Види банків і порядок їх створення в Україні
1. Поняття банку, їх види та операції
2. Реєстрація та ліцензування банківської діяльності
1. Поняття банку, їх види та операції
Банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України (далі НБУ) здійснювати операції, що віднесені суто до банківських:
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Крім перелічених вище банк має право здійснювати такі операції та угоди:
1) операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
6) придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
7) лізинг;
8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
За умови отримання письмового дозволу НБУ банки також мають право здійснювати такі операції:
1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
з інструментами грошового ринку;
з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Перш ніж розглянути види банків в Україні, необхідно зазначити, що вітчизняна банківська система складається з Національного банку України та інших комерційних банків, тобто є дворівнева. Причому верхній рівень, представлений НБУ, виступає контролюючим органом по відношенню до комерційних банків та не здійснює операцій з клієнтами.
Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, який має статутний капітал у розмірі 10 мільйонів гривень, що є державною власністю.
Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих випадках – також за рахунок Держбюджету України. Одержання прибутку не є метою його діяльності. НБУ за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Держбюджету України наступного року за звітним позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Держбюджету наступного за звітним року.
Сутність і призначення центрального банку конкретизуються в основних завданнях, які держава висуває перед банком, в функціях, які держава йому делегує, та в операціях, які здійснює центральний банк. Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Тобто розуміння завдань НБУ як органу грошово-кредитного регулювання та інституту банківської системи слід пов’язувати, з одного боку, з реалізацією основних стратегічних цілей регулювання (низькою інфляцією, економічним зростанням, високою зайнятістю), а з другого – з підтриманням стабільності і забезпеченням ефективного функціонування банківських установ країни.
В цілому Національний банк виконує такі основні завдання:
1) визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;
3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;
4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
7) визначає напрямки розвитку сучасних електронних банківських технологій;
8) здійснює банківське регулювання та нагляд;
9) веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій;
10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
11) представляє інтереси України у центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах;
12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами;
13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
15) організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право їх інкасації та перевезення;
16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції.
Зазначені конкретні завдання дозволяють здійснити економічну оцінку базових функцій центрального банку. Традиційно їх виділяють чотири (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Базові функції центрального банку країни
Функція емісії готівки та організації грошового обігу пов’язана з монопольним правом центрального банку на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим для приймання в оплату боргів на території даної країни. Зосередження цієї функції в одному, уповноваженому на це кредитному інституті країни, стало першоосновою діяльності центрального банку як такого у сучасному розумінні цього поняття.
Функція “банку банків” полягає у кредитно-розрахунковому обслуговуванні центральним банком усіх інших банківських установ країни. Зазначена функція передбачає діяльність центрального банку в ролі міжбанківського розрахункового центру та кредитора інших банківських установ. Річ у тім, що центральні банки в більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями і населенням, а впливають на економічні процеси опосередковано через систему комерційних банків, здійснюючи відповідне обслуговування останніх. Це обслуговування передбачає застосування таких основних елементів функції “банку банків”: зберігання резервів комерційних банків; надання їм короткострокових кредитів для поповнення коштів, яких тимчасово не вистачає; організація міжбанківських розрахунків у загальнонаціональному масштабі; здійснення нагляду і контролю за банківською діяльністю.
Функція “банкіра уряду” полягає в організації центральним банком кредитно-розрахункового обслуговування урядових структур, а також у проведенні операцій, пов’язаних із касовим виконанням державного бюджету, обслуговуванням державного боргу та зберіганням золотовалютних резервів країни. Зміст кредитно-розрахункового обслуговування держави визначається веденням центральним банком поточних рахунків уряду, а також наданням коротко- і довгострокових кредитів шляхом придбання державних цінних паперів або, як виняток, прямого кредитування бюджетних витрат.
Реалізація грошово-кредитної політики як функція центрального банку визначає, по суті, його місце і роль у ринковій системі організації господарських процесів. Центральний банк вживає регулятивних заходів у грошово-кредитній сфері з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили. Основним об’єктом грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку є кредитна діяльність комерційних банків, що безпосередньо позначається на сукупній грошовій масі, від обсягу якої у свою чергу залежить динаміка основних показників розвитку економіки. Власне, самі заходи, спрямовані на регулювання попиту і пропозиції на кредит, у підсумку позначаються на динаміці грошових агрегатів, оскільки всі гроші у широкому розумінні цього поняття мають кредитну природу, а їх джерелом є кредитні операції банківської системи.
Попри важливість розглянутих функцій центрального банку, які формують своєрідний критеріальний рівень для оцінки розвитку верхнього рівня банківської системи та її відповідності ринковим умовам дворівневої організації діяльності кредитних установ країни, ці функції слід розглядати у розвитку.
Власне, із прийняттям у березні 1991 року Верховною Радою України Закону “Про банки і банківську діяльність”, відповідно до якого на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР було утворено Національний банк України, у нашій державі започатковано функціонування центрального банку в ринковому розумінні цього поняття. Проте, на відміну від розвинутих країн, де з прийняттям законодавчих актів про створення центральних банків відповідні функції остаточно закріплювалися за певним комерційним банком, який уже виконував їх раніше, або передавалися новоствореному інституту від інших банківських установ, в Україні для діяльності центрального банку необхідно було закладати нові підвалини, оскільки існуюча до того часу централізована кредитна система, як і вся планово-керована економіка, не потребували наявності інституту з функціями, притаманними центральним банкам у країнах із ринковою формою господарювання. Зрештою, успішне реформування банківської системи загалом і створення центрального банку зокрема значною мірою залежали від ефективного виконання ним чотирьох базових функцій, які власне і визначають суть самого центрального банку.
Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції:
1) надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ та в порядку, що ним же визначається;
2) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками;
3) купує та продає на вторинному ринку цінні папери згідно з законодавством України;
4) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;
5) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;
6) зберігає, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені, пам’ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;
7) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за міжнародною класифікацією відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А;
8) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери або інші цінності;
9) видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою Національного банку;
10) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків;
11) виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними;
12) веде особові рахунки працівників Національного банку;
13) веде рахунки міжнародних організацій;
14) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду.
Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій.
Особливе місце у кредитній системі та на фінансових ринках займають комерційні банки. У більшості країн (в тому числі в Україні) це найчисельніша група фінансових посередників. Комерційний банк – це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам всіх галузей народного господарства.
Діяльність комерційних банків полягає в залученні грошових коштів і наданні їх в позику або інвестуванні за більш високими відсотковими ставками. Вони виступають посередниками між тими, хто має тимчасово вільні грошові кошти, і тими, кому вони потрібні. Метою та рушійним мотивом такого посередництва є отримання банківського прибутку.
На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість комерційних банків. В залежності від того або іншого критерію їх можна класифікувати таким чином.
За формою власності розрізняють акціонерні, кооперативні, державні, банки з іноземним капіталом та міждержавні (міжнародні) банки.
Акціонерні банки в Україні організовуються у формі публічних акціонерних товариств. В сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислово розвинутих країнах.
Кооперативний банк – це банк, створений суб’єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об’єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.
Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.
Для місцевого кооперативного банку (у межах області) мінімальна кількість учасників має бути не меншою 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до необхідної, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або його ліквідації.
Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених законодавством, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.
Державний банк – це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України зобов’язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов’язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку.
Банк з іноземним капіталом – банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків.
Міждержавні (міжнародні) банки – міжнародні кредитні організації, створені на підставі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин. Міжнародні банки виникли в ході інтернаціоналізації господарських зв’язків і розвитку міждержавних форм державно-монополістичного капіталізму та призначені для стабілізації світової економіки. До числа найбільших міждержавних банків входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку і його філії (Міжнародна асоціація розвитку і Міжнародна фінансова корпорація), Банк міжнародних розрахунків тощо.
За функціями і характером діяльності виділяють універсальні та спеціалізовані банки.
Універсальні банки – кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші.
Спеціалізовані банки – банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або ж формах залучення коштів у вклади; характеризуються вузькою спеціалізацією. Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Різновидами спеціалізованих банків є: ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (рис. 1.2).
Рис 1.2. Види комерційних банків за спеціалізацією
Статус спеціалізованого ощадного банку набуває банк, якщо 50 % та більше його пасивів є вкладами фізичних осіб.
Банк набуває статусу спеціалізованого банку (крім ощадного) у разі, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу:
для інвестиційного банку – емісія та розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок грошових коштів приватних інвесторів;
для іпотечного банку – активи, розміщені під заставу землі чи нерухомого майна;
для розрахункового (клірингового) банку – активи, що розміщуються на клірингових рахунках.
За національною належністю – національні та іноземні банки.
Національні банки – це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють в їх інтересах. Діяльність цих банків здійснюється в межах законодавства країни, в якій функціонує їх материнська компанія. Згідно законодавства більшості країн банки підпадають під категорію національних, якщо 51 % акцій і більше належить інвесторам даної країни.
Іноземні банки – банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам. Їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством. В сучасних умовах вони функціонують у вигляді закордонних відділень та філій великих банків.
Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група (Табл. 1.1). Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.
Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою НБУ та підлягає державній реєстрації. Комерційний банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання. Банківське об’єднання ліквідується за рішенням його учасників або з ініціативи НБУ за рішенням суду у разі, якщо діяльність такого банківського об’єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи. Ліквідація банківського об’єднання не припиняє діяльності банків – його учасників.
Таблиця 1.1
Типи банківських об’єднань
№
|
Тип об’єднання
|
Характеристика
|
1
|
2
|
3
|
1
|
Банківська корпорація
|
юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків-учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Банківська корпорація підлягає реєстрації у НБУ і заноситься до Державного реєстру банків. Статутний капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним вимогам НБУ щодо статутного капіталу новостворюваного комерційного банку. Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій та забезпечують централізацію виконання окремих функцій
|
|