|
|
Скачати 1.17 Mb.
|
– Еге, заможний. Тільки має дівку. По-моєму, батька цілком влаштовує, що після смерті матінки ти в нас і ключниця, й економка! І наймички не треба! – Має дівку? Тої зачуханої сироти його батьки й на поріг не пустять! Дурний ти, Фроле! Вітер у тебе в макітрі! – Сама, Франю, єси нерозумна. Ех, це ж нині тих зайців у лісі! Зараз як поначищаю рушниці!.. Софійка ступила за братом і сестрою у великий дім, уже не той, де здійснювалась оборудка з паперами. Піднялась дерев’яними східцями, зайшла до світлиці. – Бр-р! Знов не топлено! – зіщулилася Франя. – Для топіння ще зима буде, – буркнув зі світлиці старий Кулаківський. – Ліпше хазяйства гляділа б, а не швендяла десь! – Ой, рада б уже, батечку, зіступити із вашого та на своє, бо у вас серед зими й снігу не випросиш! – Хто тебе візьме? Дякуй, що не виганяю, та роботи пильнуй! Раптом із сусідньої кімнати гахнув постріл. – А тому дурневі усе забавки в голові, – махнула рукою Франя. – Франю, батьку! Фрол… застрелився! – влетів до світлиці переляканий хлоп’як – очевидно, молодший брат. – Як??? Усі побігли на постріл. Софійка стояла ні жива ні мертва. Тіло били дрижаки. З таким жахом іще не стикалася! – Діставав зі скрині… А воно само – бабах!.. Не тямлячися, дерев’яними східцями зіслизнула донизу. Вилізла за хвіртку. Довго брела осінньою вулицею, намагаючись потрапити додому: до свого рідного, без сварок і пострілів, дому! Схаменулась, аж коли за ворітьми завалували пси. Ой, це ж вона стукає кільцем на хвіртці! Відступила, роззирнулася. Замість її дому якийсь незнайомий двір! Господи, та вона ж – у минулому! Не дивно, що її поверхівки й близько немає! Вона хоче до мами!.. Чому-бо досі не вдома? Тю, з переляку й розум відібрало! – Ілар-р-рок! 27. Франя не здається На кілька днів мов очманіла. Або хвостиком ходила за мамою, або сиднем сиділа в залі чи на кухні біля когось із рідних. Тато навіть дивувався: – То завжди зачиняється в кімнаті, а це не відходить від гурту. Така домашня! – Здається, на Софійку погано впливає місто! Із Половинчика вона приїхала, як нова копійка, а тут… – додала мама. – Ти, племінничко, закохалась! Тітоньці, звісно, тільки кохання в голові! Ночами тремтіла від страху. Прокляття таки діяло. Родина розвалювалася, хоч, видно, грошики мала неабиякі. Як мовить Вадим, бабки є, щастя – ні грама! Чи могла вона, Софійка, чимось зарадити? Якби, наприклад, випередила Фрола, відштовхнула його від скрині? Чи той шалапут послухався б її? А могло статися, що мама і тато марно шукали б у цьому часі свою загублену доньку! Та і небо з землею не сходилось ніде. Отже, тут вона діяти не могла. – Уявляєш, того хлопця… з фотографії… що зі старшою жінкою… Він застрелився!!! – тільки й змогла сповістити Вадимові, коли знову зустрілися ввечері під акацією. – Не пам’ятаю, про кого це… Тих же фоток – валом! Але чого так злякалась, наче він при тобі ласти склеїв? – заспокоїв Вадим. – Це було так давно, для нас уже – як серіал, в’їжджаєш?! Той фраєр досі все одно б не протягнув! Тож не розпускай нюні, а валяй далі: мене вже це прокляття задовбало! Як не дивно, але Вадимові слова подіяли. Він, як завжди, розсудив правильно! Треба валя… ой, діяти! – Чому не прийшла вчасно? – Немолода селянка у картатій хустині й свиті, накинутій поверх вишиванки, суворо дивилась на гостю. – Зілля вже перестояло, місяць спадає! – Не могла. Хоронила брата: застрелився ненароком! – пояснила Франя. – І що, після похорону – зразу весілля? – То вже мій клопіт! Ти своє зроби! – А як не захочу? – Я гарно заплатю! – Слухай уважно. Сьогодні по обіді Клава до ставка прийде шмаття полоскати. Налякай! Переляк на воді найтяжчий. Від нього ніхто не відволодає. Тільки повного кухля вже не лий Корнієві: лиш половину. Перестояло. Сили в ньому більше, ніж треба. Франя сховалась за широким престарим деревом і стала чекати. Тут зручно прати. Пласке каміння, чистий, не зарослий берег. Сизе осіннє небо плавно переходило в сірувату непривітну воду. Чи небо з землею сходиться? Софійка забачила вдалині дівчину з пранням на коромислі, впівголоса озвалась: – Не йди туди! Вернись додому! Біля води біда чекає! – А-а-а-а!!! – заверещала дівчина і, покинувши коромисло, щосили побігла геть. – Нечистий промовляє! Нечистий!!! Господи, вона таки перелякала нещасну! Мало не на воді! Звісно, хтось невидимий каже про біду – спробуй не злякатися! Не встигла дівчина щезнути з очей, як із протилежного кінця, просто назустріч Франі, йшла, виспівуючи… прапрабабця Клава! Дівчатко зі сполоханими очима!!! Ось на кого панна Кулаківська зуби гострить! Ось хто перейшов їй дорогу! Що ж робити? А Клава тим часом уже підтикає спідницю. Вбрана досить легко, як на погоду. Сирітка!.. Ступила на широкий камінь у воді, розмахнулася праником… – Гар-гар-гар-гар-р-р! – вискочила з-за дерева Франя. Софійці не вистачило якогось кроку!.. Клава сторопіла, звереснула. Замість утікати до берега кинулась у ставок. Дівчата, які, очевидно, теж ішли прати й усе бачили, вчасно витягли сердешну на сухе. Вона ж кричала щось несусвітне – можна було розібрати тільки слово “пес”, – рвалася до води і безтямно відштовхувала подруг. Таки збожеволіла? 28. Побачення з бомжиком – Як давно тебе не бачив! – Сашко, ніяковіючи, простяг Софійці півонії. – Щодня якогось букета приберігаю, а тебе немає! – Дякую! – примостила квіти у візочку. Натомість дістала свій сюрприз – Чорнобілку, яка любенько спала дорогою. – Ми приїхали провідати колишнього хазяїна. – А підросла ж! – Сашко вхопив кошеня й не тямився з радощів. – А в нас новина: третій сестрі теж купили взуття. Тепер вони всі при параді, хоч і кожна при своєму. Цього літа всі троє помагатимуть мамі на роботі: вони вже дещо вміють. А я влаштувався кур’єром на одну фірмочку, поки немає навчання… – Так, воно в тебе завжди забирало дуже багато часу! – не втрималась від шпильки. – А кур’єр – це ж, мабуть, солідно? – Мама каже, це старший, куди пошлють… Я там і мию, і прибираю, як треба… Знаєш, – перевів на інше, – хочу купити вам із Ростиком по морозиву! – Ой! З якого дива? – Це мій давній план. Вибирай, яке хочеш! – Червоніючи, додав: – У межах гривні… – Знаєш, кахи!.. Щось горло… А Ростикові – зарано!.. Кахи! – Ну, то, може… якесь тістечко чи шоколадку? – Сашко так щиро засмутився, що мусила погодитись. Товар відвезли до старенького сараю. Коли йшли вулицею і Сашко, хвилюючись, поглядав на вітрини кіосків, перестріли… Вадима! – Що ти любиш? – якраз допитувався Сашко. – Можна в межах двох гривень: якщо Ростикові зарано… Не міг вимовити цього тихіше! – Вибери, що захочеш! – поспішно відмахнулася. Сашко побіг до вітрини. – Знову побачення з тим бомжиком? О, та тут і квіточки, і кіт на щастя!.. Діло вже до весілля, ще тільки обручки!.. С-с-супер! Кулаківський уклав