Елементарний курс Видання друге Харків Одіссей 2008 ББК 67. 3 К56 Рекомендовано Вченою радою Одеського
|
|
Скачати 6 Mb.
|
|
Розділ 8 ДЕМОКРАТИЧНА, ПРАВОВА І СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА 8.1. Поняття, принципи і форми демократії Уперше термін «демократія» використав грецький історик Геродот, а найбільш відоме його визначення належить американському президенту Аврааму Лінкольну: «Демократія — це правління народу, вибране народом і для народу». Як сучасний юридичний і політичний термін «демократія» означає:
Проте у будь-якому випадку демократія як соціальне явище нерозривно пов'язана з владою. Демократія є спосо бом організації влади й означає перш за все визнання права на рівну участь всіх членів того або іншого людського ко лективу в здійсненні функціонуючої в цій спільноті влади. Демократія постає як одна з основних форм політичної самоорганізації громадянського суспільства, як суверенітет народу, тобто право народу визначати конституційний лад своєї держави, брати участь в управлінні державними і суспільними справами. •■ .и 116     Із позицій сучасної юриспруденції демократія — це такий тип держави, при якій всі без винятку громадяни беруть участь у формуванні і функціонуванні апарату органів державної влади і місцевого самоврядування, і здійснюють контроль над його діяльністю.Принципи демократії: 1)плюралізм у всіх сферах суспільного життя. В економіці він виявляється як різноманітність форм власності і господарської діяльності. У політиці принцип плюралізму означає багатопартійність, а у сфері ідеології — вільний вираз різноманітних думок, ідей, концепцій;
У сучасних державах здійснюється перехід від демократії більшості до демократії консенсусу. Інакше кажучи, управління проводиться за волею більшості, але з урахуванням інтересів меншості. У сучасній державі використовуються різні форми демократичної організації органів державної влади, зокрема безпосередня і представницька демократія. Під безпосередньою демократією розуміється пряме волевиявлення народу або його частини, безпосереднє рішення громадянами питань державного і суспільного життя або вираз думки з цих питань. Інститути безпосередньої демократії: 1) вибори — форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування найвищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу; 118 2)референдум (плебісцит) — це всенародне голосування з приводу законопроектів, чинних законах та інших важливих питань загальнодержавного значення, що зачіпають інтереси народу. Інститут референдуму широко використовується як законодавчий механізм більшістю демократичних держав миру; 3) народна законодавча ініціатива — означає надання права певному числу виборців вносити проект закону на розгляд представницького органу, який в обов'язковому порядку повинен його розглянути. Вона не набула такого широкого поширення як вибори і референдум. Цей інститут передбачений в Австрії, Італії, Іспанії, Швейцарії та ін. Представницька (репрезентативна, парламентарна) демократія означає здійснення влади народом через представницькі органи, які обираються безпосередньо народом, складаються з його повноважних представників — депутатів і покликані виражати волю народу. Велике значення у здійсненні влади народу мають обирані ним посадовці держави, наприклад, всенародно обираний президент. Будь-яка демократична держава будується на принципі поєднання безпосередньої та представницької демократії. права: 8.2. Співвідношення держави основні підходи Співвідношення держави і права включає три головні аспекти: єдність, відмінність і взаємодія. Єдність держави і права має наступні елементи:
Є й інші грані єдності та взаємозумовленості цих кате горій. Вони, зокрема, виявляються в ідеї правової держа ви- :.-::мгіи :а щ       Відмінності випливають уже з визначень цих понять, їхнього онтологічного статусу та суспільної природи:
Взаємодія держави і права виражається в їхньому різноманітному впливі одне на одного. Вплив держави на право полягає перш за все в тому, що вона створює, змінює, удосконалює, охороняє від порушень, запроваджує в життя норми права. Держава або сама встановлює правові норми, або офіційно визнає ті, що вже діють. Вона може також делегувати право приймати окремі юридичні акти громадським та іншим недержавним організаціям, надавати силу закону судовим та адміністративним прецедентам, нормативним договорам та угодам. Це означає, що процес формування права може йти як зверху вниз, так і знизу вгору, виростаючи з правил поведінки, що склалися в суспільстві, і державі залишається лише закріпити ці правила в законах. У цьому розумінні право створюється всім суспільством. Але, врешті-решт, право виходить все ж таки від держави як офіційного представника суспільства. Не менш істотним і різноманітним є зворотний вплив права на державу. Право перш за все легалізує та конституює державну діяльність, визначає її загальні межі. За допомогою права закріплюються внутрішня організація держави, її форма, структура, апарат (механізм) управління, статус і компетенція різних органів і посадовців, принцип розподілу влади, оформляються необхідні інститути. Держава створює право і для регламентації власної діяльності. За допомогою права здійснюються завдання і функції держави, проводиться її внутрішня і зовнішня політика, законодавчо визначається і закріплюється суспільний лад, стан особистості в суспільстві. 120 Виділяють два основні типи взаємодії держави і права: 1) держава стоїть над правом і виступає як визначальний чинник розвитку права. Такий тип держави називають етатистським. Йому властиві такі риси:
2) право стоїть над державою, виступаючи обмежувачем державної влади. Такий тип держави прийнято називати правовим. Йому властиві такі риси:
8.3. Правова держава: становлення ідеї В історії становлення ідеї правової держави виділяють дві основні парадигми: Античність і Новий час1. Античні учення відрізнялися нерозчленованістю понять «суспільство» і «держава», а уявлення про право носили релігійно-міфологічний характер. Правління права постає в їхніх працях як протилежність беззаконню та анархії. Принцип законності як основоположний для життя суспільства-держави був вироблений уже в повчаннях семи афінських 1  Козлихин И.Ю. Право и политика. — СПб: Изд-во Санкт-Петербург.ун-та, 1996. — С.9.S121    мудреців, зокрема Солона. Сократ же довів цю ідею до досконалості. Із його точки зору, вища справедливість полягає в покорі законам, яка приводить до єднання громадян, однодумства, впорядкованості та гармонії. Його послідовник Платон ставлення до законності розглядав як один із критеріїв поділу держав на правильні та неправильні: «... Вважається за краще, щоб володарював закон, а не хто-небудь із середовища громадян». Принцип правління права, а не Людей, в завершеному вигляді був сформульований Аріс-тотелем і Цицероном. Останній стверджував, що державою може вважатися тільки правове співтовариство.Із сучасної точки зору античні уявлення про правління права мають істотну ваду, а саме — відсутність положень про права особи як ознаку та мету правової держави. Свобода та індивідуальні права, що випливають із неї, розумілася тільки як колективна цінність, як якість, властива не всім, а тільки вільним громадянам певного полісу. Діячі ранньобуржузних революцій та епохи Просвітництва розробили ідеї про найважливіші компоненти правової держави, а саме теорію прав людини й ідею розподілу влади. Джон Лільберн (середина XVII ст.) уперше ввів у обіг поняття «права людини». Із його точки зору свобода слова, совісті, друку, петицій, торгівлі, рівність перед законом і судом, право власності складають природжені (надані не державою, а Богом і природою) права людини. Його сучасник Джеймс Гаррінгтон уперше використав термін «верховенство права». Джон Локк (друга половина XVII ст.) розробив учення про гарантії забезпечення прав людини, якими є: законність, розподіл властей, право народу на опір незаконним проявам влади. Шарль Луї Монтеск'є обґрунтував ідею верховенства конституції в державі, ідею розподілу влади як гарантії проти тиранії. Філософське обґрунтування ідеї правової держави традиційно пов'язують з ім'ям Іммануїла Канта. Відповідно до визначення Канта держава — це об'єднання великої кількості людей, підпорядкованих правовим законам. Термін «правова держава» ввів до наукового і політичного обігу німецький учений Карл Теодор Велькер (1813р.),а Роберт фон Моль дав йому визначення: правова держава — це держава, заснована на закріпленні в конституції прав і свобод громадян та забезпеченні їх судового захисту (1829 p.). 122 Ідея правової держави розвинулася в працях відомих вітчизняних юристів (Станіслав Дністрянській, Микола Палієнко). Так, із погляду українського юриста Богдана Кістяківського правова держава — це конституційна держава. «У конституційній державі влада, перетворюючись на правову, принципово відрізняється від влади в історично передуючих конституційній державі типах держави... У конституційній державі влада перестає бути фактично пануванням людей і перетворюється на панування правових норм». У XX ст. ідея правової держави набула нормативного виразу в конституціях багатьох сучасних країн. У Німеччині, Іспанії, Україні ідея правової держави закріплена безпосередньо, в конституціях інших держав (Австрія, Греція, Франція) вона одержала непряме закріплення. Але навіть там, де ідея правової держави формально не закріплена в конституції, вона фактично реалізується в правовому статусі особистості, системі та діяльності органів державної влади. 8.4. Правова держава: основні ознаки і перспективи Правова держава виступає як такий тип держави, влада якої заснована на праві, обмежується за допомогою права і здійснюється у правових формах. Основні ознаки правової держави:
123    прозорої процедури. Вибори виступають як найважливіший засіб контролю суспільства над державною владою. У правовій державі неможливі державні перевороти, закулісні угоди щодо формування органів влади;4) розподіл влади. Кожна з гілок влади (законодавча, виконавча, судова) формується і діє в певній незалежності одна від однієї. Розподіл влади передбачає також наявність чітко окресленого кола повноважень і меж діяльності для кожної з гілок влади; 5) зв'язаність влади правом. Влада правової держави .. діє за принципом: «Дозволене лише те, що безпосередньо передбачене законом»; 6) високий рівень загальної та правової культури громадян. Тільки в цьому випадку є можливою свідома, компетентна участь громадян в управлінні державними і суспільними справами, повага до закону, прав і свобод співгромадян; 7) взаємна відповідальність держави та особи. Відповідальність особи перед державою виражається в дотриманні заборон (наприклад, не створювати незаконних військових формувань) і виконанні обов'язків (наприклад, платити податки), несенні тягаря обмежень у разі правопорушень. У принципі, відповідальність особи перед державою існує при будь-якому типі держави. Але тільки в правовій державі є можливою відповідальність державної влади перед особою у разі порушення державою прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. Вона реалізується через пред'явлення позову проти держави та її органів, звернення до суду, у тому числі й до міжнародних судових органів; 8) гідне положення суду в суспільстві і державі. Суд може бути арбітром у взаєминах між громадянами і державою. Діяльність суду повинна базуватися на таких принципах, як колегіальність, презумпція невинуватості, змагальність, рівність сторін, право на оскарження ухвалених рішень тощо. Перспективи правової держави по-різному оцінюються ученими і політиками. Одні стверджують, що правова держава як реальність неможлива. Так, Рудольф Ієрінг (XIX ст.), стверджуючи, що «право є розумно усвідомленою політикою влади», в той же час не вимагав педантичного слідування праву. Там, де обставини примушують держав- 124 ну владу зробити вибір між суспільством і правом, « вона не тільки уповноважена, а й зобов'язана пожертвувати правом і врятувати суспільство ». Дослідники, політики і пересічні громадяни одностайно відзначають слабкість основ для такого типу державності, принаймні, на пострадянському просторі, що й породжує песимізм щодо перспектив правової держави. Протилежна точка зору полягає в тому, що правова держава розглядається як єдино можливий варіант взаємодії громадянського суспільства і державної влади в сучасну епоху. Компромісом є уявлення про правову державу як ідеал, який ще не досягнутий навіть у найбільш розвинених державах. Практична ж цінність конституційного закріплення цього ідеалу полягає в тому, що воно ставить в обов'язок державної влади законні, справедливі дії заради загального добробуту. |
Схожі:
|
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №2 від 25 вересня 2008 р.) |
|
Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український... Рекомендовано до друку вченою радою Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України (протокол №8... |
Монографія Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту держави і права /v- В. ЛЇ. Корецького НАМ України |
|
ПРОБЛЕМИ Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.) |
|
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74 Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р |
Укладач: Баришполець О. Т., кандидат історичних наук, доцент Програму... Курс є базовим для практичної підготовки фахівців за спеціальністю “Соціологія”. Його мета |
|
АДМІНІСТРАТИВНЕ Рекомендовано вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол №15 від 29 жовтня 2002 р.) |
ПРОБЛЕМИ Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №7 від 14 червня... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua