|
|
Скачати 4.24 Mb.
|
|
Тема 2. Спадковість власності громадян Анотація Поняття та значення спадкування. Об'єкти спадкового правонаступництва. Спадкова маса. Підстави спадкування. Час і місце відкриття спадщини. Спадкування за заповітом, форма та зміст заповіту. Спадкоємці за заповітом. Заповідальний відказ. Заповідальне покладання. Право на обов'язкову частку у спадщині. Зміна та відміна заповіту. Визнання заповіту недійсним. Спадкування за законом. Коло спадкоємців за законом. Спадкування утриманцями. Прийняття спадщини. Способи і строки прийняття спадщини. Спадкова трансмісія. Спадкування за правом представлення. Відмова від спадщини. Особи, які усуваються від спадщини. Оформлення спадкових прав. Відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця. Розділ спадкового майна. Охорона спадкового майна. Основна література
4. Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов,И.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с Матеріал для вивчення Поняття спадкового права можна розглядати як в об'єктивному, так і в суб'єктивному значенні. Спадкове право в об'єктивному значенні — це сукупність установлених державою правових норм, що регулюють умови та порядок переходу після смерті громадянина майнових і деяких особистих немайнових прав та обов'язків. Під спадковим правом у суб'єктивному значенні розуміють права особи, яка закликається до спадкоємства, та права особи, яка вже прийняла спадщину. Таких осіб називають спадкоємцями. 98 99 лципи спадкового права. Принцип універсальносізо правонаступництеа полягає в тому, що акт прийнятиспа у поширюється на всю спадщину, незалежно від того, в коп убуває, і що певні її об'єкти невідомі спадкоємцю в моментвона пере? .. . а спадщини. Універсальність виявляється і в тому, що д<�прийняттю ґ „ , , J р ія переходять не лише права, а и обов язки. Причому непри1 спад лрийняття спадщини частково, за умовою або з певним пустимо застереж £ , ,т „ . , „ .J _Г цип свободи заповіту. Цей принцип тісно пов язании і загал цивільним принципом диспозитивності цивільно-правової а регулював майном & ня і означає, що спадкодавець може розпорядитися своц випадок смерті, склавши заповіт, або взагалі цього .. заповіті він може визначити як спадкоємців будь-яких суб'єіпобити. У . . „ . ного права, поділивши між ними на свій розсуд майно, тів цивіль/ г г j 1Ш ц /жить. йому нал г дання заповіту, його скасування — виключно воля спадкс . /то не має права примусово впливати на його дії.давця, ніу v v J А п законодавством встановлено ряд положень, які спрямоваї так званих обов'язкових спадкоємців і які мають пріоритна захист ,. дами, встановленими самим спадкодавцем. У цьому поляї. Н забезпечення прав та інтересів, необхідних для спадкоємцю поинципз „ г -..„.. /т 7ПНИИ принцип — принцип врахування дійсної та припус .. 'ii спадкодавця полягає у тому, що якщо спадкодавецьтимої во' . . . дня з урахуванням припустимої волі спадкодавця - спадкува спадкуваг Норм спадкодаР ВІДМОВИТ0 свободи і Спад" лавця, я закликаються найближчі особі спадкодавця люди, спадкового права надають свободу волевиявлення не тільї цям, а й спадкоємцям, які можуть прийняти спадщину а( ся від неї. Така диспозитивність становить зміст принци/ >у у спадкоємців, які закликаються до спадщини. оємець, який прийняв спадщину, відповідає за борги спаді1 відповідальність спадкоємця обмежується розміром дійсн падкового майна. заповіт, то закон встановлює коло спадкоємців і порядс залишить БаР АГТЯ спадкування та спадкового правонаступницті . ,рав та обов'язків фізичної особи — спадкодавця — післі " . спадкоємців відповідно до норм спадкового права називак смеРт1д%нял«. спадкцвй г, 'істав спадкування належать закон і заповіт. До пі" у, -рування за законом має місце, коли воно не змінено заі 100 ітом тобто за його відсутності або недійсності. Допускається спадкування за законом у випадках смерті спадкоємців, перелічених у заповіті. Майно, що не зазначалося у заповіті, також ділиться за законом. Якщо спадкоємці за законом відсутні, майно заповідача успадковує територіальна громада, її органи або держава. Спадкування за заповітом можливе за наявності письмово складеного і нотаріально засвідченого заповіту. Заповіт — це особисте розпорядження громадянина на випадок його смерті, зроблене у встановленій законом формі відносно спадкового наступництва його майна. Заповіт вступає в силу з моменту відкриття спадщини, який настає за фактом смерті громадянина, який заповідає майно. Заповідачем може бути тільки фізична дієздатна особа. Спадкоємцями можуть бути фізичні, юридичні особи і держава. З прийняттям спадщини до спадкоємців переходять права і обов'язки спадкодавця відносно успадкованого майна та здійснення певних дій, що стосуються спадку. Не можна прийняти права І відмовитися від обов'язків. Так, якщо спадкове майно заставлено, то зміна власника у процесі спадкування заставу майна не припиняє. Спадкодавець може покласти на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, зобов'язання надати іншій особі — сингулярному правонаступникові довічне користування цим будинком або його частиною. А відповідно до ст. 1286 ЦК України, заповідач може зобов'язати