|
|
Скачати 0.86 Mb.
|
| Захист біженців Навчальний курс для співробітників Державної прикордонної служби України УВКБ ООН Київ, квітень 2012 р. Частина I: МІЖНАРОДНА ПРАВОВА ОСНОВА (2 години) Курс 1: Європа (Україна): Регіон міграції і захисту – основні тези 1.A. Хто перетинає зовнішні кордони ? • Пересування людей з однієї країни в іншу може охоплювати таких осіб, які потребують міжнародного захисту, і таких, які такий захист не потребують. Найчастіше випадки, коли люди потребують міжнародного досвіду трапляються тоді, коли їх країною походження є держава, яка потерпає одночасно від порушень прав людини, конфліктів, економічного спаду і відсутності джерел засобів до існування. Такі потоки людей, за участю як біженців так і мігрантів, називають, як правило, "змішаними потоками". • Змішані потоки охоплюють широкий спектр національностей, статі та вікових груп, релігійних, соціальних і політичних поглядів, правового статусу і т. д. Саме ця різноманітність особистого досвіду і передумов, призвела до розвитку системи управління міграцією, згідно з якою люди трактуються по-різному, залежно від ситуацій. • Європейські держави, опираючись на свій суверенітет, проводять відмінність між особами, які мають необхідні документи для перетину кордонів, і тими, хто їх не має. Ці дві категорії відомі як "регулярні" або "нерегулярні" мігранти, або "легальні" і "нелегальні" мігранти. У цьому тренінгу ми будемо використовувати терміни «регулярні» і «нерегулярні» мігранти, оскільки шукачі статусу біженця, зокрема, наділені важливими юридичними правами відповідно до міжнародного законодавства, навіть тоді, коли вони не дотримуються певних національних законодавчих положень, що стосуються в'їзду та перебування в країні. • Міжнародне та регіональне право, що застосовується в європейських державах зобов'язує ці держави проводити деякі відмінності, які виходять за рамки зобов’язання мати необхідні "документи" для в’їзду в одну з європейських країн. Держави зобов'язані утримуватися від повернення осіб в країну, де їм загрожує ризик переслідування, а також нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, включаючи катування, навіть якщо вони знаходяться в нерегулярній міграційній ситуації. Саме серед цієї категорії осіб, найчастіше трапляються особи, які потребують міжнародного захисту. У цьому контексті надзвичайно важливим є те, що органам державної влади по контролю за міграцією потрібно повною мірою ознайомитися з предметами міжнародного захисту та зобов'язань щодо прав людини. Цим установам, як представникам держави, необхідно знайти ефективні методи для забезпечення виконання державою своїх зобов'язань в цілій низці нових і складних ситуацій. 1.2. Presentation: Europeas a region 1. Б. Дотримання і захист міжнародних положень щодо захисту прав людини • Держави зобов’язані дотримуватися конвенцій з прав людини, які вони ратифікували, а також норм звичаєвого міжнародного права. Більшість прав людини надаються незалежно від її імміграційного статусу: вони залежать від статусу людини як людської істоти, а не як громадянина конкретної держави. Іншими словами, статус людини, як іноземця, або негромадянина певної держави не позбавляє її від захисту згідно з законами про права людини. • Міжнародне право прав людини, яке складається з Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, і двох додаткових протоколів, які є наріжним каменем міжнародного права щодо прав людини. Більшість з цих відповідних положень були імплементовані в національне законодавство та політику. • Міжнародний документ, який безпосередньо стосується захисту мігрантів є Міжнародна конвенція Організації Об'єднаних Націй про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей (1990 р.). Однак, на сьогоднішній день ця Конвенція була ратифікована тільки 36 державами, які здебільшого не відносяться до, так званих, "країн призначення" для мігрантів. • Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ) також забезпечує мінімальні гарантії, які зобов’язують договірні держави вживати заходів для ефективного запобігання порушень прав людини відносно уразливих осіб, включаючи нерегулярних мігрантів. • Негромадяни, як і громадяни, наділені правами, які є абсолютними і не можуть бути применшені або обмежені. На рівних умовах з громадянами, вони також мають право на такі права, відмова від яких буде невиправданою. До них