|
|
Скачати 4.24 Mb.
|
|
80 Контрольні питання і Пояснити поняття „відповідальність". о Дати визначення договірної та позадоговірної відповідальності.
Тема 2. Строки здійснення та захисту цивільних прав Анотація Поняття та юридичне значення строків. Види строків в цивільному праві та їх класифікація. Строки виникнення та здійснення цивільних прав. Строки виконання цивільно-правових обов'язків. Строки захисту цивільних прав. Претензійні строки. Гарантійні строки. Порядок обчислення строків у цивільному праві. Початок і закінчення строку. Поняття, значення та види строків позовної давності. Застосування строків позовної давності. Початок перебігу строків позовної давності. Зупинення перебігу строків позовної давності та перерва перебігу строків позовної давності. Поновлення строків позовної давності. Правові наслідки закінчення перебігу строків позовної давності. Основна література
2003. — 416 с 4. Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов,Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с Матеріал для вивчення Строки розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів Цивільного права. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежу! їх дію у часі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє скорочення за угодою сторін (наприклад, строки позовної давност або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначі строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Стрс встановлюються самими учасниками правовідносин або за рішенні суду чи іншого юрисдикційного органу. Перебіг і обчислення строї у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленні законодавством, Серед обставин, які впливають на перебіг строї позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає вольові учасників правовідносин або державних органів. Суд за наявності поважних причин прогаяння строку позовної давн< може відновити цей строк і захистити порушене право (п.5 ст. 267 України). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строї наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Змістом строку є дія або подія. Строки як часова форма, в яі відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжую! юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Пропуск строї позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язї із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлені строк не вчинив позову до відповідача про захист порушеного праї Відповідно до ст. 251 ЦК України, строком визнається період часі, із закінченням якого пов'язана певна дія або подія, що м; юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Почаї строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою подію, яка має неминуче настати. Терміном визнається момент часі, з настанням якого пов'язана певна дія чи подія, що має юридичі значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівко) на подію, яка має неминуче настати. Види цивільно-правових строків (термінів). Строки цивільному праві групуються за різними критеріями: 1. За підставами (джерелами) встановлення можна виділиі строки (терміни), які визначаються: а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усьоїжиття автора і 70 років після його смерті, починаючи з І січня роїякий настає за роком смерті автора); б) адміністративним актом (наприклад, місячним планої везення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці з ПЄР ня перевізних засобів, а вантажовідправника — з пред'явлення На тажів до перевезення протягом календарного місяця); Ва в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони «значили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року); г) рішенням суду, господарського або третейського суду (наприклад, за рішенням суду дається відстрочення виселення наймача з жилої площі на три місяці). За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин V встановленні строків їх поділяють на імперативні, що не підлягають зміні за угодою сторін (наприклад, не допускається скорочення позовної давності), і диспозитивні, що визначаються за угодою сторін (наприклад, строки в орендних відносинах). За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки (наприклад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки — місячні, квартальні тощо — визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку). Загальне значення для всіх інститутів цивільного права має поділ строків (термінів) за способами їх установлення. Строк визначається закінченням періоду часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями І годинами. Термін, установлений законом, іншими правовими актами, правочином (угодою) або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути визначені також вказівкою на подію, яка обов'язково має настати, або моментом витребування кредитора. Отже, закон допускає кілька способів визначення строку (терміну), кожний з яких може бути використаний самостійно або водночас з іншими. Відповідно до п. 2 ст. 530 ЦК України боржник має виконати зобов'язання у 7-денний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із суті зобов'язання. У законі або договорі можуть бути передбачені інші строки і порядок виконання зобов'язання за витребуванням кредитора. Так, у договорі можна передбачити поставку продукції на вимогу покупця. У цьому разі поставка здійснюється на основі замовлень, поданих покупцем з виникненням його потреб у товарах, а в договорі зазначаються порядок і строки подання та виконання таких замовлень. 82 83 Правовідносини прийнято поділяти на регулятивні та охоронк вальні. У регулятивних правовідносинах установлювані строки — строки здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків, охороню вальних — вони є строками захисту цивільних прав. них належать строки: а) гарантійні; б) оперативного захисту; в) претензійні; г) позовної давності; д) процесуальні. В абсолютних цивільних правовідносинах діє принцип безстрс ковості суб'єктивних прав, що належать управомоченій особі. Напрш лад, право власності не обмежено для власника будь-яким строко» Особисті немайнові права, не пов'язані з майновими (право на ім'ї таємницю особистого життя тощо), невіддільні від особи їх носії безстрокові. Закінчення строку, передбаченого для здійснення права виконання обов'язку, за загальним правилом, не тягне за собої автоматичного припинення цього права або обов'язку, оскількі зберігається можливість їх примусового здійснення І захисту протягов певних строків в оперативному, претензійному або позовному порядку Але для деяких правовідносин у законі передбачається, ш.і нездійснення права або невиконання обов'язку у певний строк при; водить до припинення цього права або обов'язку. Такі строки нази ваються присікальними. Так, відповідно до п. 1 ст. 247 ЦК України строк дії довіреності визначається у самій довіреності. Якщо строк й дії не зазначений, довіреність зберігає чинність до її припинення Представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строї довіреності. Отже, строк дії довіреності є присікальним строком, бс по його закінченні припиняється право представника діяти від імені особи, яку він представляє. Суб'єктивне цивільне право підлягає захистові. Порушене праве реалізується вже у рамках охоронювальних правовідносин. До низ належать гарантійні зобов'язання якості продукції, робіт та послуг Вони дійсні протягом певних строків (гарантійні строки). Суті гарантійного строку полягає в тому, що при виявленні у товараз (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виготовлювача: а) заміни товару; б) відповідного зменшення винагороди; в) безоплатного усунення недоліків; г) розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків. У СТ.16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав громадян та юридичних осіб. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторонніми діями управомоченої особи без звернення до компетентного юрисдикцій ного органу (ст. 19 ЦК України). Оперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки, встановлені законом або договором. Так, допускається одностороння відмова від виконання договору поставки (повна або часткова) в разі Істотного порушення договору однією Із сторін. Договір поставки вважається відповідно зміненим або розірваним з моменту одержання стороною (постачальником) повідомлення іншої сторони (покупця) про односторонню відмову від виконання договору, якщо інший термін не передбачений у повідомленні або не визначений угодою сторін. Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивільних правовідносин відіграють претензійні строки. Суть претензійного порядку вирішення цивільно-правового спору полягає у тому, що особа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'язаної особи про добровільне задоволення вимог управомоченого: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення права, передачу речі, відшкодування збитків тощо. Претензійне врегулювання спорів між учасниками цивільно-правових зв'язків, основане на добровільній і взаємній повазі інтересів сторін. У відносинах, де сторонами виступають господарюючі суб'єкти (юридичні та фізичні особи), останні застосовують у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом, або за домовленістю між собою заходи досудового (претензійного) врегулювання господарських спорів. Позовна давність. Позовна давність визначається як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їх захисту у суді. За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносин. По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банківської (кредитної) установи. Характер майнових відносин, які склалися між вкладниками і банком, 84 85 визначає принципове положення про те, що вклад або частина й< підлягають видачі у будь-який час на першу вимогу вкладника, зуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлю ня такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вкладника поруше і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних епосе розпорядження вкладом. Якщо з будь-яких причин банк відмови видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому виш суперечило б суті кредитних відносин, що розглядаються як безсті кові, не обмежені часовими рамками. По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливают порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо nej баченими законодавчими актами. Особисті немайнові права, як пі вило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливе їх захисту у разі порушення. По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодуваї шкоди, завданої життю або здоров'ю громадянина. Проте такі вим< задовольняються не більше, ніж за три роки, що передують пред') ленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарг тією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодуваї заподіяної шкоди у будь-який час. По-четверте, позовна давність не поширюється на вимоги власні або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його праї хоч ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіні Оскільки названі порушення мають тривалий характер, то постійі відсувається початковий момент перебігу позовної давності з кожні новим порушенням права власника або іншого володільця. По-п'яте, позовна давність не поширюється на вимоги власниі або інших осіб про визнання недійсними актів державних органів а( актів органів місцевого самоврядування, якими порушуються праї зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження лежним їм майном. По-шосте, не поширюється давність на вимогу страхувальниі (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суг страхового відшкодування. Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимог на які позовна давність не поширюється. Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строкі позовної давності: загальні і спеціальні. Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична соба), юридична особа, держава тощо. Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими ми ддл окремих видів вимог. Вона може бути скороченою або більш тривалою порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до ст. 258 ЦК України, позовна давність тривалістю в один рік установлена на вимоги про стягнення неустойки, штрафу або пені. На вимоги про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був учинений під впливом насильства чи обману, позовна давність триватиме протягом п'яти років. У цьому разі перебіг позовної давності починається від дня припинення насильства, погрози чи обману, під впливом яких був учинений правочин, або ж від дня, коли позивач довідався чи повинен був довідатися про ці обставини. Позовну давність тривалістю в 10 років встановлено для вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що обчислюється від дня, коли почалося його виконання. За угодою сторін не допускається скорочення позовної давності, а суд застосовує її лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності, і в кінцевому підсумку — захист порушеного матеріального права. Перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка порушила право. У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний — сам факт порушення права, суб'єктивний — особа дізналася або повинна була Дізнатися про це порушення. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком їх виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У зобов'язаннях, у яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має 86 87 право виконати зобов'язання у будь-який час. Якщо кредитор вимаї виконання зобов'язання, боржник зобов'язаний зробити це в 7-денні строк за умови, що Із закону, договору або змісту зобов'язання випливає обов'язок негайного виконання. Початок перебігу строї позовної давності у подібних випадках має бути приурочений або дня пред'явлення кредитором вимоги про виконання зобов'язання, яі обов'язок негайного виконання випливає із закону або договору змісту зобов'язання, або до моменту закінчення 7-денного строї протягом якого боржник не виконав свого обов'язку на вимогу кредито( За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починаєтьсї моменту виконання основного зобов'язання. У разі порушення права чи охоронюваного законом інтер« неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнені нею повноліття. Після початку перебігу позовної давності можуть виникг обставини (юридичні факти), які або перешкоджають управомочеі особі своєчасно пред'явити позов, або іншим способом впливають нормальний перебіг давності. ЦІ обставини можуть призводити де а) зупинення перебігу давності (ст. 263 ЦК України); б) переривання її (ст. 264 ЦК України).Перебіг позовної давності зупиняється у разі: а) коли вчиненню позову перешкоджала надзвичайнаневідворотна за даних умов подія (непереборна сила); б) встановленого Кабінетом Міністрів України відстрочеівиконання зобов'язання (мораторію); в) коли позивач або відповідач перебуває у складі Збройних СУкраїни, переведених на воєнний стан. До обставин, що зумовлюють зупинення перебігу позові давності, віднесено також зупинення дії закону або іншого норматш правового акта, який регулює відповідні відносини. Крім зупинення, перебіг позовної давності може бути перервані За ЦК України (ст. 246) переривання позовної давності допускает! лише у двох випадках: а) при вчиненні особою дії, що свідчить про визнання нею сіборгу або іншого обов'язку; б) у разі пред'явлення особою позову до одного із кільїборжників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоправо на яку має позивач; в) після переривання перебіг позовної давності починається зано Суть переривання позовної давності полягає у тому, що при настанні вищезазначених обставин перебіг давності починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується. Жодні інші обставини, у тому числі зміна осіб у зобов'язанні, не впливають на перебіг позовної давності. Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо). Проте, якщо суд визнає поважними причини погашення позовної давності, порушене право підлягає захистові. При цьому необхідно вказати, які саме обставини слугували підставою для поновлення строку. Не даючи хоч би приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, закон покладає розв'язання цього питання на юрисдикціинии орган. У судовій практиці такими визнаються тривала хвороба, перебування за кордоном тощо. Якщо позивач взагалі не довів обґрунтованість позовних вимог, суд відмовляє у позові саме з цих підстав, а не у зв'язку з прогаянням позовної давності. Сплив позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості захистити в суді своє порушене право. Порядок обчислення строків та позовної давності. Строк починається з наступного дня після календарної дати чи настання події, якими визначено його початок. Строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спливає У відповідний день останнього тижня строку. Іноді особі доводиться вчиняти дію в останній день певного строку. За загальним правилом, цей день триває 24 години. У разі вчинення АН Щодо установи, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується у момент, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові документи або повідомлення здано до Установи зв'язку до 24-ї години останнього дня строку. У разі, коли інець строку припадає на неробочий день, останнім днем строку Ьажається наступний за ним робочий день. 88 89 Контрольні питання 1 Які існують особливості строків у цивільних правовідносинах?!
а) під строком здійснення цивільних прав; б) під строком виконання обов'язків; в) під строком захисту цивільних прав?
давності? 10 Визначте підстави, за якими призупиняється перебіг строківі позовної давності. П В якому порядку переривається перебіг строків позовної! давності? 12 Які передбачаються підстави і порядок відновлення строківі позовної давності? МОДУЛЬ 4. ПРАВО ВЛАСНОСТІ Тема 1. Загальні положення права власності Анотація Поняття власності. Поняття права власності. Зміст права власності. Право повного господарчого відання і право оперативного управління, інші речові права. Форми власності в Україні. Підстави (способи) набуття права власності. Момент виникнення права власності. Правові підстави припинення права власності. Правові наслідки безгосподарного утримання майна. Основна література 1. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. — К.: Атіка,2003. — 416 с
ність як науковий термін вживається у двох аспектах: в економічному і юридичному. В економічному — це присвоєння матеріальних благ. Інший аспект присвоєння матеріальних благ — це суспільні відносини власності. Згідно зі ст. 2 Закону України „Про власність", власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, Державна. При цьому в законі встановлено, що всі форми власності є рівноправними. Право власності. За допомогою права держава регулює належність тих чи інших об'єктів власності певному суб'єктові (громадянину, колективу, державі); обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок і форми їх реалізації стосовно різних об'єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо. Цивільним кодексом визначається право володіння, користування1 розпорядження майном. • 90 91 Володіння — це закріплення матеріальних благ за конкретним! власниками — індивідами і колективами, фактичне утримання речі сфері господарювання цих осіб. Користування ~ це вилучення з речей їх корисних властивостей! які дають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чі колективу. Розпорядження — це визначення власником юридичної або фаі тичної долі речі. Індивід або колектив здійснює володіння, користування розпорядження речами (матеріальними благами) за своїм інтересом,; незалежно від волі і бажання інших осіб. Кожне із зазначених повноважень власник може передати іншіі особі на визначений договором, угодою або іншим нормативним актов термін. Здійснення таких дій власником може випливати з договор оренди, схову, комісії, довічного утримання та ін. При цьому праве власності на річ продовжує належати власнику. Можливі й таї випадки, коли права володіння, користування І розпорядження одне часно зосереджуються в особи, яка не є власником майна (наприклад, право власності на майно, закріплене за державним підприємством,! належить державі, а не підприємству, яке ним володіє, користуєтьсг і розпоряджається). Способи виникнення і припинення права власності. Всі способи набуття права власності, зазначені в законодавстві, поділяються на первісні і похідні. Первісними визначаються такі способи, коли право власності виникає! на річ вперше або незалежно від попередніх власників. До них належать: створення нової речі внаслідок виробничої діяльності, націоналізація,! реквізиція, конфіскація, вилучення безгосподарно утримуваного майна, безгосподарне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба. Похідними визнаються такі способи набуття права власності, за яких право нового власника ґрунтується на праві попереднього власника і виникає внаслідок волевиявлення останнього. В усіх випадках похідного набуття права власності має місце правонас-1 тупництво, тобто перехід прав від однієї особи до іншої. Найпо-і ширеніший похідний спосіб набуття права власності - передача майна за договором (поставки, купівлІ-продажу, міни тощо). Підстави припинення права власності поділяються на такі, що залежать від волі власника (угоди щодо відчуження майна, повне! споживання майна внаслідок користування ним), і такі, що від неї неї алежать (примусовий продаж чи примусове вилучення майна згідно законом, загибель майна внаслідок стихійного лиха тощо). Суб'єкти права власності. Суб'єктами права власності в Україні визнаються народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Суб'єктами права власності відповідно до ст. З Закону України „Про власність" можуть бути також інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни Інших держав та особи без громадянства. Відповідно до законів України „Про приватизацію державного майна" та „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Іноземні юридичні особи та громадяни можуть стати власниками майна в Україні у разі придбання об'єктів приватизації, а також внаслідок здійснення іноземних інвестицій у формах, визначених Законом України „Про режим іноземного інвестування". Право державної власності. До державної власності в Україні згідно із Законом України „Про власність" належать загальнодержавна, республіканська власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність) Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, республіканської — Автономна Республіка Крим, а суб'єктами права комунальної власності — адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад. В пункті 5 ст. 116 Конституції України зазначається, що управління об'єктами державної власності здійснює Кабінет Міністрів України. Декретом „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15 грудня 1992 р. Кабінет Міністрів України поклав здійснення функцій з управління зазначеним майном на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади. Органи, які здійснюють управління майном, що є державною власністю, реалізують надані їм повноваження таким чином:
92 93
комунальною власністю; — беруть участь у підготовці та укладенні міжнародних договорі України з питань державної власності. При здійсненні зазначених повноважень з управління майне міністерствам та іншим органам державної виконавчої влади заґ ронено пряме втручання в господарську діяльність підприємств. До об'єктів права державної власності належать: — земля; майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Україїта утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, оргаїдержавної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;
Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюк територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або че утворені ними органи місцевого самоврядування, і відповідно до Зако! України „Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 від імені і в інтересах територіальних громад права суб'єкта комуналі" власності здійснюють відповідні ради, які на своїх пленарних засідані вирішують питання:
94 р Коу,- підприємств, установ та організацій, визначення повнОваже органів (служб); — відповідно до законодавства про створення підприкомунальної власності спільних підприємств, у тому числі 3 іл03інвестиціями. Згідно зі статтею 19 Закону України „Про місцеві па . -» п innn Державні адміністрації від 9 квітня 1999 p., місцева державна адщіціст . — здійснює на відповідній території управління об'Єь-гГ „л л .ц ..... ктаМи, що перебувають у державній власності та передані до сфери ц ' ' приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підпоустанов та організацій, що належать до сфери її управліН5їздійснює делеговані відповідною радою функції управління Майнперебуває у спільній власності територіальних громад; '
у р „р нь г,- „„«-• °°єктами власності в Україні є: — майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утвпп и „~ - о°РЮваних и органів; кошти місцевих бюджетів, державний житлоБии л єкти житлово-комунального господарства; 95 Відповідно до статті 35 Закону України „Про власність" а власно У
У зв'язку з поділом державної власності на загальнодержавну таї комунальну Кабінет Міністрів України прийняв постанову „Про) розмежування державного майна України між загальнодержавної (республіканською) власністю і власністю адміністративно-тери-І торіальних одиниць (комунальною власністю)" від 5 листопада 1991 р., якою затверджено перелік державного майна України, яке передаєтьсї до власності адміністративно-територіальних одиниць. Слід зазначити що процес розмежування майна не завершено. Він проходить і сьогодні шляхом передачі окремих об'єктів із загальнодержавної власності комунальну власність і навпаки (наприклад, постанови Кабінет Міністрів України „Про передачу майна, що перебуває у комунальній власності, до загальнодержавної власності" від 9 січня 1996 р. № 23J „Про передачу загальнодержавного майна у власність Автономно1) Республіки Крим та областей" від 9 січня 1996 р. № 26). Передача майна у зазначених випадках здійснюється у порядку передбаченому Законом України „Про передачу об'єктів права держав ної та комунальної власності" від 3 березня 1998 p., який регулі відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності державну власність. Право колективної власності. Колективна власність охоплі майно, що належить окремим організаційно оформленим колективаї громадян, а також інших колективних організацій. Члени таких організацій об'єднують свою підприємницьку діялі ність і свої кошти для досягнення певних цілей. Вони безпосередні або через створювані органи визначають порядок використання майнг управління ним та розподілу доходів. Стаття 20 Закону України „Про власність" відносить до суб'єкті! колективної власності трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні організації, то є юридичними особами. Стосовно такого об'єкта права власності, як земля, коло суб'єктів обмежене колективними сільськогосподарськими підприємствами, сільськогосподарськими кооперативами, садівницькими товариствами, сільськогосподарськими акціонерними товариствами. Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна однаково з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Так, іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються (ч. З ст. 11 Закону України „Про власність"). Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладання коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Відповідно до ст. 13 Закону України „Про власність" Верховна Рада України постановою "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. затвердила перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян (зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, вибухові та бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби таін.), та встановила спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна: мисливську зброю, об'єкти — пам'ятки історії та культури, радіоактивні речовини. Майно може належати громадянам на праві спільної власності (сумісної чи часткової). Так, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інще не встановлено письмового угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, які об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. В угоді або договорі може вказуватися 96 97 на можливість відчуження частки шляхом її продажу, передачі спадщину або здачі в оренду за договором найму (наприклад, житлової приміщення). Контрольні питання
|
|
Методичні рекомендації до самостійної роботи роботи студентів з дисципліни... Цивільне процесуальне право. Робоча навчальна програма / Кіреєва Н. О., Захароіва О. С., Грабовська О. О. – Київ нац ун-т імені Тараса... |
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
|
ПРАКТИКУМ до курсу “Цивільне право. Особлива частина”. Зміст За цим практикумом передбачено вивчення другої (особливої) частини курсу “Цивільне право”. Практикум включає в себе такі розділи:... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 1 і 2). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 3 і 4). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /... |
Право України Підручник Видання друге, перероблене і доповнене Київ Х68 Харитонов Є. О., Старцев O. B. Цивільне іиічно-правових елементів — традиційно державним установам надаються пільги і нерепані,... |
|
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва,... Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової.... |
Конспект з курсу «Цивільне право України» Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система |
|
План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між... |
1. Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей |