|
|
Скачати 1.17 Mb.
|
в нашому сараї вже підремонтована. Вліземо через кватирку ще завидна. – Що ж, поживемо – побачимо! То я пішла? – Стривай, а… а Чорнобілка як поживає? – Чудово! Передавала тобі мурковітання! – Добре! А… а що там Ростик? Поруч на квітничку раптом щось зашаруділо. Серед пахучої матіоли та вже добряче помітного бур’янцю розігнулася чиясь постать. Софійка похолола, та й Сашко на мить перестав корчити героя. – Добривечір вам! – пролунало кисло-солодке. Це була баба Валя! З якимось горщиком під пахвою! – Д… доброго!.. – сторопіла Софійка. – Ви що це тут… людей лякаєте? – Сусідський аспарагус підсихає чогось. То я землі свіженької набираю, пересадити! – Відколи це баба зробилася такою привітною? – Стережімось її! – майже просичала дівчинка, щойно баба зникла в під’їзді. – Ой, стережімось!.. Знайшла в «Губернських відомостях» у рубриці «Вісті зі столиці» повідомлення: “Двірника з маєтку барона N після невдалої спроби викрадення баронової єдиної дочки панни Ю заарештовано й відіслано до Сибіру на три роки. Все майно злочинця перейшло до рук його опікуна пана К”. Не інакше, як Гордій Кулаківський! Ось чому в його нащадків і досі валяються світлини Міщенка-молодшого! Ото вже загребущий! А Міщенко, виходить, потрапив на фронт після того, як відбув покарання. І, як сам зізнався, встиг із кимось одружитися. Утім, двоїста душа – питома риса Міщенків! Кулаківська ж тим часом підпоює Корнія приворотним зіллям. Парубок Франі не цурається, ба більше, підтакує, коли Франя обзиває Клаву дурнуватою! Що ж робити? Часу мало. Мерщій у шафу… 31. Що значить загнати економію? – Гроші за карточку віддам пізніше! – недбало кинув Кулаківський-молодший. Софійка йшла услід за Кулаківським, його дружиною і сином. Бруківки позолотило опале листя. Осінь стояла дзвінка, сонячна й тепла. – Ну, Лизавето Львівно, це ви нині розорили нас не на жарт! – гнівно мовив чоловік до дружини. – Якове Гордійовичу, але ж Васюня так рідко приїжджає на канікули, хай хоч якась пам’ять буде! – заперечила та. – Приїжджає рідко, бо нема чого на дорогу тратитись. І так, Богу дякувати, недороге училище напитали, та й удома на один рот менше! – Але ж бодай сьогодні, на Покрову, можемо купити якої-небудь лакітки? – Лакітки? І де лиш такі слова берете? – розізлився Яків. – Забули, що мені на зиму треба нової шапки? Що я загнав економію? І так ниньки вам до обіду виділив півфунта борошна й ціле горнятко олії! – А ще пучку солі та повний кухоль води! Коли б ми часом не виздихали од вашої щедрості! – Ліпше вгамуйте свій апетит. Погляньте, які часи! Усі бідують, війна, сирітські притулки по вінця заповнені! Кажіть спасибі, що нам спокійно, що маємо повні засіки. А ви нарікаєте! Все, годі! – Кулаківський зібрався повернути в інший завулок. – У мене справи! А ви йдіть додому, порайте господарство й лягайте спати: і вечеряти не схочеться, і гасу не будете палити! “У Васюні та його мами навряд чи буде цікавий вечір”, – подумала Софійка і рушила за Яковом Кулаківським. Той дійшов до кінця завулка, постукав до якогось тихого дому. – Якове Гордійовичу? Знову? – усміхнулася, правда наче якось нещиро, із дверей сухенька літня жіночка. – Просимо, просимо! Софійка прошмигнула за Кулаківським у довгий коридор. З кухні смачно пахло святковими наїдками, проте у вітальні столу ще не накривали. Молоді чоловіки й жінки, з яких дехто доводився господині дітьми, зятями й невістками, жваво перемовлялися, грали в карти. Кулаківський приєднався до них. – З Покровою будьте здорові! – І ви будьте здорові! Як поживають Лизавета Львівна, Васюня? – Спасибі, не скаржаться! Хоча, при нашій бідності… – Батько не сниться? – А чого має снитися? Поховали, як належить. І на дев’ятини, й на сороковини милостиню роздав. – Ніколи б не повірив, що мішок з кукурудзою може впасти з горища і вбити. – Кому що судилось. – Як там Франя Гордіївна? – О, відколи батечка не стало, вона рідко навідується. Все дується, що віддали без посагу! Але, видно, живе за своїм Корнієм непогано, хутко переселилась до його хатки в Половинчик, перепродують збіжжя, багатіють… Діти? Ні, не дає Господь. Та й нащо? Від них самі збитки! Далі перейшли на ціни, врожай, на якусь нову економічну політику, комерційні плани. Софійка геть знудилась, та ще й у животі булькотіло від голоду: зранку-бо вмудрилась уникнути супу, ковтнути лише чаю. В куток, де вона сиділа, позиркували. Нарешті вечеря! Однак подали далеко не все, що так смачно пахло в коридорі: стіл був накритий вельми скромно. Але жовті очі Кулаківського жадібно загорілися, він першим припав до печені, вихиляв чарку за чаркою. Розмова пожвавішала, Софійка й собі непомітно вхопила пирога з капустою. По вечері обважнілий Кулаківський подякував і викотився за поріг. – Прощавайте! – якось наче веселіше проказала сухенька пані. – До завтра! – багатозначно поправив гість. А йдучи додому, діставав із кишень та поїдав… пироги з капустою. Софійка гадала, що взяв їх для сина Васюні! – Завтра ще раз вечерятиму в Дульських, позавтра – в їжакевичів, потім – знов у Дульських… Терплять мене, зарази: думають, що маю ще якісь батечкові боргові розписки, бояться, щоб не дав їм хід! Якби міг – знову їх розорив би! Ич, повід’їдалися-таки, свині! А я гарно придумав: заганяти економію! Ще тиждень-другий – і зекономлю собі на шапку!.. 32. Дідусева історія Ось вони з тітонькою Сніжаною знов у Половинчику. Як і того разу: прийшла, скомандувала, зібрала – поїхали. Софійці завтра проти ночі в зачакловану квартиру лізти, а тітоньку в Половинчик магнітом тягне! Хоч і приємно сидіти отак біля дідуся й бабусі у холодочку за столом і сьорбати риб’ячу юшку! – А чому ваш ліс називається Міщенським? – співала своєї дівчинка. – Міщенський – не Міщенський, а колись, розказують, Міщенко його тримав, – одповіла бабуся. – Був у Вишнополі такий, багатий – не багатий, але земелька його якраз під Половинчиком закінчувалась отим ліском. Потім ніби до когось іншого той ліс перейшов, а люди й досі Міщенським кличуть. – Та й сам він, кажуть, прізвище змінив. Тобто син його. Чогось йому розхотілось Міщенком бути, записався якось інакше, – втрутився дідусь. – А як? І не згадаю! Пам’ятаєш, Ліно, колись тобі розказував? – звернувся до бабусі. – Він ще із моїм дідом разом документи ходив міняти. Дідові папери у громадянську війну згоріли, мусив поновлювати. Ходив за цим до Вишнополя, там у якійсь конторі з Міщенком і здибався. – І що? – Софійка забула про юшку, бо ковтала тепер кожнісіньке слово. – Тільки й знаю, що якось інтересно він своє прізвище перекрутив. “Новим і чистим чоловіком зробитися хочу!” – пояснював. Тоді ж і з моїм дідом оказія сталась: переплутали його прізвище і замість Вишні Ягодою записали. – Наше родове прізвище було Вишня? – здивувалася тітонька. – О, це було знаменито! – Дідусь замріяно примружився. – Дід мій із Вишнополя. Кажуть, це містечко заснував могутній та здоровенний козак Вишня. Потім неподалік од його куреня церкву збудували – на моїх очах її й валили, пам’ятник поставили, блакитними ялинками обсадили. “Та це ж біля тієї церкви я старця зустрічала!” – зметикувала Софійка. – А я собі ще думаю, – продовжував дідусь Максим, – чи не від самого бога Вішну, що колись і на нашій землі свій босий слід залишив? Бачили над Відьминим ставком скелю з наче вдавленою гігантською ступнею? Від нього пішли дерева вишні й козаки Вишні, а потім і Вишнопіль. Дуже на те скидається! – Ох і брехун! – похитала головою бабуся. – Наш тато поначитувався – є що послухати, – лагідно усміхнулася тітонька. – Не второпаю тільки, як вам, наче ж освіченим людям, учителям, козакам та замандюрилося мене Сніжаною назвати? Ім’я таке, що жодне прізвище до нього не клеїться! – Ім’я-то якраз і наше, рідне! – заперечив дідусь. – Ти ж як народилася, бабуся ніяк не могла придумати, як маєш зватися. Так – не гарно, так – застаріло, так – на собаку кинь, а в це ім’я попадеш! Тиждень минає, другий – дитина безіменна! Я вже не витримав та й кажу: коли до завтра не визначишся, назвемо іменем того, хто першим у двір зайде! І що ж? До обіду – ні душі, в обід – нікого. А під вечір – серед жовтня! – такий сніг пішов!.. От ім’я і впало з неба. – Дідусю, а ви ніколи не хотіли переписатися знов на Вишню? – устряла Софійка. – Хотів, а нащо? Тільки дочками Бог нагородив. Рано чи пізно заміж повискакують, навіть Ягід не стане! – Я заміж не піду, – пробубоніла Сніжана. – Змінювати – то вже змінювати! Яке там Вишня! На Вішну й перепишемось!.. – змела гілочкою риб’ячі кістки бабуся Ліна. 33. Пристрасті у Половинчику Надвечір’я у бабусиному дворику все гарнішало, а тітонька Сніжана все відвертіше нудилась, ніяк не знаходила собі місця. – Знаєш, люба племінничко, – мовила нарешті, – ходімо погуляємо! Тітоньку тягнуло до Відьминого ставка. Софійка тихо ступала поруч. – Дивіться: це ж дерево, за яким ховалась Франя! – Уклякла перед старим пеньком, на якому за дня возсідала стара-пресуха бабця. – Яка Франя? – прокинулась від своїх далеких думок Сніжана. – Яке дерево? Пеньок! Призахідне сонце виблискувало на плесі усіма барвами веселки. Ще й комарі не кусали – благодать! Раптом і Сніжана засвітилась, повеселішала, ніби скинула сонний панцир. Вона вже не озиралася й залепетала про якісь дурниці, щедро пересипаючи їх срібним сміхом. А он і причина тітоньчиного оживання: віддалік бовваніла постать художника. Цього разу він малював краєвид зі скелею, на якій справді проглядався відбиток величезної ступні. Все виглядало б вельми романтично, якби той малярчук на Сніжану хоч бровою повів!.. – Як гадаєш, може, варто заговорити першій? – Сніжана тяжко зітхнула. – А що, навіть світова казка знає подібні випадки! М-м-м… – Софійка замислилась. – Он Русалонька власними силами добиралася до палацу коханого. Англійська Кейт-Лузаночка… Зрештою, царівна-жаба теж сама нав’язалась Іванкові… – Ти мене переконала, – ще тяжче зітхнула тітонька. Поверталися в сутінках повільно й неохоче. А художник майже навпомацки все чаклував над своїм полотном. Снідали, як завжди, у дворі під густим виноградним шатром. І, як завжди, рибою. Цього разу бабуся потішила фаршированою щукою, з якою возилася ще з досвіта. Софійка розуміла: щодня так шикувати бабуся не може. Але це все одно щастя проти жахіть, що колись довелося пережити бабусиним батькам… – А що з Мальвою зробили, як голод був? – боязко спитала Софійка. – Мальви у нас на ту пору вже не було… – Як?! Але ж Ніні вдалось урятувати її від червоноармійців! – Невже я про це розповідала? – здивувалась бабуся. – Справді, повернувши Мальву, мама якийсь час переховували її в ярку. Але хіба ж таку сховаєш? Знайшли і таки відібрали! – А Маківка, лошичка Мальвина? – О, Маківка ще довго нам служила, поки її разом із Буйним – отим підміненим, кошлатим – не забрали. Тоді все у всіх забирали. В колгоспі обоє якийсь час животіли, поки не перевели до іншого – дальнього. І добре, що перевели, бо несила вже було на їхні ребра дивитись! А до цього Маківчиних синів – Майорів – дідусь багато років продавав і мав із того добрячий заробіток! 34. Така довга ніч По сільрадівському телефону Софійка заявила мамі, що приїде тільки завтра вранці: добре, що тітонька, захоплена власними переживаннями, пропустила це повз вуха. А як іще пояснити рідним, що ночуватиме в небезпечній сусідській квартирі? Хай посплять спокійно хоч цієї ночі, бо хтозна, що буде потім… Дорогою зробила чималенький гак і порівнялась із будинком на Малофонтанній, три. За цією брамою весь цей час жило її кохання. Он, до речі, він іде: як завжди, проти ночі – з дому… Як завжди красивий, стрімкий, струшуючи набік свого ледь рудуватого чуба… Таким він і пройшов через усе її життя. Хай буде щасливим! Хай… хай завжди пам’ятає про ту, яка… Шкода, що не встигла звільнити його від прокляття!.. – Привіт! Я вже там, у сараї, підготував драбину, мотузку і сокиру, – сказав тремтячим голосом Сашко. – Щойно стемніє… – А сокиру нащо? – собі затремтіла. – Мало що! – На ось, під язик! – простягла хлопцеві жовтеньку пігулку валер’янки. – Від нервів. Кожен смоктав валер’янку й думав про своє. – Ти вже зі своїми попрощ… своїх попередила? – запитав, складаючи товар. – Я ще ніби в бабусі. А ти? – Сказав, що сьогодні працюватиму в нічну зміну. Під подушкою про всяк випадок залишив записку, сповістив, де зберігаю свої заощадження. Хоч матимуть за що жити. – Слухай, а може… – Відступити? І далі тремтітимеш кожної повні й кожної нічної грози? – Та я б уже якось… Так і боялася б собі… – Не чекав такого від тебе! – глянув, наче на крадіжці піймав. – Ні, та хіба я що? Просто запитала… Кватирка була відчинена: хазяйновита баба Валя регулярно провітрювала помешкання. Сашко поліз першим. Софійка й не зогледілась, як за склом щезла його голова, а за хвилю впірнули й вишурувані штанці та подряпані загорілі ноги. Софійчині ноги чомусь безпорадно звисали з вікна, хоч як старанно пхалась у вузьку дерев’яну раму. Ніколи не думала, що така товста! Хай йому грець: здається, ноги так і стримітимуть під повним місяцем на вулиці! Як той Вінні-Пух у кроликовій хатці! Як та Аліса з Країни Чудес!.. Як… – Штовхай драбину! Назад стрибатимемо вручну! – прошепотів Сашко, як тільки йому вдалось-таки затягти Софійку. Драбина звалилася невдало, набакир. Здається, її край видно якраз із балкона баби Валі. Надія тільки на темряву! Вазони поставили на місце, кватирку залишили напіввідчиненою, як і було. У кімнатах, як завжди, чисто. Усе перевірили – нікого. Почали обирати місце засідки. Повагавшись, уподобали куток за розкладним диваном: і просторо, і захищено, і до кватирки близько. Якби ще стати невидимими! Шкода, що намисто помагає тільки в минулому. Ще до Половинчика зоставила його вдома – хоч комусь колись знадобиться! Вмостилися на відстані одне від одного: якщо їх колись тут знайдуть неживими, щоб не подумали, ніби в них любов! Між собою поклали мотузок та сокиру. Виявляється, чекати ой як нелегко. – Знаєш, я почуваюся злодієм, котрий заліз у чужу квартиру! – по довгій мовчанці звірився Сашко. – Чого б то? – ще знайшла силу всміхнутися. Угорі заплакав Ростик. 35. Іди, іди, дощику!. Це було схоже на сон. У двері загупали. Чому не скористалися дзвінком? Стрілки настінного годинника показували за десять дванадцяту. – Іду, йду! – пролунав наче зі спальні старечий голос. – Ось лиш намацаю свою палицю! – Мамо, це Семенко! Я відчиню! – долинув із кухні інший – молодий – голос. Загупали-зашурхотіли кроки, зарипіли одночасно всі двері. – їсти зварено? – басовито спитав той, хто ввійшов. – Борщику в горщику! Борщику в горщику! – заспівав молодий жіночий. – Ось тільки знайду свою блакитну стрічку! До вітальні, де, прикипівши до підлоги та обливаючись холодним потом, сиділи Софійка і Сашко, вбігла… дівчина – розпатлана й украй бліда. Вона занипала кімнатою, шукаючи. – Моя блакитна стрічка! – скімлила. – Хтось знов украв мою блакитну стрічку! Їй вторив протяжний старечий стогін-завивання. – Мила, я купив тобі нову! – почулося з коридора. Леле, як увійде сюди!.. – Купив, Семенку? – подалась на поклик. – Як добре! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха-ха!.. – Ги-ги-ги-ги! – засміявся хтось беззубим ротом. Зареготали всі, кожен на свій лад. |
| Підготовка до сприймання казки-притчі У Емми Андієвської є цикл не зовсім звичайних казок-притч, об'єднаних спільним початком і закінченням |
Тема. Перемога Обладнання. Мультимедійний проектор для демонстрації слайдів, телевізор, мультфільм «Снігова королева», аудіозапис мелодії до передачі... |
| Урок читання 3 клас І семестр Урок узагальнення. Пригадайте, поміркуйте. Казки Мета «секретів» створення казки, розвивати логічне мислення, мовлення школярів, увагу, пам'ять, виховувати активну читацьку позицію |
3. У лівому вусі кобилячої голови бабина дочка побачила Слова "Сказала б казки — не вмію, сказала б приказки — не вмію, сказала б небилиці — так багато плутаниці" відносяться до зачину... |
| Тема. Зміна приголосних перед закінченням і в іменниках жіночого та чоловічого роду Тема. Зміна приголосних перед закінченням – і в іменниках жіночого та чоловічого роду |
Методика для діагностики відносин між дітьми КАЗКИ ДЮССА (ДЕСПЕРТ) Однією з проективних методик, яка допомагає вивчити стосунки сиблінгів у сім'ї є «Казки Дюсса». Вона запропонована дитячим психологом... |
| 5 клас ( 2 год на тиждень, 70 год на рік) Народна казка. Казка як жанр фольклору. Казки про тварин — один з найдавніших різновидів казки. Т. Л: народна казка, «мандрівний... |
Навчально-виховний комплекс №8 дошкільний підрозділ ЖИВІ КАЗКИ Автор:... «Живі казки» відображають яскраві риси дітей «іскри» особистостей вихованців автора казок, різні аспекти з їх внутрішнього світу,... |
| Новокаховська ЗОШ-інтернат I-III ст. Херсонської обласної ради Позакласний... «Рахуй нещасливим той день або ту годину, за які ти не засвоїв нічого нового і нічого не додав до своєї освіти» |
РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВО-КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ НАРОДНОЇ КАЗКИ У статті розкрито поняття комунікативної діяльності дошкільника, описано особливості розвитку мовленнєво-комунікативних умінь дітей... |