|
|
Скачати 1.17 Mb.
|
– Яка я гарна! – Дівчина, вже зі стрічкою, знов убігла до вітальні, стала вдивлятись у стіну над диваном, наче у дзеркало. – Яка я гарна! Ха-ха! – затанцювала на килимі. Софійка наважилася підвести голову й обімліла: дівчина мала якісь моторошні, неприродне блакитні очі. На синювато-блідому обличчі вони здавалися не на жарт страшними! – Їсти зварено? – вдруге запитав бас. Дівчина знову заспівала: – Борщик у горщику! Зварю тобі борщику! І підстрибці вибігла з кімнати: – Іди, іди, дощику! Зварю тобі борщику! Та поставлю на горі! Закусають комарі! У-у-ух, закусають-закусають – закусають комарі! – Ги-ги-ги-ги! – прохрипіло, як відлуння. Здійнявся гармидер, писк і ґвалт. Час від часу влітали якісь блідо-синюваті люди. Незнайомі жоден не схожий на бабу Валю! Стрибали, танцювали, трощили меблі, обривали картини… Часом здавалося, що привиди от-от викриють їх із Сашком. Хтось навіть зіперся на бильце дивана!.. Але ні, відступив, не помітив! Скільки так сиділи, не знати. Може, вічність, а може, лише ніч? Усе обірвалося перед світанком після чийогось голосного довгого свисту. – Ой, моя блакитна стрічка! – тільки й гукнула майже нечутно вже майже прозора дівчина. І все стихло. Ще довго сиділи нерухомо. Аж коли розвиднялося, зважились вийти зі схованки. Лиш тепер помітили, що сиділи разом, притиснувшись, міцно вчепившись одне одному в руки. Добре, що не померли, бо якби їх отако знайшли – сорому не обібрались би!.. У кімнатах нічого не змінилося. Порядок, чистота. Меблі цілісінькі. Вхідні двері замкнені. Тільки на килимі… блакитна стрічка! – Тікаймо… Тобто ходімо швидше звідсіля! – прошепотів Сашко. Він по-джентльменськи пустив першою Софійку. Цього разу вона трісочкою вилетіла через вузьку раму. Потім спустилась по мотузці, яку Сашко з усіх сил тримав за протилежний кінець. У будинку ще спали, коли двоє дітлахів, пригинаючись, витягли з колючих кущів драбину йповолокли геть. Один із них тримав під пахвою ще й сокиру. За драбиною тяглася мотузка, лишаючи в пилюці зміїстий слід. 36. Таємна вечеря Цього разу потрапила одразу до оселі Якова Кулаківського. В темній вогкій кімнаті край голого столу при кволій свічці латала щось Лизавета Львівна. Яків Гордійович ходив круг неї з клаптиком паперу й пером. – Сала в діжці поменшало на два пальці! – супився невдоволено. – Змилуйтеся! Таж Васюні треба щось у дорогу! – П’ятьох яєць не дорахувався! – Хто винен, що в коморі миші й щури завелися? Ви ж не даєте кота впустити: щоб вершків не поспивав! – Цукор закінчується! – Закінчується?! – Лизавета Львівна стрепенулась, аж колихнулося полум’я свічки. – Ще два мішки у вас у коморі! Та хай би воно вам поскисало! Казала мені ворожка: “Не виходь за того лічокрупа, бо під повного замкненою коморою у великий голод помреш!” – Ворожки брешуть, лиш гроші видурюють! – З вас видуриш, аякже! – Досить теревенів: із ними каші не звариш! – тупнув Кулаківський. – Швидше дошивайте й гасіте свічку. А в мене – справи! Софійка сьогодні залишиться тут: подивиться, як бідна родина виживає. Все одно хазяїн сьогодні вечеряє у якихось їжакевичів. Краще за ним вирушить завтра до тих… Дульських, чи як? По тому, як за Яковом зачинилися двері, жінка ще хвилину-другу посиділа за шитвом. Коли вже рипнула й хвіртка, Лизавета Львівна поспішила до плити і заходилась мерщій топити. Поки