Елементарний курс Видання друге Харків Одіссей 2008 ББК 67. 3 К56 Рекомендовано Вченою радою Одеського
Скачати 6 Mb.
Назва Елементарний курс Видання друге Харків Одіссей 2008 ББК 67. 3 К56 Рекомендовано Вченою радою Одеського
Сторінка 7/52
Дата 17.03.2013
Розмір 6 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   52

46

47


Розділ З ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ




3.1. Держава, її ознаки та атрибути
Термін «держава» з'явився в XVI ст. Його ввів до науко­вого обігу італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі. Зрозуміло, що держава як суспільне явище до цього існувала вже тисячоліття. Нерідко як синонім термі­ну «держава» використовується термін «країна». Але з погляду юридичної науки ці поняття не є тотожними. По­няття «країна» за своїм змістом є ширшим, ніж поняття «держава». Воно має не тільки правове, а й географічне значення (гірська країна, рівнина тощо).

У правознавстві термін «країна» уживається у розумінні території, що має певні кордони, володіє державним суве­ренітетом або перебуває під владою іншої держави. Історич­но відомі такі види підвладних країн, як колонії, підопічні території. У наш час країнами нерідко називають адміні­стративні або автономні частини держави. Наприклад, Країна Басків є складовою частиною Королівства Іспанія.

Термін «держава» застосовується як тотожний поняттю «країна» для позначення сукупності людей, території, на якій вони проживають, і суверенної в межах даної терито­рії влади. Цей же термін уживається в суто юридичному сенсі для позначення організації політичної влади, голов­ного інституту політичної системи суспільства, який на­правляє та організовує за допомогою норм права спільну діяльність людей, захищає їхні права та інтереси.

У світовій юридичній науці немає загальноприйнятого визначення держави, що пояснюється складністю цього соціального та юридичного явища. Сутність найбільш по­ширених визначень держави можна звести до таких:


  1. держава є організацією правопорядку (Цицерон, Ханс
    Кельзен);

  2. держава є сукупністю людей, території та суверенної
    влади (Леон Дюгі, Георг Еллінек, Габріель Шершеневич,
    Михайло Грушевський);

  3. держава — форма співжиття людей, певний психічний
    зв'язок між ними (Лев Петражицький, Федір Кокошкін);

  4. держава — машина для придушення одного класу
    іншим (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін);

  5. держава — це велика сім'я (Конфуцій, Роберт Філь-
    мер);

  6. держава — це живий організм (Іоанн Солсберійський,
    Герберт Спенсер).

Найчастіше в юридичній науці використовують форма­лізоване (інструментальне) визначення держави.

Держава — це універсальна політична організація су­спільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.

Зовнішні, відмітні ознаки держави можна розділити на дві групи. Перша група ознак відрізняє державу від первіс­ної соціальної організації. До них належать:

  1. публічна політична влада, інакше кажучи, влада,
    що виділилася із суспільства, не збігається з ним, така, що
    стоїть над ним і виступає від його імені. Державна влада
    має свій особливий апарат у вигляді органів держави і про­
    фесійних управлінців (армія, поліція, чиновники, судді
    тощо);

  2. державна скарбниця — тобто система збору, збері­
    гання і розподілу фінансових коштів (у вигляді данини,
    податків, зборів, різного роду повинностей). Ці кошти не­
    обхідні для вирішення загальнозначущих проблем (напри­
    клад, оборони, будівництва громадських будівель і споруд),
    а також для утримання державного апарату;

  3. територіальна організація населення. У додержав-
    ному стані індивід співвідносив себе з певним родом, вра­
    ховуючи реальну або уявну спорідненість. У державі кров-
    носпоріднені зв'язки або зовсім не мають значення, або
    відходять на другий план. Держава поширює свою владу
    на всіх людей, які проживають на її території;

  4. наявність системи загальнообов'язкових правил по­
    ведінки — права.


48

49

Друга група ознак держави відрізняє її від політичних партій та громадських організацій (їх називають атрибута­ми держави):

  1. народ — сукупність індивідів, об'єднаних правовим
    зв'язком із державою. Цей зв'язок виражається в інститу­
    тах громадянства (у республіках) або підданства (у монар­
    хіях). Сучасна держава виступає як представник народу,
    як справа народу;

  2. територія — матеріальна база держави. Це частина
    земної кулі, з якою історично пов'язаний державний народ,
    що має кордони, визнані міжнародним співтовариством.
    Територія держави — це простір, у межах якого здійсню­
    ється державна влада, просторове буття держави;

  3. державна влада — організаційно оформлена політич­
    на влада крупної соціальної спільноти (народу, класу,
    стану), що володіє спеціалізованим апаратом для регулю­
    вання суспільних відносин і верховенством у суспільстві.
    Головне призначення державної влади — керівництво за-
    гальнозначущими для народу справами.

/ 3.2. Сучасні підходи до вивчення m

* держави

У сучасному державознавстві, слідом за російським

ученим В.Є.Чиркіним, звичайно виділяють п'ять основних

*' підходів до вивчення держави: теологічний, арифметичний

^ (класичний), юридичний, соціологічний та техніко-кібер-

* нетичний1.

': Теологічний підхід до вивчення держави відомий з най-г: давніших часів. Відповідно до нього держава створена Бо­гом, а у священних книгах встановлена ідеальна модель влади, до якої має прагнути держава. Нині ця концепція ; офіційно визнана лише в деяких державах (Ісламська Рес-; публіка Іран, Індуїстське Королівство Непал). Більшість же ; вчених-юристів розглядають цю теорію як науково неспро-: можну, але в той же час привабливу для значного числа "і людей. У християнській теорії держави такі привабливі /'. властивості має заклик до правителів слідувати загально­людським цінностям: справедливості, милосердю, допомо­зі слабким. У мусульманській концепції держави — це:

1Чиркин В.Е. Государствоведение. — 2-е изд., испр. и доп. —
М.: Юрист, 2000. — С34-46. :.Э;{

І 50 *

ухвалення політичних рішень на основі ісламу, який роз­глядається як єдино правильна ідеологія; консенсус влади і найбільш авторитетних представників народу; відкритість влади для будь-якого мусульманина тощо.

Арифметичний (класичний) підхід до держави харак­терний визначенням держави через систему її ознак. Він теж не новий: ознаки держави перераховували староіндійські Закони Ману, праці античних мислителів. Сучасні вчені звичайно розглядають державу як тріаду елементів (атрибу­тів): влада, територія, населення. Іноді до цих трьох класич­них елементів додають суверенітет, скарбницю (систему збору фінансових коштів), міжнародне визнання. Класичний підхід до держави привертає своєю чіткістю, можливістю відмежувати державу від інших соціальних організацій. Проте це підхід далеко не завжди є плідним при практично­му застосуванні: достатньо складно інколи визначити дер­жавний народ, кордони території (наприклад, у кочових імперіях середньовіччя), та й носієм влади може бути не тільки держава, а й особа, й соціальна спільнота.

Юридичний підхід до поняття держави виник у рамках юридичного позитивізму та концепції правової держави. Прихильники такого підходу розглядають державу як особ­ливу юридичну особу, що підкоряється у своїй діяльності праву. Прихильники юридичного підходу розробили добрий інструментарій для формалізованих досліджень (напри­клад, поняття форми та функцій держави, державного апарату, органу держави тощо).

Гуманістична спрямованість юридичного підходу до держави є очевидною, адже, будучи юридичною особою, держава зобов'язана відшкодовувати особистості завданий їй збиток. У сучасному світі відповідальність держави перед людиною стала реальністю, перш за все, завдяки міжнарод­ній юстиції.

У той же час не можна не зазначити деякі негативні сторони юридичного підходу до держави. Визначення дер­жави як влади, підпорядкованої праву, виводить за рамки держави не тільки тоталітарну державу, а й більшість до-сучасних держав. Уявлення про державу як юридичну особу не розкриває особливого положення держави в по­літичній системі суспільства.

Найбільше поширення у державознавстві та політології набув соціологічний підхід до держави. Елементи такого підходу можна прослідкувати з часів античності: наприклад,

51

Арістотель визначав державу як об'єднання сімей для бла­
гого життя. Уявлення про державу як організатора загаль­
них справ властиве було Жану Бодену, Томасу Гоббсу, Бе­
недикту Спінозі і багатьом іншим мислителям. До прихиль­
ників цього підходу належали Карл Маркс та його послідов­
ники. Вони визначали державу як універсальну політичну
організацію економічно панівного класу. Сучасні немарк-
систські соціологічні школи розглядають державу як офі­
ційного представника суспільства, призначення якого є
трояким: керівництво виконанням «загальних справ»; на­
дання соціальних послуг; арбітраж відносно різних груп
суспільства. В той же час у їх уявленні держава не є класово
неупередженою, оскільки на її діяльність впливають різні
зацікавлені соціальні групи (« групи тиску »). .

Техніко-кібернетичний підхід до держави відбруньку-.-вався від загальносоціологічної концепції постіндустріаль-і ного (інформаційного) суспільства. Прихильники цього підходу розглядають державу як систему, що працює на основі введення інформації, її перетворення та виведення управлінського рішення.

Усі підходи до держави, не виключаючи теологічного, мають певну наукову цінність і практичну значущість, по-різному висвітлюючи різні сторони такого багатогранного та складного явища, як держава.

Через широке застосування в сучасній науці інтеграцій­ного підходу інтерес представляє спроба створення багато­вимірного «портрету» держави, здійснена В.Є.Чиркіним1. Із його точки зору, сучасна держава має три іпостасі — три обличчя. Вона виступає як:

  1. єдина універсальна політична організація в країні,
    що створюється на основі адміністративно-територіального
    поділу шляхом реєстрації членів цієї організації за місцем
    проживання;

  2. арбітр. Держава, з одного боку, діє на користь най­
    більш сильних соціальних спільнот (класів, груп), але, з
    іншого боку, захищає від надмірних нестатків слабкі, зне­
    долені верстви населення, нарешті, здійснює посередництво
    на користь суспільства в цілому;

  3. легалізований та легітимний примус. Держава, з
    одного боку, володіє правом на законний (встановлений
    законодавчими актами) примус щодо індивідів, чия пове­
    дінка не відповідає правовим нормам (легальність примусу).

1Чиркин В.Е. Вказ.праця. — С.42-47.

52

З іншого боку, передбачається згода суспільства на засто­сування такого примусу (легітимність примусу).

3.3. Сутність держави: плюралізм підходів

Поняття «сутність держави» звичайно уживається в трьох значеннях.

По-перше, це своєрідна моральна оцінка держави. У цьо­му розумінні суспільно-політична думка сформувала дві метатеорії:

  1. держава — це організоване насильство над індиві­
    дом, зло, хоча й необхідне. Тому межі дії державної влади
    мають бути мінімізовані. Найяскравіше ця оцінка сутності
    держави представлена в працях ліберальних філософів та
    юристів;

  2. держава — це спосіб забезпечення загального блага.
    З позицій такого підходу держава сприймається як агент
    із надання суспільству позитивних послуг (гарантування
    безпеки, соціальна допомога, виховання та освіта населен­
    ня тощо), як опікун суспільства та індивіда.

У сучасному світі ригоризм указаних трактувань сутно­сті держави значно знизився. Ліберали більше не запере­чують необхідності соціальної функції держави, а прихиль­ники патерналістської держави погодилися з необхідністю обмеження державної влади.

По-друге, під поняттям «сутність держави» розуміють сенс існування і роль держави в житті суспільства. «Сут­ність » як філософська категорія характеризує те головне в явищі, що визначає його природу, що робить явище самим собою: при зміні сутності об'єкт перестає бути тим, чим він є, і стає іншим явищем. Вітчизняні учені у сутності держа­ви виділяють класовий (становий) і загальносоціальний (загальнолюдський) зміст. Як класова (станова) установа держава захищає певні вузькокласові інтереси. Наприклад, рабовласницька держава закріплювала юридичну безправ­ність рабів, за допомогою державного апарату утримувала їх під владою рабовласників. У будь-якому випадку, проте, можна сказати, що з певного моменту розвитку суспільства держава є необхідним способом його організації, невід'єм­ною умовою його існування та життєдіяльності. Адже кожна держава організує виконання загальних справ, важ-

53

ливих для всіх членів суспільства, наприклад, оборону від зовнішніх ворогів, забезпечення правопорядку. У міру роз­витку загальносоціальний та загальнолюдський зміст дер­жави витісняє її вузькокласові функції.

І, нарешті, третє значення поняття «сутність держави» пов'язане з проблемою належності державної влади певно­му соціальному шару, з питанням про те, хто і в чиїх інте­ресах здійснює державну владу. У цьому сенсі існують такі концепції суті держави:

  1. елітпистська теорія (її родоначальники — Гаетано
    Моска, Вільфредо Парето, Роберт Міхельс) оцінює держав­
    ну владу як справу політичних еліт (олігархій), що зміню­
    ють одна одну в управлінні державою. З цієї позиції влада
    народу — демократія — нездійсненна. Сучасні елітисти
    допускають демократичні засади у державній владі, ствер­
    джуючи, що єдиний інструмент демократії — вибори тієї
    або іншої еліти;

  2. технократична теорія (Джеймс Барнхем, Деніел
    Белл, Олвін Тоффлер) бачить у державній владі різновид
    соціального менеджменту. У постіндустріальному (інфор­
    маційному) суспільстві, мета якого — розширене виробни­
    цтво та споживання — менеджери стають новою економіч­
    ною елітою, оскільки саме вони управляють виробництвом.
    Отже, процес перерозподілу продуктів виробництва та інші
    загальнозначущі для всього соціуму справи теж мають пе­
    ребувати в руках професіоналів-менеджерів;

  3. демократичні теорії стоять на позиціях народного
    суверенітету. Із їхньої точки зору єдиним джерелом держав­
    ної влади є народ, а державна влада має здійснюватися в
    інтересах і під контролем народу. Теоретики плюралістичної
    демократії (Гарольд Ласкі, Моріс Оріу) стверджують, що в
    сучасній державі відбувається дисперсія політичної влади:
    держава ділить тягар ухвалення рішень із численними ін­
    ститутами громадянського суспільства (партіями, профспіл­
    ками, корпораціями). Теорія репрезентативної демократії
    (Ральф Дарендорф) розглядає демократичну державу як
    парламентарну систему, де органи влади обираються на­
    родом. Теорія партисипітарної демократії (демократії учас­
    ті) оцінює державну владу як один із варіантів участі гро­
    мадян в управлінні суспільними справами;

  4. теорія держави загального благоденства (Карл Гун-
    нар Мюрдаль) близька за своєю суттю до технократичних
    доктрин держави. З позицій цієї теорії держава є коорди-

натором економічної та політичної діяльності суспільства. Завдяки спільним зусиллям держави та суспільних інсти­тутів інтереси всіх шарів суспільства в основному задово­лені, досягнута рівновага між інтересами особи та суспіль­ства;

5) марксистська теорія розглядає державу як знаряддя панування експлуататорського класу (рабовласників, фео­далів, буржуазії). Класовий підхід до сутності держави виявився вельми плідним для дослідження додержавноі держави, але до держави інформаційного етапу розвитку людства слабо придатний.

Спори про сутність держави належать до «вічних» на­укових проблем. Рішення окремих аспектів цієї проблеми породжує нові питання про призначення та роль держави в суспільстві.

3.4. Функції держави: поняття і класифікація

Функції держави — це основні напрями і сторони ді­яльності держави, що виражають її сутність та соціальне призначення.

Функції держави класифікують за різними підстава­ми.

  1. залежно від принципу розподілу влади розрізняють
    законодавчу, виконавчо-розпорядчу, судову, контрольно-
    наглядову функції;

  2. залежно від тривалості дії розрізняють постійні та
    тимчасові функції держави;

  3. залежно від значення розрізняють головні та друго­
    рядні функції держави;

  4. залежно від сфери прикладання розрізняють вну­
    трішні та зовнішні функції держави.

До внутрішніх функцій держави належать:

  1. економічна функція (формування та виконання бю­
    джету, складання та виконання програм економічного
    розвитку, фінансування ряду галузей, забезпечення свобо­
    ди конкуренції та протидія монополізму, безпосереднє
    керівництво державним сектором економіки);

  2. правозахисна функція, або функція захисту прав і
    свобод людини та громадянина (конституційне закріп­
    лення особистих, політичних і соціальних прав людини,


54

55

діяльність державних органів, що захищають права люди­ни та громадянина);

  1. соціальна функція (забезпечення гідного рівня життя
    людини, допомога громадянам держави, які з об'єктивних
    причин не можуть брати участь у створенні матеріальних
    благ — діти, інваліди, люди похилого віку);

  2. фіскальна функція (стягування податків і мита, ви­
    явлення та облік доходів виробників матеріальних та духов­
    них благ, контроль за правильністю стягування податків
    та розподілу податкових коштів);

  3. правоохоронна функція, або функція охорони пра­
    вопорядку (забезпечення точного і повного здійснення
    правових розпоряджень всіма учасниками правових відно­
    син усередині держави, залучення до юридичної відповіда­
    льності правопорушників);

  4. природоохоронна, або інакше — екологічна функція
    (регулювання процесу використання природних ресурсів,
    збереження та відновлення природного середовища існу­
    вання людини).

  5. культурна (духовна) функція (організація науки та
    освіти, забезпечення збереження культурної спадщини і
    доступу громадян до неї);

  6. інформаційна функція (організація та забезпечення
    системи отримання, використання, розповсюдження і збе­
    рігання інформації).

До зовнішніх функцій держави належать:

  1. функція забезпечення безпеки держави (захист кра­
    їни від нападу ззовні, захист загальнонаціональних інтере­
    сів від деструктивних дій усередині країни);

  2. функція міжнародної співпраці та інтеграції до
    світової спільноти (спільна діяльність держав у політич­
    ній, економічній, культурній, спортивній та інших сферах,
    членство та співпраця в межах міжнародних і регіональних
    організацій).

У сучасному світі, коли суспільне життя все більше ін­тернаціоналізується, грань між зовнішніми та внутрішніми функціями поступово зникає. Практично кожна з функцій держави має як внутрішню, так і зовнішню сторони. Тому ряд учених (наприклад, російський учений Л. І. Спіридонов) висувають ідею про існування всього лише однієї — гене­ральної функції держави, зміст якої полягає в забезпечен­ні нормального функціонування громадянського суспіль-

56

ства. Генеральна функція розпадається на підфункції: економічну, екологічну тощо.

Проблеми, що постали перед людством у XX ст., зумо­вили виникнення глобальних функцій, для здійснення яких необхідне об'єднання зусиль всіх держав. Найбільшою мірою глобалізація торкнулася екологічної функції, функ­ції захисту й охорони прав і свобод особи, функції під­тримання світового порядку.

3.5. Форми здійснення функцій держави

Діяльність держави і його органів по реалізації функцій держави здійснюється в різних формах. Існує кілька кла­сифікацій форм здійснення функцій держави.

Звичайно виділяють правові та організаційні форми здійснення функцій держави. Правові форми — це діяль­ність органів держави, пов'язана з ухваленням і виданням правових актів, а саме: правотворча, правозастосовча, пра­воохоронна, правоінтерпретаційна.

Організаційні форми здійснення функцій держави — поточна технічна, господарська, статистична діяльність, спрямована на розв'язання конкретних завдань.

Кожна функція держави здійснюється одночасно і в правових, і в організаційних формах. Наприклад, щоб провести в життя функцію охорони правопорядку, потріб­но видати відповідні законодавчі акти (правотворча форма діяльності держави), забезпечити їх виконання (правоза­стосовча форма), притягати до відповідальності порушників (правоохоронна форма). В той же час, наприклад, у про­цесі ухвалення закону, необхідна певна організаційна ро­бота (складання проекту, скликання засідання парламенту, робота рахункових комісій у процесі голосування за зако­нопроектом тощо), в чому й виражаються організаційні форми діяльності держави.

З урахуванням розподілу влади виділяють такі форми здійснення функцій держави:

1) законодавча — полягає у виданні представницькими законодавчими органами законів, які формулюють цілі та напрями державної діяльності, визначають засоби та мето­ди досягнення цих цілей;

57

  1. управлінська (виконавчо-розпорядча) — є оператив­
    ною, Повсякденною реалізацією органами виконавчої вла­
    ди приписів законів і підзаконних актів у різних сферах
    державного управління;

  2. судова — судові органи беруть участь у реалізації
    функцій держави шляхом здійснення правосуддя;

  3. контрольно-наглядова — контрольно-наглядові ор­
    гани держави (органи конституційного контролю, проку­
    ратура, органи галузевого нагляду) спостерігають за точним
    та однаковим виконанням і застосуванням законів.

Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Дайте визначення держави та охарактеризуйте її озна-

ки.

2. Складіть порівняльну таблицю «Організація влади в первісному суспільстві та держави».

Характеристики
Первісне суспільство
Держава

Організація населення






Носій влади






Наявність органів примусу






Соціальне регулювання






  1. Які вам відомі сучасні підходи до вивчення держави?

  2. Дайте характеристику сутності держави.

  3. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Основ­
    ні наукові концепції сутності держави».



1. Елітарна
А. Консенсус інтересів усіх соціальних шарів

2. Технократична
Б. Державна влада здійснюється в інтересах та під контролем народу

3. Демократична
В. Держава є знаряддям класового панування

4. Теорія держави загального благоденства
Г. Державна влада належить олігархії

5.Марксистська
Д. Держава як менеджер




  1. Складіть схему «Функції держави», використовуючи
    відомі вам критерії.

  2. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «При­
    клади реалізації функцій держави».



1. Економічна функція
А. Опублікування постанови уряду

2. Природоохоронна фун­кція
Б. Проведення фіналу конкур­су «Евробачення»

3. Правозахисна функція
В. Прийняття закону про встановлення податкових пільг

4. Соціальна функція
Г. Проведення догляду речей в аеропорту

5. Культурна функція
Д. Призначення пенсії громадянину

6. Інформаційна функція
Е. Створення регіонального ландшафтного парку

7. Правоохоронна функція
Є. Ратифікація міжнародного договору про захист прав національних меншин

  1. Охарактеризуйте основні форми здійснення функцій
    держави.

  2. Користуючись текстом Конституції України, визначте
    функції Української держави на сучасному етапі.

Нормативні джерела

Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

Про внесення змін до Конституції України: Закон Укра­їни від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради Укра­їни. — 2005. — № 2. — Ст.44.


58

59
Додаткова література

Бляхман Б.Я. О социальной ценности государства // Сибирский юридический вестник. — 2003. — № 4. (нахо­дится на сайте www.law.edu.ru)

Джураєва О.О. Поняття та ознаки функцій сучасної держави // Актуальні проблеми політики: Зб.наук.праць.-Одеса: Юрид.літ., 2005. — Вип.25. — С.143-149.

Любашиц В.Я. Современное государство в глобализи­рующемся мире: проблемы теории // Правоведение. — 2004. — № 4. — С. 203-221.

Лощихін О. Економічна функція у системі функцій су­часної держави: деякі питання теорії // Право України. — 2006. — №8. — С.29-34.

Марченко М.Н. Государственный суверенитет: проблемы определения понятия и содержания // Правоведение. — 2003. — №1. — С. 186-197.

Морозова Л .А. Влияние глобализации на функции госу­дарства // Гос. и право. — 2006. — №6. — С.101-107.

Наливайко Л.Р. Поняття та основні ознаки функцій держави // Правова держава. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. — Вип.16. — С.177-191.

Просвирнин Ю.Г. Информационная функция государ­ства // Журнал российского права. — 2002. — № 3. — С. 29-35.

Рабінович П., Лобода Ю. Соціальна сутність держави: теоретико-методологічні засади дослідження // Право України. — 2001. — № 8. — С.41.

Чиркин В.Е. Государствоведение. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Юрист, 2000. — 382 с

Шидловская О. Социальная сущность Украинского го­сударства // Актуальні проблеми держави і права. 36. наук, праць. — Одеса: Юрид.літ., 2004. — Вип.22. — С.283-288.

Розділ 4 ФОРМИ ДЕРЖАВИ

4.1. Форма держави: поняття, <

структура, значення

Поняття форми держави традиційно перебувало в центрі уваги юридичної науки з моменту її зародження. Сьогодні під формою держави розуміють спосіб організації та здій­снення державної влади. Поняття форми держави необхід­не для відповіді на питання: як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою і населенням, як територіально побудована державна влада, якими метода­ми здійснюється державна влада.

Форма держави — це державно-правова конструкція, що складається з трьох елементів: форми правління, форми державно-територіального устрою, форми державного ре­жиму. Типологія держав залежно від їх форми здійснюєть­ся відповідно до цих елементів:

  1. залежно від форми правління розрізняють монархіч­
    ні і республіканські держави;

  2. залежно від форми державно-територіального устрою
    розрізняють унітарні, федеративні, конфедеративні і
    регіоналістські (регіональні) держави;

  3. залежно від форми державного режиму розрізняють
    демократичні, авторитарні і тоталітарні держави.

Широкий підхід до форми держави привів до того, що, спираючись на традиційні елементи форми держави, запро­поновано виділяти три основні форми держави: монокра-тичну (моністичну), сегментарну та полікратичну (плюра­лістичну)1 .

Монократична форма держави має високий рівень централізації. Державну владу зосереджує одна особа або

'Чиркин В.Е. Указ.соч. — С.132-136.


60

61

орган, ні розподіл влади, ні автономія в територіальному устрої, ні місцеве самоврядування фактично не допуска­ються. Ця форма пов'язана з обов'язковою ідеологією, одержавленням економіки, соціальної сфери та культури, украй елітарним характером державної влади. Демократич­ні інститути, парламент, самоврядування використовують­ся в демагогічних цілях.

Сегментарна форма держави значною мірою носить олігархічний характер, посідаючи проміжне становище між монократичною і полікратичною формами держави. Тут допускається розподіл компетенції між різними орга­нами державного управління, елементи автономії та місце­вого самоврядування. Домінує виконавча влада.

Полікратична форма держави реально використовує розподіл влади, систему стримувань і противаг, кілька центрів влади в державі (президент, парламент, суд), авто­номію в територіальному устрої, розвиток місцевого само­врядування, демократичні методи здійснення державної влади. У багатьох полікратичних країнах існує монархічна форма правління (парламентарна монархія). Вона сумісна з президентською, парламентарною, змішаними республі­ками, може бути унітарною державою або федерацією.

1 4.2. Поняття і види форм правління

Форма правління — це організація, порядок утворення та взаємодії вищих органів державної влади (глави держа­ви, парламенту і уряду). Розрізняють два різновиди форми правління — монархію та республіку.

Монархія — це така форма правління, коли главою дер­
жави є особа, яка одержує і передає свій пост і титул, як>
правило, у спадок і довічно. Ознаки монархії: '■■

  1. влада глави держави (імператора, короля, великого
    герцога, еміра, султана) існує історично і не делегується
    йому народом;

  2. влада монарха здійснюється безстроково (довічно) і
    передається, як правило, у спадок; ;

  3. монарх не відповідає за ухвалені ним політичні рі­
    шення.

Різновиди монархій:

1) абсолютна монархія (Бахрейн, Кувейт, Оман, Сау-Г дівська Аравія). У руках монарха зосереджена вся повнота

62

влади, він є законодавцем, призначає всіх вищих посадов­ців держави. Уряд несе відповідальність тільки перед ним;

  1. дуалістична монархія (Бутан, Бруней, Тонга). Вла­
    да ділиться між парламентом і монархом. Парламент
    приймає закони, але у монарха є право абсолютного вето
    (заборони на введення закону до дії). Уряд призначається
    монархом, підкоряється йому і несе відповідальність тіль­
    ки перед ним;

  2. парламентарна монархія (Бельгія, Велика Британія,
    Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд,
    Швеція, Японія). Монарх юридично є главою держави, але
    участі в управлінні країною фактично не бере. У парламен­
    тарній монархії глава держави або не має права вето щодо
    законопроектів, або фактично не застосовує вето. Головна
    відмінна риса парламентарної монархії — формування
    уряду парламентом і відповідальність уряду перед ним.

Ряд монархій займає проміжне становище між дуаліс­тичними і парламентарними (Йорданія, Марокко, Непал).

Республіка — це така форма правління, нри якій главою держави є президент, що обирається громадянами на пев­ний строк. Республіка має такі ознаки:

  1. влада глави держави і вищих державних органів де­
    легується їм народом;

  2. повноваження глави держави обмежені певним стро­
    ком;
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   52

Схожі:

За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,...
Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету
 ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО
Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №2 від 25 вересня 2008 р.)
Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український...
Рекомендовано до друку вченою радою Відділення реліг­ієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН Ук­раїни (протокол №8...
 Монографія
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту держави і права /v- В. ЛЇ. Корецького НАМ України
ПРОБЛЕМИ
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка
 ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО
Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.)
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74
Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р
 Укладач: Баришполець О. Т., кандидат історичних наук, доцент Програму...
Курс є базовим для практичної підготовки фахівців за спеціальністю “Соціологія”. Його мета
АДМІНІСТРАТИВНЕ
Рекомендовано вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол №15 від 29 жовтня 2002 р.)
 ПРОБЛЕМИ
Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №7 від 14 червня...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання

При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Уроки
Конспекти лекцій
Довідники
Документи

Історія
Філософія
Фінанси
Економіка
Фізика

Головна сторінка