|
|
Скачати 89.46 Kb.
|
| Народні символи України ОЙ ВЕРБИЧЕНЬКО... Клас-кімната прибрана в українському стилі: портрет Т.Г.Шевченка обрамлено рушником і вербовими гілками, на столі – букет з вербових гілок і весняних квітів. Мисник-виставка книг „Ода вербі” Виставка виробів з лози: кошики, хлібники, тарелі, стільці, колиска і ін. Починає урок ансамбль дівчаток, які входять в клас в українських костюмах з вербовими гілочками в руках співаючи пісню І. Шамо „Ой вербиченько”: Ой вербиченько, біле личенько, Ти шовкова сон-трава, Пройдусь ставами зелен-муравами На серці згадка ожива. /2 рази/ Далі, сівши за парти, ведуть мелодію без слів. Ведучий: Про вербу, скромну нашу вербу сьогодні поведемо розповідь. Важко уявити традиційне українське село без цих одвічних його супутників. Вербником обсаджували дороги й городи, греблі та ставки, піщані пагорби і береги річок, левади та видолинки. Верболозом густо заліснювались плавні й болота. Одне слово, верба кущувала всюди, хоч на ній ніколи, як це мудро підмічено в прислів`ї, не росли груші. З п’ятисот видів верб, які ростуть на нашій планеті, тридцять припадає на Україну. /Підходить до стола, де у вазах стоять букети різних сортів верби і лози/. - Ось біла верба; ось ламка; гостролиста, або шелога; білолоз, попеляста або вушката; розмаринолиста. Верболіз росте у лісах та болотах. Козяча верба росте на узлісках. Ранньої весни густі кущі цього дерева були смаковитим їством для домашніх тварин і народилося прислів’я: їж, козо, лозу, коли сіна немає. Дівчинка: Як свідчать розповіді старих людей , та читаємо ми в книжках наших українських класиків – здавна люди обіч гомінких доріг і шляхів, що з’єднували сусідні села, висаджували верби. Їхня густа крона була надійним приховком путівникам од пекучого літнього сонця чи наглої зливи, стримувала баскі розшарпи вітрів і буревіїв, оберігала путівці від снігових заметів... Найбільше прислужилася верба, особливо білолоз, для річок, ставків, криниць. Годі, здається, знайти річку, біля якої не сторожили б ці незрадливі охоронці, такі невибагливі до кліматичних умов. Розлоге й кучкасте гілля, нахилившись над самісіньким обривом, прикриває своїм тілом живограї від спеки, оберігає численні джерельця, які поять русло, від замулу та зсувів. А вечорами розкішне гілля красунь верб вкривало своїми вітами закоханих: /Дівчата співають/ На городі верба рясна /2/ Там стояла дівка красна Хорошая та вродлива ЇЇ доля нещаслива - ЇЇ доля нещаслива - Нема того, що любила. Нема його та й не буде - Розраяли вражі люди Розраяли-розсудили, Щоб ми в парі не ходили. А ми в парі ходить будем Дружка дружку любить будем. 2-а дівчинка: А чи помітили ви, що в березі, поруч з вербою обов’язково росте калина. Весною ніжно-білі квіти, восени – червоні грона радують око кожного. І народилося в народі прислів”я : „Без верби й калини – нема України”. Ці деревця – наші Українські символи, як в Канаді - клен, в Росії – берізка. Ану вгадайте, хто сказав: А калина з ялиною та гнучкою лозою, мов дівчаточка із гаю, виходжаючи співають. Так, Тарас Григорович Шевченко. А ще є в нього і таке: ”Люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє... А ще відома всьому світу пісня: „Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива. До долу верби гне високі, горами хвилю підійма”. /Можна прослухати запис пісні/. 