спадкодавця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети. Сингулярний правонаступник набуває свої права не безпосередньо від спадкодавця, а від спадкоємця. При спадкуванні перехід прав та обов'язків спадкодавця до його спадкоємців відбувається в порядку спадкового правонаступництеа, яке матиме місце тільки за наявності ряду умов. Правонаступником має виступати особа, яка внаслідок визначених у законодавстві фактів визнається спадкоємцем. Необхідно, щоб спадкоємці були закликані до спадкоємства, і особа, яка закликана до спадкування, прийняла спадщину. Спадкоємець набуває всіх прав та обов'язків відразу і водночас. Прийняття спадщини — це єдиний акт, який поширюється на всі об'єкти спадкування водночас. До спадкоємця в момент виникнення правонаступництва Переходять і ті права, які в цей час ще не були відомі. Приймаючи спадщину і вступаючи таким чином у правовідносини, спадкоємець набуває права не тільки на майно померлого, але й стає представником його 1ЇІТеРесів — кредитором у правах та боржником в обов'язках. 101 Спадкові правовідносини. Ознаки спадкових правовідносин ґрунтуються на вільному волевиявленні їх суб'єктів. У разі відсутності розпорядження на випадок смерті не можі вважати, що спадкові відносини виникають незалежно або навіт всупереч волі спадкодавця. Спадкування за законом у такому pas виступає як презумпція волі спадкодавця, який з тих чи інших мірі вань не склав заповіт. Спадкові правовідносини є відносинами наступництва лише в ті правах та обов'язках спадкодавця, які можуть бути предметом сш кового переходу. Цими правовідносинами опосередковуються відносні спадкового наступництва як в майнових, так і в особистих немайнові правах та обов'язках. Це і є предметом спадкового правонаступництв! Спадкові правовідносини поділяються на два етапи. Перший етг настає, коли відкривається спадщина і до прийняття спадщини заклі кається певне коло осіб. Ці особи Іменуються спадкоємцями, але це означає, що вони приймуть спадщину і в них виникне відповідне суб'єі тивне право власності на певні об'єкти спадкового права. Перший етг спадкових правовідносин закінчується в момент, коли спадкоємець а( приймає рішення про прийняття спадщини, або відмовляється від неї.; Другий етап виникає, коли спадкоємець приймає спадщину. Спадкування за законом. Спадкування за законом має місце випадках коли:
— громадянин розпорядився лише частиною свого майна.Спадкування за законом відбувається в усіх випадках, яі воно не змінено заповітом. При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осі зазначених у законі. Закон встановлює і порядок переходу майї померлого до цих осіб. Коло спадкоємців за законом визначають ст. 1261-1265 ЦК Україну Згідно з цими статтями, спадкоємцями за законом є діти (в тому чи< усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі), брат сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, які перебувг на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Спадкоємці за законом поділяються на п'ять черг. У першу че( право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тої числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Після смерті матері діти у всіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якшо між батьком і дитиною є правовий зв'язок, зокрема: а) коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому шлюбі; б) якщо походження дітей від батьків, які не перебували узареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батьката матері дитини в державні органи запису актів громадянського стану; в) коли походження дитини від даного батька встановлено всудовому порядку; г) якщо діти народилися до 8 липня 1944 р. від батьків, що неперебували у зареєстрованому шлюбі, проте даний громадянин бувзаписаний їх батьком у книзі запису актів громадянського стану. Діти, зачаті або народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені в дійсному шлюбі. Спадкоємцями за законом нарівні з дітьми домерлого визнаються усиновлені. Пасинки та падчерки не є спадкоємцями після вітчима та мачухи, крім випадків, коли мало місце усиновлення їх або факт утримання. Як дружина спадкувати може лише особа, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини. Проте жінка визнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а чоловік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від того, чи підтримували вони фактично шлюбні відносини, чи проживали разом, чи надавали один одному матеріальну допомогу, а також незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важливо, щоб у момент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі. Коли ж на момент відкриття спадщини шлюб було у встановленому законом порядку розірвано, то колишня дружина .не має права на спадщину. Батьки померлого. Мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей. Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих Умов, за яких і діти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто коли між ними існує правовий зв'язок. Спадкоємцями є також усиновителі померлого. Вітчим та мачуха Не є спадкоємцями після смерті пасинка або падчерки, крім випадків, к°ли мало місце їх усиновлення чи факт утримання ними відповідно вітчима або мачухи. Однак у цих випадках вони спадкуватимуть вже як Усиновителі або утриманці. 102 103 Онуки та правнуки спадкодавця належать до першої чері спадкоємців, але вони мають право одержати спадщину лише за умові коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право ш спадщину, померли ще до її відкриття, тобто за правом представленні У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері Брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повне рідні, так і неповнорідні брати та сестри (такі, що мають спільній матір та батька, і такі, що мають спільну матір і різних батьків спільного батька й різних матерів). Зведені брати та сестри померлої спадкоємцями не визнаються. Дід і баба померлого. Як зазначено в ст. 1262 ЦК України, спадке ємцями є дід і баба як з боку матері, так і з боку батька. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядьки та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять рокії до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші poj спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родич ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичії подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначаєтьсі за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У шосту чергу право на спадкування за законом також одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцеї вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членов сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від ньог« матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелої засобів до існування. За чинним законодавством, непрацездатними вважаються особі у віці до 16-ти років (а ті, що навчаються, до 18-ти років), жінки, яі досягли 55-річного, та чоловіки, які досягли 60-річного віку, а такоз інваліди 1, 2 та 3-ї груп. До зазначеної категорії спадкоємців належать лише за наявносі таких умов: а) непрацездатна особа має перебувати на утриманні померлоїне менше одного року безпосередньо перед його смертю; б) допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, ма< бути основним джерелом її існування (хоч не обов'язково, щоб вона була єдиним джерелом існування); в) допомога має надаватися систематично. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Розподіл майна померлого між спадкоємцями при спадкуванні за законом. При спадкуванні за законом спадкове майно поділяється на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у порядку черговості. Коли хтось із спадкоємців не прийме спадщини, тоді його частка переходить до інших спадкоємців, закликаних до спадкування. Проте, перш ніж визначити конкретно частку кожного зі спадкоємців, слід встановити, яке майно належало померлому, зокрема треба визначити частку дружини (що лишився в живих) у майні, яке було спільно придбане подружжям під час сумісного життя, І виключити її зі складу спадкового майна. Спадкування за заповітом. Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом. За своєю юридичною природою заповіт — одностороння угода. У цій угоді виражається волевиявлення лише заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, виникає право на одержання спадщини. Заповіт у всіх випадках може бути складений лише особисто заповідачем, він обов'язково має бути дієздатною особою. Спадкування за заповітом матиме місце за умов, що заповіт буде Дійсним, що спадкоємці не будуть усунуті від спадщини і що спадкоємці за заповітом висловлять згоду прийняти спадщину. Відповідно до ст. 1247 ЦК України, заповіт має бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної форми (складання заповіту в простій письмовій формі або в усній формі) тягне за собою недійсність заповіту. У деяких випадках заповіт може бути посвідчений не тільки 0таРіусом. До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються: tO4 105
Заповіт складається у двох примірниках. Один з них зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачеві. У заповіт обов'язково зазначається місце та час його складання. Заповіт ма бути підписаний самим спадкодавцем у присутності нотаріуса чи інше особи, яка має право посвідчувати цей документ. Громадянин не моз надати право комусь за дорученням підписати заповіт. Якщі громадянин за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріальне контори, він має право запросити нотаріуса додому. При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи заповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, перевіряє праве мірність заповітних розпоряджень та дієздатність заповідачі (ст. 1248 ЦК України). Нотаріус повинен відмовити у посвідченні заповіту, коли в ньом містяться незаконні розпорядження або коли заповідач є недієздатної особою. Нотаріус має право відмовити в посвідченні заповіту, заповідач тимчасово перебуває в такому стані, що не може розуміти значення своїх дій (наприклад, заповідач перебуває у нетверезому стані) Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-які інші докази належності йому майна, з приводу якого складається заповіт. Цей факт перевіряється вже після відкриття спадщини. Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відповідному банку про те, кому слід видати вклад у разі його (вкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі напису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника. Причому підпис вкладника посвідчує завідуючий відповідним відділенням банку. Кожний громадянин має право залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній чи кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю другої черги, незважаючи на наявність осіб, які входять у першу чергу спадкоємців за законом, або залишити все майно або частину його онуку, хоч син або дочка спадкодавця — батьки цього онука — живі. Тобто заповідач не зв'язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання спадкоємців до спадкування, ні правом представлення. Спадкодавець має право заповідати своє майно державі, державним, кооперативним, громадським організаціям та Іншим юридичним особам, незважаючи на те, що у нього є спадкоємці за законом. Спадкодавець може поділити майно між спадкоємцями за законом або сторонніми особами в будь-яких частках. Право на обов'язкову частку в спадщині. Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (у тому числі усиновлених), непрацездатних дружини, батьків (усиновителів) та утриманців померлого. Неповнолітні (які не досягли 18 років) або непрацездатні діти спадкодавця (у тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) та утриманці померлого (у віці до 16 років, а ті, Що навчаються, — до 18 років та після 55 років — жінки і після 60 років — чоловіки, так само й інваліди 1, 2 та 3-ї груп) успадковують незалежно від змісту заповіту не менше 1/2 частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом (ст. 1235 п. З ЦК України). 106 107 Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спадкс емці, називають обов'язковою часткою. Якщо заповідач позбавив обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних дітей а< Інших непрацездатних спадкоємців (з числа вищезгаданих), то заповіі у цій частині буде недійсним. Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, вичерпним. Спадкоємці інших черг не мають права на обов'язкої частку при спадкуванні за заповітом. Не мають права на обов'язкову частку також онуки та правнуї спадкодавця, у тому числі і за умови, коли вони неповнолітні а( непрацездатні. Законодавством встановлено особливі правила щодо розпорядженні вкладами в банках. Вкладник може безпосередньо цим установам з бити розпорядження щодо вкладу. Він може також у заповіті зазніЦ чити тих осіб, яким слід видати вклад у разі його (вкладника) смертп Цими особами можуть бути як громадяни, що входять до кола спад) коємців за законом, так і ті, що не є спадкоємцями за законом. Таке розпорядження може бути зроблено так само на користь держави державних, громадських та кооперативних організацій. Розпорядження на користь будь-якої особи про видачу вкладі буде повністю дійсним, незважаючи на наявність неповнолітніх непрацездатних дітей та інших непрацездатних спадкоємців, які маютї право на обов'язкову частку на момент відкриття спадщини. При визначенні розміру обов'язкової частки необхідно враховуваті і вартість вкладу. Якщо ж громадянин не зробив розпорядження щодо вкладу, то; у разі його смерті вклад переходить до спадкоємців на загальним підставах. Отже, у цьому випадку при визначенні розміру обов'язкової частки слід врахувати і суму вкладу. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного,; кількох осіб або всіх спадкоємців за законом. Заповідач має право зобов'язати спадкоємців за заповітом виконати певну дію на користь однієї або кількох осіб. Такі особи називаються; відказоодержувачами, а саме розпорядження — заповідальним відказом, (ст. 1237 ЦК України). Відказоодержувачами можуть бути як особи, які входять до кола спадкоємців за законом, так і особи, які не є; спадкоємцями за законом. Внаслідок такого розпорядження відказо-одержувач набуває права вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, обтяжену „заповідальним відказом". у разі смерті спадкоємця, на якого було покладено виконання аповідального відказу, або неприйняття ним спадщини зобов'язання иконання заповідального відказу переходить до інших спадкоємців, які одержали його частку. Відказоодержувач внаслідок заповідального відказу одержує лише відповідне право. За борги спадкодавця він відповідальності не несе. Якщо відказоодержувач відмовиться від права, що обумовлене на його користь у заповідальному відказі, то воно переходить до спадкоємця за заповітом, на якого було покладено виконання заповідального відказу. Скасування та зміна заповіту. Заповідач має право у будь-який час змінити або скасувати складений ним заповіт (ст. 1254 ЦК України). З цією метою заповідач може подати відповідну заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, — посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії. Змінити або скасувати заповіт можна й іншим шляхом, а саме — склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. При цьому необов'язково, щоб у пізніше складеному заповіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасовується. Якщо пізніше складений заповіт суд визнає недійсним, попередній зберігає свою чинність. Виконання заповіту. В основному виконання заповіту здійснюється призначеними спадкодавцем спадкоємцями. Однак заповідач має право доручити виконання заповіту особі, яка не є спадкоємцем. У цьому разі потрібна згода виконавця. Ця згода має бути оформлена письмово: або шляхом вчинення відповідного напису на заповіті, або шляхом складання окремої заяви, що додається до заповіту. Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування необхідних витрат, понесених ним з охорони спадкового майна і з управління цим майном. Ці витрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець зобов'язаний представити спадкоємцям на їхню вимогу звіт. Заповіт подружжя. Згідно зі ст. 1243 ЦК України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Коли помирає один з подружжя, що склало такий заповіт, його 108 109 частка у спільному майні переходить до другого з подружжя, якиі його пережив. Цей перехід відбувається не на підставі висловленої в заповіті такого бажання, волі подружжя, а внаслідок закону, передбачає такі наслідки укладення подружжям спільного заповіту, тільки в разі смерті другого з подружжя майно переходить до oci6j визначених ними у заповіті. Порядок реалізації спадкових прав, прийняття спадщини І Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або заповітои виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємці! лише за умови, що вони виявили згоду прийняти спадщину. Прийнятті спадщини — це не обов'язок спадкоємців, а їхнє право. Якщо спадкс емець виявив згоду прийняти спадщину, вона визнається належної спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст. 1220 ЦК України).) Для того щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен податі заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо прийняття. Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняті спадщину, мають бути вчинені протягом шести місяців з дня відкритті спадщини. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяві до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини або фактично щ вступить в управління чи володіння спадковим майном, вважається; що даний спадкоємець не прийняв спадщини, І його частка переходит! до інших спадкоємців, які закликаються до спадкування. Подача заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини основним способом прийняття спадщини. Прийняти спадщину шляхої фактичного вступу в управління або володіння спадковим майної забороняється. Разом з тим, спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким„ що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкритті спадщини не відмовиться від неї. Якщо всі спадкоємці не прийняли спадщини або не закликаютьсяі до спадкування, майно за правом спадкування переходить у власність! держави. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом,! неприйняття ним спадщини, а також відмови від ЇЇ прийняття суді визначає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування, І спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, не має права вимагати від нотаріуса видачі йому свідоцтва про спадкування. Свої інтереси цей спадкоємець має можливість захистити! через суд за місцем відкриття спадщини (ст.1272 ЦК України). Якщо 110 поопуск шестимісячного строку на прийняття спадщини стався з поважних причин (тривале відрядження, тривала хвороба тощо), суд може продовжити цей строк (п. 4 постанови Пленуму Верховного СУДУ України „Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 24 червня 1983 р. № 4 зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 13, від 25 травня 1998 р. № 15). Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду за наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. Відмова від спадщини, (ст.1273 ЦК України). Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов'язок прийняти її. Тому спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини, склавши письмову заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, в якій він зазначає свою відмову від спадщини, можливо — на користь інших осіб або держави (ст.1274 ЦК України). Якщо спадкоємець за законом або заповітом відмовиться від спадщини, не зазначивши, на чию користь зроблена ця відмова, його частка переходить до спадкоємців за законом та поділяється між ними у рівних частках. Якщо спадкоємець не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття або відмову від спадщини протягом шести місяців з дня її відкриття, вважається, що він не прийняв спадщину. Пленум Верховного Суду України в постанові від 24 червня 1983 р. (п. 9) зазначає, що після закінчення вищезгаданого шестимісячного строку „не може бути збільшена частка у спадщині з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців". Отже, після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини спадкоємець не має права відмовитися від неї на користь іншого спадкоємця, але він може передати останньому одержане майно на підставі загально-цивільних угод: за договорами купівлі-продажу, дарування, міни. Перехід права на прийняття спадщини (ст.1276 ЦК України). Перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала це право, називається спадковою трансмісією. Спадкова трансмісія має місце, коли спадкоємець, закликаний до спадкування за законом або за заповітом, помре після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти у встановлений строк. Отже, якщо спадкоємець помре після смерті спадкодавця, але до закінчення Шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, Належне йому (спадкоємцю) право на спадщину разом з іншими його лРавами та обов'язками переходить до його спадкоємців. 