розгорялось, дістала з-під рясної спідниці ще одного ключа: такого, як у чоловіка. – Гарний майстер із нашого Васюні! – Помилувалася ключем і попрямувала до комори. Швидко на припічку з’явилося кілька картоплин, цибулина, полумисок зі сметаною. Незабаром і в горщику забулькотіло. – Піднімайся, Васюню! – гукнула в темряву кімнат. – Вечеря готова! Хлопець, очевидно, й не думав спати – просто лежав у темряві. Удруге кликати його не треба! Він уже сидів біля столу і тримав ложку! Їли поспіхом, озираючись і прислухаючись. По трапезі мати перемила й поховала посуд. Узялася гасити в плиті. – Мамо, я ще трохи погріюсь! – запросився Васюня. – Коло грубки грійся, поки ще тепла! – гарикнула мати, хлюпаючи на жар водою з чавунка. – Мушу якнайшвидше сліди замести! Ще за якихось п’ять хвилин у плиті стало чорно, мовби ніхто ніколи там і не топив. Лизавета Львівна хотіла було відчинити двері, вивітрити запахи, та не ризикнула напускати холоду. Мати й син пішли спати, і Софійка вірила, що тепер, після вечері, їм таки вдасться заснути. У тиші кімнат чулося сите сопіння. Запах страви ще нагадував про себе, однак хатнім затишком тут і не пахло. Софійка з радістю покинула це місце, повертаючись додому. 37. Що ж далі? – Софійко, чи не хочеш… – стояла в дверях мама, тримаючи новеньке дитяче покривальце. – Погуляти з Ростиком! – докінчила дівчинка. – Так! Він сьогодні у новенькому костюмчику, гарненький, мов лялечка! – Мама прагнула догодити Софійці. – А я займуся пранням! – Звичайно, як у казці: хату заметеш – сядеш посидиш, посуд помиєш – сядеш посидиш, хліба купиш – сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш – сядеш посидиш. Відпочивати, то відпочивати! Канікули ж! – Останнім часом у тобі наче поселився якийсь буркотунчик! – сумно похитала головою мама. – Що ж, і справді. Яке маю право когось просити? Моя дитина – мені й гуляти! А ти, донечко, полеж, подивися телевізор: таки ж канікули! – Ні, мамусю, вибач – піду-піду! Сашко продавав пакети з липовим цвітом. – Як пишеться “на здоров’я”? – запитав одразу. – Тобі для чого? – Ну ось, поглянь: “Предбайте липовий цвіт” я написав, а як додати “на здоров’я”? Разом чи окремо? – Не “предбайте”, а “придбайте”! Давай виправлю і домалюю! – От спасибі! А то старенькі купують, а молоді… не знають і для чого!.. – І ще ось що думаю, – додав по хвилі, коли Софійка, закусивши губу, старанно переробляла оголошення. – Про ту квартиру і все інше… – І що думаєш? – Чи не баба Валя користується нею в своїх відьомських цілях? Щось у ній нечисто! – Признатись, я нічого не можу збагнути. Ще не обміркувала як слід. – А я впевнений, що насамперед потрібно нейтралізувати бабу Валю! Тільки як це зробити? – Може, через Фантика? – Можна! А ще – через оту стрічку. Нам би годилося прихопити її з собою! – Добре, хоч самі вирвалися!! – Давай так: ти поки що приглядайся до ситуації, а я вже щось зметикую. Якось порятуємо тебе від тих нічних кошмарів! 