РОЗДІЛ 3
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ І ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ РИНКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ
3.1. Державне регулювання ринку агропродовольчої продукції
Важливою складовою функціонування агропродовольчого ринку явля-ється ринкове саморегулювання, яке проявляється через вплив ринкового меха-нізму, взаємодії попиту і пропозиції, цінової конкуренції на обсяги вироб-ництва і продажу продукції, рівень їх споживання і обов’язково воно повинно доповнюватися елементами державного регулювання, способами їх раці-онального поєднання.
На сучасному етапі трансформаційних процесів в економіці України по-силився інтерес до державного регулювання, що є явищем закономірним, оскільки практика переконала, що не можна в ринковій економіці покладатися тільки на ринкові механізми. Нагромаджений досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких тривалий час формувалися під впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки стабільність агропродовольчого ринку, життєдіяльність сільськогосподарських підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням. В цих країнах державне регулювання стало органічною складовою ринкової економіки.
Головна функція регулюючого впливу держави полягає у врегулюванні внутрішніх і зовнішніх протиріч, що нерідко виникають через існуючі неув’язки, які властиві ринку. Несвоєчасне реагування на негативні явища призводять до перевиробництва аграрної продукції, порушення рівноваги між попитом і пропозицією тощо.
Держава через організаційно-економічні важелі почала впливати на про-цес саморегуляції попиту і пропозиції в інтересах сільських товаровиробників і суспільства в цілому. Очевидно, що ринок як основний регулятор виробництва сам стає суб’єктом регулювання з метою досягнення соціального прогресу. Це переконливо свідчить, що державне регулювання економіки і ринкове саморе-гулювання вдало поєднується, хоча загалом втручання у ринкові механізми є не завжди бажаним явищем. Крім того, в умовах досконалої економіко-правової бази ці два регулятори взаємодоповнюють один одного, забезпечують високий рівень виробництва і споживання, іншими словами, державне регулювання економіки повинно бути адекватним ступеню розвитку в країні конкурентного та антимонопольного середовища. Це означає, що чим менше створено умов для конкуренції і чим монополізованіше виробництво, тим більше держава повинна втручатися в економіку, і навпаки.
В дореформений період аграрного сектора в Україні, його державна підтримка була спрямована на будівництво тваринницьких приміщень і комплексів, проведення меліоративних робіт, зведення дитячих садків і житла, на розвиток соціальної сфери на селі. Державна “підтримка” сільського господарства здійснювалася наступним чином: через різке зниження всіх закупівельних цін порівняно до оптових, створювалася хронічна заборгованість сільського господарства державі, а приблизно через кожні 3-5 років, коли заборгованість досягала певної критичної межі вона списувалася. Під тиском таких циклів більшість сільськогосподарських підприємств залишалися вкрай пасивними, що спричинило стагнацію сільського господарства [157, с.205]. Проте, заходи підтримки сільського господарства були невідчутними і в результаті не забезпечували належного приросту виробництва аграрної продукції (особливо тваринницького походження), який би покривав зростаючий платоспроможний попит населення.
В наступні роки, протягом перехідного періоду до ринкової системи господарювання обсяги державної підтримки аграрного сектора в Україні з кожним роком скорочувалися, в основному через нестачу бюджетних коштів. Тому нині ведення і запровадження національної аграрної політики і дійових політичних інструментів мають потребу наблизитися до моделей підтримки країн ЄС.
В умовах розвитку ринкових відносин агропродовольчий ринок, як і його важливий складовий елемент – сільське господарство піддаються негативному впливу різних чинників нестабільності: природних, економічних, соціальних.
Окремі науковці стверджують, що процеси формування і функціонування агропродовольчого ринку поки що позбавлені належного регулюючого впливу зі сторони держави. Між реформованими відносинами власності і стихійними, без будь-яких правил відносинами на продовольчих ринках виникли протиріччя, що заблокували мотиваційний механізм ринкової економіки [42, с.207].
В цьому контексті повчальним для України є досвід країн ЄС, в яких державне регулювання сільськогосподарського виробництва, дієва підтримка доходів сільських товаровиробників, їх державний захист посідають важливе місце в соціальній та економічній політиці. Зокрема, на відміну від вільного ринку сільськогосподарська політика країн ЄС передбачає застосування адмі-ністративних важелів впливу на ринок, щоб досягти результатів, яких він неспроможний досягти самостійно. При цьому ця політика коригується згідно з цінностями визначеними відкритими ринковими силами. Виходячи з цього і побудований механізм формування спільного сільськогосподарського ринку в ЄС (рис. 3.1).
Вырезано.
Для заказа доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
|