3-тя дівчинка: А згадаймо неперевершеного майстра поетичного малюнка Якова Щоголева: Струнка, як тополя, Гнучка, як лозина, Ростеш ти в коханні У батька дитина. І вже в наш час відомі слова Василя Симоненка, що стали улюбленою піснею, також присвячені їй, вербі. /Дует дівчат співає „Синові” на слова В Симоненка, музика А. Пашкевича/. Виростиш ти, сину, вирушиш в дорогу. Виростуть з тобою приспані тривоги, За тобою завжди будуть мандрувати. Очі материнські і білява хата. І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Юнак: Минулого літа ми подорожували з татком по Дніпру від Києва до Канева. І знаєте, вздовж берегів нашого Славутича зеленіють численні вербові зарості. Саме завдяки цим незрадливим сторожам береги Дніпра не „виходили з ладу”. Міцно уп’явшись корінням у землю, верби стримують своїм тілом зсуви, не дозволяють передчасно підточувати водою грунт, зупиняють піскові заноси. Нерідко бачили й таку картину: в підмитому березі хвилі виполоскали грунт, і тільки голе коріння полощиться течією; дерево ж, втративши опору, скотилося у воду, але жилаве пагіння знову вростає в землю, щоб протистояти стихії. Недарма кажуть: там де росте верба, житиме й річка. /Ансамбль дівчаток співають: Ой вербо, вербо, де ти росла, Що твоє листячко вода знесла? Ой знесла, знесла, тиха вода... А я молода, як ягода. А я молода, як ягода, Не піду заміж за рік, за два. 2-й учень: А вслухайтесь ось в ці відомі прислів’я: козячий кожух, а вербові дрова – біда готова, чи вербові дрова й козячий кожух, то вилізе пара й дух; з верби хати не поставиш. Ці прислів’я говорять про те, що верба, як будівельний матеріал не заслужила особливого пошанівку, традиційно вербу не використовували для палива, оскільки, здається, сама природа подбала аби ця деревина „не йшла в глум”. У народі з цього приводу утвердилася думка: сичить як верба в печі... А гінких вербових стовбурів майже не буває, от і в будівництві осель вербу не використовують. 5-й учень А ось я читав, що хати були й з верби, і були вони дуже практичними й теплими й ніколи не сиріли. І будували такі хати в основному на півдні України, де сосни й дуби важко було дістати на будівництво. От і більшість осель зводили завдяки лозі. Каркасне переплетіння, так звану лісу, робили з вербових дубців, а вже потім стінки обмащували, тинькували глиною. Найчастіше так будували хати. А в деяких селах збереглися плетені з лози паркани. Там такі чудернацькі узори, виткані лозою, що залюбуєшся. В окремих дворах можна побачити клітки для домашньої живності, плетені з лози, а біля криниць вербові корита для годування худоби. А в хаті можна побачити ночви, миснички, які з успіхом використовують господарки. І пісню я там чув, як співав наш хор механізаторів із агропроммеханізації. Давайте хлопці заспіваємо: Ой у полі верба, під вербою вода, Гей там дівчина пізно воду брала, Дівчина молода. Ой дівча від води, а козак до води: „Гей зажди, зажди, чорнява дівчино, Дай коню води!” „Невеликий ти пан, та напій коня сам, ранняя роса, я дівчина боса, ніжкам холодно. Ой скину опанчу, ой та й ніжки зав’ю, Гей, дай Боже неділі діждати, Чобітки куплю”. Ведучий: Поетичне порівняння верби з дівчиною в художніх творах невипадкове, лоза відігравала й ритуальну, обрядову роль. Хто з нас не відчував радості від чи не найперших весняних квітів? Бусинки з вербових котиків – що може бути кращим подарунком дівчині? Пухнасті, як молоді курчатка, котики з блискучо-білим усміхом випромінюють не тільки тепло і ласку, а й запах весни. Зацвіла верба, кажуть у народі, прийшла весна. З давніх-давен, як тільки луки покривалися травицею, сільська молодь влаштовувала традиційні весняні ігри. Вибирали з-поміж себе найвродливішу юнку, дівчата прихорошували її котиками та розпухлими вербовими галузками наспівуючи веснянку: Ой вербо, вербо, вербице! Час тобі вербице розвиться! Взявшись за руки,водили хоровод: Ой, вербо, вербо зелена! Спусти гіллячко додолу, На зелену діброву, На червоную калину, Де соловейко гніздо в”є, А сивая зозуленька воркує... Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Вшановували вербу і в свято Івана Купала. Мариноньку робили. Гіллячко вирубували з верби. Його прикрашали квітами, віночками з польових квітів, кукурузками і віночками з ягід і співали: Наше гіллячко з верби, з верби. Котрий кращий прийди, прийди. Котрий поганший – не тра, не тра. Бо в нас гіллячка нема, нема. Учень: А чому ламають і святять вербу в церкві? І перед паскою є «вербовий тиждень», «вербна неділя»? Учитель: Є таке церковне свято – вербна неділя. Відзначають його перед Великоднем. Цього дня люди ламають гілки на вербі, але так, щоб не пошкодити дерева, й несуть їх до церкви. Та й пруття оббризкують святою водою, читають молитву над ним. І таку освячену вербу довго зберігають за образами. Чого жадають люди від дерева, котре напровесні першим просуджується до життя? З давніх часів усіяним сріблястими пухнастими бруньками гілочкам вербі приписували багато чудесних властивостей. Люди вірили, що вона здатна захистити їхні домівки від злих духів, пожеж, може відвести град од ланів, припинити бурі, або навіть допомогти відшукати скарб, який стережуть чорти. Гілочками верби вони хлиськали дітей, худобу, приказуючи: «Не я б`ю, верба б`є! За тиждень Великдень! Недалеко червоне яєчко…» Це нібито дарували дітям здоров`я, а худобі плодючість. Іноді, щоб підсилити цілющий вплив, вони згодували тваринам порозпушувані вербові бруньки, чи з`їдали їх самі. Верба любить вологі місця, росте біля води. Спостережлива людина перетворила в своїй уяві цю особливість дерева на його здатність викликати дощ на лани. Колишній вербовий день пов`язано з біблейською розповіддю про урочисту зустріч Христа з мешканцями міста Єрусалима. Вони нібито вітали його пальмовим гіллям. Але дістати пальму в нашій північній країні! Її замінили вербовими гілочками. Люди нині святкують вербну неділю. Учениця: Вербна має цінну якість: в її корі міститься особлива дубильна речовина, котра здатна знешкоджувати воду, вбивати в ній усілякі мікроорганізми. Якщо звичайну гілочку верби встромити в склянку – одержати чисту воду, що довго не псується. Учитель: Ось така вона верба. Здається, звичайне собі дерево, а скільки з ним пов`язано цікавих історій. Невипадково великий Кобзар, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, висадив у пустелі саме вербову гілочку, прижив її, виходив. Вона нагадувала йому рідну Україну. В знак великої поваги до геніального поета і художника козацький народ любовно оберігає ту символічну реліквію й до сьогодні. Вербі ота у спеку в чужині Поетові служила за діброву. В Середній Азії і в наші дні Вона із Каспієм веде розмову. Як уже мовилось, традиційні сільські краєвиди важко уявити без кучерявих верб. Нині ж вони вже стали Рідкістю – їх, особливо на Поліссі, нещадно вирубують, викорчовують, збільшуючи посівні площі. Яку користь приносять такі заходи – здогадатися неважко. Гіллячко і невдовзі вона випустить кущуваті пагони, а коріння міцно триматиме грунт від вимивання та видування. Висаджувати вербу слід ще й тому, що вона є цінним найпершим медоносом. Адже лозові кущі найраніше починають цвісти, і бджоли з першим вильотом забезпечуються потрібним для розплоду і зміцнення сім`ї солодким продуктом. З білолозу хімічна промисловість отримує пінні барвники і дубильну речовину, зокрема для вичленення шкіри. Її широко використовують для виготовлення цілюльози. А скільки можна виготовити плетених виробів: Учень: Незаслужено призабули ми вербу. Верба в полі – це не тільки наш краєвид і оберіг ґрунтів та вологи, але й місце гніздування птаства, зручний сховок звірятам, зокрема, зайцям, котрі, як казали колись, не знали, під яким кущем сховатись, - нині ж таких пристанищ практично немає, бо верба стала рідкістю в полі. Учитель: Хотілося б, сьогодні ми не тільки чули пісні про вербу, бо від нас залежить, щоб шуміли верби біля гребель і городів, обіч доріг та, як образно сказав поет, щоб: «Ріка натягнута, немов гітарні струни, Вербові корені під травами скубка». Від нас залежить, щоб весна зустрічала теплою усмішкою білозубих вербових котиків. (Дівчата співають: В кінці греблі шумлять верби, Що я й насадила Нема того козаченька, Що я полюбила. Ой немає козаченька – Ой не плачте, карі очі – Поїхав за Десну; Така наша доля: Рости, рости, дівчинонько, Полюбила козаченька, На другу весну! При місяці стоя! Росла, росла дівчинонька Зелененькі огірочки, Тай на полі стала; Жовтенькі квіточки… Ждала, ждала козаченька, Нема мого миленького - Та й плакати стала. Плачуть карі очки! Література до книжкової виставки: Скуратівський В. Берегиня. Ой вербо, вербо: Укр.нар. Пісні. (Вербова гілка): Вірш в кн.: М. Рильського Яблука доспіли, яблука червоні!. «Шумлять верби коло греблі… в кн.В.Протопова» «Рослини мандрівники.» - с.82. Д. Павличко «Шевченкова верба в кн. В сім`ї вольній новій с. 28. Н. Забіла «Білі котики», А.М. Ястківський «Котики-воркотики», Д. Метелик «Вербичка» в кн.. «Мій краю рідний». |
|
Сценарій Тарас Шевченко провісник долі України У центрі сцени на стіні заквітчаний і прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка |
Нехай підождуть невідкладні справи Святково прибрана кімната української світлиці з витворами народного мистецтва: вишиті рушники, сорочки, хустки, керамічні вироби,... |
|
Нехай підождуть невідкладні справи Святково прибрана кімната української світлиці з витворами народного мистецтва: вишиті рушники, сорочки, хустки, керамічні вироби,... |
Мета заходу: показати роль і значення мови в житті та долі народу,... Обладнання: зала прибрана в українському стилі, виставка літератури, висловлювання про мову, аудіозаписи |
|
ЧАСТИНА ПЕРША Бозі. Убили, суки, тільки тополя бачила. Не свідчила. Трусилася, хитала гілками а я до чого?! Чужа рука не чула, прикрутила до живого... |
Місце Т. Г. Шевченка в українському національному відродженні (Підсумковий... «Місце Т. Шевченка в українському національному відродженні» (з використанням комп’ютера) |
|
Тема: поетична година Обладнання: святково прибраний зал в народному стилі, на стінах – рушники, на сцені портрет Т. Г. Шевченка, комп»ютер, мультимедійний... |
Виховна година «Українські вечорниці» Українська світлиця, святково прибрана лавка, стіл, піч, горщики, макітри. На стінах вишиті рушники, поріжки, салфетки. На столі... |
|
Веди мене, дорого правоти Літературно-музична композиція, присвячена Д. Павличку Святково прибрана зала Портрет Д Павличка, виставка книжок, висловлювання про поета |
Методичні рекомендації по роботі з казкою Питання і завдання до казки Одного разу в лісі розігралася сильна гроза. Гримів грім, на небі виблискували блискавки. Маленькі берізки тріпотіли від страху.... |