38. Невдала гостина У Дульських Якова Гордійовича приймали ввічливо. Теж запросили до світлиці, принесли карти, завели балачку. Але з кухні тепер нічим не пахло. Розмови були довгі й ні про що. Софійка мало не закуняла, очамрівши від нудьги й тютюнового диму. Коли тут вечоріє, в Софійчиному часі ранок, тож їй важко пристосуватись. – Як там найдостойніший із достойних? – єхидно хихикнула котрась дама. – Ви про старого Міщенка? Ах, пак, Міщенкова!!! Софійка нашорошилась. – Подейкують, цей бабій довго переховувався в Кривих Колінах у якоїсь молодички. Потім захворів, а та його належно не гляділа. То він і не дурний: повернувся до Вишнополя й кинувся в ноги рідній жінці! Щось, видать, наплів, бо та простила і тепер глядить його і годить, як болячці! Він же досі вважає, що так і треба! – Ет, попався б він до рук моєму батькові! Розтерзав би того зрадника, того нехлюя! Через нього ми досі під каблуком у того злодія Ку… Куди це я поклав… свій тютюн? Кахи-кахи!.. Кахи-кахи – кахи! Кахи-ках-х-х! Закашлявся ні сіло ні впало. Господиня осудливо глянула на балакуна, сторожко перевела погляд на Кулаківського: ні, наче не розшолопав! Може, якраз обійдеться без скандалу? – Проте син його молодший, чула, вдався совісним і роботящим, – поспішила перейти на інше. – Оженився, вже й хлопця до школи віддав! – А старший же? Михайло? – Відколи пішов по тюрмах, то чи й живий іще! – Бачили його в наших місцях. Кажуть, в Половинчику з червоними стояв, якусь ніби ще й коняку вигравав! А потім – хтозна… – До речі, коні почім нині? Балачки перескочили на худобу, ціни та політику. Софійка знову згадала, що недоспала і недоїла: коли там уже подаватимуть до столу? Ще за годину гри та балачок господиня смачно позіхнула й оголосила: – Пора спати!.. – Таки пора! – старанно запозіхали присутні. – А вечеря? – аж підскочив у кріслі Кулаківський. – Хіба не знаєте? – вдала подив хазяйка. – Ми ж тут постановили… Якщо хтось тричі поспіль у карти програє – полетить вечеря з вікна! А ви ж, Якове Гордійовичу, самі ниньки тричі мого зятька обіграли! – Е… я? А може, ще не викинули? – занепокоївся той. – Викинули, Якове Гордійовичу, викинули! Власноруч пожбурляла тарілки – просто до яру! – Тож на добраніч, панове-товариші! Щасливо, Гордійовичу, вам додому добратися! – потерла сонні очі господиня і рушила випроводжати гостя. – Але ж… Та я… Добром розкидатись?.. Ну, раз так, бувайте! – Яків неохоче поплентався до дверей. Коли за відвідувачем задзвеніли клямка та дверний ланцюжок, у коридорі зачулася радісна біганина, шкварчання, дзенькіт посуду. 39. Пророкування старця Софійка гнівалася на себе. Вона бачила, як поступово діє прокляття, але нічого не зробила, щоб перешкодити йому! Найстаршого Кулаківського прибито мішком із власним скарбом у власному ж домі. Ще напередодні його молодшого самовпевнено-легковажного сина застрелила власна зброя. А ще до цього, казали, померла їхня матінка. Франя теж карається. Що може бути гірше від щоденної неприязні коханого чоловіка? Від безсилих заздрощів до Клави? Корній завше пам’ятатиме колишнє кохання, завше почуватиметься, як дурманом обпоєний! А те, що Лизаветі ворожка напророчила!.. Усіх Кулаківських неминуче вражає прокляття – отож виходити заміж за Вадима Кулаківського поки що було б вельми необачно й небезпечно. Також не йшло з голови почуте-побачене в іще одній мандрівці у минуле. Тоді сліпий старець дав бабуні Клаві заповітне намисто! Дав і мовив: – Як народиться в тебе Корнієва дочка, ти одужаєш! І ще пам’ятай: захочеш собі нову долю знайти – вбери ці коралі і не скидай. Коли щастя прагнеш дітям-онукам своїм – убирати не здумай, заховай далеко й подаруй своїй доньці аж на весілля! Ось чому прапрабабуня намиста ніколи не вдягала. Тому ні щастя не мала, ні віку довгого! Заради нас пожертвувала! Але… Прокляття діє, а вона, Софійка, мовчки спостерігає! І досі не може вловити мить, коли зійдуться небо і земля. І, що найприкріше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні, у Тичини? “Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. божеволіють, конають: нам – своє робить…” Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу! 40. Поки там що На цій світлині, здається, Васюнин син: такий же біленький (насправді – Софійка знає – рудуватий), тільки вже в іншому, ближчому до Софійчиного, часі. І не в салоні, а десь біля огорожі. Ну, шафонько, вперед: – Кор-р-ралі! – Іване, мерщій переберися в стареньке! – закомандувала якась гладкенька жіночка, що поралась у дворику. – І гайда вчити уроки! – А ти, Катерино, сиди й не вередуй! – мовила кудись у бік призьби. – Тобі зніматись на картонку? Що там знімати? Аж тепер Софійка помітила: на порозі, засланому ряднами, сиділа маленька худюща дівчинка і плакала. Років їй, може, із чотири, але яка ж немічна! На блідому личенятку тільки сині очі й видно. Хлопчик вийшов у двір вже в буденних штанцях і сорочці. – А уроки? – жінка знову за своє. – Мамо, той вірш про Сталіна ніяк не лізе в голову! – Ц-ц-цить, дурню! – прошипіла господиня й поспіхом озирнулась, чи ніхто не чує. – Не можна такого казати, бо заберуть і нас, як он Василенків, Жуків, Пашків, Старосвітських! Марш до хати: сиди, мовчи та диш! Хлопчик неохоче зник за дверима. Зате біля хвіртки заманячила незнайома постать. – Доброго здоров’я вам, хазяйко! – Чого ви хочете, діду? – стривожилася жінка, готуючись утекти до хати. – Дайте старому бодай шкоринку хліба. Молодиця завагалась, а Софійка підступила ближче й мало не зойкнула: той самий старець!!! Тільки ще біліша сивина, ще довша борода, ще глибші зморшки… Це ж йому вже років зо сто, не менше! Може, він вічний? – Зараз винесу! – Жінка побігла в сіни. Блимав порожніми більмами, хоч, мабуть, бачив біля хатньої стіни непрохану гостю. Мабуть, чув і розмову з розчиненої кватирки: – Багато їх бродить, усім не настачиш! – дорікнув чоловічий голос. – Батько твій нікому не подавав: що з того? – відказала молодиця. – Дружину свою голодом заморив, а сам удавився картоплиною на чужому обіді. Та й по всьому! Чи ж годиться шматка хліба жаліти? – Зате при такому батечкові я гарно хитрувати й маскуватись навчився! Чи інакше мала б ти усе це добро? Я все до хати тягну, недосипаю, а ти з хати? – Голос колишнього Васюні, щоправда, трохи пом’якшав. – Кажуть, ніби під виглядом такого жебрака може ходити святий. – Святий? А що немає ні Бога, ні святих, тебе не вчили? Злодії хіба що! Але жінка вже вибігла у двір зі шматком сала, хлібиною і кухлем молока. – Дякую, дочко! – Старець надпив із кухля, взяв частунок. І кивнув у бік синьоокої дівчинки: – А що то за примара на порозі сидить? – Краще не питайте! – махнула рукою. – Дитина молодша! Таке щось із неї: не живе й не помирає, тільки очі зриває. З болячок не вилазить!.. – Купіть на базарі якнайбільшого баняка, зваріть у ньому доброго борщу і нагодуйте всіх неімущих за здравіє раби Божої… Катерини! Але старця вже ані сліду. – От лишень… А звідки знаєте, що її Катериною звуть? – спохопилася жінка. – Хто ви? – нетямилась від здивування хазяйка. – Де ви пропали? Агов! 41. Нейтралізація баби Валі Сашко пригнався, щойно розвиднілось: – То