|
|
Скачати 2.34 Mb.
|
За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на: — двосторонній (комерційний банк — позичальник); — консорціумний; — "дзеркальний"; — багатосторонній (паралельний). Банківський консорціум — тимчасове добровільне об'єднання комерційних банків для розв'язання конкретних господарських завдань. Банки — учасники консорціуму зберігають свою господарську самостійність і можуть брати участь у діяльності інших об'єднань. Банківський консорціум надає кредит позичальникові в такі способи: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків — кредитування здійснюється при цьому залежно від потреби у кредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасника-ми квот кредитних ресурсів за рпхунок залучення інших банків для участі в консорціумнііі операції (див. Положення НБУ "Про порядок здійснення консорціумного кредитування" від 21 лютого 1996 p.). Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування господарських програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника. Консорціумний кредит може надаватися банками різних країн для кредитування зовнішньоекономічної діяльності. Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальникові визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування. На основі багатосторонніх банківських кредитів з'являється можливість здійснювати великі довгострокові кредитні проекти для задоволення, насамперед, потреб інвестиційної сфери. При класифікації банківських кредитів використовуються й інші критерії виділення тих чи інших видів позик. Це джерела залучення (внутрішні позики, в межах своєї країни; зовнішні, тобто міжнародні позики); економічне призначення (зв'язані позички і незв'язані позички, в яких не зазначається об'єкт кредитування); вид відсоткової ставки (позички з фіксованою ставкою; позички з плаваючою ставкою; позички із змішаною ставкою) тощо. 3.4. Міжбанківський кредит Кредитна діяльність комерційних банків невіддільна від операцій на ринку міжбанківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість поповнювати банківські кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі ресурсів банк купує їх на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою ринку кредитних ресурсів. Надання й отримання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України "Про банки і банківську діяльність", Цивільним кодексом України, нормативними актами НБУ, статутами комерційних банків і кредитними договорами. Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, які мають передбачати права та зобов'язання сторін, з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами. Надання міжбанків-ських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту: — овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня; — кредити овернайт (overnight), які надані (отримані) іншим банкам: вони надаються іншим банкам на строк не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточного дня; — кошти, які надані (отримані) іншим банкам за операціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею у них цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо строк операції РЕПО збігається із строком погашення цінних паперів. Комерційні банки як економічно незалежні кредитні інститути самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки. НБУ обмежує розмір надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку. Так, загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. НБУ, враховуючи фінансовий стан окремих комерційних банків, має право встановлювати інші обмеження щодо залучення та надання міжбанківських кредитів. Такі обмеження необхідні, щоб не допустити надмірного кредитного "самообслуговування" банками один одного поза реальним підключенням до кредитних відносин господарських суб'єктів (товаровиробників). Крім того, ставиться й завдання обмеження можливостей для одержання спекулятивного прибутку на ринку міжбанківських кредитів. В Україні ринок кредитних ресурсів фактично розділився на дві частини: внутрібанківський та міжбанківський. У цій ситуації великі банки із значною кількістю філій стали створювати власні внутрібанківські ринки з метою оптимального використання своїх наявних кредитних ресурсів. З метою отримання міжбанківського кредиту банк-пози-чальник подає банку-кредитору, як правило, такі документи: заяву; установчий договір; копію статуту, завірену нотаріально; копію ліцензії на проведення банківських операцій, завірену нотаріально; картку із зразками підписів і відбитком гербової печатки, також завірену нотаріально; баланс на поточну звітну дату; розрахунок економічних нормативів на поточну звітну дату; показники діяльності комерційного банку; форму забезпечення і строкове зобов'язання. Основним джерелом інформації для визначення кредитоспроможності позичальника стосовно міжбанківських кредитів є баланс банку. Договір міжбанківського кредиту має включати такі основні положення: 1) предмет договору — надання кредиту в певній сумі з певним строком погашення; 2) права і зобов'язання банку-кредитора і банку-позичальника; 3) відповідальність сторін; 4) порядок вирішення спорів; 5) умови зміни договору; 6) особливі умови; 7) строк дії договору. На ринку міжбанківських кредитів можуть використовуватися також банківські векселі і депозитні сертифікати. Депозитний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника на одержання депозиту. Прийняття банком оптимального рішення щодо продажу та купівлі ресурсів на міжбанківському ринку можливе лише за умов точного володіння ситуацією на ринку кредитних ресурсів і наукового прогнозування динаміки її зміни. 