ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТУРИСТИЧНИХ АГЕНТІВ
Богданова Ж.А.
Шакирова Е.Г.
СЦДОННУЄТ
Питання оподаткування набуло особливої актуальності у зв’язку з прийняттям Податкового Кодексу [1], який спричинив хвилю змін в системі оподаткування господарської діяльності основними податками.
Туристична діяльність в Україні має певні особливості щодо оподаткування основними податками і зборами. Це зумовлено особливим характером операцій з надання туристичних послуг, які передбачають широке використання посередницьких сум, та наявністю спеціальних норм у Законі про ПДВ і Законі про прибуток, а тепер вже в Податковому Кодексі.
Розглянемо особливості оподаткування діяльності туристичних агентів, які можуть бути як фізичними особами так і юридичними. У випадку, якщо туристичним агентом є фізична особа підприємець він може перебути на спрощеній або на загальній системі оподаткування.
З моменту взяття на облік платник вважається на загальній системі оподаткування, де застосовується стабільна ставка податку – 15%.
Перевагами загальної системи оподаткування є:
можливість застосовування усіма підприємцями без обмежень;
сума сплаченого податку прямо залежить від результатів фінансово – господарської діяльності .
Якщо за звітний період підприємець не отримав прибутку або припиняє діяльність, то сума сплачених авансом обов’язкових платежів підлягає перерахунку. Сума зайво сплачених платежів може зараховуватись в рахунок майбутніх платежів (за заявою) або поверненню не пізніше одного місяця після проведення остаточного розрахунку.
Об’єктом оподаткування є сукупний чистий дохід підприємця, розрахований як різниця між валовим доходом (виручкою від продажу товарів, надання послуг, виконання робіт у грошовій або натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з отриманням такого доходу. Таким чином підприємець повинен мати документи, які підтверджують фактично понесені ним витрати.
Валовим доходом приватного підприємця вважається як виручка, отримана ним від здійснення підприємницької діяльності, так і позареалізаційні доходи, а саме :
виручка, отримана за продані товари (послуги) у безготівковій формі на розрахунковий рахунок в установі банку або у готівковій формі , отримана у місці здійснення розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (касових апаратів, книг обліку );
виручка, отримана за продані товари (послуги) у натуральній (негрошовій) формі;
попередня оплата, отримана у звітному періоді;
пасивні доходи (відсотки за депозитами, штрафи, пені від інших суб’єктів господарювання).
Приватний підприємець не має обов’язку вести бухгалтерський облік, але з метою визначення результатів підприємницької діяльності ведеться книга обліку доходів і витрат за ф.№10, в якій підприємець відображає господарські операції в хронологічній послідовності на підставі підтвердних документів. Облік доходів і витрат необхідно вести окремо по кожному виду діяльності (якщо їх декілька). Книга за ф.№10 має бути пронумерована, прошнурована, завірена підписом начальника або заступника податкової інспекції та скріплена печаткою. Ведення книги комп’ютерними засобами не допускається.
Декларація подається до податкового органу протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Обчислення суми податку з доходів проводиться на підставі поданої річної декларації. Сплата підприємцем податку протягом року здійснюється у вигляді авансових поквартальних платежів. Розмір авансового внеску становить 25% суми податку, розрахованого за підсумками попереднього року. Авансові платежі сплачуються в такі терміни – до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня, до 15 листопада. Авансові внески можуть бути зменшені на суму сплачених патентів.
У декларації доходи, витрати підприємця – платника ПДВ відображаються без сум ПДВ.
Для переходу на спрощену систему оподаткування підприємець повинен не пізніше ніж за 15 днів до початку звітного кварталу подати до ДПІ письмову заяву за умови сплати всіх податків за попередній період. Якщо новостворені підприємці прийняли рішення про застосування спрощеної системи оподаткування, то вони подають заяву без додержання вищевказаного терміну і вважаються суб’єктами спрощеної системи оподаткування з того кварталу, в якому проведено їх державну реєстрацію.
Обов’язкові умови переходу на спрощену систему :
обсяг виручки від реалізації продукції за рік не повинен перевищувати 500 тис. грн.;
кількість осіб , які перебувають у трудових відносинах протягом року, включаючи членів сім’ї, не повинна перевищувати 10 осіб.
Щомісячна сплата єдиного податку здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за тим, в якому здійснювалася попередня сплата податку.
Ставку єдиного податку встановлюють місцеві ради у фіксованому розмірі залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць для самостійного здійснення підприємницької діяльності. У разі використання найманої праці розмір єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу, включаючи членів сім’ї [3].
Якщо платник здійснює декілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки податку, він придбаває одне Свідоцтво і сплачує єдиний податок за більшою ставкою.
Підприємцю необхідно вести загальний облік в Книзі обліку доходів і витрат за ф.№10.
Для платника єдиного податку звітний період – квартал.
Протягом п’яти днів після закінчення звітного періоду платник подає Звіт, у якому зазначаються:
види підприємницької діяльності
фактична чисельність працівників
сума фактично сплаченого податку
обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг).
Податковий розрахунок за ф.№1ДФ подають усі підприємці, які використовують працю найманих працівників. Довідка ф.№1ДФ подається протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. У довідці зазначаються суми нарахованого та виплаченого доходу і суми нарахованого та перерахованого до бюджету податку щодо кожного найманого працівника.
Якщо платник єдиного податку є ще й платником ПДВ, то він за вибором може застосовувати податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу. Протягом року дозволяється перехід із квартального періоду на місячний, зворотні зміни не допускаються.
У разі перевищення приватним підприємцем - платником єдиного податку встановлених критеріїв, а саме : обсягу виручки від реалізації продукції за рік – 500 тис. грн. та кількості осіб , які перебувають з ним у трудових відносинах протягом року, включаючи членів сім’ї, більш ніж 10 осіб, такі підприємці повинні з наступного звітного періоду (кварталу) перейти на загальну систему оподаткування з подальшою реєстрацією їх як платників ПДВ.
У випадку, якщо туристичний агент є юридичною особою, він так як туристичний оператор може обрати або спрощену систему або ж загальну. Умови вибору, перебування або переходу з однієї системи на іншу не відрізняється. Але, головною відмінністю є те, що визначення суми податків не залежить від форми здійсненого туризму або ж від виду договору з постачальником. Згідно із п.п. 207.5 та 207.6 ПКУ як при внутрішньому (в’їзному) туризмі, так і при виїзному база оподаткування в турагента – винагорода.
Процес оподаткування податком на прибуток діяльності туристичного агента є аналогічним до оподаткування діяльності туристичного оператора, який здійснює свою діяльність на основі посередницького договору, тобто “транзитні” грошові кошти, які отримані від реалізації турпродукту та перераховуються постачальнику турпослуг, не відображаються в податковому обліку турагента. До складу доходів, що враховуються при обчислені об’єкта оподаткування включається лише винагорода туристичного агента, а до складу таких витрат – тільки власні витрати.
При оподаткуванні податком на додану вартість базою оподаткування для операцій турагента за будь-якої організаційної форми туризму є різниця між загальною сумою, що сплачує їх покупець (без ПДВ), та вартістю туристичного ваучера (путівки), придбаного в туроператора. Необхідно відмітити, що це не стосується турагентів, що діють у таких операціях як посередники.
Туристичний агент не має права відносити до податкового кредиту ПДВ, включений туроператором до вартості турпродукту, адже туроператор не поставляє турпродукт турагенту. Решта ж витрат, які пов’язані з господарською діяльністю турагента відносяться до податкового кредиту 2].
Отже, при реалізації турпродукту за агентським договором, турагент виписує податкову накладну лише на суму своєї винагороди та передає її оригінал туроператору. Останній в свою чергу складає податкову накладну на ім’я покупця, яка містить повну вартість турпродукту.
Враховуючи те, що кількість в’їзних (іноземних) туристів протягом 2010 року зменшилась на 24 % або на 90,5 тис. осіб, у порівнянні з 2009 роком, вважаємо, що існує необхідність дещо знизити податковий тиск з боку держави на туристичні підприємства, шляхом запровадження нульової ставки на в’їзний туризм. Це дасть можливість розвиватися туристичній галузі та збільшить кількість іноземних туристів. Хоча спочатку така ситуація призведе до зменшення надходжень до бюджету, але за такої умови створюються кращі умови для заняття туристичною діяльністю, що в цілому збільшить такі надходження за рахунок розширення сфери і обсягів діяльності.
Використані джерела:
Податковий кодекс України від 04.12.2010 р. № 7101-1, з останніми змінами і доповненнями;
Губіна І. Туристична діяльність: обліковий калейдоскоп / І. Губіна, О. Самарченко // Бізнес Бухгалтерія. – 2009. – №26(857). – С. 61- 65.
Пономаренко Л. Податковий облік туристичних послуг / Л. Пономаренко, Г. Чернишова // Вісник податкової служби України. – 2009. – №20. – С. 21-23.
|