|
|
Скачати 2.34 Mb.
|
4.4. Державний кредит в Україні Випуск державних цінних паперів бере свій початок в Україні з 1994 p., коли був підписаний Указ Президента України про випуск державних облігацій. 23 серпня 1994 р. було видано постанову Кабінету Міністрів України "Про випуск облігацій внутрішнього державного боргу". Згідно з рекомендаціями Міжнародного валютного фонду в Україні, з 1996 р. ЗО відсотків дефіциту державного бюджету має покриватися за рахунок розміщення державних цінних паперів. Українська держава отримала у "спадок" від колишнього СРСР його боргові зобов'язання: облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 p., облігації Державної цільової внутрішньої позики 1990 p., казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР. Україна повинна знайти бюджетні кошти для викупу цих цінних паперів вже не існуючої держави. 315 червня 1994 р. згідно з Указом Президента "Про першочергові заходи по компенсації громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових заощаджень" на території України було призупинено дію цінних паперів колишнього СРСР. У листопаді 1996 р. було прийнято Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України". На підставі цього Закону встановлені зобов'язання держави перед громадянами України щодо державних цінних паперів колишнього СРСР. Ці папери відносяться на державний внутрішній борг України. Частина державного внутрішнього боргу щодо їх компенсації включає: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 p.; облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 p.; державні казначейські зобов'язання СРСР; сертифікати Ощадного банку СРСР. Випуск облігацій внутрішньої державної позики в Україні розпочався з 1995 р. Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" рішення про випуск державних облігацій внутрішньої позики приймає Кабінет Міністрів України, місцевих позик — місцеві ради народних депутатів. Перший аукціон НБУ з продажу ОВДП відбувся у березні 1995 р. Аукціони з первинного розміщення державних цінних паперів проводилися, як правило, щотижнево. Спочатку в аукціонах з розміщення ОВДП брали участь лише комерційні банки, інші юридичні особи на аукціон не допускалися. Випуск ОВДП здійснює Міністерство фінансів України. Воно за погодженням з НБУ визначає обсяги емісії облігацій за термінами погашення у межах загального обсягу емісії. Міністерство фінансів виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення державних облігацій. НБУ виконує обов'язки генерального агента з обслуговування випуску держоблігацій та їх погашення. Таким чином, операції пов'язані з розміщенням і погашенням ОВДП, здійснюються через Національний банк України, а також комерційні банки-дилери, які виконують зазначені операції у порядку і на умовах, визначених НБУ. Погашення державних облігацій здійснюється установами НБУ та дилерами у межах коштів, що надходять від Головного управління Державного казначейства. Отже, можна виділити такі основні характеристики ОВДП: емітент — Міністерство фінансів України; генеральний і платіжний агент — НБУ; розміщення ОВДП — на аукціонах через комерційні банки; покупці ОВДП — фізичні (з 1997 р.) та юридичні особи. Виплати відсотків і погашення ОВДП відбувається, як правило, в строки, визначені в умовах конкретного аукціону. Право володіння державними облігаціями у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів засвідчують: для дилерів — виписки з їхніх рахунків у Національному банку; для інших осіб — виписки з їхніх рахунків у дилера, засвідчені підписом посадової особи та печаткою дилера. Комерційні банки надають своїм клієнтам послуги за операціями з ОВДП. Це, наприклад, консультування, купівля ОВДП за дорученням і на умовах клієнтів на первинному і вторинному ринку, продаж ОВДП на вторинному ринку. За ці послуги банк бере певні комісійні. У 1998 р. в Україні здійснено випуск конверсійних ОВДП з метою заміни на добровільних засадах ОВДП 1997 та 1998 pp. Міністерство фінансів виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення конверсійних облігацій та сплати відсоткового доходу за ними. Внаслідок світової фінансової кризи 1998 р. масштаби вітчизняного ринку державних цінних паперів виявилися суттєво обмеженими. Для комерційних банків ОВДП втратили своє значення як один із найдохідніших і ліквідних елементів фондового ринку в Україні. В сучасних умовах ринок державних цінних паперів включає в себе: облігації внутрішньої державної позики всіх випусків (ОВДП), конверсійні облігації внутрішньої державної позики (КОВДП), процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 р. (ПОВДП). Саме ці цінні папери придатні для забезпечення кредитів при рефінансуванні комерційних банків. Основні умови випуску процентних облігації внутрішньої державної позики 2000 р. були затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1455 від 22.09.2000 р. Процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 р. випускаються на пред'явника загальним обсягом емісії до 10 500 000 000 (десять мільярдів п'ятсот мільйонів) гривень. Номінальна вартість однієї процентної облігації становить 1000 гривень. Термін погашень процентних облігацій становить від 16 до 123 місяців. На процентні облігації дохід у 2002—2010 pp. розраховується Мінфіном та оголошується не пізніш, як 15 грудня року, який передує року нарахування доходу. Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 13 жовтня 1997 р. в Україні було затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик. Згідно з цим Положенням рішення про випуск облігацій місцевої позики приймається сільською, селищною, міською, районною, обласною, міст Києва та Севастополя радами. Емітентом облігацій місцевої позики виступає відповідна Рада. Встановлено, що джерелом погашення облігацій місцевої позики не можуть бути кошти від випуску нової позики. Це виключає можливість використання так званих "фінансових пірамід". З цією ж метою забороняється погашення облігацій місцевої позики будь-якими цінними паперами або їх конвертування у будь-які інші цінні папери. Максимальний розмір сумарної вартості випусків облігацій місцевої позики не повинен перевищувати ЗО відсотків доходної частини бюджету емітента за попередній рік. Емітент може реалізувати своє право на випуск облігацій місцевої позики з моменту реєстрації інформації про випуск облігацій у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. В інформації про випуск облігацій місцевої позики вказуються: відомості про емітента (місце знаходження, керівний склад, депутатський склад і результати голосування про випуск облігацій); фінансовий стан емітента (виконання бюджету за доходами і видатками за останні три роки, надходження та використання позабюджетного фонду за останні три роки, наявність простроченої кредиторської заборгованості та із платежів до бюджету, користування банківськими кредитами, надання позик за рахунок бюджету); інформація про попередні випуски облігацій місцевої позики; економічне обґрунтування випуску облігацій місцевої позики (очікуване надходження коштів, структура грошових потоків, направлення коштів на погашення облігацій); відомості про емісію облігацій місцевої позики (мета і форма випуску, загальна сума емісії, строк обігу облігацій, їхні реквізити, початок і закінчення передплати, порядок оплати облігацій, рівень відсотків за облігаціями та механізм їх нарахування, кошторис витрат з обслуговування місцевої позики). У 1995—1997 pp. рішення про випуск місцевих позик було прийнято в 11 областях України. Фактично випуски були проведені в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Луганській, Львівській, Одеській, Полтавській, Харківській, Херсонській областях. На жаль, у ході випуску облігацій місцевих позик в Україні було допущено ряд серйозних порушень (найвідоміша в цьому плані — одеська місцева позика травня — червня 1997 р.) Організація випуску та обігу облігацій місцевої позики підвищує у регіонах роль фінансистів у вирішенні місцевих соціально-економічних проблем. Важливе значення має вихід українських цінних паперів, в тому числі муніципальних, на фондові ринки іноземних країн. Випуск і розміщення зовнішніх державних позик перебувають в Україні у зародковому стані. Це пов'язано як з низькою привабливістю нашої економіки для іноземних інвесторів, так і з надмірною заполітизованістю цієї проблеми. Негативне значення з перспективної точки зору мала перша невдала спроба випуску облігацій зовнішньої державної позики в Україні у 1994 р. Указ Президента України "Про державні товарні облігації матеріальних ресурсів України" від 7 квітня 1994 р. був відхилений Верховною Радою України. Такий розвиток подій загальмував вихід України з вітчизняними борговими зобов'язаннями на зовнішній ринок. Указом Президента України від 10 липня 1998 р. було затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій зовнішніх державних позик України. Ці облігації випускаються і обертаються з метою здійснення запозичень на міжнародних та іноземних фондових ринках. Облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, що потверджують зобов'язання держави відшкодувати власникам цих облігацій їхню номінальну вартість та доход відповідно до умов випуску облігацій. Первинне розміщення, обслуговування обігу та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. Для цього Міністерство може залучати іноземні та українські кредитні установи, організації (банки, інвестиційні компанії тощо). СПОЖИВЧИЙ КРЕДИТ Кредитні відносини опосередковують функціонування і розвиток як виробництва та обміну, так і сфери кінцевого споживання. В цій сфері виникає специфічна форма кредиту — споживчий кредит, призначений для задоволення споживчих потреб фізичних осіб і сімей (домогосподарств). Розви-нутість споживчого кредиту характеризує рівень життя населення. Розширення масштабів кредитування сфери кінцевого споживання сприяє формуванню цивілізованих відносин на споживчому ринку країни. 