ТЕМА 6
ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
План заняття
1. Поняття та склад потенціалу національної економіки.
2. Природно-ресурсний потенціал.
3. Демографічний та трудовий потенціал.
4. Науково-технічний потенціал.
5. Інформаційний потенціал.
6. Виробничий потенціал.
7. Зовнішньоекономічний потенціал.
8. Екологічний потенціал.
1. Поняття та склад потенціалу національної економіки
Функціонування і розвиток національної економіки базується на економічних ресурсах і чинниках. Економічні ресурси – це те, що необхідне для виробництва благ – товарів і послуг. Від того, в якому кількісному і якісному відношенні національна економіка має їх в своєму розпорядженні, залежать темпи її розвитку.
Існують наступні види економічних ресурсів:
1) підприємницький потенціал (здібність населення організувати виробництво благ в різних формах);
2) знання (конкретні наукові і технічні розробки, які дозволяють організувати виробництво і використання благ на вищому, ніж передуючий, рівні);
3) природні ресурси (конкретні корисні копалини, наприклад, земля, надра, а також кліматичне і географічне положення країни);
4) людські ресурси (конкретна кількість населення країни, що відрізняється певними якісними показниками – освітою, культурою, професіоналізмом);
5) фінансові ресурси (капітал, представлений конкретними грошовими коштами, наявними в національній економіці).
Сукупний економічний потенціал є основою національної економіки, від якого безпосередньо залежать її нормальне функціонування, а також темпи і масштаби економічного зростання. Загалом під потенціалом розуміють певну сукупність ресурсів, засобів, які є в національній економіці і можуть бути задіяні при необхідності у виробництві. Це також і здатність держави, суспільства змінювати певну сферу діяльності. Економічний потенціал країни характеризує здатність суспільства виробляти товари і послуги та забезпечувати розширене відтворення з метою задоволення потреб населення, поліпшення якості життя її громадян.
Сукупний економічний потенціал національної економіки – це сукупна здатність галузей національної економіки виробляти певні блага, що відрізняються якісними і кількісними характеристиками, на конкретному тимчасовому проміжку. Сукупний економічний потенціал безпосередньо залежить від сукупних продуктивних сил і обсягів багатства національної економіки. Він знаходиться в прямій залежності від узагальненої якісної і кількісної характеристики обсягів і міри використання всіх економічних ресурсів, що знаходяться у розпорядженні національної економіки, і напряму їх використання для забезпечення стійкого економічного зростання.
Сукупний економічний потенціал слід аналізувати з наступних двох позицій:
1) з позиції наявних в національній економіці ресурсів, які можуть бути використані;
2) з позиції здатності за допомогою наявних в національній економіці ресурсів здійснювати конкретну господарську діяльність по виробництву благ.
Сукупний економічний потенціал по своїй структурі складається з системи потенціалів, які характеризуються різними якісними і кількісними параметрами, тенденціями і закономірностями формування, чинниками, що роблять вплив на них.
Система сукупного економічного потенціалу складається з: природно-ресурсного потенціалу; демографічного та трудового потенціалу; науково-технічного потенціалу; інформаційного потенціалу; виробничого потенціалу; зовнішньоекономічного потенціалу; екологічного потенціалу.
Основним складовим елементом сукупного економічного потенціалу національної економіки є національне багатство. Його обсяг визначає масштаби і темпи економічного зростання, що робить актуальною його оцінку як одного з показників функціонування національної економіки.
Національне багатство – це сукупний обсяг економічних ресурсів і матеріальних цінностей, необхідних для нормального виробництва благ – товарів і послуг.
Національне багатство складається з наступних основних елементів:
1) невідтворювального елементу. Це сукупність ресурсів, які не можуть бути відтворені і є вичерпаними, наприклад корисні копалини, пам'ятники культури і мистецтва;
2) відтворювального елементу. Це сукупність ресурсів, обсяг яких може бути збільшений в процесі господарської діяльності, наприклад невиробничі і виробничі активи;
3) нематеріального елементу. Це ресурси, які не мають речового прояву, наприклад, інтелектуальний потенціал країни, якість життя населення, науково-технічний потенціал;
4) обсягу майнових зобов'язань перед іншими країнами.
