Аспірант Макіївського економіко-гуманітарного інституту КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ЧЕРЕЗ СЕКТОР ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ

УДК 338.242:658.115.31/477 О.М. АЗАРЯН, доктор економічних наук, професор, зав. кафедри Донецького національного університету економіки й торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Ю.О. БІЛЕНЬКА, аспірант Макіївського економіко-гуманітарного інституту КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ЧЕРЕЗ СЕКТОР ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ У рамках даної статті розглянуті окремі концептуальні основи рішення єдиного завдання формування системи державного регулювання економіки, які передбачають принципово новий погляд на природні монополії як на інструмент управління галузевим та регіональним розвитком. Зосереджено увагу авторів на розробці теоретичних і методологічних основ принципово нової системи державного регулювання національної економіки, побудованої на базі управління сектором природних монополій. Ключові слова: державне регулювання, реформування, природні монополії, галузевий розвиток. В рамках данной статьи рассмотрены отдельные концептуальные основы решения единой задачи формирования системы государственного регулирования экономики, которые предусматривают принципиально новый взгляд на естественные монополии как на инструмент управления отраслевым и региональным развитием. Сосредоточено внимание авторов на разработке теоретических и методологических основ принципиально новой системы государственного регулирования национальной экономики, построенной на базе управления сектором естественных монополий. Ключевые слова: государственное регулирование, реформирование, естественные монополии, отраслевое развитие. Within the framework of given article are considered separate conceptual bases of the decision of the united problem of the shaping the system of the government regulation of the economy, which provide in principal new look at natural monopolies as on instrument of management branch and regional development. Concentrated attention of the authors on development theoretical and methodological basis in principal new system of the government regulation of the national economy, built on the base of sector management natural monopoly. Keywords: government regulation, reforming, natural monopolies, branch development. Постановка проблеми. Системоутворююча роль природних монополій вимагає збереження існуючих вертикальних об'єднань у рамках єдиної структури. Разом з тим, високий ступінь інтеграції потребує добре розробленої стратегії державного регулювання, що дозволяє використовувати потенціал природних монополій для подолання кризи й переходу до інноваційного етапу розвитку економіки країни. У міру посилення держави й зміцнення економіки системоутворююча роль природних монополій повинна зменшуватись, але не втрачати позитивного вектору впливу. Реальний стан природних монополій в умовах вітчизняної економіки є відбиттям двох протилежних тенденцій їхнього розвитку. У результаті природні монополії мають різний ступінь інтеграції. На наш погляд, ті серйозні завдання, які стоять перед країною, як з погляду внутрішнього економічного розвитку, так і на міжнародній арені, вимагають, щоб етап реформування природних монополій перейшов в етап використання цих монополій як локомотивів суспільного розвитку. Незалежно від форми існування в даний момент природні монополії повинні стати ефективним інструментом державного регулювання економіки. Для умов економіки нашої країни в силу нерозвиненості ринку потрібна розробка спеціальної методології для аналізу й обґрунтування процесів структурного регулювання природних монополій з урахуванням як галузевого, так і регіонального аспекту. Очевидна недосконалість законодавчого регулювання природних монополій [1], як у системному, так і в результативному аспекті. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам відтворення природних монополій як сукупності економічних відносин теоретична економіка приділяє пильну увагу, починаючи із класичної школи й закінчуючи сучасною неоінституціональною економічною теорією. Дослідженням проблематики природних монополій в економічних системах займалися як вітчизняні - Г.М. Філюк (поглиблення теоретичного та методологічного аналізу специфіки їх функціонування та наукове обґрунтування необхідності створення цілісної системи їх державного регулювання в трансформаційній економіці України) [7, с. 146-153] , Н.Б. Малахова (визначення теоретичних засідок інституціоналізації системи державного регулювання природними монополіями в умовах сучасної трансформації української економіки) [6], Ю. Архангельський (характеризує здатність монополій до розробки й впровадження досконалих технологій) [2, с. 62-69], закордонні (М. Блауг, Е. Долан, Д. Линдсей, Р. Пиндайк, Д. Рубинфельд, У. Томпсон), зокрема російські вчені - С.Б. Авдашева, Н.І. Белоусова [3], М.А. Дерябина [4], В.М. Лівшиц, О.В. Маліннікова, А.Ю. Юданов та інші. У роботах М.І. Кутерніна. досліджено специфічні риси природних монополій, що дозволяють використовувати їх як основу системи державного регулювання економіки. Ним відзначено, що «держава, використовуючи унікальні властивості природних монополій, повинна проводити через них активну структурну політику перетворення національної економіки відповідно до вимог сучасного етапу розвитку» [5, с. 19]. Дослідження Н.І. Белоусової торкалися питань створення комплексної методології аналізу й обґрунтування процесів структурного регулювання природних монополій на федеральному й регіональному рівнях державного управління. Даним дослідником уперше на високому теоретичному й аналітичному рівні запропонована адаптивна система побудови стратегії реформування природних монополій, яка спрямована на формування варіантів стратегій з різним ступенем деталізації параметрів структурних перетворень. В основі даної системи лежить урахування ступеня «просунення» реформ і можливостей узгодження різних напрямків державного регулювання - структурного, цінового, контрактного [3, с. 111-135]. У сучасній економічній літературі докладно розглядаються державне регулювання монополії, генезис монополії й соціально-економічні аспекти її діяльності [3,6,7]. Разом з тим недостатня увага приділяється осмисленню специфічних умов відтворення середовища монополістичних утворень і в цьому контексті відповідним трансформаціям системи господарювання і їхніх наслідків для ефективної реалізації економічних інтересів у монопольному секторі ринку на макрорівні на етапі фінансово-економічної кризи й у перспективі. Природна монополія означає такий стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку ефективніше під час відсутності конкуренції в силу технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зниженням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягу виробництва), а товари, вироблені суб'єктами природної монополії, не можуть бути замінені в споживанні іншими товарами, у зв'язку із чим попит на даному товарному ринку на товари, вироблені суб'єктами природних монополій, у меншому ступені залежить від зміни ціни на даний товар, чим попит на інші види товарів. Із цього визначення можна бачити, що природна монополія являє собою більшою мірою економічну, ніж юридичну категорію. Основні характеристики ринку природної монополії полягають в наступному: «ефект масштабу» виражається в істотному зниженні витрат розраховуючи на одиницю продукції в міру збільшення обсягів її виробництва; нееластичний попит. У звичайних економічних відносинах при зростанні ціни на товар або послугу попит споживачів знижується. В умовах природної монополії попит нееластичний, тобто при збільшенні ціни він підданий незначним змінам. Метою статті є розробка системи державного регулювання національної економіки на базі управління її природними монополіями. Створення ефективної, постійно діючої системи регулювання економіки, що дозволяла б шляхом впливів попереджувального характеру нейтралізувати вплив наступаючих кризових явищ, є однією з головних проблем будь-якої національної економіки. Періодична повторюваність кризових явищ, боротьба з якими ведеться, як правило, із запізненням, показує, що ні «невидима рука ринку», на яку уповають неокласики, що ні існуючи заходи державного регулювання на сучасному етапі не дозволяють ефективно боротися із протиріччями, що виникають у процесі економічного розвитку. В умовах вітчизняної економіки створення такої системи ще більш актуально, оскільки необхідність проведення масштабних економічних перетворень в Україні вимагає створення важелів управління різними галузями економіки. Недостатній розвиток ринкових механізмів регулювання вимагає створення спеціальних технологій управління потоками трудових і інвестиційних ресурсів. Тому створення ефективної системи державного регулювання економіки є найважливішим завданням сучасного етапу розвитку національної економіки. У рамках проведених досліджень пропонується використовувати найважливіші природні монополії, що становлять «ядро» інфраструктурних галузей (електроенергетики, нафтової й газової галузей, транспорту й зв'язку) у системі державного регулювання економіки. Ключове положення природних монополій в економічній системі і їхні унікальні властивості визначають можливість регулювання всієї системи через її природні монополії шляхом управління потоками природних, трудових, інвестиційних і фінансових ресурсів. У даній статті пропонуються концептуальні основи системи державного регулювання економіки на базі управління її природними монополіями. Ця система повинна бути розроблена відповідно до вимог моделі Я. Тінберегена [8]. Початковою фазою досліджень виступає аналіз закордонного й російського досвіду використання природних монополій для регулювання економіки. Одним із самих яскравих прикладів послідовного використання природних монополій для управління іншими галузями економіки є фактичне використання електроенергетики для регулювання вуглевидобувної промисловості у Великобританії протягом усієї другої половини XX століття. При необхідності підтримки цієї промисловості держава, що контролювала електроенергетику, укладала довгострокові сприятливі вугільні контракти на поставку вугілля як основного енергоносія на теплоелектростанціях. Вугільні контракти укладалися, незважаючи на наявні можливості використання більш дешевих енергоносіїв - торфу й мазуту. Коли ж уряд М. Тетчер, реалізуючи стратегію лібералізації економіки, вирішив зменшити вплив вугільної спілки, він передав укладання вугільних контрактів у руки приватного сектора, припинивши, тим самим, практику укладання довгострокових вугільних контрактів, і фактично припинивши субсидування вугільної промисловості. На основі аналізу ряду прикладів використання природних монополій з метою регулювання економіки Російської Федерації у роботах [3-5] визначене місце природних монополій у розроблювальній системі регулювання економіки. Це місце, на думку [5, c. 21] визначається класичною побудовою системи: природні монополії забезпечують набір інструментів для реалізації стратегічних цілей регулювання. Ці монополії, будучи самі господарюючими суб'єктами, займають положення між державними органами, що визначають цілі регулювання і її цільові показники, і підприємствами конкурентного сектора, що забезпечують реалізацію цих цілей Загальновизнаним є факт двоякої ролі природних монополій у розроблювальній системі регулювання економіки [3,7]. З одного боку, вони є об'єктом управління з боку державних органів, відповідальних за організацію державного регулювання економіки. З іншого боку, природні монополії є суб'єктами системи непрямого регулювання, через які керуючі впливи державних органів передаються (з ефектом мультиплікації) на господарюючі суб'єкти - підприємства, що діють в умовах конкурентного ринку. Спираючись на базові принципи й методи державного регулювання економіки на сучасному етапі ставиться завдання поділу виробничої сфери економіки на два основних сектори - сектор природних монополій і конкурентний сектор економіки. Взаємодія цих секторів відбувається через потоки трудових, інвестиційних і фінансових ресурсів, управління якими здійснюється через сектор природних монополій. У цей сектор входять найважливіші природні монополії, що є серцевиною інфраструктурних галузях економіки, яка містить мережні підприємства. У конкурентний сектор економіки входять усі інші підприємства матеріальної сфери, які функціонують в умовах конкуренції. Конкурентний сектор у свою чергу доцільно розділити на інвестиційно-інноваційний і споживчий сектори економіки. Між секторами економіки відбувається переміщення потоків різних ресурсів. Управління потоками ресурсів здійснюється шляхом використання природних монополій як центрального суб'єкта системи регулювання. Управління природними монополіями створює набір інструментів регулювання економіки, призначених для досягнення цілей регулювання. Структурна схема економічної системи показана на рис. 1. Рис. 1 - Структурна схема міжсекторної взаємодії у двох площинах - економічний і конкурентній (авторський підхід). Підприємства конкурентного сектора діють в умовах конкуренції. Це дозволяє, насамперед, використовувати усі переваги конкурентної економіки: наявність стимулів до зниження виробничих витрат, орієнтація економіки на запити споживача, сполучення економічних інтересів виробників і споживачів шляхом зрівноважування попиту та пропозиції тощо. Однак у розроблювальній концепції це дозволяє домогтися іншого важливого ефекту: через наявність конкуренції підприємства конкурентного сектора не можуть диктувати свою волю природним монополіям, у той час як регулювання у протилежному напрямку цілком можливе через монопольний стан природних монополій. Основна ідея розроблювальної системи регулювання полягає у наступному: при збільшенні обсягів виробництва відбувається відповідне збільшення числа підприємств конкурентного сектора. При цьому витрати природних монополій зростають незначно через наявність великого ефекту економії на масштабі. А конкурентний ефект зростає пропорційно росту числа підприємств конкурентного сектора. Тому зростає ефективність його регулювання через сектор природних монополій. У результаті при збільшенні конкурентного сектора економіки можливості традиційних методів регулювання послабляються, а можливості регулювання конкурентного сектора через сектор природних монополій підсилюються. Це дозволяє державі здійснювати регулювання великого конкурентного сектора через відносно невеликий сектор природних монополій. Державні органи застосовують заходи твердого антимонопольного регулювання в конкурентному секторі й забезпечують рівні умови конкуренції у тих секторах, де поряд з державними функціонують приватні компанії. Ці заходи входять до числа інституціональних методів регулювання. У розроблювальній концепції регулювання вони стають її базовими принципами, так само, як і збереження й посилення державного контролю над природними монополіями. Природні монополії є господарюючими суб’єктами. Це дозволяє побудувати регулювання економіки по нових принципах: регулювання перестає бути системою зовнішніх впливів, що діють часто проти ринкових методів регулювання. Державні органи, що здійснюють управління природними монополіями, за допомогою спеціальних інструментів створюють умови, що направляють «невидиму руку ринку» у потрібному напрямку. У результаті регулювання економіки стає регулюванням «зсередини», не зухвалого створення протиріч у системі регулювання й бажання господарюючих суб'єктів перебороти ці протиріччя шляхом пошуку лазівок у регулюючих актах. Зовнішні впливи залишаються на рівні базових принципів регулювання: створення правової основи, конкурентного середовища, державного контролю над природними монополіями. Розроблювальна система ні в якому разі не заперечує існуючих методів регулювання. Більш того, існуючі інструменти регулювання, такі як бюджетно-фінансова й грошово-кредитна політика, мають потужні засоби впливу на всю економіку в цілому й на її великі підрозділи. Незважаючи на те, що управління природними монополіями може використовуватися для створення регулюючих сигналів, що діють на великі підрозділи економіки, можливості існуючих макроекономічних методів регулювання в управлінні економікою в цілому істотно вище, оскільки ці методи завжди стосуються усіх суб'єктів ринку. Управління природними монополіями повинне використовуватися разом з існуючими методами регулювання економіки. Воно дозволяє домогтися ефективного управління потоками інвестиційних і трудових ресурсів, створювати їхню концентрацію на пріоритетних напрямках економічного розвитку й, у цілому, вивести державне регулювання економіки на якісно новий рівень. Таким чином, базуючись на системі міжсекторної взаємодії у двох площинах (площина поділу економіки на сектори за характером переробки ресурсів і внеску у ВВП (загальноприйнята) і площина поділу на конкурентний сектор і сектор природних монополій (пропонована)) доцільно запропонувати методи державного регулювання економіки, які засновано на спільному управлінні потоками трудових, інвестиційних і фінансових ресурсів через сектор природних монополій. Як уже говорилося вище, існуючі методи регулювання широко застосовуються у розроблювальній системі регулювання. Інституціональні методи - створення правової основи соціально-економічного життя суспільства, проведення антимонопольної політики, підтримка малого підприємництва - є базовими методами розроблювальної системи. Перераховані раніше макроекономічні, ресурсні й інформаційні методи також є складовою частиною інструментарію системи регулювання, що пропонується. Розглянуті нижче методи, засновані на управлінні природними монополіями, є ефективними тільки при активній підтримці державою конкурентного ринку. Зазначимо, що природні монополії, будучи самі господарюючими суб'єктами, є споживачами продукції інших секторів. Однак, завдяки своєму монополізму, вони здатні управляти підприємствами інших секторів (а не навпаки). Цілі й зміст розроблювальних методів регулювання економіки наведені в табл. 1. Таблиця 1 Методи регулювання, засновані на управлінні природними монополіями (на основі [3, з, 44; 5, с. 22-24]) Інструмент регулювання Зміст методу регулювання Цілі регулювання Цінова політика природних монополій використання диференційованих цін на товари й послуги природних монополій глобальний рівень наповнення бюджету, регулювання темпів інфляції, формування інвестиційної політики в секторі природних монополій рівень підрозділів економіки раціональний відносний розвиток секторів економіки, управління потоками трудових і інвестиційних ресурсів між підрозділами економіки, управління нормою нагромадження й нормою споживання, рішення завдання оптимального збалансованого росту економіки галузевий і регіональний рівень концентрація ресурсів на пріоритетних напрямках, підтримка певних галузей економіки локальний рівень підтримка окремих підприємств Інвестиційна політика природних монополій розміщення замовлень і закупівля продукції в конкретних підприємств інвестиційно-інноваційного сектора підтримка сектора економіки або певних підприємств базуючись на принципах кластерного підходу Соціальна політика природних монополій різний рівень заробітної плати, соціальних виплат, умов праці управління потоками трудових ресурсів, рішення проблем зайнятості, зняття соціальної напруженості Регулювання економіки на основі управління її природними монополіями дозволяє створювати диференційовані впливи на різні підрозділи економіки, аж до створення «точкових впливів», тому що всі підприємства, що входять в економічну систему, є індивідуальними споживачами продукції й послуг природних монополій. Це дозволяє домогтися «тонкого регулювання» економіки. Основними інструментами регулювання економіки, заснованими на управлінні природними монополіями, є цінова політика природних монополій, регулювання якої здійснюється на чотирьох різних рівнях, інвестиційна політика природних монополій і їхня соціальна політика. Ці інструменти регулювання економіки є ефективними, оскільки спираються на унікальні властивості й особливе місце природних монополій в економічній системі. Цінова політика ефективно впливає на конкурентний сектор економіки, оскільки закупівля продукції природних монополій або використання її послуг неминучі (у силу їхньої технологічної незамінності й монополізму природних монополій) практично для всіх підприємств конкурентного сектора економіки. Вплив цінової політики природних монополій підсилюється завдяки ефекту мультиплікації. Таке твердження є справедливим для інвестиційної й соціальної політики природних монополій. Регулювання економіки на основі управління потоками ресурсів через її природні монополії дозволяє домогтися таких якостей, як безперервність і гнучкість регулювання. У силу унікальності продукції, виробленої природними монополіями, взаємодія будь-яких суб'єктів ринку з ними в процесі господарської діяльності відбувається практично безупинно. Це дозволяє оперативно реагувати на зміну ситуації й створювати необхідні керуючі впливи. Безперервність управління можлива тільки у випадку наявності інформації про стан всіх суб'єктів ринку. Тому розроблювальна система припускає безперервний моніторинг економічного стану країни. Для цього в державних органах, що здійснюють регулювання економіки, на основі існуючих статистичних організацій повинні бути створені спеціальні підрозділи моніторингу стану економіки країни. Перспективи подальших досліджень. Перераховані інструменти державного регулювання економіки тісно пов'язані один з одним і іншими засобами, важелями, напрямками регулювання, що діють у рамках розроблювальної системи. Збалансоване та адаптивне сполучення різних методів можливо тільки на основі ретельного аналізу існуючих методів і дослідження наслідків їхнього застосування. Тому пропонована система регулювання природних монополій базується на загальновизнаній моделі економіки (як того вимагає концепція Я. Тінберегена). При цьому алгоритми державного регулювання економіки повинні бути розроблені й досліджені надалі із застосуванням методів макроекономічного моделювання. Список використаної літератури 1. Закон України «Про природні монополії» від 20.04.2000. - №1682-ІІІ // ВВРУ. – 2000. – №30. - Ст. 238. 2. Архангельский Ю. Есть ли вред от монополии? / Ю. Архангельский // Экономика Украины. - № 11, 2006. - С. 62-69. 3. Белоусова Н.И. Вопросы теории государственного регулирования и идентификации естественных монополий : монография / Н.И. Белоусова. - М.: Комкнига, 2006. – 254 с. 4. Дерябина, М.А. Теоретические и практические проблемы государственно-частного партнерства: доклад на секционном ученом совете научного направления «Теория экономики» [Електронний ресурс] / М.А. Дерябина. – Ин-т экономики РАН. – Режим доступу до журн.: http://www.inecon.ru/ru/index.php?go=Content&id=29. 5. Кутернин М.И. Моделирование системы государственного регулирования экономики страны через ее естественные монополии : монография / М.И. Кутернин. – М.: Изд-во МГОУ, 2010. – 356 с. 6. Малахова Н.Б. Естественные монополии: сущность и институциональные механизмы государственного регулирования / Н.Б. Малахова . – Х.: ИД «ИНЖЭК», 2006. – 344 с. 7. Філюк Г. Природна монополія: теоретиний аспект / Г.Філюк // Вісник КДТЕУ.– 2000.– № 4. – С. 145 - 153. 9. Tinbergen J. On the Theory of Economic Policy / J. Tinbergen. - Income Distribution, Amsterdam : Elsevier, 1975. – 354 р.

Схожі: