. За час дії законодавства про ПФГ в Україні, переважна більшість спроб створити ПФГ були невдалими. На сьогодні створено лише одну ПФГ – “Титан”. Основними причинами значних труднощів створення зазначених структур є, передусім, обтяжлива процедура створення ПФГ. Законодавчий процес регулювання створення та діяльності ПФГ пройшов кілька складних етапів, що суперечили один одному При цьому змінювалося й поняття ПФГ. Промислово-фінансова група створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції. У складі промислово-фінансових груп виділяються два типи підприємств: а) головне підприємство і б) підприємство — учасник ПФГ. Головне підприємство ПФГ — підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство. Тільки воно має право діяти від імені ПФГ. Керівник головного підприємства є президентом ПФГ. Учасником ПФГ може бути підприємство, банк або інша наукова і проектна установа, організація, створена згідно з законодавством України, чи іноземна юридична особа, то входить до складу ПФГ. виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку. Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ. Підприємства, то входять до складу ПФГ, пов'язані між собою численними зв'язками з приводу фінансової, виробничої, збутової та іншої залежності. Існує багато інструментів інтеграції підприємств у ПФГ. Кожна господарська одиниця, як учасник фінансово-правових відносин, що входить до складу ПФГ, вступає в економічні відносини, що регулюються законодавством. Як свідчить світовий досвід, створення ПФГ не має за меті виконання державних програм розвитку пріоритетних галузей, а в основному - отримання певних економічних вигод від такого об'єднання. Тому у Законі логічно було б передбачити також можливість створення ПФГ з метою власних інтересів учасників. Ситуація з промислово-фінансовими групами в Україні, на жаль, не найкраща. За час дії чинного Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні» переважна більшість спроб створити ПФГ, зокрема в галузях чорної та кольорової металургії, сільськогосподарського й хімічного машинобудування, закінчилися невдачами. В Україні все-таки існують ПФГ в промислових і індустріальних областях, тільки не маючи назви «Промислово-фінансова група». До цих пір жодна вітчизняна ПФГ не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки ніхто з них «не дотягує» до вимог закону, що так і не запрацював. 22. Індустріальний кластер: загальні положення, структура, правове забезпечення та статус, основні завдання та функції Кластер в економічній літературі визначається як індустріальний комплекс, що сформувався на основі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників та споживачів, що пов’язані технологічним ланцюжком. Вважається, що першим це явище дослідив М. Портер, який вивчав конкурентні переваги більше ніж ста галузей різних країн. У його трактуванні кластер — це сукупність вертикальних (покупець-постачальник) чи горизонтальних (спільні клієнти, технології, посередники) взаємозв’язків. М. Портер аналізує кластери переважно в якості галузевих об’єднань, наводячи приклади біотехнологічного кластера Східного Масачусетса, Каліфорнійських комп’ютерного (Силіконова долина) та виноробного кластерів, італійського кластера з виготовлення взуття [9]. Саме таке трактування є найбільш поширеним у американській економічній науці. Сучасний етап розвитку світової економіки актуалізує інноваційну складову економічного розвитку як передумову його динамічності та конкурентноздатності. Визнано, що набувають виключно значної ваги фактори, які стимулюють поширення нових технологій: взаємодія між наукою, освітою, фінансуванням, стратегією уряду, а також формування мереж взаємозв’язків між фірмами та гнучка спеціалізація. Це дозволило визначити кластер інноваційної активності як сукупність базисних нововведень, сконцентрованих на певному відрізку часу та в певному економічному просторі [5, с. 99]. Концепція кластерів є досить перспективною для застосування в умовах трансформаційної економіки України. Завдяки кластерному підходу на рівні окремого регіону стає можливою міжсекторна співпраця, оскільки ініціаторами та активними учасниками її виступають місцеві органи влади. Завдяки поширенню та постійному обміну інформацією стають можливими взаємовигідні бізнесові контакти в регіоні, поширюється кооперація між різногалузевими підприємницькими структурами. Тим самим споживачі мають можливість отримати якіснішу продукцію, виготовлену за рахунок місцевих ресурсів. Механізм кластерної співпраці є вигідним, оскільки значно скорочуються трансакційні витрати учасників, стають можливими масштабні підприємницькі проекти за рахунок участі в них членів кластера на засадах співфінансування, посилюються інформаційні можливості підприємств регіону, що сприяє залученню внутрішніх та зовнішніх інвестицій, споживчий ринок поповнюється якісною та різноманітною продукцією. 23. Принципи територіально-економічних характеристик регіонів України УКРАЇНИ Державна регіональна економічна політика України формується і реалізується таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівновигідні умови функціонування регіональних господарських комплексів з метою активізації ролі територій у проведенні економічних реформ та вирішенні нагальних соціальних проблем. Сучасна державна регіональна економічна політика України, як це визначено нормативними документами, грунтується на таких основних принципах: визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та забезпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни та розвитку продуктивних сил регіону; правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій; дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств; досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок використання переваг територіального поділу праці, раціонального природокористування, розвитку міжрегіональних зв’язків. Підвищення дієвості регіональної економічної політики, зростання загальної керованості економічними процесами можливе лише на основі визначення і розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. В процесі здійснення конкретних заходів державної регіональної економічної політики, спрямованих на підвищення ролі регіонів у проведенні економічної реформи в країні, передбачається: сформувати нову територіальну структуру державного сектора економіки; реформувати систему управління державним сектором економіки; зміцнити економічні основи місцевого самоврядування та розширити його важливі соціально-економічні функції щодо життєзабезпечення територіальних утворень; здійснити поетапний перехід на обгрунтовану систему бюджетного регулювання та розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці України. 24. Загальне положення, фактори та напрямки трансформації структури виробництва Структура підприємства - це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв'язків, підпорядкованості та взаємодій між ними. У практиці господарювання виділяють загальну, виробничу та організаційну структуру управління. Структура підприємства визначається наступними основними факторами: - розміром підприємства; - галуззю виробництва; - рівнем технології і спеціалізації підприємства. Слід зазначити, що будь-якої стандартної структури не існує. Вона постійно коректується під впливом виробничо-економічної кон'юнктури, науково-технічного прогресу, соціальноекономічних процесів. Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, які виконуються в певних підрозділах. Склад цих підрозділів і характеризує виробничу структуру підприємства. Виробничі підрозділи підприємства - цехи, ділянки, обслуговуючі господарства і служби (прямо чи опосередковано), що беруть участь у виробничому процесі. Зв'язки між ними взяті в сукупності складають його виробничу структуру. 25. Принципи інвестиційної політики в Україні На сучасному етапі розвитку України стратегічною метою стало активізація інвестиційної політики в різні аспекти розвитку. Тому на сьогодні для держави одним з найважливіших питань є накопичення достатнього обсягу інвестиційного ресурсу. Актуальність вивчення основних напрямків інвестиційної політики підкреслена нестачею власних та позикових ресурсів для її впровадження. Нагадаємо, інвестиційний процес у державі з ринковою економікою має виходити з додержання таких принципів: об'єктивна необхідність визнання довго- і середньотермінових циклів інвестиційної активності; взаємодія локальних, галузевих, регіональних і народногосподарських циклів інвестиційної активності; формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одночасно з аналогічними процесами в інших галузях народного господарства; логічність і цілісність інвестиційного циклу та спадкоємність у реалізації конкретних заходів, пріоритетність спрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу. Безумовно, причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є: по-перше, за політизованість економіки; по-друге, негативні наслідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої основної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін. Зокрема, основними напрямами інвестиційної політики в Україні є зниження соціальної напруги та досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери; створення ринку підрядних робіт; прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого обладнання; перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи державне замовлення; залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визначають науково-технічний прогрес та створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю. Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися в умовах ринкового механізму. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікроекономічному рівні повинно проводитися в межах макроекономічної стабілізації. Разом з тим, рівень інвестиційної активності перебуває у безпосередній залежності від стану економіки в державі, функціонування фінансово-кредитної системи, прибуткової діяльності підприємств, дохідної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення. |
| ГРОШОВІ ПОТОКИ ПІДПРИЄМСТВА Ключові слова: ГРОШОВІ ПОТОКИ, ВАЛОВІ ДОХОДИ, ВИРУЧКА ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ, ЗВИЧАЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ОПЕРАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ,... |
НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА Конспект лекцій Тема Перехідна економіка: ознаки, основні завдання та моделі ринкової трансформації |
| Українська дипломатія періоду УРСР (після 1944 року) Трансформаційні процеси в країнах Центральної та Східної Європи: зовнішньополітичний аспект |
3. Документно-інформаційні потоки та масиви чк складові документної коменікації Тема Документно-інформаційні потоки та масиви чк складові документної коменікації |
| Ov31 ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ЯК КЛЮЧОВИЙ ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ У роботі розглянуто основні аспекти впливу людського капіталу на економічний ріст на прикладі України, виявлено ключові інституціональні... |
Навчальний курс для співробітників Державної прикордонної служби України Такі потоки людей, за участю як біженців так і мігрантів, називають, як правило, "змішаними потоками" |
| Конспект лекцій Тема Документні потоки та масиви як складові документної комунікації Це потребує знань про особливості створення, руху та кумуляції документів у суспільстві, що відбиваються через функціонування документ... |
НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА Приватизація як основа становлення національної ринкової економіки України. Основні законодавчі акти про приватизацію |
| Обставини нездоланної сили (Форс-мажор) До таких обставин відносяться: пожежі, повені, землетруси, цунамі, смерчі, урагани, тайфуни, зсуви, селеві потоки, сніжні лавини,... |
Які існують потоки інформації у системах автоматичного керування? Це пристрій, що перетворює вхідний аналоговий сигнал в дискретний код (цифровий сигнал). Як правило, АЦП — електронний пристрій,... |