Відділ освіти Єнакієвської міської ради
Навчально-виховний комплекс№8
дошкільний підрозділ
КАЗКИ БАБУСІ ЕРУДИТИ
Автор:
Циганок Валентина Іванівна,
вихователь вищої категоріїї
дошкільного підрозділу НВК №8
2011
Анотація.
«Казки бабусі Ерудити» - це пізнавальні казки, в яких у посильній казковій формі розглядаються різні питання, які можуть бути цікавими маленьким чомучкам-ерудитам. Наприклад: як захистити блакитну планету Земля від порушення її природного середовища (казка «Про Блакитну планету»), як пов'язані між собою планета Земля та її супутник Місяць (казка «Космічні друзі»), як народжується, живе та вмирає зірка (казка «Життя зірки»), як погода на планеті пов'язана з настроєм (казка «Володарка погоди»), як народжується Сніжинка і від чого тане (казка «День народження Сніжинки»), хто такі космічні гості – комети (казка «Довгохвоста гостя»), чому сліпий дощик - жарт хмаринки (казка «Хмаринка Пустунка»), чому квіти — діти природи (казка «Діти природи») та інше.
В казках змішується фантазування з науковими уявленнями. Дітям цікавіше сприймати серйозні питання та відповіді у казково-фантастичному вигляді.
Коли ерудити подорослішають, то зможуть всі знання уточнити і розташувати на поличках у своєму розумі.
Для вихователів казки корисні тим, що для здійснення пізновально-творчого розвитку дітей, на основі кожної казки можна побудувати заняття - казку. На таких заняттях можна вирішувати казкові проблеми, використовуючи методи ТРВЗ.
Казки мають позитивний зміст і сприяють формуванню позитивного мислення у дітей.
Казка «Блакитна планета»
У великому, холодному, чорному космосі жила-була і літала маленька, кругленька Блакитна планета. Вона носила гарний одяг: блакитні плями океанів, морів, коричневі плями гір з білими вершинами, сині ниточки річок прикрашали її.
А ще на її кругленькій голівці була одягнута блакитна, повітряна, прозора шапочка, прикрашена білими пухнастими хмаринками. За цю шапочку у космосі планеті дали ім'я - Блакитна. Вона освітлювалась та зігрівалась, літаючи навколо великої вогняної зірки - Сонця.
Блакитна планета була житлом для багатьох її мешканців: тварин, пташок, комах, риб.
А ще на ній жили люди. Жили б лиха не знаючи, як би не така біда: не вміли люди оберігати свою чудову планету, космічну батьківщину. Вони робили шкоду, засмічуючи природу планети: повітря, воду, землю, ліси. І сталося лихо: захворіла Блакитна планета. Її природа почала гинути. Може вся чудова планета перетворилася б на пустелю, як би не діти - ерудити - її мешканці. В них були чуйні серця, ерудити хвилювалися за свою планету і бажали їй добра.
Ерудити оголосили рік Здоров'я планети: позакривали шкідливі заводи, очищали повітря, відгородили моря та озера від сміття, лікували та розводили тварин, пташок, риб, комах, насаджували парки, сади, оберігали ліси.
І Блакитна планета вилікувалась! Вона знову перетворилась у планету - сад і засяяла різнокольоровими фарбами у космосі, як самоцвіт.
Казка «Життя зірки»
Жив-був на світі астроном Зіркогляд. Він спостерігав за зірками та Всесвітом, розкриваючи їх таємниці.
Зіркогляд був розумним і знав, що весь Всесвіт, зірки та планети народилися від великого вибуху.
Якось він відкрив свою особисту маленьку блакитну зірку і назвав її Голубкою. Зіркогляду здавалося, що її блакитне світло витікає із гарних, променистих, великих очей Голубки і дуже полюбив свою зірочку.
Він кожного дня дивився на неї у свій телескоп і думав: «Яке життя проживе зірочка?»
Зіркогляд був не тільки розумним вченим, але й чарівником - вмів розмовляти з зірками. Він спитав у зірок, що буде далі в житті його блакитної красуні. І зірки йому відповіли.
Жовта зірка мовила: «Коли Голубка проживе частину своїх світових років, трохи охолоне, пожовтіє, як я, і з дівчинки перетвориться в школярку-підлітка».
