|
|
Скачати 1.5 Mb.
|
|
Додаток 2. Хрестоматія ВОЛОДИМИР МОНОМАХ Поучення /уривок/ Володимир Мономах (Володимир-Василій Всеволодович; 1053–19.У. 1125, похований у Софійському соборі в Києві) – великий князь київський (1113–25), онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Костянтина ІХ Мономаха. Княжив у Ростові-Суздальському, Смоленську, Володимирі Волинському, Чернігові, Переяславлі. Запрошений боярством на престол у Києві, проводив політику консолідації руських князівств, законодавчо («Устав» Володимира Мономаха) дещо ослабив гніт і визискування народу. Володимир Мономах сприяв розвиткові літописання. Він є автором «Поучення» (1117), листа («грамотиці») до Олега Святославича (1096–97) та молитви. Автобіографічне „Поучення” Володимира Мономаха, адресоване його дітям і широкому загалу, пропагувало ідеї гуманізму, миру, справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму. Твори Володимира Мономаха мають історично-документальне та художньо-естетичне значення і належать до видатних пам’яток письменства Київської Русі. Збереглися в складі „Повісті временних літ” за Лаврентіївським списком. Уривок з „Поучення” подається за літописом руським (пер. з давньоруського Л. Є. Махновця). У квадратних дужках надруковано додатки від перекладача. Три крапки у квадратних дужках означають скорочення упорядника. Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюблений і матір’ю своєю [з] Мономахів (1*) у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені, і задля християнських людей, бо скільки оберіг [їх] я по милості божій і отчою молитвою од усяких бід! Сидячи на санях (2*), помислив я в душі своїй і воздав хвалу богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому діти мої, чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх, – нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я] труждатися. Найперше задля бога і душі своєї, страх майте божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се є початок всякому добру. […] „Бо так і Василій учив, зібравши при цім юнаків: [треба мати] душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду, і в міру слово господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих – мовчати, премудрих – слухати, старшим – покорятися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти, не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; долу очі мати, а душу – вгору; уникати, не старатися повчати легковажних, власть же – ні за що мати, як [і] од усіх честь. Якщо ж хто [з] вас може іншим помогти – од бога нагороди нехай той сподівається, і вічними благами він пораює (3*). […] Воїстину, діти мої, розумійте, як ото єсть чоловіколюбець – бог милостив і премилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочемо його пожерти і кров його пролити найскоріш. А господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить [раз], і знову, і до [скону] живоття нашого. Як отець, [що] чадо своє люблячи, поб’є [його] і знову пригорне його до себе, так ото і господь наш навчив нас, [як добути] над врагом – [дияволом] побіду: трьома ділами добрими [можна] позбутись його і побідити його – покаянням, сльозами і милостинею. І то вам, діти мої, не тяжка заповідь божа, бо тими ділами трьома [можна] позбутися гріхів своїх і царства [небесного] не лишитися. [...] Усього ж паче – убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, а за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської. Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби (4*). А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се] лише вивіривши серце своє, що на нім, [цілуванні], ви можете устояти, – тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйте [клятви], щоб, переступивши [її], не погубити душі своєї. [...] Паче всього – гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: „Смертні ми єсмо, нині – живі, а завтра – у гробі. Се все, що ти нам [боже], дав єси, – не наше, а твоє, [його] нам поручив ти єси на небагато днів”. І в землі не ховайте [нічого], – се нам великий єсть гріх. Старих шануй, як отця, а молодих, як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна (5*), ні на отрока (6*), щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого. На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає. Лжі бережися і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло. А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, – не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете, – напоїте, нагодуйте краще стороннього, а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, – чи простий, чи знатний, чи посол, – якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях – або добрим, або лихим. Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте. Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті. А се вам основа всього: страх божий майте вище над усе. Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без сорома, і вам буде добре. А коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, – а за се почесть єсть од інших країн (7*). Лінощі ж – усьому [лихому] мати: що [людина] вміє – то забуде, а чого не вміє, то того не вчиться. А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі, – так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні. [...] Тож, сю грамотку прочитаючи, постарайтесь на всякі добрі діла, славлячи бога зо святими його. Літопис руський / Перекл. З давньорус. Л. Є. Махновця. К., 1989. С. 454–461. 1* Всеволодом Ярославичем і Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина ІХ Мономаха. 2* Тобто готуючись до смерті. 3* Виклад уривка із «Слова про подвижництво» Василія Великого, патрона-покровителя Володимира Мономаха, яке було відоме, зокрема, з «Ізборника Святослава» 1076 р. 4* Єванг. від Матфія У, 34–36 (виклад суті). 5* Тіун, тівун, тивун – управитель княжого господарства, дворецький, слуга, який виконував також судові та адміністративні обов’язки. 6* Отроки – молодші князівські дружинники (не обов’язково молоді за віком). 7* На Русі ІХ століття були поширені грецька, варязька, половецька, латинська, перська і західні мови. П’ять із них батько Володимира Мономаха князь Всеволод Ярославич (1078–1093) опанував самостійно, «удома сидячи». Іван Франко. Наука й її становище щодо працюючих класів /уривок/ І. Вступ В історії людства ми бачимо два великі факти, що дивують нас своєю незвичайною силою і разм з тим вони такі важливі для поступу, як ніякі інші. Факти ці: винахід письма і винахід друку. Обидва ці факти стоять, як величезні верстові стовпи на гранях великих історичних епох. Тисячі, може, навіть сотні тисяч років жила людина, злиденна і слабка в боротьбі за існування зі старшими і сильнішими суперниками – дикими звірами допотопового часу (мамонти, мастодонти і динотерії) і після потопу (леви, гієни, печерні ведмеді й інші). Не маючи відповідної зброї проти них, не знаючи сил природи, що далеко пізніше мали стати до її послуг, первісно вона мусила рятуватися утечею перед іклами і кігтями цих велетнів і живитися з дня на день нужденною сирою рослинною їжею. Вічна тривога, вічна загроза смерті гнали її з місця на місце, перешкоджали їй скупчуватись у більші гурти для спільної допомоги. Нам, що виросли в теперішніх обставинах, в конституційній державі, навіть важко собі уявити цей страшний стан первісної людини, що передував історичним, відомим нам часам. Однак відблиски і спогади про це страшне життя залишилися аж до наших днів у казкових оповіданнях про страшних звірів і драконів, що пожирали людей, і в не менш страшних та кривавих віруваннях про богів, які знаходимо в усіх дикунів, про богів, що так само, як ці казкові дракони, вимагали людських жертв і крові. Довгі тисячі літ терпіли й боролись првісні люди, доки більше їх розмноження і чимдалі тісніше згуртування не привело повільно до скотарства, а згодом і до рільництва. Це був тільки початок історії, відомої нам також не цілком докладно. Тільки великий винахід – винахід письма розганяє відвічну темноту і кладе початок справжній історії. Письмо дає можливість людям зберігати свої думки для нащадків і передавати їх своїм сучасникам, хоч би й віддаленим на сотні миль: письмо, закріплюючи думки окремих людей, робить можливим розвиток і мислення, подаючи одному в короткім часі те, над чим інший думав і працював ціле життя, і таким чином дає йому можливість починати дальшу працю з того місця, де зупинився його попередник. Коротко кажучи, винахід письма став підвалиною усієї людської культури, наймогутнішим рушієм поступу, що без нього людина не могла б пізнавати послідовно і ґрунтовно закони природи і залишилася б на всі часи не владарем її, а злиденним рабом. Винахід письма відразу спричиняє величезний поворот у розвитку людства. З одного боку, допомагає людині набувати чимдалі більшого знання, а це в свою чергу допомагає їй підкорювати собі сили природи, використовувати їх, а з другого боку, прискорює розподіл людей на класи, віддаючи в руки одних виключно владу і здобування дальшого знання, і прирікаючи інших виключно на тяжку механічну працю, щоб прогодувати не лише себе, а клас непрацюючих. Ще раз повторюю, що і винахід письма прискорив цей поділ, але не породив його; поділ існував уже раніше, і причину його треба шукати в найдавніших часах, коли людина була змушена боротися за своє існування тільки за допомогою фізичної сили, і коли в цій боротьбі вона не відрізняла, чи бореться з людиною, чи з твариною. На початку сильніший убивав І з'їдав слабкішого ворога, пізніше (за часів рільництва, отже, досягши вже вищого ступеня розвитку), підкорював його собі і використовував до важких робіт нарівні з домашніми тваринами. Але кожна наука, якщо вона хоче бути справжньою наукою, а не шахрайством, мусить спиратися на життєві спостереження, а за перших початків людського розвитку таких спостережень і фактів ще зовсім не було нагромаджено. Таке збирання є дуже клопіткою працею, що часто-густо вимагає посвяти багатьох літ, бо навіть цілого життя. Само собою розуміється, що наука за старовини, серед безнастанної боротьби, за існування з природою і народів з народами, мусила розвиватися дуже повільно. Більше то – у країнах, де наука все-таки рухалася вперед, бачимо чимдалі більший поділ праці на фізичну, важку, з одного боку, і розумову, з другого. Поділ цей був необхідний у ті часи. Він поволі вів і до технічних удосконалень знарядь праці і до щораз нових відкрить в галузі мислення. Поділ цей у своїй грубій і гнітючій формі існував на протязі довгих століть і, незважаючи на цілком протилежний напрямок сьогочасної історії, в певній мірі існує ще в наші дні. Але поряд з своїм благотворним впливом на поступ цей поділ праці мав також у вужчих межах і шкідливі наслідки, а саме: серед класу розумово працюючих він породив якесь фальшиве почуття своєї вищості над класом, що працює фізично, збудив у ньому погорду до фізичної праці, підточив його власні сили і його власну моральність – речі, над усуненням яких працює історія новіших століть. В кількох словах подамо зміст найважливіших ознак часів, що передували винаходу друку, бо тільки чітка картина тих часів дасть нам належне уявлення про величезне значення цього винаходу. Ознаки ці такі:
Такою була загальна картина світу аж до кінця XV століття, до великої доби культурних переворотів, що потрясли усі основи стародавнього життя і розуміння. Несподівано, наче удари грому, посипалися винаходи: пороху, друку, сонячної системи, відкриття морської дороги до Індії, відкриття Америки, наче людство, яке закостеніло за довгі століття серед безнастанних воєн і жорстокостей феодальних часів, раптом прокинулося до нового життя, несучи руїну і занепад усьому старому суспільному ладові. Але, може, ні один винахід не мав зробити такого тривалого і такого могутнього впливу на масу людства, як винахід друку ...Маленька рухома друкована буква, вирізана спершу з букового дерева, а пізніше відлита з м’якого металу – стала величезним рушієм поступу. Чому? – Тому, що досягнення людської думки, які до того часу зберігались лише в кількох місцях, стали тим, чим справді були – спільним, вічним добром цілого людства. Вона відкрила усім ворота до збільшення знання і правди, понесла однакове блаженне світло і до пишних палаців і під солом'яні стріхи. Оце діло цієї малої рухомої друкованої букви. ІІ. Що таке наука? Здавалося б на перший погляд, що немає нічого легшого, як дати відповідь на це питання. Одначе історія розвитку людства навчає нас, що на протязі довгих століть тисячі думаючих людей давали найсуперечливіші відповіді на це питання. Вони розуміли науку по-різному, і відповідно до цього розуміння віддавали свої здібності, а деколи і ціле життя цілком непотрібній праці, що не мала ніякого зв'язку з справжньою наукою. Пригадаю тут тільки середньовічних алхіміків і астрологів, їх працю над добуванням філософського каменю, що мав би людині дати вічну молодість і кожний метал міг би перетворити на золото, або також їх спроби віщувати й ворожити по рухові зір. Ми тепер здвигуємо плечима, слухаючи про нечувані труднощі й клопоти, що їх не раз ці люди мусили переборювати, добиваючись своєї мети, яка кінець кінцем мусила показатися їм нічим, оманою. Але нащо сягати в давні часи? Чи не бачимо ще сьогодні багато людей, що на все глибокодумно похитують головою, таємничо мовчать, або з незвичайною гордістю розводяться про «свою мудрість», свою науку, яка на їх думку, є єдиною, абсолютною, правдивою, незмінною, вічною. Такі люди, хто б вони не були, показують завжди тільки те, що правдивої науки з усього у них найменше. Людина від віків прямує до одної мети, до щастя. Щастя це здобуде аж тоді, коли наука і праця зіллються для неї в одне; коли всяка її наука стане працею, корисною для суспільства, а вся праця буде виявом її розвиненої думки, розуму й науки. А народи тільки тоді зможуть досягти щастя і волі, коли всі будуть освіченими працівниками, тобто коли кожний буде найвсебічніше розвинений, наскільки це можливо, і коли кожний зможе використовувати свої сили для добра загального і особистого. Правда, ідеал цей ще далекий і декому він може видаватися недосяжним або фантастичним, але хто уважно придивиться до історії, тобто до того шляху, що його люди вже пройшли, а при тім уважно придивиться до теперішнього становища, той мусить прийти до переконання, що: 1. Людство з самого початку свого розвитку справді все прямує до тієї мети. 2. Засоби, винаходи, прямування, сучасна боротьба подають надії, що досягнення цієї мети можливе і необхідне, і то не в так далекому майбутньому, як це видається людям маловірним. Визначивши науку як злиття двох понять, знання і праці, не важко буде нам сказати, яке становище вона мусить займати щодо класів працюючих. Правда, вона єднає і ріднить в собі всіх людей, але з-поміж усіх найближчими їй є працюючі, як ті, ідо працюють фізично, так і ті, що розумово. Правда, нещасливий поділ на працю фізичну і розумову ще затримує людський розвиток, розвиток справжній і необхідний для людини. Одні виховуються на робітників виключно фізичної праці, інші виключно наукової; зрозуміло, що це йде на шкоду їм самим і всьому людству. Але наука не зважає на ці ганебні, хоч і сильні класові перегороди там, де це стосується її становища щодо людей. Її мета, незважаючи на всі перешкоди, одна — з'єднати й зробити щасливими всіх людей. З-поміж робітників від часу до часу вибирає вона своїх найхоробріших борців, що тим чи іншим способом руйнують і нищать ці перешкоди, стирають станові різниці, підносячи нижчі й відбираючи у вищих їхні привілеї. Усе, що наука відкриє, думка породить, усе те праця перетворює в тіло, в дію, в життя і дає новим поколінням робітників до рук як знаряддя і допомогу в дальшій праці і дальшій боротьбі. Ось яке становище науки. Тільки в робітниках і через робітників набирає вона значення для поступу; через те ми сподіваємося, що вона швидко усуне ці останні перешкоди, що їх ще розділяють, знищить останні привілеї, затре рештки слідів дикості і варварства на світі. ІІІ. Поділ науки Думаюча людина замислюється в першу чергу над собою, звертає увагу на свої вчинки і намагається погоджувати їх зі своїми думками, розглядає й упорядковує свої поняття, почуття і задумується над їх суттю. Цьому відповідає наука психології, або наука про людську думку. Ця наука розглядає всі духовні дії людини, але вже не з формального боку, як логіка, але з боку їх змісту, причини, протікання і наслідків. Тому психологія дає найбільше матеріалу і найбільше вказівок для педагогіки, або науки про виховання людини. Пізнавши саму себе, тобто пізнавши неначебто одну цеглинку, що мільйони їх складають усе людство, думаюча людина звертається до пізнання цього людства, а передовсім до пізнання тої долі, що вона її пережила досі. З цим зазнайомлює її історія, тобто наука про долю народів з найдавніших часів аж до сьогодні, і етнологія, тобто наука про життя різних народів, про їх установи, звичаї, побут тощо. Дійшовши зрілого віку, людина стає громадянином держави, батьком сім’ї, господарем і власником різних предметів; така людина впливає частинно на долю інших таких самих людей, але і сама відчуває на собі їхній вплив. Одним словом, людина стає діяльним членом суспільства і відчуває всі суспільні зв’язки, які раніше хоч і впливали на неї, але не так сильно і не так безпосередньо. Вона замислюється над суттю цих зв’язків, досліджує їх початок і мету; цими дослідженнями займається з наукового боку економія суспільна або наука про народне господарство. Ця наука є найважчою і найважливішою з усіх, які дотепер пізнали, бо вона між іншим досліджує, причини злиднів і багатства людей, вчить про працю, її наслідки і їх поділ. Словом, показує нам життя людини в його щоденному і всесторонньому обсязі з усіма його потребами. Для своїх пояснень вона використовує багато інших наук як матеріал. І лише поскільки яка наука має з нею зв’язок, постільки можна вважати її корисною. Безперечно ця наука має найбільше значення для працюючих класів, бо навчає, що єдиною основою людського щастя й добробуту є праця. Тому ця наука завжди сміло й ясно вказує на права працюючих класів, на їх потреби і нестатки і прямує до запровадження справедливішого поділу самої праці і її плодів. Але усі ці частини ще не вичерпують усієї науки, як праця і турбота про хліб насущний не вичерпує ще усього життя. Кожна людина, а тим більше людина, що живе в суспільстві і на кожному кроці суспільством тісно зв’язана, мусить виробити собі певне коло понять про людське життя, про поводження з людьми; це є розуміння вірності, справедливості, правди, дружби і добра. Ці поняття служать основою моралі, що є предметом останньої і найвищої науки – етики. Етика вчить людину жити по-людському – вона завжди і скрізь керує її кроками, вона перероблює її звірячу природу, робить її м’якшою, і таким чином робить її здібною до щастя не тільки внутрішнього (задоволення собою), але і суспільного, яке спирається на поєднанні праці усіх людей і на братерській взаємній любові. Правда, нам ще сьогодні далеко до здійснення цього великого етичного ідеалу, але наука і життя, хоч і повільно, прямують до нього, і кожне слово, що ширить здорові, світлі погляди серед людей – прискорює його. Кожний учинок, що виявляє правдиву людську моральність в душі – прискорює його, кожна благородна братерська спонука прискорює його. Нумо швидше й швидше прискорюймо прихід на світ ідеалу любові, братерства і щастя всіх людей. /Іван Франко. Твори в 20-ти т. – Т. ХІХ. – К., 1956. – С. 18-32/.. |
| До уваги студентів-заочників IІ курсу центру післядипломної освіти... ЦПО та ПК) напрямів підготовки: 030508 – Фінанси і кредит (гр. ЗФКТ-111), 030509 – Облік і аудит (гр. ЗОАТ-112), 030510 – Товарознавство... |
До уваги студентів-заочників IІI курсу центру післядипломної освіти... До уваги студентів-заочників IІI курсу центру післядипломної освіти та підвищення кваліфікації (ЦПО та ПК) напрямів підготовки: 030508... |
| До уваги студентів-заочників IІI курсу центру післядипломної освіти... До уваги студентів-заочників IІI курсу центру післядипломної освіти та підвищення кваліфікації (ЦПО та ПК) напрямів підготовки: 030508... |
Екзаменаційна програма з дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові... «Облік і аудит», 030508 «Фінанси і кредит», спеціалізації: «Фінанси», «Банківська справа» денної форми навчання |
| ЗАТВЕРДЖУЮ Робоча програма з навчальної дисципліни «Міжнародна економіка» для студентів за напрямом підготовки 030508 «Фінанси і кредит» |
ЗАТВЕРДЖУЮ Робоча програма з навчальної дисципліни «Політична економія» для студентів за напрямом підготовки 030508 «Фінанси і кредит» |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни та виконання контрольних... Всі цитати, цифровий та фактичний матеріал, бібліографічні відомості перевірені. Написання одиниць відповідає стандартам |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр» Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки... |
| До уваги студентів-заочників I курсу центру післядипломної освіти... Облік і аудит (гр. ЗОАТ-121), 030510 – Товарознавство і торговельне підприємництво (гр. ЗТКТ-122), 050502 – Інженерна механіка (гр.... |
З навчальної дисципліни для контролю знань фахівців ОКР «бакалавр»... |