відносяться, наприклад, право на життя, заборона катувань і жорстокого, нелюдського і принижуючого гідність поводження і покарання, прав, гарантованих у кримінальному процесі, свобода думки, совісті і релігії, право залишити країну, заборона зворотної дії кримінального покарання, а також право вступати в шлюб. 1. В. Які права? • Право на життя: Органи державної влади не повинні неналежно застосовувати силу для запобігання в'їзду іноземців в країну. Влада повинна також докладати зусилля, щоб врятувати тих, чиє життя може опинитися під загрозою під час пошуку в'їзду в країну. Це включає в себе відмову від повернення таких осіб до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека. • Заборона катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження чи покарання: Європейські держави повинні забезпечити заборону вислання чи видачу осіб до країни, де вони можуть зазнати катувань чи нелюдських або таких, що принижує гідність, видів поводження чи покарання. Це включає в себе зобов'язання утримуватися від повернення мігрантів назад на батьківщину, якщо вони можуть бути предметом таких дій. Крім того, процес повернення нелегальних мігрантів має здійснюватися з урахуванням цілковитої поваги до гідності репатріантів, з урахуванням, серед іншого, їх віку, статі, стану здоров'я та інвалідності. Примусові заходи під час вигнання повинні бути зведені до абсолютного мінімуму. • Заборона рабства і примусової праці: жертви торгівлі людьми, повинні бути захищені відповідно до Протоколу про попередження, припинення і покарання торгівлі людьми, особливо жінок і дітей, і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю (відомі як " Протоколи Палермо "), а також Конвенція Ради Європи з протидії торгівлі людьми. • Право на недискримінаційне поводження за ознакою раси чи етнічної приналежності щодо надання або відмови у прийомі, при видачі дозволів на перебування чи висилці нерегулярних мігрантів. • Свобода пересування: до утримання під вартою нерегулярних мігрантів слід вдаватися лише випадку необхідності і на мінімальний строк. У цьому контексті: - в разі застосування утримання під вартою, як необхідного заходу, нерегулярні мігранти повинні утримуватися в спеціальних місцях утримання під вартою і окремо від засуджених; - затримання і утримання під вартою неповнолітніх може застосовуватися лише як крайній захід і протягом найкоротшого періоду часу; - Затримання чи утримання під вартою інших уразливих осіб (вагітних жінок, матерів з маленькими дітьми, літніх людей та осіб з психічними чи фізичними вадами), необхідно, по можливості, уникати. 10 UNHCR Protection Training Manual for European Border and Entry Officials Ses ion 1 • Право бути вислуханим за допомогою перекладача, щоб пояснити причини в’їзду в країну. • Право на медичну допомогу належної якості: термінова медична допомога повинна бути доступна для нерегулярних мігрантів з урахуванням, зокрема, положення осіб з особливими потребами, таких як діти, особи похилого віку, одинокі батьки, вагітні жінки, а також особи з психічними чи фізичними вадами. 1. Г. Визначення терміну біженець за Конвенцією 1951 року Про статус біженців та Протоколу 1967 року Біженець є: «особою, яка внаслідок обгрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками расової, національної приналежності, релігії або громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань змушений покинути територію держави, громадянином якої він є (або на території якої він постійно проживає), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок указаних побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.» Основні елементи в цьому визначенні: 1. елемент побоювання стати жертвою переслідувань; 2. що закон передбачає п’ять можливих причин переслідування; 3. і що особа знаходиться за межами території країни, громадянином якої він є (або на території якої він постійно проживає) і не може або не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань. • Конвенція 1951 року Про статус біженців була підписана 46 європейськими країнами, у тому числі всіма 27 країнами-членами ЄС, які взяли, таким чином, на себе зобов'язання її дотримуватися. • визначення поняття біженця, яке міститься в Конвенції 1951 року є важливим тому, що держави зобов'язані надавати "міжнародний захист" тим, хто має право на статус біженця на підставі критеріїв, викладених у ній. УВКБ ООН також має повноваження щодо надання міжнародного захисту біженцям, які підпадають під розширене визначення біженця відповідно до мандату УВКБ ООН тому, що вони знаходяться за межами країни їх походження або постійного проживання та не в змозі або не бажають повернутися туди внаслідок серйозних - зокрема таких, що стосуються всього населення – загрози життю, фізичній недоторканності або свободі, що є результатом насильства або випадків серйозного порушення громадського спокою внаслідок загального насильства або подій, серйозно порушують громадський порядок. Країни встановили процедури визначення статусу біженця, відомі також як "процедури надання притулку". На регіональному рівні, останні кілька років країнами-членами ЄС розробляється спільна політика з питань надання притулку, для досягнення цілі Європейського Союзу поступово створити єдину європейську систему надання притулку. В дев’ятнадцятьох статтях Конвенції 1951 року Про статус біженців, застосовується термін біженці – що покриває всіх біженців, які перебувають в країні (в тому числі тих, які перебувають незаконно і лише заявляють про потребу в їх міжнародному захисті), а в два’надцятьох статтях біженці, законно проживаючі на территорії Договірних держав. Термін "міжнародної захист" означає те, що біженці не користуються захистом своїх власних урядів і національних установ. Найважливіше зобов’язання, яке беруть на себе держави ратифікуючі Конвенцію 1951 року – це невислання біженців (в тому числі тих, які перебувають незаконно і лише заявляють про потребу в їх міжнародному захисті) до країни їх походження, де їм загрожує переслідування. • Право не бути поверненим до країни, де існує побоювання стати жертвою переслідування загально відоме за своїм французьким терміном non refoulement. Конвенція 1951 року визначає його наступним чином: Ст.33. 1: “Договірні Держави не будуть жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання” • Як видно з вищевикладеного, refoulement також використовується в міжнародному праві щодо прав людини, і означає вислання чи видача осіб до країни, де вони можуть зазнати катувань чи нелюдських або таких, що принижує гідність, видів поводження чи покарання. Крім того, основні договори з прав людини забороняють примусове повернення осіб до країн, де вони можуть зазнати катувань чи нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання. Конвенція ООН проти катувань (КПК) визначає це дуже чітко наступним чином: UNHCR for European Border and Entry Officials Se ion 1 Manu al UNHCR Ст. 3: “Жодна держава-учасниця не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що що їм може загрожувати там застосування катувань.” • Як свідчить визначення терміну біженець, більшість осіб, що рятуються від переслідувань, стикаються з небезпечними для життя ситуаціями насильства, через які їм рідко вдається зібрати необхідні документи для в’їзду в ЄС легально. Хоча деяким і вдається в’їхати в ЄС з наявними візами, більшість осіб, які шукають притулку, чи біженці не мають такої можливості, і часто, у відчайдушній спробі отримати міжнародний захист, змушені вдаватися до нелегального перетину кордону за допомогою переправників або мережі з торгівлі людьми. • Саме з цієї причини, механізми прикордонного контролю повинні бути досить чутливі, щоб розпізнати тих, хто, можливо, бажає звернутися за міжнародним захистом, серед тих, хто намагається перетнути кордон, часто незаконно. Курс 2: Правова основа – основні тези Кожна держава-член ЄС ратифікувала Конвенцію 1951 року, тому вони зобов'язані дотримуватися норм Конвенції, незалежно від їх членства в Європейському Союзі, оскільки національне законодавство не може суперечити міжнародно-правовим зобов'язанням і повинно бути приведено у відповідність до норм міжнародного права. Якщо існують які-небудь положення в Конвенції 1951 року, яких держави не бажають дотримуватися, то держави-члени повинні були зробити відповідні застереження до Конвенції в момент її ратифікації (деякі з них зробили). Вони також можуть відступати від застосування деяких статей за допомогою конкретних процедур, створених для цієї мети. Вони можуть зробити це, наприклад, у випадку оголошення надзвичайної ситуації в країні. Однак в Конвенції 1951 року передбачені деякі статті, які не можна виключити, і від яких за жодних обставин не можна відступати, оскільки бідь-який відступ буде суперечити меті і духу самої Конвенції. Ці статті включають принцип неприпустимості примусового повернення біженців (non refoulement) і саме визначення терміну біженць. Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини, право шукати та отримувати притулок визнано основним правом людини. Для того, щоб користуватися цим правом особи, що шукають притулок, часто змушені в’їхати, або потрапити на територію «нелегально». Укладачі Конвенції 1951 року визнали, що біженці можуть мати поважні причини для використання підроблених документів на виїзд за кордон у пошуках притулку. Виконавчий комітет УВКБ ООН розглядав це питання таким же чином, і зробив висновок, що причини для таких дій грунтуються, головним чином, на їх побоюваннях стати жертвою переслідування як такого, або загрозі їхній безпеці чи свободі. Ст. 31 Конвенції 1951 р. передбачає, що: “Договірні Держави не накладатимуть стягнень за незаконний в'їзд або незаконне перебування на їхній території біженців, які, прибувши з території, де їхньому життю і свободі загрожувала небезпека, як зазначено у статті 1, в'їжджають або знаходяться на території цих держав без дозволу, за умови, що такі біженці без зволікань самі з'являться до органів влади і наведуть переконливі пояснення щодо свого незаконного в'їзду або перебування.”. Це називається принципом відмови від стягнень за незаконний в'їзд. Він стосуться біженців, які заявляють про потребу в їх міжнародному захисті до моменту визначення їх статусу. Це пов’язано з тим, що Конвенція наділяє людину низкою прав (включаючи і вищенаведене право) під час її знаходження під юрисдикцією країни, навіть раніше, ніж вони почнуть перебувати в країні на законних підставах. Той факт, що біженець, хоче подати заяву про його офіційне визнання тільки після того, як владою було виявлено використання підроблених документів на кордоні, не повинен негативно вплинути ані на його / її можливість подати заяву про визнання біженцем, ні на аналіз заяви про визнання біженцем. У Керівництві УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженця підкреслюється, що обставини, які змушують біженців втікати зі своєї країни можуть їх також зробити боязкими щодо контакту зі співробітниками органів державної влади. Посилання на стягнення можуть включати судове переслідування, штрафи та затримання. Тим не менш, в деяких випадках держави можуть помістити особу, що шукає притулок під адміністративний арешт. УВКБ ООН видала загальнодоступні керівні принципи для уточнення того, що, вважається недискримінаційним і законним утриманням під вартою осіб, які шукають притулок. Застосування принципу неприпустимості примусового повернення (non refoulement), відображеного в Конвенції 1951 року, є набагато ширшим. Він також є частиною інших універсальних та регіональних договорів: Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або таких що принижують гідність, видів поводження і покарання (КПК) та Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (ЄКПЛ). КПК 1984 р. (стаття 3), наприклад, прямо забороняє державам висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що що їй може загрожувати там застосування катувань. ЄКПЛ 1950 р. (Стаття 3) також містить заборону катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Це забороняє висилку осіб, які стикаються з реальною безпекою бути підданими таким формам завдання шкоди. Особа чиє право за ст. 3 ЄКПЛ порушено, може звернутись до Європейського суду з прав людини. Прецеденти Європейського суд з прав людини є джерелом права для суддів країн, що ратифікували ЄКПЛ. Так, наприклад, у справі Чахал проти Великобританії Європейський суд з прав людини постановив, що, не зважаючи на те, що пан Чахал, з точки зору Британської влади, становив загрозу національній безпеці Сполученого Королівства, його вислання до Індії, становило б собою порушення ст. 3 ЄКПЛ, оскільки заявник, який асоціювався із певною вразливою групою, в разі повернення міг бути підданий катуванням або іншим видам жорстокого поводження з боку органів влади Індії. У справі Салах Шик проти Нідерландів, суд дійшов висновку, що повернення заявника до Сомалі, становитиме порушення ст. 3 ЄКПЛ, оскільки він, як представник певної вразливої групи, ризикував бути підданим катуванням або жорстокому поводженню з боку приватних осіб і при цьому органи державної влади Сомалі не були спроможні захистити заявника від такого ризику. Більше того, у рішенні Європейського суду з прав людини 2011 року у справі Суфі та Елмі проти Великобританії Суд наголосив, що повернення заявників до Сомалі, не можливе, не зважаючи навіть на те, що вони вчинили ряд серйозних злочинів на території Великобританії, оскільки ситуація із правами людини, що склалася в Сомалі та характер військового конфлікту, що триває там вже багато років, створюють умови за яких повернення фактично будь-якої людини до цієї країни становитиме порушення ст. 3 ЄКПЛ. Зобов’язання держав за ст. 5 ЄКПЛ мають значення, зокрема, для вирішення справ про затримання іноземців з метою примусового видворення або непропуску через державний кордон. Ці питання регламентуються п. 1(f) ст. 5 Конвенції. Відповідно до його вимог, за умови дотримання процесуальних гарантій перелічених у пп. 2 (повідомлення про причини затримання) та 4 (судовий контроль за законністю арешту або затримання) цієї статті, затримання іноземців чи осіб без громадянства з метою видворення чи попередження незаконного проникнення на територію країни будуть відповідати ЄКПЛ, якщо затримання а) реалізується у чіткій відповідності із законом, що в свою чергу має відповідати стандарту “якості закону”; б) добросовісно; в) суто для забезпечення задекларованої мети; г) місце та умови утримання особи під час реалізації таких заходів є відповідними; д) тривалість затримання не перевищує термін, який є розумно необхідним для досягнення його мети. Наприклад, справа Амуур проти Франції стосувалася біженців із Сомалі, яких через застосування підробних паспортів було непропущено через державний кордон Франції прикордонною поліцією в аеропорті Париж-Орлі, в результаті чого вони протягом декількох місяців утримувалися в транзитній зоні зазначеного аеропорту. Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що утримання заявників у транзитній зоні аеропорту становило собою затримання з метою запобігання їх незаконного проникнення на територію Франції, проте, суперечило ст. 5 Конвенції, оскільки на той час законодавство Франції не містило норм, якими би встановлювався порядок затримання осіб, недопущених на її територію, обсяг прав таких осіб та їх процесуальні гарантії, а отже, законодавство Франції в цьому питанні на той час не могло вважатися таким, що відповідає стандарту “якості закону”. Суд також визнав, що перебування біженців в аеропорту Париж-Орлі зробило їх суб’єктами французського права, та наголосив, що недивлячись на назву, міжнародна зона аеропорту не має екстратериторіального статусу. У справі 2010 року Лоулед Моссауд проти Мальти Європейський суд дійшов висновку про порушення Мальтою ст. 5 по відношенню до громадянина Алжиру, який був затриманий владою Мальти на період 18 місяців з метою забезпечення його видворення. Суд постановив, що оскільки компетентні органи влади Мальти повинні були доволі швидко усвідомити, що через небажання заявника сприяти тому, щоб влада Алжиру видала йому документи, необхідні для повернення, його видворення з Мальти не могло бути здійсненим у найближчому майбутньому, а отже, його затримання протягом такого тривалого періоду не відповідало задекларованій меті — забезпечення видворення — та вступило у суперечність із зобов’язаннями Мальти за ст. 5 ЄКПЛ. Загальний принцип захисту біженців, який заснований на гуманітарному праві і праві прав людини, також з'явився в практиці держав для захисту тих, хто втікали від громадянської війни або загального насильства. Деякі регіони, такі як Африка чи Америка, вважають такі ситуації достатніми підставами для надання статусу біженця в міжнародних договорах (наприклад, Конвенція ОАС 1969 року) або в інструментах м'якого права (наприклад, Картахенська декларація 1984 року). Деякі держави назвали ці інші форми принципу неприпустимості примусового повернення (non refoulement), - "додатковими формами захисту" або "додатковим захистом". Людина, яку після проходження процедури не визнано біженцем, може мати право не бути повернутою в свою країну походження, якщо це призведе до заподіяння їй серйозної шкоди (катування, жорстоке, нелюдське або таке що принижує гідність поводження і т.