Помаранчева зірка продовжила: «Коли іще пройде багато світових років, то у Голубки зменшиться сила її вогню, вона стане помаранчевою, як я, і перетвориться у дорослу жінку».
Червона зірка завершила історію: «Коли ж іще пройде багато-багато світових років, вона почервоніє, як я, загубить свою силу тяжіння, перетвориться у бабусю, почне розширятися, розширятися і зовсім згорить. Тоді її життя закінчиться. Та ти, Зіркогляд, не хвилюйся, до цього ще далеко - далеко, адже зірки живуть у міліарди років більше, ніж люди».
Казка «Космічні друзі»
Жила–була у Чорному холодному космосі маленька, кругла, блакитна планета Земля. Вона літала навколо вогняної кулі – зірки Сонця по довгому шляху, який називається Орбіта.
Земля кружляла, підставляючи Сонцю то один, то другій бік, освітлюючи та зігріваючи їх. День на планеті змінювався ніччю.
Мабуть сумно було б блакитній планеті подорожувати, повторюючи мільйони разів в один і той же шлях, але разом з нею літав супутник Місяць.
Земля та Місяць були близькі, нерозривні друзі, не зважаючи на таки розбіжності: на Землі є повітря, на Місяці – ні, на Землі – жива природа, на Місяці – ні.
Місяць робив добру справу для своєї подружки Землі та її мешканців, збираючи і відбиваючи сонячне проміння і світився вночі на небі блакитної планети, як яскравий світильник.
У Космосі жила зла чаклунка – Чорна Дірка. Вона не любила Землю і заздрила її дружбі з Місяцем. І ось якось замислила чаклунка погану справу: викрасти у Землі Місяць і поглинути його, що вона й зробила.
Сум та біль відчувала Земля без свого друга Місяця. Темно і незручно стало її мешканцям вночі без місячного світла.
Але на блакитній планеті жили діти – ерудити з чуйними серцями. Замислились вони: «Як повернути Місяць на його попереднє місце?».
І знайшли вихід: вони винайшли чарівний промінь, направили його на Чорну Дірку й притягли Місяць до Землі. Так ерудити повернули й врятували Місяць.
С тих пір космічні друзі Земля та Місяць не розлучаються.
Казка «Весна та сонячні зайчики»
Довго, довго тривала зима. Сумно було зайчикові від того, холодно та голодно. Biн мріяв про сонце, тепло, зелену травку та весну.
Сонечко подивилося з неба на зайчика i йому стало шкода маленького. I вирішило Сонечко послати на землю cвoїх помічників — сонячних зайчиків, щоб розбудили весну. Вони сковзалися з сонячних проміців i стрибали на землю, на дерева, будинки. Biд їх тепла почав танути сніг, задзюрчали струмки, на проталинах з’явилися перші квіти — проліски та підсніжники i гocтpi голочки молодої зеленої травички.
А далі все наче ожило у весняному збудженні: бруньки на деревах потріскались та виросли пepші листочки, прилетіли птахи, комахи повилізали зі cвoїх зимових домівок, звipi прокинулись від зимового сну.
А що ж зайчик ?
Зайчик змінив свою білу зимову шубку на cipy, їв соковиту зелену травичку, радів сонечку, тeплій вecнi і дуже дякував своїм друзям — сонячним зайчикам за її прихід.
Казка «Довгохвоста гостя»
У Сонячній державі, на її планеті Земля, жили-були люди. Вони полюбляли дивитися на зіркове небо і розгадувати таємниці космосу.
Іноді до планети із космосу прилітали довгохвості гості. Люди називали їх кометами. Вони не знали, звідкіля і навіщо прилітали ці гості, а тому боялися їхніх появ: а раптом комета впаде на землю і відбудеться катастрофа.
Одна із них, за ім’ям Галлея, прилітала до планети Земля один раз у сімдесят шість років. Якось повинна була відбутись ця подія. Люди її чекали та боялися, щоб Галлея не принесла з собою лиха.
І ось довгохвоста гостя прилетіла. На нічному небосхилі з’явилася прекрасна картина: голова – ядро комети світилася яскравим світлом, а хвіст дрижав і сяяв, як газовий шлейф нареченої. Люди посилали до неї назустріч космічні супутники, щоб фотографувати і вивчати Галлею, з захопленням спостерігали її красу на нічному небі.