111 Не відбувається перехід права спадкоємця на спадщину, яку вії не встиг прийняти до своєї смерті (в межах шестимісячного строк встановленого для цього законом) до його спадкоємців, коли йдеться про частку, на яку мав право померлий спадкоємець, оскільки праї на цю частку мають виключно непрацездатні особи. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця. У склг спадкового майна до спадкоємців переходять не лише права (праї власності на різне майно, в тому числі на будинок, гроші, права вимої до боржників спадкодавця), а й обов'язки. Спадкоємці несуті відповідальність за борги спадкодавця перед кредитором померло! спадкодавця (ст.1281 ЦК України). Законодавством України встановлені правило, що спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за борг що обтяжують спадщину, лише в межах дійсної вартості спадкової майна. Кожний із спадкоємців відповідає за борги спадкодавці пропорційно одержаній частці спадкового майна (ст.1282 ЦК України) Кредитори спадкодавця зобов'язані пред'явити свої претензії пр< тягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо ж протягої цього строку претензії не було пред'явлено, кредитори втрачають на лежні їм права на вимоги. Претензії мають бути пред'явлені спадкоємцям, які прийнялі спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини За відсутності зазначених осіб претензія може бути в той же строї пред'явлена до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщині Не всі права та обов'язки спадкодавця переходять до спадкоємців. Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право ні спадщину. Усі питання, пов'язані з переходом майна померлого д спадкоємців І документальним оформленням цих прав, вирішуют нотаріальні контори. Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що заклш ються до спадкування, і визначає частку кожного з них у спадковому майні. Кожний спадкоємець, який має право на спадщину, мо одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину, свідоцтві вказуються спадкоємці, які прийняли спадщину, склад, вартіст та місцезнаходження спадкового майна, розмір частки кожного спадкоємців. Свідоцтво про право на спадщину не встановлює прг спадкоємців, а лише підтверджує наявність цих прав. Якщо спадкоємеї прийняв спадщину, то до нього переходять права на відповідну часи майна спадкодавця (або на все майно) незалежно від того, одержав вії свідоцтво про право на спадщину чи ні. Свідоцтво про право на спадщш видається в основному після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначено коло спадкоємців, які прийняли спадщину. Спадковий договір. За спадковим договором, який є двостороннім, одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження іншої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст.1303 ЦК України). У ст. 1305 роз'яснюється, в чому можуть полягати обов'язки набувача. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним. Забезпечення виконання спадкового договору полягає в тому, що відчужувач не має права укладати договори на відчуження майна, з приводу якого укладено спадковий договір, оскільки на майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Отже, відчужувач не має права після укладення спадкового договору заповідати майно, визначене в цьому договорі. Спадковий договір обмежує можливість відчужувача розпоряджатися за життя своїм майном, визначеним у договорі, і позбавляє його можливості розпорядитися ним на випадок смерті шляхом складання заповіту, бо цей заповіт буде недійсним. Контрольні питання
10. Що таке заповіт і які вимоги до його форми? П. Як визначається коло спадкоємців за заповітом?
112 113 |
|
Методичні рекомендації до самостійної роботи роботи студентів з дисципліни... Цивільне процесуальне право. Робоча навчальна програма / Кіреєва Н. О., Захароіва О. С., Грабовська О. О. – Київ нац ун-т імені Тараса... |
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
|
ПРАКТИКУМ до курсу “Цивільне право. Особлива частина”. Зміст За цим практикумом передбачено вивчення другої (особливої) частини курсу “Цивільне право”. Практикум включає в себе такі розділи:... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 1 і 2). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 3 і 4). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /... |
Право України Підручник Видання друге, перероблене і доповнене Київ Х68 Харитонов Є. О., Старцев O. B. Цивільне іиічно-правових елементів — традиційно державним установам надаються пільги і нерепані,... |
|
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва,... Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової.... |
Конспект з курсу «Цивільне право України» Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система |
|
План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між... |
1. Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей |