|
|
Скачати 6 Mb.
|
|
10 можливість і дійсність тощо. Наприклад, аналіз право-творчості і правозастосування з позицій категорії причини і наслідку показує, що в співвідношенні «суспільні відносини—норми права» перші виступають як причина, а другі — як наслідки; 3) прийоми пізнання, а саме — аналіз і синтез, абстракція і сходження від абстрактного до конкретного. Аналіз є прийомом пізнання за допомогою розчленування предмета дослідження на складові елементи. Синтез — це поєднання окремих частин предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез однаково необхідні для дослідження, оскільки становлять єдність протилежностей. Наприклад, для вивчення такого складного явища, як правова реальність, ми спочатку виділяємо в ній і окремо вивчаємо правові норми, правові відносини, правову свідомість, правомірну поведінку, а потім синтезуємо їх у категорії правопорядку. Абстракція — це уявне виділення істотних властивостей предмета й одночасне відвернення від несуттєвих його властивостей. Прийом сходження від абстрактного до конкретного полягає в переході від абстрактної схеми до наукового осмислення конкретного факту. Наприклад, зі всього різноманіття проявів інституту глави держави ми, відкидаючи особисті якості президента або монарха, особливості здійснення ним політичної діяльності, виділяємо такі істотні ознаки цього інституту, як: спосіб заміщення поста та функції глави держави. Знаючи «очищені» від конкретики ознаки монархії або республіки, на їхній основі ми можемо теоретично, науково оцінити і вивчити кожну існуючу монархію або республіку. Чільне місце серед загальнонаукових методів посідає логіка — сукупність законів і прийомів правильного мислення. Існують чотири основні закони логіки:
11 4) закон достатньої підстави означає, що жодна думка не може бути визнана істинною без достатньої підстави. Іншими словами, нічого не можна приймати на віру: треба ґрунтуватися на достовірних фактах і раніше доведених положеннях. Інколи цей закон формулюють і так: те, що можна пояснити за допомогою меншого, не слід виражати за допомогою більшого. Основні прийоми логіки:
Системний метод (системний аналіз) використовується при вивченні складних проблем, які перебувають у взаємоз-в'язку одна з іншою. Система — це сукупність об'єктів із фіксованими між ними відносинами. Системний метод представляє цілісне явище як систему, що складається з кількох взаємодіючих елементів (або підсистем, оскільки кожен елемент може бути також представлений як система нижчого рівня). Системний аналіз стосується утворення, розвитку, функціонування, синтезу державно-правових явищ, а також їхнього взаємозв'язку з іншими соціальними явищами. Міждисциплінарні методи застосовуються в кількох близьких за предметом дослідження науках: 1) культурологічний метод. Такий підхід припускає вивчення права як невід'ємної частини соціального регулювання разом з мораллю, етикою, релігією, а держави — в її взаємодії з іншими соціальними інститутам:», що виникли в ході розвитку людської цивілізації (громадянське суспільство, політичні партії тощо);
Спеціальні методи теоретико-правової науки такі: 1) формально-юридичний (догматичний) метод перед бачає дослідження юридичних фактів та юридичних тек стів, тлумачення їх у логічній послідовності з використан ням спеціальних юридичних термінів і конструкцій. Цей метод передбачає вивчення права як такого, в «чистому вигляді», поза зв'язком з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. Формально-юридичний метод є традиційним, властивим саме юридичній науці, таким, що виходить з її природи, оскільки формальність є невід'ємною властивістю права. Саме формальний метод виділив право з синкретичної (злитої) єдності соціальних регуляторів стародавнього суспільства. Формальний метод складає обов'язковий, необхідний ступінь в науковому пізнанні права і держави, бо допомагає описати, узагальнити, класифікувати, систематизувати, передати одержане знання ясним, цілком визначеним способом. За допомогою цього методу формулюються категорії та поняття юриспруденції, наприклад: суб'єкт права, норма права, правовідносини, юридична відповідальність, правопорядок тощо; 2) порівняльно-правовий метод передбачає комплексне вивчення правової культури в зіставленні досвіду різних країн і народів, з'ясуванні традицій і новацій в розвитку державних і правових інститутів. За допомогою порівняль но-правового методу можливо зіставлення якого-небудь правового інституту або галузі права в одного народу в різ- 12 13 ні історичні періоди (діахронний аналіз) та правових інститутів, що існують одночасно в різних країнах (синхронний аналіз). Методологія теорії держави і права не зводиться тільки до системи методів. Вона включає також підходи, принципи, ціннісні (методологічні) орієнтири, за допомогою яких забезпечується збагнення держави і права. Наукова думка виробила найбільш загальні передумови пізнання — два основні підходи: матеріалістичний та ідеалістичний. Матеріалістичний виходить з того, що світ? матеріальний, існує об'єктивно, зовні та незалежно від свідомості, що матерія первинна і вічна, а свідомість — властивість матерії. Стосовно юриспруденції цей підхід припускає, що державно-правові явища є похідними від економічної або технологічної сфери суспільного життя. Ідеалістичний підхід є протилежним матеріалістичному. Він виходить із того, що дух, свідомість, мислення — первинні, а матерія, природа, фізичне — вторинні, похідні. Вважається, що в основі державно-правових явищ лежать ідеальні спонукальні цілі, мотиви, установки людей або якихось надприродних сутностей. Наприклад, Георг Гегель вважав, що джерело розвитку суспільства лежить в якомусь абсолютному дусі, який творить історію, і зумовлює всі дії людей. Останнім часом набирає силу цивілізаційний підхід, в якому виділяються два напрями: теорія стадіального розвитку цивілізації та теорія локальних цивілізацій. Для стадіальної теорп характерним є розгляд цивілізації як єдиного процесу прогресивного розвитку людства, в якому виділяються певні стадії (етапи). Теорія локальних цивілізацій виходить з того, що всесвітньо-історичний процес є сукупністю соціальних спільнот, що історично склалися, займають певну територію і мають свої особливості соціально-економічного, правового і культурного розвитку. Принципи пізнання — це вихідні положення теорії методу (методів) пізнання, які вимагають від суб'єкта пізнання здійснення певних дій. До класичних, загальновизнаних методологічних принципів відносять:
14
Сучасна методологія, крім того, визнає можливість ірраціоналізму, принцип додатковості, принцип плюралізму істини. Ірраціоналізм — це світоглядна орієнтація, що визнає Основним видом пізнання уяву, інтуїцію, одкровення, віру, і обмежує або заперечує можливості розуму в процесі пізнання. Не заперечуючи раціоналізму, сучасна юридична наука використовує також й ірраціональне знання. Наприклад, багато загальних понять (істина, людина, суспільство) сприймаються суб'єктом пізнання спочатку інтуїтивно і лише в процесі детального вивчення формулюються раціоналістично. Принцип додатковості вперше був сформульований великим фізиком НільсоМ Бором. Річ у тому, що квантова механіка поставила людину в ситуацію» коли з'ясувалося, що пізнати багато явищ, керуючись тільки одним підходом, неможливо. Згідно з принципом додатковості для відтворення в знаковій системі цілісного явища необхідні взаємо-виключні, додаткові класи понять. Наприклад, багато правових інститутів традиційних аграрних співтовариств (в Африці, Азії) неможливо зрозуміти, керуючись тільки теоретичними уявленнями, виробленими європейською наукою. Із принципом додатковості тісно пов'язаний принцип наукового плюралізму, суть якого полягає у визнанні множинності, неоднозначності істини. Важливе місце в методології теорії держави і права посідають юридичні концепції та парадигми. Концепція — це науково обґрунтоване тлумачення явища. Парадигма — це модель постановки проблеми та її рішення, яка панує протягом певного історичного періоду в науковому співтовари- 15 стві. Точні, природничі та суспільні науки мають різний ступінь «відкритості», тобто здатність включати одну або більше загальновизнаних парадигм. Як правило, природничі науки керуються однією загальновизнаною парадигмою, а зміна парадигм є науковою революцією. Юриспруденція і теорія держави і права як її методологічна, базова складова частина, належачи до соціальних (гуманітарних) наук, розділяють їхній поліпарадигмальний (поліконцептуальний) характер. Якщо точні та природничі науки керуються, як правило, однією загальновизнаною парадигмою (наприклад, визнання первинності матеріального світу), то соціальні науки «не можуть собі дозволити» однолінійного сприйняття світу через складність самого суспільства і породжених ним явищ. Суспільні науки і юриспруденція як їхня частина, неминуче є науками ідеологізованими, через що завданням і одночасно складовою частиною методології теорії держави і права є вироблення і слідування певним ціннісним (методологічним) орієнтирам. До них ми повинні віднести орієнтацію на загальнолюдські і, як їхнє ядро, — європейські цінності, а саме: права людини, демократію та верховенство права. 1.5. Компаративістика в системі юриспруденції ' Компаративістика (порівняльне правознавство) — це метод вивчення правових систем різних держав шляхом зіставлення систем права, однойменних державних і правових інститутів, принципів права і правових норм. Одночасно компаративістика є галуззю юриспруденції та юридичною навчальною дисципліною. Порівняльно-правовий метод дослідження відомий здавна, але засновником порівняльного правознавства як окремої галузі юриспруденції вважають французького просвітника XVIII ст. Шарля Луї Монтеск'є. У XIX ст. в європейських країнах виникли асоціації та товариства компаративістики, у 1900 р. в Парижі відбувся Перший Міжнародний конгрес порівняльного права,* в 1924 р. в Гаазі була створена Міжнародна академія порівняльного право- нт знавства. Метод порівняльного правознавства може застосовуватися як щодо діючого права, так і щодо права, яке існувало у минулому. Порівняння однотипних явищ (галузей, інститутів, норм), що існували у різний час, називається діа-хронним. Проте найчастіше предметом порівняння є діючі правові системи та їхні компоненти. Таке порівняння називається синхронним. У юридичній науці і практиці розрізняють рівні порівняльного правового аналізу: макро-рівень передбачає проведення порівняльних досліджень у рамках типів права, правових сімей або ж на рівні конкретних правових систем; мікрорівень передбачає проведення аналогічних досліджень на рівні правових категорій, інститутів, норм. Порівняльне правознавство покликане зіграти величезну роль в оновленні юридичної науки та у виробленні нового міжнародного і національного права, що відповідає умовам сучасного світу. Об'єктивними чинниками, що зумовлюють і підкреслюють важливу роль і необхідність розвитку порівняльного правознавства, є: різноманіття правових систем сучасності; розвиток правових взаємозв'язків і розширення міжнародних, економічних, політичних, культурних та інших зв'язків між державами; поява на правовій карті світу правових систем нових незалежних держав; діяльність міжнародних організацій на основі міжнародного права з урахуванням особливостей національних систем права. Розвиток порівняльного правознавства визначається також настійною необхідністю поліпшити викладання та якість підготовки фахівців-юристів. 1.6. Функції теорії держави і права Саме виникнення науки пов'язане із соціальною потребою в пізнанні навколишнього світу та систематизованих знань про нього. Ці знання необхідні для забезпечення мінливих умов життєдіяльності людини. Тому наука виконує визначені, їй іманентні функції. Функції теорії держави і права — це основні напрями її впливу на розвиток юридичної науки та юридичної практики. Гносеологічна (пізнавальна) функція теорії держави і права полягає в пізнанні правових явищ, як уже відомих, |
|
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №2 від 25 вересня 2008 р.) |
|
Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український... Рекомендовано до друку вченою радою Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України (протокол №8... |
Монографія Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту держави і права /v- В. ЛЇ. Корецького НАМ України |
|
ПРОБЛЕМИ Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.) |
|
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74 Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р |
Укладач: Баришполець О. Т., кандидат історичних наук, доцент Програму... Курс є базовим для практичної підготовки фахівців за спеціальністю “Соціологія”. Його мета |
|
АДМІНІСТРАТИВНЕ Рекомендовано вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол №15 від 29 жовтня 2002 р.) |
ПРОБЛЕМИ Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №7 від 14 червня... |