Об'єм національного багатства дозволяє:
а) визначити обсяг благ – товарів і послуг, що знаходяться в національній економіці на певному тимчасовому проміжку;
б) визначити сукупну вартість ресурсного природного потенціалу, оскільки від нього безпосередньо залежать темпи економічного зростання;
в) здійснити комплексний облік нематеріальних ресурсів національної економіки.
Основною тенденцією національних економік розвинених країн є те, що на людський капітал припадає більше половини національного багатства. Збільшення цього співвідношення свідчить про рівень розвитку національної економіки, оскільки людські ресурси складають основу економічного зростання.
Національне багатство є результатом діяльності попередніх поколінь людей і в той же час основою виробничої діяльності поколінь, що живуть нині.
2. Природно-ресурсний потенціал
Природно-ресурсний потенціал (ПРП) країни є важливим фактором розміщення й розвитку її продуктивних сил. Це поняття, що визначається кількістю, якістю, сполученням природних ресурсів території. Природні ресурси – це всі ті елементи, властивості або результати функціонування природних систем, які використовуються або можуть бути використані в майбутньому для одержання сировини, палива, енергії, продовольства тощо. Тобто, це сукупність природних ресурсів і природних умов, які знаходяться в певних географічних межах, що забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб людини і суспільства.
Природні умови – це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Однак природні умови значним чином визначають особливості економічної діяльності людини, опосередковано визначають ступінь їх ефективності.
Компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх у процес виробництва як предмет або засіб праці. У випадку опосередкованого впливу на економічну діяльність ці компоненти природного оточення оцінюються або як природні умови, або як системні компоненти природного середовища функціонування продуктивних сил. Таким компонентом, наприклад, є глибокі надра землі, які ми поки на можемо використати в якості ресурсу, але знаємо про їх існування.
ПРП є багатокомпонентним. Сучасні дослідники виділяють такі його складові: земельні; мінерально-сировинні; водні; лісові; фауністичні (мисливсько-рибальські); природно-рекреаційні ресурси. Іноді виділяють окремо в якості компонентів ресурсів просторові ресурси, кліматичні, геотермальні, енергетичні ресурси приливів та відливів, ресурси атмосферного повітря тощо.
Природні ресурси оцінюються також за ознаками належності до ресурсної бази розвитку певних видів виробництва: промислові природні ресурси; сільськогосподарські природні ресурси; культурно-ландшафтні ресурси розвитку рекреаційної галузі; ресурси просторового розміщення галузей інфраструктури (транспортних шляхів, ліній зв'язку тощо).
Природні ресурси оцінюються за ознаками вичерпності, за якими вони поділяються на дві групи: вичерпні (більшість ресурсів) та невичерпні (тепло землі й сонця, енергія води та вітру). Якщо ресурси можуть бути штучно або через природні механізми відновлені, як-то: лісові насадження, фауністичний світ, ґрунт, водні ресурси тощо, вони вважаються відновлювальними.
Земельні ресурси. До земельних ресурсів належать землі, які використовуються або можуть бути використані різними галузями національного господарства. Земельний кодекс України визначає кілька основних категорій землекористування залежно від функціонального використання та цільового призначення земель: землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, зв'язку, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, землі лісового фонду, землі запасу, землі водного фонду.
У структурі земельного фонду (територіальний аспект земельних ресурсів) 69,1 % становлять сільськогосподарські угіддя, забезпеченість якими одного мешканця країни досить висока – 0,89 га. Площа орних земель становить 32,5 млн. га, на кожного жителя їх припадає 0,69 га. Ліси й лісові площі займають 17,8 %, в тому числі вкриті лісом – 14,7 %. Чотири відсотки території країни вкрито водою, 1,5 % – болота й заболочені території.
Структуру ґрунтового покриву України формують 650 видів грунтів, які об'єднуються в ґрунтові типи поширені зонально. На Поліссі найпоширеніші дерново-підзолисті, дернові, лучно-болотні, торфові ґрунти й торфовища. В лісостеповій зоні переважають різні типи чорноземів, сірі лісові ґрунти, трапляються лучні, солончакові та солонцеві. У північно-західній частині степової зони поширені чорноземи, а на півдні – каштанові ґрунти, є тут також середньо-, сильно- і слабосолонцюваті ґрунти. Гірські масиви Карпат та Криму вкриті бурими лісовими й сіро-бурими лісовими ґрунтами.
Дедалі більше ґрунтів підкислюється, в них зменшується вміст рухомого фосфору та обмінного калію. Зменшується фізична площа зрошування, а сучасний технічний стан зрошувальних і осушувальних систем не сприяє раціональному використанню землересурсного потенціалу України. До 20 % земель міських, приміських та індустріальних районів перебуває у кризовому стані. Брак належного фінансування призвів до практичного припинення робіт з проведення протиерозійних заходів та заходів щодо рекультивації порушених земель.
Кількісні параметри агрокліматичних ресурсів у межах України територіально диференційовані. Так, агрокліматичні ресурси півдня Криму дають змогу вирощувати субтропічні культури, а в цілому територія України придатна для вирощування усіх культур помірного поясу. Проте для одержання гарантованих урожаїв на півдні України потрібне штучне зрошування, оскільки тут випадає недостатньо опадів улітку, а також можливі засухи.
На фоні інших держав – Україна має потужний потенціал земельних ресурсів. Із 60,3 млн. гектарів земель майже 70 % становлять сільськогосподарські, 17 % – лісові угіддя. Майже 4 % території країни забудовано.
Мінерально-сировинні ресурси належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий – десятки й сотні мільйонів років. За характером використання мінеральні ресурси поділяють на три групи паливно-енергетичні, рудні й нерудні. Особливістю розміщення мінеральних ресурсів є їх нерівномірне поширення в надрах землі. На даний час в надрах України виявлено близько 20000, розвідано і враховуються Державним балансом запасів 7829 родовищ і проявлень 97 видів природних і техногенних корисних копалин, з яких 3329 родовищ 62 видів корисних копалин залучено до промислового освоєння більше, ніж на 2000 гірничо-видобувних підприємств.
В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах.
Донецький басейн розташований на сході України і має площу 53,2 тис. км2. Родовища кам'яного вугілля тут концентруються на трьох ділянках: Старий Донбас – на межі Донецької й Луганської областей, Західний Донбас – Павлоградсько-Петропавлівська група родовищ у Дніпропетровській області, Південний Донбас – на півдні Донецької та Луганської областей. Вугленосні пласти розвідані до глибини 1200-1500 м, всього виявлено 120 промислових пластів потужністю 0,5-2,0 м. Більшість вугілля залягає на глибині 500-750 м, де в 25 пластах зосереджено 75 % розвіданих його запасів. Енергетичні марки вугілля (антрацит) залягають на півдні Донбасу, в інших районах поширене високоякісне коксівне вугілля.
Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн займає площу 8 тис. км2. Вугільні пласти залягають тут горизонтально на глибині 300-659 м. З 60 розвіданих пластів лише 16 мають робочу потужність 0,5-1,0 м. Вугілля має меншу теплотворчу здатність, вишу зольність і довге полум'я при згорянні, що сприяє використанню його для теплоенергетичних потреб.
З родовищ кам'яного вугілля розвідані Роменське (Сумська область), Петрівське (Харківська область) і Бешуйське (Крим).
Буре вугілля видобувають у Придніпровському буровугільному басейні площею понад 100 тис. км2. Основна маса його залягає в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Тут найбільші родовища – Верхньодніпровське, Олександрійське, Новоалександрівське. Середня потужність пластів – 4-5 м, глибина залягання – від 10 до 200 м, що дає змогу видобувати 2/3 палива відкритим способом.
Перспектива розвитку буровугільної бази полягає в освоєнні родовищ Лівобережжя – Синельниківського, Оріхівського, Санджарівського. Можлива розробка Новодмитрівського (Харківщина), Сула-Удатійського (Полтавщина) родовищ. За оцінками, на Лівобережжі міститься 11 % геологічних запасів бурого вугілля. Відоме також Белградське родовище в Одеській області. Загальні промислові запаси бурого вугілля становлять 2588200 тис. т.
Україна – один з найстаріших регіонів промислового видобутку нафти та пов'язаного з нею природного газу. Обстежено й розвідано 278 родовищ нафти і 336 природного газу, з них експлуатується відповідно 178 і 208, з надр України видобуто на сьогодні близько 350 млн. т і 1700 млрд. м3. Обсяги промислових запасів становлять 234,8 млн. т нафти й 1148,2 млрд. м3 конденсату природного газу. Нафтогазоносні площі зосереджені в трьох регіонах – Передкарпатському, Дніпровсько-Донецькому та Причорноморсько-Кримському. У Передкарпатті відкрито 16 родовищ нафти (найбільші – Долинське, Уличинсько-Орівське) на глибинах 1000-3000 м. Серед основних газових родовищ – Угерське, Рудківське, Більче-Волицьке, нафтогазових – Бабчинське і Битків-Пасічне.
Найперспективнішим є Причорноморсько-Кримський район. Тут відкрито понад 20 площ і родовищ природного газу. Перспективні газові поля лише в Азовському морі оцінюються 1,3 трлн. м3 природного газу. Експлуатуються газові родовища Джанкою і Тарханкутського півострова, відкрито Північно- й Східно-Казантипське родовища.
Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т. Відомі їх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці).
В Україні відомо понад 1500 родовищ торфу, а геологічні його запаси становлять 2,46 млрд. т, з них промислових 1,84 млрд. т. За загальними покладами виділяються Волинська (Цирське, Турське), Рівненська (Мороч-не, Дубняки, Кремінне), Чернігівська (Замглайське, Сновське), Київська (Ірпінське, Супійське) та Львівська (Стоянівське, Львівське) області.
Є в Україні також родовища уранових руд, які розробляються Смолін-ським рудоуправлінням (Кіровоградська область) і виявлені в Побужжі (Південне, Калинівське, Лозоватське), на Волині та Жовтих Водах (Дніпропетровська область).
Загальні запаси залізних руд оцінюються в 26,3 млрд. т, з них 18,7 млрд. т у Криворізькому басейні. Більшість залізних руд зосереджена в 48 родовищах Криворізько-Кременчуцького, Білозерсько-Конкського та Керченського басейнів і Приазовському залізорудному районі.
Криворізько-Кременчуцький залізорудний басейн – єдиний рудоносний масив, який вузькою (2-7 км) смугою простягається на більш, ніж 100 км Дніпропетровської області і до півдня Полтавщини. Загальна площа гірничого відводу сягає 700 км2, площа гірничих робіт – 360 км2, загальні запаси залізної руди – 27,1 млрд. т (понад 83 % загальних у державі). Розробляється 10 кар'єрів глибиною до 300 м кожний і 26 шахт з 65 розвіданих з максимальною глибиною 1125 м. Багаті на залізо руди розробляються шахтним способом, бідні – відкритим. Басейн характерний значним порушенням порід та розвитком техногенної тріщинуватості, що спричиняє підтоплення на гірничих виробітках, ускладнює умови видобутку і загострює вкрай напружену екологічну ситуацію.
У Білозерсько-Конкському басейні поклади залізної руди на 45 км простягаються уздовж лівого берега Дніпра в Запорізькій області, промислові запаси її становлять 0,7 млрд. т, загальні – 2,5 млрд. т.
Керченський залізорудний басейн містить 1,8 млрд. т залізних руд, з них промислових – 1 млрд. т. Руди містять 30-40 % металу і залягають неглибоко від поверхні. Руйнування міжгалузевих зв'язків призвело до тимчасової консервації басейну в середині 90-х років.
Приазовський залізорудний район об'єднує кілька родовищ, серед яких найбільші – Базавлуцьке та Гуляйпільське. Він розглядається як першочергова резервна база сировини. Локальні осередки родовищ залізних руд є в Харківській (Вовчанське) та в Донецькій (Мангуське) областях.
З чорних металів другим за значенням є марганець. Загальні його запаси 3,5 млрд. т, промислові – 2,3 млрд. т, Україна забезпечує 32 % його світового видобутку. У Нікопольському марганцеворудному басейні виділяються Нікопольський, Інгулецько-Дніпровський та Великотокмаць-кий райони. В останньому сконцентровано 1,4 млрд. т руди. Залягає вона горизонтальними пластами на глибині 15-170 м, що сприяє відкритому її видобутку. Вміст у ній чистого металу 27-28 %. Марганцеві руди є також у Побузькому, Донецькому й Покутському марганцеворудних районах.
До чорних металів належить також хром, руди якого є в Побужжі (прогнозні запаси 2,6 млн. т), а зосереджені переважно в Капітанівському родовищі.
Рівень розвитку кольорової металургії в Україні зумовлений низьким забезпеченням її території рудами кольорових металів. Запаси руд із вмістом нікелю 3-5 % зосереджені в 10 родовищах двох груп – Побузькій (6 родовищ, з яких сьогодні експлуатується Деренюське) та Дніпропетровській (Нове, Тернівське, Девладівське). Руди розробляються відкритим способом.
Алюмінієва сировина залягає у вигляді бокситів (Високопільське родовище), алунутів (Берегівське, Беганське, Лопошнянське) і нефелінів Приазов'я, але експлуатується з них тільки Високопільське. Ртутні руди розробляються на Микитівському родовищі, тут є також запаси сурми. Родовища титанових руд відомі в Житомирській (Іранське родовище) і Дніпропетровській (Самотканське родовище) областях. Поліметалеві руди виявлено в Берегівському й Беганському родовищах на Закарпатті, у Вінницькій та Луганській областях. Мідні руди є в Донецькій області (біля Артемівська), Рахівському масиві в Карпатах та в Запорізькій області. Перспективними є поклади самородної міді в Рівненській, Волинській і Хмельницькій областях. Молібден виявлено в середньому Придніпров'ї, Побужжі, вольфрам – на Кіровоградщині, олово – у Приазов'ї, ванадій – у Житомирській області.
Знайдені в Україні і запаси золотої руди. Основні її запаси зосереджені в Кіровоградській, Дніпропетровській, Житомирській, Черкаській, Луганській, Донецькій областях та в Мужіївському (Закарпатська область) родовищі. Останніми роками запаси золота виявлено на півночі Одеської області. В цілому відкрито 236 родовищ золота.
Вогнетривкі глини в Україні містяться в кількох основних групах родовищ - Часів'ярське, Новоселівське, Новорайське (Донецька область), Полозьке (Запорізька), Озернянське (Черкаська), Павлоградське і П'яти-хатське (Дніпропетровщина).
Близько 4/5 усіх покладів доломітів зосереджено в межах металургійних баз (Криворізьке, Оленівське, Новотрощьке, Ямське), вогнетривів – у межах Кіровоградської, Запорізької і Дніпропетровської областей (Правдинське, Веселівське). Флюсові вапняки виявлено більш як у 20 родовищах, найбільші з них Оленівське, Каракубське, Новотрощьке. Формувальні піски (Часів Яр, Горохівське, Бантишівське) і глини (Горбківське на Закарпатті, Пижівське в Хмельницькій області) використовуються в ливарній справі та інших галузях.
Самородну сірку видобувають у Роздольському та Новояворівському родовищах. Вміст корисної речовини в ній становить 30 %. Руда залягає на глибині до 50 м і розробляється відкритим способом. Її запаси повністю забезпечують потреби України й навіть дають можливість експортувати, хоча з точки зору екологічної безпеки слід зменшити масштаби її видобутку.
Загальні промислові запаси кам'яної солі перевищують 16 млрд. т, а основні родовища її розміщені в Донбасі (Артемівськ, Слов'янськ), Закарпатті (Солотвине), Прикарпатті (Болехівське, Долинське, Дрогобицьке), на Харківщині (Єфремівське) та у Присивашші (Генічеське, Східно-Сиваське, Сасик-Сиваське). Калійні солі видобувають як шахтним, так і відкритим способом у Калуш-Голинському родовищі й Стебницькій групі родовищ. Глибина залягання рудних тіл 200-300 м.
Графіт виявлено в Петрівському і Водянському (Запорізька область), Старокримському (Донецька) родовищах, проте розробляється він лише у Завалівському родовищі (Кіровоградська область). Фосфорити відкриті й розробляються в Ізюмському (Харківська область), Кролевецькому (Сумська), Незвиському (Придністров'я), перспективні апатитові утворення виявлено на Житомирщині та в Приазов'ї.
Україна багата на будівельну сировину. Базальти розробляються в Рівненській (Берестовицьке, Яноводолинське родовища), Донецькій (Волно-ваське), Дніпропетровській (Криворізьке) областях, мармур – у Карпатах (Лугівське, Тереблянське), Криму (Мраморинське, Севастопольське).
Промислові запаси бутового каменю становлять 2 млрд. м3, мурувального каменю – 375 млн. м3. Вапняки утворюють кілька ареалів – Придністровський, Кримський, Донбаський, а крейда і мергель – Волино-Подільський, Сумський та Східний (Луганська, Харківська, Донецька області) ареали.
Найбільші родовища бентонітів – Черкаське, Камиш-Бурунське родовища. Промислові запаси скляних пісків – 120 тис. т. Вони містяться більш як у 20 родовищах (найбільші Авдіївське, Новоселівське, Глібівське).
У Волинській і Рівненській областях, Приазов'ї та Кривому Розі є запаси напівдорогоцінних каменів. Трапляються берил, топаз, бурштин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь.
Слід зазначити, що Україна має великі можливості для експорту залізної руди, марганцю, титану, сірки, калієвих солей та іншої сировини.
Водні ресурси знаходять застосування в енергетичній галузі, є джерелом виробничого й побутового водопостачання, а також простором розміщення підприємств та шляхів водного транспорту. Рівень забезпеченості більшої частини України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю озер, боліт, штучних водоймищ, підземних та морських вод.
Водні ресурси України становлять 209,8 км3, причому формується в її межах лише 25 %, решта – надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Об'єм підземних вод – 7 км3, а в господарстві використовується 1 млрд. м3 морської води.
Балансові запаси річкового стоку країни становлять (без Дунаю) 87,1 км3. Водні ресурси зосереджені здебільшого (58 %) у басейні Дунаю за річної потреби лише 5 % обсягу використання води у країні в цілому. Разом з тим, у Донбасі, Криворіжжі, Криму, де є значні водокористувачі, формується найменша кількість водних ресурсів, що зумовлює їх дефіцит.
Більшість водоресурсних систем України є природно гостродефіцитними, а нерівномірність їх поширення на території стала еколого-ресурсним детермінантом подальшого розвитку господарства. Природний розподіл водних ресурсів не відповідає потребам водопостачання, а природна вододефіцитність території на фоні виснаження ресурсної бази створює систему факторів обмеження подальшого водогосподарського розвитку. Водні ресурси України формуються переважно за рахунок стоку річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Тиси. Значна частина річкового стоку є транзитною з територій суміжних держав. Сумарний річковий стік (без урахування стоку р. Дунаю) у середній за водністю рік становить 87,1 млрд. м3, а в розрахунковий маловодний – 55,9 млрд. м3, у тому числі транзитний стік з територій Росії і Білорусі – відповідно 34,7 і 24,2 млрд. м3. Майже 65 % річкового стоку припадає на басейн Дніпра, 11 % – Дністра, 4 % – Сіверського Дінця, 3,5 % – Південного Бугу. Навіть з урахуванням підземних вод питома водозабезпеченість на 1 км2 території і на душу населення дуже низька.
В Україні показники природної водозабезпеченості є одними з найнижчих у Європі з розрахунку на одного жителя та одиницю площі. Питома забезпеченість населення України річковим стоком з розрахунку на 1 людину становить майже 1 тис. м3/рік. Аналогічні показники для розвинених країн становлять, відповідно: у Швеції – 2,5 тис. м3 на рік, Англії – 5, Франції – 3,5, Німеччині – до 2,5, США – 6,8, Канаді – 219 тис. м3/рік.
Майже 11 км3 води акумулюють 3 тис. озер, у т. ч. 2,5 км3 прісної; 80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 км3. Найбільші озера й лимани розташовані на Поліссі, в басейні Дунаю, на узбережжях Чорного та Азовського морів, у Криму. Штучні водойми створено на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Донці. Вони займають територію понад 7 тис. км3 (саме таку площу орних земель і сіножатей було вилучено в Україні із сільськогосподарського обороту).
Запаси підземних вод в Україні становлять майже 20 км3 і зосереджені переважно на півночі й заході країни. Глибина їх залягання коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні. Прогнозні ресурси сягають 61690 тис. м3/добу. Забезпеченість прогнозними ресурсами підземних вод по Україні перебуває на рівні 0,3-5,5, а в середньому становить 1,15 м3/добу на 1 людину. Всього розвідано 369 родовищ підземних вод на 999 ділянках із затвердженими експлуатаційними запасами 15760,2 тис. м3/добу, або 26% від їх загальної кількості.
Використовуються підземні води для задоволення різноманітних потреб. У 11 з 27 адміністративних одиниць за їх рахунок забезпечується понад 50 % потреб у господарській та питній воді. Водопостачання Львова, Луганська, Тернополя, Хмельницького, Полтави повністю забезпечується підземними водами. Для решти обласних центрів цей показник близький до 50 % або перевищує цей показник, а у північних районах багато містечок і селищ забезпечують власні потреби тільки за рахунок підземних вод.
В Україні забір підземних вод становить 10287 тис. м3/добу. У територіальному плані запаси їх збільшуються з півночі на південь, потреби водокористувачів і водозабір – у зворотному напрямку.
Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, зосереджені в 84 родовищах, з них 35 експлуатуються на повну потужність. У Карпатах, Закарпатській області й на півострові Крим, у Кримських горах на глибині понад 500 м є термальні води, що в Україні ще недостатньо вивчені.
Довжина берегової лінії України становить майже 2 тис. км. В сучасних умовах постає потреба в комплексному використанні природних багатств Чорного й Азовського морів.
Лісові ресурси відіграють важливу роль як у збереженні навколишнього середовища, так і в господарській діяльності людей. Основним господарським призначенням лісів є сировинне забезпечення промисловості, де головним продуктом користування є деревина, тобто промислова сировина для деревообробної, целюлозно-паперової, лісохімічної промисловості. Помітну частину потенціалу лісових ресурсів становлять недеревні ресурси лісу – технічна сировина, лікарська (для фармацевтики), кормова база тваринництва, продукти харчування.
Україна відноситься до країн з порівняно невисокою забезпеченістю лісом. Згідно з даними державного обліку лісів, площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га. Під лісовою рослинністю перебуває 9,4 млн. га.
Лісом покрито в середньому 15,6 % території, у тому числі на заході й півночі – 30- 40 %, у Карпатах – понад 40 %, на Поліссі – 25,7 %, у Криму – 10 %, в степових зонах – 4 %. Високопродуктивний деревостан мають 75 % лісових площ. Загальні запаси деревної маси у лісах України становлять 17736,0 млн. м3. Середній запас деревини на 1 га вкритих лісом земель сягає 185 м3, в тому числі запас деревини на 1 га стиглих і перестійних дерево-станів – 237 м3, середній приріст на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель – 3,8 м3/рік.
Ліси першої групи становлять майже 56 % від загальної площі земель лісового фонду, решта – ліси другої групи. Запаси хвойних порід становлять 54 % деревини, у т. ч. сосни – 35 % (Полісся). Запаси деревини твердолистяних порід – до 40 % (дуб – 22 %, бук – 13 %, граб – 2 %). Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав.
Лісосировинна база України практично виснажена. У структурі дерево-станів молодняки і середньовікові ліси становлять 76,1 %, що є наслідком надмірних вирубок у минулому і неконтрольованості їх нині. Як результат – частка пристигаючих цінних дубових, букових і соснових лісів у віковій структурі лісового фонду становить нині 7-8 %, а за встановлених лісогосподарських норм тільки 20 %.
Україна багата на біологічні ресурси, насамперед на цінні види рослин, у тому числі лікарські. За 1075 видами рослин визнано такими, що мають лікувальну дію, з них 73 види – цінні лікарські рослини, 386 видів безпосередньо пов'язані з лісовими фітоценозами, 312 видів – типові представники безлісих угруповань. Нині українська фармацевтична індустрія використовує всього лише близько 40 видів рослин (до 1991 р. – до 170), що зумовлено не лише складним економічним станом галузі, а й скороченням сировинної бази.
Природно-рекреаційні ресурси становлять собою особливий вид ресурсів, а саме – гармонійне просторове поєднання земельних, водних, кліматичних, культурно-ландшафтних та гідромінеральних ресурсів, яке забезпечує в комплексі відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, що слугує для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення, а також для культурно-освітньої діяльності. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження для відпочинку і туризму.
Загальна проща потенційно рекреаційних територій займає 7,2 % території України (близько 4,4 млн. га), в тому числі природоохоронних земель 2,2 %. Майже в усіх областях України серед рекреаційних домінують санаторно-курортні ресурси. Всесвітньовідомий своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області і АР Крим). Унікальний за своїми можливостями Південний берег Криму. Крім кліматичних ресурсів район багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів.
Важливим за рекреаційними ресурсами є район Карпат з його сприятливими умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. У Сваляві, Синяві, Усть-Чорній та інших місцевостях є мінеральні води. Особливо багата на них Львівська область (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любінь, Немирів). Лікувальні грязі є в с. Чорне Івано-Франківської та с. Конопківці Тернопільської областей. На межі Тернопільської та Хмельницької областей відкрито потужні запаси мінеральних вод типу “Нафтуся” (Сатанів, Гусятин). З рекреаційною метою використовуються Шацькі озера (Західне Полісся).
У Хмельницькій, Вінницькій (Хмільник), Київській, Черкаській, Кіровоградській областях є запаси радонових, а в Полтавській (Миргород) – хлоридно-натрієвих вод. Відомий своїми лікувальними можливостями Слов'яногорськ (Донецька область).
В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, понад 400 санаторіїв можуть прийняти на лікування більше півмільйона відпочиваючих. Крім цього, привабливими для громадян України та іноземних гостей є туристичні маршрути по місцях, пов'язаних з історією країни, її видатними історичними особистостями, діячами культури та мистецтва, з архітектурними та культурно-ландшафтними пам'ятниками (міста – Київ, Харків, Одеса, Умань, Львів, Ужгород, Кам'янець-Подільський, Чернігів, Мукачево, Канів) тощо.
Фауністичні ресурси в структурі природно-ресурсного потенціалу України займають особливе місце. Окрім великої цінності фауни, як невід'ємної складової природного середовища території, яка відіграє важливу роль в його екологічній системі. Досить помітне значення вона має і з економічної точки зору. Основними фауністичними ресурсами, які мають господарське значення, є мисливські, рибні та медоносні ресурси бджільництва. В структурі фауністичних ресурсів України переважають медоносні ресурси. У Південному районі порівняно високою є забезпеченість рибними ресурсами. Мисливські ресурси країни зосереджені в основному на заповідних охоронних територіях. В користуванні фауністичними ресурсами все більшого значення набувають їх охорона та відтворення. Відзначаються багатством та різноманіттям фауни Полісся, Карпати, Південний економічний район тощо. Потенціал фауністичних ресурсів є найбільшим у південних територіях України за рахунок помітної кількості медоносних ресурсів та рибальських ресурсів річок, лиманів Чорного й Азовського морів. У Чорному морі розвідано 180 представників іхтіофауни. Промислове значення мають білуга, осетр, севрюга, оселедці, хамса, тюлька, кефаль, скумбрія, ставрида, камбала. В Азовському морі налічується 155 видів зоопланктону, 79 видів риб, з них найбільш привабливими для ринку є кефаль, анчоуси, осетр, севрюга, бички, оселедці, судак, тюлька, камбала. З прісноводних риб найціннішими є тарань, судак, лящ, короп.
|