Цілий місяць продовжувалось це гарне видовище, а потім комета зникла, залишивши на небосхилі прощальні слова: «Привіт із космосу!»
Казка «Діти природи»
Жили-були боги-xyдoжники. Вони размалювали Bcecвiт фарбами. Якось вони зібралисъ на нараду: «Яку планету зробити головною красунею світу?» Ви6ір впав на планету Земля. Боги прикрасили обраницю космосу різноколъоровими фарбами, яскравими плямами. Кожен з них намалював свою картину природи на Землі.
А богиня Флора, як найтонший i талановитіший митець, взяла пензлик і палітру i намалювала квiти: червоні маки, білі ромашки, фіолетові дзвіночки, poжeвi троянди і інші квіти. Вони були яскраві, ніжні, чудові та ароматні, такі гарні, що планета засяяла яскравими кольорами та запахла ніжними ароматами.
Боги знову зібралися на нараду, помилуватися своїми творами i сказали: «Все прекрасно на Землі, вся її багата природа, та квіти - це діти природи».
Казка «Чарівні перетворення гусіні Гусі»
Гусінь за ім’ям Гуся жила у світі комах. Якось у ньому оголосили конкурс: «Алло, ми шукаємо таланти!». І всі комахи прийняли в ньому участь: коники стрибали вгору, мов пружини; світлячки у темряві засвічували свої чарівні ліхтарики; бджілки всіх пригощали солодким медом; цикади співали свої пісні; метелики танцювали неймовірно красиві танці, розмахуючи своїми ніжними крильцями. Світ комах був багатий на таланти.
А гусіні Гусі було сумно. А що я вмію? – думала вона. – І красою не вдалася: зелена та волохата, літати та стрибати не вмію, тільки повзати, та ще й маю зайвий апетит – з ранку до вечора жую листочки. Не було місця Гусі на конкурсі талантів.
Та якось вона задрімала й побачила сон, ніби-то навколо неї в’ється ниточка, Гуся перетворюється у лялечку і засинає в її коконі. А коли прокинулася, то кокон тріснув, вона виповзла з нього і …о диво: ніжні, яскраві крильця, тоненькі вусики! І це вона - Гуся!
«Ура, це ж я!» - сказала собі минула гусінь, а тепер справжній метелик і злетів вгору над квітами, закружляв у дивному танцю – кардибалеті собі подібних метеликів – красунчиків.
Але це вже був не сон, а дійсність.
Казка «На бенкеті у феї Здоров'я»
У деякому царстві жили-були дві феї — фея Здоров'я та фея Хвороб. Вони зустрічались з мешканцями царства i ділилися своїми порадами. Хто слухав поради феї Здоров'я та виконував їx, то тому вона дарувала букет здоров'я і життя у доброму здоров'ї багато років. А хто слухав поради феї Хвороб, тому вона дарувала букет хвороб, коротке життя i ранню смерть.
У феї Здоров'я був Чapiвний сад-город, в якому росли вітамінізовані цілющі фрукти та овочі. Дуже хотілося феї Здоров'я перемогти фею Хвороб. Тa як це зробити? Вирішила фея Здоров'я зробити бенкет на весь cвiт, приготувати цілющі салати і соки із плoдiв свого Чарівного сада - города, пригостити усіх мешканців царства i зробити їх здоровими.
Почула про ці плани феї Здоров'я підступна фея Хвороб i вирішила їй перешкодити. Вона прийшла внoчi в Чapiвний сад, зачарувала його, сховала в густій тpaвi, та в зеленім лиcтi дерев плоди.
Коли вранці фея Здоров"я прийшла у cвій сад—город, то ахнула від подиву, не побачивши нi одного плода. Та фея Здоров"я не розгубилася та промовила чapiвнi слова:
«По саду городу я іду
На грядках i деревах
фрукти-oвoчi знайду.
Не мовчи, відізвись!
Злих чapiв лишись!»
I почали фрукти-oвoчi відзиватися:
Ось я – oгipoчoк.
Ось я – гарбузик.
Ось я — яблучко.
Ось я — грушка...
Так yсі плоди i знайшлися. Тоді фея Здоров'я приготувала із них багато страв та прогостила на бенкеті ycіх мешканців царства. Вони поїли чapiвну, цілющу їжу, вилікувались і стали здоровими.
I ми там були, фрукти-oвoчi їли, соки пили і ще довго, довго прожили.
Казка «День народження Сніжинки»
Жила-була дуже працьовита хмарка. Вона літала по небу, розсипала свої краплинки-сльозинки на землю, поливала дерева, кущі, квіти, гриби. Одного разу подув холодний вітер, хмарка змерзла і коли вона за звичаєм захотіла побризкати землю дощиком, у неї із ока вилетіла Сніжинка. Це був особливий день – день народження Сніжинки. Вона була дуже гарною: у ажурній білій сукні, ніжна та тендітна. А головне – Сніжинка вміла літати. Вона кружляла у небі, танцюючи прекрасний танок. У Сніжинки захопило подих від цього танцю, а ще від того, що світ їй здавався таким чарівним.
Та раптом…Сніжинка спустилася на чиюсь теплу долоньку. Це була долонька дівчинки. Сніжинка почула її слова: «Мамо, подивись, яка гарна Сніжинка!» Сніжинка відчула, що їй стало дуже гаряче, запаморочилося у голові і вона почала танути.
«Мамо, а куди поділася Сніжинка?» - на долоньці у дівчинки лежала краплинка води.
Казка «Хмаринка пустунка»
Лeтiлa по небу хмаринка Пустунка. Подивилася вона додолу і виpiшила пожартувати - бризнула своїми дощовими крапельками. І почалася паніка на землі.
|
|
«Здаєтъся дощ починається», – подумав равлик і сховався у свою хатинку.
|
|
«Здається дощ починається», – подумали качки i сховалися під кущ смородини.
|
|
«Здається дощ починається», - подумав песик та заліз до своєї будки.
|
|
«Здаєтъся дощ починаєтьс», — подумала мама-квочка та й сховала курчат під свої крила.
|
|
Дощ покрапав та й перестав. А Хмаринка-Пустунка задоволена своїм жартом полетіла по своїм справам.
|
|
Діти, тільки чому вона поменшала у розмірі?
Казка «Володарка погоди»
На блакитній плaнeтi жили-були дiти-epyдити. Їx усе на cвіті цікавило. Замислювалисъ вони над тим, чому змінюється погода на планеті: то дощ, то сніг, то тиша, то вiтep, то сонце, то буря i гроза?
На планеті жила фея - Володарка погоди. І подумали ерудити, що погода залежить вiд її настрою:
Настрій феї:
|
|
Спокій
|
Коли у феї спокійний настрій, то вона посилає на планету безвітряну погоду.
|
Радість
|
Коли вона у доброму гуморі, то дарує сонячну погоду.
|
Сум
|
Коли фея засумує, то посилає на небо хмарки.
|
О
браза
|
Коли фея образитъся, то погода морозяна та сніжна.
|
З
лість
|
Коли вона розізлиться, то кидає стріли та гримить, як грім.
|
Пiшли діти до самої Володарки погоди i спитали її:
- Чи правда, що погода на Блакитній планеті залежить вiд твого настрою?
Фея Володарка погоди засміяласъ у вiдпoвiдь i сказала, що нacпрaвдi погода залежить вiд 3AKOHIB ПРИРОДИ.
Вони записані в книзі Myдpocтi і ерудитам треба їx вивчити та не порушувати ніколи на cвiтi, бо вiд їx порушення може захворіти Блакитна планета.
Казка «Про живу та мертву воду»
Жив-був у деякому царстві цар. Його царство було схоже на пустелю, тому що не мало, а ні тварин, а ні рослин, ні морів, ні океанів. Було у царя одне багатство – гора, з верхівки якої стікали донизу дві ріки. Одна ріка називалася Живою, а друга Мертвою рікою. Було у царя два сина: Живин та Неживин. Живин любив пити воду з Живої річки і купатися в ній. Неживин любив пити воду з Неживої річки і купатися в ній.
Пройшов час, сини виросли. Цар постарів і замислився, хто ж буде керувати у царстві після нього? Він викликав синів і сказав їм: «Той із вас буде керувати царством, хто мене більше здивує».
Подумали сини, що робити, як здивувати батька. Взяли вони по глечику і пішли до гори. Живин наповнив свій глечик водою з Живої ріки, а Неживин наповнив свій глечик водою з Мертвої річки. Там, де Живин бризкав водою зі свого глечика – з’являлися ліси з пишними деревами, кущами, яскравими квітами, тваринами, птахами, рибками і комахами. Це все, що є жива природа, те, що народжується, дихає, їсть, п’є, росте, старіє і вмирає.
Там, де Неживин бризкав водою зі свого глечика, з’являлися повітря, хмари, каміння, гори, метал, грунт, пісок. Це все, що є нежива природа, що не дихає, не їсть, не п’є, не росте.
Подивився батько на дива, зроблені сином Неживином, дуже їм здивувався. Та коли побачив дива, зроблені сином Живином, то іще більше здивувався і сказав йому: «З цих пір ти, Живин, будеш керувати у нашому царстві, а ти, Неживин, йому підкорятимешся. А все неживе буде служити живому».
З тих пір світ цього царства збагатився неживою та живою природою.
А ви, діти – ерудіти що думаєте: чи правий був цар у виборі між синами і що важливіше жива чи нежива природа?
Казка «Сонячне місто»
У великому Всесвіті є багато зіркових країн-галактик. Одна з них називається Молочний Шлях. Вона світиться у Всесвіті, як стежинка, на якій хтось розлив срібне молоко. В країні Молочний Шлях є багато зіркових міст. Одне місто має назву - Сонячне. В його центрі знаходиться зірка Сонце. Навколо неї на дев’ятьох вулицях літають дев’ять планет (дві сестри і сім братів).
Одна з них – блакитна планета Земля була дуже допитливою мрійницею. Вона хотіла вирватися з рідного міста Сонячного і побачити білий світ – великий Всесвіт.
Та Сонце тримало свої планети силою тяжіння за допомогою пульту з кнопками. Якось Сонце відпочивало, а маленькій Землі нестерпно захотілося у свою мрію. Вона відключила на пульті Сонця кнопку «Земля» і силу тяжіння і швидко подалася у бажану подорож.
Спочатку Землі було цікаво і весело: вона побачила безліч країн – галактик, які світилися у Всесвіті, як гарні витвори мистецтва – різнобарвні картинки.
Та потім Земля засумувала за братами та сестрою і за своїм рідним Сонечком і дуже захотіла повернутися. Але вона загубилась і не могла знайти шлях додому. Від розпачу та суму Земля заплакала. Невідомо, що було б далі, якби не Зоряний капітан, який пролітав поруч з нею на своєму міжгалактичному кораблі. Побачив він Землю і спитав: «Чому ти так гірко плачеш?» Земля розповіла про свою біду. Капітан спитав її: «А ти знаєш свою адресу у космосі?» Земля відповіла: «Так, мене навчили цьому у зірковій школі. Я живу у країні Молочний шлях, у Сонячному місті, на Третій вулиці». Зоряний капітан сказав: «Лети за мною, я покажу тобі шлях додому».
Так Земля повернулася на батьківщину у своє рідне Сонячне місто, у країну Молочний Шлях. Вона зрозуміла: «Як би не було добре у гостях, а вдома краще».
Казка-бувальщина «Що вміє робити Сонце?»
У Сонячному місті зірка Сонце працює для своїх планет і день, і ніч. Особливо багато вона робить для своєї улюблениці блакитної планети Земля.
Сонце має декілька професій.
Перша професія Сонця – бути світилом для маленької Землі. Її світло потрібно всьому живому на планеті. Як би всі існували у цілковитій темряві?
Друга професія Сонця – бути піччю для Землі. Воно зігріває планету і її мешканців. Без сонячного тепла космічний холод скував би планету і життя на ній зупинилось би.
Третя професія Сонця — давати енергію Землі. Люди будують батареї і беруть з них енергію для приготування їжі, підігрівання води і інших потреб.
Четверта професія Сонця — чистити повітря Землі. В маленьких зелених заводиках, в листях рослин, відбувається ця робота Сонця. Чим більше на планеті дерев та сонячного світла, тим більше свіжого чистого повітря, без якого не зможуть дихати її мешканці.
П’ята професія Сонця — робити дощ на Землі. Коли сонечко гріє, то вода на поверхні водойм випаровується, збирається у хмарах, з яких і випадає на Землю дощем, благодатним для всього живого на ній.
Шоста професія Сонця - це давати радість людям — мешканцям планети, піднімати їм настрій. І це, мабуть, не останнє вміння нашого привітного рідного Сонечка.
|