|
|
Скачати 433.83 Kb.
|
|
Валютний ринок – система стійких економічних і організаційних відносин по операціях купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Валютні ринки - офіційні центри, де проводиться купівля-продаж валют, які обертаються на них. В залежності від обсягу, характеру валютних операцій і набору валют, які використовуються, ці ринки поділяються на міжнародні, регіональні і національні. Міжнародні валютні ринки - сконцентровані у найбільших світових фінансових центрах Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх. Токіо, Сінгапур, Гонконг. На таких ринках здійснюються операції з валютами, які широко використовуються у міжнародному платіжному обороті. Регіональні валютні ринки – тут банки проводять операції лише з обмеженою кількістю вільно конвертованих валют. Національні валютні ринки – це ринки, де сукупність усіх операцій здійснюється банками, котрі розміщені на території даної країни по валютному обслуговуванню своїх клієнтів.. На сьогодні сформувалися такі найбільші регіональні валютні ринки: • Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху); • Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі); • Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні). Євровалютний ринок — це автономний і незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підлягає національному законодавству, майже не оподатковується. Євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця. Головним джерелом ринку євродоларів виступають іноземні держави, юридичні чи фізичні особи, які зберігають долари не в США, а також транснаціональні корпорації із запасами готівки понад поточні потреби та офіційні резерви центральних банків. Найбільшою перевагою ринку євродоларів є його більш висока прибутковість порівняно з рядом національних валютних ринків. Це дає змогу з року в рік постійно розширювати масштаби ринку євродоларів. Важливим інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій —СВІФТ1, яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн . Для банків — учасників системи СВІФТ були розроблені міжнародні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. Види валютних операцій. Купівля-продаж іноземної валюти на валютних ринках відбувається у формі касової (готівкової) угоди (операції) або термінової валютної угоди. Поряд із вищезазначеними основними валютними угодами слід назвати своп, аутрайт, форвард, не комбіновані строкові угоди, опціон і ф'ючерсні контракти . Касова угода здійснюється на умовах "спот" і застосовується переважно з метою негайно отримати іноземну валюту для зовнішньоторгових розрахунків, а також з метою уникнення можливих валютних втрат від зміни курсів. Типовим для касової операції є те, що момент укладення угоди практично співпадає з моментом її виконання. Валюта постачається покупцю зразу ж після заключення угоди, не пізніше ніж через 2 робочих дні. Термін поставки валюти носить назву "дата валютування". Спот-курс - ціна валюти однієї країни, встановлена на момент укладення угоди, при умові обміну валютами банками - контрагентами на другий робочий день з дня заключення угоди. Це дає можливість максимально уникати ризику зміни валютного курсу і можливість швидкого отримання коштів. Термінова або форвардна валютна угода (операція) застосовується для страхування платежів у зовнішній торгівлі, прямих чи портфельних капіталовкладень за кордоном і в інших цілях. Угоди здійснюються шляхом підписання контракту між продавцем і покупцем валюти про поставку її покупцю через певний термін після укладення угоди і за курсом, зафіксованим у момент її укладення (на основі валютного ф'ючерсу). Курс форвард - ціна, за якою дана валюта продається або купується при умовах поставки її на певну дату у майбутньому. Форвардний курс встановлюється шляхом додавання до касового премії (репорту) або вирахування із нього дисконту (депорту). Операція своп - одночасна купівля і продаж іноземної валюти на приблизно рівні суми при умовах розрахунку по них на різні дати. Ділери (спекулянти) які грають на валютній біржі на пониження курсу називаються “ведмедями”, а які на підвищення “биками”. При понижені курсу “ведмеді” продають валюту, а при підвищені курсу “бики” купляють валюту. Валютний опціон - являє собою певний вид контракту, за яким покупець має право протягом певного терміну продати або купити по фіксованій ціні, обумовлену суму іноземної валюти. У світовій практиці залежно від характеру валютообмінної операції розрізняють опціон «кол» (саll) і опціон «пут» (рyt). Опціон «кол» дає право його власникові купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Опціон «пут» дає власникові право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Опціонна премія – це грошова сума яку покупець опціону платить за його придбання. Європейський опціон – може бути виконаний тільки в день закінчення строку дії контракту. Американський опціон – дає право купити або продати актив в будь-який час до дня закінчення строку контракту. У відмінності від форвардних і ф’ючерсних контрактів валютні опціони дають можливість обмежити ризик, пов’язаний з несприятливим розвитком курсів валют, зберігаючи при цьому шанси на отримання прибутку у випадку його несприятливого розвитку. Ф’ючерсна операція – це строкова господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання-продаж ф’ючерсної угоди, тобто зобов’язання на купівлю-продаж сировинних товарів, золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни реалізації на момент здійснення реалізації. При цьому покупець-продавець ф’ючерсної угоди має право на відмову від її виконання виключно за наявності згоди іншої сторони даної угоди. Розрахунки за ф’ючерсними операціями здійснюються на дату реалізації сезонного виробництва, цінних паперів та валютних цінностей. Ф’ючерсні операції є подібними до форвардних операцій, але мають деякі відмінності. Ф’ючерсні операції здійснюються в основному на біржовому ринку, а форвардні на міжбанківському. Це призводить до того, що ф’ючерсні контракти в строках виконання прив’язані до певної дати і стандартизовані по строках, обсягах і умовах поставки. В форвардних операціях строк і об’єм операцій здійснюється по взаємній домовленості сторін. Ф’ючерсні операції здійснюються з обмеженим колом валют (долар США, німецька марка, французький франк, японська ієна, фунт стерлінґів і деякі інші). При форвардних контрактах перелік валют значно ширший. Міжнародні розрахунки. Міжнародні розрахунки - система регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов’язаннями, що виникають між державами, організаціями й громадянами, котрі перебувають на території різних країн, на основі економічних, політичних, науково-технічних та інших відносин. Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, з іншого боку – щоденну практичну діяльність банків щодо їх проведення. Більшість міжнародних розрахунків здійснюється безготівковим шляхом за допомогою записів на рахунках банків. Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні відділи та кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям рахунків “лоро” (іноземних банків у даному банку) і “ностро” (даного банку в іноземних). Умови платежу. Серед них розрізняють: готівкові платежі, розрахунки з наданням кредиту, кредит з опціоном (правом вибору) готівкового платежу. Відповідно до практики, яка склалася в даний час, застосовуються такі основні форми міжнародних розрахунків: аванс документарний акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок. Крім того, здійснюються розрахунки з використанням векселів і чеків. На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд факторів: 1)вид товару, який є об’єктом зовнішньоторговельної угоди; 2)при поставках деяких товарів – деревини, зерна – застосовуються традиційні форми, які визначилися практикою; 3)наявність кредитної угоди; 4)платоспроможність і репутація контрагентів за зовнішньоекономічними угодами, які визначають характер компромісу між ними; 5)рівень попиту і пропозиції на даний товар на світових ринках. Інкасо (платіж проти документів) - це банківська операція в наслідок якої банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари чи надані послуги, або підтвердження того, що ця сума буде виплачена в певні строки. Механізм міжнародних розрахунків при інкасо:
Акредитивні розрахунки мають вигляд доручення банку (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах вказаних в акредитиві. Акредитив – це платіжний документ, за яким кредитна установа дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно – транспортні документи за відвантажений товар чи виплатити пред’явнику акредитиву визначену суму грошей. Механізм здійснення акредитивних розрахунків.
Банківський переказ. Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження, дає доручення банку здійснити переказ валюти на користь експортера і повідомляє про це експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер відвантажує товар. Боржник передає своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках (під копірку) і в такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну суму грошей. Платежі на відкритий рахунок. Продавець поставляє товар без гарантії платежу, покупець переказує гроші на день платежу. Продавець не отримує ніяких гарантій з боку покупця. Тому такі умови платежу доцільно використовувати між фірмами. Пов’язаними традиційними торговими відносинами; ТНК та їхніми закордонними філіями при експортному постачанні; змішаними фірмами за участю експортера. Авансові платежі або оплата вже отриманого товару здійснюються шляхом банківського переказу валюти імпортером експортеру. Ці перекази часто поєднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку, котрий у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти товаророзпорядчих документів, одержаних від експортера. Валютна політика держави. Валютна політика – сукупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності із стратегічними і поточними цілями, як складова частина державної екномічної політики країни і є важливим інструментом механізму регулювання МЕВ. Основними інструментами проведення валютної політики є: а) маневрування дисконтною ставкою центрального банку (дисконтна політика) з метою регулювання грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон короткосторокових капіталів; б)валютна інтервенція, з метою впливу на курс національної валюти; в)зміна валютного курсу, шляхом девальвації або ревальвації; г)зміна валютних обмежень і диверсифікація валютних резервів; д)підписання міжнародних угод про структурні зміни в МВС-мі. Одним із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання – діяльність держави спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядок здійснення угод з валютними цінностями. Валютна політика залежно від її цілей і форм поділяється на: а)структурну валютну політику (довготривала) – здійснення довготривалих структурних змін в міжнародному валютному механізмі (за участю країн МВФ); б)поточну валютну політику – сукупність заходів, які направлені на повсякденне оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку і ринку золота. Форми валютної політики: дисконтна і девізна. Дисконтна (облікова) політика – одна із форм грошово – кредитної політики національних банків, яка спрямована на регулювання економіки країни, шляхом збільшення або зменшення процентних (дисконтних) ставок з метою впливу на попит і пропозицію позичкового капіталу, темпи інфляції, а також на стан платіжного балансу країни і валютного курсу. Підвищення офіційної процентної ставки спрямовано на скорочення видачі центральним банком кредитів комерційним банкам. Це приводить до скорочення грошової маси в обігу, стимулювання притоку іноземних капіталів для покращення платіжного балансу країни, збереження валютних резервів і підтримки курсу валют (політика дорогих грошей). І навпаки, зниження офіційної процентної ставки заохочує видачу кредитів (кредитна експансія). Девізна політика – метод впливу на курс національної валюти, шляхом купівлі – продажу державними органами іноземної валюти. З метою підвищення національної валюти центральний банк продає іноземну валюту.. Різновидності валютної політики: Валютна інтервенція – втручання центрального банку в операції на валютному ринку для того, щоб впливати на курс національної валюти. Здійснюється за рахунок офіційного золото-валютного резерву або за рахунок міжбанківського кредиту по системі «своп». В країнах з розвинутою економікою валютна інтервенція здійснюється з метою форсування експорту. Валютні обмеження – обмеження, що вводяться державою на операції з валютою, золотом та інвалютними цінностями. З валютними обмеженнями пов’язано регулювання ступеня оборотності валют Диверсифікація валютних резервів – політика держав, банків, монополій, яка направлена на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захисту валютних втрат. Ця політика здійснюється шляхом продажу не стабільних валют і купівлі більш стійких валют, відображаючи позиції окремих валютна світових валютних ринках. Девальвація – зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних лічильних одиниць (СДР, ЕКЮ). Об’єктивною основою для проведення девальвації є завищення офіційного валютного курсу у порівнянні з реальною купівельною спроможністю грошових одиниць. Ревальвація – підвищення курсу національної валюти по відношенню до міжнародної валюти або міжнародної лічильної одиниці. ТЕМА 9. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС. Суть та структура платіжного балансу. Способи балансування сальдо платіжного балансу. Методи регулювання платіжного балансу. Фактори, що впливають на платіжний баланс. Суть та структура платіжного балансу. Платіжний баланс – це статистична звітність про підсумки всіх економічних операцій резидентів даної країни з рештою світу за певний період (найчастіше за рік або квартал) у формі систематизованих облікових записів, який є інструментом відображення збалансованості макроекономічних зв’язків країни. Платіжний баланс будується за принципом “подвійних рахунків”. Це означає, що він має двохсторонній запис усіх економічних операцій за дебетовим і кредитовим рахунками. До кредиту відносять ті операції, в результаті яких відбувається відплив цінностей і приплив валюти у країну. До дебету відносять ті операції, які є наслідком витрачання країною валюти в обмін на придбання цінностей. Платіжний баланс згідно із стандартною класифікацією, яку розробив МВФ, включає в себе два рахунки :рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом та фінансовими інструментами.
У рахунку (балансі) поточних операцій знаходять свій вираз усі надходження від продажу товарів та послуг нерезидентам та всі витрати резидентів на товари і послуги, які надаються іноземцям. А також чисті доходи від інвестицій та чисті поточні трансферти. Чисті доходи від інвестицій пов’язані з “чистим експортом” кредитних послуг, тобто послуг національного грошового капіталу, який вкладають за кордоном. Якщо національний капітал за кордоном дає більший обсяг процентів і дивідендів, ніж іноземний, що інвестований у Батьківщині, то чисті доходи від інвестицій будуть додатними, у протилежному випадку – від’ємними. Чисті поточні трансферти включають у себе перекази приватних і державних коштів в інші країни без отримання за них товарів та послуг (пенсії, грошові перекази за кордон, подарунки, безкоштовна допомога зарубіжним країнам). Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами висвітлює всі міжнародні операції з активами країни, пов’язані з їх купівлею та продажем, а також чисті капітальні трансферти (безкоштовну передачу власності на основний капітал). Надання кредитів означає витрати на купівлю активів за кордоном, а їх отримання – надходження від продажу активів. Серед операцій . які проводять на рахунку руху капіталів., одна є настільки важливою, що її виділяють окремо. Це чисте збільшення офіційних валютних резервів. Завдяки згаданій операції обліковують купівлю та продаж офіційних валютних резервів Центрального банку і формують інформацію для регулювання макроекономічної ситуації в країні. До офіційних валютних резервів належать іноземні активи, які Національний банк зберігає як буфер, що запобігає економічній катастрофі у країні. Чисті пропуски і помилки – стаття платіжного балансу, яка відображає пропуски платежів, що з будь – яких причин не були записані в інших статтях платіжного балансу та помилки які виникли в записах певних платежів Такі помилки можуть виникати у наступних випадках:
Способи балансування сальдо платіжного балансу. При визначенні сальдо платіжного балансу, його статті розділяються на основні і балансуючі. В числі основних статей операції, які впливають на сальдо платіжного балансу і які мають відносну самостійність є: поточні операції і рух довгострокового капіталу. До балансуючих статей відносяться операції, які не мають самостійності або володіють обмеженою самостійністю. Ці статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають:
Підсумкові показники основних і балансуючих статей взаємно погашають один одного, тобто формально платіжний баланс урівноважується. Якщо платежі перевищують поступлення по основних статтях, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей, які характеризують джерела і методи регулювання сальдо платіжного балансу. Традиційно для цього використовують позики і ввіз підприємницького капіталу. Це є тимчасовий метод балансування платіжного балансу, оскільки країни-боржники зобов’язані виплачувати відсотки, дивіденди, а також суму позики. Новим засобом покриття пасивного сальдо балансу стали короткотермінові кредити по угодах “своп”, які взаємно надаються Центральними банками в національній валюті. Для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу МВФ надає засновникам Фонду резервні (безумовні) кредити (в розмірах 25 відсотків їх квоти). Промислово розвинуті країни мобілізують для погашення дефіциту платіжного балансу засоби на світовому ринку позичкових капіталів у вигляді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик. Крайнім методом балансування платіжного балансу є використання країною своїх офіційних золотовалютних резервів. З 70-х років для придбання іноземної валюти, необхідної для покриття дефіциту платіжного балансу стали використовувати СПЗ, шляхом переводу їх з рахунку однієї країни на рахунок іншої в МВФ. З 1979 року для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу використовують також ЕКЮ, ЄВРО в ЄВС. Остаточним засобом для погашення дефіциту платіжного балансу служить іноземна допомога в формі субсидій і подарунків. Допоміжним засобом балансування платіжного балансу є продаж іноземних і національних цінних паперів за іноземну валюту. Методи регулювання платіжного балансу. Платіжний баланс з давніх давен є одним із об'єктів державного регулювання. Це обумовлено такими причинами. По-перше, платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється при тривалому і великому дефіциті в одних країн і надзвичайно активному сальдо в інших. По-друге, після відміни золотого стандарту в 30-х роках 20 століття стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє вкрай слабо. По-третє, в умовах інтернаціоналізації господарських зв'язків підвищилось значення платіжного балансу в системі Державного регулювання економіки. Матеріальною основою регулювання платіжного балансу служать.
При регулюванні платіжного балансу виникає проблема: - які країни ( ті що мають активне сальдо чи ті . що мають дефіцит) повинні вживати заходи по його вирівнюванню. Країнами з дефіцитом платіжного балансу, як правило, застосовуються наступні заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталу. Дефляційна політика. Політика направлена на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних видатків переважно на громадські цілі, заморожування цін і заробітної плати. Одним із основних її інструментів служать фінансові грошово-кредитні заходи: - зменшення бюджетного дефіциту; - зміни облікової ставки центрального банку (дисконтна політика); - кредитні обмеження; - встановлення меж росту грошової маси. Девальвація. Зниження курсу національної валюти направлено на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Щоправда, роблячи дорожчим імпорт, девальвація може призвести до зростання витрат виробництва вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втрату отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Валютні обмеження. Блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування валютних операцій в уповноважених банках, які направлені на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів. Фінансова і грошово-кредитна політика. Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються:
Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс в ході формування його основних статей (торгового балансу; "невидимих" операцій; руху капіталу). Фактори, що впливають на платіжний баланс. На стан платіжного балансу впливають такі фактори. 1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція. Загострення суперечностей між трьома центрами суперництва (США, Західною Європою — ЄЕС і Японією) і падіння частки США у світовому промисловому виробництві призвели у 70-х роках до хронічного дефіциту платіжного балансу Сполучених Штатів. 2. Циклічні коливання економіки. Світові економічні й фінансові кризи призводять до значних дефіцитів платіжних балансів то одних, то інших країн. 3. Зростання закордонних державних витрат, пов'язаних з мілітаризацією економіки і військовими витратами. 4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності. З 70-х років зростає взаємопроникнення капіталів США, Японії, країн Західної Європи, що посилює між ними як партнерство, так і суперництво. 5. Зміни в міжнародній торгівлі. Різке зростання світових цін на нафту. 6. Вплив валютно-фінансових факторів. З уведенням плаваючих курсів значно зросли ризики валютних втрат, особливо під впливом різких коливань курсів провідних валют світу, які найчастіше використовуються як валюти ціни і платежу: долара США, англійського фунта стерлінгів, євро, японської єни. В очікуванні зниження курсу національної валюти відбувається зсув за строками платежів з експорту й імпорту. 7. Негативний вплив інфляції. 8. Торговельно-політична дискримінація певних країн.
|
||||||||||||||||||||||||||||
|
Питання Поняття “валютні відносини” та “світова валютна система” Кожна країна є складовою світового ринку, жодна країна не є ізольованою. Усі вони пов’язані між собою міжнародними валютними відносинами,... |
Регламентація міжнародних розрахунків Світова валютно-фінансова система як форма організації міжнародних валютно-фінансових відносин. Поняття валютних відносин та валютної... |
|
Тести. Перша світова війна Залік №1 по темах: Передумови виникнення Першої світової війни. Війна та її наслідки. Повоєнне облаштування світу. Версальсько-Вашингтонська... |
Банківська система США, Великобританії, Німеччини Банківська система СА називається федеральна резервна система. Назва склалася еволюційно, враховуючи територіальний поділ і розміщення... |
|
ТЕМА ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА РОСІЇ До 1917 р кредитна система Росії розвивалася за капіталістичними законами. У Російській імперії існувала трирівнева кредитна система,... |
План вивчення теми: Сутність валюти та валютних відносин. Конвертованість... Валютні системи та валютна політика. Особливості формування валютної системи України |
|
Тема уроку: Народовладдя. Мета уроку Основні поняття і терміни: народовладдя, вибори, електорат, абсентеїзм, виборча система, мажоритарна виборча система, пропорційна... |
«Початок війни. Події1939червня» Розробки уроків по темі: «Друга світова війна» з використанням мультимедійних засобів |
|
Податкова система України Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів і внесків до бюджету держави |
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І СВІТОВА ПОЛІТИКА Книш Т. В. 212 Чарікова І. В. 10 Харкевич Г.І. 13 Сахащик О.І. 106 Семенюк Л. Й. 105 Карпчук Н. П. 209 |