5.1. Сутність споживчого кредиту Споживчий кредит — це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сут-нісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва. Головними параметрами споживчого кредиту є: 1) доступність кредиту; 2) величина відсоткової ставки; 3) строки надання і погашення; 4) здатність позичальника повернути кредит. Суб'єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традиційно кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадними та іпотечними банками. У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитування такого суб'єкта як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торговельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівкою чи безготівкове) і продажу в розстрочку. До числа суб'єктів споживчого кредиту належать також й небанківські кредитні установи. Об'єктом споживчого кредиту є витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи: 1) витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність); 2) витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна). Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи — позичальника. Історично першою формою споживчого кредиту була так звана "талі трейд" — торгівля в розстрочку, яка почала розвиватися в Західній Європі ще у XVIII ст. Мандрівні торговці ("талімени") періодично (наприклад, щомісячно) поставляли і продавали товари в певні місцевості і певним сім'ям, погоджуючись на часткову регулярну оплату, з відстрочкою кінцевого платежу на певний строк (до наступного свого прибуття). В умовах низької купівельної спроможності більшості населення споживчий кредит здійснювався на користь кредиторів, набуваючи експлуататорського грабіжницького характеру. Так було, приміром, у XIX ст. і на початку XX ст., коли наймані робітники були вимушені купувати споживчі товари в заводських лавках за підвищеними цінами в рахунок майбутньої заробітної плати. Такий грабіжницький споживчий кредит був одним із джерел посилення експлуатації найманої робочої сили. Цивілізованого характеру споживчий кредит набуває в міру зростання заробітної плати і підвищення рівня життя населення. Як результат піднесення життєвих стандартів у споживчій сфері сформувалися рівноправні взаємовигідні відносини між позичальниками і кредиторами. Купівля товарів у розстрочку в сучасному розумінні вперше була запроваджена фірмою Зінгера в середині XIX ст. для прискорення реалізації швейних машин. У сучасних умовах у західних країнах споживче кредитування використовується в найрізноманітніших напрямках і цілях. Традиційно вважається, що своєї вищої точки споживчий кредит досягає при продажу в розстрочку найдорожчого товару широкого вжитку — автомобіля. У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвиткові споживчої сфери. 5.2. Товарний споживчий кредит До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик. У самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов'язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит — це надання банківськими або небанківськи-ми кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб. У розвинутих країнах світу завдяки товарному споживчому кредиту продається значна частка товарів тривалого користування. Широко використовувалася практика продажу товарів у кредит у торговельній мережі колишнього СРСР. На жаль, в Україні поки що продаж товарів із розстрочкою платежу не набував поширення. У Правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 1 липня 1998 p., встановлюється порядок продажу суб'єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у кредит, тобто за умов відстрочення кінцевого розрахунку на обумовлений строк і на визначений відсоток. Продаж товарів у розстрочку здійснюється громадянам, які мають постійний доход і постійно мешкають у місті або іншому населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарювання. У переліку товарів вітчизняного та іноземного виробництва, що рекомендуються для продажу в розстрочку, — теле-радіоапаратура, електропобутові товари, швейні машини, музичні інструменти, кінофотоапаратура, меблі, товари для новонароджених, садові будинки, стандартні будинки з комплектами деталей до них, будівельні матеріали, одяг, взуття, килимові вироби, вироби із кришталю, фарфору, фаянсу, хутряні вироби, транспортні засоби, персональні комп'ютери тощо. Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укладається за визначеною формою між суб'єктом господарювання і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб'єкт господарювання зобов'язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у розмірах, передбачених цим договором. Договір укладається за умови пред'явлення покупцем паспорта і довідки для придбання товарів у розстрочку, що видається за місцем роботи (навчання), а непрацюючим пенсіонерам — органом, що призначив пенсію. Під час продажу товарів у розстрочку з покупців на користь суб'єкта господарювання від наданого кредиту справляються відсотки, розмір яких встановлює суб'єкт господарювання, але не вище чинних на момент продажу товарів річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб'єкта господарювання, який здійснює продаж товарів у розстрочку. Передача у розпорядження покупцеві товарів, що придба-ваються у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у розмірі не менше 25 відсотків їхньої вартості, а товарів за ціною понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — не менше 50 відсотків. Договором має передбачатися строк оплати решти вартості товарів у межах від 6 до 12 місяців, а товарів, вартість яких перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — від б до 24 місяців. Кредит, що надається, не повинен перевищувати тримісячної заробітної плати (стипендії, пенсії) покупця у разі продажу товарів із розстрочкою платежу на б місяців, шестимісячної — із розстрочкою платежу на 12 місяців, дванадцятимісяч-ної — із розстрочкою платежу на 24 місяці. У разі, коли вартість товарів перевищує граничну межу кредиту, під час отримання товарів різниця має бути сплачена готівкою або шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку через банківські установи. Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів провадяться за цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне за собою перерахунку. В Україні товарний дефіцит і розгортання інфляційних процесів змусили і товаровиробників, і торговельні заклади на початку 90-х років відмовитися від реалізації товарів у кредит. Повернення до продажу дорогих товарів у розстрочку — крок закономірний і потрібний. Він вигідний як для господарських суб'єктів, у котрих багато проблем із реалізацією продукції, так і для споживачів, оскільки робить для них доступними практично будь-які товари, навіть найдорожчі. На ринку автомобілів України нині виникають різні форми автокредиту. Так, широко відомою була система продажу юридичним і фізичним особам у розстрочку автомобілів "Daewoo" і "Таврія" через Українську страхову компанію "Гарант-Авто". Умови цієї кредитної системи були такі: внесок, який дорівнює 50% вартості автомобіля, має бути сплачений відразу після укладення договору, решта вартості виплачується щомісяця рівними частками протягом терміну договору (6, 12, 18, 24 місяці). Для придбання автомобілів "Daewoo" в кредит юридичні особи повинні були подати такі документи: свідоцтво про реєстрацію підприємства покупця; баланс підприємства за останні два квартали; декларацію про прибутки підприємства; анкету встановленої форми; рішення зборів співзасновників на передачу автомобіля під заставу страховій компанії тощо. Фізичні особи повинні були подати такі документи: свідоцтво про реєстрацію підприємства, на якому працює покупець; довідку про доходи покупця з місця основної роботи; анкети, які заповнюються покупцем і керівником за місцем роботи; ідентифікаційний код покупця тощо. Зазначені документи подавалися на розгляд страховій компанії "Гарант-Авто", яка приймала рішення щодо укладання з покупцем договору страхування. У разі позитивного рішення покупець сплачував перший внесок, в який входив страховий платіж у розмірі 4% від суми першого внеску. Формою забезпечення кредиту в даному випадку було страхування. |
|
Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи... Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб.... |
План Об’єктно-орієнтована технологія. Case-технологія Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб.... |
|
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Д 24 Соціологія: Навч посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 472 с |
Західнодонбаський інститут економіки і управління Бюлетень БІЦ Випуск 8 Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. – 4-е вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2005. – 351 с. 3 екз |
|
Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. М.: Высш шк., 1980.... Григораш Д. С. Теорія і практика редагування газети. Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1966. С. 11-12, 17-19 |
1. Поняття, місце і роль адміністративного права в системі права... Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. — Вид друге, перероб. і доп. — Одеса: Юридична... |
|
Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб. – К.: Знання, 2006. – 407 с. (ст. 257-290) |
ОСНОВНІ НАУКОВІ ТА НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПРАЦІ ВИКЛАДАЧІВ КАФЕДРИ Посібники... Горенок Г. Вживання модальних дієслів в англійській мові: [для студ вищ навч закл. – (2-е вид., доп. і переробл.) – Дрогобич: Коло,... |
|
УКРАЇНСЬКА МОВА Українська мова: навч посіб для студ ф-ту післядипломн освіти / Нар укр акад., [каф українознав.; упоряд. Г. В. Купрікова]. – Х.... |
Захарченко П. П. З 38 Історія держави та права України: Навч посіб для дист навч Рекомендовано до друку Методичною радою університету „ Україна. (Протокол засідання від 27. 10. 2003 №1) |