у ці слова всю свою в’їдливість. Кинув їх, як бомбу, а сам, гордо задерши свою вродливу голову, пішов далі. Не знайшлася, що відповісти. А Сашка ладна була в цю хвилину… Не знати, що б йому зробила! Він же біг задоволений і гордий: – Я тобі таке купив!!! Шоколад із горішками! Це дуже смачно: колись я куштував! І як на нього сердитись? Та ще й з горішками! – Як ти вгадав? – порадувала Сашка ще більше. – Не знаю, просто… Софійка розламала шоколадку навпіл: – Удвох їсти смачніше! Сашко спершу відмовлявся, а далі щасливо погодився. Веселі, вимурзані шоколадом, вони й не помітили Вадима, який пройшов повз них. Той хотів був іще підколоти, але тільки роззявив рота. 29. Приборкання непокірної Частенько сумувала за Половинчиком. Згадувала, перебирала фотографії. Леле, що ж із Мальвою сталося далі? Про її появу розпитала, а про… А про решту сама дізнається – краще від усіляких розпитувань. І Софійка, озброївшись уже знайомою світлиною – з Мальвою, прапрадідусем Павлом, прапрабабунею Горпиною і малою Ніною (прабабою), – подалася до шафи. Вдалині залунали глухі постріли, і мандрівний фотограф поспіхом зібрав речі й попрощався. Дівчина пригорнула свою улюбленицю Мальву і чимось почастувала. – Ніно, годі розбещувати її цукром: закутає – робити не схоче! – вдавано сердито гримнув батько на дочку. – Тим паче, ми з нею зараз на працю: дооремо нивку. – Може, не йшов би сьогодні, Павле? – забідкалася Горпина. – І так натомився! – Тебе, любко, послухай, то на роботу хоч не ходи: лежи на печі та грій кості! – заперечив дідуньо (наразі молодий чоловік). Софійка подибала вслід за ним і його конячиною. На саме поле не пішла: чого лізти в ріллю? Сіла обабіч, на вигрітому сонцем пагорку, дивилась на оранку. На обрії з’явились вершники-червоноармійці. Рухалися втомлено, повагом, очевидно, після недавнього бою. Раптом один із вояків щось гукнув і вказав на самотнього орача. Точніше, на його худібчину. За хвилину один із них, вусань, перебігши через поле, зразу взявся випрягати кобилу. – Людоньки, змилуйтесь! – благав господар. – Ти с кєм споріш, мужик? Да єслі хочеш знать, перед тобою – сам Будьонний! – не церемонився вусань. – Мєня і так каждий знаєт, а тєпєрь єщьо больше будут узнавать по такой красівай кабилє! Софійка чула колись від дідуся, що через їхнє село проходила дивізія якогось там Будьонного. – Це ж єдина моя годувальниця, людоньки! – прохав дідуньо. – Ладно, нє плачь, ми тєбє замєну дадім! – помахував зброєю перед дідусевими очима. І ведуть замість Мальви коня: сірого, волохатого. Таких Софійка на малюнках бачила, називалися кіньми Пржевальського. Але ж то дикі! Як не впрягав коня дідуньо, як не молив, не силував – усе марно! Може, він до бою і вдатний, але до роботи – ні се ні те!.. – Що це ти за чорта ведеш? – вжахнулась удома дружина. – Правильно кажеш: чорт – він і є чорт! – сплюнув дідуньо, розказав свою невеселу пригоду і повів коня до стайні. Як гірко плакала Ніна! Того ж дня в їхньому дворі отаборилися вояки, яких мусили ще й годувати. Ніна бігала то в погріб, то в комору, поливаючи дорогу солоними слізьми. А на сусідній вулиці вже розпочалась ціла вистава. – Семен Михайлович сказав: хто осідлає цю тварюку, тому вона й дістанеться! – кричали звідусіль. Розморені недавнім боєм і обідом, червоноармійці усе ж вишикувалися в чергу. Кожен упевнено брався до діла, хвацько випробовував усі способи (їх давно перепробував Нінин батько!), щоб осідлати кобилу. Софійка побігла за Ніною. Зняла намисто і вхопила за шорстку руку… свою прабабусю: – Ходімо! Там твоя Мальва! – Хто ти? Може, приїхала з тими чужаками? – підозріливо зиркнула Ніна. – Е-е… – зам’ялась на мить. – Потім, зараз не до того! Дівчата побігли на сусідню вулицю. – Тягло, твоя очірідь! До Мальви підступав пихатий опецькуватий чоловік. – Ех ви, шмаркачі! – гигикнув і грубо потягнув за вуздечку. Потім різко вдарив Мальву по ногах і, поки та не отямилась, ускочив у сідло. – От-так треба! – шмагонув нещасну тварину батогом. Тягло гордо споглядав юрбу з незвичної висоти. – Но! – з усіх сил бухнув чобітьми по Мальвиних боках. Мальва покірно рушила. – Кобилка сілу любіт! Бистрєй! Пашла, пашла! Конячина пішла галопом, потім швидше, швидше, швидше!.. Р-р-раз! Мальва різко спинилася й нагнула голову – хвалькуватий опецько перелетів через неї, гепнувшись просто в калюжу! – У-у-у, Тягло – дурак! Мальва – маладєц! – зареготали в натовпі. Ніна, забувши про все, кинулася до своєї пестунки. Та і собі радо простягла до неї породисту морду. Потім спокійно дозволила осідлати себе й велично понесла десятирічну хазяйку понад заздрісними людцями, які згори видавалися такими дрібними!.. – Сто-о-ой! – Тягло рвонув було за ними. – Хто осідлав цю тварюку, тому вона й дістанеться!!! – задзвенів звідкись дитячий голос (Софійка вже вбрала коралі). Від несподіванки солдати вмовкли. – Все одно пуття з неї не буде! – вихлюпнувся з шеренги якийсь п’яненький солдатик. – Це я вам кажу! Я, Мішка Міщенков! На п’яничку ніхто не зважав, тільки Софійка підступила ближче й придивилася. Це був двірник, чи пак дворянин Мішель! Міщенків старший син! – Не буде пуття з панської породи! – белькотів собі під ніс. – Ця скотина слухала тільки свою дурненьку Юзю! Бідна Юзя подарувала її мені! Бідна Юзя плакала: “О Мішелю! Я ненавиджу свого підстаркуватого графа! Я тільки тепер зрозуміла, що люблю тебе, о Мішелю! Хоч ти вже одружений!” У-у-у, ці брехливі жінки! “Дарую Мальву тобі, о Мішелю! А чоловікові скажу, що пожертвувала конячку на фронт!” Потрібні мені ти й твоя бриклива конячка, що боїться кожного пострілу! “О Мішелю! О Мішелю!” – чи то перекривляв колишню наречену, чи то докоряв їй двірник-дворянин Міщенко-в. 30. Назрівають важливі події Вечоріло, коли повернулась додому. У вітальні наввипередки з телевізором виспівував тато, з усіх сил забавляючи плаксія. А в кухні тихо жебоніли мама і… Сніжана, яка вже приїхала з села! Вони в чотири руки не стільки мили посуд, як перемивали чиїсь кісточки. – Знаєш, я вперше побачила, що Міщенський ліс такий красивий! – мало не витьохкувала щаслива Сніжана. – Старі дерева мають особливу магію. А краєвиди! Хоч малюй! – Міщенський ліс? А чому він так називається? – всунулась із запитанням Софійка. – Софійка? А з ким це вона так пізно вештається? – Я серйозно! Тітонько, це дуже важливо! – Звісно, якби хто неважливий, ти б не гаяла з ним часу. І не тримала би півоній у вазі на почесному місці – кухонному буфеті!.. – Ну, тітусю! Я про ліс! – аж тупнула ногою. – А я ж про що? Втім, чому він Міщенський, не цікавилась. Хоча варто. Ми он із Софійкою в Половинчику та-аке про Відьмин ставок почули! – Розказувала. До речі, як будеш іще їхати в Половинчик, прихопи її знову, будь ласка. Вона геть захиріла в цьому Вишнополі. Ага, то що ж там у Міщенському лісі? – Нічого, просто красиво там! – Тітоньчин голос вирівнявся. – Аз ким ви туди ходили? – не приховувала цікавості Софійка. – Вмовила колишню однокласницю! – Її не Пустельницею прозивають? – лукаво замружилась. – Софійко! Як ти можеш? – геть почервоніла Сніжана. – І я раніше не помічала в тобі особливого потягу до пейзажів, – хитрувато докинула мама. – Як маленькі! Змовились, чи що? Прощаючись, вона зазирнула до вітальні й трохи попідкидала Ростика. – Славку, в тебе можна позичити альбом якого-небудь живописця? – звернулася до тата. – Для ознайомлення! Тато подав їй кілька лискучих фоліантів. – Обживаєтесь потроху? – окинула оком кімнату. – Скоро й тут буде тісно! – Таки ж тісно! – погодилась мама. – Ото тільки й волі, поки меблів нема. Речі завжди норовлять вижити з дому господарів! Щойно зайшла до своєї кімнати, як почула, що з балкона її хтось гукає. Хто? Голос наче не Вадимів. – Привіт… – побачила внизу… Сашка! – Ти чого? – Спустись, є серйозна розмова! Ой, яке все у нього серйозне! Намисто викупили, шоколадку з’їли, чого ще тут вертітись? – Не забула? – прошепотів таємниче, коли зійшла донизу. – Про що? – Я порахував: через два дні, тобто ночі… Повня!!! – Його очі покругліли на все дрібненьке личко. – Ти таки надумав? – Холодні мурашки побігли спиною, аж пересмикнула плечима. – Могла б уже й вивчити, що я своїх рішень не змінюю! – Хлоп’як злегка образився. – Драбина |
| Підготовка до сприймання казки-притчі У Емми Андієвської є цикл не зовсім звичайних казок-притч, об'єднаних спільним початком і закінченням |
Тема. Перемога Обладнання. Мультимедійний проектор для демонстрації слайдів, телевізор, мультфільм «Снігова королева», аудіозапис мелодії до передачі... |
| Урок читання 3 клас І семестр Урок узагальнення. Пригадайте, поміркуйте. Казки Мета «секретів» створення казки, розвивати логічне мислення, мовлення школярів, увагу, пам'ять, виховувати активну читацьку позицію |
3. У лівому вусі кобилячої голови бабина дочка побачила Слова "Сказала б казки — не вмію, сказала б приказки — не вмію, сказала б небилиці — так багато плутаниці" відносяться до зачину... |
| Тема. Зміна приголосних перед закінченням і в іменниках жіночого та чоловічого роду Тема. Зміна приголосних перед закінченням – і в іменниках жіночого та чоловічого роду |
Методика для діагностики відносин між дітьми КАЗКИ ДЮССА (ДЕСПЕРТ) Однією з проективних методик, яка допомагає вивчити стосунки сиблінгів у сім'ї є «Казки Дюсса». Вона запропонована дитячим психологом... |
| 5 клас ( 2 год на тиждень, 70 год на рік) Народна казка. Казка як жанр фольклору. Казки про тварин — один з найдавніших різновидів казки. Т. Л: народна казка, «мандрівний... |
Навчально-виховний комплекс №8 дошкільний підрозділ ЖИВІ КАЗКИ Автор:... «Живі казки» відображають яскраві риси дітей «іскри» особистостей вихованців автора казок, різні аспекти з їх внутрішнього світу,... |
| Новокаховська ЗОШ-інтернат I-III ст. Херсонської обласної ради Позакласний... «Рахуй нещасливим той день або ту годину, за які ти не засвоїв нічого нового і нічого не додав до своєї освіти» |
РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВО-КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ НАРОДНОЇ КАЗКИ У статті розкрито поняття комунікативної діяльності дошкільника, описано особливості розвитку мовленнєво-комунікативних умінь дітей... |