3.5. Кредитні відносини між НБУ та комерційними банками Постановою Правління НБУ № 484 від 15.12.2000 р. затверджено Положення про механізми рефінансування комерційних банків України. Комерційні банки можуть отримувати від НБУ як банку останньої інстанції кредити через кредитні аукціони (тендери), ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів. Ці кредити поділяються на коротко- і довгострокові. До ломбардних, як відомо, відносяться кредити, отримані від НБУ під забезпечення державних цінних паперів, які відповідають вимогам НБУ. НБУ надає комерційним банкам короткострокові кредити в межах коштів на здійснення первинної кредитної емісії (випуску в обіг платіжних засобів). Такі кредити НБУ надає як безпосередньо, так і через свої регіональні управління комерційним банкам, які дотримуються економічних нормативів, встановлених НБУ для їх діяльності, та попереднього аналізу кредитоспроможності банків, тобто визначення гарантій повернення кредиту. Використовується також такий різновид короткострокових кредитів як овердрафт за кореспондентським рахунком комерційних банків у НБУ (за умови існування відповідної угоди). У першій половині 2001 р. структура платіжних засобів, що були випущені в обіг НБУ для рефінансування комерційних банків, мала такий вигляд: усього випущено в обіг платіжних засобів — 100%, у тому числі через кредити "овернайт" — 88,4%, кредити, продані на тендері — 0,8%, операції РЕПО — 10,8% (у 1997 р. структура платіжних засобів для рефінансування комерційних банків була інша: кредитні аукціони — 38,4%, ломбардне кредитування — 37,1%, операції РЕПО — 16,4%, інші механізми — 8,1%). Рефінансування означає отримання комерційними банками від НБУ позик з метою надання кредитів своїм клієнтам. Головна мета рефінансування — забезпечити належну ліквідність діяльності комерційних банків. Середня відсоткова ставка за кредитами НБУ, наданими комерційним банкам у першій половиш 2001 p., становила 23,75% річних, у тому числі за кредитами "овернайт" — 23,98%, кредитами, проданими на тендері — 21,0%, операціями РЕПО — 22,0%. Національний банк може надавати стабілізаційний кредит банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який взяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління Національного банку. Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою високоліквідними активами банку-позичальника (державними цінними паперами, іншими цінностями після здійснення експертної оцінки їх вартості, які перебувають у власності комерційного банку і не обтяжені іншими зобов'язаннями) або гарантією чи порукою іншого фінансове стабільного банку або фінансової установи. Здійснення банком операцій із надання кредитів за рахунок коштів стабілізаційного кредиту не дозволяється. Правила проведення кредитних тендерів затверджуються Правлінням НБУ. Тендер Національного банку — це форма задоволення попиту на грошові кошти при рефінансуванні, яка передбачає надання Національним банком кредитів банкам, що потребують підтримання ліквідності шляхом відбору за критеріями, які встановлюються Національним банком. Ціна тендера — ціна надання кредитів НБУ, сформована в процесі тендера, є пропозицією учасника тендера процентної ставки за кредит, з якою погодився організатор тендера. Банк може подати тільки одну заявку на участь у тендері. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі). Не дозволяється пропозиція різних видів забезпечення в одній заявці. Відповідальність за повернення кредитів та відсоткових виплат за ними в зазначений строк покладається на банки-покупців, що обумовлюється в кредитному договорі, а контроль за своєчасне їх повернення — на регіональні управління НБУ. Придбані на тендері кредити не повинні приводити до порушення встановлених для діяльності комерційних банків економічних нормативів і не підлягають пролонгації. В Україні робилися спроби використати механізм рефінансування комерційних банків з боку НБУ для стимулювання вітчизняного народного господарства. Так, у 1995 р. НБУ проводив цільові кредитні аукціони з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для державної кредитної підтримки тих вітчизняних підприємств, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва, нарощували обсяги випуску та реалізації продукції, здійснювали закупівлю товарів українських виробників для подальшої реалізації споживачам. На жаль, ці заходи з кредитної підтримки вітчизняних товаровиробників не дали необхідного ефекту. При наданні ломбардного кредиту комерційний банк передає на тимчасове користування в НБУ цінні папери. Сума кредиту залежить від двох основних чинників: вартості державних цінних паперів і термінів їх погашення. Ломбардний кредит є важливим інструментом рефінансування комерційних банків. Це — позика, забезпечена державними цінними паперами (в даному випадку). Ломбардні кредити можуть отримувати комерційні банки, діяльність яких відповідає встановленим НБУ вимогам (одержали ліцензію на здійснення банківської діяльності; дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, нормативів обов'язкових резервів, правил ведення бухгалтерського обліку та не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ). Ломбардні кредити за дорученням НБУ можуть надавати регіональні управління Національного банку України, в яких відкрито кореспондентські рахунки комерційних банків. Термін погашення державних цінних паперів не повинен припадати на термін користування ломбардним кредитом. Рефінансування комерційного банку у вигляді ломбардного кредиту здійснюється на підставі кредитного договору, який укладається між даним банком та регіональним управлінням Національного банку України за дорученням НБУ на основі заяви позичальника. Після настання строку погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ стягує суму наданої позики з кореспондентського рахунка комерційного банку в порядку, встановленому кредитним договором. У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом та відсотки за ним погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих йому під забезпечення відповідно до чинного законодавства. Відразу ж після погашення ломбардного кредиту та відсотків за його користування комерційний банк отримує право проводити вільні операції із закладеними раніше державними цінними паперами. У забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, що рахуються на балансі комерційного банку і які тимчасово передаються Національному банку. Як забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, що включені в ломбардний список НБУ. НБУ щоквартально визначає граничну суму ломбардного кредиту і встановлює ліміти для регіональних управлінь НБУ. Ломбардний кредит надається за ломбардною відсотковою ставкою, яку встановлює Правління НБУ залежно від ситуації на національному грошово-кредитному ринку. Важливим інструментом рефінансування вітчизняної банківської системи є операції РЕПО — угоди з продажу державних цінних паперів із зобов'язанням наступного їх викупу. Постановою правління НБУ № 204 від 29.05.2001 р. затверджено Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій РЕПО. Учасниками операцій РЕПО можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл Національного банку на здійснення операцій за дорученням клієнтів або від свого імені, депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Інші обмеження на участь в операціях РЕПО не встановлюються. Постановою Правління НБУ № 499 від 07.10.1999 р. було затверджено "Положення про депозитний сертифікат Національного банку України". Депозитний сертифікат Національного банку України — це один із монетарних інструментів, що є борговим цінним папером НБУ у бездокументарній формі, який засвідчує розміщення в Національному банку України коштів комерційних банків та їх право на отримання внесеної суми та процентів після закінчення встановленого строку. Розділ 4 ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ Особливе місце серед форм кредиту в ринковій економіці, безумовно, посідає державний кредит. Ця форма кредитування безпосередньо обслуговує економічні інтереси держави, опосередковує зв'язки між державним бюджетом і всіма сферами економіки. Державні позики є одним із найважливіших джерел покриття дефіциту державного бюджету. Досягнення фінансової стабілізації передбачає покриття державного дефіциту за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів і зовнішніх запозичень. |
|
Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи... Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб.... |
План Об’єктно-орієнтована технологія. Case-технологія Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб.... |
|
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Д 24 Соціологія: Навч посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 472 с |
Західнодонбаський інститут економіки і управління Бюлетень БІЦ Випуск 8 Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. – 4-е вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2005. – 351 с. 3 екз |
|
Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. М.: Высш шк., 1980.... Григораш Д. С. Теорія і практика редагування газети. Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1966. С. 11-12, 17-19 |
1. Поняття, місце і роль адміністративного права в системі права... Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. — Вид друге, перероб. і доп. — Одеса: Юридична... |
|
Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб. – К.: Знання, 2006. – 407 с. (ст. 257-290) |
ОСНОВНІ НАУКОВІ ТА НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПРАЦІ ВИКЛАДАЧІВ КАФЕДРИ Посібники... Горенок Г. Вживання модальних дієслів в англійській мові: [для студ вищ навч закл. – (2-е вид., доп. і переробл.) – Дрогобич: Коло,... |
|
УКРАЇНСЬКА МОВА Українська мова: навч посіб для студ ф-ту післядипломн освіти / Нар укр акад., [каф українознав.; упоряд. Г. В. Купрікова]. – Х.... |
Захарченко П. П. З 38 Історія держави та права України: Навч посіб для дист навч Рекомендовано до друку Методичною радою університету „ Україна. (Протокол засідання від 27. 10. 2003 №1) |