д.) та отримати додатковий захист. Курс 3: Хто такий біженець? Особа є біженцем, як тільки він чи вона відповідає критеріям, що містяться у визначенні Конвенції 1951 року. Людина також може заслуговувати на міжнародний захист, якщо він чи вона має право на "додатковий захист". • УВКБ ООН також наділений повноваженням надавати міжнародний захист біженцям, які підпадають під розширене визначення біженця відповідно до мандату УВКБ ООН тому, що вони знаходяться за межами країни їх походження або постійного проживання та не в змозі або не бажають повернутися туди внаслідок серйозних - зокрема таких, що стосуються всього населення – загрози життю, фізичній недоторканності або свободі, що є результатом насильства або випадків серйозного порушення громадського спокою внаслідок загального насильства або подій, серйозно порушують громадський порядок. • Для того щоб переконатися, чи особа відповідає чи не відповідає критеріям, що містяться у визначенні статусу біженця, держави-учасниці Конвенції 1951 року розробили, так звану "процедуру надання статусу біженця» або «процедуру надання притулку". Згідно з процедурою надання притулку перевіряється, чи підпадає заява особи про побоювання стати жертвою переслідувань під визначення Конвенції 1951 року. • Таким чином, шукач притулку – це людина, яка стверджує, що він / вона є біженцем, але чиєї заяви ще не було остаточно оцінено. У країнах з застосуванням індивідуальних процедур, людина, яка шукає притулку є такою особою, щодо заяви якого ще не було остаточно прийнято рішення країною в якій він / вона її подали (чи іншою відповідальною державою, наприклад, в рамках регламенту «Дублін»). Не кожна особа, якя шукає притулок буде зрештою визнано біженцем, але більшість визнаних біженців є спочатку шукачами притулку. • Конвенція 1951 р. не містить жодних конкретних процедурних вимог для процесу визначення статусу біженця. Таким чином, держави розробили різні процедури і стандарти. УВКБ ООН здійснює моніторинг національних процедур визначення статусу та критерії, що застосовуються для визнання шукачів притулку біженцями • Відповідно до пункту 8 Статуту 1950 р. та статті 35 Конвенції 1951 року, УВКБ ООН несе відповідальність за нагляд за застосування положень Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року в державах, які є учасниками цих договорів. УВКБ ООН здійснює свою наглядову функцію, контролюючи водночас процедури і критерії, що використовуються, та втручаючись від імені заявників у випадку необхідності. 3. Згідно з Конвенцією 1951 року, ряд критеріїв повинно бути дотримано, щоб особа відповідала статусу біженець: • обгрунтований страх стати жертвою переслідувань • расової, національної приналежності, релігії або громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичними переконаннями • змушений покинути територію держави, громадянином якої він є • не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок указаних побоювань • не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань. |
| ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл |
Управління державної служби України України та визначених статтею 3 Закону України "Про державну службу" принципах державної служби, спрямовані на підвищення авторитету... |
| Головне управління державної служби України Києві та Севастополі утворені територіальні органи Головдержслужби. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. №842... |
КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ... У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,... |
| Провідних наукових співробітників – 2 старших наукових співробітників... Завідувачка відділом: Овчарук Оксана Василівна, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник |
Закон України „Про аварійно-рятувальні служби”. Навчальна мета ... |
| Законодавство, яким керуються органи державної податкової служби Державна податкова інспекція відноситься до системи органів державної податкової служби України |
До листа Державної служби зайнятості від 29. 12. 99 р. № ДЦ-05-2913 Складається наростаючим підсумком з початку року і подається органам Державної служби зайнятості України щоквартально не пізніше... |
| ПОЛОЖЕННЯ про територіальне управління Державної служби гірничого... Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України (скорочена назва територіальне управління Держгірпромнагляду у... |
ПРАКТИЧНИЙ КУРС АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ Навчальний посібник з практики усного... Практичний курс англійської мови (англійською та українською мовами). Навчальний посібник з практики усного та письмового мовлення... |