як, нейтралізовуємо бабу Валю? – Спочатку б дістати стрічку! – погодилась дівчинка. – Я вчора зазирала: вона там ще є! – Шкода, – засмутився хлопець. – Не прихопив драбини! Хоча… якщо через балкон? Софійка дістала простирадла. Сашко пов’язав їх між собою морськими вузлами. Коли простирадлова линва уже звисала з балконних перил, Софійка збентежено поглянула на її кінець, що теліпався внизу. – Хто дбатиме про твоїх сестер, якщо ти раптом покалічишся? Але це не могло вже спинити хлопця. Якщо надумав, то… – Є! – гордо проголосив Сашко, щойно простирадла втягли назад, і поклав перед Софійкою блакитну стрічку. Чорнобілка, яка мирно спала неподалік, засичала й відскочила. Сьогодні їм щастить: Фантик якраз сидить на порозі бабиної квартири прив’язаний, – баба часто його вигулює на мотузочку. Сидить і несамовито нявчить. Коли йому підсунули блакитну стрічку, зреагував спокійно, тобто продовжував нявчати. – Видно, звик до подібної чортівні, не те що Чорнобілка! – підсумував Сашко. – Та й на шиї в нього така ж! Поки Фантик нявчав, Софійка подзвонила в двері. – Що скажемо? – спитала Сашка. – Поцікавимось, чи то не її Фантик загубив оцю стрічку? Мовляв, у дворі знайшли. – Правильно! – А баба Валя хай здивується: чого б то у дворі? – Адже знає: такі лише в сусідській квартирі! – Якщо здивується, – Сашко проявляв здібності справжнього пошуковця, – то певна ознака: щось не чисто! – Точно! |
| Підготовка до сприймання казки-притчі У Емми Андієвської є цикл не зовсім звичайних казок-притч, об'єднаних спільним початком і закінченням |
Тема. Перемога Обладнання. Мультимедійний проектор для демонстрації слайдів, телевізор, мультфільм «Снігова королева», аудіозапис мелодії до передачі... |
| Урок читання 3 клас І семестр Урок узагальнення. Пригадайте, поміркуйте. Казки Мета «секретів» створення казки, розвивати логічне мислення, мовлення школярів, увагу, пам'ять, виховувати активну читацьку позицію |
3. У лівому вусі кобилячої голови бабина дочка побачила Слова "Сказала б казки — не вмію, сказала б приказки — не вмію, сказала б небилиці — так багато плутаниці" відносяться до зачину... |
| Тема. Зміна приголосних перед закінченням і в іменниках жіночого та чоловічого роду Тема. Зміна приголосних перед закінченням – і в іменниках жіночого та чоловічого роду |
Методика для діагностики відносин між дітьми КАЗКИ ДЮССА (ДЕСПЕРТ) Однією з проективних методик, яка допомагає вивчити стосунки сиблінгів у сім'ї є «Казки Дюсса». Вона запропонована дитячим психологом... |
| 5 клас ( 2 год на тиждень, 70 год на рік) Народна казка. Казка як жанр фольклору. Казки про тварин — один з найдавніших різновидів казки. Т. Л: народна казка, «мандрівний... |
Навчально-виховний комплекс №8 дошкільний підрозділ ЖИВІ КАЗКИ Автор:... «Живі казки» відображають яскраві риси дітей «іскри» особистостей вихованців автора казок, різні аспекти з їх внутрішнього світу,... |
| Новокаховська ЗОШ-інтернат I-III ст. Херсонської обласної ради Позакласний... «Рахуй нещасливим той день або ту годину, за які ти не засвоїв нічого нового і нічого не додав до своєї освіти» |
РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВО-КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ НАРОДНОЇ КАЗКИ У статті розкрито поняття комунікативної діяльності дошкільника, описано особливості розвитку мовленнєво-комунікативних умінь дітей... |